Мелоксикам-КВ (Meloxicamum-KV) (273041) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію цитрат, натрію кроскармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Мелоксикам - 15 мг

фармакодинаміка. Мелоксикам-КВ — це НПЗП класу єнолієвої кислоти, що має протизапальний, анальгезивний та антипіретичний ефекти.
Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм розвитку для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.
Фармакокінетика
Абсорбція. Мелоксикам добре абсорбується із ШКТ при пероральному застосуванні, абсолютна біодоступність лікарського засобу становить 90% (капсули). Після разового застосування мелоксикаму С_max у плазмі крові досягається протягом 5–6 год для твердих пероральних форм.
При багаторазовому дозуванні стабільні концентрації досягаються на 3-тю–5-ту добу. У разі застосування 1 раз на добу середня концентрація у плазмі крові з відносно малими коливаннями піків становить 0,4–1,0 мкг/мл для 7,5 мг та 0,8–2,0 мкг/мл для 15 мг відповідно (C_min і С_max у стабільному стані відповідно). Середні концентрації мелоксикаму у плазмі крові в стабільному стані досягаються протягом 5–6 год.
Одночасний прийом їжі або застосування неорганічних антацидів не впливають на абсорбцію лікарського засобу.
Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з білками плазми крові, головним чином з альбуміном (99%). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, концентрація в якій наполовину нижча, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л після в/м або в/в застосування, і показує індивідуальні відхилення в межах 7–20%. Об’єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (7,5–15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення у межах 11–32%.
Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці.
У сечі було ідентифіковано 4 різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт 5'-карбоксимелоксикам (60% дози) формується шляхом окиснення проміжного метаболіту 5'-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9% дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 та 4% призначеної дози відповідно.
Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах з сечею та калом. Менше 5% добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється з сечею. Т_½ варіює від 13 до 25 год після перорального застосування. Плазмовий кліренс становить близько 7–12 мл/хв після разової пероральної дози.
Лінійність дози. Мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику у межах терапевтичних доз 7,5–15 мг після перорального застосування.
Особливі групи хворих
Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. У пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності загальний кліренс значно вищий. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до підвищення концентрації вільного мелоксикаму (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнтів літнього віку жіночої статі значення AUC вищі і Т_½ довший порівняно з такими у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми крові у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.

короткотривале симптоматичне лікування загострення остеоартрозу.
Довготривале симптоматичне лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту.

для перорального застосування.
Загальну добову кількість лікарського засобу слід застосовувати разово, запиваючи водою або іншою рідиною, під час прийому їжі.
Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшої тривалості лікування, необхідної для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та відповідь на лікуваня.
Загострення остеоартрозу: 7,5 мг/добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг). Якщо необхідно, дозу можна підвищити до 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).
Ревматоїдний артрит, анкілозивний спондиліт: 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).
Також див. розділ Особливі категорії пацієнтів, наведений нижче.
Згідно з терапевтичним ефектом дозу можна знизити до 7,5 мг/добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг).
Не перевищувати дозу 15 мг/добу.
Особливі категорії пацієнтів
Пацієнти літнього віку. Рекомендована доза для довготривалого лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг/добу (також див. ЗАСТОСУВАННЯ, Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій, наприклад зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі чи факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, слід починати лікування з дози 7,5 мг/добу.
Ниркова недостатність. Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які не перебувають на гемодіалізі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Для пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу. Пацієнтам із легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам із кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне.
Печінкова недостатність. Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне (щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти. Мелоксикам-КВ, таблетки по 7,5 та 15 мг, протипоказаний дітям віком до 16 років (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

- гіперчутливість до мелоксикаму або інших складових лікарського засобу, або активних речовин з подібною дією, таких як НПЗП, ацетилсаліцилова кислота. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми БА, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП;
- ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми);
- діти віком до 16 років;
- шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;
- активна або рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (2 або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);
- тяжка печінкова недостатність;
- тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;
- шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;
- тяжка серцева недостатність;
- лікування періопераційного болю при коронарному шунтуванні.

наявні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищеним ризиком випадків судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Набряк, АГ та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.
Більшість побічних ефектів, що відмічені, шлунково-кишкового походження. Можуть виявляти пептичну виразку, перфорацію або шлунково-кишкову кровотечу, іноді летальну, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Після застосування відмічалися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). З меншою частотою виникав гастрит.
Повідомлялося про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасті — анемія; поодинокі – відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія. Повідомлялося про дуже рідкісні випадки агранулоцитозу (див. Окремі серйозні та/або часті побічні реакції).
З боку імунної системи: нечасті — алергічні реакції, окрім анафілактичних або анафілактоїдних; невідомо — анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.
З боку психіки: поодинокі — зміна настрою, нічні кошмари; невідомо — сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.
З боку нервової системи: часті — головний біль; нечасті — запаморочення, сонливість.
З боку органа зору: поодинокі — розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: нечасті — запаморочення; поодинокі — дзвін у вухах.
Кардіальні порушення: поодинокі — відчуття серцебиття. Повідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану з лікуванням НПЗП.
Судинні розлади: нечасті — підвищення АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), припливи.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: поодинокі — БА у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗП; невідомо — інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку травного тракту: дуже часті — розлади травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея; нечасті – прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка; поодинокі – коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт; рідкісні — шлунково-кишкова перфорація; невідомо — панкреатит.
Шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку гепатобіліарної системи: нечасті — порушення показників функції печінки (наприклад підвищення трансаміназ або білірубіну); рідкісні — гепатит; невідомо — жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасті — ангіоневротичний набряк, свербіж, висип; поодинокі — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка; рідкісні — бульозний дерматит, мультиформна еритема; невідомо — реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.
З боку сечовидільної системи: нечасті — затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини у сироватці крові); рідкісні — ГНН, зокрема у пацієнтів з факторами ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо — жіноче безпліддя, затримка овуляції.
Загальні розлади та розлади у місці введення: нечасті — набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок; невідомо — грипоподібні симптоми.
З боку опорно-рухової системи: невідомо — артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані з суглобами.
Окремі серйозні та/або часті побічні реакції. Повідомлялося дуже рідко про випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом та іншими потенційно мієлотоксичними лікарськими засобами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Побічні реакції, які не виявляли під час застосування препарату, але які загальноприйнято є характерними для інших сполук класу. Органічне ниркове ураження, що, імовірно, призводить до ГНН: повідомлялося дуже рідко про випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшої тривалості лікування, необхідної для контролю симптомів (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).
Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Мелоксикам не підходить для лікування пацієнтів, що потребують полегшення гострого болю.
У разі відсутності покращання після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.
Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно звертати увагу на можливі прояви рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.
Шлунково-кишкові порушення. Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування за наявності або без попередніх симптомів, або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід розпочинати лікування з найнижчої ефективної дози. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують одночасного застосування низької дози ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.
Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, зокрема гепарин як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин, або інші НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за один прийом або ≥3 г загальної добової дози, застосування мелоксикаму не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.
НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Порушення з боку печінки. До 15% пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам), можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, залишатися незміненими або бути тимчасовими при продовженні лікування. Помітні підвищення активності АлАТ або АсАТ (приблизно у 3 та більше разів вище норми) відмічали у 1% пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Додатково повідомлялося про рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним наслідком.
Стан пацієнтів, у яких наявні симптоми печінкової дисфункції або є підозра на печінкову дисфункцію, або тих, у кого спостерігалися відхилення печінкових тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності впродовж терапії лікарським засобом. Якщо клінічні ознаки та симптоми зіставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо виникають системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висип та інші), то застосування Мелоксикам-КВ слід припинити.
Серцево-судинні порушення. За пацієнтами з АГ та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП виникали затримка рідини та набряк.
Для пацієнтів із факторами ризику рекомендується клінічний контроль АТ на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом. Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, периферичним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного аналізу. Подібний аналіз необхідний до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
НПЗП можуть підвищити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Підвищення ризику пов’язано з тривалістю застосування. У пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань такий ризик може бути підвищеним.
Порушення з боку шкіри. Є повідомлення про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму. Пацієнти повинні бути проінформовані про ознаки та симптоми тяжких уражень та уважно стежити за реакціями шкіри. Найвищий ризик виникнення синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування. Якщо у пацієнта наявні симптоми або ознаки синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу (наприклад шкірний висип, що прогресує часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), слід припинити лікування мелоксикамом. Важливо якнайшвидше діагностувати і припинити застосування будь-яких препаратів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. З цим пов’язаний кращий прогноз при тяжких ураженнях шкіри. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму, прийом препарату не можна відновлювати у будь-який час у майбутньому.
Анафілактичні реакції. Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть виникати у пацієнтів без відомої реакції на мелоксикам. Лікарський засіб Мелоксикам-КВ не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Такий симптоматичний комплекс відмічають у пацієнтів з БА, у яких повідомлялося про риніти з чи без назальних поліпів або тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактоїдної реакції.
Параметри печінки та функція нирок. Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, як і підвищення рівня креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, та інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначними і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.
Функціональна ниркова недостатність. НПЗП шляхом пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність внаслідок зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після підвищення дози рекомендується ретельний контроль ниркової функції, включаючи об’єм діурезу, у пацієнтів із такими факторами ризику:
- літній вік;
- одночасне застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
- гіповолемія (будь-якого генезу);
- застійна серцева недостатність;
- ниркова недостатність;
- нефротичний синдром;
- люпус нефропатія;
- тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін <25 г/л або ≥10 за класифікацією Чайлда — П’ю).
У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичного синдрому.
Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не повинна перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну >25 мл/хв).
Затримка натрію, калію та води. НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може відмічатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Внаслідок цього у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або АГ. Тому пацієнтам із такими ризиками рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Гіперкаліємія. Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У таких випадках потрібно регулярно проводити контроль рівнів калію.
Комбінація з пеметрекседом. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і щонайменше на 2 дні після введення (див ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Інші застереження та заходи безпеки. Побічні реакції часто гірше переносять пацієнти літнього віку, слабкі або ослаблені хворі, які потребують ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, слід бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть бути летальними (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Мелоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендовано жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
До складу лікарського засобу входить лактоза, тому цей препарат не рекомендується приймати пацієнтам з рідкісною вродженою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози чи галактози.
Маскування запалення та лихоманки. Фармакологічна дія мелоксикаму щодо зменшення вираженості лихоманки та запалення може ускладнити діагностику при підозрюваному неінфекційному больовому стані.
Лікування кортикостероїдами. Мелоксикам не може бути імовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.
Гематологічні ефекти. Анемія може виникати у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи мелоксикам. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною чи неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи мелоксикам, слід контролювати гемоглобін або гемокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.
НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від ацетилсаліцилової кислоти, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та зворотний. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, які приймають мелоксикам та у яких можливі побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, зокрема розлади згортання крові, або пацієнтів, які отримують антикоагулянти.
Застосування пацієнтам з наявною БА. Пацієнти з БА можуть мати аспіринчутливу БА. Застосування ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів з аспіринчутливою БА асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. З огляду на перехресну реакцію, включаючи бронхоспазм, між ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗП, мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до ацетилсаліцилової кислоти, та слід обережно призначати пацієнтам з наявною БА.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона і плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити підвищення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менше ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик підвищується зі зростанням дози та тривалості лікування.
Під час І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка намагається завагітніти або у І та ІІ триместр вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування повинні бути мінімальними.
У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:
- серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- порушення функції нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідрамніоном;
можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:
- можливість подовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
- пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.
Тому мелоксикам протипоказаний у ІІІ триместр вагітності.
Годування грудьми. Хоча конкретних даних щодо препарату немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати в грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують грудьми.
Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез ЦОГ/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Спеціальних досліджень щодо впливу лікарського засобу на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що виникали, можна припустити, що мелоксикам не впливає або чинить незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких відмічали розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення з боку ЦНС, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

дослідження щодо взаємодії проводили лише за участю дорослих.
Ризики, пов’язані з гіперкаліємією. Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть сприяти гіперкаліємії: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус і триметоприм.
Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає у разі, якщо вищезгадані лікарські засоби застосовувати одночасно з мелоксикамом.
Фармакодинамічні взаємодії
Інші НПЗП та ацетилсаліцилова кислота. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за 1 прийом або ≥3 г загальної добової дози.
Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у ШКТ.
Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
В інших випадках (наприклад при профілактичних дозах) застосування гепарину потрібна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНВ), якщо доведена неможливість уникнення такої комбінації.
Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби: підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад пацієнти з дегідратацією або пацієнти літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку поєднаної терапії та періодично у подальшому (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад блокатори β-адренорецепторів). Як і для нижчезазначених лікарських засобів, можливе зниження антигіпертензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).
Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП внаслідок медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.
Деферасирокс. Одночасне застосування мелоксикаму і деферасироксу може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід виявляти обережність при комбінуванні цих лікарських засобів.
Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів
Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові (внаслідок зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягнути токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.
Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується одночасно застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (понад 15 мг/тиж) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, що приймають низьку дозу метотрексату, зокрема пацієнтам з порушеною функцією нирок. У разі коли необхідне комбіноване лікування, слід контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиж) не зазнала впливу поєднаного лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. інформацію, наведену вище) (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пеметрексед. При одночасному застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом у пацієнтів з кліренсом креатиніну 45–79 мл/хв прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення, і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, стан пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічних реакцій. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <45 мл/хв) одночасне застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.
Для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв) дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімінацію пеметрекседу, а, отже, підвищити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід дотримуватися обережності при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв).
Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму
Колестирамін прискорює виведення мелоксикаму внаслідок порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50% і Т_½ скорочується до 13±3 год. Ця взаємодія є клінічно значущою.
Фармакокінетична взаємодія: вплив комбінації мелоксикаму та інших лікарських засобів на фармакокінетику
Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід). Мелоксикам майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на дві третини опосередкований ферментами цитохрому (CYP) Р450 (основний шлях — CYP 2C9 та допоміжний шлях — CYP 3A4) і на одну третину — іншими шляхами, наприклад шляхом пероксидазного окиснення. Слід брати до уваги можливість фармакокінетичних взаємодій при одночасному введенні мелоксикаму і лікарських засобів, які явно пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або CYP 3A4. Взаємодії, опосередкованої CYP 2C9, можна очікувати при застосуванні в комбінації з такими лікарськими засобами, як пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення рівня цих засобів і мелоксикаму в плазмі крові. Стан пацієнтів, які приймають мелоксикам та препарати сульфонілсечовини або натеглінід, слід ретельно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримувальній терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до АГ, ГНН, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може виникати при передозуванні.
Терапія. При передозуванні НПЗП пацієнтам рекомендовано симптоматичні та підтримувальні заходи. Наявні дані свідчать про прискорення виведення мелоксикаму шляхом прийому 4 пероральних доз колестираміну 3 рази на добу.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.
Зберігати в недоступному для дітей місці.