Локсидол таблетки (Loxidol tablets) (355224) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; натрію цитрат; лактоза, моногідрат; кросповідон; повідон К30; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Мелоксикам - 15 мг

фармакодинаміка. Мелоксикам — НПЗП групи оксикамів із протизапальними, анальгезивними та жарознижувальними властивостями.
Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.
Фармакокінетика. При пероральному застосуванні у терапевтичних дозах мелоксикам проявляє лінійну фармакокінетику.
Абсорбція. Мелоксикам майже повністю всмоктується у травному тракті. Абсолютна біодоступність при пероральному застосуванні становить 90%. Одночасне вживання їжі або застосування неорганічних антацидів не впливає на його абсорбцію.
Після одноразового перорального застосування мелоксикаму найвищий рівень у плазмі крові досягається через 5–6 год. Після повторного прийому стан рівноваги досягається через 3–5 днів від початку його прийому.
У разі прийому перорально 15 мг мелоксикаму 1 раз на добу у стаціонарному режимі концентрація у плазмі крові сягає 0,8–2,0 мг/л (15 мг) (C_min–C_max).
Середні концентрації мелоксикаму у плазмі крові в стабільному стані при пероральному застосуванні досягаються протягом 5–6 год.
Розподіл. Мелоксикам має високий ступінь зв’язування з білками плазми крові, переважно з альбуміном (99%). Мелоксикам потрапляє до синовіальної рідини. При цьому концентрація в ній становить половину концентрації у плазмі крові.
Об’єм розподілу після багаторазового застосування пероральних доз становить у середньому 16 л і показує індивідуальні відхилення у межах 11–32%.
Метаболізм. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці. У сечі ідентифікують 4 різні фармакологічно неактивні метаболіти мелоксикаму. Основний метаболіт 5'-карбоксимелоксикам (60% дози) формується шляхом окиснення проміжного метаболіту 5'-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9% дози). Дослідження in vitro дають можливість припустити, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як ізоензими CYP 3А4 сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16% та 4% призначеної дози відповідно.
Виведення. Мелоксикам виводиться головним чином у формі метаболітів, у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5% добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється зі сечею. Т_½ змінюється від 13 до 25 год після перорального, в/м та в/в застосування. Плазмовий кліренс становить приблизно 7–12 мл/хв після разової пероральної дози, в/в або ректального застосування.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнтів літнього віку жіночої статі значення AUC вищі і Т_½ довший порівняно з такими у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми крові у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.
Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній стадії ниркової недостатності збільшення об’єму розподілу може призводити до підвищення концентрації вільного мелоксикаму (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ).

- короткотривале симптоматичне лікування загострення остеоартрозу;
- довготривале симптоматичне лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту.

дозування. Загальну добову кількість лікарського засобу слід застосовувати разово.
Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід періодично оцінювати потребу пацієнта у симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікування.
Загострення остеоартрозу. Препарат застосовувати у дозі 7,5 мг/добу (застосовувати інші лікарські форми мелоксикаму з відповідним дозуванням). У разі необхідності дозу можна підвищити до 15 мг на добу.
Ревматоїдний артрит, анкілозивний спондиліт. Препарат застосовувати у дозі 15 мг (1 таблетка) на добу. Також див. розділ Особливі категорії пацієнтів, наведений нижче. Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна знизити до 7,5 мг/добу (застосовувати інші лікарські форми мелоксикаму з відповідним дозуванням).
Не перевищувати дозу 15 мг/добу.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку. Рекомендована доза для довготривалого лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту у пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг/добу (застосовувати інші лікарські форми мелоксикаму з відповідним дозуванням) (також див. ЗАСТОСУВАННЯ, Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій і ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Особи з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій, наприклад зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі чи факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, слід починати лікування з дози 7,5 мг/добу (застосовувати інші лікарські форми мелоксикаму з відповідним дозуванням).
Ниркова недостатність. Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які не перебувають на гемодіалізі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Для пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу (застосовувати інші лікарські форми мелоксикаму з відповідним дозуванням). Пацієнтам із легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам із кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне.
Печінкова недостатність. Пацієнтам із легким та середнім ступенем порушення функцій печінки зниження дози не потрібне (щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Спосіб застосування. Для перорального застосування.
Лікарський засіб Локсидол, таблетки по 15 мг, слід застосовувати, запиваючи водою або іншою рідиною, під час вживання їжі.
Діти. Лікарський засіб Локсидол, таблетки по 15 мг, протипоказаний дітям віком до 16 років (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

• підвищена чутливість до діючої речовини, інших компонентів лікарського засобу або до активних речовин з подібною дією, таких як НПЗП, ацетилсаліцилова кислота.
• Наявність в анамнезі симптомів підвищеної чутливості (включаючи симптоми БА, носові поліпи, ангіоневротичний набряк, кропив’янку) до ацетилсаліцилової кислоти та до НПЗП.
• Рецидивуюча виразкова хвороба/кровотечі в активній формі або рецидиви в анамнезі (≥2 виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі).
• Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана із попередньою терапією НПЗП в анамнезі.
• Шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі чи інші порушення згортання крові.
• Тяжка серцева, печінкова, ниркова недостатність (без застосування діалізу).
• Лікування у разі періопераційного болю при коронарному шунтуванні.
• III триместр вагітності.
• Дитячий вік до 16 років

.

дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Набряк, АГ та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.
Більшість побічних реакцій, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Може виникати пептична виразка, перфорація чи шлунково-кишкова кровотеча, іноді з летальним кінцем, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Після застосування спостерігалися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). З нижчою частотою спостерігався гастрит.
Повідомляли про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — анемія; рідко — відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.
Повідомляли дуже рідко про випадки агранулоцитозу (див. Окремі серйозні та/або часті побічні реакції).
З боку імунної системи: нечасто — алергічні реакції (окрім анафілактичних або анафілактоїдних); невідомо — анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи шок.
З боку психіки: рідко — зміна настрою, кошмарні сновидіння; невідомо — сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення, сонливість.
З боку органа зору: рідко — розлади функції зору, що включають нечіткість зору, кон’юнктивіт.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: нечасто — вертиго; рідко — дзвін у вухах.
З боку серця: рідко — відчуття серцебиття.
У зв’язку із застосуванням НПЗП також повідомляли про серцеву недостатність.
З боку судинної системи: нечасто — підвищення АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), припливи.
З боку системи дихання, органів грудної клітки та середостіння: рідко — БА у пацієнтів з алергічними реакціями на ацетилсаліцилову кислоту або інші НПЗП; невідомо — інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку травної системи: дуже часто — гастроінтестинальні порушення, такі як диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея; нечасто — прихована чи макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка; рідко — коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт; дуже рідко — шлунково-кишкова перфорація; невідомо — панкреатит.
Пептична виразка, перфорація чи шлунково-кишкова кровотеча можуть бути тяжкими й потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — порушення показників функції печінки (наприклад підвищення рівнів трансаміназ або білірубіну); дуже рідко — гепатит; невідомо — жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання; рідко — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка; дуже рідко — бульозний дерматит, мультиформна еритема; невідомо — реакції фотосенсибілізації, ексфоліативний дерматит, фіксований медикаментозний висип (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку сечовидільної системи: нечасто — затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), порушення показників функцій нирок (підвищення рівня креатиніну та/чи сечовини у плазмі крові); дуже рідко — ГНН, зокрема у пацієнтів групи підвищеного ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо — жіноче безпліддя, затримка овуляції.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: невідомо — артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані з суглобами.
Загальні порушення: нечасто — набряки, включаючи набряки нижніх кінцівок; невідомо — грипоподібні симптоми.
Окремі серйозні та/або часті побічні реакції. Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які застосовували мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Побічні реакції, які раніше не спостерігалися при застосуванні мелоксикаму, але є характерними для інших препаратів цієї фармакотерапевтичної групи. Органічне ниркове ураження, що, імовірно, призводить до ГНН: повідомлялоси про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю захворювання.
Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати. У разі недостатнього терапевтичного ефекту також не слід застосовувати додатково НПЗП, оскільки це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Мелоксикам не застосовувати для лікування пацієнтів, які потребують зменшення вираженості гострого болю.
У разі відсутності покращення після декількох днів застосування лікарського засобу клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.
Мелоксикам не може бути ймовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.
Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/чи пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Необхідне ретельне спостереження щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів із наведеними випадками в анамнезі.
Мелоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Фармакологічна дія мелоксикаму щодо зменшення вираженості лихоманки та запалення може ускладнити діагностику при підозрюваному неінфекційному больовому стані.
Вплив на травний тракт. Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка чи перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування за наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, та в осіб літнього віку. Цим пацієнтам слід розпочинати лікування з найнижчої ефективної дози. Для них необхідно розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують поєднаного застосування у низькій дозі ацетилсаліцилової кислоти чи інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо особам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.
НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки чи кровотечі, зокрема гепарин як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за 1 прийом або ≥3 г загальної добової дози, застосування мелоксикаму не рекомендується.
При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки слід припинити застосування препарату.
Вплив на печінку. До 15% пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам), можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, залишатися незміненими або бути тимчасовими при продовженні лікування. Помітне підвищення рівня АлАТ або АсАТ (приблизно у ≥3 разів вище норми) спостерігалося у 1% пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Додатково повідомлялося про рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним кінцем.
Пацієнтів із симптомами або підозрою на печінкову дисфункцію або у яких спостерігалися відхилення печінкових тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів тяжчої печінкової недостатності впродовж терапії лікарським засобом. Якщо клінічні ознаки та симптоми зіставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання тощо), то застосування лікарського засобу слід припинити.
Вплив на серцево-судинну систему. Пацієнти з АГ та/чи із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі потребують ретельного спостереження, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.
Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічний контроль АТ на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного аналізу. Подібний аналіз необхідний до початку довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, тютюнопаління).
Дані досліджень та епідеміологічні дані дають змогу припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з незначним підвищеним ризиком судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для виключення цього ризику для мелоксикаму.
Застосування лікарського засобу Локсидол може підвищити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний кінець. Підвищення ризику пов’язане з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань можуть мати підвищений ризик.
Вплив на шкіру. При застосуванні мелоксикаму повідомляли про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування.
Пацієнтів слід проінформовувати про ознаки та симптоми тяжких уражень і уважно стежити за реакціями шкіри. Якщо у пацієнта наявні симптоми чи ознаки синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу (наприклад шкірний висип, що прогресує часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), слід припинити лікування препаратом. Важливо якнайшвидше діагностувати і припинити застосування будь-яких препаратів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. З цим пов’язаний кращий прогноз при тяжких ураженнях шкіри. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при використанні мелоксикаму, його застосування не можна ніколи відновлювати у майбутньому.
Повідомлялося про випадки фіксованого медикаментозного висипу при застосуванні мелоксикаму.
Лікарський засіб Локсидол не слід повторно застосовувати пацієнтам, які мали в анамнезі фіксований медикаментозний висип, пов’язаний зі застосуванням мелоксикаму.
Потенційна перехресна реактивність може виникнути з іншими оксикамами.
Анафілактичні реакції. Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть виникати у пацієнтів без відомої реакції на мелоксикам. Лікарський засіб не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Цей симптоматичний комплекс виявляють у пацієнтів з БА, у яких повідомлялося про риніти з/без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактоїдної реакції.
Вплив на параметри функції печінки та нирок. Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описані поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ та білірубіну у плазмі крові або інших параметрів функції печінки, як і підвищення рівня креатиніну в плазмі крові та азоту сечовини крові, та інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні й мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування лікарського засобу слід припинити і провести контрольні тести.
Вплив на нирки. НПЗП шляхом пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність внаслідок зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним.
У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціального нефриту, гломерулонефриту, ренального медулярного некрозу або нефротичного синдрому.
На початку лікування чи після підвищення дози рекомендується ретельний контроль діурезу та ниркової функції для пацієнтів із такими факторами ризику: літній вік; супутнє застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або сартанами, діуретиками; гіповолемія (будь-якого генезу); застійна серцева недостатність; ниркова недостатність; нефротичний синдром; люпус-нефропатія; тяжкий ступінь печінкової дисфункції (альбумін у плазмі крові <25 г/л або ≥10 г/л за класифікацією Чайлда — П’ю).
Доза мелоксикаму для пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, не повинна перевищувати 7,5 мг (застосовувати інші лікарські форми мелоксикаму з відповідним дозуванням). Пацієнтам із нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну >25 мл/хв).
Вплив на водно-електролітний баланс. НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та рідини і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, можливе зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів. У зв’язку з цим у пацієнтів із високою чутливістю можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або АГ. Тому пацієнтам із цими ризиками рекомендується проведення клінічного моніторингу.
Також можливий розвиток гіперкаліємії, яку може спричинювати цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію. У таких випадках потрібно регулярно проводити контроль рівня калію у плазмі крові.
Гіперкаліємія. Також можливий розвиток гіперкаліємії, яку може спричинити цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію. У таких випадках потрібно регулярно проводити контроль рівня калію у плазмі крові.
Гематологічні реакції. Анемія можлива у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи мелоксикам. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею (прихованою або макроскопічною) або неповністю описаним впливом на еритропоез. При довготривалому застосуванні лікарського засобу слід контролювати рівень гемоглобіну або гемокрит у разі наявності симптомів та ознак анемії.
НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від ацетилсаліцилової кислоти, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Під час застосування мелоксикаму слід ретельно контролювати стан пацієнтів, у яких можливі побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, зокрема розлади згортання крові, або пацієнтів, які отримують антикоагулянти.
Комбінація з пеметрекседом. У пацієнтів із легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 діб до введення пеметрекседу, в день введення і щонайменше на 2 дні після введення (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти літнього віку та особи з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій. Побічні реакції часто гірше переносять пацієнти літнього віку, слабкі або ослаблені хворі, які потребують ретельного спостереження. Як і при лікуванні іншими НПЗП, лікарський засіб Локсидол слід застосовувати з обережністю пацієнтам літнього віку, в яких імовірніше зниження функції нирок, печінки та серця. У пацієнтів літнього віку відзначають вищу частоту виникнення побічних реакцій при застосуванні мелоксикаму, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть бути летальними.
Пацієнти з наявною БА. Пацієнти з БА можуть мати аспіринчутливу БА. Застосування ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) у цих пацієнтів асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може мати летальний кінець. З огляду на перехресну реакцію, включаючи бронхоспазм, між ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗП препарат не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до ацетилсаліцилової кислоти, та слід з обережністю застосовувати пацієнтам із наявною БА.
Допоміжні речовини. Лікарський засіб Локсидол містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Лікарський засіб також містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Вплив на фертильність. Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію, тому не рекомендоване жінкам, які хочуть завагітніти. Жінкам, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому лікарського засобу (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми).
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Період вагітності. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити підвищення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця підвищився з <1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик підвищується з підвищенням дози і тривалості лікування.
Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування мелоксикаму може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместр вагітності, більшість з яких пройшли після припинення лікування.
У I та II триместр вагітності лікарський засіб Локсидол не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка намагається завагітніти або у I та II триместр вагітності застосовує мелоксикам, дозування і тривалість лікування повинні бути щонайменшими.
Допологовий моніторинг олігогідрамніозу та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу мелоксикаму протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
У III триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:
- серцево-легеневої токсичності (з передчасним звуженням/закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- порушення функції нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідроамніоном (див. вище).
Можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:
- подовження часу кровотечі, антиагрегаційний ефект навіть при дуже низьких дозах;
- пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки чи затягування пологів.
Тому лікарський засіб протипоказаний у III триместр вагітності.
Період годування грудьми. Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування лікарського засобу жінкам у період годування грудьми не рекомендується.
Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез ЦОГ/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію, тому не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування лікарського засобу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Спеціальних досліджень щодо впливу мелоксикаму на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, можна припустити, що мелоксикам не впливає або має незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго чи інші порушення ЦНС, рекомендовано утриматися від керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами.

ризики, пов’язані з гіперкаліємією. Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть спричинити гіперкаліємію: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус і триметоприм.
Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає у разі, якщо вищезгадані лікарські засоби застосовувати супутньо з мелоксикамом.
Фармакодинамічні взаємодії
Інші НПЗП та ацетилсаліцилова кислота. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за один прийом або ≥3 г загальної добової дози.
Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у ШКТ.
Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотечі внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці чи в терапевтичних дозах (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) не рекомендується. В інших випадках (наприклад у профілактичних дозах) у разі застосування гепарину потрібна обережність у звязку з підвищеним ризиком виникнення кровотеч. Необхідний ретельний контроль міжнародного нормалізованого відношення, якщо доведена неможливість уникнення цієї комбінації.
Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушенням функцій нирок (наприклад у осіб з дегідратацією чи пацієнтів літнього віку з порушенням функцій нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функцій нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також контролювати ниркову функцію після початку поєднаної терапії та періодично надалі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад блокатори β-адренорецепторів). Як і для нижчезазначених лікарських засобів, можливе зниження антигіпертензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).
Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП (внаслідок медіації ефектів ниркових простагландинів). Під час лікування слід контролювати функцію нирок. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.
Деферасирокс. Супутнє застосування мелоксикаму і деферасироксу може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід виявляти обережність при комбінуванні цих лікарських засобів.
Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів
Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові (внаслідок зниження ниркової екскреції літію), яка може досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У разі необхідності застосування цієї комбінації слід ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.
Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи його концентрацію у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають метотрексат у високій дозі (>15 мг/тиж) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають метотрексат у низькій дозі, зокрема пацієнтам із порушеною функцією нирок. У разі необхідності застосування цієї комбінації слід контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Необхідно дотримуватися обережності, якщо прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки рівень метотрексату в плазмі крові може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиж) не зазнала впливу при одночасному застосуванні мелоксикаму, вважається, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. інформацію, наведену вище) (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пеметрексед. При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом пацієнтам із кліренсом креатиніну від 45 до 79 мл/хв прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічних реакцій. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) супутнє застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.
Для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв) дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімінацію пеметрекседу, а, отже, підвищити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв).
Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму
Колестирамін прискорює виведення мелоксикаму (внаслідок порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50% і T_½ знижується до 13±3 год). Ця взаємодія є клінічно значущою.
Фармакокінетична взаємодія: вплив комбінації мелоксикаму та інших лікарських засобів на фармакокінетику
Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід). Мелоксикам майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на дві третини опосередкований ферментами цитохрому (CYP) Р450 (основний шлях — CYP 2C9 та допоміжний шлях — CYP 3A4) і на одну третину — іншими шляхами, наприклад шляхом пероксидазного окиснення. Слід брати до уваги можливість фармакокінетичних взаємодій при одночасному введенні мелоксикаму і лікарських засобів, які явно пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або CYP 3A4. Взаємодію, опосередковану CYP 2C9, можна очікувати в комбінації з такими лікарськими засобами, як пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення рівня цих лікарських засобів і мелоксикаму в плазмі крові. Стан пацієнтів, які приймають мелоксикам та препарати сульфонілсечовини або натеглінід, потрібно ретельно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.
Діти. Дослідження взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.

симптоми. Симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються сонливістю, летаргією, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримувальній терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до АГ, ГНН, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомляли про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також можуть виникати при передозуванні.
Лікування. У разі передозування слід проводити симптоматичну та підтримувальну терапію. Дослідження показали прискорення виведення мелоксикаму шляхом прийому 4 г колестираміну 3 рази на добу.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.