Амлодипін-Тева (Amlodipine-Teva)

Амлодипін - 10 мг

фармакодинаміка. Амлодипін — антагоніст кальцію (похідне дигідропіридину), що блокує надходження іонів кальцію до міокарда та до клітин гладких м’язів.
Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою розслаблювальною дією на гладкі м’язи судин. Точний механізм антиангінального ефекту амлодипіну визначений недостатньо, однак нижчезазначені ефекти відіграють певну роль.
Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує периферичний опір (постнавантаження). Оскільки серцевий ритм залишається стабільним, зниження навантаження на серце призводить до зниження споживання енергії та потреби міокарда в кисні.
Розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол (нормальних та ішемізованих) підвищує насиченість міокарда киснем у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардія Принцметала, чи варіантна стенокардія).
У пацієнтів з АГ застосування препарату 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ протягом 24 год у положенні як лежачи, так і стоячи. У зв’язку з повільним початком дії амлодипіну гостра артеріальна гіпотензія зазвичай не виникає.
У пацієнтів зі стенокардією при застосуванні однієї добової дози препарату підвищується загальний час фізичного навантаження, період до початку стенокардії та час до досягнення 1 мм депресії сегмента S–T. Препарат знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу в застосуванні нітрогліцерину.
Амлодипін не асоціюється з будь-якими побічними метаболічними діями чи змінами рівня ліпідів у плазмі крові й може застосовуватися у пацієнтів з астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Фармакокінетика. Всмоктування/розподіл. Після перорального застосування в терапевтичних дозах амлодипін поступово абсорбується у плазму крові. Абсолютна біодоступність незміненої молекули становить приблизно 64–80%. C_max у плазмі крові досягається протягом 6–12 год після застосування. V_d становить приблизно 21 л/кг маси тіла; константа дисоціації кислоти (рКа) амлодипіну становить 8,6. Дослідження in vitro продемонстрували, що зв’язування амлодипіну з білками плазми крові становить приблизно 97,5.
Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.
Метаболізм/виведення. T_½ із плазми крові становить приблизно 35–50 год. Рівноважна концентрація в плазмі крові досягається після 7–8 днів систематичного застосування препарату. Амлодипін головним чином метаболізується з утворенням неактивних метаболітів. Близько 60% введеної дози виводиться із сечею, приблизно 10% з яких становить амлодипін у незміненому вигляді.
Пацієнти літнього віку. Час досягнення рівноважних концентрацій амлодипіну в плазмі крові подібний у пацієнтів літнього віку та у дорослих осіб. Кліренс амлодипіну зазвичай дещо знижений, що у пацієнтів літнього віку призводить до збільшення AUC та T_½.
Пацієнти з порушенням функцій нирок. Амлодипін екстенсивно біотрансформується до неактивних метаболітів. 10% амлодипіну виводиться у незміненому вигляді з сечею. Концентрація амлодипіну в плазмі крові не корелює зі ступенем порушення функцій нирок. Пацієнтам із порушенням функцій нирок можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Інформація щодо застосування амлодипіну пацієнтами із порушенням функції печінки дуже обмежена. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення тривалості періоду напіврозпаду та до збільшення AUC приблизно на 40–60%.
Діти. Дослідження фармакокінетики проводилися за участю 74 дітей з АГ віком від 12 до 17 років (також 34 пацієнтів віком від 6 до 12 років та 28 пацієнтів віком від 13 до 17 років), які застосовували амлодипін у дозах 1,25–20 мг/добу за 1 або 2 прийоми. Зазвичай при пероральному застосуванні кліренс у дітей віком від 6 до 12 років та від 13 до 17 років становив 22,5 та 27,4 л/год відповідно для хлопчиків і 16,4 та 21,3 л/год — відповідно для дівчаток. Спостерігається значна варіабельність експозиції у різних пацієнтів. Інформація щодо пацієнтів віком до 6 років обмежена.

– АГ.
– Хронічна стабільна стенокардія.
– Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала).

для перорального прийому. Таблетки потрібно приймати, запиваючи склянкою рідини (наприклад води), під час або незалежно від прийому їжі.
Лінія розлому призначена для кращого розламування таблетки з метою легшого проковтування, а не для розділення на дві дози.
Дорослі. Для лікування пацієнтів з АГ та стенокардією звичайна початкова доза амлодипіну становить 5 мг 1 раз на добу. Залежно від реакції пацієнта на терапію дозу можна підвищити до максимальної, що становить 10 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам зі стенокардією препарат можна застосовувати як монотерапію чи в комбінації з іншими антиангінальними лікарськими засобами при резистентності до нітратів та/або адекватних доз блокаторів бета-адренорецепторів.
Є досвід застосування препарату в комбінації з тіазидними діуретиками, блокаторами альфа- та бета-адренорецепторів або інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту пацієнтам з АГ.
Немає необхідності у підборі дози препарату при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, блокаторами бета-адренорецепторів та інгібіторами АПФ.
Діти віком від 6 років з АГ. Рекомендована початкова доза амлодипіну для цієї категорії пацієнтів становить 2,5 мг 1 раз на добу. Якщо необхідний рівень АТ не буде досягнутий протягом 4 тиж, дозу можна підвищити до 5 мг/добу. Застосування препарату в дозах >5 мг для цих пацієнтів не досліджували.
Пацієнти літнього віку. Немає необхідності в підборі дози для цих пацієнтів. Підвищувати дозу слід з обережністю.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Рекомендується застосовувати препарат у звичайних дозах, оскільки концентрація амлодипіну в плазмі крові не пов’язана зі ступенем тяжкості ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Дози препарату для застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня не встановлені, тому підбір дози слід проводити з обережністю та починати застосування препарату з найнижчої дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика). Фармакокінетику амлодипіну не досліджували у пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Пацієнтам із порушенням функції печінки тяжкого ступеня застосування амлодипіну слід починати з найнижчої дози, поступово підвищуючи її.

– відома підвищена чутливість до дигідропіридинів, амлодипіну чи до будь-якого іншого компонента препарату.
– Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
– Шок (включаючи кардіогенний шок).
– Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня).
– Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

при застосуванні амлодипіну найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як сонливість, запаморочення, головний біль, посилене серцебиття, припливи крові, біль у черевній порожнині, нудота, набряки гомілок, набряки та втомлюваність.
З боку крові та лімфатичної системи: лейкоцитопенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: алергічні реакції.
Порушення метаболізму та аліментарні розлади: гіперглікемія.
Психічні порушення: депресія, зміни настрою (включаючи тривожність), безсоння, сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: сонливість, запаморочення, головний біль (головним чином на початку лікування), тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія, гіпертонус, периферична нейропатія.
З боку органа зору: порушення зору (включаючи диплопію).
З боку органа слуху та лабіринту: дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, припливи, артеріальна гіпотензія, васкуліт.
З боку органів дихання: диспное, кашель, риніт.
З боку ШКТ: біль у животі, нудота, диспепсія, порушення перистальтики кишечнику (включаючи діарею та запор), блювання, сухість у роті, панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (що найчастіше асоціювалося із холестазом).
З боку шкіри та підшкірної тканини: алопеція, пурпура, зміна забарвлення шкіри, підвищене потовиділення, свербіж, висип, екзантема, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканин: набряк гомілок, судоми м’язів, артралгія, міалгія, біль у спині.
З боку нирок та сечовидільного тракту: порушення сечовиділення, ніктурія, підвищена частота сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: набряки, втомлюваність, астенія, біль у грудях, біль, нездужання.
Дослідження: збільшення або зменшення маси тіла.
Повідомлялося про виняткові випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.
Діти. Профіль побічних реакцій був подібний до тих, що виникали у дорослих. Повідомлялося про такі побічні реакції: головний біль, запаморочення, розширення кровоносних судин, носова кровотеча, біль у животі, астенія. Більшість побічних реакцій були легкого чи помірного ступеня.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення користі й ризиків, пов’язаних із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

безпеку та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювали.
Пацієнти із серцевою недостатністю. Цим пацієнтам амлодипін слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій та летального кінця у майбутньому.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Т_½ амлодипіну та параметри AUC більші у пацієнтів із порушенням функції печінки; рекомендацій стосовно доз препарату немає. Тому цим пацієнтам потрібно розпочинати застосування препарату із найнижчої дози. Слід бути обережними як на початку застосування препарату, так і під час підвищення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельне спостереження за станом здоров’я пацієнта.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Цим пацієнтам слід застосовувати препарат у звичайних дозах. Концентрація амлодипіну в плазмі крові не корелює зі ступенем порушення функцій нирок. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.
Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.
Пацієнти літнього віку. Підвищувати дозу препарату цим пацієнтам слід з обережністю.
Інше. Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути підвищена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. Безпека застосування амлодипіну в період вагітності не встановлена.
Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише в тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для вагітної та плода.
У ході досліджень на тваринах при застосуванні препарату у високих дозах відзначалася репродуктивна токсичність.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає амлодипін у грудне молоко. При прийнятті рішення про продовження годування грудьми або про застосування амлодипіну необхідно оцінювати користь годування грудьми для дитини та користь від застосування препарату для жінки.
Фертильність. Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Амлодипін може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами.
Швидкість реакції може бути знижена за наявності таких симптомів, як запаморочення, головний біль, сплутаність свідомості чи нудота.
Слід бути обережними, особливо на початку терапії.
Діти. Препарат можна застосовувати у дітей віком від 6 років. Невідомо, як впливає амлодипін на АТ у пацієнтів віком до 6 років.

вплив інших лікарських засобів на амлодипін. Наявні дані щодо безпечного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, блокаторами альфа- та бета-адренорецепторів, інгібіторами АПФ, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальною формою нітрогліцерину, НПЗП, антибіотиками, пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами.
Дані, отримані в ході досліджень in vitro із плазмою крові людини, свідчать про відсутність впливу амлодипіну на зв’язування з білками крові досліджуваних лікарських засобів (дигоксин, фенітоїн, варфарин або індометацин).
Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP 3A4 потужної чи помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин чи кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну та підвищити ризик виникнення гіпотензії. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Може знадобитися клінічне спостереження за станом здоров’я пацієнта та підбір дози.
Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, в свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.
Індуктори CYP 3A4. Інформації щодо впливу індукторів CYP 3A4 на амлодипін немає. Одночасне застосування амлодипіну та лікарських засобів, що є індукторами CYP 3A4 (наприклад рифампіцину, препаратів звіробою), може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі крові, тому застосовувати такі комбінації слід з обережністю.
Дантролен (інфузії). У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним кінцем та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену в/в. У зв’язку з ризиком розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні в разі злоякісної гіпертермії.
Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби. Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.
Такролімус. Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлений. Щоб уникнути токсичності такролімусу при супутньому застосуванні амлодипіну, потрібен регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та за необхідності — корекція дозування.
Циклоспорин. Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну не проводилося, за винятком застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину. Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та за необхідності — знизити дозу циклоспорину.
Симвастатин. Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну (10 мг) та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг/добу.
Повідомлялося, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.
Впливу амлодипіну на показники лабораторних досліджень не виявлено.
Силденафіл. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу пацієнтами з есенціальною гіпертензією не впливав на фармакокінетику амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу кожен із препаратів проявляв гіпотензивний ефект незалежно від іншого.
Інші лікарські засоби. Результати клінічних досліджень взаємодії свідчать, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.
Етанол (алкоголь). Одноразовий та багаторазовий прийом 10 мг амлодипіну не мав суттєвого впливу на фармакокінетику етанолу.
Поєднане застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну.
Поєднане застосування препаратів алюмінію/магнію (антацидів) із разовою дозою амлодипіну не мало суттєвого впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Лабораторні тести. Невідомо, чи впливає амлодипін на результати лабораторних тестів.

досвід навмисного передозування препарату обмежений.
Симптоми: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіном призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок із летальним кінцем.
Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, зокрема частого моніторингу функцій серця та дихання, надання пацієнту горизонтального положення, підняття нижніх кінцівок, моніторингу об’єму циркулюючої рідини та сечовиділення.
Для відновлення тонусу судин та АТ можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату в/в може бути корисним для нівелювання ефектів блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців протягом 2 год після введення 10 мг амлодипіну значно знизило рівень його всмоктування.
Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками крові, ефект діалізу незначний.

при температурі не вище 25 °С. Зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.