МОКСИКУМ (MOXICUM)

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

таблетки, вкриті плівковою оболонкою 400 мг блістер, № 7Ціни в аптеках
Моксіфлоксацин
400 мг
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (PH 102); натрію крохмальгліколят (тип А); маніт (Е 421); магнію стеарат;
плівкове покриття Opadry® Pink 85F240036 (спирт полівініловий; титану діоксид (Е 171); макрогол; тальк; заліза оксид червоний (Е 172); заліза оксид жовтий (Е 172))..
№ UA/17788/01/01 від 28.11.2019 до 28.11.2024
За рецептом

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

фармакодинаміка. Механізм дії. Моксифлоксацин — 8-метоксифторхінолоновий засіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів.

Встановлено, що моксифлоксацин ефективний щодо бактерій, стійких до β-лактамних та макролідних препаратів.

Бактерицидна дія моксифлоксацину спричинена інгібуванням обох типів II топоізомерази (ДНК-гіраза та топоізомераза IV), необхідних для реплікації, транскрипції та відновлення бактеріальної ДНК.

Вважається, що С8-метоксизалишок сприяє підвищенню активності та послаблює селекцію резистентних мутантів грампозитивних бактерій порівняно з С8-Н-залишком. Наявність великого дициклоамінового залишку у С-7 положенні запобігає активному відтоку, пов’язаному з генами norA або pmrA, які виявлено у деяких грампозитивних бактерій.

Моксифлоксацин виявляє залежну від концентрації бактерицидну активність. Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК), як правило, відповідають мінімальним інгібуючим концентраціям (МІК).

Вплив на кишкову флору у людини. За результатами досліджень, після перорального застосування моксифлоксацину відзначалися нижченаведені зміни у кишковій флорі. Зменшувалася кількість E. coli, Bacillus spp., Enterococcus та Klebsiella spp., а також анаеробів Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium та Peptostreptococcus. Спостерігалося збільшення кількості Bacteroides fragilis. Кількість вказаних вище мікроорганізмів поверталася у межі норми упродовж 2 тиж.

Механізм резистентності. Механізми резистентності, за рахунок яких інактивуються пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Інші механізми резистентності, такі як бар’єри проникнення (поширені у Pseudomonas aeruginosa) та механізми відтоку, можуть впливати на чутливість до моксифлоксацину.

Формування резистентності до моксифлоксацину in vitro спостерігали як поступовий процес, який полягає в точкових мутаціях обох типів ІІ топоізомерази, ДНК-гірази та топоізомерази IV. Моксифлоксацин є слабким субстратом для механізмів активного відтоку у грампозитивних мікроорганізмів.

Виявлена перехресна резистентність з іншими фторхінолонами. Однак оскільки моксифлоксацин інгібує обидві топоізомерази II та IV зі схожою активністю деяких грампозитивних бактерій, ці бактерії можуть бути резистентними до інших хінолонів, але чутливими до моксифлоксацину.

Контрольні точки

Таблиця 1. Клінічні МІК та контрольні точки дискової дифузії для моксифлоксацину (01.01.2012) за даними EUCAST (Європейський комітет з тестування антимікробної чутливості)

Мікроорганізм Чутливий Резистентний
Staphylococcus spp. ≤0,5 мг/л

≥24 мм

>1 мг/л

<21 мм

S. pneumoniae ≤0,5 мг/л

≥22 мм

>0,5 мг/л

<22 мм

Streptococcus, групи A, B, C, G ≤0,5 мг/л

≥18 мм

>1 мг/л

<15 мм

H. influenzae ≤0,5 мг/л

≥25 мм

>0,5 мг/л

<25 мм

M. catarrhalis ≤0,5 мг/л

≥23 мм

>0,5 мг/л

<23 мм

Enterobacteriaceae ≤0,5 мг/л

≥20 мм

>1 мг/л

<17 мм

Контрольні точки, не пов’язані з видом* ≤0,5 мг/л >1 мг/л

*Контрольні точки, не пов’язані з видом, були визначені головним чином на підставі даних фармакокінетики/фармакодинаміки та не залежать від поширення МІК специфічних видів. Ці дані використовують тільки щодо видів, яким не надавали контрольних точок за окремими видами, та не використовують щодо видів, в яких інтерпретаційні критерії підлягають визначенню.

Мікробіологічна чутливість. Частота набутої резистентності може змінюватися залежно від географічного розташування регіону та протягом часу, визначеного для певних видів мікроорганізмів. Бажано мати доступ до локальної інформації щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.

У разі необхідності слід звертатися за консультацією до експерта з питань антибіотикорезистентності, коли місцеве домінування резистентності виявляється настільки сильним, що вплив певного лікарського засобу щонайменше на деякі види інфекційних збудників залишається під сумнівом.

Чутливі види

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Gardnerella vaginalis, Staphylococcus aureus* (чутливий до метициліну) Streptococcus agalactiae (група B), Streptococcus milleri group* (S. anginosus, S. constellatus та S. intermedius), Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus pyogenes* (група A), Streptococcus viridans група (S. viridans, S. mutans, S. mitis, S. sanguinis, S. salivarius, S. thermophilus).

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Acinetobacter baumanii, Haemophilus influenzae*, Haemophilus parainfluenzae*, Legionella pneumophila, Moraxella (Branhamella) catarrhalis*

Анаеробні мікроорганізми: Fusobacterium spp., Prevotella spp.

Інші мікроорганізми: Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*, Chlamydia trachomatis*, Coxiella burnetii, Mycoplasma genitalium, Mycoplasma hominis, Mycoplasma pneumoniae*

Види з можливою набутою резистентністю

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Enterococcus faecalis*, Enterococcus faecium*, Staphylococcus aureus (метицилінрезистентний)+.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Enterobacter cloacae*, Escherichia coli*#, Klebsiella pneumoniae*#, Klebsiella oxytoca, Neisseria gonorrhoeae*+, Proteus mirabilis*.

Анаеробні мікроорганізми: Bacteroides fragilis*, Peptostreptococcus spp.*

Резистентні види

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Pseudomonas aeruginosa.

*Продемонстровано задовільну активність щодо впливу на чутливі штами під час клінічних досліджень у рамках затверджених клінічних показань.

#Штами, які продукують ESBL, є зазвичай резистентними до фторхінолонів.

+Показник резистентності >50% в одній або більше країн.

Фармакокінетика. Абсорбція. При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Абсолютна біодоступність досягає майже 91%.

У діапазоні доз 50–800 мг при одноразовому прийомі та у дозі 600 мг/добу протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Рівноважний стан досягається протягом 3 діб. Після прийому пероральної дози 400 мг Cmax в крові досягається протягом 0,5–4 год і становить 3,1 мг/л. Cmax та Cmin плазмові концентрації в рівноважному стані (400 мг 1 раз на добу) становлять 3,2 та 0,6 мг/л відповідно.

Розподіл. Моксифлоксацин швидко розподіляється в екстраваскулярному просторі, після застосування дози 400 мг AUC становить 35 мкг/л. Об’єм розподілу в рівноважному стані становить 2 л/кг. Як встановлено в експериментах in vitro та ex vivo, зв’язування з білками крові становить близько 40–42% та не залежить від концентрації препарату.

Таблиця 2. Cmax (середнє геометричне) після перорального прийому одноразової дози моксифлоксацину 400 мг

Тканина Концентрація Місцевий рівень — рівень у плазмі крові
Плазма 3,1 мг/л
Слина 3,6 мг/л 0,75–1,3
Вміст пухиря 1,61 мг/л 1,71
Слизова оболонка бронхів 5,4 мг/кг 1,7–2,1
Альвеолярні макрофаги 56,7 мг/кг 18,6–70,0
Рідина епітеліального шару 20,7 мг/л 5–7
Гайморова пазуха 7,5 мг/кг 2,0
Етмоїдальні пазухи 8,2 мг/кг 2,1
Назальні поліпи 9,1 мг/кг 2,6
Інтерстиціальна рідина 1,02 мг/л 0,8–1,42,3
Жіночі статеві органи* 10,24 мг/кг 1,724

*В/в застосування одноразової дози 400 мг.

110 год після введення.

2Вільна концентрація.

3Від 3 до 36 год після введення дози.

4В кінці інфузії.

Метаболізм. Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками, а також із калом/жовчю як у незміненому стані, так і у вигляді неактивних сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). М1 та М2 є тільки метаболітами, релевантними для людини, обидва вони є мікробіологічно неактивними. Під час досліджень in vitro та клінічних досліджень фази I не виявлено метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими засобами, задіяними у біотрансформацію фази I за участю ферментів системи цитохрому Р450. Ознак окиснювального метаболізму немає.

Виведення. T½ моксифлоксацину становить близько 12 год. Середній загальний кліренс після введення у дозі 400  мг становить 179–246 мл/хв. Нирковий кліренс становить близько 24–53 мл/хв та свідчить про його часткову канальцеву реабсорбцію з нирок. Після прийому у дозі 400 мг виведення із сечею (близько 19% — у незміненому вигляді, близько 2,5% — М1 та близько 14% — М2) та калом (близько 25% — у незміненому вигляді, близько 36% — М1 та відсутність виведення у вигляді М2) загалом становило близько 96%. Одночасне введення ранітидину та пробенециду не змінює нирковий кліренс моксифлоксацину.

Пацієнти літнього віку та пацієнти з низькою масою тіла. У здорових добровольців із низькою масою тіла (зокрема у жінок) та у здорових добровольців літнього віку відмічали вищу концентрацію моксифлоксацину у плазмі крові.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з кліренсом креатиніну ˃20 мл/хв/1,73 м2). Оскільки функція нирок знижується, концентрація метаболіту М2 (глюкуроніду) підвищується до показника 2,5 (у пацієнтів із кліренсом креатиніну <30 мл/хв/1,73 м2).

Пацієнти з порушенням функції печінки. На підставі даних досліджень фармакокінетики, які проводили за участю пацієнтів із печінковою недостатністю (класи А–С за класифікацією Чайлда — П’ю), неможливо визначити, чи є різниця порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки було пов’язане з більшою дією М1 у плазмі крові, тоді як дія початкової лікарської речовини була порівнянною з дією у здорових добровольців. Достатнього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки немає.

ПОКАЗАННЯ

лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до моксифлоксацину мікроорганізмами, у пацієнтів віком від 18 років. Препарат слід застосовувати тільки тоді, коли застосування антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендують для початкового лікування нижченаведених інфекцій, є недоцільним або коли вказане лікування було неефективним:

  • гострий бактеріальний синусит (діагностований з високим ступенем вірогідності);
  • загострення хронічного обструктивного захворювання легень, включаючи бронхіт (діагностоване з високим ступенем вірогідності);
  • негоспітальна пневмонія (крім негоспітальної пневмонії з тяжким перебігом);
  • запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня (включаючи інфекційне ураження верхнього відділу статевої системи у жінок, у тому числі сальпінгіт та ендометрит), не асоційованих з тубооваріальним абсцесом або абсцесами органів малого таза.

Таблетована форма моксифлоксацину не рекомендується для застосування як монотерапія при запальних захворюваннях органів малого таза помірного та середнього ступеня, але можна застосовувати в комбінації з іншими відповідними антибактеріальними засобами (наприклад цефалоспоринами) через зростаючу резистентність моксифлоксацину до Neisseria gonorrhoeae (за винятком моксифлоксацинрезистентних штамів Neisseria gonorrhoeae).

Таблетовану форму моксифлоксацину можна застосовувати для закінчення курсу лікування, в якому початкова терапія парентеральною формою моксифлоксацину була ефективною і призначена за такими показаннями:

  • негоспітальна пневмонія;
  • ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур

.

Таблетована форма моксифлоксацину не рекомендується для початкового лікування будь-яких інфекцій шкіри та підшкірних структур або у разі тяжкого перебігу негоспітальних пневмоній.

Слід звернути увагу на офіційні інструкції з належного застосування антибактеріальних засобів.

ЗАСТОСУВАННЯ

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

Дорослі. Рекомендована доза становить 400 мг (1 таблетка) на добу.

Тривалість лікування:

  • загострення хронічного обструктивного захворювання легень, включаючи бронхіт — 5–10 діб;
  • негоспітальна пневмонія — 10 діб;
  • гострий бактеріальний синусит — 7 діб;
  • запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня — 14 діб

.

За даними клінічних досліджень, тривалість лікування таблетованою формою моксифлоксацину становила до 14 діб.

Ступінчаста (в/в, пероральна) терапія. Під час клінічних досліджень ступінчастої терапії більшість пацієнтів переходили з в/в на пероральний шлях введення моксифлоксацину протягом 4 діб (негоспітальна пневмонія) або 6 діб (ускладнені інфекції шкіри та підшкірних тканин). Рекомендована загальна тривалість перорального та парентерального лікування становить 7–14 діб для негоспітальних пневмоній та 7–21 доба для ускладнених інфекцій шкіри та підшкірних тканин.

Не рекомендується перевищувати вказану дозу (400 мг 1 раз на добу) препарату та тривалість лікування для кожного показання.

Пацієнти літнього віку/пацієнти з низькою масою тіла. Корекція дози таким пацієнтам не потрібна.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Корекція дози таким пацієнтам не потрібна.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із нирковою недостатністю помірного та середнього ступеня тяжкості (у тому числі при кліренсі креатиніну <30 мл/хв/1,73 м2), а також для пацієнтів, які перебувають на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, корекція дози не потрібна.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

  • підвищена чутливість до моксифлоксацину, інших хінолонів або інших компонентів препарату.
  • Наявність в анамнезі захворювань/порушень сухожиль, пов’язаних з лікуванням хінолонами.
  • Одночасне застосування із засобами, які подовжують інтервал Q–T (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
  • Порушення функцій печінки (клас C за класифікацією Чайлда — П’ю), підвищення рівня трансаміназ (у 5 разів вище верхньої межі норми).
  • Дитячий вік до 18 років

.

  • Період вагітності

.

  • Період годування грудьми

.

У ході доклінічних і клінічних досліджень після застосування моксифлоксацину спостерігалися зміни в електрофізіології серця у вигляді подовження інтервалу Q–T. Тому з міркувань безпеки препарат протипоказаний пацієнтам з:

  • вродженим або діагностованим набутим подовженням інтервалу Q–T;
  • порушеннями електролітного балансу, зокрема при нескоригованій гіпокаліємії;
  • клінічно значущою брадикардією;
  • клінічно значущою серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;
  • симптоматичними аритміями в анамнезі.

ПОБІЧНА ДІЯ

критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (частоту неможливо визначити за наявними даними).

Інфекції та інвазії: часто — суперінфекція, що виникла внаслідок бактеріальної чи грибкової резистентності (наприклад оральний або вагінальний кандидоз).

З боку кровоносної та лімфатичної систем: нечасто — анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, еозинофілія, подовження протромбінового часу/збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ); дуже рідко — підвищення рівня протромбіну/зменшення МНВ, агранулоцитоз.

З боку імунної системи: нечасто — реакції гіперчутливості, рідко — анафілаксія (включаючи рідкісні випадки шоку, що загрожує життю), алергічний набряк/ангіоневротичний набряк (включаючи набряк гортані, що потенційно загрожує життю).

З боку метаболізму та харчування: нечасто — гіперліпідемія; рідко — гіперглікемія, гіперурикемія; дуже рідко — гіпоглікемія.

З боку психіки*: нечасто — реакції стривоженості, підвищення психомоторної активності/збудження; рідко — лабільність настрою, депресія (у рідкісних випадках з можливою самоагресією, такою як суїцидальні ідеї/думки або спроби самогубства), галюцинації; дуже рідко — деперсоналізація, психотичні реакції (з можливою самоагресією, такою як суїцидальні ідеї/думки або спроби самогубства).

З боку нервової системи*: часто — головний біль, запаморочення; нечасто — парестезії/дизестезії, порушення смаку (включаючи агевзію у рідкісних випадках), сплутаність свідомості та втрата орієнтації, розлади сну (переважно безсоння), тремор, вертиго, сонливість; рідко — гіпестезія, порушення нюху (включаючи втрату нюху), патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи розлад ходи внаслідок запаморочення або вертиго), судомні напади з різними клінічними проявами (у тому числі grand mal напади), порушення уваги, розлади мовлення, амнезія, периферична нейропатія та полінейропатія; дуже рідко — гіперестезія.

З боку органа зору*: нечасто — порушення зору, включаючи диплопію та нечіткість зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС); дуже рідко — транзиторна втрата зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС).

З боку органа слуху та вестибулярного апарату*: рідко — дзвін у вухах, порушення слуху (включаючи глухоту, зазвичай зворотну).

З боку серця: часто — подовження Q–T-інтервалу у хворих із гіпокаліємією; нечасто — подовження Q–T-інтервалу, посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія; рідко — шлуночкові тахіаритмії, непритомність (тобто гостра та короткочасна втрата свідомості); дуже рідко — неспецифічні аритмії, піруетна шлуночкова тахікардія (torsade de pointes), зупинка серця.

З боку судинної системи: нечасто — вазодилатація; рідко — АГ, артеріальна гіпотензія; дуже рідко — васкуліт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — задишка (включаючи астматичний стан).

З боку травного тракту: часто — нудота, блювання, шлунково-кишковий біль, біль у животі, діарея; нечасто — зниження апетиту та зменшення прийому їжі, запор, диспепсія, флатуленція, гастрит, підвищення рівня амілази; рідко — дисфагія, стоматит, асоційований із застосуванням антибіотика коліт (включаючи псевдомембранозний коліт, у рідкісних випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями).

З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня трансаміназ; нечасто — порушення функції печінки (включаючи підвищення ЛДГ), підвищення рівня білірубіну, гамма-глутамілтранспептидази (ГГТП), ЛФ; рідко — жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний); дуже рідко — фульмінантний гепатит, що потенційно може призвести до розвитку небезпечної для життя печінкової недостатності (у тому числі з летальним наслідком).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — свербіж, висип, кропив’янка, сухість шкіри; дуже рідко — бульозні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (що потенційно загрожують життю).

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини*: нечасто — артралгія, міалгія; рідко — тендиніт, посмикування м’язів, судоми м’язів, м’язова слабкість; дуже рідко — розрив сухожиль, артрити, ригідність м’язів, загострення симптомів myasthenia gravis.

З боку нирок та сечовидільного тракту: нечасто — дегідратація; рідко — порушення функції нирок (включаючи підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові), ниркова недостатність.

Загальні розлади*: нечасто — загальна слабкість (в основному астенія чи втомлюваність), відчуття болю (включаючи біль у попереку, грудній клітці, біль у кінцівках, болючість у проекції малого таза), гіпергідроз; рідко — набряк.

У рідкісних випадках після лікування іншими фторхінолонами було зареєстровано такі побічні реакції, які можуть виникати і при застосуванні моксифлоксацину: гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія, рабдоміоліз, реакції фотосенсибілізації.

*Дуже рідко повідомлялося про випадки тривалих (місяці або роки), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозних побічних реакцій з боку різних, іноді декількох, систем організму (тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, нейропатії з парестезією, депресією, втомлюваністю, порушенням пам’яті, порушенням сну та порушенням слуху, зору, нюху та смаку), асоційовані із застосуванням хінолонів та фторхінолонів, у деяких випадках незалежно від раніше існуючих факторів ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, надзвичайно важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за балансом користь/ризик лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

слід зважити користь від лікування моксифлоксацином, особливо при інфекціях легкого ступеня тяжкості, згідно з інформацією, що викладена у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

Слід уникати застосування препарату у пацієнтів із серйозними побічними реакціями на хінолон або фторхінолонвмісні засоби в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Лікування таких пацієнтів слід розпочинати лише за відсутності альтернативного лікування та ретельної оцінки користь/ризик (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Тривалі, інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні побічні реакції. При застосуванні хінолонів та фторхінолонів дуже рідко повідомлялося про випадки тривалих (місяці або роки), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозних побічних реакцій з боку різних, іноді декількох, систем організму (скелетно-м’язової, нервової системи, психіки та органів чуття) незалежно від віку та наявності факторів ризику. У разі розвитку перших симптомів та ознак будь-якої серйозної побічної реакції слід негайно припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.

Аневризма/розшарування аорти. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик розвитку аневризми або розшарування аорти при застосуванні фторхінолонів, особливо у пацієнтів літнього віку. Тому антибіотики із групи фторхінолонів повинні застосовуватися лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та після розгляду можливості застосування інших варіантів лікування у пацієнтів із аневризмою/розшаруванням аорти, пацієнтів із наявністю випадків аневризми аорти у сімейному анамнезі та пацієнтів із факторами ризику чи станами, що можуть зумовити розвиток аневризми/розшарування аорти (наприклад синдром Марфана, судинний синдром Елерса — Данлоса, артеріїт Такаясу, гігантоклітинний артеріїт, хвороба Бехчета, гіпертензія та атеросклероз). У разі розвитку різкого абдомінального болю, болю у грудях чи у спині пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря за невідкладною медичною допомогою.

Подовження інтервалу Q–Tс і клінічні стани, потенційно пов’язані з подовженням інтервалу Q–Tс. При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів можливе збільшення інтервалу Q–T на ЕКГ. Аналіз результатів ЕКГ, отриманих у рамках програми клінічних досліджень, показав, що подовження інтервалу Q—Tc при застосуванні моксифлоксацину становило 6±26 мс — 1,4% порівняно з початковим рівнем.

Оскільки у жінок відзначається довший інтервал Q–T порівняно з чоловіками, вони можуть виявитися більш чутливими до засобів, які подовжують інтервал Q–T. Пацієнти літнього віку також можуть бути більш сприйнятливими до асоційованих з препаратом ефектів на інтервал Q–T.

Препарат застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають засоби, що можуть призвести до зниження рівня калію (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Препарат застосовувати з обережністю пацiєнтам з триваючими проаритмогенними станами (особливо жінкам та пацієнтам літнього віку), такими як гостра міокардіальна ішемія або подовження інтервалу Q–T, оскільки це може призводити до підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, включаючи піруетну шлуночкову тахікардію (torsade de pointes), і зупинки серця.

Ступінь подовження інтервалу Q–T може підвищуватися з підвищенням концентрації препарату. Тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Якщо під час застосування препарату виникають симптоми аритмії, слід припинити лікування та зробити ЕКГ.

Реакції гіперчутливості. При застосуванні фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин, повідомлялося про гіперчутливість та алергічні реакції після першого застосування. Анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого прийому. У таких випадках слід припинити застосування препарату та розпочати відповідну терапію (наприклад протишокову).

Тяжкі порушення функції печінки. При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що потенційно призводять до печінкової недостатності (у тому числі з летальним наслідком). У разі розвитку таких ознак та симптомів фульмінантного гепатиту, як швидкопрогресуюча астенія, асоційована з жовтяницею, темна сеча, схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія, пацієнтам слід звернутися до лікаря, перш ніж продовжувати застосування препарату. У разі виникнення симптомів дисфункції печінки слід провести аналізи функції печінки/обстеження.

Тяжкі бульозні реакції шкіри. При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про бульозні реакції шкіри, такі як синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У разі розвитку реакції з боку шкіри та/або слизової оболонки, пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря, перш ніж продовжувати лікування.

Периферична нейропатія. При застосуванні хінолонів, включаючи моксифлоксацин, повідомлялося про випадки сенсорної або сенсорно-рухової полінейропатії, що призводить до парестезій, гіпестезій, дизестезій або слабкості. Для запобігання потенційно незворотним порушенням, у разі розвитку таких симптомів нейропатії, як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, пацієнтам слід звернутися до лікаря (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Реакції з боку психіки. Під час застосування хінолонів, включаючи моксифлоксацин, можливі реакції з боку психіки навіть після першого застосування. У рідкісних випадках депресія або психотичні реакції призводили до виникнення суїцидальних думок та розвитку самоагресії, зокрема спроб самогубства. У разі розвитку таких реакцій слід припинити застосування препарату та вжити відповідних заходів. Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із психозами або пацієнтам з психічними захворюваннями в анамнезі.

Антибіотикасоційована діарея (ААД), у тому числі коліт. При застосуванні антибіотиків широкого спектра дії, в тому числі моксифлоксацину, повідомлялося про виникнення ААД та антибіотикасоційованого коліту (ААК), включаючи псевдомембранозний коліт і Clostridium difficile-асоційовану діарею, які за ступенем тяжкості варіюють від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Тому важливо зважити на цей діагноз у пацієнтів, у яких під час або після застосування препарату виникає тяжка діарея. При підозрі або підтвердженні ААД або ААК лікування антибактеріальними засобами, включаючи моксифлоксацин, слід припинити та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. До того ж, необхідно вжити належних санітарно-епідемічних заходів з метою зниження ризику передачі захворювання. Засоби, що пригнічують перистальтику, протипоказані пацієнтам, у яких відмічається серйозна діарея.

Запалення та розрив сухожилля. Під час застосування хінолонів, включаючи моксифлоксацин, можливі запалення та розрив сухожиль (особливо ахіллового сухожилля), іноді білатеральні, навіть протягом перших 48 год після застосування. Повідомлялося також про такі випадки, що відмічалися через декілька місяців після припинення лікування. Під час терапії хінолонами, у тому числі моксифлоксацином, існує підвищений ризик розвитку запалення та розриву сухожиль, зокрема у пацієнтів літнього віку, з порушеннями функції нирок, з трансплантатами твердих органів та пацієнтів, які отримують одночасно терапію кортикостероїдами. Таким пацієнтам слід уникати застосування препарату.

При перших симптомах тендиніту (болісний набряк, запалення) слід припинити застосування препарату та розглянути альтернативні методи лікування. Слід розпочати належне лікування ураженої(-их) кінцівки(ок) (наприклад іммобілізацію). У разі розвитку симптомів тендинопатії не слід застосовувати кортикостероїди.

Порушення зору. У разі розвитку порушень зору або іншого впливу на орган зору слід негайно звернутися до офтальмолога.

Дисглікемія. Як і при застосуванні інших фторхінолонів, при застосуванні моксифлоксацину, відмічали відхилення рівнів глюкози у плазмі крові, включаючи гіпоглікемію та гіперглікемію. Дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів літнього віку з цукровим діабетом, які отримували одночасно терапію пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад сульфонілсечовина) або інсуліном. Під час застосування препарату пацієнтам з цукровим діабетом рекомендований ретельний моніторинг рівнів глюкози у плазмі крові.

Реакції фоточутливості. При застосуванні хінолонів можливі реакції фоточутливості. Проте дослідження показали, що моксифлоксацин відрізняється нижчим ризиком виникнення таких реакцій. Незважаючи на це, під час застосування препарату слід уникати як ультрафіолетового опромінення, так і тривалої та/або інтенсивної дії сонячного світла.

Застосування у пацієнтів, схильних до судомних нападів. Відомо, що хінолони можуть спровокувати розвиток судомних нападів. Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами ЦНС або іншими факторами ризику, що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх. У разі виникнення судом слід припинити застосування препарату та вжити відповідних заходів.

Застосування пацієнтами із myasthenia gravis. Препарат застосовувати з обережністю таким пацієнтам, оскільки можливе загострення цього захворювання.

Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок. Препарат застосовувати з обережністю пацієнтам літнього віку з розладами функції нирок, якщо вони не можуть забезпечити прийом достатньої кількості рідини, тому що зневоднення може підвищити ризик виникнення ниркової недостатності.

Застосування у пацієнтів з недостатньою активністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Пацієнти з сімейним або особистим анамнезом недостатньої активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази під час лікування хінолонами мають схильність до гемолітичних реакцій. Препарат з обережністю слід застосовувати у таких пацієнтів.

Застосування у пацієнтів із запальним захворюванням органів малого таза. Пацієнтам з ускладненим запальним захворюванням органів малого таза (наприклад асоційованим з трубно-яєчниковим абсцесом або абсцесом малого таза), для яких вважається за необхідне проведення в/в терапії, застосування препарату не рекомендується.

Запальне захворювання органів малого таза може бути спричинене бактерією Neisseria gonorrhoeae, резистентною до фторхінолонів. Тому в таких випадках емпіричне застосування моксифлоксацину слід призначати одночасно з іншим відповідним антибіотиком (наприклад цефалоспорином), якщо неможливо повністю виключити наявність Neisseria gonorrhoeae, резистентної до моксифлоксацину. Якщо після 3 діб лікування не відмічено покращання клінічного стану, терапію слід переглянути.

Застосування у пацієнтів з тяжкими інфекціями шкіри та підшкірних структур. Клінічна ефективність в/в застосування моксифлоксацину в разі лікування тяжкої інфекції, пов’язаної з опіками, фасцитом та діабетичною стопою, що супроводжується остеомієлітом, не встановлена.

Застосування у пацієнтів з інфекціями, спричиненими метицилінрезистентним золотистим стафілококом (МРЗС). Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених МРЗС. У разі підозрюваної або підтвердженої інфекції, спричиненої МРЗС, слід розпочати лікування відповідним антибактеріальним засобом.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Безпека застосування моксифлоксацину у період вагітності не встановлена. Результати досліджень на тваринах вказують на репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини не визначений. У зв’язку з ризиком пошкодження фторхінолонами опорних суглобів молодих тварин (за експериментальними даними) та зі зворотними ураженнями суглобів, описаними у дітей, які отримували лікування деякими фторхінолонами, препарат протипоказаний у період вагітності.

Моксифлоксацин, як і інші хінолони, спричиняє ураження у хрящі суглобів молодих тварин. Результати доклінічних досліджень свідчать, що невелика кількість моксифлоксацину може потрапляти у грудне молоко. Немає даних щодо застосування препарату жінками, які годують грудьми. Препарат протипоказаний у період годування грудьми.

Дослідження на тваринах не виявили погіршення фертильності.

Діти. Ефективність та безпека застосування моксифлоксацину у дітей не встановлені. Препарат протипоказаний дітям (віком до 18 років).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Досліджень впливу моксифлоксацину на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводили. Однак фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть призводити до погіршення здатності керувати транспортними засобами або іншими механізмами через виникнення реакцій з боку ЦНС (наприклад запаморочення, гостра тимчасова втрата зору) або гострої короткотривалої втрати свідомості (непритомність). Пацієнтам рекомендується спостерігати за своєю реакцією на препарат перед тим, як керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

засоби, які можуть спричинити подовження інтервалу Q–T. Не можна виключити адитивний ефект моксифлоксацину та інших лікарських засобів, які можуть спричинити подовження інтервалу Q–T. Вказана взаємодія може призвести до підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, включаючи піруетну шлуночкову тахікардію (torsade de pointes). Із цієї причини застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених лікарських засобів протипоказане:

  • антиаритмічні засоби класу IA (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
  • антипсихотичні засоби (наприклад фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультоприд);
  • трициклічні антидепресанти;
  • деякі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин для в/в введення, пентамідин, протималярійні препарати, зокрема галофантрин);
  • деякі антигістамінні засоби (терфенадин, астемізол, мізоластин);
  • інші (цизаприд, вінкамін для в/в введення, бепридил, дифеманіл).

Засоби, що можуть знижувати рівень калію (наприклад петльові та тіазидні діуретики, клізми та проносні засоби у високих дозах, кортикостероїди, амфотерицин В), засоби, дія яких пов’язана з клінічно значущою брадикардією. При одночасному застосуванні моксифлоксацину з такими засобами слід дотримуватися обережності.

Засоби, які містять бівалентні або тривалентні катіони (такі як антациди, що містять магній або алюміній, диданозин у таблетованій формі, сукральфат, та засоби, що містять залізо або цинк). Між прийомом засобів, які містять бівалентні або тривалентні катіони (такі як антациди, що містять магній чи алюміній, диданозин у таблетках, сукральфат та засоби, що містять залізо чи цинк), та моксифлоксацином необхідний інтервал близько 6 год.

Активоване вугілля. При одночасному пероральному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину у дозі 400  мг його системна біодоступність знижується більше ніж на 80% внаслідок пригнічення абсорбції. У зв’язку з цим одночасне застосування цих засобів не рекомендується (за винятком випадків передозування).

Пероральні антикоагулянти. У пацієнтів, які отримували пероральні антикоагулянти у поєднанні з антибактеріальними засобами, в тому числі з фторхінолонами, макролідами, тетрациклінами, ко-тримоксазолом та деякими цефалоспоринами, відзначалися численні випадки підвищення антикоагулянтної активності. Факторами ризику є інфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік та загальний стан пацієнта. У зв’язку з цими обставинами важко оцінити, чи спричиняє інфікування або лікування відхилення показника МНВ. Як застережний захід можливий частіший моніторинг МНВ. У разі необхідності слід провести належну корекцію дози перорального коагулянту.

Дигоксин. Після багаторазового застосування моксифлоксацину у здорових добровольців відмічали збільшення Cmax дигоксину приблизно на 30% у рівноважному стані без впливу на AUC або на нижчі рівні. Отже, потреби у застережних заходах при одночасному прийомі цих засобів немає.

Глібенкламід. Під час досліджень за участю добровольців, хворих на цукровий діабет, одночасне пероральне застосування моксифлоксацину та глібенкламіду призводило до зниження Cmax останнього приблизно на 21%. Одночасне застосування глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично може призвести до незначної короткотривалої гіперглікемії. Однак зміни у фармакокінетиці, які спостерігалися, не призводили до змін фармакодинамічних параметрів (рівень глюкози в крові, рівень інсуліну). Таким чином, клінічно релевантної взаємодії між моксифлоксацином та глібенкламідом не виявлено.

Засоби, для яких була доведена відсутність клінічно вагомої взаємодії з моксифлоксацином: ранітидин, кальцієві добавки, теофілін, пероральні контрацептиви, циклоспорин, ітраконазол, морфін при парентеральному введенні, пробенецид. Дослідження in vitro ферментів цитохрому Р450 у людини підтвердили вищезазначене. З огляду на зазначені результати, метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р450 є маловірогідною.

Абсорбція моксифлоксацину не залежить від прийому їжі (включаючи молочні продукти).

Вплив на дослідження. Лікування із застосуванням моксифлоксацину може перешкоджати проведенню культурального аналізу щодо виявлення Mycobacterium spp. у зв’язку з пригніченням мікробіологічного росту, що, у свою чергу, може призвести до хибнонегативних результатів у зразках від хворих, які наразі приймають моксифлоксацин.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

у разі випадкового передозування не рекомендовано проведення жодних специфічних заходів. Слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримувальну терапію та ЕКГ-моніторинг у зв’язку з можливістю подовження інтервалу Q–T. Застосування активованого вугілля на початковій стадії абсорбції може бути ефективним для запобігання збільшенню вираженості системної дії моксифлоксацину: одночасне застосування активованого вугілля з дозою моксифлоксацину 400 мг перорально призведе до зниження системної доступності лікарського засобу більше ніж на 80%.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

Дата додавання: 25.02.2020 р.

© Компендиум 2019

Developed by Maxim Levchenko