Етіологія та патогенез

Гострий бактеріальний тиреоїдит є відносно рідкісним запальним захворюванням щитоподібної залози, що характеризується наявністю інфекції, найчастіше спричиненої бактеріями. Ось основні аспекти цього стану:

• шляхи зараження: інфекція може потрапити до щитоподібної залози гематогенним шляхом, тобто через кров, або ж із сусідніх тканин. Захворювання може бути викликано різними бактеріями, включаючи стрептококи (Streptococcus pyogenes), стафілококи (Staphylococcus aureus), а в поодиноких випадках — Escherichia coli та Salmonella typhimurium. При рецидивуючих формах запалення часто виявляються анаеробні бактерії;
• клінічні прояви: набряк щитоподібної залози, підвищення температури тіла та озноб є типовими симптомами. У деяких випадках може розвинутися абсцес, що призводить до збільшення та болісності регіонарних лімфатичних вузлів. Зазвичай функція щитоподібної залози не порушується;
• діагностика: при ультразвуковому дослідженні (УЗД) зазвичай відмічається знижена та неоднорідна ехогенність у ділянці абсцесу. Сцинтиграфія щитоподібної залози може показати ділянки, які не накопичують радіоактивних маркерів («холодні» ділянки). Цитологічне дослідження зазвичай виявляє наявність гнійного ексудату, який відправляють на бактеріологічний посів;
• лабораторні зміни: лейкоцитоз та значне підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) є характерними лабораторними ознаками запального процесу.

Лікування

Лікування гострого бактеріального тиреоїдиту включає антибіотикотерапію, а у випадках формування абсцесу може знадобитися хірургічне втручання. Рання діагностика та адекватне лікування критично важливі для запобігання ускладненням та забезпечення сприятливого прогнозу.

При лікуванні гострого бактеріального тиреоїдиту потрібен комплексний підхід, що включає антибіотикотерапію, можливе хірургічне втручання для дренування абсцесу або видалення ураженої частини залози, а також врахування індивідуальних особливостей пацієнта. Ось ключові аспекти ефективного лікування:

• антибіотикотерапія: емпірична антибіотикотерапія починається негайно після забору матеріалу для бактеріологічного дослідження. При виборі антибіотика враховуються можливі збудники, фактори ризику інфікування, тяжкість стану пацієнта, а також історія алергічних реакцій та недавнє антибактеріальне лікування;
• вибір антибіотиків: для пацієнтів без імунодефіциту та алергії на пеніцилін часто призначається внутрішньовенний пеніцилін, стійкий до пеніциліназ, у поєднанні з інгібітором β-лактамаз, наприклад, піперацилін з тазобактамом. У випадках, коли існує підозра на інфекцію, спричинену стійкими до метициліну стафілококами (MRSA), рекомендується застосування ванкоміцину;
• лікування залежно від збудника: якщо відомий конкретний збудник інфекції, лікування коригується відповідно до антибіотикограми. Наприклад при інфекції, викликаній Staphylococcus aureus, цефазолін є антибіотиком вибору, а при виявленні MRSA застосовується ванкоміцин. При інфекції, спричиненій стрептококами, можуть бути призначені пеніцилін або цефтріаксон;
• хірургічне втручання: за наявності абсцесу може знадобитися його дренування або видалення уражених ділянок щитоподібної залози для усунення джерела інфекції та запобігання подальшому розповсюдженню.

Для ефективного лікування гострого бактеріального тиреоїдиту потрібні ретельний моніторинг стану пацієнта, регулярна оцінка ефективності антибіотикотерапії та оперативного вирішення питання необхідності хірургічного втручання.

Тиреоїдит після опромінення

Тиреоїдит після опромінення — це запальне захворювання щитоподібної залози, яке може виникати внаслідок лікування радіоактивним йодом або зовнішнього опромінення в рамках променевої терапії пухлин. Особливості цього стану залежать від типу та інтенсивності радіаційного впливу.

Тиреоїдит після лікування радіоактивним йодом

• Гостра фаза: початковий період може супроводжуватися симптомами гострого тиреоїдиту, такими як болючість та набряк щитоподібної залози, підвищення температури тіла. Ці симптоми виникають внаслідок безпосереднього радіоактивного впливу на тканини щитоподібної залози.
• Хронічна фаза: після гострої фази запальний процес часто перетворюється на хронічну стадію, яка може виявлятися різними симптомами, у тому числі розвитком гіпотиреозу внаслідок пошкодження тканин залози.

Тиреоїдит після зовнішнього опромінення

• Без гострої фази: на відміну від радіоактивного йоду, при зовнішньому опроміненні в рамках променевої терапії пухлин голови та шиї гостра фаза тиреоїдиту зазвичай відсутня.
• Променевий гіпотиреоз: захворювання проявляється переважно як променевий гіпотиреоз — зниження функції щитоподібної залози, що виникає через місяці або навіть роки після опромінення. Це супроводжується поступовим розвитком фіброзу і зменшенням активної тканини залози під впливом радіації.
• Моніторинг стану: пацієнтам, які зазнали радіоактивного опромінення, рекомендується регулярне спостереження за функцією щитоподібної залози за допомогою аналізів на гормони та УЗД.
• Лікування гіпотиреозу: у разі розвитку гіпотиреозу основою лікування є замісна терапія левотироксином для підтримання нормального рівня тиреоїдних гормонів.

Тиреоїдит після пальпації

Тиреоїдит після пальпації — це запальний стан щитоподібної залози, який може розвинутися внаслідок необережної пальпації або інших форм травматичної дії на залозу. Це явище, що рідко відмічається, проте воно підкреслює важливість акуратного поводження при фізикальному обстеженні щитоподібної залози.

Особливості тиреоїдиту після пальпації:

• мікротравми: причиною запалення часто стають мікротравми тканин щитоподібної залози. Такі пошкодження можуть бути спричинені надмірно інтенсивною пальпацією або іншими механічними впливами на ділянку шиї;
• післяопераційні ураження: дослідження показують, що у післяопераційному матеріалі щитоподібної залози мікротравми є найчастішою причиною виявлених уражень, становлячи 85–95% випадків. Це підтверджує, що тканина щитоподібної залози особливо вразлива до фізичних дій;
• профілактика: основа профілактики тиреоїдиту після пальпації — навчання медичних працівників правильним методикам обстеження щитоподібної залози, а також інформування пацієнтів про необхідність уникати самостійного та сильного тиску на ділянку шиї;
• лікування: у більшості випадків специфічне лікування не потрібне, оскільки запальний процес є тимчасовим та самообмежується. У разі вираженого дискомфорту чи болю можуть бути рекомендовані протизапальні препарати.

Хоча тиреоїдит після пальпації діагностується відносно рідко, важливо дотримуватися акуратності при проведенні фізикального огляду та будь-яких маніпуляцій у ділянці шиї, щоб мінімізувати ризик пошкодження щитоподібної залози та розвитку запалення.

Медикаментозний тиреоїдит

Медикаментозний тиреоїдит — це запальний стан щитоподібної залози, який може бути спричинений прийомом деяких лікарських засобів. Зокрема, низка препаратів, включаючи похідні дифенілгідрантоїну, солі літію, броміди та аміодарон, асоціюється з розвитком симптомів, аналогічних гострому тиреоїдиту. Серед них особливо виділяється аміодарон-індукований тиреоїдит через широке застосування аміодарону в кардіології.

• Аміодарон є високоефективним препаратом для лікування різних форм аритмій, але його застосування може супроводжуватися значним впливом на функцію щитоподібної залози. Аміодарон та його метаболіт містять значну кількість йоду, що може як пригнічувати, так і стимулювати синтез гормонів щитоподібної залози.
• Препарати, похідні дифенілгідрантоїну, та солі літію, що застосовуються в неврології та психіатрії, також можуть впливати на щитоподібну залозу, що призводить до розвитку тиреоїдиту.

Симптоми медикаментозного тиреоїдиту можуть змінюватися від легкого дискомфорту в ділянці щитоподібної залози до більш виражених проявів гострого тиреоїдиту, включаючи хворобливість та набряк щитоподібної залози, лихоманку та загальне нездужання. Аміодарон-індукований тиреоїдит може проявлятися як гіпертиреоз (надмірне вироблення гормонів) або гіпотиреоз (недостатнє вироблення гормонів), залежно від індивідуальних реакцій організму на надлишок йоду.

Для діагностики медикаментозного тиреоїдиту необхідно враховувати медичний анамнез пацієнта, включаючи інформацію щодо прийому потенційно ризикованих препаратів, а також проводити лабораторні дослідження рівнів тиреоїдних гормонів та антитіл.

Лікування залежить від типу і тяжкості симптомів і може включати відміну препарату, що викликав стан (якщо це можливо), корекцію рівня тиреоїдних гормонів за допомогою лікарських засобів, а в деяких випадках — симптоматичне лікування.

Важливо, щоб пацієнти були обізнані про потенційний ризик розвитку тиреоїдиту при застосуванні певних лікарських засобів, і у разі виникнення симптомів негайно зверталися за медичною допомогою.