Дексмедетомідин Евер Фарма (Dexmedetomidine Ever Pharma)

Дексмедетомідин - 100 мкг/мл

фармакодинаміка. Дексмедетомідин є селективним агоністом α₂-адренорецепторів із широким спектром фармакологічних властивостей. Він зумовлює симпатолітичний ефект завдяки зниженню вивільнення норадреналіну із закінчень симпатичних нервів. Седативні ефекти зумовлені зниженням збудження у блакитній плямі, ядрі з переважанням норадренергічних нейронів, яке знаходиться у стовбурі головного мозку.
Дексмедетомідин чинить анальгезивну дію і сприяє зниженню доз застосовуваних анестетиків та анальгетиків. Серцево-судинні ефекти мають дозозалежний характер. При низькій швидкості інфузії переважають центральні ефекти, що зумовлює зниження ЧСС і АТ. При застосуванні у вищих дозах переважають периферичні судинозвужувальні ефекти, що призводить до підвищення системного судинного опору й АТ, а також подальшого посилення брадикардії. Дексмедетомідин практично не пригнічує дихання при застосуванні в монотерапії у здорових добровольців.
Показання 1. Седація дорослих пацієнтів, які перебувають у відділеннях інтенсивної терапії (ВІТ).
У плацебо-контрольованих дослідженнях у пацієнтів, які перебували в післяопераційному ВІТ, раніше інтубованих і седованих за допомогою мідазоламу або пропофолу, дексмедетомідин значно знижував потребу як у додатковій седації (мідазолам або пропофол), так і в опіоїдах протягом до 24 год. Більшість пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, не потребували додаткової седативної терапії. Пацієнти могли бути успішно екстубовані без припинення інфузії дексмедетомідину.
Дексмедетомідин був подібний до мідазоламу (відношення ризиків (ВР) 1,07; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,971–1,176) і пропофолу (ВР 1,00; 95% ДІ 0,922–1,075) за часом перебування в цільовому діапазоні седації у переважно терапевтичних пацієнтів ВІТ, які потребували тривалої седації від легкої до помірної глибини (від 0 до –3 балів за шкалою збудження-седації Річмонда (RASS)) протягом до 14 днів; скорочував тривалість штучної вентиляції легень порівняно з мідазоламом і зменшував час до екстубації трахеї порівняно з мідазоламом і пропофолом. Пацієнти, які отримували дексмедетомідин, легше прокидалися, краще співпрацювали з персоналом і краще повідомляли про інтенсивність болю порівняно з пацієнтами, які отримували мідазолам або пропофол. У пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, частіше розвивалися артеріальна гіпотензія і брадикардія, але рідше — тахікардія порівняно з пацієнтами, які отримували мідазолам. Порівняно з групою, яка отримувала пропофол, частота розвитку тахікардії у пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, була вищою, а частота розвитку артеріальної гіпотензії — приблизно однаковою. Оцінка за шкалою CAM-ICU показала, що частота розвитку делірію у пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, була нижчою порівняно з мідазоламом, а небажані явища, пов’язані з делірієм, розвивалися рідше у групі дексмедетомідину порівняно з пропофолом. Ті пацієнти, яким припинили терапію дексмедетомідином у зв’язку з недостатньою глибиною седації, були переведені на пропофол або мідазолам. Ризик недостатнього рівня седації був вищим у пацієнтів, яких було тяжко седувати стандартними засобами негайно перед переведенням на інший седативний метод.
Докази ефективності в педіатричній групі були отримані в дозоконтрольованому дослідженні у ВІТ на великій післяопераційній популяції віком від 1 міс до 17 років. Близько 50% пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, не потребували додаткової седації за допомогою мідазоламу протягом лікувального періоду тривалістю в середньому 20,3 год, але не більше 24 год. Дані щодо лікування препаратом дітей більше ніж 24 год відсутні. Дані для новонароджених (після 28–44 тиж вагітності) дуже обмежені й стосуються лише низьких доз (≤0,2 мкг/кг/год). Новонароджені можуть бути особливо чутливими до брадикардичних ефектів дексмедетомідину за наявності гіпотермії та при станах, коли серцевий викид залежить від ЧСС.
У подвійних сліпих контрольованих дослідженнях у ВІТ частота пригнічення вироблення кортизолу у пацієнтів, які отримували дексмедетомідин (n=778), становила 0,5% порівняно з 0% у пацієнтів, які отримували мідазолам (n=338) або пропофол (n=275). Цей ефект був відзначений як легкий в 1 випадку і середньої тяжкості — у 3 випадках.
Показання 2. Процедурна седація зі збереженням свідомості.
Два рандомізовані подвійні сліпі плацебо-контрольовані багатоцентрові клінічні дослідження продемонстрували безпеку та ефективність застосування дексмедетомідину для седації неінтубованих дорослих пацієнтів до та/або під час діагностичних або хірургічних процедур.
У першому дослідженні 54% пацієнтів, які отримували дексмедетомідин у дозі 1 мкг/кг маси тіла, і 40% пацієнтів, які отримували дексмедетомідин у дозі 0,5 мкг/кг маси тіла, не потребували додаткової седації мідазоламом порівняно з 3% пацієнтів у групі плацебо.
У другому дослідженні 53% пацієнтів, які отримували дексмедетомідин у дозі 1 мкг/кг маси тіла, не потребували додаткової седації мідазоламом порівняно з 14% пацієнтів у групі плацебо.
Фармакокінетика. Фармакокінетику дексмедетомідину вивчали у здорових добровольців при короткостроковому в/в введенні й у пацієнтів ВІТ при тривалому інфузійному введенні препарату.
Розподіл. Фармакокінетика дексмедетомідину описується двокамерною моделлю. У здорових добровольців спостерігається швидка фаза розподілу із середнім періодом напіврозподілу (Т_½α) близько 6 хв. Середній Т_½ в термінальній фазі становить близько 1,9–2,5 год (мінімальне значення — 1,35 год, максимальне — 3,68 год), а середній рівноважний об’єм розподілу (Vss) — близько 1,16–2,16 л/кг (90–151 л). Середній плазмовий кліренс (Cl) становить 0,46–0,73 л/год/кг (35,7–51,1 л/год). Середня маса тіла пацієнтів, за допомогою якої розраховували показники Vss і Cl, становила 69 кг.
Плазмова фармакокінетика дексмедетомідину у пацієнтів ВІТ при введенні препарату шляхом інфузій тривалістю більше ніж 24 год була подібною. Розрахункові фармакокінетичні параметри становили: Т_½ — близько 1,5 год, Vss — близько 93 л і Cl — близько 43 л/год. У діапазоні доз 0,2–1,4 мкг/кг/год фармакокінетика дексмедетомідину є лінійною, він не кумулюється при лікуванні тривалістю до 14 днів. 94% дексмедетомідину зв’язується з білками плазми крові. Ступінь зв’язування з білками плазми крові постійний у діапазоні концентрацій 0,85–85 нг/мл. Дексмедетомідин зв’язується як з альбуміном людини в сироватці крові, так і з α₁-кислим глікопротеїном, переважно з альбуміном у сироватці крові.
Біотрансформація і виведення. Дексмедетомідин повністю метаболізується в печінці. Існують три типи початкових метаболічних реакцій: безпосередня N-глюкуронізація, безпосереднє N-метилювання і каталізоване цитохромом Р450 окиснення. Головними метаболітами дексмедетомідину у крові є два ізомерних N-глюкуроніди. Метаболіт H-1 (N-метил-3-гідроксиметилдексмедетомідину О-глюкуронід) також є важливим продуктом біотрансформації дексмедетомідину. Ферменти системи цитохрому Р450 каталізують утворення двох другорядних циркулюючих метаболітів: 3-гідроксиметилдексмедетомідину (утворюється шляхом гідроксилювання 3-метильної групи дексмедетомідину) і Н-3 (утворюється шляхом окиснення імідазольного кільця). Наявні дані свідчать, що утворення окиснених метаболітів відбувається за участю ряду ізоферментів цитохрому Р450 (CYP 2A6, CYP 1A2, CYP 2E1, CYP 2D6 і CYP 2C19). Ці метаболіти не виявляють суттєвої фармакологічної активності.
Через 9 днів після в/в введення міченого радіоактивним ізотопом дексмедетомідину близько 95% радіоактивності виявлено в сечі й 4% — у калі. Головними метаболітами в сечі є два ізомерних N-глюкуроніди, які разом відповідають близько 34% введеної дози, і N-метил-3-гідроксиметилдексмедетомідину О-глюкуронід, який відповідає 14,51% дози. Другорядні метаболіти дексмедетомідинкарбонова кислота, 3-гідроксиметилдексмедетомідин і його О-глюкуронід відповідають 1,11–7,66% дози кожен. Менше 1% дексмедетомідину виявляється в сечі у незміненому вигляді. Близько 28% метаболітів у сечі є неідентифікованими другорядними метаболітами.
Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів. Значних відмінностей фармакокінетики дексмедетомідину у пацієнтів різного віку і статі не відзначено.
Зв’язування дексмедетомідину з білками плазми крові знижене в осіб з порушеннями функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями. Середня частка незв’язаного дексмедетомідину у плазмі крові варіювала від 8,5% у здорових добровольців до 17,9% у хворих із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із різним ступенем порушення функції печінки (класів A, B або C за шкалою Чайлда — П’ю) печінковий кліренс дексмедетомідину був знижений, а Т_½ з плазми крові — триваліший. Середні значення плазмового кліренсу незв’язаного дексмедетомідину у пацієнтів із легкими, помірними та тяжкими порушеннями функції печінки становили відповідно 59; 51 і 32% показників у здорових добровольців. Середній Т_½ з плазми крові у пацієнтів з легкими, помірними і тяжкими порушеннями функції печінки подовжувався до 3,9; 5,4 і 7,4 год відповідно. Хоча підбір дози дексмедетомідину здійснюється за ступенем седативного ефекту, слід розглянути доцільність зниження початкової чи підтримувальної дози препарату для пацієнтів із порушеннями функції печінки залежно від ступеня порушення та клінічної відповіді на терапію.
Фармакокінетика дексмедетомідину у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) не змінюється порівняно зі здоровими добровольцями.
Дані щодо застосування у дітей від новонароджених (після 28–44 тиж вагітності) до дітей віком 17 років обмежені. Т_½ дексмедетомідину у дітей (віком від 1 міс до 17 років) порівнянний із відповідним показником у дорослих, але у новонароджених (віком до 1 міс) він дещо триваліший. У вікових групах від 1 міс до 6 років плазмовий кліренс з поправкою на масу тіла був вищим, але у дітей старшого віку знижувався. Внаслідок незрілості у новонароджених дітей (віком до 1 міс) плазмовий кліренс із поправкою на масу тіла є нижчим (0,9), ніж у старших вікових групах.

1. Седація дорослих пацієнтів, які перебувають у ВІТ, анестезіології та реанімації й потребують рівня седації не глибше, ніж пробудження у відповідь на голосову стимуляцію (відповідає діапазону від 0 до –3 балів за шкалою RASS).
2. Седація неінтубованих дорослих пацієнтів до та/або під час діагностичних чи хірургічних процедур, які потребують седації, тобто процедурна седація зі збереженням свідомості.

показання 1. Седація дорослих пацієнтів, які перебувають у ВІТ, анестезіології та реанімації та потребують рівня седації не глибше, ніж пробудження у відповідь на голосову стимуляцію (відповідає діапазону від 0 до –3 балів за шкалою RASS).
Дози для седації пацієнтів, які перебувають у ВІТ. Дексмедетомідин Евер Фарма призначений для застосування лише в умовах стаціонару. Терапію препаратом слід проводити під наглядом кваліфікованих лікарів, які мають досвід лікування хворих в умовах ВІТ.
Попередньо інтубованих і седованих пацієнтів можна переводити на дексмедетомідин із початковою швидкістю інфузії 0,7 мкг/кг/год з подальшим коригуванням дози в межах діапазону 0,2–1,4 мкг/кг/год для досягнення бажаного рівня седації, залежно від реакції хворого. Слід розглянути доцільність нижчої початкової швидкості інфузії для ослаблених пацієнтів. Необхідно зазначити, що дексмедетомідин є дуже сильнодіючим засобом, тому швидкість інфузії наводиться в розрахунку на 1 год. Після корекції дози новий рівноважний рівень седації може досягатися протягом 1 год.
Максимальна доза. Не слід перевищувати максимальну дозу препарату 1,4 мкг/кг/год. Пацієнтів, які не досягають необхідного рівня седації при максимальній дозі Дексмедетомідину Евер Фарма, необхідно перевести на альтернативний седативний препарат.
Введення навантажувальної дози дексмедетомідину при седації в умовах ВІТ не рекомендується, оскільки при цьому зростає частота побічних реакцій. При потребі можна застосовувати пропофол або мідазолам, доки не буде досягнутий необхідний клінічний ефект Дексмедетомідину Евер Фарма.
Тривалість терапії. Досвід застосування препарату Дексмедетомідин Евер Фарма понад 14 днів відсутній. При застосуванні препарату триваліший час необхідно регулярно оцінювати стан самопочуття пацієнта.
Показання 2. Седація неінтубованих дорослих пацієнтів до та/або під час діагностичних чи хірургічних процедур, які потребують седації, тобто процедурна седація зі збереженням свідомості.
Дексмедетомідин Евер Фарма повинні застосовувати лише кваліфіковані лікарі, які мають досвід проведення анестезії пацієнтів в умовах операційної або під час діагностичних процедур.
Якщо Дексмедетомідин Евер Фарма призначають для седації зі збереженням свідомості, необхідний безперервний моніторинг стану пацієнта. Його повинні здійснювати особи, які не беруть участі у проведенні діагностичної чи хірургічної процедури. Необхідно безперервно стежити за появою ранніх ознак артеріальної гіпотензії, АГ, брадикардії, пригнічення функції дихання, апное, задишки та/або кисневої десатурації (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Має бути наявна і готова до використання за необхідності система подачі кисню. Необхідний моніторинг насичення крові киснем.
Спочатку слід вводити навантажувальну дозу Дексмедетомідину Евер Фарма, а потім підтримувальні дози. Залежно від процедури для досягнення бажаного клінічного ефекту може бути необхідною поєднана місцева анестезія. У разі болючих процедур або за необхідності глибокої седації рекомендуються додаткова анальгезія або седативні засоби (наприклад мідазолам, пропофол та опіоїди).
Початкові дози при процедурній седації. Для дорослих пацієнтів: навантажувальна інфузія дози 1,0 мкг/кг маси тіла протягом 10 хв. Для менш інвазивних процедур, наприклад при офтальмологічній хірургії, може бути показана навантажувальна інфузія дози 0,5 мкг/кг протягом 10 хв.
При волоконно-оптичній інтубації притомних дорослих пацієнтів: навантажувальна інфузія дози 1 мкг/кг протягом 10 хв.
Для пацієнтів віком від 65 років: слід розглянути доцільність зниження дози препарату.
Для дорослих пацієнтів із порушеннями функції печінки: слід розглянути доцільність зниження дози препарату.
Підтримувальні дози при процедурній седації. Для дорослих пацієнтів: підтримувальна інфузія зазвичай починається з дози 0,6 мкг/кг/год і титрується для досягнення бажаного клінічного ефекту в діапазоні доз 0,2–1 мкг/кг/год. Швидкість підтримувальної інфузії має бути скоригована для досягнення бажаного рівня седації.
При волоконно-оптичній інтубації притомних дорослих пацієнтів: підтримувальна інфузія зі швидкістю 0,7 мкг/кг/год протягом усього періоду до видалення ендотрахеальної трубки.
Для пацієнтів віком від 65 років: слід розглянути доцільність зниження дози препарату.
Для дорослих хворих із порушеннями функції печінки: слід розглянути доцільність зниження дози препарату.
Дози для особливих груп пацієнтів. Пацієнти літнього віку: слід розглянути доцільність зниження дози препарату (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Хворі з порушеннями функції нирок: пацієнтам із порушеннями функції нирок корекції доз не потрібно.
Хворі з порушеннями функції печінки: дексмедетомідин метаболізується в печінці, тому при лікуванні пацієнтів із порушеннями функцій печінки необхідна обережність. Слід розглянути доцільність зниження підтримувальних доз препарату (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика).
Спосіб застосування. Дексмедетомідин Евер Фарма необхідно вводити лише після розведення шляхом в/в інфузій за допомогою спеціального обладнання (інфузомата). Дексмедетомідин Евер Фарма не слід вводити болюсно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ампули та флакони призначені тільки для індивідуального застосування одному пацієнту.
Приготування р-нів для інфузій. Перед застосуванням Дексмедетомідин Евер Фарма слід розводити 5 % р-ном глюкози, р-ном Рінгера, р-ном маніту або 0,9% р-ном натрію хлориду для досягнення необхідної концентрації 4 або 8 мкг/мл. У таблицях нижче наведені об’єми, необхідні для приготування р-нів для інфузій.
Р-н для інфузій з концентрацією 4 мкг/мл

Р-н для інфузій з концентрацією 8 мкг/мл

Приготовлений р-н слід обережно струшувати для повного змішування його компонентів.
Перед застосуванням препарат необхідно перевірити візуально. Можна вводити лише прозорі, безбарвні р-ни, які не містять видимих механічних включень.
Встановлено, що р-ни для інфузій, приготовлені шляхом розведення препарату, є хімічно і фізично стабільними протягом 48 год у разі зберігання при температурі 25 °C або в холодильнику (при температурі 2–8 °C).
З мікробіологічної точки зору розведений препарат слід використовувати негайно. Якщо р-н для інфузій не використали одразу ж, за тривалістю й умовами його зберігання має стежити відповідальна особа. Зазвичай час зберігання р-нів не повинен перевищувати 24 год при температурі 2–8 °C, за винятком тих випадків, коли розведення р-нів проводили в контрольованих і валідованих асептичних умовах.
Дексмедетомідин Евер Фарма є фармацевтично сумісним із такими р-нами і лікарськими засобами: лактатним р-ном Рінгера, 5% р-ном глюкози, 0,9% р-ном натрію хлориду, 20% р-ном маніту, тіопенталом натрію, етомідатом, векуронію бромідом, панкуронію бромідом, сукцинілхоліном, атракурію безилатом, мівакурію хлоридом, рокуронію бромідом, глікопіролату бромідом, фенілефрину гідрохлоридом, атропіну сульфатом, допаміном, норадреналіном, добутаміном, мідазоламом, морфіну сульфатом, фентанілу цитратом і замінниками плазми крові.
Невикористані залишки препарату і відходи утилізують згідно з чинними вимогами.

– підвищена чутливість до дексмедетомідину або будь-яких компонентів препарату.
– AV-блокада II–III ступеня (за відсутності штучного водія ритму).
– Неконтрольована артеріальна гіпотензія.
– Гостра цереброваскулярна патологія.

профіль безпеки. Показання 1. Седація дорослих пацієнтів, які перебувають у ВІТ.
При застосуванні дексмедетомідину для седації у ВІТ найчастіше відзначали такі побічні реакції, як артеріальна гіпотензія, АГ і брадикардія, які розвивалися приблизно у 25; 15 та 13% пацієнтів відповідно. Артеріальна гіпотензія та брадикардія також були найчастішими серйозними побічними реакціями, пов’язаними з лікуванням дексмедетомідином, які виникали у 1,7 та 0,9% рандомізованих пацієнтів ВІТ відповідно.
Показання 2. Процедурна седація зі збереженням свідомості.
При застосуванні дексмедетомідину для процедурної седації найчастіше відзначали такі побічні реакції, як артеріальна гіпотензія (54% у групі дексмедетомідину і 30% — у групі плацебо), пригнічення функції дихання (37% у групі дексмедетомідину і 32% — у групі плацебо) та брадикардія (14% у групі дексмедетомідину і 4% — у групі плацебо).
Залежно від частоти побічні реакції розподілені на такі категорії: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1 000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не може бути оцінена за наявними даними).
З боку метаболізму та харчування: часто — гіперглікемія, гіпоглікемія*; нечасто — метаболічний ацидоз*, гіпоальбумінемія*.
З боку психіки: часто — ажитація*; нечасто — галюцинації*.
З боку серця: дуже часто — брадикардія; часто — ішемія міокарда або інфаркт міокарда*, тахікардія; нечасто — AV-блокада, зменшення хвилинного серцевого викиду*, зупинка серця.
З боку судинної системи: дуже часто — артеріальна гіпотензія, АГ.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто — пригнічення функції дихання: нечасто — задишка*, апное*.
З боку травної системи: часто — нудота, блювання, сухість у роті; нечасто — здуття живота*.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома — поліурія.
Ефекти загального характеру і місцеві реакції: часто — синдром відміни, гіпертермія*; нечасто — неефективність препарату, спрага*.
*Побічні реакції, відзначені при лікуванні лише за показанням 1.
Опис окремих побічних реакцій. Клінічно значущу артеріальну гіпотензію чи брадикардію необхідно лікувати згідно з рекомендаціями в розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
У відносно здорових осіб, які не перебували у ВІТ, введення дексмедетомідину іноді спричиняло брадикардію і зупинку синусного вузла. Симптоми усувалися шляхом підйому ніг вище рівня голови та застосування антихолінергічних засобів, таких як атропін або глікопіролат. У поодиноких випадках у пацієнтів із наявною брадикардією вона прогресувала до епізодів асистолії. Також повідомлялося про випадки зупинки серця, яким часто передувала брадикардія або AV-блокада. При введенні навантажувальної дози дексмедетомідину в умовах ВІТ відзначалася АГ. Для зниження частоти цієї побічної реакції слід уникати навантажувальної дози, знижувати швидкість інфузії або навантажувальну дозу препарату.
Побічні реакції у дітей. Профіль безпеки дексмедетомідину у дітей віком від 1 міс, переважно післяопераційних, був подібний до профілю безпеки у дорослих при тривалості введення дексмедетомідину до 24 год у ВІТ. Дані для новонароджених (після 28–44 тиж вагітності) дуже обмежені й стосуються лише низьких підтримувальних доз (≤0,2 мкг/кг/год). У літературних джерелах описаний один випадок розвитку гіпотермічної брадикардії у новонародженого.

моніторинг. Дексмедетомідин Евер Фарма призначений для застосування в умовах стаціонару, у ВІТ, анестезіології та реанімації, його застосування в інших умовах не рекомендується. Під час інфузії дексмедетомідину у всіх пацієнтів слід безперервно контролювати функцію серця.
Час відновлення нормального стану організму після застосування дексмедетомідину становить приблизно 1 год. При застосуванні препарату амбулаторним пацієнтам має здійснюватися ретельний моніторинг їх стану щонайменше протягом цього часу, а потім пацієнт має перебувати під медичним наглядом принаймні ще 1 год, щоб гарантувати його безпеку.
Загальні застереження. Дексмедетомідин Евер Фарма не слід вводити болюсно. В умовах ВІТ також не рекомендується вводити препарат у навантажувальній дозі. Медичний персонал має бути готовий до використання альтернативних седативних засобів для негайного контролю збудження у пацієнтів ВІТ, особливо протягом перших годин застосування препарату.
У деяких пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, спостерігалося легке пробудження і вони швидко приходили до пам’яті після стимуляції. За відсутності інших клінічних симптомів ця ознака окремо не повинна розглядатися як свідчення неефективності препарату.
Дексмедетомідин Евер Фарма не слід застосовувати як засіб індукції анестезії при інтубації або для забезпечення седації при застосуванні міорелаксантів.
На відміну від деяких інших седативних засобів, дексмедетомідин не зумовлює антиконвульсивної дії, не пригнічує наявну судомну активність, і тому його не слід застосовувати в монотерапії при епілептичному статусі.
Необхідно бути обережним при одночасному застосуванні дексмедетомідину з лікарськими засобами, які виявляють седативний ефект або впливають на серцево-судинну систему у зв’язку з можливим адитивним ефектом.
Дексмедетомідин Евер Фарма не рекомендується застосовувати для контрольованої пацієнтом седації. Відповідні дані відсутні.
При застосуванні препарату в амбулаторних пацієнтів слід враховувати ефекти дексмедетомідину, процедуру, поєднаний прийом лікарських засобів, вік та стан пацієнта при наданні кінцевих рекомендацій щодо:
– доцільності супроводження при залишенні пацієнтом стаціонару;
– часу відновлення здатності виконувати складні або небезпечні завдання, такі як керування транспортними засобами;
– застосування інших засобів із седативною дією (наприклад бензодіазепінів, опіоїдів, алкоголю).
Пацієнти літнього віку. Необхідна обережність при застосуванні дексмедетомідину у пацієнтів літнього віку. Пацієнти віком від 65 років більш схильні до гіпотензії при введенні дексмедетомідину, тому в таких випадках слід розглянути доцільність зниження доз препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Серцево-судинні ефекти і застереження. Дексмедетомідин Евер Фарма знижує ЧСС і АТ завдяки центральній симпатолітичній дії, але у вищих концентраціях спричиняє периферичні судинозвужувальні ефекти, що призводить до підвищення АТ (див. Фармакодинаміка). Зазвичай дексмедетомідин не спричиняє глибокої седації і пацієнтів можна легко розбудити. Тому Дексмедетомідин Евер Фарма не підходить пацієнтам, для яких непридатний такий профіль дії, наприклад тим, які потребують глибокої седації, або особам із тяжкими серцево-судинними захворюваннями.
При введенні дексмедетомідину пацієнтам із наявною брадикардією необхідна обережність. Дані щодо впливу препарату на пацієнтів із ЧСС <60 уд./хв дуже обмежені, тому такі хворі потребують особливо пильного спостереження. Брадикардія зазвичай не потребує лікування, але за необхідності можна застосовувати антихолінергічні засоби або знижувати дозу препарату. Молоді та дорослі пацієнти, які займаються спортом і мають високий тонус блукаючого нерва та низьку ЧСС у стані спокою, можуть бути особливо чутливими до негативного хронотропного ефекту агоністів α₂-адренорецепторів, були описані випадки транзиторної зупинки синусного вузла, переважно при нерекомендованих способах введення дексмедетомідину, зокрема швидкому в/в та болюсному.
Гіпотензивний ефект препарату Дексмедетомідин Евер Фарма може бути більш вираженим у пацієнтів із наявною артеріальною гіпотензією (особливо рефрактерною до вазопресорних препаратів), гіповолемією, цукровим діабетом, хронічною гіпотензією або зниженими функціональними резервами, наприклад в осіб з тяжкою шлуночковою дисфункцією і хворих літнього віку, що потребує особливої уваги у таких випадках (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Гіпотензія, як правило, не потребує специфічного лікування, але за необхідності медичного втручання можна зменшувати швидкість введення чи призупиняти інфузію, вводити р-ни для поповнення ОЦК та/або судинозвужувальні препарати, піднімати ноги пацієнта вище рівня голови.
У пацієнтів з ураженням периферичної автономної нервової системи (наприклад внаслідок травми спинного мозку) гемодинамічні ефекти після початку лікування дексмедетомідином можуть бути більш вираженими, тому в таких випадках необхідна обережність.
При введенні навантажувальної дози дексмедетомідину відмічалася транзиторна АГ з одночасною периферичною вазоконстрикцією, тому введення навантажувальної дози при седації в умовах ВІТ не рекомендується. Лікування підвищеного АТ зазвичай не потрібне, однак може бути доцільним зниження швидкості введення препарату.
Локальна вазоконстрикція при вищих концентраціях дексмедетомідину може бути більш значущою у пацієнтів з ІХС або тяжкими цереброваскулярними захворюваннями, у таких випадках необхідний безперервний моніторинг стану пацієнта. При появі у хворого ознак ішемії міокарда чи головного мозку слід розглянути доцільність зниження дози або відміни препарату.
Пацієнти з порушенням функції печінки. При лікуванні хворих із тяжкою печінковою недостатністю необхідна обережність, оскільки внаслідок зниженого кліренсу дексмедетомідину надмірне введення препарату може призводити до підвищення ризику побічних реакцій, надмірної седації чи тривалого ефекту.
Пацієнти з неврологічними розладами. Досвід застосування препарату Дексмедетомідин Евер Фарма при тяжких неврологічних порушеннях, наприклад при травмі голови й у післяопераційний період після нейрохірургічних операцій, обмежений, тому його слід застосовувати при таких станах з обережністю, особливо в разі необхідності глибокої седації. При виборі терапії слід враховувати, що дексмедетомідин може знижувати церебральний кровообіг і внутрішньочерепний тиск.
Інші застереження. При раптовій відміні агоністів α₂-адренорецепторів після тривалого їх застосування в поодиноких випадках виникав синдром відміни. Цю можливість слід враховувати при розвитку у пацієнта ажитації та підвищенні АТ одразу ж після відміни дексмедетомідину. У дорослих пацієнтів тахікардія та АГ, які потребують лікування, виникали протягом 48 год після припинення введення препарату менше ніж у 5% випадків. У цьому разі призначають підтримувальну терапію. При процедурній седації у дорослих симптоми відміни не відмічали після припинення короткочасних інфузій дексмедетомідину (<6 год).
Дексмедетомідин може спричиняти гіпертермію, яка може бути стійкою до традиційних методів охолодження. Слід припинити застосування дексмедетомідину при розвитку стійкої лихоманки нез’ясованої етіології. Дексмедетомідин не рекомендується застосовувати пацієнтам, схильним до злоякісної гіпертермії.
Застосування дексмедетомідину понад 24 год було пов’язане з розвитком звикання і тахіфілаксії та дозозалежним підвищенням частоти побічних реакцій.
Введення препарату шляхом безперервної інфузії не повинно перевищувати 24 год.
Допоміжні речовини з відомою дією. 1 мл концентрату містить менше 1 ммоль (близько 3,5 мг) натрію.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Адекватні дані щодо застосування дексмедетомідину у вагітних відсутні. Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність дексмедетомідину. Дексмедетомідин Евер Фарма не рекомендується застосовувати вагітним і пацієнткам репродуктивного віку, які не користуються ефективними контрацептивними засобами.
Згідно з наявними даними дексмедетомідин або його метаболіти проникають у грудне молоко щурів. Тому не виключений ризик для дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні. Необхідно або відмовитися від годування грудьми, або припинити введення препарату, зваживши співвідношення користі грудного вигодовування для дитини і користі лікування для матері.
Дослідження на тваринах не виявили впливу дексмедетомідину на чоловічу і жіночу фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Дексмедетомідин Евер Фарма сильно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.
Діти. Безпека та ефективність лікування Дексмедетомідином Евер Фарма дітей віком до 18 років не встановлені.
Наявні дані щодо застосування у дітей наведені в розділах ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ, Фармакодинаміка та Фармакокінетика, однак рекомендацій щодо доз для дітей на сьогодні не можна надати.

дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами проводили тільки у дорослих.
Одночасне застосування дексмедетомідину з анестетиками, седативними, снодійними засобами та опіоїдами може призводити до потенціювання їх ефектів, таких як седація, анестезія, анальгезія та кардіореспіраторні ефекти. Дослідження підтвердили посилення ефектів при застосуванні із севофлураном, ізофлураном, пропофолом, альфентанілом і мідазоламом.
Фармакокінетичні взаємодії між дексмедетомідином та ізофлураном, пропофолом, альфентанілом і мідазоламом не виявлені. Проте у зв’язку з можливими фармакодинамічними взаємодіями при застосуванні цих засобів у комбінації з дексмедетомідином може бути необхідним зниження дози дексмедетомідину або супутнього анестетика, седативного, снодійного засобу чи опіоїду.
У дослідженнях із використанням мікросом печінки людини вивчали здатність дексмедетомідину інгібувати ізоферменти CYP, зокрема CYP 2B6. Згідно з дослідженнями in vitro існує потенційна можливість взаємодії in vivo між дексмедетомідином і субстратами, які метаболізуються переважно за участю CYP 2B6.
In vitro виявлено індукування дексмедетомідину ізоферментами CYP 1A2, CYP 2B6, CYP 2C8, CYP 2C9 і CYP 3A4, тому не виключена ймовірність такої взаємодії in vivo. Клінічна значущість цього ефекту невідома.
У пацієнтів, які приймають лікарські засоби, що спричиняють зниження АТ і брадикардію, наприклад блокатори β-адренорецепторів, слід враховувати можливість посилення зазначених ефектів (хоча додаткове посилення цих ефектів у дослідженні взаємодії з есмололом було помірним).
В одному дослідженні за участю 10 здорових дорослих добровольців введення дексмедетомідину протягом 45 хв з концентрацією у плазмі крові 1 нг/мл не спричинило клінічно значущого підвищення показників нейром’язової блокади, пов’язаної із введенням рокуронію.

симптоми передозування. Повідомляли про декілька випадків передозування дексмедетомідину під час клінічних досліджень і післяреєстраційного застосування. Найвища швидкість введення в цих випадках досягала 60 мкг/кг/год протягом 36 хв і 30 мкг/кг/год — протягом 15 хв у 20-місячної дитини і дорослого відповідно. При передозуванні найчастіше відзначали такі побічні реакції, як брадикардія, артеріальна гіпотензія, АГ, надмірна седація, пригнічення дихання та зупинка серця.
Лікування при передозуванні. У разі передозування з клінічними симптомами швидкість інфузії дексмедетомідину слід знизити або припинити введення. Очікуються переважно серцево-судинні ефекти, які необхідно усувати за клінічними показаннями (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При високих дозах АГ може бути більш вираженою, ніж артеріальна гіпотензія. Під час клінічних досліджень зупинка синусного вузла минала самостійно чи піддавалася лікуванню атропіном і глікопіролатом. У поодиноких випадках тяжкого передозування, яке спричиняло зупинку серця, були необхідні реанімаційні заходи.

в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці. Для цього лікарського препарату не потрібні будь-які спеціальні температурні умови зберігання.