УЛСЕПАН таблетки кишковорозчинні (ULSEPAN enteric-coated tablet)

Допоміжні речовини:
ядро: маніт (E421), кальцію карбонат, кросповідон, повідон, цукрози стеарат, кальцію стеарат;
плівкове покриття: Опадрі білий YS-1-7027 (гіпромелоза, титану діоксид (E171), гліцерол тріацетат);
кишково-розчинне покриття: Acryl-Eze жовтий 93092157 (метакрилатний сополімер (тип С), тальк, титану діоксид (E171), тріетилцитрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію гідрокарбонат, заліза оксид жовтий (E172), натрію лаурилсульфат).

Пантопразол - 40 мг

фармакодинаміка. Пантопразол — заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічної блокади протонної помпи парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму в кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H⁺–K⁺–АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти в шлунку. Інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тиж. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H₂–гістамінових рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином підвищує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Підвищення секреції гастрину є зворотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та в/в застосуванні пантопразолу однаковий.
При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натще. При короткотерміновому застосуванні рівень гастрину зазвичай не перевищує верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину в більшості випадків підвищуються вдвічі. Надмірне їхнє підвищення, однак, виникає лише в поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні відмічають слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних (ECL)-клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак згідно з проведеними на сьогодні дослідженнями утворення клітин — попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не відмічено.
Зважаючи на результати досліджень на тваринах, не можна виключати впливу довготривалого (>1 року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.
На фоні лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, внаслідок зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування ІПП слід припинити протягом періоду 5 днів — 2 тиж до вимірювань рівня CgA. Це дає змогу рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.
Фармакокінетика. Абсорбція. Пантопразол швидко абсорбується, а C_max у плазмі крові досягається вже після одноразового перорального прийому дози 40 мг. У середньому через 2,5 год після прийому досягається C_max на рівні близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається однаковою після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. При застосуванні пантопразолу в дозі 10–80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному застосуванні, так і при в/в введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC чи C_max, відповідно, — і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.
Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. V_d становить близько 0,15 л/кг.
Біотрансформація. Пантопразол метаболізується майже винятково в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4.
Виведення. Кінцевий T_½ становить близько 1 год, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин T_½ не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).
Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта — з калом. Основним метаболітом як у плазмі крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. T_½ основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує T_½ пантопразолу.
Особливі групи пацієнтів. Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, імовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу AUC була приблизно в 6 разів більшою в повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середнє значення C_max підвищувалося приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при застосуванні пантопразолу у пацієнтів з погіршеною функцією нирок (у тому числі хворих на діалізі) немає. Як і в здорових людей, T_½ пантопразолу в них є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий T_½ (2—3 год), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи А та B за Чайлдом — П’ю) T_½ зростає до 7–9 год, а AUC збільшується в 5–7 разів, C_max підвищується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.
Пацієнти літнього віку. Незначне збільшення AUC та C_max у добровольців літнього віку порівняно з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.
Діти. Після однократного прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та C_max у дітей віком 5–16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового в/в введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг маси тіла дітям віком 2–16 років не відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

дорослі та діти віком від 12 років:

• рефлюкс-езофагіт.

Дорослі:

• ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з H. pylori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки в комбінації з відповідними антибіотиками;
• виразка дванадцятипалої кишки;
• виразка шлунка;
• синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати за 1 год до прийому їжі цілими, не розжовуючи та не подрібнюючи, запиваючи водою.
Дорослі та діти віком від 12 років
Рефлюкс-езофагіт. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування рефлюкс-езофагіту зазвичай необхідно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тиж.
Дорослі
Ерадикація H. pylori в комбінації з двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori слід досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо призначення і застосування відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації H. pylori дорослим можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:
а) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу + 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу + 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
б) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу + 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу + 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
в) 40 мг (1 таблетка) пантопразолу 2 рази на добу + 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу + 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.
При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку пантопразолу слід приймати ввечері за 1 год до прийому їжі. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів (загальна тривалість лікування — не більше 2 тиж). Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки.
Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії слід застосовувати пантопразол у нижчезазначеному дозуванні.
Лікування при виразці шлунка. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування при виразці шлунка зазвичай необхідно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тиж.
Лікування при виразці дванадцятипалої кишки. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування при виразці дванадцятипалої кишки зазвичай необхідно 2 тиж. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 2 тиж.
Лікування при синдромі Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів рекомендована початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки) на добу. У разі необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози до понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю секреції кислоти.
Тривалість лікування пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього і тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність та безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти з порушеннями функції нирок. Немає необхідності в корекції дози у цих пацієнтів. Пацієнтам із порушеннями функції нирок не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування у цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти літнього віку. Немає необхідності в корекції дози у цих пацієнтів.
Діти. Препарат застосовувати у дітей віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки й ефективності пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені.

підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензимідазолу або будь-якого компонента препарату.

виникнення побічних реакцій відмічено у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції, що виникали під час застосування пантопразолу, — діарея та головний біль (приблизно у 1% пацієнтів).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
У межах кожної категорії частоти побічні реакції зазначені в порядку зниження серйозності.
Для всіх побічних реакцій, про які повідомлялося під час постмаркетингового періоду, неможливо визначити частоту, тому вони зазначаються із вказівкою «невідомо».
З боку крові та лімфатичної системи: рідко — агранулоцитоз; дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Метаболізм та розлади обміну речовин: рідко — гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо — гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія.
Психічні розлади: нечасто — розлади сну; рідко — депресія (у тому числі загострення); дуже рідко — дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо — галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх попереднього існування).
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — розлади смаку; невідомо — парестезія.
З боку органа зору: рідко — порушення зору/затуманення зору.
З боку травного тракту: часто (таблетки) — поліпи з фундальних залоз (доброякісні); нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт; невідомо — мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ–глутамілтрансферази); рідко — підвищення рівня білірубіну; невідомо — ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — шкірний висип, екзантема, свербіж; рідко — кропив’янка, ангіоневротичний набряк; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лаєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ): рідко — артралгія, міалгія; невідомо — спазм мʼязів².
З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.
Загальні розлади: нечасто — астенія, втома, нездужання; рідко — підвищення температури тіла, периферичні набряки.
¹Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
²Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, є надзвичайно важливими. Це дає змогу постійно спостерігати за балансом користь/ризик лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

довготривале застосування. При довготривалому застосуванні препарату, особливо >1 року, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.
Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів застосування препарату слід припинити (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосування у складі комбінованої терапії. При застосуванні препарату у складі комбінованої терапії слід дотримуватися інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.
Ризик маскування злоякісних новоутворень шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. У разі наявності тривожних симптомів (наприклад у разі суттєвого зменшення маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу.
Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.
Одночасне застосування з інгібіторами протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Вплив на абсорбцію вітаміну В₁₂. У пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може знижувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- та ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зменшеної маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження поглинання вітаміну В₁₂ при довготривалому застосуванні препарату або наявності відповідних клінічних симптомів.
Ризик розвитку інфекцій ШКТ. Пантопразол, як і інші ІПП, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай наявні у верхніх відділах травного тракту. Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.
Ризик розвитку гіпомагніємії. Відмічали випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або хворим, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Ризик переломів кісток. Довготривале лікування (>1 року) високими дозами ІПП може незначною мірою підвищити ризик перелому стегна, запʼястка та хребта, переважно в осіб літнього віку або за наявності інших факторів ризику.
Спостережні дослідження вказують на те, що застосування ІПП може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу мають отримувати лікування відповідно до чинних клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.
Ризик підгострого шкірного червоного вовчака. Застосування пантопразолу повʼязують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії пантопразолом може підвищити ризик його розвитку під час застосування інших ІПП.
Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень під час діагностики нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. фармакодинаміка). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.
Допоміжні речовини. Препарат містить маніт, що може чинити м’яку проносну дію. Препарат містить цукрозу, тому його не слід застосовувати у пацієнтів з рідкісними спадковими порушеннями обміну вуглеводів, зокрема непереносимістю галактози, лактазною недостатністю Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг)/1 таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Вагітність. Наявні дані щодо застосування у вагітних (близько 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-/неонатальної токсичності пантопрозолу. У ході досліджень на тваринах відмічалася репродуктивна токсичність. У якості запобіжного заходу слід уникати застосування препарату в період вагітності.
Період годування грудьми. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу в грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялося. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від лікування препаратом потрібно приймати з урахуванням користі від годування грудьми для дитини і користі від лікування препаратом для жінки.
Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Пантопразол не впливає або чинить дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). У разі розвитку таких реакцій слід відмовитися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.

засоби, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад деякі протигрибкові засоби, такі як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або ерлотиніб). При одночасному застосуванні пантопразол може знижувати абсорбцію засобів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку.
Інгібітори протеази ВІЛ (атазанавір). При одночасному застосуванні ІПП з атазанавіром та іншими інгібіторами протеази ВІЛ, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку, можливе суттєве зниження абсорбції останніх та вплив на їх ефективність (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір) не рекомендується. Якщо одночасного застосування не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Одночасне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або на МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомлялося про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть до смерті. У разі такого одночасного застосування необхідний моніторинг МНІ та протромбінового часу.
Метотрексат. Зафіксовано, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та ІПП підвищує рівень метотрексату в плазмі крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають високі дози метотрексату (наприклад хворим на рак або псоріаз), рекомендується тимчасово припинити застосування пантопразолу.
Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози пантопразолу для пацієнтів, які протягом тривалого часу застосовують пантопразол у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.
Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому P450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP 2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3A4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, та оральними контрацептивами, які містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій. Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими засобами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.
Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2E1 (наприклад етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.
Не виявлено взаємодії пантопразолу при одночасному застосуванні з антацидами.
Проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими засобами не виявлено.

симптоми передозування невідомі. Дози пантолпразолу до 240 мг, введені в/в протягом 2 хв, добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками плазми крові, він не належить до препаратів, що можуть бути легко виведені за допомогою діалізу.
У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.