УЛСЕПАН таблетки (ULSEPAN tablets)

Состав и форма выпуска

таблетки кишково-розчинні 40 мг, № 14, 28Ціни в аптеках
Пантопразол
40 мг
Допоміжні речовини:
ядро: маніт (E421), кальцію карбонат, кросповідон, повідон, цукрози стеарат, кальцію стеарат;
плівкове покриття: Опадрі білий YS-1-7027 (гіпромелоза, титану діоксид (E171), гліцерол тріацетат);
кишково-розчинне покриття: Acryl-Eze жовтий 93092157 (метакрилатний сополімер (тип С), тальк, титану діоксид (E171), тріетилцитрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію гідрокарбонат, заліза оксид жовтий (E172), натрію лаурилсульфат)..
№ UA/12747/01/01 від 17.01.2018
B За рецептом

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Пантопразол — заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних насосів парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+/K+-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тиж. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H2–гістамінових рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та в/в застосуванні пантопразолу однаковий.

При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натще. При короткотривалому застосуванні рівень гастрину у більшості випадків не перевищує верхньої межі норми, при довготривалому застосуванні він у більшості випадків підвищується вдвічі. Однак його надмірне підвищення виникає лише в поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликої кількості пацієнтів при довготривалому застосуванні пантопразолу спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в експериментах на тваринах, у людей не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати впливу довготривалого (>1 року) застосування пантопразолу на ендокринні параметри щитовидної залози.

На тлі лікування антисекреторними засобами рівень гастрину в плазмі крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, у зв’язку зі зниженням кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування ІПП слід припинити за 5 днів–2 тиж до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.

Фармакокінетика. Абсорбція. Пантопразол швидко абсорбується, а Cmax у плазмі крові досягається вже після одноразового перорального прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 год після прийому досягається Cmax на рівні близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається однаковою після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. При застосуванні пантопразолу у дозі 10–80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при в/в введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC чи Cmax, відповідно, — і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.

Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. Об’єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.

Метаболізм. Пантопразол метаболізується майже виключно в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4.

Виведення. Кінцевий T½ становить близько 1 год, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин T½ не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як у плазмі, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. T½ основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує T½ пантопразолу.

Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP 2C19 (повільні метаболізатори). У таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому одноразової дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно у 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня Cmax підвищилася приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Немає необхідності в корекції дозування у таких пацієнтів (у тому числі хворих, які перебувають на діалізі). Як і у здорових добровольців, T½ пантопразолу в них є коротким. Діалізується лише дуже незначна кількість пантопразолу. Хоча основний метаболіт має помірно тривалий T½ (2–3 год), однак виведення є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та Б за класифікацією Чайлда — П’ю) T½ зростає до 7–9 год, а AUC збільшується у 5–7 разів, Cmax підвищується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.

Показання УЛСЕПАН таблетки

дорослі та діти віком від 12 років: рефлюкс-езофагіт.

Дорослі:

ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з H. pylori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками;

виразка дванадцятипалої кишки;

виразка шлунка;

синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Застосування УЛСЕПАН таблетки

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати за 1 год до прийому їжі цілими, не розжовуючи та не подрібнюючи, запиваючи водою.

Дорослі та діти віком від 12 років

Рефлюкс-езофагіт. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування рефлюкс-езофагіту зазвичай необхідно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тиж.

Дорослі

Ерадикація H. pylori в комбінації з двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori слід досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо призначення і застосування відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації H. pylori дорослим можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

б) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

в) 40 мг (1 таблетка) пантопразолу 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку пантопразолу слід приймати ввечері за 1 год до прийому їжі. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів (загальна тривалість лікування — не більше 2 тиж). Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки.

Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії слід застосовувати пантопразол у нижчезазначеному дозуванні.

Лікування при виразці шлунка. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування при виразці шлунка зазвичай необхідно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тиж.

Лікування при виразці дванадцятипалої кишки. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування при виразці дванадцятипалої кишки зазвичай необхідно 2 тиж. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 2 тиж.

Лікування при синдромі Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів рекомендована початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки) на добу. У разі необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози до понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю секреції кислоти.

Тривалість лікування пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього і тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність та безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Немає необхідності в корекції дозування у цих пацієнтів. Пацієнтам із порушеннями функції нирок не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування у цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. Немає необхідності в корекції дозування у цих пацієнтів.

Протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини, похідних бензімідазолу та до інших компонентів препарату.

Побічна дія

найчастіші побічні реакції, що виникали під час застосування пантопразолу, — діарея та головний біль (приблизно у 1% пацієнтів).

Побічні реакції за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

У межах кожної категорії частоти побічні реакції зазначені в порядку зниження серйозності.

Для всіх побічних реакцій, про які повідомлялося під час постмаркетингового періоду, неможливо визначити частоту, тому вони зазначаються із вказівкою «невідомо».

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — агранулоцитоз; дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

З боку метаболізму та обміну речовин: рідко — гіперліпідемія та підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо — гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.

З боку психіки: нечасто — розлади сну; рідко — депресія (у тому числі загострення); дуже рідко — дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо — галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до таких розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх попереднього існування).

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — розлади смаку; невідомо — парестезія.

З боку органа зору: рідко — порушення зору/затуманення зору.

З боку травного тракту: нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль та дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-глутамілтрансферази); рідко — підвищення рівня білірубіну; невідомо — ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — шкірні висипання, екзантема, свербіж; рідко — кропив’янка, ангіоневротичний набряк; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — переломи стегна, зап’ястя, хребта; рідко — артралгія, міалгія; невідомо — спазм мʼязів2.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.

Загальні розлади: нечасто — астенія, втома, нездужання; рідко — підвищення температури тіла, периферичні набряки.

1Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

2Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.

Особливості застосування

довготривале застосування. При довготривалому застосуванні препарату, особливо >1 року, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Застосування у складі комбінованої терапії. При застосуванні препарату у складі комбінованої терапії слід дотримуватися інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.

Наявність тривожних симптомів. У разі наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми і відстрочувати встановлення діагнозу. Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, слід провести додаткове обстеження.

Вплив на абсорбцію вітаміну В12. У пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- та ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зниженої маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження поглинання вітаміну В12 при довготривалому застосуванні препарату, або наявності відповідних клінічних симптомів.

Ризик розвитку інфекцій травного тракту. Пантопразол, як і інші ІПП, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай наявні у верхніх відділах травного тракту. Застосування пантопразолу може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.

Ризик розвитку гіпомагніємії. Зафіксовано випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які застосовували пантопразол протягом не менше 3 міс, у більшості випадків — протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригувальної терапії препаратами магнію та припинення прийому пантопразолу. Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або хворимм, які приймають препарат одночасно з дигоксином або засобами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), слід визначати рівень магнію перед та періодично — під час застосування препарату.

Ризик переломів кісток. Довготривале (>1 року) застосування високих доз препарату може незначною мірою підвищити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування пантопразолу може підвищити загальний ризик переломів на 10—40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до чинних клінічних рекомендацій та застосовувати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Ризик підгострого шкірного червоного вовчака. Застосування пантопразолу пов’язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту слід негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії пантопразолом може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.

Ризик порушень функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів слід припинити застосування препарату.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Вагітність. Досвід застосування пантопразолу у вагітних обмежений. У ході досліджень репродуктивної функції на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків нагальної необхідності.

Період годування грудьми. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Є дані щодо екскреції пантопразолу в грудне молоко людини. Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від застосування препарату слід приймати з урахуванням користі від годування грудьми для дитини і користі від лікування пантопразолом для жінки.

Діти. Препарат показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки та ефективності пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Під час застосування препарату можливий розвиток запаморочення та розладів зору. У разі розвитку таких побічних реакцій слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

засоби, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад деякі протигрибкові засоби, такі як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або ерлотиніб). При одночасному застосуванні пантопразол може зменшувати абсорбцію засобів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку.

Засоби проти ВІЛ (атазанавір). При одночасному застосуванні ІПП з атазанавіром та іншими засобами проти ВІЛ, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку, можливе суттєве зниження абсорбції останніх та вплив на їх ефективність. Одночасне застосування препарату з атазанавіром не рекомендується. Якщо комбінація ІПП з атазанавіром є необхідною, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад вимірювання вірусного навантаження), підвищуючи дозу атазанавіру до 400 мг і застосовуючи 100 мг ритонавіру. Не слід перевищувати дозу пантопразолу 20 мг/добу.

Кумаринові антикоагулянти (наприклад фенпрокумон і варфарин). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні пантопразолу з фенпрокумоном і варфарином під час проведення клінічних досліджень, були зареєстровані поодинокі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) у постмаркетинговий період. Підвищення МНВ та подовження протромбінового часу може призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть до летального наслідку. Пацієнтам, які приймають кумаринові антикоагулянти (наприклад фенпрокумон і варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу/МНВ після початку, припинення або при нерегулярному застосуванні пантопразолу.

Метотрексат. Зафіксовано, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та ІПП підвищує рівень метотрексату в плазмі крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають високі дози метотрексату (наприклад хворим на рак або псоріаз), рекомендується тимчасово припинити застосування пантопразолу.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату у пацієнтів, які протягом тривалого часу застосовують пантопразол у високих дозах, та для пацієнтів з порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP 2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3A4. Дослідження із застосуванням лікарських засобів, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, таких як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, та оральними контрацептивами, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2E1 (наприклад етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії пантопразолу при одночасному застосуванні з антацидами.

Були проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.

Передозування

симптоми передозування невідомі. Дози пантопразолу до 240 мг при в/в введенні протягом 2 хв добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками плазми крові, він не належить до засобів, що можуть бути легко виведені за допомогою діалізу.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації слід проводити симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С у сухому, захищеному від світла місці.

Діагнози, при яких застосовують УЛСЕПАН таблетки

Дата додавання: 08.07.2020 р.
© Компендиум 2019

Інструкція МОЗ

На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko