Гикавка є мимовільним і синхронним скороченням міжреберних м’язів і діафрагми, що веде до різкого вдиху і подальшого закриття голосової щілини, що створює характерний звук.

Патомеханізм та причини гикавки:

1. Ірритація нервів: гикавка може бути викликана подразненням закінчень блукаючого нерва, діафрагмального нерва та симпатичних нервів, які іннервують в органи грудної клітки та черевної порожнини, а також вухо, ніс та горло.
2. Центр гикавки в центральній нервовій системі (ЦНС): збудження цього центру також може викликати гикавку.
3. Частота: частота гикавки може змінюватися 2–60 разів на хвилину.
4. Тривалість: зазвичай гикавка триває недовго (протягом кількох хвилин) і найчастіше пов’язана зі швидким або надмірним наповненням шлунка.
5. Хронічна гикавка: якщо гикавка триває більше 48 год, вона може викликати значну втому, дискомфорт, зменшення маси тіла (ускладнюючи прийом їжі), безсоння та депресію.

Гикавка може бути простим фізіологічним явищем або симптомом більш серйозного захворювання. У разі хронічної гикавки важливо звернутися до лікаря для діагностики та лікування можливої основної причини.

Причини хронічної гикавки

Хронічна гикавка, яка триває більше 48 год, може бути викликана рядом різних факторів, включаючи захворювання, метаболічні порушення, вплив токсинів та лікарських засобів, а також стани, що уражують органи шиї та грудної клітки.

1. Захворювання ЦНС:

• • судинні ураження, запальні процеси, новоутворення;
  • розсіяний склероз, гідроцефалія.

2. Метаболічні порушення:

• • цукровий діабет, уремія (підвищений вміст сечовини у крові);
  • гіпонатріємія (низький рівень натрію в крові), гіпокальціємія (низький рівень кальцію в крові), гіпокапнія (низький рівень вуглекислого газу в крові).

3. Токсини та лікарські засоби:

• • алкоголь, нікотин;
  • барбітурати, бензодіазепіни, етопозид, дексаметазон.

4. Захворювання органів шиї та грудної клітки:

• • новоутворення шиї; збільшення лімфатичних вузлів;
  • новоутворення легень, пневмонія та плеврит;
  • інфаркт міокарда, рак стравоходу;
  • пухлини середостіння, діафрагмальна грижа;
  • гастроезофагеальний рефлюкс.

Враховуючи різноманітність можливих причин, важливо провести ретельне обстеження при хронічній гикавці для визначення та лікування основного захворювання чи стану.

Хронічна гикавка також може бути викликана захворюваннями органів черевної порожнини, а також психогенними факторами:

5. Захворювання органів черевної порожнини:

• • рак шлунка: пухлинні процеси у шлунку можуть викликати подразнення, що веде до гикавки;
  • виразкова хвороба шлунка: виразки можуть подразнювати нерви, які провокують гикавку;
  • розтягування шлунка: часто є однією з найпоширеніших причин гикавки, особливо після переїдання;
  • шлунково-кишкова кровотеча: може подразнювати нерви, викликаючи гикавку;
  • рак підшлункової залози: новоутворення в цій ділянці можуть чинити тиск на навколишні тканини та нерви;
  • панкреатит: запалення підшлункової залози може призвести до гикавки;
  • збільшення печінки або селезінки: збільшені органи можуть чинити тиск на діафрагму;
  • асцит: накопичення рідини в черевній порожнині може спричинити тиск на діафрагму;
  • жовчнокам’яна хвороба: може викликати подразнення, що призводить до гикавки;
  • кишковий перитоніт: запалення очеревини може подразнити діафрагму.

6. Психогенна гикавка:

• • гикавка може бути викликана психологічними факторами, такими як стрес, тривога або психічні розлади.

Розуміння та усунення основної причини гикавки є ключовим для її лікування. У разі хронічної гикавки, особливо якщо вона супроводжується іншими симптомами, потрібна консультація лікаря для діагностики та призначення відповідного лікування.

Діагностика хронічної гикавки

Діагностика хронічної гикавки включає ряд досліджень, спрямованих на виявлення можливих причин цього стану. Проведення конкретних тестів залежить від клінічної картини та симптомів пацієнта:

1. Рутинні дослідження:

• • загальний аналіз крові: для оцінки загального стану здоров’я та виявлення ознак інфекції чи запалення;
  • концентрація креатиніну та електролітів у плазмі крові: для оцінки функції нирок та електролітного балансу;
  • електрокардіограма (ЕКГ): для оцінки серцевої функції;
  • рентгенографія грудної клітки: для оцінки стану легень та грудної клітки.

2. Додаткові дослідження, залежно від клінічної картини:

• • показники функції печінки: виявлення захворювань печінки;
  • концентрація кальцію у плазмі крові: для виявлення порушень мінерального обміну;
  • магнітно-резонансна томографія (МРТ) голови: для дослідження можливих проблем у ЦНС, включаючи пухлини чи запальні процеси;
  • комп’ютерна томографія (КТ) грудної клітки: для більш детальної оцінки стану легень та середостіння;
  • люмбальна пункція: для аналізу цереброспінальної рідини при підозрі на інфекцію або захворювання ЦНС;
  • гастроскопія: з метою оцінки стану шлунково-кишкового тракту;
  • манометрія стравоходу: з метою оцінки функції стравоходу;
  • спірометрія: оцінка функції легень;
  • бронхоскопія: дослідження дихальних шляхів.
  • електроенцефалограма (ЕЕГ): для оцінки електричної активності головного мозку.

Ці діагностичні процедури допомагають виключити або підтвердити різні медичні стани, які можуть викликати хронічну гикавку, та визначити найбільш відповідне лікування.

Лікування

При лікуванні хронічної гикавки важливо спочатку спробувати усунути її причину. У разі симптоматичного лікування, особливо при розтягуванні шлунка або гастроезофагеальному рефлюксі, можуть бути ефективними такі медикаментозні методи:

1. Метоклопрамід:

• • застосовується для зменшення вираженості симптомів, пов’язаних зі шлунковими порушеннями;
  • доза: 10 мг підшкірно або 30–40 мг на добу перорально;
  • максимальний термін застосування: 5 днів.

2. Симетикон:

• • застосовують для зменшення газоутворення та дискомфорту у животі;
  • доза: 120–240 мг на добу перорально.

3. Інгібітори протонної помпи (ІПП):

• • застосовуються для зниження кислотності шлункового соку, що може допомогти при гастроезофагеальному рефлюксі;
  • приймається вранці у стандартній дозі.

Ці лікарські засоби призначені для зменшення вираженості симптомів, пов’язаних з гикавкою, особливо якщо вона викликана шлунково-кишковими захворюваннями. Однак важливо пам’ятати, що самолікування може бути неефективним або навіть небезпечним, і перед початком прийому будь-яких лікарських засобів слід проконсультуватися з лікарем.

При лікуванні хронічної гикавки можуть застосовувати лікарські засоби, що пригнічують центральний рефлекс гикавки. Ці препарати впливають на нервову систему і можуть допомогти в усуненні гикавки. Ось перелік деяких із таких лікарських засобів із зазначенням режиму дозування:

1. Галоперидол:

• • доза: 1–2 мг підшкірно або 2–5 мг на добу перорально.

2. Хлорпромазин:

• • доза: 25–50 мг перорально або внутрішньовенно у 25 мл 0,9% NaCl;
  • для запобігання рецидивам: 25–50 мг 3–4 рази на добу перорально.

3. Баклофен:

• • доза: 5–10 мг 2 рази на добу (максимум 40 мг на добу).

4. Вальпроат натрію:

• • доза: 200–500 мг перорально.

5. Габапентин:

• • доза: 300 мг 3 рази на добу (для осіб похилого віку та пацієнтів із порушеною функцією нирок 100 мг 3 рази на добу).

6. Прегабалін:

• • доза: 75–150 мг двічі на добу.

7. Ніфедипін:

• • доза: 10 мг тричі на добу.

8. Метилфенідат:

• • доза: 5–10 мг двічі на добу перорально.

Перш ніж приймати будь-який із цих лікарських засобів, необхідно проконсультуватися з лікарем. Самолікування може бути небезпечним, особливо за наявності інших захворювань або прийому інших лікарських засобів. Лікар визначить найбільш оптимальний препарат та дозу залежно від індивідуальних особливостей пацієнта та причини гикавки.

При лікуванні стійкої гикавки, яка не піддається звичайним методам лікування, можуть використовуватися такі спеціалізовані методи:

1. Стимуляція задньої стінки горла:

• • цей метод включає швидкі рухи вперед і назад катетера, введеного через ніс на глибину 8–12 см. Така стимуляція може допомогти припинити гикавку за рахунок впливу на рефлекторні зони.

2. Лідокаїн внутрішньовенно:

• • при гикавці, стійкій до інших методів лікування, може застосовуватися лідокаїн у формі внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 2 мг/хв протягом 20–30 хв. Лідокаїн є анестетиком, який може зменшити вираженість гикавки за рахунок блокування нервових сигналів.

3. Мідазолам постійною підшкірною інфузією:

• • мідазолам може вводитися шляхом постійної підшкірної інфузії в дозі 0,25–1 мг/год. Мідазолам — це седативний препарат, який може допомогти знизити частоту та інтенсивність гикавки.

4. Однобічна блокада діафрагмального нерва:

• • це інвазивна процедура, коли діафрагмальний нерв тимчасово блокується для зменшення вираженості або припинення гикавки.

Перед застосуванням будь-якого з цих методів необхідно ретельно обговорити всі ризики та користь з лікарем, враховуючи індивідуальні особливості пацієнта. Ці методи зазвичай використовуються у випадках, коли гикавка значно впливає на якість життя пацієнта і пацієнт з гикавкою не реагує на більш консервативні методи лікування.