Золопент^® (Zolopant^®)

Допоміжні речовини: натрію карбонат безводний, маніт (Е421), кросповідон, гідроксипропілцелюлоза, кальцію стеарат, ойдрагіт L30D55, триетилцитрат, натрію лаурилсульфат, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е172), тальк, Opadry 03F58750 білий*.
*Opadry 03F58750 білий: гіпромелоза, титану діоксид (Е171), поліетиленгліколь, тальк.

Пантопразол - 40 мг

фармакодинаміка.
Механізм дії. Пантопразол — заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H⁺-K⁺-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти в шлунку. Інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів зменшення вираженості симптомів спостерігається протягом 2 тиж. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H₂-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином підвищує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Підвищення секреції гастрину оборотне. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та в/в застосуванні препарату однаковий.
При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натще. При короткотерміновому застосуванні препарату рівень гастрину в більшості випадків не перевищує верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину в більшості випадків зростають удвічі. Однак надмірне їх підвищення виникає лише в поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними дотепер дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося. Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна повністю виключити вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози. На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування ІПП слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тиж до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.
Фармакокінетика. Всмоктування. Пантопразол всмоктується швидко, а C_max в плазмі досягається вже після одноразового перорального прийому дози 20 мг. У середньому через 2–2,5 год після прийому досягається С_max в плазмі крові на рівні близько 1–1,5 мкг/мл; концентрація залишається постійною після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового або повторного прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при в/в введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасне вживання їжі не впливає на АUC або С_max, а відповідно, і на біодоступність. При одночасному вживанні їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.
Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки крові становить близько 98%. Об’єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.
Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4.
Виведення. Кінцевий Т_½ становить близько 1 год, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випадків затримки виведення. Завдяки специфічному зв’язуванню пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин Т_½ не відповідає набагато більшій тривалості дії (пригніченню секреції кислоти).
Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як у сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Т_½ основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато перевищує Т_½ пантопразолу.
Особливі групи пацієнтів
Повільні метаболізатори. У близько 3% європейців відмічають низьку функціональну активність ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу AUC була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі крові зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.
Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам із погіршеннями функцій нирок (у тому числі тим, що перебувають на діалізі) немає. Як і в здорових добровольців, Т_½ пантопразолу в них короткий. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий Т_½ (2–3 год), виведення все одно швидке, тому кумуляції не відбувається.
Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та В за шкалою Чайлда — П’ю) Т_½ зростає до 3–6 год, а AUC збільшується в 3–5 разів, C_max збільшується лише незначним чином — у 1,3 рази порівняно з такою у здорових добровольців.
Пацієнти літнього віку. Незначне збільшення AUC та C_max у добровольців літнього віку порівняно з відповідними показниками у більш молодих добровольців також не має клінічного значення.
Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC та C_max у дітей віком 5–16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих.
Після одноразового в/в введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком 2–16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

Золопент 20 мг
Дорослі та діти віком від 12 років.
Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.
Дорослі. Профілактика утворення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричиненої прийомом НПЗП у пацієнтів групи ризику, які повинні застосовувати НПЗП протягом тривалого часу.
Золопент 40 мг
Дорослі та діти віком від 12 років: рефлюкс-езофагіт.
Дорослі:
– ерадикація H. pylori у поєднанні з відповідними антибіотиками у пацієнтів з H. pylori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки;
– виразка шлунка та дванадцятипалої кишки;
– синдром Золлінгера–Еллісона та інші порушення, пов’язані з патологічною гіперсекрецією шлункової кислоти.

Золопент 20 мг. Золопент, 20 мг, таблетки слід приймати за 1 год до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.
Рекомендоване дозування
Дорослі та діти віком від 12 років.
Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Золопент на добу. Зазвичай симптоми печії минають протягом 2–4 тиж. Якщо цього терміну недостатньо, лікування продовжують протягом наступних 4 тиж. Після зникнення симптомів повторну їх появу можна контролювати, застосовуючи за потреби 20 мг препарату 1 раз на добу, приймаючи 1 таблетку, коли це необхідно. Перехід на тривалу терапію слід розглянути у випадку, коли не забезпечується задовільний контроль симптомів при терапії за потребою.
Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.
Для довготривалого лікування підтримувальна доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Золопент на добу, при загостренні захворювання можливе підвищення дози до 40 мг/добу. В такому випадку рекомендується прийом таблеток Золопент 40 мг. Після усунення рецидиву дозу знову можна знизити до 20 мг препарату на добу.
Дорослі.
Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом НПЗП у пацієнтів групи ризику, які повинні приймати НПЗП тривалий час.
Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Золопент на добу.
Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати дозу 20 мг (1 таблетка) на добу.
Порушення функції нирок. Пацієнти із порушеннями функції нирок не потребують коригування дози.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Діти. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки і ефективності застосування препарату у цієї вікової категорії обмежені.
Золопент 40 мг
Золопент, таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні, слід приймати за 1 год до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.
Рекомендоване дозування
Дорослі та діти віком від 12 років.
Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза становить 1 таблетку Золопент 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Золопент 40 мг/добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту.
Лікування рефлюкс-езофагіту зазвичай триває 4 тиж. Якщо цього недостатньо, одужання можна очікувати протягом наступних 4 тиж.
Дорослі.
Ерадикація H. рylori у комбінації з 2 антибіотиками.
У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо призначення і застосування відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації H. pylori дорослим можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:
а) 1 таблетка препарату Золопент 40 мг 2 рази на добу + 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу + 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
б) 1 таблетка препарату Золопент 40 мг 2 рази на добу + 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу + 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
в) 1 таблетка препарату Золопент 40 мг 2 рази на добу + 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу + 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.
При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Золопент 40 мг слід приймати ввечері за 1 год до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше 2 тиж. Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки.
Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії препарат Золопент 40 мг застосовують у нижчезазначеному дозуванні.
Лікування виразки шлунка. 1 таблетка препарату Золопент 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Золопент 40 мг/добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Лікування виразки шлунка зазвичай триває 4 тиж. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тиж.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки. 1 таблетка препарату Золопент 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Золопент 40 мг/добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки зазвичай триває 2 тиж. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тиж.
Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів.
Для тривалого лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Золопент по 40 мг). У разі необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг/добу, необхідно розподілити на 2 прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування має обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю кислотності.
Тривалість лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.
Пацієнти із порушеннями функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка препарату Золопент 20 мг). Пацієнтам із порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат Золопент для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти з порушеннями функції нирок. Для пацієнтів із порушеннями функції нирок коригування дози не потрібне. Пацієнтам з порушеннями функції нирок не слід застосовувати препарат Золопент для ерадикації H. рylori в комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Діти. Золопент 40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки і ефективності застосування пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені.

підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату, до похідних бензимідазолу.

виникнення побічних реакцій спостерігалось у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції — діарея і головний біль (виникали приблизно у 1% пацієнтів).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи: рідко: агранулоцитоз; дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи: рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Порушення метаболізму та розлади харчування: рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестерин); зміна маси тіла; невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія.
З боку психіки: нечасто: розлади сну; рідко: депресія (у тому числі загострення); дуже рідко: дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо: галюцинації, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх передіснування).
З боку нервової системи: нечасто: головний біль, запаморочення; рідко: розлади смаку; невідомо: парестезія.
З боку органів зору: рідко: порушення зору/затуманення зору.
З боку ШКТ: часто: поліпи з фундальних залоз (доброякісні); нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт; невідомо: мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ); рідко: підвищення рівня білірубіну; невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж; рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк; невідомо: синдром Стівенса–Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, синдром медикаментозних реакцій з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто: переломи стегна, зап’ястя або хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко: артралгія, міалгія; невідомо: спазм мʼязів².
З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо: тубулоінтерстиціальний нефрит (з можливим прогресуванням до ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко: гінекомастія.
Загальні розлади: нечасто: астенія, втома, нездужання; рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
¹Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
²Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.

порушення функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. В разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватися інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.
Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. За наявності тривожних симптомів (наприклад суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити існування злоякісного процесу.
Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (наприклад атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Абсорбція вітаміну В12. У пацієнтів із синдромом Золлінгера‒Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують вироблення соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- та ахлоргідрії. Це слід враховувати в разі зниженої маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику зниження поглинання вітаміну В₁₂ при довготривалому лікуванні, або наявності відповідних клінічних симптомів.
Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні, особливо більше одного року, пацієнти мають знаходитися під регулярним наглядом лікаря.
Інфекції ШКТ, спричинені бактеріями. Лікування пантопрозолом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. Difficile.
Гіпомагніємія. Cпостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. В разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
У пацієнтів, які потребують довготривалої терапії, або хворих, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час терапії.
Переломи кісток. Довготривале лікування (>1 року) високими дозами ІПП може помірно підвищити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування ІПП може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП повʼязують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування пантопразолу. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.
Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування пантопразолом слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. Фармакодинаміка). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.
Застосування у період вагітності та годування груддю
Вагітність. Наявні дані щодо застосування пантопразолу у вагітних жінок (приблизно 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-неонатальної токсичності препарату. В процесі досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування пантопразолу у вагітних.
Період годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу в грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування пантопразолом потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування пантопразолом для жінки.
Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Необхідно враховувати можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У таких випадках не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
У випадку, коли сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність у коригуванні дози інгібіторів протеази ВІЛ.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Сумісне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або міжнародний нормалізований індекс (МНІ). Однак повідомляли про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть до летального наслідку. В разі такого сумісного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ та протромбінового часу.
Метотрексат. Зафіксовано, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та ІПП підвищує рівень метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP 2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3А4. Немає даних щодо клінічно значущих взаємодій між пантопразолом та лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів (карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, пероральні контрацептиви, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол).
Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ферментну систему.
Результати низки досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад, кофеїн, теофілін), CYP 2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад, метопролол), CYP 2Е1 (наприклад етанол), не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.
Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.
Були проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (наприклад, кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.
Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для хворих із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

симптоми передозування невідомі.
Дози до 240 мг при в/в введенні протягом 2 хв добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до препаратів, що можуть бути легко виведеними за допомогою діалізу.
У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.
Зберігати у недоступному для дітей місці.