Препарат Левомак належить до антибактеріальних лікарських засобів групи хінолонів (фторхінолони).
Діюча речовина — левофлоксацин. Левофлоксацин, що є антибіотиком третього покоління, має широкий спектр дії, застосовується для лікування бактеріальних інфекцій. Був запатентований у 1987 р., а в 1996 р. отримав схвалення FDA для медичного застосування в США. Входить до переліку основних лікарських засобів ВООЗ (Podder V., Sadiq N.M., 2019).

Механізм дії левофлоксацину

Левофлоксацин є бактерицидним антибіотиком класу фторхінолонів, який безпосередньо пригнічує синтез ДНК бактерій.
Препарат пригнічує бактеріальний фермент ДНК-гіразу, і в результаті цього бактеріальна клітина перестає ділитися (розмножуватися) і гине.

Фармакологічні властивості

Для препарату характерна виражена бактерицидна дія, активний відносно грампозитивних бактерій, а також чутливих до пеніциліну бактерій і резистентних мікроорганізмів (особливо Streptococcus pneumoniae) і проти грамнегативних бактерій, особливо Pseudomonas aeruginosa. Пригнічує ріст мікобактерій туберкульозу, але нечутливий до спірохет. Ефективний і проти інших поширених мікроорганізмів, а саме: Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis, Legionella spp., Mycoplasma spp. і Chlamydia pneumoniae. Левофлоксацин виявляє більш високу активність in vitro проти Mycobacterium tuberculosis, і саме йому віддається перевага з усіх фторхінолонів у якості протитуберкульозної терапії другого ряду (Podder V., Sadiq N. M., 2019). Застосовується також у терапії для профілактики чуми, а також для зниження захворюваності прогресуючої інгаляційної форми сибірської виразки (Podder V., Sadiq N.M., 2019).
Фармакокінетика
Левофлоксацин швидко і майже повністю абсорбується після перорального прийому з піковими концентраціями в плазмі крові протягом 1–2 год. Він добре проникає в усі тканини організму, включаючи слизову оболонку бронхів і легені, але проникнення в спинномозкову рідину відносно слабке. Левофлоксацин на 30–40% пов’язаний з білками плазми крові. Тільки невелика кількість метаболізується до неактивних метаболітів. Період напіввиведення левофлоксацину становить 6–8 год, хоча він може бути продовжений у хворих з нирковою недостатністю. Левофлоксацин виводиться в основному в незміненому вигляді, головним чином з сечею, що містить менше 5% метаболітів. Не виводиться за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Показання до застосування

Левофлоксацин схвалений FDA для лікування нозокоміальної пневмонії, позалікарняної пневмонії, гострого бактеріального риносинуситу, гострого бактеріального хронічного бронхіту, простатиту, гострого пієлонефриту, інфекцій сечовивідних шляхів (неускладнених або ускладнених) і шкіри.
У зв’язку з підвищеним ризиком розвитку серйозних побічних ефектів (наприклад тендиніту та розриву сухожилля, периферичної нейропатії) левофлоксацин призначається тільки хворим із загостренням хронічного бронхіту, гострим бактеріальним синуситом і неускладненими інфекціями сечовивідних шляхів, для яких на даний момент не існує альтернативних варіантів лікування. В офтальмології левофлоксацин також застосовують при лікуванні бактеріального кон’юнктивіту (Podder V., Sadiq N.M., 2019).
Стійкість до протимікробних препаратів у всьому світі постійно підвищується, що викликано неправильним застосуванням антибіотиків.
Стійкість патогенних бактерій до діючої речовини препарату обумовлює необхідність попереднього визначення чутливості до антибіотиків відповідного патогенного мікроорганізму.
Для зниження розвитку бактеріальної резистентності FDA рекомендувало призначати левофлоксацин тільки в тих випадках, коли ефективність інших антибактеріальних лікарських засобів (які застосовують на початковому етапі терапії вищевказаних інфекцій) недостатня.
Біодоступність левофлоксацину становить 99%. Тому левофлоксацин можна застосовувати взаємозамінно, як внутрішньовенно, так і перорально (Podder V., Sadiq N.M., 2019).
Левомак не призначають з:
- препаратами заліза;
- антацидними препаратами (а якщо призначають, то за 2 год до або через 2 год після прийому їжі), до складу яких входять алюміній, магній, сукральфат;
- препаратами, які знижують судомний поріг, у тому числі з карбамазепіном, вальпроєвою кислотою і її похідними;
- етиловим спиртом;
- не змішувати з лужними розчинами, а також з гепарином та іншими препаратами для парентерального введення, за винятком фізіологічного розчину натрію хлориду, 5% розчину глюкози і розчину Рінгера.
Звернути особливу увагу при призначенні для застосування:
- Левомаку й антагоністів вітаміну К — необхідний контроль показників коагуляції;
- Левомаку з циклоспорином — збільшується період напіввиведення імунодепресанта циклоспорину;
- Левомаку й аміодарону, пімозиду, зипразидону і дифенгідраміну й інших лікарських засобів цієї групи. Йдеться про препарати, що подовжують інтервал Q–T. Подовження інтервалу Q–T може стати причиною змін, які ведуть до фібриляції шлуночків серця, його зупинки і раптового летального результату (Синопальников А., 2017).

Особливості застосування препарату

1. Під час терапії левофлоксацином і після її завершення ще протягом 3 діб забороняється перебувати під прямими сонячними променями і відвідувати солярій, існує ймовірність отримати опік шкіри.
2. Для запобігання кристалурії хворі повинні отримувати достатню кількість рідини й уникати прийому антацидів для забезпечення належної біодоступності препарату. Оскільки виведення левофлоксацину відбувається головним чином через нирки, тому при нирковій недостатності необхідно коригувати дози препарату.
3. При введенні розчину левофлоксацину у вигляді ін’єкцій важливо, щоб він вводився повільно, аби уникнути гіпотензії (Podder V., Sadiq N.M., 2019).
Вводити левофлоксацин внутрішньовенно — більш оптимальний спосіб для початкової емпіричної терапії у хворих, що знаходяться в стаціонарі. А пероральний шлях введення препарату може являти собою як ефективний, так і економічний режим для пацієнтів амбулаторного лікування легкої або середньої тяжкості або для продовження терапії (Garsia-Vidal C. et al., 2003).

Не призначати препарат в наступних випадках:

- хворим з підвищеною чутливістю до препаратів групи фторхінолонів, зокрема до левофлоксацину;
- хворим на епілепсію;
- при ураженні сухожиль у період попереднього лікування фторхінолонами;
- у період вагітності та годування груддю;
- дітям віком до 18 років.

Прояви побічних реакцій

Первинні побічні ефекти левофлоксацину включають світлочутливість, нудоту, діарею, головний біль, тендиніт, розрив сухожиль, гіпер- або гіпоглікемію, судоми, подовження інтервалу Q–T і периферичну нейропатію.
Одними із серйозних і небажаних явищ, що виникають при застосуванні левофлоксацину, є тендиніт і розрив сухожилля. Найчастіше це стосується ахіллового сухожилля, що може призвести до його розриву. Тендиніт — це розвиток запалення сухожилля в місці його з’єднання з кісткою. Іноді під тендинітом розуміють будь-які хворобливі стани передпліччя/зап’ястка/кисті, незалежно від їх клінічних особливостей. Хворі віком старше 60 років, які перенесли операцію з трансплантації органів, особливо часто схильні до такого явища. Пошкодження сухожилля можуть спричинити довгострокові наслідки, у тому числі хронічний біль, обмеження рухливості і навіть хірургічне втручання (Сміронова В., 2018).
У результаті дослідження було встановлено, що при тривалому застосуванні левофлоксацину існує підвищений ризик розвитку грибкової або бактеріальної суперінфекції, наприклад псевдомембранозного коліту (Podder V. et al., 2019).

Метааналіз. нові дослідження

Підбір ефективного антимікробного препарату з відповідним дозуванням і достатньою тривалістю дії є наріжним каменем лікування бактеріальної інфекції. Однак надмірне застосування антибіотиків може призвести до появи бактеріальної стійкості. Щоб оптимізувати існуючий режим дозування для ефективного лікування бактеріальної інфекції із скороченою тривалістю терапії була розроблена стратегія із застосуванням високодозових коротких курсів антибіотиків. Левофлоксацин, один з фторхінолонів, є антибіотиком широкого спектру дії і виявляє концентраційнозалежну бактерицидну активність. Його антибактеріальна активність тісно пов’язана з відношенням площі під кривою концентрація — час (AUC) до мінімальної інгібуючої концентрації (MІК). Однак високий показник відношення пікової концентрації в плазмі крові до МІК може обумовлювати розвиток стійкості патогенів до антибіотиків. Теоретично підвищення дози фторхінолонів при прийнятному дозуванні навіть при скороченні тривалості лікування антибіотиками може дозволити досягти принаймні такої ж клінічної ефективності, що і при низькій дозі при тривалому курсі лікування. З 2013 р. Dunbar і співавтори продемонстрували, що режим коротких курсів левофлоксацину у високих дозах (750 мг/добу протягом 5 днів) був настільки ж ефективний, як і звичайний режим дозування левофлоксацину (500 мг/добу протягом 10 днів). Дані результати були отримані при проведенні рандомізованого подвійного сліпого дослідження у хворих на пневмонію. Крім того, високодозовий режим короткого курсу був оцінений в умовах ускладненої інфекції сечовивідних шляхів, гострого пієлонефриту і гострого синуситу. Але до цього часу не було систематичного огляду і метааналізу, які порівнюють ефективність і безпеку застосування високодозових коротких курсів левофлоксацину і компараторів для лікування гострих бактеріальних інфекцій. Тому і був проведений всебічний метааналіз, щоб надати більш точні дані про ефективність і безпеку застосування високодозових коротких курсів левофлоксацину для лікування бактеріальних інфекцій.
На додаток до оцінки клінічної ефективності безпека застосування антибіотика є ще однією важливою проблемою при лікуванні гострої бактеріальної інфекції за допомогою високодозових коротких курсів левофлоксацину. У цьому аналізі всі побічні реакції, що виникають на тлі застосування високих доз левофлоксацину коротким курсом і звичайних схем лікування, були однаковими. Тому на основі отриманих результатів можна припустити, що високі дози левофлоксацину при коротких курсах терапії можуть бути такими ж безпечними, як і звичайний режим лікування гострих бактеріальних інфекцій. Однак необхідні подальші дослідження, щоб підтвердити роль високодозового короткострокового курсу левофлоксацина для лікування гострих бактеріальних інфекцій (Chih-Wei Chen et al., 2019).

Висновок

Препарат Левомак має виражену бактерицидну дію. Створює в тканинах органів високі терапевтичні концентрації. Вважається ефективним антибіотиком при лікуванні позалікарняних інфекцій нижніх дихальних шляхів та інших інфекцій. Однак сучасні дані різних дослідників показують, що низька якість таблеток левофлоксацину може бути важливим чинником, що викликає резистентність до левофлоксацину. Клінічна ефективність цього антибіотика широкого спектру дії залежить від якості таблеток левофлоксацину з точки зору вивільнення і розчинення in vivo всередині шлунково-кишкового тракту. Оскільки в країнах, що розвиваються, відзначалися погані результати тестів контролю якості таблеток, необхідний серйозний контроль якості препарату для запобігання невдачам терапії та стійкості до антибіотиків (Ensieh Izadi et al., 2019).

Діагнози, при яких застосовують Левомак