ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка
Рисперидон — це селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він проявляє високу афінність щодо серотонінергічних 5-НТ₂ і дофамінергічних D₂-рецепторів. Рисперидон зв’язується також з α₁-адренергічними рецепторами та з меншою афінністю — з Н₁-гістамінергічними та α₂-адренергічними рецепторами. Рисперидон не виявляє афінності щодо холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним D₂-антагоністом, що пов’язують з його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію порівняно з класичними нейролептиками. Збалансований центральний антагонізм щодо серотоніну та дофаміну зменшує вірогідність екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.
Фармакокінетика. Рисперидон у формі таблеток, що диспергуються у ротовій порожнині, та р-н для перорального застосування є біоеквівалентними до таблеток, вкритих оболонкою.
Рисперидон метаболізується до 9-гідроксирисперидону, який має подібну до рисперидону фармакологічну дію (див. розділ «Біотрансформація та елімінація»).
Всмоктування. Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі крові у межах 1–2 год. Абсолютна біодоступність після перорального застосування рисперидону становить 70% (CV=25%). Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна призначати незалежно від прийому їжі. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4–5 діб.
Розподіл. Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу становить 1–2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв’язується з альбуміном і кислим α₁-глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв’язується з білками плазми, 9-гідроксирисперидон — на 77%.
Біотрансформація та виведення. Рисперидон метаболізується цитохромом CYP 2D6 до 9-гідроксирисперидону, який чинить аналогічну до рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію.
Цитохром CYP 2D6 піддається генетичному поліморфізму. У швидких метаболізаторів CYP 2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у повільних метаболізаторів препарат перетворюється набагато повільніше. Хоча у швидких метаболізаторів концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону нижчі, ніж у повільних, фармакокінетика рисперидону та 9-гідроксирисперидону у комбінації (тобто активної антипсихотичної фракції) після разової та багаторазових доз у швидких та повільних метаболізаторів цитохрому CYP 2D6 подібна.
Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях не пригнічує значною мірою метаболізм лікарських засобів, які метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, включаючи CYP 1A2, CYP 2A6, CYP 2C8/9/10, CYP 2D6, CYP 2E1, CYP 3A4 та CYP 3A5. Через тиждень після застосування препарату 70% дози виводиться з сечею, 14% — з калом. Концентрація рисперидону і 9-гідроксирисперидону у сечі становить 35–45% прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих на психози Т_½ становить приблизно 3 год. Т_½ 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 год.
Лінійність. Концентрація рисперидону у плазмі крові пропорційна до дози препарату (в межах терапевтичних доз).
Пацієнти літнього віку та пацієнти з порушеннями функції нирок, печінки. Дослідження одноразового прийому препарату виявило у середньому на 43% вищий рівень концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі, на 38% довший Т_½ і зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції на 30% у пацієнтів літнього віку. Вища концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60% спостерігалися у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалися нормальні рівні концентрації рисперидону в плазмі крові, але середнє значення вільної фракції рисперидону у плазмі було збільшене на 35%.
Діти. Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.
Стать, расова приналежність та куріння. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив видимого впливу статі, віку чи звички курити на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.

ПОКАЗАННЯ:

— лікування шизофренії та інших психічних розладів, у тому числі підтримувальна терапія, у пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на терапію, з метою запобігання рецидиву хвороби;
— лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах (допоміжна терапія у комбінації з нормотиміками як початкове лікування або як монотерапія на період тривалістю до 12 тиж);
— короткочасне лікування вираженої агресії або тяжких симптомів з боку психіки у пацієнтів з деменцією при загрозі заподіяння шкоди собі чи іншим;
— симптоматичне лікування зухвалих опозиційних розладів або інших розладів соціальної поведінки у дітей, підлітків та дорослих з розумовим розвитком нижче середнього або з розумовою відсталістю, які мають прояви деструктивної поведінки (імпульсивність, аутоагресія);
— симптоматичне лікування аутичних розладів у дітей віком від 5 років, у яких симптоми варіюють від гіперактивності до роздратованості (включаючи агресію, завдання собі тілесних ушкоджень, тривожність та патологічні циклічні дії).

ЗАСТОСУВАННЯ:

звичайна доза
Рілептид можна застосовувати 1 або 2 рази на добу. Дози вище 8 мг слід розподіляти на 2 прийоми (вранці та ввечері).
Для досягнення дози 0,25–2,5 мг рекомендується застосовувати рисперидон, р-н оральний.
Шизофренія
Дорослі (віком до 65 років). Рілептид можна призначати 1 або 2 рази на добу. Розпочинати прийом слід з 2 мг Рілептиду на добу, на другий день дозу можна підвищити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або, у разі необхідності, продовжувати її індивідуальну корекцію. Для більшості пацієнтів рекомендована доза становить 4–6 мг/добу. Деяким пацієнтам може бути показане поступове підвищення дози або зниження початкової дози.
Максимальна добова доза препарату становить 10 мг.
Дози, які перевищують 10 мг/добу, не виявили вищої ефективності порівняно з нижчими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. Оскільки безпека доз, що перевищують 16 мг/добу, не вивчалась, дози, що перевищують цей рівень, застосовувати не можна.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна підвищити до 1–2 мг 2 рази на добу шляхом підвищення на 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності додаткової седації можна одночасно застосовувати бензодіазепін.
Маніакальні епізоди при біполярних розладах (дорослі та діти віком від 10 років). Рекомендована початкова доза Рілептиду — 2 мг 1 раз на добу, ввечері. Дозу можна індивідуально підвищити додаванням 1 мг/добу не частіше ніж через кожні 24 год. Рекомендований діапазон доз — від 2 до 6 мг/добу.
Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні Рілептиду необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усієї терапії.
Немає даних щодо ефективності рисперидону при лікуванні гострої біполярної манії тривалістю понад 12 тиж. Якщо Рілептид застосовувати у комбінації з нормотиміками, терапію можна припинити раніше, оскільки початок ефекту від лікування можна очікувати у перші тижні терапії. Навіть після появи першої відповіді на лікування слід враховувати можливість повторного виникнення симптомів депресії через особливості перебігу хвороби та побічні реакції лікарських засобів, що застосовували для лікування, у тому числі Рілептиду.
Короткочасна терапія вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів з деменцією. Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна коригувати шляхом підвищення на 0,25 мг 2 рази на добу не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг 2 рази на добу.
Однак для деяких пацієнтів ефективну дозу можна підвищити до 1 мг 2 рази на добу. Після досягнення оптимальної дози можна розглянути можливість прийому добової дози 1 раз на добу.
Відміна лікування Рілептидом має відбутися не пізніше ніж через 3 міс від початку терапії, терапію можна поновити лише у разі, якщо поведінкові розлади з’являються знову.
Симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки або агресивної поведінки
Пацієнти з масою тіла >50 кг.Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,5 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 1 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг 1 раз на добу, тоді як інші можуть потребувати 1,5 мг 1 раз на добу.
Пацієнти (діти віком від 5 років та дорослі) з масою тіла <50 кг. Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна коригувати шляхом додавання 0,25 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 0,5 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше ніж 0,25 мг 1 раз на добу для досягнення позитивного ефекту, тоді як інші можуть потребувати 0,75 мг 1 раз на добу.
Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування Рілептиду необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.
Аутизм (діти віком від 5 років). Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді.
Пацієнти з масою тіла <50 кг. Рекомендована початкова доза становить 0,25 мг 1 раз на добу. З 4 дня дозу можна підвищити на 0,25 мг. Слід підтримувати дозу 0,5 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Підвищення дози на 0,25 мг з інтервалом у 2 тиж можна розглядати лише для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.
Пацієнти з масою тіла ≥50 кг. Рекомендована початкова доза — 0,5 мг 1 раз на добу. З 4-го дня дозу можна підвищити на 0,5 мг. Слід підтримувати дозу 1 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Підвищення дози на 0,5 мг з інтервалом у 2 тиж можна розглядати лише для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.
Таблиця. Дози Рілептиду для дітей з аутизмом (добова доза в мг/добу)

Маса тіла	Початкова доза(дні 1–3)	Рекомендована підтримувальна доза(дні 4–14+)	Підвищення дози (у разі необхідності)	Діапазон доз
<50 кг	0,25 мг	0,5 мг	+ 0,25 мг з інтервалом ≥2 тиж	<20 кг: 0,5–1,25 мг ≥20 кг: 0,5–2,5 мг*
≥50 кг	0,5 мг	1,0 мг	+0,5 мг з інтервалом ≥2 тиж	1,0–2,5 мг*

*Пацієнти з масою тіла більше 45 кг можуть потребувати вищих доз; максимальна доза, яка застосовувалася під час клінічних досліджень, становила 3,5 мг/добу.
Рілептид можна застосовувати 1 або 2 рази на добу.
Пацієнтам, у яких виникає сонливість після прийому препарату, краще застосовувати добову дозу Рілептиду перед сном.
Під час клінічних досліджень приблизно ²/₃ дітей з аутизмом скаржилися на слабкість, що особливо відзначалося протягом початкової фази лікування.
Як тільки досягнута адекватна клінічна відповідь, слід розглянути можливість поступового зниження дози за для досягнення оптимального відношення клінічної ефективності та безпеки.
При виникненні тяжких побічних реакцій (наприклад екстрапірамідних розладів, пізньої дискінезії або неконтрольованого збільшення маси тіла) слід знизити дозу рисперидону або припинити лікування.
Для досягнення дози 0,25–1 мг рекомендується застосовувати рисперидон у вигляді р-ну орального.
Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів зі здоровими нирками. У пацієнтів із порушеннями функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі крові підвищується.
Незалежно від показання, цим пацієнтам призначається половина початкової та підтримувальної доз, титрування дози повинно бути повільнішим.
Рисперидон потрібно застосовувати з обережністю у даної категорії пацієнтів.
Перехід з терапії іншими антипсихотичними засобами. Якщо це клінічно виправдано, під час терапії рисперидоном рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. Замість наступної запланованої ін’єкції рекомендується розпочати лікування рисперидоном у випадку, якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі «депо». Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

гіперчутливість до активного компонента або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату.

ПОБІЧНА ДІЯ:

найбільш частими побічними реакціями, про які повідомляється, є паркінсонізм, головний біль та безсоння.
Інфекції та інвазії: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів; синусит, вірусна інфекція, інфекції, інфекція вуха, тонзиліт, целюліт, отит середнього вуха, інфекція ока, локалізована інфекція, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; хронічний отит середнього вуха.
З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; гранулоцитопенія; агранулоцитоз; зменшення кількості лейкоцитів, зниження гематокриту, збільшення кількості еозинофілів.
З боку імунної системи: гіперчутливість до препарату; анафілактична реакція.
З боку ендокринної системи: порушення секреції антидіуретичного гормону; гіперпролактинемія.
З боку метаболізму: підвищення апетиту, зниження апетиту; цукровий діабет^с, анорексія, полідипсія, підвищення рівня холестерину, підвищення рівня ТГ, зменшення маси тіла; гіпоглікемія, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня гамма-глутамілтранферази; діабетичний кетоацидоз; водна інтоксикація.
З боку психіки: безсоння; тривожність, хвилювання, розлади сну, депресія; сплутаність свідомості, манія, зниження лібідо, апатія, нервовість; аноргазмія, притуплений афект; психомоторна гіперактивність, збудження, знервованість, нічні жахи.
З боку нервової системи: паркінсонізм^b, головний біль; акатизія^b, запаморочення, тремор^b, дистонія^b, сонливість, седація, летаргія, дискінезія^b; відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, синкопе, порушення свідомості, цереброваскулярні розлади, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, розлади рівноваги, пізня дискінезія, розлади мовлення, порушення координації, гіпестезія, розлади смакових відчуттів, судоми, парестезія; злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні розлади, церебральна ішемія, розлади руху; аноргазмія, ритмічне похитування голови.
З боку органів зору: нечіткість зору; кон’юнктивіт, очна гіперемія, виділення з очей, набрякання очей, сухість очей, збільшення сльозовиділення, світлобоязнь; зниження гостроти зору, закочування очей, глаукома, оклюзія ретинальної артерії; почервоніння очей; порушення руху очних яблук, роторний ністагм; утворення кірки на краю повіки; інтраопераційний синдром атонічної райдужки.
З боку органів слуху: біль у вухах, шум у вухах, вертиго.
З боку серцевої діяльності: тахікардія; атріовентрикулярна блокада, блокада пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття; порушення провідності серця; синусова аритмія.
З боку судинної системи: АГ; гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; легенева емболія, тромбоз глибоких вен; погіршення прохідності дихальних шляхів.
З боку дихальної системи: диспное, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, фаринголарингеальний біль; свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, легеневий застій, розлади дихання, хрипи, набрякання дихальних шляхів, дистонія; синдром нічного апное, гіпервентиляція.
З боку травної системи: блювання, діарея, запор, нудота, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, відчуття дискомфорту у шлунку, зубний біль; дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалома, гастроентерит; непрохідність кишечнику, панкреатит, набрякання губ, набрякання язика; здуття живота; обструкція ШКТ.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця; підвищення рівня печінкових ензимів і/або кон’югатів білірубіну.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипи, еритема; ангіоневротичний набряк, пошкодження шкіри, захворювання шкіри, свербіж, акне, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; лупа; кропив’янка, медикаментозні висипання.
З боку кістково-м’язової системи: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках; м’язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість суглобів, м’язово-скелетний біль у грудній клітці; рабдоміоліз; м’язові спазми.
З боку сечовидільної системи: енурез; затримка сечі, дизурія, нетримання сечі, полакіурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: аменорея, статева дисфункція, порушення ерекції, галакторея, гінекомастія, порушення менструального циклу (затримка менструації), вагінальні виділення; біль у молочних залозах; нагрубання молочних залоз; збільшення молочних залоз; виділення з молочних залоз; пріапізм.
Вагітність, післяпологовий період та неонатальні стани: синдром відміни препарату у новонароджених.
Загальні розлади: пірексія, підвищена втомлюваність, периферичний набряк, астенія, біль у грудній клітці; набряк обличчя, порушення ходи, незвичні відчуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у грудній клітці, озноб, падіння; генералізований набряк, гіпотермія, синдром відміни препарату, відчуття холоду у кінцівках, біль; незвичні відчуття; дискомфорт.
Лабораторні дослідження: підвищення рівня пролактину в крові^а, збільшення маси тіла; подовження інтервалу Q–T на ЕКГ, відхилення на кардіограмі, підвищення рівня глюкози крові, трансаміназ, зменшення кількості лейкоцитів, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів, зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня КФК в крові; зниження температури тіла.
^aГіперпролактинемія у деяких випадках може призводити до гінекомастії, розладів менструального циклу, аменореї, галактореї.
^bМожуть виникати екстрапірамідні симптоми: паркінсонізм (гіперсекреція слини, скутість у м’язах та суглобах, феномен «зубчатого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, м’язова напруженість, акінезія, ригідність потиличних м’язів, м’язова ригідність, паркінсонічна хода та порушення глабелярного рефлексу), акатизія (неспокій, гіперкінезія та синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезія (м’язові посмикування, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає м’язові спазми, гіпертонус, кривошию, мимовільні м’язові скорочення, м’язові контрактури, блефароспазм, рух очних яблук, параліч язика, спазми обличчя, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, ротоглотковий спазм, плеуротонус, спазм язика та тризм. Тремор включає паркінсонічний тремор спокою. Слід зазначити, що включений більш широкий спектр симптомів, які не обов’язково мають екстрапірамідне походження.
^cПід час плацебо-контрольованого дослідження повідомлялося про цукровий діабет у 0,18% пацієнтів, які застосовували рисперидон, порівняно з 0,11% у групі, де застосовували плацебо. Загальна частота у всіх клінічних випробуваннях становила 0,43% у пацієнтів, які приймали рисперидон.
Збільшення маси тіла
Порівняння кількості пацієнтів, які приймали рисперидон, та пацієнтів, які застосовували плацебо, і у яких відмічали збільшення маси тіла на 7% у плацебо-контрольованих дослідженнях тривалістю від 6 до 8 тиж, показали статистично значущу різницю у частоті випадків збільшення маси тіла у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (18%) порівняно з такою у пацієнтів, які застосовували плацебо (9%). У ході тритижневих плацебо-контрольованих досліджень у дорослих пацієнтів з гострою манією частота збільшення маси тіла на ≥7% була співставною з такою у групі, що приймала рисперидон (2,5%), та у групі, що приймала плацебо (2,4%), та була дещо вищою в групі активного контролю (3,5%).
У популяції дітей з порушеннями поведінки протягом довготривалих досліджень маса тіла пацієнтів збільшувалась у середньому на 7,3 кг після 12 міс лікування. Очікуване збільшення маси тіла для дітей з нормальною масою тіла у віці 5–12 років — від 3 до 5 кг на рік. Починаючи з 12 років збільшення маси тіла для дівчат залишається від 3 до 5 кг на рік, тоді як хлопці набирають у середньому 5 кг на рік.
Додаткова інформація щодо особливих категорій пацієнтів
Побічні реакції у пацієнтів літнього віку з деменцією або у дітей, про які повідомлялося з більшою, ніж у категорії дорослих пацієнтів, частотою, описані нижче.
Пацієнти літнього віку з деменцією. Транзиторна ішемічна атака та цереброваскулярні розлади – побічні реакції, про які повідомлялося протягом клінічних досліджень з частотою 1,4 та 1,5% відповідно у пацієнтів літнього віку з деменцією. Окрім цього, про такі побічні реакції повідомлялося з частотою ≥5% у пацієнтів літнього віку з деменцією та з щонайменше з удвічі вищою частотою, ніж у інших категорій дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.
Діти. Загалом очікувані побічні реакції у дітей схожі з такими у дорослих щодо частоти виникнення, типу та ступеня тяжкості.
Побічні реакції, що спостерігалися у дітей (віком від 5 до 17 років) з частотою ≥5% та зі щонайменше удвічі вищою частотою, ніж у дорослих пацієнтів: сонливість/седація, підвищена втомлюваність, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, абдомінальний біль, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея та енурез.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

підвищений рівень летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією
Серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися атиповими антипсихотичними препаратами, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо в метааналізі 17 контрольованих досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.
У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням рисперидону у хворих цієї категорії частота випадків летальності становила 4,0% порівняно з 3,1% у групі плацебо. Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон — 67–100 років). Результати двох великих оглядових досліджень показали, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися звичайними антипсихотичними засобами, відмічають незначно підвищений ризик летальності, порівняно з тими, які не лікувалися. Не існує повних даних, згідно з якими можна дати точну оцінку рівня ризику, до того ж, причина підвищеного ризику невідома. Неможливо чітко визначити масштаб, на який можна поширити результати оглядових досліджень, які стосуються підвищеної летальності, пов’язаної із застосуванням антипсихотичного препарату як противаги певним(-ій) характеристикам(-ці) пацієнтів.
Цереброваскулярні побічні ефекти. Ризик цереброваскулярних побічних ефектів значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією порівняно з деменцією Альцгеймера. Таким чином, пацієнтам з іншими типами деменції рисперидон застосовувати не рекомендовано.
Рисперидон потрібно використовувати тільки протягом короткого терміну при безперервній агресії у пацієнтам з помірною та важкою хворобою Альцгеймера на додаток до нефармакологічного лікування, яке було обмеженим або неефективним, і коли наявний потенційний ризик заподіяння шкоди собі чи іншим.
Пацієнтам слід регулярно проходити огляд у лікаря для оцінки необхідності продовження лікування.
У ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень серед пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, спостерігався вищий рівень цереброваскулярних побічних ефектів (цереброваскулярні та минущі ішемічні напади) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; віковий проміжок — 73–97 років).
Комбіновані дані 6 плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних розладів у 3,3% (33/989) пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, порівняно з 1,2% (8/693) пацієнтів, які застосовували плацебо. Слід ретельно зважити всі ризики та переваги призначення рисперидону, особливо фактори ризику серцевого нападу. З особливою обережністю слід призначати рисперидон пацієнтам із деменцією, у яких наявна АГ, захворювання серцево-судинної системи, та пацієнтам із судинною деменцією. Слід проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, що слід негайно повідомляти про ознаки можливих серцево-судинних нападів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук або ніг, а також розлади мовлення та зору. Слід невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном.
Одночасне застосування з фуросемідом. У ході плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищений рівень летальності спостерігався при одночасному застосовуванні фуросеміду з рисперидоном (7,3%; середній вік — 89 років, діапазон — 75–97 років) порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1%; середній вік — 84 роки, діапазон — 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1%; середній вік — 80 років, діапазон — 67–90 років). Підвищення рівня летальності у пацієнтів, які лікувалися фуросемідом одночасно з рисперидоном, спостерігалося у ході 2 клінічних досліджень з 4.
Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (в основному тіазидними діуретиками, які застосовували в низькій дозі) не було асоційоване з подібними результатами.
Не встановлено патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту. Однак слід дотримуватися особливої обережності при призначенні препарату у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків та користі цієї комбінації або одночасного застосування з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат. Не виявлено підвищення показника летальності у пацієнтів, які застосовували інші діуретичні засоби одночасно із рисперидоном. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її слід ретельно контролювати у пацієнтів з деменцією.
Діти. Перед призначенням рисперидону дітям слід ретельно зважити співвідношення ризик-користь.
Необхідно регулярно ретельно оцінювати потребу у продовженні лікування. Показання «симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки, зухвало-опозиційних розладів та або інших розладів соціальної поведінки» та «аутичні розлади» досліджувалися лише у дітей віком від 5 років. Тому не слід призначати рисперидон за такими показаннями дітям віком до 5 років.
Седативний ефект рисперидону слід ретельно контролювати в цій групі населення через можливий вплив на здатність до навчання.
Зміна часу прийому препарату може підвищити його седативний ефект в даній групі дітей або підлітків.
З риспередоном пов’язують збільшення маси тіла, а також індексу маси тіла.
Рекомендується моніторинг маси тіла до початку, а також під час лікування.
Збільшення маси тіла було в межах очікуваних вікових норм, яке було досліджено в відкритих розширених довгострокових дослідженнях.
Вплив тривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання та зростання не було належним чином вивчено.
Через можливі наслідки тривалого застосування препарату, а саме подовження пролактинемії, яка впливає на ріст та статеве дозрівання дітей та підлітків, має регулярно оцінюватися клініка ендокринологічного стану, у тому числі вимірюватися зріст, маса тіла, визначатися статеве дозрівання, контролювання менструального циклу та інші пролактин залежні ефекти.
Під час лікування рисперидоном слід регулярно відстежувати екстрапірамідальні симптоми та інші розлади руху.
Немає досвіду застосування рисперидону дітям віком до 15 років для лікування шизофренії та дітям віком від 10 років для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.
Для дітей доступні дані базуються на клінічних дослідженнях тривалістю 1 рік. Ці дані показують, що не відбувається впливу на ріст та розвиток. Вплив на ріст та розвиток при лікуванні тривалістю більше 1 року невідомий. Тому слід проводити регулярний клінічний моніторинг ендокринної системи, включаючи вимірювання зросту та маси тіла, контроль статевого розвитку, потенційних пролактинзалежних ефектів, дослідження екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів.
Сонливість. Під час плацебо-контрольованих досліджень сонливість часто спостерігалася у дітей з аутизмом. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Переважно сонливість спостерігалася на початку лікування, з найбільшою частотою впродовж перших 2 тиж, та самостійно минала, середня тривалість становила 16 днів. Пацієнтам з сонливістю можна розглянути можливість зміни режиму дозування.
Ортостатична гіпотензія. Через α₁-літичну активність рисперидону, особливо на початку лікування, може спостерігатися ортостатична гіпотензія. У постмаркетинговий період клінічно значуща гіпотензія спостерігалась під час одночасного застосування рисперидону та антигіпертензивних засобів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з відомими кардіоваскулярними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід титрувати (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Слід розглянути можливість зниження дози при виникненні артеріальної гіпотензії.
Подовження інтервалу Q–T. У постмаркетинговий період дуже рідко спостерігалися випадки подовження інтервалу Q–T. Слід з обережністю застосовувати рисперидон, як і інші антипсихотичні засоби, пацієнтам із серцевою аритмією, пацієнтам із вродженим синдромом подовження інтервалу Q–T, брадикардією чи порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки може підвищуватися ризик аритмогенних реакцій, як і при комбінованій терапії препаратами, що подовжують інтервал Q–T.
Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми. При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відзначалося виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Є повідомлення про те, що виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії.
Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання щодо відміни всіх антипсихотичних препаратів.
Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві. Лікарі повинні зважувати небезпеку або користь при призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі рисперидону, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві. Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. У пацієнтів з будь-яким із зазначених вище захворювань можуть відмічати підвищений ризик нейролептичного злоякісного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів; таких пацієнтів було виключено з клінічних досліджень. Додатково до екстрапірамідних симптомів маніфестація такої підвищеної чутливості може включати сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість ходи з частими падіннями.
Нейролептичний злоякісний синдром. При застосуванні класичних нейролептичних лікарських засобів відзначаються випадки виникнення нейролептичного злоякісного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостре порушення функції нирок. У разі розвитку нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон.
Регуляція температури тіла. Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність тіла до зниження температури тіла. Рекомендовано відповідний догляд пацієнтам, яким призначено рисперидон, якщо вони будуть піддаватися впливу умов, що можуть спричиняти підвищення температури тіла, а саме — інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи вплив зневоднення.
Гіперглікемія та цукровий діабет. Гіперглікемія або загострення цукрового діабету були описані у поодиноких випадках під час лікування препаратом Рілептид. Ці клінічні спостереження рекомендовано враховувати пацієнтам з цукровим діабетом та з факторами ризику його розвитку. У деяких випадках повідомлялося, що таким фактором також може бути збільшення маси тіла. Дуже рідко повідомлялось про кетоацидоз , а також рідко — про діабетичну кому.
Рекомендовано відповідний клінічний моніторинг відповідності до керівництва із застосування антипсихотичних засобів.
Пацієнти, у яких застосовують будь-які атипові антипсихотичні засоби, у тому числі рисперидон, повинні знаходитися під ретельним наглядом, щоб запобігти таким симптомам, як гіперглікемія (наприклад полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а також у хворих на цукровий діабет слід контролювати рівень глюкози.
Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз. Під час застосування антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, спостерігалися випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. У постмаркетинговий період агранулоцитоз спостерігався дуже рідко (<1/10 000 пацієнтів). За пацієнтами зі значущим зменшенням кількості білих кров’яних тілець в анамнезі або з медикамент-індукованою лейкопенією/нейтропенією слід ретельно наглядати протягом перших кількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону як тільки з’являться ознаки значущого зменшення кількості білих кров’яних тілець та немає інших причин для виникнення цього явища. За пацієнтами із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати стосовно виникнення гарячки та інших ознак інфекції та лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. Пацієнтам з тяжкою нейтропенією (<1•10⁹/л) лікування рисперидоном слід припинити.
Венозна тромбоемболія. Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори її розвитку необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та провести відповідні превентивні заходи.
Збільшення маси тіла. Для пацієнтів, які застосовують рисперидон, існує ризик збільшення маси тіла. Рекомендований контроль маси тіла.
Пріапізм. Існує можливість виникнення пріапізму під час лікування рисперидоном унаслідок його α-адренергічної блокуючої дії.
Протиблювотний ефект. У доклінічному вивченні властивостей рисперидону відзначався протиблювотний ефект. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або таких станів, як обструкція кишечнику, синдром Рея та пухлини мозку.
Порушення функції печінки та нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок антипсихотична фракція виводиться повільніше, ніж у дорослих з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищена концентрація у плазмі вільної фракції рисперидону.
Гіперпролактинемія. Дослідження на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином. Хоча досі чіткого зв’язку цього явища із застосуванням антипсихотичних засобів клінічними та епідеміологічними дослідженнями не показано, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рілептид потрібно з обережністю застосовувати у пацієнтів з наявною гіперпролактинемією та хворих з імовірними пролактинзалежними пухлинами.
Судоми. Слід з обережністю призначати рисперидон пацієнтам, у яких відмічають напади судом чи інші стани в анамнезі, які потенційно знижують судомний поріг.
Допоміжні речовини. Таблетки, вкриті оболонкою, містять лактозу. Пацієнти зі спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не повинні приймати препарат Рілептид, таблетки, вкриті оболонкою.
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки. Інтраопераційний синдром атонічної райдужки спостерігався під час хірургії катаракти у пацієнтів, які приймали препарати групи антагоністів α₁-адренорецепторів, у тому числі рисперидон.
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки може підвищити ризик ускладнень з боку органів зору під час і після операцій. Хірург має бути попереджений заздалегідь про застосування препаратів групи антагоністів α₁-адренорецепторів пацієнтами.
Потенційна користь та ризик відміни антипсіхотичної терапії має бути оцінена лікарем перед операцією з видалення катаракти.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Хоча під час досліджень рисперидону на тваринах не було виявлено розладів репродуктивної системи, спостерігався опосередкований вплив на рівень пролактину. Тератогенного впливу виявлено не було. Контрольовані дослідження з участю вагітних не проводили.
У новонароджених спостерігалися оборотні екстрапірамідні симптоми, якщо антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) застосовувала мати протягом останнього триместру вагітності. Ці симптоми включали ажитацію, незвично підвищений або знижений м’язовий тонус, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Ці ускладнення можуть бути різної тяжкості. У деяких випадках вони самі зникали через певний проміжок часу, у інших виникала потреба в моніторингу стану немовлят у відділенні інтенсивної терапії або тривалій госпіталізації.
Рілептид не рекомендується застосовувати у період вагітності, окрім випадків життєвої необхідності. Якщо потрібно припинити лікування рисперидоном у період вагітності, не слід робити це раптово.
У ході досліджень на тваринах рисперидон і 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Є спостереження, що рисперидон і 9-гідроксирисперидон можуть також проникати у грудне молоко людини в невеликих кількостях.
В окремих випадках 4,3% дози, яку застосовувала мати, у вигляді активної антипсихотичної фракції діючої речовини визначалося у грудному молоці. У разі необхідності прийому препарату годування груддю слід припинити.
Фертильність (репродуктивна здатність). Як і інші препарати — антагоністи допаміну D₂-рецепторів, рисперидон підвищує рівень пролактину.
Гіперпролактинемія може зменшити виділення гіпоталамусом гонадотропін-рилізінг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізом гонадотропіну.
Це, в свою чергу, може перешкоджати репродуктивній функції статевих залоз, послаблюючи стероідогенез у пацієнтів чоловічої та жіночої статі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Рілептид може мати невеликий або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами внаслідок потенційного впливу на нервову систему та орган зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, поки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

дослідження метаболізму in vitro продемонстрували, що розпад рисперидону до 9-гідроксирисперидону може пригнічуватися фенотіазинами, трициклічними антидепресантами та деякими блокаторами β-адренорецепторів, які зв’язуються з CYP 2D6.
Таке пригнічення може призвести до підвищення концентрації рисперидону та зниження рівня активного метаболіту 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Хоча клінічні дані 12 пацієнтів показали, що амітриптилін не пригнічує розпад рисперидону до 9-гідроксирисперидону, аналіз даних невеликої кількості пацієнтів, які одночасно застосовували ці лікарські засоби, підтверджує те, що клінічний ефект не змінюється.
Рисперидон — слабкий інгібітор CYP 2D6 in vitro. Тому не очікується, що рисперидон буде суттєво пригнічувати виведення лікарських засобів, які метаболізуються цими ферментами.
При одночасному застосуванні лікарських засобів, які є індукторами ферментів, метаболізм рисперидону може збільшуватися. Карбамазепін знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Клінічні дані продемонстрували, що у пацієнтів, які одночасно застосовували карбамазепін, плазмові концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону були у 1,7–3,7 раза нижчими. У поодиноких випадках при одночасному застосуванні карбамазепіну та рисперидону спостерігалися токсичні сироваткові концентрації карбамазепіну. Аналогічні ефекти (зниження концентрації у плазмі крові активної антипсихотичної фракції) можуть спостерігатися при використанні інших індукторів печінкових ферментів, таких як рифампіцин, фенітоїн та фенобарбітал, які індукують печінкові ферменти CYP 3А4, так як і Р-глікопротеїн.
Було виявлено, що флуоксетин (20 мг/добу) та пароксетин (20 мг/добу) підвищують концентрацію рисперидону у плазмі крові у 2,5–2,8 та 3–9 разів відповідно. Флуоксетин не впливає на концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Пароксетин у середньому знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові на 13%. Загалом концентрація активної антипсихотичної фракції підвищується на 50% при одночасному застосуванні флуоксетину та пароксетину.
Якщо під час терапії рисперидоном призначається або припиняється лікування флуоксетином та пароксетином, лікарю слід переглянути дозу препарату.
Рисперидон слід з обережністю застосовувати у комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі з алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами внаслідок підвищеного ризику седації.
Рисперидон може проявляти антагоністичні ефекти до леводопи та до інших антагоністів допаміну. Якщо така комбінація вважається необхідною, особливо в термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменші ефективні дози.
Циметидин у дозі 400 мг двічі на добу та ранітидин 150 мг двічі на добу збільшували AUC активної антипсихотичної фракції (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) на 8 та 20% відповідно, хоча це не має клінічного значення.
Вплив відміни лікування флуоксетином та пароксетином на фармакокінетику рисперидону або 9-гідроксирисперидону не досліджували.
Еритроміцин (інгібітор CYP 3A4) не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
У постмаркетинговий період спостерігалися випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних лікарських засобів.
Як і з іншими антипсихотиками, слід дотримуватися обережності при призначенні рисперидону з лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T, наприклад з антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідином, прокаїнамідом), антиаритмічними препаратами класу ІІІ (аміодароном, солатолом), трициклічними антидепресантами (амітриптиліном), тетрациклічними антидепресантами (мапролітином), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними препаратами (хініном, мефлохіном) та з лікарськими засобами, які спричиняють електролітний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), брадикардію, чи засобами, що пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Даний перелік не є повним.
Інгібітори холінестерази, галантамін та донепезил не проявляють клінічно значущих ефектів на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
Застосування психостимуляторів (наприклад метилфенідату) у комбінації з рисперидоном у дітей та підлітків не змінює фармакокінетику та ефективність препарату.
Верапаміл, інгібітор СYР 3А4 та Р-глікопротеїну, підвищує концентрацію рисперидону у плазмі крові. Галантамін та донепезил не проявляють клінічно значущих ефектів на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати концентрацію рисперидону у плазмі крові, але не концентрацію антипсихотичної фракції.
Одночасне пероральне застосування рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону і їх комбінація може призвести до додаткового впливу активної антипсихотичної фракції.
Клінічне дослідження за участю 13 пацієнтів продемонструвало, що фармакокінетичні показники літію значно не змінюються, якщо нейролептик, що застосовується одночасно, замінюється рисперидоном у дозі 3 мг 2 рази на добу. Сумісність рисперидону з літієм не досліджувалася. При одночасному застосуванні нейролептиків та літію спостерігалися випадки екстрапірамідних розладів та злоякісного нейролептичного синдрому. Під час клінічних досліджень частіше повідомлялося про випадки екстрапірамідних розладів та гіперкінезії при застосуванні літію з нейролептиками, ніж окремо літію.
Рисперидон не чинить клінічно значущих ефектів на фармакокінетику вальпроату, дигоксину або топірамату.
Клоназепам, габапентин, ламотриджин, метилфенідат. Зважаючи на фармакокінетику рисперидону та зазначених діючих речовин, взаємодії між ними не очікується. Хоча відповідних досліджень не проводили.
Ризики застосування рисперидону одночасно з іншими лікарськими засобами систематично не вивчалися. Теоретично можливі взаємодії з усіма активними речовинами, які впливають на ЦНС. Поки немає даних додаткових досліджень, слід бути обережними при призначенні рисперидону одночасно з іншими лікарськими засобами.
Інформацію щодо підвищеної летальності при одночасному застосуванні з фуросемідом у пацієнтів літнього віку з деменцією див. у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми. Ознаки та симптоми передозування, що спостерігалися, – це відомі побічні реакції препарату, що проявляються у посиленій формі: сонливість і седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні повідомлялося про подовження інтервалу Q–T та судоми. Повідомлялося про тріпотіння/фібриляцію, асоційовані з передозуванням рисперидону в комбінації з пароксетином.
У разі гострого передозування слід проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів.
Лікування. Слід забезпечити та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для забезпечення адекватної вентиляції та оксигенації. Слід розглянути можливість промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та призначення активованого вугілля разом із проносним засобом не пізніше ніж впродовж 1 год після прийому препарату. Показаний серцево-судинний моніторинг, що включає безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.
Рілептид не має специфічного антидоту. Таким чином, слід виконувати відповідні підтримувальні заходи. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід лікувати за допомогою таких заходів як в/в вливання та/або симпатоміметичні препарати. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначати антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження та моніторинг до моменту, поки пацієнт не одужає.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі не вище 25 °C.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ:

Рілептид® таблетки, вкриті оболонкою 1 мг,таблетки, вкриті оболонкою 2 мг,таблетки, вкриті оболонкою 3 мг,таблетки, вкриті оболонкою 4 мг, Egis (Угорщина)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

РІЛЕПТИД®

(RILEPTID^®)

Склад

діюча речовина: 1 таблетка містить рисперидону 1 мг або 2 мг, або 3 мг, або 4 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат;

склад оболонки:

таблетки 1 мг: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 400;

таблетки 2 мг: Opadry 03В220015 (гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 400, хіноліновий жовтий (Е 104));

таблетки 3 мг та 4 мг: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 400, індигокармін (Е 132), хіноліновий жовтий (Е 104).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 1 мг – білого або майже білого кольору довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням «751» та стилізованою літерою «Е» з одного боку та з рискою — з іншого, без або майже без запаху;

таблетки 2 мг – жовтого кольору довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням «752» та стилізованою літерою «Е» з одного боку та з рискою — з іншого, без або майже без запаху;

таблетки 3 мг – світло-зеленого кольору довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням «753» та стилізованою літерою «Е» з одного боку та з рискою — з іншого, без або майже без запаху;

таблетки 4 мг – зеленого кольору довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням «754» та стилізованою літерою «Е» з одного боку та з рискою — з іншого, без або майже без запаху.

Фармакотерапевтична група

Антипсихотичні засоби. Код АТХ N05А Х08.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Рисперидон — це селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він проявляє високу афінність щодо серотонінергічних 5-НТ₂ і дофамінергічних D₂-рецепторів. Рисперидон зв’язується також з α₁-адренергічними рецепторами та з меншою афінністю — з Н₁-гістамінергічними та α₂-адренергічними рецепторами. Рисперидон не виявляє афінності відносно холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним D₂-антагоністом, що пов’язують з його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію порівняно з класичними нейролептиками.

Збалансований центральний антагонізм відносно серотоніну та дофаміну зменшує схильність до екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.

Фармакокінетика.

Рисперидон у формі таблеток, що диспергуються у ротовій порожнині, та розчин для перорального застосування є біоеквівалентними до таблеток, вкритих оболонкою.

Рисперидон метаболізується до 9-гідроксирисперидону, який чинить подібну до рисперидону фармакологічну дію.

Всмоктування

Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі в межах 1–2 годин, у пацієнтів літнього віку — у межах 2–3 годин. Абсолютна біодоступність після перорального застосування рисперидону становить 70% (CV = 25%). Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 66% у швидких метаболізаторів та 82% — у повільних.

Розподіл

Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу становить 1–2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв’язується з альбуміном і кислим α₁-глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв’язується з білками плазми, 9-гідроксирисперидон — на 77%. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4–5 діб.

Біотрансформація та виведення

Рисперидон метаболізується цитохромом CYP2D6 до 9-гідроксирисперидону, який чинить аналогічну до рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію.

Цитохром CYP2D6 піддається генетичному поліморфізму. У швидких метаболізаторів CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у повільних метаболізаторів рисперидон перетворюється набагато повільніше. Хоча у швидких метаболізаторів концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону нижчі, ніж у повільних метаболізаторів, фармакокінетика рисперидону та 9-гідроксирисперидону у комбінації (тобто активної антипсихотичної фракції) після разової та багаторазових доз у швидких та повільних метаболізаторів цитохрому CYP2D6 подібна.

Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях не пригнічує значною мірою метаболізм лікарських засобів, які метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, включаючи CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/9/10, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4 та CYP3A5. Через тиждень після застосування препарату 70% дози виводиться з сечею, 14% — з калом. Концентрація рисперидону і 9-гідроксирисперидону у сечі становить 35–45% прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих на психози період напіввиведення становить приблизно 3 години. Період напіввиведення 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 годин, а у пацієнтів літнього віку — 34 годин.

Лінійність

Концентрації рисперидону у плазмі крові пропорційні до дози препарату (в межах терапевтичних доз).

Пацієнти літнього віку та пацієнти з порушеннями функції нирок, печінки.

У ході фармакокінетичного дослідження одноразового прийому препарату пацієнтами літнього віку було продемонстровано, що у таких пацієнтів на 43% вищий рівень концентрації активної антипсихотичної фракції, на 38% довший період напіввиведення та на 30% знижений кліренс активної антипсихотичної фракції.

У дорослих пацієнтів з порушенням функції нирок значення кліренсу активної фракції становило ~ 48% від такого у дорослих без порушень функції нирок. У дорослих пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок значення кліренсу становило ~ 31% від такого у дорослих без порушень функції нирок. Період напіввиведення активної фракції становив 16,7 год у молодих дорослих пацієнтів, 24,9 год у дорослих із помірним порушенням функції нирок (або довшим у ~ 1,5 раза за такий у молодих дорослих пацієнтів) та 28,8 год у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (або довшим у ~ 1,7 раза за такий у молодих дорослих пацієнтів). У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалися нормальні рівні концентрації рисперидону в плазмі, але середнє значення вільної фракції рисперидону у плазмі було збільшене на 37,1%.

Після перорального застосування значення кліренсу та періоду напіввиведення рисперидону та активної антипсихотичної фракції у пацієнтів із помірним та тяжким порушенням функції печінки суттєво не відрізнялися від таких у молодих здорових добровольців.

Діти

Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.

Стать, расова приналежність та куріння

Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив видимого впливу статі, віку чи звички курити на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування шизофренії;
лікування маніакальних епізодів від помірного до тяжкого ступеня при біполярних розладах;
короткочасне лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу від помірного до тяжкого ступеня при існуванні загрози заподіяння шкоди собі чи іншим та при відсутності відповіді на нефармакологічні методи лікування (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»);
симптоматичне короткострокове лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії при розладах поведінки у дітей від 5 років та підлітків з розумовим розвитком нижче середнього або розумовою відсталістю, діагностованою за критеріями DSM-IV, у яких тяжкість агресивної або іншої деструктивної поведінки вимагає фармакологічного лікування. Фармакологічне лікування повинно бути невід’ємною частиною комплексної програми лікування, що включає психологічну підтримку та виховні заходи.

Рекомендується, щоб Рілептид^®призначався фахівцем у галузі дитячої неврології, дитячої та підліткової психіатрії або лікарем, який має досвід лікування поведінкових порушень у дітей та підлітків.

Протипоказання

Гіперчутливість до активного компонента або до будь-якої допоміжної речовини лікарського засобу.

Деменція та симптоми хвороби Паркінсона (ригідність, брадикінезія та паркінсонічні порушення постави).

Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві (окрім симптомів деменції, щонайменше два з таких симптомів: паркінсонізм, візуальні галюцинації, хиткість ходи).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Фармакодинамічні взаємодії.

Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT.

Як і з іншими антипсихотиками, слід дотримуватися обережності при призначенні рисперидону з лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, наприклад з антиаритмічними препаратами (хінідином, дизопірамідом, прокаїнамідом, пропафеноном, аміодароном, соталолом), трициклічними антидепресантами (амітриптиліном), тетрациклічними антидепресантами (мапролітином), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними (хініном, мефлохіном), та з препаратами, які спричиняють електролітний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), брадикардію, чи засобами, які пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Даний перелік є орієнтовним та не є повним.

Засоби центральної дії та алкоголь.

Рисперидон слід з обережністю застосовувати у комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами, через підвищений ризик седації.

Леводопа та агоністи допаміну.

Рілептид^® може виявляти антагоністичні ефекти щодо леводопи та інших антагоністів допаміну. Якщо така комбінація вважається необхідною, особливо у термінальній стадії хвороби Паркінсона, потрібно призначати найменші ефективні дози кожного з препаратів.

Лікарські засоби з гіпотензивним ефектом.

У постмаркетинговий період спостерігалися випадки клінічно значущої гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних лікарських засобів.

Психостимулятори.

Застосування рисперидону у комбінації із психостимуляторами (наприклад метилфенідатом) може спричинити появу екстрапірамідних симптомів після коригування дози одного або обох препаратів (див. розділ «Особливості застосування»).

Паліперидон.

Одночасне застосування перорального Рілептиду^® з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону і їх комбінація може призвести до додаткового впливу активної антипсихотичної фракції.

Фармакокінетичні взаємодії.

Їжа не впливає на абсорбцію Рілептиду^®.

Рілептид^® головним чином метаболізується за участю CYP2D6 і меншою мірою — CYP3А4. Рілептид^® та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-гп). Речовини, які модифікують активність CYP2D6, або потужні інгібітори чи індуктори активності CYP3А4 та/або P-гп можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Потужні інгібітори CYP2D6.

При одночасному застосуванні Рілептиду^® з потужним інгібітором CYP2D6 може підвищуватися концентрація рисперидону в плазмі крові, але менше, ніж концентрація активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітора CYP2D6 (наприклад пароксетину, див. нижче) можуть підвищувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Очікується, що інші інгібітори CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові подібним чином. На початку одночасного застосування, а також у разі відміни застосування пароксетину, хінідину або іншого сильного інгібітора CYP2D6, особливо у великих дозах, лікар має переглянути дозу Рілептиду^®.

Інгібітори CYP3А4 та P-гп.

Одночасне застосування Рілептиду^® з потужними інгібіторами CYP3А4 та/або Р-гп може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. На початку одночасного застосування, а також у разі відміни ітраконазолу або інших потужних інгібіторів CYP3А4 та/або Р-глікопротеїну лікар має переглянути дозу Рілептиду^®.

Індуктори CYP3А4 та P-гп.

Одночасне застосування Рілептиду^® з потужними індукторами CYP3А4 та/або Р-гп може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. На початку терапії, а також у разі відміни карбамазепіну чи інших сильних індукторів CYP3А4/Р-глікопротеїну лікар має переглянути дозу Рілептиду^®. Ефект застосування індукторів CYP3А4 залежить від часу, максимальний вплив може бути досягнутий щонайменше через 2 тижні після початку лікування. Відповідно, після припинення застосування індукція CYP3А4 може тривати щонайменше 2 тижні.

Лікарські засоби з високим ступенем зв’язування з білками.

При застосуванні рисперидону разом з іншими лікарськими засобами, які значною мірою зв’язуються з білками плазми, клінічно вираженого витіснення будь-якого препарату з білкової фракції не спостерігалося. При одночасному застосуванні з таким лікарським засобом слід ознайомитися з його інструкцією для медичного застосування щодо шляхів метаболізму та необхідності коригування дози.

Діти.

Дослідження взаємодії проводилися лише за участю дорослих пацієнтів. Невідомо, чи можуть отримані результати бути застосовані до дітей.

Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад метилфенідату) з Рілептидом^®у дітей не впливало на фармакокінетику та ефективність Рілептиду^®.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику рисперидону.

Антибактеріальні лікарські засоби

Еритроміцин, помірний інгібітор CYP3А4 та інгібітор Р-гп, не змінює фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
Рифампіцин, потужний індуктор CYP3А4 та індуктор Р-гп, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Інгібітори холінестерази

Донепезил та галантамін, субстрати CYP2D6 та CYP3А4, не демонструють клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Протиепілептичні лікарські засоби

Карбамазепін, потужний індуктор CYP3А4 та індуктор Р-гп, продемонстрував вплив на зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. Аналогічний ефект може спостерігатися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами печінкових ферментів CYP3А4 та Р-глікопротеїну.
Топірамат помірно знижує біодоступність рисперидону та не впливає на біодоступність активної антипсихотичної фракції. Малоймовірно, що ця взаємодія може спричинити клінічно значимий ефект.

Протигрибкові лікарські засоби

Ітраконазол, потужний інгібітор CYP3А4 та інгібітор Р-гп, у дозі 200 мг на добу підвищує концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові приблизно на 70% при одночасному застосуванні з рисперидоном у дозах від 2 до 8 мг на добу.
Кетоконазол, потужний інгібітор CYP3А4 та інгібітор Р-гп, у дозі 200 мг на добу підвищує концентрацію рисперидону та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону в плазмі крові.

Антипсихотичні лікарські засоби

Фенотіазини можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, але не активної антипсихотичної фракції.

Противірусні лікарські засоби

Інгібітори протеази: дані досліджень відсутні; оскільки ритонавір є потужним інгібітором CYP3А4 та слабким інгібітором CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, підсилені ритонавіром, можуть підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Бета-блокатори

Деякі бета-блокатори можуть підвищити концентрацію рисперидону, проте не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Блокатори кальцієвих каналів

Верапаміл, помірний інгібітор CYP3А4 та інгібітор Р-гп, підвищує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Лікарські засоби для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту

Антагоністи Н₂-рецепторів: циметидин та ранітидин, слабкі інгібітори CYP2D6 і CYP3А4, підвищують біодоступність рисперидону та мінімально впливають на біодоступність активної антипсихотичної фракції.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та трициклічні антидепресанти

Флуоксетин, потужний інгібітор CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі крові, але менше, ніж концентрацію активної антипсихотичної фракції.
Пароксетин, потужний інгібітор CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі крові, але (у дозі до 20 мг на добу) менше, ніж концентрацію активної антипсихотичної фракції. Проте вищі дози пароксетину можуть підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції.
Трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, але не активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
Сертралін, слабкий інгібітор CYP2D6, та флувоксамін, слабкий інгібітор CYP3А4, у дозах до 100 мг на добу не спричиняють клінічно важливих змін концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак дози сертраліну або флувоксаміну, що перевищують 100 мг на добу, можуть підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Вплив рисперидону на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Протиепілептичні лікарські засоби

Рілептид^® не має клінічно важливого впливу на фармакокінетику вальпроату або топірамату.

Антипсихотичні лікарські засоби

Арипіпразол, субстрат CYP2D6 та CYP3А4: пероральні або ін’єкційні лікарські форми рисперидону не впливають на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту дегідроарипіпразолу.

Глікозиди наперстянки

Рілептид^® не має клінічно важливого впливу на фармакокінетику дигоксину.

Літій

Рілептид^® не має клінічно важливого впливу на фармакокінетику літію.

Одночасне застосування рисперидону з фуросемідом

Див. розділ «Особливості застосування» щодо підвищення летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією при одночасному застосуванні з фуросемідом.

Особливості застосування

Пацієнти літнього віку з деменцією

Підвищений рівень смертності.

Серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувались атиповими антипсихотичними препаратами, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо в метааналізі 17 контрольованих досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.

У плацебоконтрольованому дослідженні із застосуванням рисперидону хворим цієї категорії частота випадків летальності становила 4,0% порівняно з 3,1% у групі плацебо. Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон — 67–100 років).

Дані, одержані під час двох великих обсерваційних досліджень, свідчать про те, що у людей літнього віку з деменцією, які лікувалися звичайними (типовими) антипсихотичними препаратами, ризик смертності був дещо вищий порівняно з пацієнтами, які не отримували антипсихотичних препаратів. На підставі наявних даних досліджень точний рівень цього ризику не можна вказати, а причина підвищення ризику невідома

Одночасне застосування з фуросемідом.

У ході плацебоконтрольованого дослідження у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищений рівень летальності спостерігався при одночасному застосовуванні фуросеміду з рисперидоном (7,3%; середній вік — 89 років, діапазон — 75–97 років) порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1%; середній вік — 84 років, діапазон — 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1%; середній вік — 80 років, діапазон — 67–90 років). Підвищення рівня летальності у пацієнтів, які лікувалися фуросемідом одночасно з рисперидоном, спостерігалося у ході двох клінічних досліджень з чотирьох.

У пацієнтів, які одночасно застосували рисперидон з іншими діуретиками (в основному тіазидними діуретиками, які застосовували у низькій дозі) підвищеного рівня смертності зафіксовано не було.

Не встановлено патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту. Причина смерті також не була єдиною. Однак слід дотримуватися особливої обережності при призначенні препарату у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків та користі цієї комбінації або комбінації з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат. Серед пацієнтів, які разом з рисперидоном приймали інші діуретики, не спостерігалося підвищення рівня смертності. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її слід ретельно контролювати у пацієнтів з деменцією.

Цереброваскулярні побічні ефекти (ЦВПР).

У ході плацебоконтрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, спостерігався вищий рівень цереброваскулярних побічних ефектів (цереброваскулярні та минущі ішемічні напади) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; віковий проміжок — 73–97 років).

Комбіновані дані шести плацебоконтрольованих досліджень у пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних розладів у 3,3% (33/989) пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, порівняно з 1,2% (8/693) пацієнтів, які застосовували плацебо. Співвідношення між групами Рілептиду^® та плацебо [співвідношення шансів; 95% довірчий інтервал (ДІ)] становило 2,96 (1,34; 7,50).

Механізм такого підвищеного ризику невідомий. Не можна виключити підвищений ризик розвитку ЦВПР для інших антипсихотичних препаратів або інших груп пацієнтів. Рілептид^® слід з обережністю застосовувати пацієнтам із факторами ризику виникнення інсульту.

Ризик цереброваскулярних побічних ефектів значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією порівняно з деменцією Альцгеймера. Тому пацієнтам з іншими типами деменції, окрім деменції Альцгеймера, не слід призначати лікування рисперидоном.

Слід ретельно зважити всі ризики та переваги призначення рисперидону пацієнтам літнього віку з деменцією, особливо ризик інсульту. Слід проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, негайно повідомляти про ознаки можливих серцево-судинних нападів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук або ніг, а також розлади мовлення та зору. Слід невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном.

При стійкій агресії пацієнтам із хворобою Альцгеймера від помірного до тяжкого ступеня Рілептид® призначають лише для короткочасного застосування як доповнення до нефармакологічних заходів, які показали обмежену або нульову ефективність, за умови відсутності потенційної загрози заподіяння шкоди собі чи іншим.

Під час лікування необхідно регулярно оцінювати стан пацієнтів і переглядати необхідність подальшої терапії.

Ортостатична гіпотензія.

Через α₁-літичну активність рисперидону, особливо на початку лікування, може спостерігатися ортостатична гіпотензія. У постмаркетинговому періоді клінічно значуща гіпотензія спостерігалась під час одночасного застосування рисперидону та антигіпертензивних засобів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам з відомими кардіоваскулярними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід титрувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Слід розглянути можливість зменшення дози при виникненні гіпотензії.

Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

Під час застосування антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, спостерігались випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. Агранулозитоз спостерігався дуже рідко (<1/10000 пацієнтів).

За пацієнтами зі значущим зменшенням кількості білих кров’яних тілець в анамнезі або з медикаментіндукованою лейкопенією/нейтропенією слід ретельно наглядати протягом перших декількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону як тільки з’являться ознаки значущого зменшення кількості білих кров’яних тілець та немає інших причин для виникнення цього явища.

За пацієнтами із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати стосовно виникнення гарячки та інших ознак інфекції та лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. У разі тяжкої нейтропенії (<1×10⁹/л) лікування рисперидоном слід припинити та слідкувати за кількістю лейкоцитів до відновлення.

Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми.

При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відзначалося виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання щодо відміни всіх антипсихотичних препаратів.

Слід бути обережними при одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад метилфенідату) та рисперидону, оскільки при коригуванні дози будь-якого або обох лікарських засобів можуть виникати екстрапірамідні симптоми. Рекомендована поступова відміна лікування психостимуляторами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Злоякісний нейролептичний синдром.

При застосуванні класичних нейролептичних лікарських засобів відзначаються випадки виникнення нейролептичного злоякісного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. У разі розвитку нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи Рілептид^®.

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві.

Лікарі повинні зважувати небезпеку і користь при призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі рисперидону, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві (див. розділ «Протипоказання»). Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. Пацієнти, хворі на будь-яке із зазначених вище захворювань, можуть мати підвищений ризик нейролептичного злоякісного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів (наприклад сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість постави з частими падіннями на додачу до екстрапірамідних симптомів).

Гіперглікемія та цукровий діабет.

Повідомлялося про гіперглікемію, цукровий діабет або загострення наявного діабету під час лікування препаратом Рілептид^®. У деяких випадках повідомлялося про попередню надмірну масу тіла, що могло бути провокуючим фактором. У зв’язку з цим дуже рідко повідомлялося про випадки кетоацидозу та рідко про розвиток діабетичної коми. Рекомендується проводити відповідний клінічний моніторинг згідно з нормами застосування антипсихотичних препаратів. Пацієнти, які приймають будь-які атипові антипсихотичні препарати, включно з Рілептидом®, повинні перебувати під наглядом щодо виникнення у них симптомів гіперглікемії (таких як, наприклад, полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а пацієнти з цукровим діабетом повинні регулярно проходити обстеження щодо погіршення контролю рівня глюкози.

Збільшення маси тіла.

При застосуванні лікарського засобу Рілептид^® повідомлялося про випадки значного підвищення маси тіла. Рекомендований контроль маси тіла.

Гіперпролактинемія.

Гіперпролактинемія є частим побічним явищем при лікуванні рисперидоном. Пацієнтам із побічними явищами, що можуть залежати від рівня пролактину в плазмі (наприклад гінекомастією, менструальними розладами, ановуляцією, порушеннями здатності до зачаття, зниженням лібідо, еректильною дисфункцією та галактореєю), рекомендований контроль рівня пролактину. Дослідження на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином. Хоча досі чіткого зв’язку стосовно застосування антипсихотичних засобів клінічними та епідеміологічними дослідженнями не показано, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рілептид^® потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам з наявною гіперпролактинемією, та пацієнтам з пролактинозалежними пухлинами.

Подовження інтервалу QT.

У постмаркетинговий період подовження інтервалу QT спостерігалося дуже рідко. Як і інші антипсихотичні препарати, рисперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам з відомими серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією або порушеннями водно-електролітного обміну (гіпокаліємією, гіпомагніємією), оскільки це може збільшити ризик аритмогенного впливу. При одночасному застосуванні рисперидону з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, також потрібно дотримуватися застережних заходів.

Судоми.

Слід з обережністю призначати Рілептид® пацієнтам із судомами чи іншими станами, які потенційно знижують судомний поріг, в анамнезі.

Пріапізм.

Існує ймовірність виникнення пріапізму під час лікування рисперидоном унаслідок його альфа-адренергічної блокуючої дії.

Регуляція температури тіла.

Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність тіла до зниження основної температури тіла. Рекомендується відповідний догляд пацієнтам, яким призначено рисперидон, якщо вони будуть піддаватися впливу умов, що можуть спричиняти підвищення основної температури тіла, а саме — інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи вплив зневоднення.

Протиблювотний ефект.

У доклінічному вивченні властивостей рисперидону відзначався протиблювотний ефект. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або таких станів, як обструкція кишечнику, синдром Рея та пухлини мозку.

Порушення функції печінки та нирок.

У пацієнтів із порушеною функцією нирок знижена здатність виводити активну антипсихотичну фракцію препарату порівняно з дорослими пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів із порушенням функції печінки спостерігається підвищення концентрації вільної фракції рисперидону в плазмі крові (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Венозна тромбоемболія.

Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських засобів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори розвитку тромбоемболії необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та вжити відповідних превентивних заходів.

Інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР).

Під час операцій з видалення катаракти спостерігався інтраопераційний синдром атонічної райдужки у пацієнтів, які лікувалися антагоністами α₁-адренергічних рецепторів, у т.ч. рисперидоном.

ІСАР підвищує ризик ускладнень операції на оці протягом та після хірургічного втручання. Слід повідомити хірурга-офтальмолога про застосування антипсихотичних лікарських засобів в минулому або у період проведення операції. Потенційні переваги припинення терапії препаратами з α₁-блокувальною дією перед операцією не встановлені — слід зважити ризик відміни лікування антипсихотичними засобами.

Діти.

Перед призначенням Рілептиду® дітям чи підліткам з розладом поведінки слід ретельно зважити співвідношення ризику і користі, оцінити фізичні та соціальні причини агресивної поведінки, такі як больові подразники або невідповідна реакція на навколишнє середовище.

Седативний ефект рисперидону слід ретельно контролювати у педіатричних пацієнтів через можливий вплив на здатність до навчання.

Зміна часу введення рисперидону може покращити вплив седації на здатність дітей та підлітків концентрувати увагу.

Застосування рисперидону асоційоване з незначним збільшенням маси тіла та індексу маси тіла (ІМТ). Рекомендовано початкове вимірювання маси тіла до лікування та моніторинг маси тіла протягом лікування. Зміни росту у довгострокових відкритих розширених дослідженнях були у межах очікуваних норм відповідно до віку. Вплив довгострокового лікування рисперидоном на статеве дозрівання та ріст не вивчався достатнім чином.

Через потенційний вплив тривалої гіперпролактинемії на ріст та статеве дозрівання у дітей слід розглянути необхідність регулярного клінічного контролю ендокринологічного статусу пацієнта, включаючи вимірювання росту, маси тіла, контроль статевого дозрівання, менструального циклу та інших явищ, залежних від пролактину.

Результати малого постмаркетингового дослідження методом спостереження продемонстрували, що пацієнти віком 8–16 років, які отримували рисперидон, були у середньому на 3,0–4,8 см вищими, ніж ті, хто отримував інші антипсихотичні лікарські засоби. Даних цього дослідження недостатньо для визначення того, чи впливає рисперидон на остаточний ріст у дорослому віці або чи результати вимірювань прямо залежать від впливу рисперидону на ріст кісток, чи саме захворювання має вплив на ріст кісток, чи в результаті кращого контролю захворювання фіксується більший ріст.

Протягом лікування рисперидоном слід регулярно контролювати наявність екстрапірамідних симптомів та інших порушень руху.

Щодо рекомендацій стосовно дозування для дітей див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Допоміжні речовини.

Таблетки Рілептиду^®, вкриті оболонкою, містять лактозу. Пацієнти зі спадковою непереносимістю галактози, лактазою недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не повинні приймати лікарський засіб Рілептид^®, таблетки, вкриті оболонкою. Пацієнтам з гіперчутливістю до допоміжних речовин та інгібіторів синтезу простагландинів Рілептид^®, таблетки, вкриті оболонкою, слід застосовувати з обережністю.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Контрольовані дослідження з участю вагітних жінок не проводили. Хоча під час досліджень на тваринах не було виявлено тератогенного впливу, спостерігалися інші прояви репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людей невідомий.

У новонароджених, чиї матері застосовували антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) протягом останнього триместру вагітності, існує ризик виникнення оборотних екстрапірамідних симптомів та/або синдрому відміни препарату. Ці симптоми включають ажитацію, незвично підвищений або знижений м’язовий тонус, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Ці ускладнення можуть бути різної тяжкості. Тому слід ретельно спостерігати за станом новонароджених.

Рілептид^® не рекомендується застосовувати під час вагітності, окрім випадків життєвої необхідності. Якщо необхідно припинити лікування Рілептидом^®під час вагітності, не слід робити це раптово.

Годування груддю

У ході досліджень на тваринах рисперидон і 9-гідроксирисперидон виділялись у грудне молоко. Є спостереження, що рисперидон і 9-гідроксирисперидон можуть також виділятись у грудне молоко людини. Немає даних щодо побічних реакцій у немовлят, які перебувають на грудному годуванні. Тому слід зважити переваги годування груддю та потенційні ризики для дитини.

Фертильність (репродуктивна здатність)

Як і з іншими препаратами, антагоністами допаміну D₂-рецепторів, рисперидон підвищує рівень пролактину.

Гіперпролактинемія може зменшити виділення гіпоталамусом гонадотропін-рилізінг-гормону (ГнРГ), що призводить до зниження секреції гіпофізом гонадотропіну. Це може мати негативний вплив на репродуктивну функцію як у жінок, так і у чоловіків внаслідок порушення гонадального стероїдогенезу. У доклінічних дослідженнях не спостерігалося жодних відповідних ефектів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Рілептид^® може мати невеликий або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом унаслідок потенційного впливу на нервову систему та органи зору (див. розділ «Побічні реакції»). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, поки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Спосіб застосування та дози

Дозування

Шизофренія

Дорослі

Рілептид^® можна призначати один або два рази на добу.

Розпочинати прийом слід з 2 мг Рілептиду^® на добу, на другий день дозу можна збільшити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або, за необхідності, продовжувати індивідуальну корекцію дози.

Для більшості пацієнтів рекомендована доза становить 4–6 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути показане поступове підвищення дози або знижена початкова та підтримувальна доза.

Дози, які перевищують 10 мг рисперидону на добу, не виявили вищої ефективності порівняно з меншими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів.

Безпека доз понад 16 мг на добу не вивчалась.

Пацієнти літнього віку (від 65 років).

Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг два рази на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 1–2 мг два рази на добу, підвищуючи на 0,5 мг два рази на добу.

Діти.

Не рекомендовано застосовувати препарат дітям (віком до 18 років).

Маніакальні епізоди при біполярних розладах

Дорослі

Рекомендована початкова доза Рілептиду^® — 2 мг один раз на добу. Дозу можна індивідуально збільшити додаванням 1 мг/добу не частіше, ніж через кожні 24 години. Рекомендований діапазон доз — від 1 до 6 мг на добу. Застосування рисперидону у дозі понад 6 мг на добу пацієнтам з маніакальними епізодами не вивчалось.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування Рілептиду^®необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.

Пацієнти літнього віку (від 65 років).

Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг два рази на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 1–2 мг два рази на добу, підвищуючи на 0,5 мг два рази на добу. Оскільки досвід застосування пацієнтам літнього віку обмежений, рекомендується проявляти обережність при застосуванні.

Діти.

Застосовувати препарат не рекомендовано дітям (віком до 18 років).

Короткочасна терапія вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу

Рекомендована початкова доза — 0,25 мг два рази на добу. За необхідності дозу можна збільшити шляхом підвищення дози на 0,25 мг два рази на добу не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг два рази на добу. Однак для деяких пацієнтів ефективну дозу можна збільшити до 1 мг двічі на добу. Рілептид^® не слід застосовувати довше 6 тижнів пацієнтам з вираженою агресією при хворобі Альцгеймера. Як і при інших видах симптоматичного лікування, застосування Рілептиду^® необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.

Cимптоматичне короткострокове лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії при розладах поведінки

Діти та підлітки віком від 5 до 18 років

Пацієнти з масою тіла > 50 кг

Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг один раз на день. За необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,5 мг один раз на день не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 1 мг один раз на день. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг один раз на день, тоді як інші можуть потребувати 1,5 мг один раз на день.

Пацієнти з масою тіла < 50 кг

Рекомендована початкова доза — 0,25 мг один раз на день. За необхідності дозу можна коригувати шляхом додавання 0,25 мг один раз на день не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 0,5 мг один раз на день. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше ніж 0,25 мг один раз на добу для досягнення позитивного ефекту, тоді як інші можуть потребувати 0,75 мг один раз на день.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування Рілептиду^® необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.

Діти.

Застосовувати препарат не рекомендовано дітям віком до 5 років.

Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок

У пацієнтів з порушеннями функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів зі здоровими нирками. У пацієнтів із порушеннями функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі крові збільшується.

Незалежно від захворювання, яке лікується, усі початкові дози та подальші дози рисперидону мають ділитися навпіл. Підвищення доз має відбуватися повільніше для таких пацієнтів.

Рілептид^® потрібно застосовувати з обережністю даній категорії пацієнтів.

Спосіб застосування

Рілептид^®призначений для перорального застосування. Прийом їжі не впливає на всмоктування Рілептиду^®.

Наприкінці лікування рекомендується поступово відміняти лікарський засіб. Після раптового припинення прийому високих доз антипсихотичних препаратів спостерігалися поодинокі випадки гострих симптомів відміни, включно з нудотою, блюванням, пітливістю і безсонням (див. розділ «Побічні реакції»). Також можуть бути рецидиви психотичних симптомів, і повідомлялося про випадки виникнення мимовільних рухів (як, наприклад, акатизія, дистонія і дискінезія).

Перехід з терапії іншими антипсихотичними засобами.

Якщо це клінічно виправдано, під час терапії рисперидоном рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими лікарськими засобами. Замість наступної запланованої ін’єкції, рекомендується розпочати лікування рисперидоном у випадку, якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі «депо». Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

Діти

Рілептид^® застосовують для лікування вираженої агресії при розладах поведінки у дітей віком від 5 років.

Передозування

Симптоми.

Ознаки та симптоми передозування, що спостерігались, — це відомі побічні реакції препарату, що проявляються у посиленій формі: сонливість і седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні повідомлялося про подовження інтервалу QT та судоми. Повідомлялося про тріпотіння-мерехтіння, асоційоване з передозуванням рисперидоном у комбінації з пароксетином.

У разі гострого передозування слід проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох лікарських засобів.

Лікування.

Слід забезпечити та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для забезпечення адекватної вентиляції та оксигенації. Слід розглянути можливість промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та призначення активованого вугілля разом із проносним засобом не пізніше ніж за 1 годину після прийому препарату. Показане серцево-судинне моніторування, що включає безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.

Рілептид^® не має специфічного антидоту. Таким чином, слід виконувати відповідні підтримуючі заходи. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід лікувати такими заходами як внутрішньовенні вливання та/або симпатоміметичні препарати. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначати антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження та моніторинг до моменту, коли пацієнт одужає.

Побічні реакції

Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляється (частота ≥ 10%), є паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль та безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними побічними реакціями.

Побічні реакції, наведені нижче, включають ті, про які повідомлялося під час клінічних випробувань та у постмаркетинговий період. Частота виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000) та невідомо (частоту не можна встановити з доступних даних).

У кожній групі побічні реакції представлені у порядку зменшення ступеня тяжкості.

Інфекції та інвазії
Часто	пневмонія, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції вуха, грип
Нечасто	інфекції дихальних шляхів, цистит, інфекції ока, тонзиліт, оніхомікоз, запалення підшкірної клітковини, локалізована інфекція, вірусна інфекція, акародерматит
Рідко	інфекція
З боку крові та лімфатичної системи
Нечасто	нейтропенія, зменшення кількості лейкоцитів, тромбоцитопенія, анемія, зниження гематокриту, збільшення кількості еозинофілів
Рідко	агранулоцитоз^с
З боку імунної системи
Нечасто	гіперчутливість
Рідко	анафілактична реакція^с
З боку ендокринної системи
Часто	гіперпролактинемія^а
Рідко	порушення секреції антидіуретичного гормону, присутність глюкози в сечі
З боку метаболізму та травлення
Часто	збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту
Нечасто	цукровий діабет^b, гіперглікемія, полідипсія, зменшення маси тіла, анорексія, підвищення рівня холестерину
Рідко	водна інтоксикація^с, гіпоглікемія, гіперінсулінемія^с, підвищення рівня тригліцеридів у крові
Дуже рідко	діабетичний кетоацидоз
З боку психіки
Дуже часто	безсоння^d
Часто	розлади сну, ажитація, депресія, тривога
Нечасто	манія, сплутаність свідомості, зниження лібідо, знервованість, нічні жахи
Рідко	кататонія, сомнамбулізм, розлади харчування, пов’язані зі сном, притуплений афект, аноргазмія
З боку нервової системи
Дуже часто	седація/сонливість, паркінсонізм^d, головний біль
Часто	акатизія^d, дистонія^d, запаморочення, дискінезія^d, тремор
Нечасто	пізня дискінезія, церебральна ішемія, відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, пригнічений рівень свідомості, судоми^d, синкопе, психомоторна гіперактивність, розлади рівноваги, порушення координації, постуральне запаморочення, порушення уваги, дизартрія, розлади смакових відчуттів, гіпестезія, парестезія
Рідко	злоякісний нейролептичний синдром, цереброваскулярні розлади, діабетична кома, ритмічне похитування голови
З боку органів зору
Часто	розмитість зору, кон’юнктивіт
Нечасто	світлобоязнь, сухість очей, збільшення сльозовиділення, почервоніння очей
Рідко	глаукома, порушення руху очних яблук, ротаторний ністагм, утворення кірки на краю повіки, інтраопераційний синдром атонічної райдужки^с
З боку органів слуху
Нечасто	вертиго, тиніт, біль у вухах
З боку серцевої діяльності
Часто	тахікардія
Нечасто	фібриляція передсердь, атріовентрикулярна блокада, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, брадикардія, відхилення на електрокардіограмі, відчуття серцебиття
Рідко	синусова аритмія
Невідомо	синдром постуральної ортостатичної тахікардії
З боку судинної системи
Часто	артеріальна гіпертензія
Нечасто	гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи
Рідко	легенева емболія, тромбоз вен
З боку дихальної системи
Часто	диспное, фаринголарингеальний біль, кашель, епістаксис, закладеність носа
Нечасто	аспіраційна пневмонія, легеневий застій, погіршення прохідності дихальних шляхів, хрипи, свистяче дихання, дисфонія, розлади дихання
Рідко	синдром нічного апное, гіпервентиляція
З боку травної системи
Часто	біль у животі, дискомфорт у животі, блювання, нудота, запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, зубний біль
Нечасто	нетримання калу, фекалома, гастроентерит, дисфагія, здуття живота
Рідко	панкреатит, обструкція шлунково-кишкового тракту, набряк язика, хейліт
Дуже рідко	непрохідність кишечнику
З боку гепатобіліарної системи
Нечасто	підвищення рівня трансаміназ, підвищення рівня гамма-глутамілтярансферази, підвищення рівня печінкових ферментів
Рідко	жовтяниця
З боку шкіри та підшкірної клітковини
Часто	висипання, еритема
Нечасто	кропив’янка, свербіж, алопеція, гіперкератоз, екзема, сухість шкіри, зміна кольору шкіри, акне, себорейний дерматит, захворювання шкіри, пошкодження шкіри
Рідко	медикаментозні висипи, лупа
Дуже рідко	ангіоневротичний набряк
Невідомо	Синдром Стівенса — Джонсона/токсичний епідермальний некроліз^с
З боку кістково-м’язової системи
Часто	м’язові спазми, м’язово-скелетний біль, біль у спині, артралгія
Нечасто	підвищення рівня креатинфосфокінази, порушення постави, скутість суглобів, набрякання суглобів, м’язова слабкість, біль у шиї
Рідко	рабдоміоліз
З боку сечовидільної системи
Часто	нетримання сечі
Нечасто	полакіурія, затримка сечі, дизурія
Вагітність, післяпологовий період та неонатальні стани
Дуже рідко	екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни препарату у новонароджених^с
З боку репродуктивної системи та молочних залоз
Нечасто	еректильна дисфункція, порушення еякуляції, аменорея, порушення менструального циклу^d, гінекомастія, галакторея, статева дисфункція, біль у молочних залозах, вагінальні виділення
Рідко	пріапізм^с, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз
Загальні розлади
Часто	набряк^d, лихоманка, біль у грудній клітці, астенія, втома, біль
Нечасто	набряк обличчя, озноб, підвищення температури тіла, порушення ходи, спрага, дискомфорт у грудях, гарячка, незвичні відчуття, дискомфорт
Рідко	гіпотермія, зниження температури тіла, відчуття холоду у кінцівках, синдром відміни препарату, ущільнення^с
Ушкодження та отруєння
Часто	падіння
Нечасто	біль після хірургічних втручань

^aГіперпролактинемія у деяких випадках може призводити до гінекомастії, розладів менструального циклу, аменореї, ановуляції, галактореї, порушення здатності до зачаття, зниження лібідо, еректильної дисфункції.

^bПід час плацебоконтрольованих досліджень повідомлялося про цукровий діабет у 0,18% пацієнтів, які отримували рисперидон, порівняно з 0,11% у групі плацебо. Загальна частота у всіх клінічних випробуваннях становила 0,43% у пацієнтів, які приймали рисперидон.

^с Не відмічалося у клінічних дослідженнях Рілептиду^®, однак було виявлено протягом постмаркетингового спостереження.

^dЕкстрапірамідні розлади включають: паркінсонізм (гіперсекреція слини, ригідність м’язів, паркінсонізм, слинотеча, феномен «зубчатого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м’язів, акінезія, ригідність потиличних м’язів, ригідність м’язів, паркінсонічна хода, порушення глабелярного рефлексу, паркінсонічний тремор), акатизію (акатизія, неспокій, гіперкінезія, синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезію (дискінезія, посмикування м’язів, хореоатетоз, атетоз, міоклонус), дистонію.

Дистонія включає дистонію, гіпертонію, кривошию, мимовільні м’язові скорочення, міогенні контрактури, блефароспазм, рух очного яблука, параліч язика, тик (в ділянці обличчя), ларингоспазм, міотонію, опістотонус, ротоглотковий спазм, плевротонус, спазм язика, тризм. Включено більший перелік симптомів, що не обов’язково мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає порушення засинання, інтрасомнічний розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, «точковий» набряк.

Побічні реакції паліперидону

Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій цих речовин (включаючи пероральні та ін’єкційні форми випуску) подібні. На додаток до зазначених вище побічних реакцій при застосуванні паліперидону спостерігався синдром постуральної ортостатичної тахікардії, який, імовірно, може спостерігатися і при застосуванні Рілептиду^®.

Побічні реакції, властиві антипсихотичним лікарським засобам

Подовження інтервалу QT

Як і при застосуванні інших антипсихотиків, у постмаркетинговий період повідомлялося про подовження інтервалу QT при застосуванні рисперидону. Також при застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про інші побічні реакції з боку серця, що подовжують інтервал QT, такі як вентрикулярна аритмія, фібриляція шлуночків, вентрикулярна тахікардія, раптова смерть, зупинка серця, тріпотіння-мерехтіння.

Венозна тромбоемболія

На тлі застосування антипсихотичних засобів були зареєстровані випадки розвитку венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен.

Збільшення маси тіла

Порівняння кількості пацієнтів, які застосовували рисперидон, та пацієнтів, які застосовували плацебо і мали збільшення маси тіла на 7% у плацебоконтрольованих дослідженнях тривалістю від 6 до 8 тижнів, показали статистично значущу різницю у частоті випадків збільшення маси тіла у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (18%) порівняно з такою у пацієнтів, які застосовували плацебо (9%). У ході тритижневих плацебоконтрольованих досліджень у дорослих пацієнтів з гострою манією частота збільшення маси тіла на ≥7% була співставною з такою у групі, що приймала рисперидон (2,5%), та у групі, що приймала плацебо (2,4%), та була дещо вищою у групі активного контролю (3,5%).

У популяції дітей з порушеннями поведінки протягом довготривалих досліджень маса тіла пацієнтів збільшувалась у середньому на 7,3 кг після 12 місяців лікування. Очікуване збільшення маси тіла для дітей з нормальною масою тіла у віці 5–12 років — від 3 до 5 кг на рік. Починаючи з 12 років збільшення маси тіла для дівчат залишається від 3 до 5 кг на рік, тоді як хлопці набирають у середньому 5 кг на рік.

Додаткова інформація щодо особливих категорій пацієнтів

Побічні реакції у пацієнтів літнього віку з деменцією або у дітей, про які повідомлялося з більшою, ніж у категорії дорослих пацієнтів, частотою, описані нижче.

Пацієнти літнього віку з деменцією

Транзиторна ішемічна атака та цереброваскулярні розлади — побічні реакції, про які повідомлялося протягом клінічних досліджень з частотою 1,4% та 1,5% відповідно у пацієнтів літнього віку з деменцією. Окрім цього, про такі побічні реакції повідомлялося з частотою ≥ 5% у пацієнтів літнього віку з деменцією та з щонайменше з удвічі вищою частотою, ніж у інших категорій дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.

Діти

Загалом очікувані побічні реакції у дітей схожі з такими у дорослих щодо частоти виникнення, типу та ступеня тяжкості.

Побічні реакції, що спостерігалися у дітей (віком від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5% та зі щонайменше удвічі вищою частотою, ніж у дорослих пацієнтів: сонливість/седація, підвищена втомлюваність, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, абдомінальний біль, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея та енурез. Вплив тривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання і ріст вивчені недостатньо (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2, або 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ЗАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

1165, м. Будапешт, вул. Бекеньфелді, 118–120, Угорщина.

Рілептид® таблетки, вкриті оболонкою 1 мг,таблетки, вкриті оболонкою 2 мг,таблетки, вкриті оболонкою 3 мг,таблетки, вкриті оболонкою 4 мг, Egis (Угорщина)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

РІЛЕПТИД®

(RILEPTID®)

Склад

Лікарська форма

Фармакотерапевтична група

Фармакологічні властивості

Клінічні характеристики

Показання

Протипоказання

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Особливості застосування

Застосування у період вагітності або годування груддю

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Спосіб застосування та дози

Діти

Передозування

Побічні реакції

Термін придатності

Умови зберігання

Упаковка

Категорія відпуску

Виробник

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

(RILEPTID^®)

Аналоги Рілептид® (Егіс) лікарського препарату