Еризипелоїд — це гостре інфекційне захворювання, що належить до групи зоонозів (інфекцій, що передаються від тварин до людини). Його причиною є бактерії Erysipelothrix rhusiopathiae. Зараження відбувається при контакті з хворими тваринами, інфікованими м’ясом, рибою. Найчастіше хворіють особи, діяльність яких пов’язана з тваринництвом, м’ясною промисловістю, рибальством. Для клінічної картини характерні:

• ураження шкіри — розвивається локалізоване запалення шкіри з набряком та почервонінням. Уражена ділянка болюча на дотик. Найчастіше процес локалізується на кистях рук та передпліччях. У місці запалення шкіра має синюшно-червоний колір, межі вогнища нечіткі;
• ураження суглобів — у частини пацієнтів на фоні висипу на шкірі розвивається запалення суглобів (артрит) з болісністю і припухлістю. Найчастіше патологічний процес торкається суглобів кистей рук, рідше — колінних, гомілковостопних, ліктьових. Артрит зазвичай короткочасний.

Історія вивчення еризипелоїду почалася 1873 р., коли американський лікар Вільям Моррелл Бейкер вперше описав це захворювання під назвою «повзуча еритема». Він детально охарактеризував клінічні прояви, включаючи почервоніння та набряк шкіри з поступовим поширенням запального процесу на сусідні ділянки.

Важливий внесок у вивчення етіології еризипелоїду зробив німецький мікробіолог Фрідріх Юліус Розенбах. У 1884 р. йому вдалося виділити з організму хворих людей збудник захворювання — бактерію Erysipelothrix rhusiopathiae. А в 1887 р. на підставі власних спостережень та робіт попередників Розенбах запропонував розглядати еризипелоїд як самостійну нозологічну форму, що відрізняється від інших інфекцій зі схожими проявами.

У медичній літературі можна зустріти інші назви хвороби:

• розенбахівська хвороба, хвороба Розенбаха — на честь Фрідріха Юліуса Розенбаха, який у 1884 р. відкрив збудника еризипелоїду Erysipelothrix rhusiopathiae;
• свиняча еритема — називається за одним з основних джерел інфекції для людини — свиньми;
• хвороба м’ясників — вказівка на професійний характер захворювання в осіб, які мають контакт із м’ясом під час роботи;
• повзуча еритема — перша назва, дана Вільямом Бейкером в 1873 р. за характер шкірного висипу, який поширюється;
• хвороба Бейкера — ще одна назва за ім’ям Вільяма Моррелла Бейкера;
• краснуха натуралістів — інфекція у людей, які працюють з дикими тваринами, наприклад, зоологів та інших натуралістів.

Збудник еризипелоїду

Збудником еризипелоїду є бактерія Erysipelothrix rhusiopathiae. Основні морфологічні, тинкторіальні властивості представлені у табл. 1.

Відмінні риси від подібних бактерій:

• від коринебактерій Erysipelothrix rhusiopathiae відрізняється тим, що не здатна до самостійного пересування і не росте на селективних поживних середовищах для коринебактерій;
• від листерій відрізняється тим, що не викликає запалення кон’юнктиви при введенні в кон’юнктивальний мішок кроликів.

Епідеміологія

Джерелами інфекції та природним резервуаром еризипелоїду є багато видів домашніх та диких тварин:

• свині — найчастіше джерело інфекції для людини;
• вівці, велика рогата худоба також сприйнятливі до Erysipelothrix rhusiopathiae, але хворіють рідше, ніж свині;
• собаки, кури, качки — менш значущі як джерела;
• дикі гризуни (миші, щури) — відіграють важливу роль у поширенні інфекції, оскільки забруднюють збудником м’ясні туші на м’ясокомбінатах та місцях зберігання м’яса;
• риби.

Механізм передачі еризипелоїду у людини та тварин відрізняється. У людини основний механізм зараження — контактний через пошкоджені ділянки шкіри. Ризику піддаються певні професії:

• працівники м’ясної промисловості — відбувається інокуляція збудника при обробці туш, знятті шкір з хворих тварин;
• ветеринари, тваринники — зараження при безпосередньому контакті з інфікованими тваринами під час лікувальних маніпуляцій або догляду за ними.

У тварин домінує фекально-оральний шлях передачі. Бактерії у великій кількості виділяються із випорожненнями інфікованих особин. Відбувається широка контамінація довкілля. Здорові сприйнятливі тварини заражаються при поїданні інфікованих кормів, води, а також контакту з носіями.

Основні фактори передачі:

• шкіра, м’ясо, внутрішні органи інфікованих тварин;
• сіно, підстилки, вигули, забруднені випорожненнями хворої худоби;
• вода, ґрунт, обсіменений збудниками.

З особливостей захворювання можна назвати такі:

• природна сприйнятливість людей до еризипелоїду невисока через низьку контагіозність (заразність) цієї інфекції;
• захворювання реєструється повсюдно, оскільки джерелами інфекції є багато видів тварин;
• еризипелоїд часто має професійний характер. Ризику піддаються працівники м’ясокомбінатів, м’ясники, мисливці при знятті шкіри здобичі, кухарі, кулінари при обробці м’яса, рибалки;
• переважно реєструються поодинокі спорадичні випадки, коли джерелом зараження стає одна інфікована тварина;
• відзначено сезонність захворюваності — літньо-осінній період як серед тварин, так і людей. Це пов’язано з активізацією переносників інфекції в цей період.

Патогенез

Патогенез еризипелоїду можна описати так:

• вхідні ворота інфекції — мікротравми шкіри, частіше пальців рук. Пов’язано це з характером зараження під час оброблення м’яса, зняття шкіри тощо;
• бактерії, що проникли через пошкоджену шкіру, потрапляють в дерму (власне шкіру), де формується первинне вогнище інфекції;
• розвивається місцева запальна реакція шкіри за типом серозного запалення, для якого характерні підвищена судинна проникність, набряк тканин, периваскулярна інфільтрація лімфоцитами, порушення мікроциркуляції та лімфовідтоку;
• запальний процес із дерми може поширюватися на суглоби. Найчастіше уражуються міжфалангові суглоби кистей.

Можлива генералізація еризипелоїду: відбувається лімфогенна та гематогенна дисемінація інфекції у частини пацієнтів. Формуються вторинні інфекційні осередки у внутрішніх органах. Найчастіше уражуються:

• ендокард (ендокардит) із можливим руйнуванням клапанів серця;
• міокард;
• центральна нервова система (можливі менінгіт, енцефаліт та ін.);
• легені з розвитком бактеріальної пневмонії.

Після перенесеного захворювання формується нестійкий імунітет. Можливі рецидиви при повторних зараженнях, особливо на фоні імунодефіциту.

Клінічна картина

Інкубаційний період при еризипелоїді коливається в межах 1–7 діб, частіше становить 2–3 дні. Захворювання розвивається у наступних клінічних формах:

• шкірна — уражується переважно шкіра у місці потрапляння збудника;
• шкірно-суглобова — до місцевого запалення шкіри приєднується артрит прилеглих суглобів;
• септична форма — при генералізації інфекції з ураженням внутрішніх органів та сепсисом;
• ангінозна форма — з розвитком тонзиліту, фарингіту.

За ступенем тяжкості розрізняють:

• легкий перебіг;
• середньої тяжкості;
• тяжкий перебіг.

Шкірна форма

Для шкірної форми еризипелоїду — найпоширенішого варіанта перебігу — характерні:

• температура тіла нормальна або субфебрильна (до 37,5 °C), прояви інтоксикації мінімальні або відсутні;
• перші симптоми, що з’являються після інфікування шкіри, — свербіж, біль, відчуття напруження;
• характерний елемент висипу — червоно-фіолетова бляшка з чіткими межами, відокремлена від здорової шкіри;
• патологічне вогнище при еризипелоїді поступово збільшується в розмірах, захоплюючи шкіру пальця, кисті, передпліччя;
• на фоні запалення формуються везикули (пухирці) з прозорим або геморагічним вмістом;
• розвиваються набряк, гіперемія тканин, можливий лімфангіт.

Тривалість перебігу шкірної форми становить близько 10–12 днів. Найчастіше діагностується доброякісний перебіг захворювання з повним одужанням.

Шкірно-суглобова форма

Шкірно-суглобова форма — поєднання ураження шкіри в місці проникнення збудника і залучення в запальний процес оточуючих суглобів кінцівок. Клінічно вона проявляється:

• розвитком характерної еритеми (запалення шкіри), до якої приєднується артрит прилеглих суглобів;
• найчастіша локалізація артриту — міжфалангові суглоби кистей;
• пацієнта турбують виражена болючість, припухлість у ділянці ураженого суглоба, обмеження обсягу рухів (згинальна контрактура).

Звичайна тривалість перебігу шкірно-суглобової форми еризипелоїду — близько 2 тиж. У ряді випадків формується хронічний артрит із загостреннями та деформацією суглобів.

Септична форма

Септична, або генералізована форма еризипелоїду, характеризується поширенням інфекції з первинного вогнища по всьому організму. Захворювання починається гостро з різкого підвищення температури тіла (лихоманка досягає фебрильних показників 38–39 °C). Виражений загальний інтоксикаційний синдром, який проявляється:

• загальною слабкістю;
• головним болем;
• порушенням свідомості.

При прогресуванні інфекції збільшуються розміри печінки та селезінки (гепатолієнальний синдром), з’являється еритема на тулубі та кінцівках, її колір яскраво-червоний із синюшним відтінком. Формуються численні осередки вторинного інфікування — ендокардит, менінгіт, пневмонія та інші. Ендокардит у ряді випадків закінчується пошкодженням клапанів серця.

Ангінозна форма

Ангінозна форма еризипелоїду виникає при вживанні інфікованих продуктів. В цілому клінічна картина нагадує гострий тонзиліт та фарингіт:

• підвищення температури тіла, озноб, загальне нездужання;
• біль у горлі при ковтанні;
• при огляді ротоглотки видно яскраво-червону гіперемію слизової оболонки;
• збільшення та болючість при пальпації регіонарних шийних лімфовузлів;
• на шкірі може з’являтися висип у вигляді блідо-рожевих плям неправильної форми.

Діагностика еризипелоїду

Ключовий напрямок діагностики для встановлення остаточного діагнозу — лабораторні дослідження. Детальна інформація про основні методи представлена у табл. 2.

Диференційна діагностика

Диференційний діагноз проводиться між еризипелоїдом та захворюваннями зі схожою симптоматикою:

• бешиха — гостра стрептококова інфекція шкіри. Відрізняється найшвидшим поширенням гіперемії, вираженою інтоксикацією з ознобом, лихоманкою, судомами. Завжди визначається стрептокок;
• шкірні форми бруцельозу — супроводжується загальною інтоксикацією, при магнітно-резонансній томографії (МРТ) виявляються запальні зміни внутрішніх органів, при бактеріологічному дослідженні крові — ріст бруцели;
• сепсис, емпієма з геморагічним висипом — діагностика ґрунтується на виявленні первинного вогнища (ангіна, рана та ін), гнійно-запальних змін органів за результатами променевих методів;
• алергічні васкуліти — при еризипелоїді алергічні реакції відсутні.

Лікування еризипелоїду

При локалізованих формах еризипелоїду з невеликими осередками ураження (наприклад при патологічному процесі, обмеженому пальцем) лікування амбулаторне. При розвитку септичної форми з високою температурою тіла, вираженою інтоксикацією, появі ускладнень потрібна термінова госпіталізація в інфекційний стаціонар.

Еризипелоїд належить до групи інфекційних хвороб, тому основний напрямок лікування — антибіотикотерапія.

У клінічних рекомендаціях щодо лікування пацієнтів з еризипелоїдом препаратами вибору є:

• бензилпеніцилін — для лікування дорослих пацієнтів препарат застосовують у дозі від 6 млн Од./добу, дітям віком 1–12 років — 30 тис. Од./добу, дітям віком до 1 року — 30–100 тис. Од./добу. Бензилпеніцилін вводять внутрішньовенно курсом 7–10 днів;
• доксициклін — лікарський засіб, призначений для перорального застосування у дорослих та дітей віком від 8 років. Рекомендована схема лікування дорослих пацієнтів та дітей віком від 14 років: у 1-й день прийому — 200 мг одноразово або по 100 мг з інтервалом 12 год, потім — у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком 9–14 років у 1-й день призначають у дозі 4 мг/кг маси тіла 1 раз на добу, у наступні дні — у дозі 2–3 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.

При лікуванні еризипелоїду поряд із препаратами першого ряду можуть застосовуватися альтернативні антибіотики:

• макроліди — наприклад, азитроміцин. Виявляє активність щодо грампозитивних бактерій, до яких належить Erysipelothrix rhusiopathiae. Призначається при непереносимості пеніцилінів у дозі 250–500 мг на добу;
• цефалоспорини I покоління — цефазолін. Виявляє помірну активність щодо збудника. Застосовують по 250–500 мг 3 рази на добу.

У разі тяжкого перебігу антибактеріальні препарати комбінують.

Хірургічні методи лікування при еризипелоїді застосовуються рідко, в основному при розвитку гнійно-септичних ускладнень:

• дренування гнійників при розвитку абсцесів м’яких тканин в ділянці первинного інфікування;
• при емпіємі плеври (гнійний випіт в плевральній порожнині) можуть знадобитися торакотомія, дренування та санація плевральної порожнини;
• оперативне лікування деструктивних форм пневмонії — резекція ділянок легені;
• при розвитку гнійного менінгіту як ускладнення проводиться операція з вентрикуло-перитонеального шунтування для відтоку гною зі шлуночків головного мозку та профілактики гідроцефалії;
• інфекційний ендокардит з ураженням клапанів серця є показанням до кардіохірургічної операції з протезування або пластики клапана.

Лікування еризипелоїду народними засобами неприпустимо, тому що відбуваються хронізація патологічного процесу та розвиток гнійно-септичних ускладнень.

Диспансер

Диспансерне спостереження після перенесеного еризипелоїду проводиться у таких випадках:

• при рецидивному перебігу, коли відзначається більше одного епізоду захворювання за рік;
• при переході у хронічну форму з розвитком деформуючого артриту суглобів кінцівок;
• у разі розвитку ускладнень з боку життєво важливих органів (серце, центральна нервова система) для моніторингу їх функції та своєчасного виявлення загострення запального процесу.

Ускладнення еризипелоїду

Ускладнення при еризипелоїді пов’язані з генералізацією інфекційного процесу, коли з первинного вогнища в шкірі збудник розноситься організмом з током крові або лімфи.

Найчастіші ускладнення:

• бактеріальний менінгіт — запалення оболонок головного та спинного мозку. Проявляється високою температурою тіла, сильним головним болем, нудотою, блюванням, порушенням свідомості;
• пневмонія — ураження легеневої тканини з розвитком вогнищ інфекції у вигляді абсцесів. Супроводжується кашлем з гнійним мокротинням, задишкою, болем у грудях;
• інфекційний ендокардит — запалення внутрішньої оболонки серця (ендокарда). Характеризується ураженням та руйнуванням клапанів з порушеннями гемодинаміки;
• сепсис — загальне зараження крові з масивною генералізацією інфекції та поліорганною недостатністю. Має вкрай тяжкий перебіг аж до смерті.

Профілактика еризипелоїду

Для профілактики еризипелоїду необхідний комплекс заходів. Він включає кілька напрямків:

• серед тварин — активне виявлення хворих особин, їх ізоляція та лікування антибіотиками, вакцинація сприйнятливих тварин;
• контроль на м’ясокомбінатах — передзабійний огляд худоби, якісна обробка туш після забою, дезінфекція та забезпечення холодового ланцюга при зберіганні м’яса;
• правила особистої гігієни при контактах з тваринами та м’ясом — використання рукавичок та засобів захисту, миття рук, дезінфекція інструментів, недопущення контакту з біоматеріалами при порізах та саднах;
• вакцини для специфічної профілактики людей поки що не розроблені.

Прогноз еризипелоїду

Прогноз при еризипелоїді загалом сприятливий, але варіює залежно від клінічної форми та наявності ускладнень:

• при локалізованих формах (шкірній, шкірно-суглобовій, ангінозній) прогноз хороший, летальність практично відсутня. Захворювання закінчується одужанням протягом 2–4 тиж. У поодиноких випадках можливий рецидивуючий хронічний артрит;
• генералізована форма небезпечна розвитком тяжких гнійно-септичних ускладнень — ендокардиту, менінгіту, пневмонії. При своєчасному лікуванні рівень летальності невисокий — менше 5% від усіх випадків інфекції;
• прогноз залежить від стану імунітету пацієнта — найтяжчий перебіг відзначається у пацієнтів з імунодефіцитом;
• несприятливий результат частіше фіксувався у пацієнтів віком від 60 років, за наявності супутніх захворювань на стадії декомпенсації.