Хвороба Галлервордена — Шпатца

Содержание

Хвороба Галлервордена — Шпатца (Neurodegeneration with Brain Iron Accumulation — NBIA) — це рідкісне спадкове нейродегенеративне захворювання, для якого характерні прогресуючі рухові порушення, когнітивні розлади та накопичення заліза в базальних гангліях головного мозку (переважно в зоні блідої кулі та чорної субстанції).

Історичні дані

Перший опис захворювання зроблено німецькими лікарями-невропатологами Юліусом Галлерворденом (Julius Hallervorden) і Гуго Шпатцем (Hugo Spatz) у 1922 р. Дослідники представили детальну патоморфологічну картину тканин головного мозку у 5 пацієнтів з прогресуючими екстрапірамідними порушеннями та встановили зв’язок між накопиченням залізовмісних пігментів у базальних гангліях та розвитком специфічних неврологічних симптомів.

Подальший прогрес вивчення патології пов’язаний із впровадженням у клінічну практику інноваційних інструментальних та лабораторних методів діагностики:

• за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) у 1980-х роках вдалося прижиттєво візуалізувати накопичення заліза у головному мозку;
• у 2001 р. відкрито мутацію в гені, що кодує фермент пантотенаткіназу 2 (PANK2). Функціональна неспроможність цього ферменту є ключовим фактором у патогенезі хвороби Галлервордена — Шпатца.

Епідеміологія

Хвороба Галлервордена — Шпатца діагностується рідко: її загальна поширеність не перевищує 1–3 випадків на 1 млн осіб. Серед пацієнтів незначно переважають жінки, особливо у групі з пізнім початком захворювання, що, можливо, пов’язане із впливом гормональних факторів на метаболізм заліза та прогресування нейродегенеративних процесів.

Спадкування хвороби Галлервордена — Шпатца відбувається за аутосомно-рецесивним типом: для розвитку захворювання необхідна передача мутантного гена від обох батьків. Батьки відносно часто є носіями різних мутацій у гені, що кодує PANK2. Частота носія патологічних мутацій у загальній популяції становить близько 1:250–1:300.

Класична форма з раннім початком зазвичай проявляється у осіб віком до 6 років, тоді як атипова форма з пізнім початком може дебютувати в підлітковому віці або навіть у дорослий період життя.

Етіологія

Основна причина виникнення хвороби Галлервордена — Шпатца — мутації в гені PANK2, який розташований на хромосомі 20p13. Вони ідентифікуються у близько 80% пацієнтів із класичною формою захворювання. Описано понад 150 різних видів мутацій у гені PANK2 (міссенс-мутації, нонсенс-мутації, делеції та інсерції).

Завдяки роботі генетиків також ідентифіковано мутації в інших генах (PLA2G6, C19orf12, FA2H, ATP13A2, WDR45), що викликають атипові форми хвороби Галлервордена — Шпатца.

Патогенез хвороби Галлервордена — Шпатца

Мутації у гені PANK2 викликають значне зниження або повну втрату каталітичної активності PANK2, суттєво порушуючи процес формування коензиму А у мітохондріях. Коензим А є універсальним кофактором, що бере участь у більш ніж 100 різних ферментативних реакціях клітинного метаболізму. Особливо критичним є участь коензиму А в катаболізмі сірковмісних амінокислот, зокрема цистеїну.

У разі дефіциту коензиму А відбувається блокування нормального шляху деградації цистеїну через цистеїн-диоксигеназу, у результаті амінокислота акумулюється в тканинах. Найбільш виражене накопичення цистеїну фіксується в структурах базальних гангліїв, що зумовлено високою метаболічною активністю цих зон головного мозку та їх підвищеною потребою в коензимі А. Амінокислота завдяки наявності вільної сульфгідрильної групи у своїй структурі має високу спорідненість до іонів двовалентного заліза, формуючи з ними нестабільні хелатні комплекси. Комплекси цистеїн — залізо ініціюють каскад вільнорадикальних реакцій:

• двовалентне залізо взаємодіє з перекисом водню;
• формуються вкрай реактивні гідроксильні радикали, тривалентне залізо та гідроксид-іон;
• тривалентне залізо може бути відновлено до двовалентного стану за допомогою взаємодії з цистеїном;
• формується самопідтримувальний автокаталітичний цикл вільнорадикального окиснення;
• гідроксильні радикали мають найвищу реакційну здатність серед усіх активних форм кисню і можуть пошкоджувати практично всі типи біологічних молекул (ліпіди, білки, нуклеїнові кислоти).

Вільнорадикальне пошкодження нервової тканини реалізується через декілька основних механізмів:

• ліпідна пероксидація — руйнування клітинних мембран нейронів, гліальних клітин та мітохондрій. Клітини втрачають структурну цілісність та функціональну активність;
• окиснення білків — денатурація ферментів та структурних білків з порушенням каталітичних процесів та втратою клітинної архітектури. Пошкодження ДНК та РНК порушує процеси реплікації, транскрипції та трансляції, що критично важливо для високодиференційованих нейронів з їх обмеженою здатністю до регенерації;
• мітохондріальна дисфункція — у мітохондріях відбувається синтез коензиму А і основна частина вільнорадикальних реакцій. Пошкодження мітохондріальних мембран та дихальних комплексів значно погіршує енергетичний метаболізм, сприяє подальшому збільшенню продукції активних форм кисню та запуску процесів апоптозу;
• окиснювальний стрес і пошкодження нейронів активують запальний процес — мікроглія та астроцити переходять в активований стан, починають продукувати прозапальні цитокіни (фактор некрозу пухлини альфа (Tumor necrosis factor-alfa — TNF-α), інтерлейкіни 1-бета, -6 та ін.). Хронічне запалення збільшує пошкодження нейронів, порушує функцію гематоенцефалічного бар’єру та зумовлює інфільтрацію мозкової тканини периферичними запальними клітинами.

Селективне ураження нервової системи (базальних гангліїв) при хворобі Галлервордена — Шпатца супроводжується специфічними порушеннями нейротрансмісії, такими як:

• дегенерація дофамінергічних нейронів чорної субстанції викликає розвиток паркінсонічних симптомів (брадикінезію, ригідність, тремор та ін.);
• ураження ГАМК-ергічних нейронів блідої кулі знижує гальмівний вплив на рухову систему, що проявляється дистонічними гіперкінезами;
• залучення холінергічної системи викликає розвиток когнітивних порушень та розладів поведінки.

Прогресування хвороби Галлервордена — Шпатца носить стадійний характер: доклінічна фаза накопичення заліза без видимих проявів переходить через стадії ранніх локомоторних порушень та дистонії до розгорнутої картини з паркінсонізмом та когнітивними розладами, на завершення — термінальна стадія з тяжкою формою інвалідизації та бульбарними порушеннями. Швидкість прогресування залежить від кількох ключових факторів:

• залишкової активності PANK2;
• наявності генетичних модифікаторів;
• ефективності ендогенних антиоксидантних систем організму

Класифікація

Виділяють 2 основні форми патології:

• класична — ранній початок (у осіб віком молодше 6 років), швидке прогресування симптомів та наявність мутацій у гені PANK2. У дітей розвиток тяжких форм рухових порушень (дистонії, ригідності, хореоатетозу та ін.), які за відносно короткий період стають причиною інвалідизації;
• атипова — патологія асоційована з мутаціями в різних генах (PLA2G6, C19orf12, FA2H та ін.). Прояви атипової форми хвороби Галлервордена — Шпатца діагностують пізніше — у підлітковому та дорослому віці. До них належать паркінсонізм, дистонія фокального характеру та психічні розлади. Темп прогресування значно повільніший порівняно з класичною формою.

Клінічна класифікація також враховує переважні симптоми:

• дистонічна форма — переважають дистонічні гіперкінези;
• паркінсонічна форма — проявляється симптомами, подібними до хвороби Паркінсона;
• змішана форма — поєднує різні типи рухових порушень.

Клінічні прояви

Хвороба Галлервордена — Шпатца характеризується прогресуючою екстрапірамідною дисфункцією та деменцією, при цьому основними проявами клінічної картини є рухові порушення, когнітивні розлади та поведінкові зміни.

Рухові порушення

Рухові порушення — найбільш характерна і постійна ознака хвороби Галлервордена — Шпатца. Спектр рухових розладів значний: дистонія, паркінсонізм, хореоатетоз, які можуть виявлятися ізольовано чи в різних комбінаціях.

Дистонічні прояви

У дітей із класичною формою хвороби Галлервордена — Шпатца першими симптомами часто стають порушення ходи, нестійкість під час ходьби та падіння. Поступово розвивається генералізована дистонія — мимовільні м’язові скорочення, у яких формуються патологічні пози і рухи.

Дистонічні прояви у дітей зазвичай починаються з нижніх кінцівок. З’являється так звана «півняча» хода з підйомом на кінчики пальців ніг та інверсією стоп. Поступово до процесу залучаються м’язи тулуба та верхніх кінцівок, формуючи генералізовані дистонічні пози. При дистонічних спазмах м’язів шиї та обличчя розвиваються:

• тортиколіс (кривошия) — виражене нахилене положення голови з її поворотом у протилежний бік;
• ретроколіс — відхилення голови назад;
• оромандибулярна дистонія — самовільні скорочення м’язів у ділянці рота та нижньої щелепи.

На пізніх стадіях у пацієнтів може розвиватися дистонічний статус — безперервні генералізовані м’язові скорочення, які становлять загрозу життю.

Паркінсонічні симптоми

У підлітків та дорослих пацієнтів, особливо при атиповому перебігу хвороби Галлервордена — Шпатца, часто відзначаються паркінсонічні симптоми:

• брадикінезія — уповільненість довільних рухів, утруднення ініціації рухів і прогресуюче зменшення амплітуди рухів, що повторюються;
• тремор спокою — діагностується рідше і зазвичай менш виражений у порівнянні з хворобою Паркінсона;
• постуральна нестійкість — розвивається на пізніших стадіях і стає причиною травматичних ускладнень.

Хореоатетоїдні рухи

Хорея — швидкі неритмічні непередбачувані рухи кінцівок, обличчя, шиї та тулуба. Атетоїдні рухи проявляються повільними рухами пальців, кистей і дистальних відділів кінцівок, що звиваються. Вони часто мають безперервний характер і можуть поєднуватись з дистонічними позами, формуючи складні гіперкінетичні синдроми.

Когнітивні та психічні розлади

Когнітивні розлади можуть змінюватися від легких труднощів концентрації уваги до вираженої деменції підкіркового типу.

У дітей із класичною формою інтелектуальний розвиток може бути нормальним на ранніх стадіях, однак у міру прогресування захворювання часто фіксується його уповільнення та формування інтелектуальної недостатності. Особливо страждають виконавчі функції, робоча пам’ять та здатність до планування діяльності.

Для деменції підкіркового типу характерні:

• сповільненість розумових процесів;
• порушення уваги та концентрації;
• проблеми перемикання між завданнями;
• меншою мірою погіршується пам’ять на недавні події та мовленнєві функції, що відрізняє підкіркову деменцію від корових форм.

Порушення зорово-просторових функцій проявляються труднощами орієнтації у просторі, зорово-моторною дискоординацією.

Можливі психічні розлади при хворобі Галлервордена — Шпатца:

• депресія;
• тривожні розлади;
• імпульсивність;
• агресивність;
• психози;
• обсесивно-компульсивні стани;
• параноїдальні ідеї;
• галюцинації.

Розлади сну (безсоння, парасомнії, порушення циклу сон — неспання) значно знижують якість життя пацієнтів та їхніх сімей.

Інші клінічні симптоми хвороби Галлервордена — Шпатца

Мовленнєві та бульбарні порушення

Мовленнєві порушення (дизартрія, дисфонія, порушення мовленнєвого ритму) відмічаються у більшості пацієнтів. У дітей часто фіксується затримка мовленнєвого розвитку, а у дорослих пацієнтів — поступове погіршення артикуляції і зрозумілості промови.

Дизартрія при хворобі Галлервордена — Шпатца носить змішаний характер, поєднуючи ознаки гіпокінетичної, гіперкінетичної та спастичної дизартрії. Мовлення стає уповільненим, монотонним, з порушенням артикуляції приголосних звуків.

Труднощі з ковтанням виникають на пізніх стадіях захворювання. Дисфагія може супроводжуватися аспірацією та розвитком аспіраційної пневмонії, що є однією з основних причин смертності пацієнтів. Цей патологічний стан передбачає постійний моніторинг та корекцію дієти.

Офтальмологічні симптоми

Офтальмологічні прояви захворювання:

• асинхронність рухів очей;
• птоз;
• зниження гостроти зору;
• обмеження погляду нагору (супрануклеарний парез погляду);
• ністагм різних типів (часто фіксаційний ністагм, що ускладнює стабільну фіксацію погляду і впливає на зорові функції).

Неврологічні прояви

Епілептичні напади фіксуються у 10–15% пацієнтів, частіше за класичної форми патології. Приступи можуть бути фокальними (з вторинною генералізацією або без неї) або первинно-генералізованими. Часто відзначається резистентність до протиепілептичної терапії.

Реакції вегетативної нервової системи:

• порушення терморегуляції;
• ортостатична гіпотензія;
• аритмії.

Особливості перебігу в різних вікових групах

Прояви у дітей

Хвороба Галлервордена — Шпатца у дітей характеризується швидким прогресуючим перебігом та високим ступенем тяжкості симптомів. Перші ознаки патології зазвичай проявляються у вигляді порушень ходи та затримки моторного розвитку. Класична форма з раннім початком маніфестує у дітей віком до 6 років. Діти втрачають набуті рухові навички, розвиваються контрактури та деформації скелета.

Особливості у підлітків

У підлітковому віці перебіг хвороби Галлервордена — Шпатца більш варіабельний. Часто першими проявами стають поведінкові та психічні розлади, які можуть бути неправильно інтерпретовані як стан, пов’язаний з пубертатним періодом. Рухові порушення розвиваються поступово (фокальна дистонія, паркінсонічні симптоми та ін.).

Підлітки з хворобою Галлервордена — Шпатца часто мають труднощі в школі внаслідок когнітивних порушень та поведінкових особливостей. Соціальна адаптація може бути значно порушена, що передбачає використання комплексного підходу до реабілітації.

Симптоми у дорослих

Хвороба Галлервордена — Шпатца у дорослих пацієнтів часто починається із ізольованих симптомів, таких як фокальна дистонія стопи або руки, які повільно прогресують. Психічні розлади можуть передувати руховим порушенням кілька років.

Діагностика

Діагностика хвороби Галлервордена — Шпатца ґрунтується на клінічних, нейровізуалізаційних та молекулярно-генетичних методах дослідження.

Клінічними ознаками захворювання є прогресуюча екстрапірамідна дисфункція з розвитком дистонії, ригідності, дизартрії, хореоатетозу та ін.

МРТ головного мозку є основним діагностичним дослідженням. Типові зміни на МРТ при хворобі Галлервордена — Шпатца: двосторонні симетричні гіперінтенсивні порушення сигналу в передньо-медіальній частині блідої кулі з навколишньою гіпоінтенсивністю в зоні блідої кулі на Т₂-зважених зображеннях. Ці зміни формують патогномонічний для захворювання симптом «очі тигра», який відображає накопичення заліза в базальних гангліях. Така радіологічна ознака відмічається у більшості пацієнтів із класичною формою патології, проте його відсутність не виключає діагноз, особливо при атипових формах хвороби.

Результати молекулярно-генетичних тестів на мутацію при класичній формі хвороби Галлервордена — Шпатца:

• у близько 95% пацієнтів визначаються ≥2 ідентифікованих мутацій у гені PANK2;
• близько 5% — лише 1 ідентифікована мутація.

Важливо, що деякі делеції в гені PANK2 можуть не визначатися стандартними методами секвенування, що передбачає застосування додаткових молекулярно-генетичних технік, наприклад, аналізу кількості копій генів.

Лабораторні дослідження мають допоміжне значення:

• у плазмі крові та спинномозковій рідині — підвищення рівня лактату, що відображає порушення мітохондріального енергетичного метаболізму;
• у біохімічному аналізі крові — зниження активності пантотенаткінази та порушення синтезу коензиму А.

При гістологічному дослідженні фіксуються:

• аксональна дегенерація;
• демієлінізація;
• загибель нейронів із заміщувальним астрогліозом;
• характерні відкладення заліза як гемосидерина.

Нейрофізіологічні дослідження доповнюють діагностичну картину:

• електроенцефалографія — неспецифічні зміни біоелектричної активності головного мозку, пов’язані з нейродегенеративним процесом;
• електроміографія — за допомогою цього методу лікар може оцінити ступінь м’язового тонусу та виявити характерні для дистонії патерни м’язової активності.

При офтальмологічному дослідженні виявляється пігментна дегенерація сітківки — вияв класичної форми захворювання, яке часто передує розвитку неврологічної симптоматики.

Комплексна нейропсихологічна оцінка необхідна для визначення ступеня тяжкості когнітивних порушень та планування реабілітаційних заходів. У пацієнтів з атиповою формою хвороби можуть переважати психіатричні симптоми (депресія, тривожність, поведінкові порушення та ін.), при яких показано спеціалізовану психіатричну діагностику.

Диференційна діагностика

Диференційну діагностику проводять з іншими нейродегенеративними патологічними станами:

• пов’язаними з накопиченням заліза в головному мозку (нейроферитинопатією, ацерулоплазмінемією, нейродегенерацією, асоційованою з мутаціями в гені PLA2G6, мітохондріальна мембранна протеїн-асоційована нейродегенерація);
• ювенільний паркінсонізм — клінічні прояви можуть бути схожими, особливо на ранніх стадіях захворювання. Диференційні критерії:
  • відсутність симптому «очі тигра» на МРТ;
  • мутації у генах PARK2, PARK6 або PARK7, а не в гені PANK2;
• ювенільною формою хвороби Гентінгтона:
  • переважає атрофія хвостатого ядра;
  • генетичне тестування — експансія CAG-повторів у гені HTT;
• дистонія-паркінсонізм зі стрімким розвитком — характерний гострий або підгострий початок із симптомами дистонії та паркінсонізму, часто розвивається на тлі стресового впливу або фізичного навантаження. На МРТ відсутні характерні для хвороби Галлервордена — Шпатца зміни в зоні базальних гангліїв.

Лікування

Лікування хвороби Галлервордена — Шпатца є симптоматичним. Основні цілі терапії:

• зменшення вираженості дистонічних проявів;
• підвищення якості життя пацієнтів;
• уповільнення прогресування інвалідизації.

Фармакотерапія:

• баклофен — препарат першої лінії для корекції м’язової спастичності. Може застосовуватися як перорально, так і інтратекально через імплантовану помпу при тяжких формах патології. Доза баклофену підбирається індивідуально за допомогою титрування (від мінімальної до терапевтичної з досягненням оптимального клінічного ефекту);
• тригексифенідил — антихолінергічний препарат, дія якого спрямована на зменшення вираженості дистонічних проявів;
• ботулінічний токсин типу А — застосовують для лікування фокальної дистонії, особливо при ураженні м’язів обличчя, шиї та кінцівок. Ін’єкції ботулінічного токсину виконуються в уражені м’язи під контролем електроміографії для досягнення максимального терапевтичного ефекту. Процедура проводиться регулярно, з інтервалом 3–6 міс залежно від вираженості симптомів та індивідуальної реакції пацієнта;
• протиепілептичні препарати — рекомендують при розвитку епілептичних нападів з урахуванням їхньої взаємодії з основною терапією;
• корекція психіатричних симптомів проводиться із застосуванням відповідних психотропних препаратів під контролем психіатра.

Важливо, що в осіб із хворобою Галлервордена — Шпатца, як правило, відсутній ефект від L–допа, що відрізняє цю патологію від хвороби Паркінсона та інших паркінсонічних синдромів.

Глибока стимуляція головного мозку — сучасний нейрохірургічний метод лікування тяжкої форми дистонічного синдрому. Найчастішими мішенями для стимуляції є:

• внутрішній сегмент блідої кулі;
• субталамічне ядро.

Фізіотерапія спрямована на підтримку м’язової сили, запобігання контрактур і поліпшення координації рухів. Регулярні заняття лікувальною фізкультурою сприяють збереженню рухливості суглобів та уповільненню розвитку деформацій. Заняття з логопедом необхідні для корекції дизартрії та дисфагії.

Нутритивна підтримка стає критично важливою у міру прогресування патологічного процесу. Може знадобитися:

• дієтична оцінка та оптимізація раціону;
• встановлення гастростоми для забезпечення адекватного харчування та запобігання аспіраційним ускладненням;
• видалення зубів (у випадках тяжкого перебігу оробукколінгвальної дистонії).

Експериментальні підходи до лікування:

• дефероксамін та інші хелатори заліза — досліджуються як потенційні засоби для зменшення накопичення заліза в головному мозку, проте їхня клінічна ефективність залишається недоведеною;
• коензим Q10, вітамін Е та інші антиоксиданти — вивчаються в якості нейропротективної терапії, але необхідні додаткові дослідження для підтвердження їхньої ефективності.

Ускладнення

Прогресування нейродегенеративного процесу супроводжується поступовим погіршенням рухових, когнітивних та вегетативних функцій. Розвиваються різні ускладнення:

• дисфагія — порушення ковтальної функції внаслідок ураження м’язів глотки та язика супроводжується підвищеним ризиком аспірації їжі та рідини, що може стати причиною розвитку аспіраційної пневмонії;
• респіраторні розлади:
  • парадоксальне дихання та дихальна недостатність на тлі дистонічних скорочень діафрагми та міжреберних м’язів;
  • апное уві сні;
  • у термінальних стадіях захворювання може знадобитися трахеостомія та тривала штучна вентиляція легень;
• ортопедичні ускладнення:
  • постійна м’язова напруга та дистонічні пози призводять до фіксації суглобів у патологічних положеннях. Контрактури великих суглобів суттєво обмежують рухливість та ускладнюють догляд за пацієнтом;
  • сколіоз розвивається у більшості хворих і може бути настільки вираженим, що порушує функцію дихання та передбачає хірургічну корекцію;
• когнітивні розлади прогресують у міру розвитку захворювання та можуть досягати ступеня деменції;
• психіатричні ускладнення:
  • депресія розвивається у значної частини пацієнтів. Вона пов’язана як з органічним ураженням головного мозку, так і психологічною реакцією на прогресуючу інвалідизацію;
  • психотичні симптоми (галюцинація, марення та ін.) частіше відзначаються при атиповій формі хвороби;
• гастроентерологічні ускладнення зумовлені порушенням моторики шлунково-кишкового тракту:
  • гастроезофагеальний рефлюкс — підвищує ризик аспірації та показана відповідна медикаментозна корекція;
  • порушення перистальтики кишечнику внаслідок дистонічних скорочень м’язів передньої черевної стінки;
• урологічні ускладнення — дисфункція сечового міхура з нетриманням сечі або затримкою сечовипускання;
• вторинні інфекції — імунодефіцитний стан, що розвивається на тлі хронічного перебігу патології та медикаментозної терапії, підвищує сприйнятливість до інфекційних агентів.

Профілактика

Первинна профілактика захворювання полягає в медико-генетичному консультуванні сімей зі спадковою обтяженістю щодо цієї патології. Оскільки хвороба успадковується за аутосомно-рецесивним типом, ризик народження хворої дитини у 2 гетерозиготних носіїв становить 25% для кожної вагітності. Генетичне тестування подружжя дозволяє визначити носійство мутацій у гені PANK2 та оцінити ризик народження хворої дитини. Пренатальна діагностика можлива при відомих сімейних мутаціях та проводиться за допомогою аналізу ДНК плода, отриманої при амніоцентезі чи біопсії хоріону.

Вторинна профілактика спрямована на раннє виявлення хвороби в осіб із високим ризиком розвитку патології. Неонатальний скринінг наразі не проводиться в рутинній практиці, проте може бути рекомендований для сімей з відомими мутаціями.

Профілактика ускладнень:

• регулярне спостереження пацієнтів із хворобою Галлервордена — Шпатца фахівцями різного профілю. Неврологічне спостереження має проводитися не рідше 1 разу/3 міс для оцінки прогресування захворювання та корекції терапії;
• профілактика ортопедичних ускладнень:
  • регулярні заняття лікувальною фізкультурою — пасивні та активні вправи сприяють збереженню рухливості суглобів та запобіганню розвитку контрактур;
  • використання ортопедичних пристроїв (корсетів, шин та ін.) допомагає підтримувати правильне положення тіла та кінцівок;
  • масаж;
  • фізіотерапевтичні процедури;
• профілактика респіраторних ускладнень:
  • дихальна гімнастика;
  • постуральний дренаж;
  • різні техніки очищення дихальних шляхів;
  • вакцинація проти грипу та пневмококової інфекції;
• нутритивна профілактика:
  • регулярна оцінка нутритивного статусу;
  • модифікація консистенції їжі та використання загусників рідини для запобігання аспірації (при дисфагії);
  • консультація дієтолога для забезпечення збалансованого харчування з урахуванням індивідуальних потреб пацієнта;
• профілактика інфекційних ускладнень:
  • дотримання правил асептики та антисептики під час догляду за пацієнтом;
  • регулярна санація ротової порожнини;
  • попередження пролежнів;
  • імунізація відповідно до національного Календаря профілактичних щеплень з урахуванням можливих протипоказань;
  • своєчасне лікування інтеркурентних інфекцій;
• психосоціальна підтримка пацієнтів та їхніх сімей.

Прогноз

Захворювання характеризується неухильно прогресуючим перебігом, що зрештою викликає тяжку форму інвалідизації пацієнтів.

Класична форма патології має найнесприятливіший прогноз. Хвороба маніфестує у ранньому дитячому віці. Симптоматика прогресує стрімко: стан деяких осіб швидко погіршується, смерть настає протягом 1–2 років. При більш повільному прогресуванні тривалість життя становить 15–20 років від розвитку перших симптомів.

Атипова форма хвороби асоціюється з більш сприятливим прогнозом: пацієнти можуть зберігати здатність до самостійного пересування та виконання повсякденних дій протягом багатьох років. Тривалість життя досягає нормальних чи близьких до нормальних показників.

Чинники, які негативно впливають на прогноз:

• ранній вік початку патології;
• наявність пігментної ретинопатії.