будь-яке лікування та, зокрема, перехід з одного гіпоглікемічного засобу на інший призначає лікар. Хворий повинен чітко дотримуватися рекомендацій лікаря щодо дозування та способу застосування лікарського засобу, а також супутнього харчування та режиму фізичних навантажень. Рекомендовано періодично проводити рутинні діагностичні дослідження (глікемія натще та після прийому їжі, HbA1c)
Оскільки глібенкламід — похідне сульфонілсечовини, Глібомет^® слід застосовувати лише хворим на цукровий діабет ІІ типу при недостатній ефективності дієтотерапії.
У разі появи симптомів гіпоглікемії (див. ПОБІЧНА ДІЯ) приймають сахариди (цукор); у більш тяжких випадках, що можуть призвести до втрати свідомості, призначають повільну внутрішньовенну інфузію розчину глюкози.
При травмах, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях та гарячкових станах необхідно переходити на тимчасове лікування інсуліном для точного контролю метаболізму.
Необхідно враховувати можливий розвиток дисульфідамподібної реакції після прийому етилового спирту.
Лікування необхідно припинити протягом 48 годин до проведення ангіографії або урографії і, якщо треба, відновити через 48 год після проведення дослідження.
За результатами деяких епідеміологічних досліджень, прийом глібенкламіду був пов’язаний з підвищеним ризиком серцево-судинної смерті порівняно з лікуванням гліклазидом. Підвищений ризик серцево-судинної смерті спостерігався, зокрема, у пацієнтів з гострою ішемічною хворобою.
Лактоацидоз — це рідкісне, але дуже серйозне порушення обміну речовин, найчастіше виникає при гострому погіршенні ниркової функції або кардіореспіраторних захворюваннях, або сепсисі. Кумуляція метформіну відбувається при гострому погіршенні функції нирок та збільшує ризик розвитку лактоацидозу.
У разі зневоднення (внаслідок тяжкої діареї або блювання, лихоманки або недостатнього споживання рідини) слід тимчасово відмінити прийом метформіну, рекомендується звернутися до лікаря. Лікарські засоби, що можуть спричинити гостру ниркову недостатність (такі як антигіпертензивні засоби, сечогінні засоби, нестероїдні протизапальні препарати), пацієнтам, які отримують метформін, слід застосовувати з обережністю. Іншими факторами ризику розвитку лактоацидозу є зловживання алкоголем, печінкова недостатність, неадекватно контрольований діабет, кетоз, тривале голодування та усі порушення, які викликають гіпоксію, а також застосування лікарських засобів, що можуть спричинити лактоацидоз (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтів та/або осіб, які ними опікуються, слід інформувати про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, судомами м’язів, астенією та зниженням температури тіла, в подальшому можливий розвиток коми. При підозрі на лактоацидоз пацієнтові слід припинити подальший прийом метформіну та негайно звернутись по лікарську допомогу. Діагностичними лабораторними показниками є низьке значення рН крові (<7,35), збільшений рівень лактату у плазмі крові (>5 ммоль/л), збільшення аніонного інтервалу та зростання співвідношення лактат/піруват.
Діагностика. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі та гіпотермією, в подальшому можливий розвиток коми. Діагноз лактоацидоз слід підозрювати в разі наявності неспецифічних ознак, таких як сильна втомлюваність та нездужання, блювання, м’язові спазми та розлади з боку органів травлення, наприклад біль у животі та повна втрата апетиту. Діагностичними лабораторними показниками є низьке значення рН крові, збільшений рівень лактату в плазмі крові, понад 5 ммоль/л, збільшення аніонного інтервалу та зростання співвідношення лактат/піруват. У разі підозри на метаболічний ацидоз подальше застосування лікарського засобу слід негайно відмінити, а пацієнта терміново госпіталізувати. Ризик лактоацидозу залежить від накопичення метформіну в організмі, можливого при погіршенні ниркових функцій. Отже, до початку лікування та регулярно в період проведення терапії необхідний контроль за функцією нирок. Пацієнтам слід надавати всебічну інформацію стосовно ризику лактоацидозу.
Функція нирок. Швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) слід визначати до початку лікування та регулярно впродовж проведення терапії, див. ЗАСТОСУВАННЯ. Метформін протипоказаний пацієнтам із ШКФ <30 мл/хв, прийом препарату слід тимчасово відмінити в разі розвитку захворювань, здатних погіршувати ниркові функції, див. ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Погіршення функції нирок у пацієнтів літнього віку є частим явищем і не супроводжується специфічними симптомами. Необхідна особлива обережність у разі можливості погіршення функції нирок, наприклад, після початку застосування антигіпертензивних або сечогінних засобів, а також після початку терапії нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП).
Введення йодовмісних контрастних речовин. При внутрішньосудинному введенні йодовмісних рентгеноконтрастних засобів можлива індукована контрастною речовиною нефропатія, що призводить до накопичення метформіну та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Слід припинити прийом метформіну до проведення такого обстеження, поновлювати прийом можна не раніше ніж через 48 год після процедури, за умови перевірки функції нирок та підтвердження стабільного функціонування нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хірургічні втручання. Слід припинити прийом метформіну перед проведенням хірургічного втручання, яке здійснюється під загальною, спінальною або епідуральною анестезією. Поновлювати прийом можна не раніше ніж через 48 годин після завершення хірургічної операції або відновлення самостійного харчування, за умови перевірки функції нирок та підтвердження стабільного функціонування нирок.
Гіпоглікемія. Враховуючи, що препарат містить похідну сульфонілсечовини, його застосування асоціюється з ризиком розвитку гіпоглікемії. Належне коригування дози після початку терапії сприяє попередженню розвитку гіпоглікемії. Терапія показана лише пацієнтам, які дотримуються регулярного режиму харчування (включно зі споживанням сніданку). Регулярне споживання цукру є важливим, оскільки ризик гіпоглікемії зростає при занадто пізньому споживанні їжі, недостатньому або незбалансованому надходженні цукрів. Ймовірність розвитку гіпоглікемії зростає при дотриманні низькокалорійної дієти, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при споживанні алкогольних напоїв або при застосуванні в комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами.
Пацієнти літнього віку. Вік 65 років та більше є ідентифікованим фактором ризику розвитку гіпоглікемії у пацієнтів, які отримують препарати сульфонілсечовини. Гіпоглікемію може бути важко діагностувати у осіб літнього віку. На початку прийому та в разі застосування підтримуючих доз глібенкламіду, дозу слід ретельно коригувати для зниження ризику гіпоглікемії (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Діагностика. Симптоми гіпоглікемії включають: головний біль, відчуття голоду, нудоту, блювання, сильну втомлюваність, порушення сну, нервозність, агресивність, порушення здатності зосередитись та порушення реакції, депресію, сплутаний стан свідомості, порушення мовлення, порушення зору, тремтіння, параліч та парестезію, запаморочення, делірій, судоми, сонливість, непритомність, поверхневе дихання та брадикардію. Можливі надлишкове потовиділення, відчуття страху, тахікардія, гіпертензія, швидке серцебиття, стенокардія та аритмія внаслідок антирегуляторних механізмів, викликаних гіпоглікемією. Останні симптоми можуть бути й відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, за наявності автономної нейропатії, а також у пацієнтів, які приймають бета-блокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та інші симпатоміметики.
Лікування гіпоглікемії. За наявності симптомів гіпоглікемії низького ступеня тяжкості, без порушень притомності або неврологічної симптоматики, необхідний негайний прийом цукру. Також слід скоригувати дозу та/або раціон харчування. У разі гіпоглікемії високого ступеня тяжкості із порушеннями притомності можлива також і кома або неврологічна симптоматика, тому ще до термінової госпіталізації пацієнтові слід надати невідкладну допомогу, потрібне в/в введення глюкози негайно після підтвердження діагнозу або в разі виникнення підозри у такому діагнозі. При підозрі на гіпоглікемію завжди необхідне обстеження спеціалістом в умовах стаціонару.
Індивідуальне визначення дозування, а також належне навчання пацієнтів є важливими факторами зниження ризику гіпоглікемічних епізодів. Якщо у пацієнта спостерігаються рецидивні гіпоглікемічні епізоди, або тяжкі, або асоційовані з непередбачуваними ситуаціями, слід розглянути доцільність зміни терапії, призначення іншого протидіабетичного лікарського засобу, відмінного від препарату Глібомет^®.
Фактори, які спричиняють розвиток гіпоглікемії:

одночасне вживання алкоголю, зокрема, в комбінації з голодуванням;
відмова від співпраці або (зокрема стосується пацієнтів літнього віку) нездатність пацієнта до співпраці;
недоїдання, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування або зміни раціону харчування;
порушення балансу між фізичною активністю і надходженням цукру;
ниркова недостатність;
тяжка печінкова недостатність;
передозування препарату Глібомет^®

;

деякі ендокринні порушення: недостатність функцій щитоподібної залози, паращитоподібної залози та мозкової речовини надниркових залоз;
одночасний прийом з деякими іншими лікарськими засобами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Печінкова на ниркова недостатність. Можлива зміна фармакокінетичних та/або фармакодинамічних характеристик при прийомі препарату Глібомет^® пацієнтами з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. В разі гіпоглікемії у таких пацієнтів вона може бути стійкою, тому необхідне адекватне лікування.
Інформування пацієнта. Пацієнтові та його близьким родичам слід надати інформацію стосовно ризику гіпоглікемії, симптомів порушення, відповідного лікування та факторів, які сприяють її розвитку. Слід враховувати ризик лактоацидозу, і відповідну інформацію необхідно надати пацієнтові в разі появи неспецифічних симптомів, таких як м’язові спазми, асоційовані з порушеннями з боку органів травлення, болем у животі та тяжкою астенією, задишкою, що супроводжується ацидозом, зниженням температури тіла та комою.
Пацієнта слід інформувати про важливість дотримання режиму харчування, програми регулярного виконання фізичних вправ та регулярно перевіряти рівень вмісту глюкози.
Потенційна метаболічна декомпенсація. В разі травми, хірургічного втручання, інфекційного захворювання або захворювання, яке супроводжується високою температурою тіла, або інших потенційних причин декомпенсації діабету слід розглянути доцільність тимчасового застосування інсуліну замість поточної терапії для збереження адекватного метаболічного контролю.
Симптомами гіперглікемії є часте сечовиділення, сильна спрага та сухість шкіри.
Одночасне застосування глібенкламіду та інших лікарських засобів. Одночасне застосування глібенкламіду з алкогольними напоями, фенілбутазоном або даназолом не рекомендоване (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Інші застереження. Усім пацієнтам слід дотримуватися раціону харчування, який забезпечує регулярне надходження цукру протягом дня. Пацієнтам із надлишковою масою тіла слід і надалі дотримуватися низькокалорійної дієти.
Регулярне фізичне навантаження є таким же важливим, як і прийом препарату Глібомет^®.
Необхідні регулярні лабораторні обстеження (вміст глюкози в крові, HbA1c).
Можливий розвиток гемолітичної анемії у пацієнтів з дефіцитом ферменту G6PD (глюкоза-6-фосфатдегідрогеназа) при прийомі похідних сульфонілсечовини.
Враховуючи, що глібенкламід належить до групи похідних сульфонілсечовини, рекомендована обережність при застосуванні препарату Глібомет^®у пацієнтів із дефіцитом G6PD. Слід розглянути можливість лікування таких хворих без застосування похідних сульфонілсечовини.
Метформін може знижувати рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові. Ризик низького рівня вітаміну B₁₂ зростає зі збільшенням дози метформіну, тривалості лікування та/або у пацієнтів із факторами ризику, які, як відомо, спричиняють дефіцит вітаміну B₁₂. У разі підозри на дефіцит вітаміну В₁₂ (наприклад, анемія або нейропатія) слід контролювати рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові. Пацієнтам із факторами ризику дефіциту вітаміну В₁₂ може бути необхідний періодичний моніторинг вітаміну В₁₂. Терапію метформіном слід продовжувати до тих пір, поки він переноситься і не є протипоказанням, а відповідне корекційне лікування дефіциту вітаміну B₁₂ надається відповідно до поточних клінічних рекомендацій.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Лікарський засіб протипоказано застосовувати під час вагітності та у період годування груддю.
Вагітність. Доклінічні та клінічні дані щодо застосування препарату Глібомет^® у період вагітності відсутні.
Глібомет^® не слід застосовувати для лікування цукрового діабету протягом вагітності. У разі гестаційного діабету рекомендовано перевести пацієнтку із пероральних протидіабетичних засобів на інсулін, щойно вона почне планувати вагітність або щойно стане відомо, що вона вагітна, а також як тільки пацієнтка почне годувати дитину грудьми.
Рекомендується контролювати рівень глюкози в крові новонародженого. Дослідження на тваринах не виявили тератогенних ефектів при застосуванні комбінації діючих речовин (див. Доклінічні дані з безпеки).
Ризик, пов’язаний із цукровим діабетом. Неконтрольований цукровий діабет у період вагітності (гестаційний або діабету іншого типу) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної смертності. Необхідно контролювати цукровий діабет у період запліднення для зниження ризику розвитку вроджених аномалій.
Ризик, пов’язаний з метформіном (див. Доклінічні дані з безпеки). Дослідження на тваринах не виявили жодної тератогенної дії, отже, у людини також можна не очікувати розвитку вад плода, оскільки дотепер всі тератогенні ефекти відомих речовин спостерігалися в дослідженнях на тваринах. У клінічних дослідженнях не виявлено жодних доказів вад розвитку плода, пов’язаних з прийомом метформіну (див.ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Ризик, пов’язаний з глібенкламідом (див. Доклінічні дані з безпеки). Дослідження на тваринах не виявили жодної тератогенної дії, У клінічній практиці відповідні дані, на основі яких формується оцінка тератогенної або фітотоксичної дії при застосуванні глібенкламіду в період вагітності, відсутні.
Лікування. Адекватний контроль за рівнем глюкози в крові сприяє нормальному перебігу вагітності у даної категорії пацієнтів. Не слід застосовувати препарат Глібомет^® для лікування цукрового діабету в період вагітності.
При недостатності лікувальної дієти для повноцінної компенсації метаболізму необхідно проводити лікування інсуліном незалежно від типу захворювання (цукровий діабет І або ІІ типу, цукровий діабет вагітних).
Стосовно цукрового діабету вагітних рекомендована заміна пероральних протидіабетичних препаратів інсуліном з моменту планування вагітності або негайно при настанні вагітності і застосуванні даного лікарського засобу. Рекомендується проводити моніторинг рівня глюкози в крові у новонародженого.
Грудне вигодовування. Оскільки даних щодо проникнення метформіну та глібенкламіду в грудне молоко людини недостатньо, а також у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії у новонародженого, препарат протипоказано застосовувати в період годування груддю.
Діти. Лікарський засіб протипоказано застосовувати дітям.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнти повинні бути проінформовані про симптоми гіпоглікемії. Потрібна особлива обережність при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами через ризик розвитку симптомів гіпоглікемії.

Діагнози, при яких застосовують Глібомет