ЛАФАКСИН® XR (LAFAXIN® XR)

Склад і форма випуску

таблетки пролонгованої дії 75 мг блістер, № 28Ціни в аптеках
Венлафаксин
75 мг
№ UA/13444/01/01 від 16.08.2019 до 16.08.2024
B За рецептом
таблетки пролонгованої дії 150 мг блістер, № 28Ціни в аптеках
Венлафаксин
150 мг
№ UA/13444/01/02 від 16.08.2019 до 16.08.2024
B За рецептом

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка

Механізм дії. Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людей вважається пов’язаним з його потенціюванням нейротрансмітерної активності в ЦНС. Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН). Венлафаксин також слабо інгібує захоплення дофаміну. Венлафаксин та його активний метаболіт скорочують β-адренергічну реактивність після одноразового (прийому 1 дози) і тривалого застосування препарату. Венлафаксин та ОДВ дуже схожі за загальним впливом на нейротрансмітерне зворотне захоплення та зв’язування з рецепторами.

Венлафаксин практично не має спорідненості з мускариновими, холінергічними, H1-гістамінергічними та α1-адренергічними рецепторами мозку щурів in vitro. Фармакологічна дія цих рецепторів може бути пов’язана з різноманітними небажаними явищами, які спостерігаються при застосуванні інших антидепресантів, такими як антихолінергічні, седативні та небажані явища з боку серцево-судинної системи.

Венлафаксин не виявляє інгібуючої активності щодо МАО.

У дослідженнях in vitro було виявлено, що венлафаксин практично не має спорідненості з рецепторами, чутливими до опіатів або бензодіазепіну.

Клінічна ефективність та безпека

Великі депресивні епізоди. Ефективність застосування венлафаксину негайного вивільнення для лікування великих депресивних епізодів була доведена у 5 рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих короткотривалих дослідженнях, які тривали від 4 до 6 тиж, при застосуванні доз до 375 мг/добу. Ефективність застосування венлафаксину пролонгованого вивільнення для лікування великих депресивних епізодів була встановлена у двох плацебо-контрольованих короткотривалих дослідженнях, які тривали від 8 до 12 тиж, при застосуванні доз від 75 до 225 мг/добу. У одному більш тривалому дослідженні дорослі амбулаторні пацієнти, у яких спостерігалася відповідь на венлафаксин протягом 8-тижневого відкритого дослідження при застосуванні венлафаксину пролонгованого вивільнення (75, 150 або 225 мг), були рандомізовані у групи для продовження застосування венлафаксину в тій самій дозі або плацебо з періодом спостереження за можливим розвитком рецидиву протягом періоду до 26 тиж.

У другому більш тривалому дослідженні ефективність венлафаксину для попередження рецидивів депресивних епізодів протягом 12 міс була встановлена у плацебо-контрольованому подвійному сліпому клінічному дослідженні за участю дорослих амбулаторних пацієнтів з рецидивуючими депресивними епізодами, які мали відповідь на лікування венлафаксином (100–200 мг/добу, при застосуванні 2 рази на добу) при попередньому епізоді депресії.

Генералізовані тривожні розлади. Ефективність застосування венлафаксину пролонгованого вивільнення для лікування генералізованих тривожних розладів була встановлена у двох плацебо-контрольованих дослідженнях з фіксованою дозою (75–225 мг/добу) тривалістю 8 тиж, у одному плацебо-контрольованому дослідженні з фіксованою дозою (75–225 мг/добу) тривалістю 6 міс, а також у одному плацебо-контрольованому дослідженні з варіабельною дозою (37,5, 75 та 150 мг/добу) тривалістю 6 міс у дорослих амбулаторних пацієнтів.

Незважаючи на наявність доказів щодо переваги в порівнянні з плацебо застосування дози 37,5 мг/добу, зазначена доза не була настільки послідовно ефективною, як більш високі дози.

Соціальні тривожні розлади. Ефективність застосування венлафаксину пролонгованого вивільнення для лікування соціальних тривожних розладів була встановлена у чотирьох подвійних сліпих багатоцентрових плацебо-контрольованих дослідженнях з варіабельною дозою, які проводилися у паралельних групах протягом 12 тиж, а також в одному подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з фіксованою/варіабельною дозою, яке проводили у паралельних групах протягом 6 міс, у дорослих амбулаторних пацієнтів. Пацієнти одержували дози лікарського препарату від 75 до 225 мг/добу. Не було виявлено доказів вищої ефективності препарату у групі застосування дози 150–225 мг/добу у порівнянні з групою застосування дози 75 мг/добу протягом 6 міс дослідження.

Панічні розлади. Ефективність застосування венлафаксину пролонгованого вивільнення для лікування панічних розладів була встановлена у двох подвійних сліпих багатоцентрових плацебо-контрольованих дослідженнях протягом 12 тиж у дорослих амбулаторних пацієнтів з панічними розладами, з або без агорафобії. Початкова доза препарату при лікуванні панічних розладів у дослідженнях становила 37,5 мг/добу протягом 7 днів. Після цього пацієнти одержували фіксовані дози 75 або 150 мг/добу в одному дослідженні та 75 або 225 мг/добу в іншому. Ефективність була також встановлена в одному довготривалому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні довготривалої безпеки, ефективності та попередження рецидивів, яке проводилося у паралельних групах, у дорослих амбулаторних пацієнтів, які відповіли на лікування у відкритому режимі. Пацієнти продовжували одержувати ту саму дозу венлафаксину пролонгованого вивільнення, яку вони приймали наприкінці відкритої фази (75, 150 або 225 мг).

Серцева електрофізіологія

Відомо, що у спеціальному дослідженні Q–Tc у здорових добровольців венлафаксин не подовжував інтервал Q–T у будь-якій клінічно значущій мірі при надтерапевтичній дозі 450 мг/добу (по 225 мг 2 рази на добу). Однак повідомлялося про випадки подовження інтервалу Q–Tc/torsades de pointes та шлуночкової аритмії, особливо при передозуванні або у пацієнтів з іншими факторами ризику подовження Q–Tc/ torsade de pointes (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПЕРЕДОЗУВАННЯ та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).

Фармакокінетика. Венлафаксин екстенсивно метаболізується, в основному до активного метаболіта ОДВ. Середні значення ± стандартне відхилення для Т½ венлафаксину та ОДВ із плазми крові становлять 5±2 год та 11±2 год відповідно. Рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів перорального багаторазового застосування препарату. Венлафаксин та ОДВ показують лінійну кінетику в рамках діапазону доз від 75 мг до 450 мг/добу.

Абсорбція. Щонайменше 92% венлафаксину поглинається після однократного перорального застосування дози венлафаксину негайного вивільнення. Абсолютна біодоступність становить 40–45%, що пов’язано з пресистемним метаболізмом. Після прийому дози венлафаксину негайного вивільнення Cmax венлафаксину та ОДВ у плазмі крові спостерігаються через 2 і 3 год відповідно. Після прийому дози венлафаксину пролонгованого вивільнення Cmax венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягаються протягом 5,5 і 9 год відповідно. При застосуванні однакових щоденних доз венлафаксину негайного вивільнення або пролонгованого вивільнення форма дозування пролонгованого вивільнення забезпечує повільнішу швидкість поглинання при однаковому ступені поглинання у порівнянні з таблетками негайного вивільнення. Прийом їжі на біодоступність венлафаксину та ОДВ не впливає.

Розподіл. Венлафаксин та ОДВ при застосуванні препарату в терапевтичних концентраціях мінімально зв’язуються з білками плазми крові людини (27 і 30% відповідно). Об’єм розподілу венлафаксину в рівноважному стані становить 4,4±1,6 л/кг після в/в введення препарату.

Біотрансформація. Венлафаксин піддається екстенсивному печінковому метаболізму. Дослідження in vitro та in vivo показують, що венлафаксин біотрансформується за участю ферменту CYP 2D6 з утворенням свого основного активного метаболіту ОДВ. Дослідження in vitro та in vivo показують, що венлафаксин метаболізується за участю ферменту CYP 3A4 з утворенням другорядного, менш активного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Дослідження in vitro та in vivo демонструють, що венлафаксин є слабким інгібітором ферменту CYP 2D6. Венлафаксин не інгібував ізоферменти CYP 1A2, CYP 2C9 та CYP 3A4.

Виведення. Венлафаксин та його метаболіти в основному виводяться нирками. Близько 87% дози венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 год у вигляді або венлафаксину в незміненому виді (5%), некон’югованого ОДВ (29%), кон’югованого ОДВ (26%) або інших другорядних неактивних метаболітів (27%). Середні значення ± стандартне відхилення кліренсу венлафаксину та ОДВ в рівноважному стані в плазмі крові становлять 1,3±0,6 л/год/кг та 0,4±0,2 л/год/кг відповідно.

Особливі популяції

Вік та стать. Вік та стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори ізоферменту CYP2D6. Концентрації венлафаксину в плазмі крові у повільних метаболізаторів CYP 2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину та ОДВ аналогічна у повільних та швидких метаболізаторів, немає необхідності у різних режимах дозування венлафаксину для цих двох груп пацієнтів.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки класу А за класифікацією Чайлда — П’ю (порушення функції печінки легкого ступеня) та класу В за класифікацією Чайлда — П’ю (порушення функції печінки помірного ступеня) Т½ венлафаксину та ОДВ був подовжений порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Кліренс венлафаксину та ОДВ при пероральному застосуванні препарату був знижений. Відзначався великий ступінь варіабельності цих показників у пацієнтів. Дані щодо застосування препарату пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня обмежені (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Ниркова недостатність. У пацієнтів, які перебувають на діалізі, Т½ венлафаксину був подовжений приблизно на 180%, а кліренс скоротився приблизно на 57% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, тоді як Т½ ОДВ був подовжений приблизно на 142%, а кліренс скоротився приблизно на 56%. Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня та пацієнтам, яким потрібен гемодіаліз, необхідна корекція дози препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Показання ЛАФАКСИН XR

– лікування великих депресивних епізодів;

– профілактика рецидивів великих депресивних епізодів;

– лікування генералізованих тривожних розладів;

– лікування соціального тривожного розладу (соціальної фобії);

– лікування панічного розладу, з або без агорафобії.

Застосування ЛАФАКСИН XR

дози

Великі депресивні епізоди. Рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованого вивільнення становить 75 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які не відповідають на застосування початкової дози 75 мг/добу, можна розглядати підвищення дози до максимальної, яка становить 375 мг/добу. Дозу можна підвищувати з інтервалами в 2 тиж або більше. У разі клінічної необхідності у зв’язку з тяжкістю симптомів підвищення дози можна проводити частіше, але не раніше ніж через 4 дні.

Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай декілька місяців або довше. Терапію необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку. Більш тривале лікування також може бути доцільним для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів. У більшості випадків рекомендована доза для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів така сама, як і доза, що застосовується під час лікування поточного епізоду.

Антидепресанти слід продовжувати застосовувати протягом не менше 6 міс після настання ремісії.

Генералізовані тривожні розлади. Рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованого вивільнення становить 75 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які не відповідають на застосування початкової дози 75 мг/добу, можна розглядати підвищення дози до максимальної, яка становить 225 мг/добу. Дозу можна підвищувати з інтервалами в 2 тиж або більше.

Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай декілька місяців або довше. Лікування необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Соціальні тривожні розлади. Рекомендована доза венлафаксину пролонгованого вивільнення становить 75 мг 1 раз на добу. Доказів додаткових переваг при застосуванні більш високих доз немає. Однак для окремих пацієнтів, які не відповідають на застосування початкової дози 75 мг/добу, можна розглядати підвищення дози до максимальної, яка становить 225 мг/добу. Дозу можна підвищувати з інтервалами в 2 тиж або більше.

Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай декілька місяців або довше. Лікування необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Панічні розлади. Рекомендоване застосування дози 37,5 мг/добу венлафаксину пролонгованого вивільнення протягом 7 днів (застосовувати препарати венлафаксину у відповідному дозуванні). Після цього дозу слід підвищити до 75 мг/добу. У пацієнтів, які не відповідають на застосування дози 75 мг/добу, можна розглядати підвищення дози до максимальної, яка становить 225 мг/добу. Дозу можна підвищувати з інтервалами в 2 тиж або більше.

Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай декілька місяців або довше. Лікування необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Пацієнти похилого віку. Немає необхідності в спеціальному коригуванні дози венлафаксину на підставі тільки віку пацієнта. Проте слід дотримуватися обережності при лікуванні хворих похилого віку (наприклад через можливе порушення функції нирок, можливість зміни чутливості до нейромедіаторів та схильність до розвитку цих явищ з віком). Необхідно завжди застосовувати найнижчу ефективну дозу препарату, а в разі необхідності підвищення дози препарату пацієнти повинні проходити ретельний контроль.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості в цілому необхідно розглядати можливість 50% зниження дози препарату. Проте через інтеріндивідуальну мінливість показників кліренсу у пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози препарату.

Існують обмежені дані щодо пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Рекомендується дотримуватися обережності та слід розглянути можливість зниження дози препарату більше ніж на 50%. При лікуванні пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня необхідно оцінити потенційну користь і ризик застосування препарату.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Хоча немає необхідності змінювати дозування для пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації 30–70 мл/хв, при призначенні препарату рекомендується дотримуватися обережності. Для хворих, які потребують проведення гемодіалізу, та для пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв) дозу необхідно знизити на 50%. Через варіабельність показників кліренсу у цих пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози препарату.

Симптоми відміни венлафаксину. Варто уникати раптового припинення застосування препарату. При припиненні лікування венлафаксином дозу необхідно поступово знижувати протягом принаймні 1–2 тиж, щоб знизити ризик розвитку реакцій відміни (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ). У випадку розвитку нестерпних симптомів, що з’являються після зниження дози препарату або в результаті припинення лікування, можна поновити застосування раніше призначеної дози.

Згодом лікар може продовжити знижувати дозу, але більш поступово.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Венлафаксин пролонгованого вивільнення рекомендується приймати з їжею приблизно в той самий час кожного дня. Таблетки необхідно ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна ділити, роздавлювати, розжовувати або розчиняти.

Пацієнти, які отримували лікування венлафаксином у таблетках негайного вивільнення, можуть перейти на прийом венлафаксину в таблетках пролонгованого вивільнення в максимально еквівалентній добовій дозі. Наприклад, прийом таблеток венлафаксину негайного вивільнення в дозі 37,5 мг 2 рази на добу можна замінити на прийом таблеток венлафаксину пролонгованого вивільнення в дозі 75 мг 1 раз на добу. Може знадобитися індивідуальне коригування дози препарату.

Діти. Лафаксин XR не слід застосовувати для лікування дітей та підлітків віком до 18 років.

Контрольовані клінічні дослідження у дітей та підлітків з великим депресивним розладом не продемонстрували ефективності і тому застосування венлафаксину у цих пацієнтів не рекомендовано (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).

Протипоказання

гіперчутливість до венлафаксину або до будь-якої з допоміжних речовин.

Супутнє лікування незворотними інгібіторами МАО протипоказане у зв’язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому з такими симптомами, як збудження, тремор та гіпертермія. Прийом венлафаксину не можна розпочинати протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними інгібіторами МАО.

Лікування венлафаксином необхідно припинити щонайменше за 7 днів до початку терапії незворотними інгібіторами МАО.

Побічна дія

короткий опис профілю безпеки

Найбільш часто (>1/10) небажаними реакціями, про які повідомляли, були нудота, сухість у роті, головний біль та інтенсивне потовиділення (включаючи нічне підвищене потовиділення).

Перелік небажаних явищ

Небажані явища наведені нижче відповідно до класу систем органів, частоти виникнення та у порядку зниження тяжкості в межах кожної частотної категорії.

Частота виникнення визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — агранулоцитоз*, апластична анемія*, панцитопенія*, нейтропенія*; дуже рідко — тромбоцитопенія*.

3 боку імунної системи: рідко — анафілактична реакція*.

З боку ендокринної системи: рідко — синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону*; дуже рідко — підвищений рівень пролактину у крові*.

Метаболічні та харчові розлади: часто — зниження апетиту; рідко — гіпонатріємія*.

3 боку психіки: дуже часто — безсоння; часто — сплутаність свідомості*, деперсоналізація*, незвичні сновидіння, нервовість, зниження лібідо, збудження*, аноргазмія; нечасто — манія, гіпоманія, галюцинації, дереалізація, аномальні оргазми, апатія, бруксизм*; рідко — деліріум*; частота невідома – суїцидальне мислення та суїцидальна поведінкаa, агресіяb.

З боку нервової системи: дуже часто — головний біль*c, запаморочення, седація; часто — акатизія*, тремор, парестезія, дисгевзія; нечасто — непритомність, міоклонія, порушення рівноваги*, порушення координації*, дискінезія*; рідко — злоякісний нейролептичний синдром*, серотоніновий синдром*, судоми, дистонія*; дуже рідко — пізня дискінезія*.

З боку органа зору: часто — порушення зору, порушення акомодації, включаючи затуманений зір, мідріаз; рідко — закритокутова глаукома*.

3 боку органів слуху і лабіринту: часто — дзвін у вухах*; частота невідома — вертиго.

З боку серця: часто — тахікардія, відчуття серцебиття*; рідко — torsades de pointes*, шлуночкова тахікардія*, фібриляція шлуночків, подовження інтервалу Q–T*.

3 боку судин: часто — АГ, припливи; нечасто — ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія*.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: часто — задишка*, позіхання; рідко — інтерстиціальне захворювання легенів*, легенева еозинофілія*.

З боку травного тракту: дуже часто — нудота, сухість у роті, запор; часто — діарея*, блювання; нечасто — шлунково-кишкова кровотеча*; рідко — панкреатит*.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: нечасто — порушення показників функції печінки*; рідко — гепатит*.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто — гіпергідроз* (включаючи нічну підвищене потовиділення)*; часто — висипання, свербіж*; нечасто — кропив’янка*, алопеція*, екхімоз, ангіоневротичний набряк*, реакція фоточутливості; рідко — синдром Стівенса — Джонсона*, токсичний епідермальний некроліз*, мультиформна еритема*.

3 боку кістково-м’язової системи: часто — гіпертонус; рідко — рабдоміоліз*.

3 боку нирок і сечовидільної системи: часто — утруднений початок сечовипускання, затримка сечовипускання, часте сечовипускання*; нечасто — нетримання сечі*.

3 боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто — менорагія*, метрорагія*, еректильна дисфункція, порушення еякуляції.

Загальні розлади та стан місця введення препарату: часто — слабкість, астенія, озноб*; дуже рідко — кровотеча слизової оболонки*.

Дослідження: часто — зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, підвищення рівня ХС у крові; дуже рідко — подовження часу кровотечі*.

*Небажані явища, які були ідентифіковані протягом постмаркетингового застосування препарату.

aПро випадки виникнення суїцидального мислення та суїцидальної поведінки повідомляли під час лікування венлафаксином або невдовзі після припинення лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

bДив. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

cВ об’єднаних результатах клінічних досліджень частота виникнення головного болю під час лікування венлафаксином та плацебо була схожою.

Припинення лікування

Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) часто призводить до виникнення симптомів відміни. Найчастіше повідомлялося про такі реакції: запаморочення, порушення чутливості (у тому числі парестезія), розлади сну (у тому числі безсоння та глибокий сон), збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор, вертиго, головний біль та грипоподібний синдром.  Зазвичай ці явища були легкого чи помірного ступеня інтенсивності та минали самостійно; однак у деяких пацієнтів вони могли бути тяжкими та/або тривалими. Отже, якщо немає необхідності в подальшому лікуванні венлафаксином, рекомендується проводити поступове припинення лікування, знижуючи дозу препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Діти. Загалом профіль небажаних реакцій венлафаксину (у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях) у дітей та підлітків (віком від 6 до 17 років) був аналогічний тому, що спостерігався у дорослих. Як і у дорослих, спостерігалося зниження апетиту, схуднення, підвищення АТ та рівня ХС в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У клінічних дослідженнях за участю дітей спостерігалася така небажана реакція, як суїцидальне мислення. Також частіше повідомлялося про ворожість та, особливо при великих депресивних розладах, про заподіяння собі шкоди.

У пацієнтів дитячого віку зокрема спостерігалися такі небажані реакції: біль у животі, збудження, диспепсія, екхімоз, епістаксис та міалгія.

Особливості застосування

суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення

Депресію пов’язують з підвищеним ризиком виникнення думок про заподіяння собі каліцтв та про суїцид (суїцидальні прояви). Ризик зберігається до настання істотної ремісії. Оскільки поліпшення протягом перших декількох тижнів лікування або довше може не наступити, пацієнти повинні перебувати під пильним контролем до настання поліпшення. За даними загального клінічного досвіду відомо, що ризик суїциду може підвищитися на ранніх стадіях видужання.

Інші психічні розлади, для лікування яких показаний венлафаксин, також можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних проявів. Крім того, ці стани можуть супроводжувати великий депресивний розлад. Застережень, яких дотримуються при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом, необхідно також дотримуватися під час терапії хворих з іншими психічними розладами.

Пацієнти з суїцидальними проявами в анамнезі або хворі, які демонструють значною мірою суїцидальне мислення до початку лікування, як відомо, мають підвищений ризик виникнення суїцидальних думок або спроб суїциду і під час лікування повинні знаходитися під пильним спостереженням. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень застосування антидепресантів у дорослих пацієнтів з порушеннями психіки показав підвищений ризик суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів у порівнянні з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.

Уважне спостереження за пацієнтами, особливо за тими, які належать до групи високого ризику, має проводитися разом з медикаментозним лікуванням, особливо на ранній стадії терапії та після зміни дози препарату. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути попереджені про необхідність виявляти розвиток будь-якого клінічного погіршення, виникнення суїцидальної поведінки або думок та незвичайних змін у поведінці, а також про необхідність звернення за медичною допомогою відразу ж у разі появи цих симптомів.

Діти. Суїцидальна поведінка (суїцидальні думки або спроби суїциду) та ворожість (головним чином агресія, опозиційна поведінка та злість) частіше спостерігалися у клінічних дослідженнях серед дітей та підлітків, які одержували лікування антидепресантами, порівняно з тими, хто одержував плацебо. Якщо у зв’язку з клінічною необхідністю все одно приймається рішення про проведення лікування, пацієнти повинні проходити ретельний контроль щодо розвитку суїцидальних симптомів. Окрім того, бракує даних довгострокових досліджень щодо безпеки застосування препарату у дітей та підлітків щодо росту, дозрівання та когнітивного і поведінкового розвитку.

Серотоніновий синдром. Як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може виникнути серотоніновий синдром — потенційно небезпечний для життя стан, або реакції, подібні до нейролептичного злоякісного синдрому, особливо при одночасному застосуванні інших серотонінергічних засобів (включаючи триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), ІЗЗНС, літій, сибутрамін, звіробій звичайний (Hypericum perforatum), фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон та пентазоцин) з препаратами, які порушують метаболізм серотоніну (такими як інгібітори МАО, наприклад, метиленовий синій) або із прекурсорами серотоніну (такими як добавки триптофану), або з антипсихотиками чи іншими антагоністами допаміну (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни в психічному стані пацієнта (наприклад збудження, галюцинації, кома), нестабільність вегетативної нервової системи (наприклад тахікардія, «лабільний» АТ, гіпертермія), відхилення з боку нервово-м’язової системи (наприклад гіперрефлексія, відсутність координації) та/або симптоми з боку травного тракту (наприклад нудота, блювання, діарея). Серотоніновий синдром у найбільш тяжкій формі може нагадувати злоякісний нейролептичний синдром, що включає гіпертермію, ригідність м’язів, нестабільність з боку вегетативної нервової системи з можливими швидкими коливаннями життєвих показників організму і змінами психічного статусу.

Якщо супутнє лікування венлафаксином та іншими препаратами, які можуть вплинути на серотонінергічні та/або дофамінергічні нейромедіаторні системи, клінічно виправдано, у такому разі рекомендується уважне спостереження за пацієнтами, особливо під час початку лікування та підвищення дози.

Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується.

Вузькокутова глаукома. На фоні прийому венлафаксину може виникнути мідріаз. Рекомендується проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском або з підвищеним ризиком розвитку гострої вузькокутової глаукоми (закритокутової глаукоми).

АТ. При застосуванні венлафаксину часто повідомлялося про дозозалежне підвищення АТ. У післямаркетингових дослідженнях в декількох випадках повідомляли про появу підвищеного АТ тяжкого ступеня, що потребувало негайного лікування. Усі пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом медперсоналу щодо розвитку високого АТ, а до початку лікування необхідно контролювати перебіг уже існуючої АГ. АТ слід періодично перевіряти після початку лікування та після підвищення дози препарату. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, чиї фонові захворювання можуть бути спровоковані підвищенням АТ, наприклад, у пацієнтів з порушеною серцевою функцією.

ЧСС. Підвищення ЧСС може виникнути, особливо при застосуванні більш високих доз препарату. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, чиї фонові стани можуть бути спровоковані підвищенням ЧСС.

Хвороба серця та ризик розвитку аритмії. Застосування венлафаксину пацієнтам з недавно перенесеним інфарктом міокарда або з нестабільною хворобою серця в анамнезі не вивчали. Таким чином, цей препарат необхідно з обережністю застосовувати у цих хворих.

У післямаркетинговому дослідженні повідомлялося про випадки подовження комплексу Q–T, torsades de pointes, шлуночкової тахікардії та виникнення серцевої аритмії з летальним наслідком при застосуванні венлафаксину, особливо при його передозуванні, або у пацієнтів з іншими факторами ризику подовження комплексу Q–T/torsades de pointes. Необхідно враховувати відношення ризику та користі до призначення венлафаксину пацієнтам з високим ризиком розвитку серйозної серцевої аритмії або подовження комплексу Q–T.

Судоми. При лікуванні венлафаксином можуть виникати судоми. Як і при застосуванні всіх антидепресантів, лікування венлафаксином необхідно обережно починати у пацієнтів з наявністю судом в анамнезі; ці хворі повинні перебувати під пильним наглядом. Лікування будь-якого пацієнта, у якого виникають напади, необхідно припинити.

Гіпонатріємія. При застосуванні венлафаксину може розвинутися гіпонатріємія та/або синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Найбільш часто повідомлялося про виникнення цих явищ у зневоднених або виснажених пацієнтів. Хворі літнього віку, пацієнти, які приймають сечогінні засоби, та хворі, у яких в інших випадках відбувається гіповолемія, мають вищий ризик розвитку цих явищ.

Аномальна кровотеча. Лікарські засоби, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, можуть призвести до зниження функції тромбоцитів. Випадки кровотечі, пов’язані із застосуванням СІЗЗС та ІЗЗНС, варіювали від екхімозів, гематом, епістаксису та петехії до шлунково-кишкових та небезпечних для життя крововиливів. У пацієнтів, які приймають венлафаксин, може підвищуватися ризик виникнення крововиливів. Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин необхідно обережно застосовувати у пацієнтів, схильних до кровотечі, включаючи хворих, які отримують антикоагулянти та інгібітори тромбоцитів.

Рівень ХС в плазмі крові. Клінічно значуще підвищення рівнів ХС в сироватці крові було зареєстровано у 5,3% пацієнтів, які отримували лікування венлафаксином, та у 0,0% пацієнтів, які отримували плацебо, протягом не менше 3 міс під час участі в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях. Під час тривалого лікування слід розглянути необхідність визначення рівня ХС в сироватці крові.

Супутнє застосування із засобами для схуднення. Безпека та ефективність терапії венлафаксином в комбінації із засобами для схуднення, включаючи фентермін, встановлені не були. Супутнє застосування венлафаксину та засобів для схуднення не рекомендується. Венлафаксин не призначають для схуднення окремо або у комбінації із іншими препаратами.

Манія/гіпоманія може виникнути у невеликого відсотка пацієнтів з розладами настрою, які отримували антидепресанти, у тому числі венлафаксин. Як і при застосуванні інших антидепресантів, венлафаксин слід обережно призначати пацієнтам з біполярним розладом в анамнезі або в сімейному анамнезі.

Агресія може виникнути у невеликого числа пацієнтів, які отримували антидепресанти, у тому числі венлафаксин. Повідомлялося про появу цього явища після початку лікування, зміни дози препарату та після припинення терапії.

Як і при застосуванні інших антидепресантів, венлафаксин слід обережно призначати пацієнтам з агресією в анамнезі.

Припинення лікування. Після припинення лікування часто виникають симптоми відміни, особливо після раптового припинення лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У клінічних дослідженнях небажані явища при припиненні лікування (поступове зниження дози та після поступового зниження дози) спостерігалися у близько 31% пацієнтів, які одержували лікування із застосуванням венлафаксину, та у 17% пацієнтів, які отримували плацебо.

Ризик виникнення симптомів відміни може залежати від декількох факторів, включаючи тривалість лікування та дозу препарату, а також швидкість зниження дози. Найчастіше повідомлялося про такі реакції: запаморочення, порушення чутливості (у тому числі парестезія), розлади сну (у тому числі безсоння та глибокий сон), збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор та головний біль. Зазвичай ці симптоми мають легкий та середній ступені тяжкості; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Зазвичай ці явища виникають протягом перших декількох днів після припинення лікування, але надходили поодинокі повідомлення про виникнення таких симптомів у пацієнтів, які через неуважність пропускали прийом дози препарату.

У цілому ці симптоми минають самостійно протягом 2 тиж, хоча у деяких пацієнтів вони можуть тривати довше (2–3 міс або довше). Отже, під час припинення лікування необхідно поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб пацієнта (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Акатизія/психомоторне збудження. Застосування венлафаксину було пов’язане з розвитком акатизії, що характеризується суб’єктивно неприємним або тривожним збудженням та необхідністю часто рухатися і супроводжувалася нездатністю сидіти або стояти на місці. Це явище більш імовірно спостерігається протягом перших декількох тижнів лікування. У пацієнтів, у яких розвиваються ці симптоми, підвищення дози препарату може завдати шкоди здоров’ю.

Сухість у роті. Повідомлялося про випадки виникнення сухості в роті у 10% пацієнтів, які отримували венлафаксин. Таке явище може підвищити ризик розвитку карієсу, тому слід звернути увагу пацієнтів на важливість дотримання гігієни порожнини рота.

Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом лікування СІЗЗС або венлафаксином може впливати на глікемічний контроль. Дози інсуліну та/або протидіабетичних лікарських засобів для перорального застосування, можливо, доведеться коригувати.

Взаємодії лікарського засобу та лабораторних досліджень

Повідомлялося про хибнопозитивні результати скринінгових імунологічних досліджень сечі на наявність фенциклідину та амфетаміну у пацієнтів, які приймали венлафаксин. Це відбувається у зв’язку з недостатньою специфічністю скринінгових досліджень. Хибнопозитивні результати досліджень можна очікувати протягом кількох днів після припинення терапії із застосуванням венлафаксину. За допомогою підтверджувальних досліджень, таких як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можна розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Відповідних даних щодо застосування венлафаксину у вагітних немає.

Дослідження у тварин показали репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин слід призначати вагітним тільки якщо очікувана користь переважує можливий ризик.

Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС/ІЗЗНС), у новонароджених можуть виникнути симптоми відміни препарату, якщо венлафаксин застосовувався перед або незадовго до народження дитини. У деяких новонароджених, які зазнавали впливу венлафаксину наприкінці ІІІ триместру, розвилися ускладнення, що потребували парентерального харчування, допоміжної штучної вентиляції легенів або тривалої госпіталізації. Такі ускладнення можуть виникнути відразу ж після народження дитини.

У новонароджених можуть спостерігатися такі симптоми, якщо мати дитини застосовувала СІЗЗС/ІЗЗНС на пізніх термінах вагітності: дратівливість, тремор, артеріальна гіпотензія, наполегливий плач та труднощі під час смоктання або засинання. Ці симптоми можуть виникнути на тлі серотонінергічних ефектів або симптомів впливу препарату. У більшості випадків ці ускладнення спостерігаються відразу або протягом 24 год після пологів.

Епідеміологічні дані показали, що застосування СІЗЗС під час вагітності, особливо на пізніх термінах, може підвищити ризик розвитку персистуючої легеневої гіпертензії у новонароджених. Хоча дослідження з вивчення зв’язку персистуючої легеневої гіпертензії у новонароджених із застосуванням ІЗЗНС не проводилися, цей потенційний ризик при застосуванні венлафаксину виключати не можна, з урахуванням відповідного механізму дії (інгібування зворотного захоплення серотоніну).

Годування грудьми. Венлафаксин та його активний метаболіт ОДВ виділяються в грудне молоко. У постмаркетинговий період застосування препарату повідомлялося про те, що у немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, спостерігалися плач, дратівливість та порушення сну. Симптоми, що узгоджувалися з припиненням застосування венлафаксину, також були зареєстровані після припинення годування грудьми. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключати не можна. Отже рішення припинити/продовжити грудне вигодовування дитини або продовжити/припинити лікування препаратом Лафаксин XR слід приймати, оцінивши користь від грудного вигодовування для дитини та користь від лікування препаратом Лафаксин XR для жінки.

Репродуктивна функція. Зниження фертильності спостерігалося в дослідженні, в якому як самці, так і самиці щурів зазнавали впливу ОДВ. Значення цього результату дослідження щодо застосування препарату у людини невідоме.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Будь-який психоактивний лікарський засіб може погіршити судження, мислення та рухові навички. Таким чином, пацієнтів, які отримують венлафаксин, необхідно попередити про вплив препарату на керування транспортними засобами та роботу з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Інгібітори МАО

Незворотні неселективні інгібітори МАО. Венлафаксин не можна застосовувати в комбінації з незворотними неселективними інгібіторами МАО. Прийом венлафаксину не можна розпочинати протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними неселективними інгібіторами МАО. Лікування венлафаксином необхідно припинити щонайменше за 7 днів до початку терапії незворотними неселективними інгібіторами МАО (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід). Через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується комбіноване застосування венлафаксину зі зворотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід. Після завершення лікування зворотним інгібітором МАО може бути застосований більш короткий період відміни препарату (менше ніж 14 днів) до початку лікування венлафаксином. Рекомендується припинити застосування венлафаксину принаймні за 7 днів до початку лікування зворотним інгібітором МАО (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Зворотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід). Антибіотик лінезолід — це слабкий зворотний неселективний інгібітор МАО і його не слід призначати пацієнтам, які отримують венлафаксин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Повідомляли про розвиток тяжких небажаних реакцій у пацієнтів, які недавно припинили застосування інгібіторів МАО та почали лікування венлафаксином, або у яких нещодавно припинили лікування венлафаксином до початку застосування інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонію, інтенсивне потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення та гіпертермію з ознаками, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, судоми та летальний наслідок.

Серотоніновий синдром. Як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може виникнути серотоніновий синдром — потенційно небезпечний для життя стан, або реакції, подібні до нейролептичного злоякісного синдрому, особливо при одночасному застосуванні інших серотонінергічних засобів (включаючи триптани, СІЗЗС, ІЗЗНС, літій, сибутрамін, трамадол або звіробій звичайний (Hypericum perforatum), фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон та пентазоцин) з препаратами, які порушують метаболізм серотоніну (такими як інгібітори МАО, наприклад, метиленовий синій) або з нейролептиками чи іншими антагоністами допаміну (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Якщо є клінічне показання для супутнього застосування венлафаксину з СІЗЗС та ІЗЗНС або агоністом серотонінових рецепторів (триптаном), рекомендується уважне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та при підвищенні дози препарату. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Активні речовини, що впливають на ЦНС. Ризик застосування венлафаксину в комбінації з іншими речовинами, активними відносно ЦНС, ще не досліджували систематично. Отже, рекомендується дотримуватися обережності при прийомі венлафаксину в комбінації з іншими активними речовинами, що впливають на ЦНС.

Етанол. Не було виявлено, що венлафаксин посилює порушення ментальних та рухових навичок, викликаних дією етанолу. Однак, як і при застосуванні всіх активних речовин, що вливають на ЦНС, пацієнтам слід рекомендувати уникати вживання алкогольних напоїв.

Лікарські засоби, які подовжують інтервал Q–T

Ризик пролонгації Q–T та/або розвитку шлуночкової аритмії (наприклад torsades de pointes) підвищується при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T. Сумісного застосування таких препаратів слід уникати (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

До відповідних класів належать:

– протиаритмічні засоби класу Іа та ІІІ (наприклад хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід);

– деякі нейролептики (наприклад тіоридазин);

– деякі макроліди (наприклад еритроміцин);

– деякі антигістамінні препарати;

– деякі антибіотики хінолонового ряду (наприклад моксифлоксацин).

Перелік лікарських засобів, наведений вище, не є вичерпним, і слід уникати застосування інших відомих окремих лікарських препаратів, які значно подовжують інтервал Q–T.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP 3A4). Фармакокінетичне дослідження застосування кетоконазолу у швидких метаболізаторів та повільних метаболізаторів CYP 2D6 призвело до підвищення показника AUC венлафаксину (70% та 21% у повільних та швидких метаболізаторів CYP 2D6 відповідно) та ОДВ (33% та 23% у повільних та швидких метаболізаторів CYP 2D6, відповідно) після застосування кетоконазолу. Одночасне застосування інгібіторів CYP 3A4 (наприклад атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, позаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) та венлафаксину може підвищити рівні венлафаксину та ОДВ. Таким чином, рекомендується дотримуватися обережності, якщо терапія пацієнта включає одночасне застосування інгібітора CYP 3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Лікарські засоби, які метаболізуються цитохромом P450. Ізоферменти дослідження in vivo вказують на те, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP 2D6. Венлафаксин не інгібує CYP 3A4 (алпразолам та карбамазепін), CYP 1A2 (кофеїн) та CYP 2C9 (толбутамід) або CYP 2C19 (діазепам) in vivo.

Літій. При одночасному застосуванні венлафаксину та літію може розвинутися серотоніновий синдром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ Серотоніновий синдром).

Діазепам. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту — десметилдіазепаму. Діазепам, схоже, не впливає на фармакокінетику ні венлафаксину, ні ОДВ. Невідомо, чи існують фармакокінетичні та/або фармакодинамічні взаємодії з іншими бензодіазепінами.

Іміпрамін. Венлафаксин не впливав на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне підвищення показника AUC 2-ОН-дезипраміну у 2,5–4,5 рази при застосуванні венлафаксину в дозах 75–150 мг 1 раз на добу.

Іміпрамін не впливав на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. При супутньому застосуванні венлафаксину та іміпраміну слід дотримуватися обережності.

Галоперидол. Результати фармакокінетичного дослідження застосування венлафаксину з галоперидолом показали 42% зменшення загального кліренсу при пероральному застосуванні, 70% підвищення показника AUC, 88% збільшення показника Cmax, але Т½ галоперидолу залишився без змін. Це варто враховувати у пацієнтів, які отримують супутнє лікування препаратами галоперидолу та венлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Рисперидон. Венлафаксин підвищував показник AUC рисперидону на 50%, але істотно не змінював фармакокінетичний профіль загального активного компонента (рисперидон плюс 9-гідроксирисперидон). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол. Одночасне застосування венлафаксину та метопрололу у здорових добровольців у дослідженні фармакокінетичних взаємодій для обох лікарських засобів призвело до підвищення концентрацій метопрололу в плазмі крові приблизно на 30–40% без зміни концентрацій в плазмі крові його активного метаболіту — α-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цих даних у пацієнтів з підвищеною чутливістю невідома. Метопролол не змінював фармакокінетичний профіль венлафаксину або його активного метаболіту — ОДВ. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір. Дані фармакокінетичного дослідження із застосуванням індинавіру показали зниження показника AUC на 28% та зниження показника Cmax індинавіру на 36%. Індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Пероральні контрацептиви. У постмаркетинговий період застосування препарату випадки ненавмисної вагітності були зареєстровані в осіб, які приймали пероральні контрацептиви при лікуванні із застосуванням венлафаксину. Немає чітких доказів, що ці випадки вагітності були наслідком медикаментозної взаємодії з венлафаксином. Дослідження взаємодії з гормональними контрацептивами не проводилися.

Передозування

у післямаркетинговий період повідомляли про передозування, головним чином у поєднанні з алкоголем та/або іншими лікарськими препаратами. Найчастіше повідомлялося про такі наслідки передозування, як тахікардія, зміна рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Інші явища, про які повідомлялося, включають зміни показників на ЕКГ (наприклад подовження інтервалу Q–T, блокада ніжок пучка Гіса, подовження QRS на ЕКГ), шлуночкову тахікардію, брадикардію, артеріальну гіпотензію, вертиго, а також смерть.

В опублікованих ретроспективних дослідженнях повідомлялося, що передозування венлафаксину може бути пов’язане з підвищеним ризиком летальних наслідків у порівнянні з тим, що спостерігається при застосуванні СІЗЗС, але цей ризик є нижчим у порівнянні з трициклічними антидепресантами.

Дані епідеміологічних досліджень показали, що у пацієнтів, які одержували лікування із застосуванням венлафаксину, профіль факторів ризику суїциду є більш обтяженим у порівнянні з пацієнтами, які одержували СІЗЗС. Ступінь зв’язку виявленого підвищеного ризику летальних наслідків та токсичності венлафаксину при передозуванні на відміну від деяких характеристик пацієнтів, які одержували венлафаксин, лишається нез’ясованим. Призначення венлафаксину слід проводити у найнижчій ефективній дозі з метою зниження ризику передозування.

Рекомендоване лікування. Рекомендується проводити загальні підтримувальні та симптоматичні заходи; необхідно контролювати серцевий ритм та основні показники життєво важливих функцій. За наявності ризику аспірації викликати блювання не рекомендується. Може бути призначене промивання шлунка безпосередньо після прийому препарату або у пацієнтів з проявом симптомів. Прийом активованого вугілля також може обмежити абсорбцію активної речовини. Малоймовірно, що форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та обмінне переливання крові принесуть користь пацієнту. Спеціальні антидоти венлафаксину невідомі.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Дата додавання: 18.01.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція

Ціни на ЛАФАКСИН XR в містах України

Вінниця 445.1 грн./уп.

«РЕЦЕПТІКА» Вінниця, вул. Зодчих, 28А, тел.: +380675233077445.10 грн./уп.

Дніпро 413.7 грн./уп.

«ЛІНДА-ФАРМ» Дніпро, пл. Соборна, 14Г, тел.: +380504804061413.70 грн./уп.

Київ 540.26 грн./уп.

«РЕЦЕПТИ ЗДОРОВ'Я» Київ, вул. Юності, 6А, тел.: +380445139962446.20 грн./уп.

Одеса 556.1 грн./уп.

«АПТЕКА ГАЄВСЬКОГО» Одеса, пров. Сабанський, 1, тел.: +380487144006549.30 грн./уп.

Харків 444.22 грн./уп.

«АСТАРТА» Харків, вул. Полтавський шлях, 152, тел.: +380577869317440.33 грн./уп.

Черкаси 422.3 грн./уп.

«МЕДІТ-М» Черкаси, бульв. Шевченка Тараса, 325, тел.: +380472360827422.30 грн./уп.

geoapteka.ua
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko