• Кабинет
  • БЕРЛІПРИЛ® (BERLIPRIL®)

    Склад і форма випуску

    БЕРЛІПРИЛ® 5
    таблетки 5 мг блістер, № 30Ціни в аптеках
    Еналаприлу малеат
    5 мг
    Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, желатин, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, крахмалгліколят натрію типу а.
    № UA/7553/01/03 від 14.11.2019
    B За рецептом
    БЕРЛІПРИЛ® 10
    таблетки 10 мг блістер, № 30Ціни в аптеках
    Еналаприлу малеат
    10 мг
    Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, крахмалгліколят натрію типу а, желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид коричневий (е172).
    № UA/7553/01/01 від 06.03.2018
    B За рецептом
    БЕРЛІПРИЛ® 20
    таблетки 20 мг блістер, № 30Ціни в аптеках
    Еналаприлу малеат
    20 мг
    Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, крахмалгліколят натрію типу а, желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (е 172).
    № UA/7553/01/02 від 06.03.2018
    B За рецептом

    Фармакологічні властивості

    фармакодинаміка

    Берліприл® (еналаприлу малеат) — сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну.

    Механізм дії. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) є пептидилпептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у пресорну речовину ангіотензин II. Після абсорбції еналаприлу малеат гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину II, що приводить до підвищення активності реніну у плазмі крові (внаслідок блокування механізму негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну) і до зменшення секреції альдостерону.

    АПФ є ідентичним кініназі II. Таким чином, Берліприл® також може блокувати розщеплення брадикініну, потужного вазодепресорного пептиду. Проте роль, яку відіграє цей ефект у терапевтичній дії еналаприлу, залишається не вивченою.

    Механізм, завдяки якому Берліприл® знижує АТ, пов’язують передусім із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Берліприл® може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою АГ.

    Застосування Берліприлу® у пацієнтів з АГ призводить до зниження АТ у пацієнтів у горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного підвищення ЧСС.

    Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження АТ може потребувати кількох тижнів терапії. Раптова відміна Берліприлу® не асоціювалася зі швидким підвищенням АТ.

    Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається через 2–4 год після перорального прийому разової дози еналаприлу малеату. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 год, а максимальне зниження АТ досягається через 4–6 год після застосування. Тривалість ефекту залежить від дози. Однак при прийомі препарату в рекомендованих дозах продемонстровано, що антигіпертензивний і гемодинамічний ефекти підтримувалися щонайменше протягом 24 год.

    Дослідження гемодинаміки у хворих на есенціальну АГ довели, що зниження АТ супроводжувалося зменшенням периферичного опору в артеріях та збільшенням хвилинного об’єму крові, але ЧСС незначно змінювалася або не змінювалася. Після застосування Берліприлу® кровообіг у нирках збільшувався; ступінь клубочкової фільтрації залишався незміненим. Ознаки затримки натрію та води не спостерігалися. Проте у пацієнтів, у яких швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) до початку терапії була низькою, цей показник зазвичай підвищувався.

    У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок як з наявністю, так і з відсутністю цукрового діабету, після прийому еналаприлу малеату спостерігалося зменшення альбумінурії, а також зменшення виведення із сечею IgG та загального білка.

    При одночасному застосуванні діуретичних засобів групи тіазидів антигіпертензивна дія Берліприлу® має адитивний характер. Берліприл® може зменшити вираженість або запобігти проявам гіпокаліємії, індукованої тіазидом.

    У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають препарати групи наперстянки та діуретичні засоби, після перорального або в/в застосування еналаприлу малеату спостерігалося зменшення периферичного опору та зниження АТ. Хвилинний об’єм крові збільшувався, тоді як ЧСС (у пацієнтів із серцевою недостатністю зазвичай підвищена), навпаки, зменшувалася. Так само знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Переносимість фізичного навантаження та ступінь серцевої недостатності, визначені за критеріями Нью-Йоркської асоціації кардіологів, покращилися. При тривалому лікуванні ці ефекти зберігаються.

    У пацієнтів із серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості еналаприл уповільнював прогресування дилатації/збільшення серця та серцевої недостатності, визначених за зменшенням кінцевого діастолічного та систолічного об’ємів у лівому шлуночку та за покращенням фракції викиду.

    У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD, дослідження профілактики) вивчали популяцію пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду <35%). 4228  пацієнтів були рандомізовані у групи прийому плацебо (n=2117) або еналаприлу малеату (n=2111). У групі плацебо 818 осіб мали серцеву недостатність або померли (38,6%) порівняно із 630 пацієнтами у групі еналаприлу малеату (29,8%) (зниження відносного ризику (ВР) 29%; 95% довірчий інтервал (ДІ): 21–36%; p<0,001).

    518 пацієнтів у групі плацебо (24,5%) та 434 — у групі еналаприлу малеату (20,6%) померли або були госпіталізовані у зв’язку з розвитком серцевої недостатності або ускладнення вже існуючого захворювання (зниження ВР 20%; 95% ДІ: 9–30%; p<0,001).

    У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD, дослідження лікування) вивчали популяцію пацієнтів із клінічними проявами застійної серцевої недостатності внаслідок систолічної дисфункції (фракція викиду <35%). 2569 пацієнтів, які отримували традиційне лікування серцевої недостатності, були рандомізовано розділені на групи прийому плацебо (n=1284) або еналаприлу (n=1285). У групі плацебо зареєстровано 510 (39,7%) летальних випадків порівняно з 452 (35,2%) випадками у групі еналаприлу (зниження ВР 16%; 95% ДІ: 5–26%; p=0,0036). У групі плацебо було зареєстровано 461 летальний випадок, спричинений серцево-судинними захворюваннями порівняно з 399 випадками у групі еналаприлу (зниження ВР 18%; 95% ДІ: 6–28%; p<0,002), головним чином внаслідок зниження летальності від прогресивної серцевої недостатності (251 випадок у групі плацебо порівняно з 209 випадками у групі еналаприлу (зниження ВР 22%; 95% ДІ: 6–35%)). Кілька пацієнтів померли або були госпіталізовані у зв’язку з прогресуванням серцевої недостатності (736 пацієнтів у групі плацебо та 613 — у групі еналаприлу (зниження ВР 26%; 95% ДІ: 18–34%; p<0,0001)). Загалом у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка в дослідженні SOLVD еналаприл знижував ВР інфаркту міокарда на 23% (95% ДІ: 11–34%; p<0,001), а також ВР госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20% (95% ДІ: 9–29%; p<0,001).

    У двох масштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial/Поточне міжнародне дослідження застосування телмісартану окремо та в комбінації з раміприлом) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes/Дослідження лікування діабетичної нефропатії)) вивчалося застосування інгібітора АПФ у комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину II.

    Дослідження ONTARGET проводили за участю пацієнтів, які мали серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання в анамнезі або цукровий діабет 2-го типу, що супроводжувалося ознаками ураження органів-мішеней. У дослідженні VA NEPHRON-D брали участь пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу та діабетичною нефропатією. У процесі цих досліджень виявлено незначний сприятливий ефект щодо результатів ниркових та/або серцево-судинних порушень та зниження летальності, тоді як спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. З урахуванням подібних фармакодинамічних властивостей ці результати також стосуються й інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

    Саме тому пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.

    Дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints/Застосування аліскірену при діабеті 2-го типу з використанням серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) було змодельоване з метою визначення переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II для пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинним захворюванням. Дослідження було достроково припинено у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення небажаних явищ. Летальний кінець, спричинений серцево-судинним захворюванням або інсультом, частіше виникав у групі аліскірену, ніж у групі плацебо, як і інші серйозні небажані явища, що є предметом дослідження (гіперкаліємія, гіпотензія та ниркова дисфункція).

    Клінічна фармакологія у дітей. Існує обмежений досвід застосування препарату у дітей з АГ віком старше 6 років. У клінічних дослідженнях за участю 110 дітей з АГ віком від 6 до 16 років, у яких маса тіла становила ≥20 кг, а ШКФ >30 мл/хв/1,73 м2, пацієнти, маса тіла яких була <50 кг, отримували 0,625 мг; 2,5 мг або 20 мг еналаприлу малеату щоденно, а пацієнти з масою тіла ≥50 кг отримували 1,25 мг; 5 мг або 40 мг еналаприлу малеату щоденно. При прийомі 1  раз на добу еналаприлу малеат знижував АТ залежно від дози. Дозозалежний антигіпертензивний ефект спостерігався в усіх підгрупах (за віком, стадією Таннера, статтю, расою). Проте при застосуванні найнижчих досліджуваних доз 0,625 мг та 1,25 мг, що відповідає у середньому 0,02 мг/кг 1 раз на добу, не виявлено відповідної антигіпертензивної ефективності. Максимальна доза препарату, яку вивчали під час дослідження, становила 0,58 мг/кг (до 40 мг) 1 раз щоденно. Профіль небажаних явищ у дітей був аналогічним тому, що спостерігався у дорослих пацієнтів.

    Фармакокінетика. Всмоктування. Після перорального прийому еналаприлу малеат швидко всмоктується, його Cmax у сироватці крові досягається протягом 1-ї години. За даними виведення із сечею ступінь всмоктування еналаприлу малеату при пероральному прийомі таблеток становить приблизно 60%. Після всмоктування прийнятий перорально еналаприлу малеат швидко та повністю гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Cmax еналаприлату в сироватці крові спостерігається приблизно через 4 год після перорального прийому таблеток еналаприлу.

    Ефективний Т½ еналаприлату після багаторазового перорального застосування еналаприлу становить 11 год.

    Розподіл. У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій не більше 60% еналаприлату зв’язується з білками плазми крові.

    Біотрансформація. За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного значного свідчення щодо метаболізму еналаприлу малеату.

    Виведення. Еналаприлат виділяється в основному нирками. Головними компонентами у сечі є еналаприлат, кількість якого становить приблизно 40% дози, та незмінений еналаприлу малеат (приблизно 20%).

    Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу малеату та еналаприлату. Після введення 5 мг 1 раз на добу пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 40–60 мл/хв) значення AUC еналаприлату в стабільному стані було приблизно в 2 рази більшим, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) величина AUC збільшилася приблизно у 8 разів. На цій стадії ниркової недостатності ефективний Т½ еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу малеату подовжується, а швидкість досягнення стаціонарного рівня уповільнюється (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

    Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс при діалізі становить 62 мл/хв.

    Діти. Проведено дослідження фармакокінетики із застосуванням багаторазових доз за участю 40 дітей, хлопчиків та дівчаток з АГ віком від 2 міс до ≤16 років, які приймали еналаприлу малеат перорально в дозі від 0,07 до 0,14 мг/кг/добу. Не виявлено ніяких серйозних відмінностей у фармакокінетиці еналаприлату у дітей порівняно з дорослими. Результати свідчать про збільшення AUC (при нормуванні доз у розрахунку на масу тіла) з віком, однак таке збільшення AUC не спостерігалося, якщо дози нормувалися у розрахунку на площу тіла. У стаціонарному стані середній ефективний період напівнакопичення еналаприлату становив 14 год.

    Період годування груддю. Через 4–6 год після прийому одноразової пероральної дози 20 мг у п’ятьох жінок після пологів середня Cmax еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (діапазон 0,54–5,9 мкг/л).

    Середня Cmax еналаприлату у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (діапазон 1,2–2,3 мкг/л); Cmax спостерігалися у різний час протягом періоду до 24 год. З огляду на значення Cmax у грудному молоці, максимальна доза, яку отримує дитина, яка перебуває винятково на грудному годуванні, становить 0,16% материнської дози.

    Cmax еналаприлу у грудному молоці жінки, яка перорально приймала еналаприл у дозі 10 мг/добу протягом 11 міс, становила 2 мкг/л через 4 год після прийому дози, а Cmax еналаприлату — 0,75 мкг/л — приблизно через 9 год після прийому дози. Загальна кількість еналаприлу та еналаприлату у грудному молоці, яку вимірювали протягом доби, становила 1,44 та 0,63 мкг/л відповідно.

    Неможливо було визначити концентрацію еналаприлату у грудному молоці (<0,2 мкг/л) через 4 год після прийому одноразової дози еналаприлу 5 мг в однієї матері та дози 10 мг у двох матерів; концентрації еналаприлу не були визначені.

    Доклінічні дані з безпеки. Доклінічні дані не свідчать про особливу небезпеку для людей з огляду на стандартні дослідження щодо безпечної фармакології, токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродуктивну функцію.

    Дані досліджень репродуктивної токсичності дають змогу припустити, що еналаприлу малеат не впливає на фертильність і функціонування репродуктивної системи у щурів та не володіє тератогенним ефектом. У дослідженні, у якому препарат вводили щурам до спаровування і в період вагітності, у період лактації виявлена підвищена летальність потомства. Доведено, що препарат проходить через плаценту і виводиться з молоком. Також доведено фетотоксичну дію (шкідливий вплив на плід та/або загибель плода) препаратів, що належать до класу інгібіторів АПФ, якщо їх призначати у II та III триместр вагітності.

    Показання БЕРЛІПРИЛ

    • лікування у разі АГ.
    • Лікування у разі серцевої недостатності з наявними симптомами.
    • Профілактика симптоматичної серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤35%).

    Застосування БЕРЛІПРИЛ

    вживання їжі не впливає на всмоктування таблеток Берліприл®. Оскільки таблетка не ділиться, у разі призначення препарату в дозі <5 мг слід застосовувати препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.

    Дозу препарату слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) та від дії препарату на АТ.

    АГ. Початкова доза Берліприлу® становить від 5 до 20 мг залежно від ступеня тяжкості АГ та стану пацієнта. Берліприл® приймати 1 раз на добу.

    При АГ легкого ступеня рекомендована початкова доза препарату становить 5–10 мг. У пацієнтів із вираженою активацією РААС (наприклад із реноваскулярною гіпертензією, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції чи тяжкою АГ) можливе надмірне зниження АТ після прийому початкової дози. Цим пацієнтам рекомендується початкова доза ≤5 мг, а початок лікування має проходити під спостереженням лікаря.

    Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку лікування еналаприлом. Для цих пацієнтів рекомендується початкова доза ≤5 мг. У разі необхідності комбінованого лікування за 2–3 дні до початку призначення препарату Берліприл® слід припинити прийом діуретиків. Необхідно перевіряти функцію нирок і рівень калію в сироватці крові.

    Звичайна підтримувальна доза — 20 мг/добу. Максимальна добова доза становить 40 мг.

    Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка. Для лікуванняу разі симптоматичної серцевої недостатності застосовують Берліприл® разом із діуретиками та за необхідності — препаратами наперстянки або блокаторами бета-адренорецепторів. Початкова доза препарату Берліприлу® для пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним спостереженням лікаря для встановлення первинного впливу препарату на АТ. У разі відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку лікування Берліприлом®, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримувальної дози 20 мг, яку необхідно призначати одноразово або розподіляти на 2 прийоми, залежно від індивідуальної переносимості препарату. Таке титрування дози рекомендовано здійснювати впродовж перших 2–4 тиж лікування. Подібний терапевтичний режим ефективно знижує летальність серед пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг/добу, яку слід ділити на 2 прийоми.

    Рекомендоване титрування дози препарату Берліприл® у пацієнтів із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка.

    Тиждень Доза, мг/добу
    1-й Дні 1–3: 2,5 мг/добу* за 1 прийом

    Дні 4–7: 5 мг/добу за 2 прийоми

    2-й 10 мг/добу за 1 або 2 прийоми
    3-й та 4-й 20 мг/добу за 1 або 2 прийоми

    *З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок або тим, хто приймає діуретики (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Як до, так і після початку лікування Берліприлом® слід здійснювати ретельний контроль АТ і функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), оскільки повідомляли про виникнення артеріальної гіпотензії та (рідше) наступної ниркової недостатності. Пацієнтам, які приймають діуретики, за можливості слід знизити дозу до початку лікування препаратом Берліприл®. Розвиток артеріальної гіпотензії на початку лікування препаратом Берліприл® не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення прийому препарату. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

    Дозування при нирковій недостатності. Необхідно збільшити інтервал між прийомами еналаприлу і/або знизити дозування препарату.

    Стан нирок Кліренс креатиніну (КК), мл/хв Початкова доза, мг/добу
    Помірні/середні/тяжкі порушення функції нирок 30<КК<80 5–10
    Тяжкі порушення функції нирок 10<КК≤30 2,5
    Ниркова недостатність КК≤10 2,5 (у дні діалізу**)

    **Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Еналаприлат піддається діалізу. Дозу в дні, в які діаліз не проводиться, необхідно коригувати залежно від ступеня зниження АТ.

    Пацієнти літнього віку. Дозу слід коригувати залежно від функції нирок див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

    Діти. Клінічні дані щодо застосування Берліприлу® у дітей з АГ обмежені (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Для дітей, які можуть ковтати таблетки, дозу слід підбирати індивідуально залежно від його стану, ступеня зниження АТ та маси тіла. Дітям з масою тіла 20-50 кг рекомендована початкова доза становить 2,5 мг, а для пацієнтів з масою тіла ≥50 кг — 5 мг. Берліприл® приймають 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від потреб пацієнта. Не слід перевищувати максимальну добову дозу 20 мг для пацієнтів із масою тіла 20–50 кг та 40 мг — для пацієнтів з масою тіла >50 кг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Берліприл® не рекомендується дітям із ШКФ <30 мл/хв/1,73 м2 у зв’язку з відсутністю відповідної інформації.

    Протипоказання

    • підвищена чутливість до еналаприлу малеату, інших інгібіторів АПФ або до будь-яких інших компонентів препарату.
    • Наявність в анамнезі ангіонабряку, який розвинувся внаслідок застосування інгібіторів АПФ.
    • Спадковий або ідіопатичний ангіонабряк.
    • Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності чи годування груддю)

    .

    Одночасно застосовувати Берліприл® з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2).

    Еналаприл не слід застосовувати у комбінації з сакубітрилом/валсартаном у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення ангіонабряку. Не слід застосовувати еналаприл протягом 36 год після переходу з/на прийом сакубітрилу/валсартану, препарату, що містить інгібітор неприлізину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Побічна дія

    побічні ефекти, що можуть виникнути під час прийому еналаприлу, класифіковані за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100; <1/10), нечасто (≥1/1000; <1/100), рідко (≥1/10 000; <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

    З боку кровоносної та лімфатичної систем: нечасто — анемія (включаючи апластичну і гемолітичну); рідко — нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

    З боку ендокринної системи: частота невідома — синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

    З боку обміну речовин та харчування: нечасто — гіпоглікемія.

    З боку нервової системи та психіки: часто — депресія, головний біль; нечасто — сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, головокружіння; рідко — аномальні сновидіння, розлади сну.

    З боку органа зору: дуже часто — розмитість зору.

    З боку серцево-судинної системи: дуже часто — запаморочення; часто — гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія; нечасто — ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарда чи інсульт (у клінічних випробуваннях показники захворюваності були порівнянні з показниками у плацебо та активних контрольованих груп), можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів з високим ризиком; рідко — синдром Рейно.

    З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння: дуже часто — кашель; часто — задишка; нечасто — ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма; рідко — легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

    З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — нудота; часто — діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; нечасто — кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; рідко — стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко — ангіонабряк кишечнику.

    З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко — печінкова недостатність, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю).

    З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — висипання, гіперчутливість/ангіонабряк (у тому числі обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/чи гортані) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); нечасто — підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; рідко — множинна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія.

    Повідомляли про розвиток складного симптомокомплексу, який може включати деякі або усі з таких проявів — лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл, зростання ШОЕ, еозинофілія і лейкоцитоз. Можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви.

    З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; рідко — олігурія.

    З боку статевої системи та молочних залоз: нечасто — імпотенція; рідко — гінекомастія.

    Загальні порушення та порушення умов введення: дуже часто — астенія; часто — підвищена втомлюваність; нечасто — м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка.

    Зміни лабораторних показників: часто — гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові; нечасто — підвищення концентрації сечовини у крові, гіпонатріємія; рідко — зростання рівнів ферментів печінки, підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові.

    Особливості застосування

    симптоматична гіпотензія. Симптоматична гіпотензія рідко виникає у пацієнтів із неускладненою АГ. У пацієнтів з АГ, які отримують Берліприл®, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок лікування діуретиками, обмеження вживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих з діареєю чи блюванням (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, ПОБІЧНА ДІЯ). Симптоматичну гіпотензію виявляли й у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів із тяжчими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Цим пацієнтам лікування Берліприлом® слід розпочинати під спостереженням лікаря. При зміні дози Берліприлу® та/або діуретичних препаратів контроль має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження пацієнтів з ІХС або із захворюваннями судин мозку, в яких надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда чи інсульту.

    При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтальне положення та, якщо необхідно, ввести в/в фізіологічний р-н. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування, яке можна продовжити після нормалізації АТ завдяки компенсуванню ОЦК.

    У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим АТ Берліприл® може додатково знижувати рівень АТ. Така реакція на прийом препарату очікувана і зазвичай не є підставою для припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає вираженою, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або препаратом Берліприл®.

    Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з особливою обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку. Їхнього прийому слід уникати у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції.

    Порушення функції нирок. Пацієнтам із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. ЗАСТОСУВАННЯ), а потім — залежно від реакції пацієнта на лікування. Для цих пацієнтів стандартною медичною практикою є здійснення рутинного контролю вмісту калію і рівня креатиніну. Зокрема, були повідомлення про розвиток ниркової недостатності при застосуванні еналаприлу малеату, переважно у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, що були першопричиною захворювання, у тому числі зі стенозом ниркових артерій. Така ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, має оборотний характер за умови її своєчасної діагностики та відповідного лікування.

    У деяких пацієнтів з АГ, у яких не виявлено захворювання нирок перед початком лікування, еналаприлу малеат поєднано з діуретиками спричиняв підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним знизити дозу та/чи відмінити діуретик. Така ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див.  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ. Реноваскулярна гіпертензія).

    Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функції нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Цим пацієнтам лікування слід розпочинати з низьких доз під ретельним лікарським спостереженням з уважним титруванням дози і контролем функції нирок.

    Трансплантація нирки. Немає досвіду прийому препарату Берліприл® хворими, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому застосування препарату Берліприл® не рекомендоване.

    Печінкова недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ асоціювався із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального кінця. Механізм такого синдрому залишається нез’ясованим. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітно підвищується рівень ферментів печінки, повинні припинити прийом інгібітора АПФ і перебувати під спостереженням лікаря.

    Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зафіксовано появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприлу малеат слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, пацієнтам, яким призначена імуносупресивна терапія, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо, якщо вже наявне порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, що іноді не піддавались інтенсивній антибіотикотерапії. При призначенні еналаприлу малеату цим пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, пацієнти повинні повідомляти про будь-який прояв інфекції.

    Гіперчутливість/ангіонабряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі Берліприлу®, були зареєстровані повідомлення про ангіонабряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди лікування. У цих випадках слід негайно припинити лікування препаратом Берліприл® і встановити постійне спостереження пацієнта, щоб упевнитись у повному усуненні симптомів. Спостереження можна припинити лише після зникнення усіх таких симптомів. Навіть у разі набряку лише язика без порушення дихання пацієнти потребують подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім. Дуже рідко повідомляли про летальний кінець внаслідок ангіонабряку гортані або набряку язика. У разі, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у пацієнтів із хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. При залученні язика, голосових зв’язок або гортані з появою загрози обструкції дихальних шляхів необхідно невідкладно розпочати відповідне лікування, наприклад п/ш введення р-ну адреналіну у співвідношенні 1:1000 (0,3–0,5 мл), та/або вжити заходів для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

    У пацієнтів негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіонабряк порівняно з пацієнтами інших рас.

    Пацієнти з ангіонабряком в анамнезі, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (також див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

    Поєднаний прийом інгібіторів АПФ та сакубітрилу/валсартану протипоказаний у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення ангіонабряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном не слід розпочинати раніше ніж через 36 год після застосування останньої дози Берліприлу®. Терапію Берліприлом® не можна розпочинати раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    При одночасному прийомі інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може підвищуватися ризик виникнення ангіонабряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика з респіраторним порушенням чи без нього) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    Необхідно дотримуватись обережності на початковому етапі прийому рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітори АПФ.

    Підвищений ризик виникнення ангіонабряку був виявлений при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та альтеплази (тромболітична терапія).

    Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії, спрямованої проти отрути перетинчастокрилих. Зрідка при проведенні десенсибілізуючої терапії проти отрути перетинчастокрилих та одночасному застосуванні інгібіторів АПФ виникали анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу для життя. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку десенсибілізуючої терапії тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

    Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ЛПНЩ. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) із застосуванням декстрансульфату зрідка спостерігалися анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу для життя. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку аферезу тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

    Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад «AN 69®») і застосовують одночасно інгібітори АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому цим пацієнтам рекомендується застосовувати діалізні мембрани іншого типу або гіпотензивний засіб іншої групи.

    Гіпоглікемія. Хворим на цукровий діабет, які отримують лікування пероральними антидіабетичними лікарськими засобами або інсуліном та яким додатково призначили інгібітори АПФ, слід ретельно контролювати рівень глюкози в крові, особливо протягом першого місяця комбінованого застосування (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    Кашель. Повідомляли про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

    Оперативні втручання/анестезія. Під час обширних хірургічних втручань або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприлу малеат блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити такими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

    Гіперкаліємія. Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з порушеннями функції нирок, віком >70 років, із цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом і поєднаним прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, а також у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення калію в крові (наприклад гепарин, ко-тримоксазол також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушеннями функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові.

    Гіперкаліємія може спричинити серйозну, інколи летальну аритмію. Якщо поєднаний прийом еналаприлу і будь-якого з вищезазначених препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, часто контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    Рекомендовано проводити регулярний контроль рівня калію у сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    Калій сироватки крові. Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у осіб, які приймають калієві добавки (включаючи сольові замінники), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол), гепарин, циклоспорин і особливо — антагоністи альдостерону або ангіотензин-рецепторні блокатори, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики, триметоприм, ко-тримоксазол і калієві добавки слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (для блокаторів ангіотензинрецепторів див. Подвійна блокада РААС у цьому розділі).

    Необхідно контролювати калій у сироватці крові та функції нирок (див. Порушення функції нирок у цьому розділі та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    Додатковими факторами ризику розвитку гіперкаліємії є вік (>70 років), цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, транзиторні стани, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, інколи летальну аритмію.

    Препарати літію. Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована.

    Подвійна блокада РААС. Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функцію нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому здійснювати подвійну блокаду РААС за допомогою комбінованої терапії з інгібіторами АПФ, блокаторами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується (див. Фармакодинаміка та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

    Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, терапію слід проводити під ретельним спостереженням лікаря та здійснювати періодичний моніторинг функції нирок, рівнів електролітів та АТ.

    Пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.

    Лактоза. Берліприл® містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози цей препарат застосовувати не слід. Берліприл® містить <200 мг лактози у таблетці.

    Застосування у дітей. Дані щодо ефективності та безпеки застосування еналаприлу малеату у дітей віком від 6  років із наявною АГ обмежені, а досвід застосування при інших показаннях відсутній. Фармакокінетичні дані щодо застосування препарату дітям віком від 2 міс обмежені (див. Фармакодинаміка, Фармакокінетика та ЗАСТОСУВАННЯ). Берліприл® призначений тільки для дітей з АГ, він не рекомендується для застосування при інших показаннях.

    У зв’язку з відсутністю відповідної інформації не рекомендується застосовувати еналаприл дітям із показником клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73 м2 (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

    Вагітність. Не слід розпочинати лікування інгібіторами АПФ у період вагітності.

    У разі необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ жінкам, які планують вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, профіль безпеки застосування яких у період вагітності встановлений.

    Якщо діагностовано вагітність, то лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, Застосування у період вагітності чи годування груддю).

    Етнічні відмінності. Як і у випадку інгібіторів АПФ, у пацієнтів негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшого поширення низького рівня реніну в осіб цієї раси.

    Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітність. Протипоказано застосовувати препарат вагітним або жінкам, які планують вагітність.

    Якщо вагітність підтверджена, застосування інгібіторів АПФ необхідно негайно припинити і за потреби розпочати лікування альтернативними засобами.

    Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенезу внаслідок застосування інгібіторів АПФ у I триместр вагітності не є неспростовними, однак незначне підвищення ризику не виключається. У разі необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ жінкам, які планують вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, безпеку застосування яких у період вагітності доведено.

    У разі застосування інгібіторів АПФ у II та III триместр вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (порушення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія).

    У матері існує ризик виникнення олігогідрамніону, що може спричинити зниження функції нирок плода та контрактуру м’язів кінцівок, деформації кісток черепа та обличчя, розвиток гіпоплазії легень.

    Якщо інгібітори АПФ застосовували у II триместр вагітності, рекомендовано УЗД нирок та черепа.

    Дітей, матері яких у період вагітності застосовували інгібітори АПФ, слід ретельно спостерігати щодо артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Період годування груддю. Обмежені фармакокінетичні дані підтверджують вміст інгібіторів АПФ у молоці матері в незначній концентрації (див. Фармакокінетика). Незважаючи на те що незначні концентрації інгібіторів АПФ клінічного значення не мають, у період годування груддю недоношених та немовлят перших тижнів життя застосовувати Берліприл® не рекомендується у зв’язку з наявністю ризику впливу на серцево-судинну систему та функцію нирок дитини, а також із недостатнім досвідом клінічного застосування. В інших випадках лікування препаратом жінок, які годують груддю, можна розглядати лише у разі нагальної потреби, і проводитися воно повинно під спостереженням лікаря з метою контролю стосовно побічних ефектів у дитини.

    Фертильність. Дослідження щодо ефектів препарату Берліприл® на фертильність людини не проводилися.

    Результати досліджень репродуктивної токсичності свідчать, що еналаприл не впливає на фертильність та репродуктивні характеристики у щурів.

    Діти. Берліприл® протипоказаний дітям віком молодше 6 років. Дані щодо ефективності та безпеки застосування еналаприлу малеату у дітей старше 6 років із наявною АГ обмежені, а досвід застосування при інших показаннях відсутній. Фармакокінетичні дані щодо застосування препарату у дітей віком старше 2 міс обмежені. Берліприл® призначений тільки дітям з АГ, але не рекомендується для застосування при інших показаннях.

    У зв’язку з відсутністю відповідної інформації не рекомендується застосовувати Берліприл® дітям із показником клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73 м2.

    Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. При керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами слід взяти до уваги імовірність виникнення запаморочення або підвищеної втомлюваності.

    Взаємодія з іншими лікарськими засобами

    препарати, що підвищують ризик виникнення ангіонабряку

    Інгібітори неприлізину. Одночасне застосування еналаприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки поєднане інгібування неприлізином та інгібіторами АПФ може підвищувати ризик виникнення ангіонабряку. Застосування сакубітрилу/валсартану не можна розпочинати раніше ніж через 36 год від останнього прийому дози еналаприлу. Терапію еналаприлом не можна розпочинати раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Рацекадотрил, інгібітори mTOR (наприклад темсиролімус, сиролімус, еверолімус) та вілдагліптин. Поєднаний прийом інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптину може підвищувати ризик виникнення ангіонабряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Інші антигіпертензивні препарати. Поєднаний прийом антигіпертензивних препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Одночасний прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити АТ.

    Калійзберігаючі діуретики, добавки з калієм або сольові замінники, що містять калій. Незважаючи на те що рівень калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які отримують терапію еналаприлом, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, тріамтерен або амілорид), калієві добавки або сольові замінники, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові.

    Необхідно дотримуватись обережності при одночасному призначенні препарату Берліприл® з іншими речовинами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм та ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик амілорид. Тому комбінація Берліприлу® з вищенаведеними препаратами не рекомендована. Якщо ж поєднаний прийом показаний, їх слід застосовувати з обережністю та при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано контролювати рівень калію в сироватці крові.

    Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та гепарину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано спостерігати за рівнем калію в сироватці крові.

    Діуретичні засоби (тіазидового ряду або петльові діуретики). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до зниження ОЦК та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Гіпотензивний ефект можна зменшити, якщо відмінити діуретик, компенсувати нестачу рідини або солей в організмі, якщо розпочати терапію еналаприлом з низьких доз.

    Тромболітики. Повідомляли про підвищений ризик виникнення ангіонабряку у пацієнтів, які при застосуванні альтеплази одночасно приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Антидіабетичні препарати. Епідеміологічні дослідження показали, що поєднане застосування інгібіторів АПФ і антидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Розвиток такої взаємодії найбільш вірогідний протягом перших тижнів поєднаного прийому та за наявності у пацієнтів ниркової недостатності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).

    Препарати літію. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і препаратів літію повідомляли про оборотні підвищення рівня літію в сироватці крові та його токсичність. Поєднаний прийом інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків може додатково підвищити рівень літію у сироватці крові та ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація необхідна для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/наркотичні засоби. Поєднаний прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів і нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2

    Постійний прийом НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, може зумовити послаблення ефекту діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути послаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

    Одночасний прийом НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ виявляє адитивний ефект на підвищення калію в сироватці крові та може призвести до порушення функції нирок. Зазвичай ці явища є оборотними. Зрідка може розвинутися ГНН, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок (в осіб похилого віку або у пацієнтів зі зниженим ОЦК, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію препаратів слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини і перебувати під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.

    Подвійна блокада РААС. Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину II) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем АТ, функції нирок і рівнів електролітів. Під час декількох досліджень повідомляли, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (у тому числі ГНН) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, діючого на РААС.

    Не рекомендовано застосовувати Берліприл® з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

    Препарати золота. Зрідка повідомляли про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають припливи до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які поєднано лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та одночасно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

    Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

    Алкоголь. Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

    Ацетилсаліцилова кислота та блокатори β-адренорецепторів. Поєднане застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах) та блокаторами β-адренорецепторів є безпечним.

    Передозування

    існують обмежені дані щодо передозування препарату. Згідно з наявними даними, основними ознаками передозування є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 год після прийому препарату і збігається з блокадою системи ренін-ангіотензин, та ступор. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легень, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, були зареєстровані після прийому відповідно 300 і 440 мг еналаприлу.

    Для лікування у разі передозування рекомендується в/в введення ізотонічного р-ну. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення з піднятими доверху ногами. Крім того, можна зробити інфузію ангіотензину II та/чи катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий недавно, вживають заходів, спрямованих на виведення еналаприлу малеату (наприклад штучно викликане блювання чи промивання шлунка, а також прийом абсорбентів та сульфату натрію). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При брадикардії, резистентній до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрацію електролітів і рівень креатиніну в сироватці крові.

    Умови зберігання

    при температурі не вище 25 °C.

    Діагнози, при яких застосовують БЕРЛІПРИЛ

    Дата додавання: 08.07.2020 р.
    © Компендиум 2019

    Інструкція

    Ціни на БЕРЛІПРИЛ в містах України

    Вінниця 64.41 грн./уп.

    «РАДУГА ЗДОРОВ'Я» Вінниця, вул. Київська, 164, тел.: +38043260412855.10 грн./уп.

    Дніпро 62.05 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Дніпро, вул. Глинки, 2, тел.: +38056790291252.45 грн./уп.

    Житомир 64.2 грн./уп.

    «БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Житомир, вул. Небесної Сотні, 12, тел.: +38080050051256.50 грн./уп.

    Запоріжжя 61.66 грн./уп.

    «АПТЕКА БАМ» Запоріжжя, вул. Чумаченка, 3457.50 грн./уп.

    Івано-Франківск 64.78 грн./уп.

    «РЕЦЕПТІКА» Івано-Франківськ, вул. Пасічна, 2А, тел.: +38067523307757.10 грн./уп.

    Київ 63.18 грн./уп.

    «ФАРМАЦІЯ» Київ, вул. Підвисоцького Професора, 13, тел.: +38044284522252.56 грн./уп.

    Кропивницький 63.64 грн./уп.

    «БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Кропивницький, вул. Попова Космонавта, 9, тел.: +38063034606858.95 грн./уп.

    Луцьк 65.74 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Луцьк, вул. Лесі Українки, 61, тел.: +38033272230259.35 грн./уп.

    Львів 65.65 грн./уп.

    «АПТЕКА ДОБРОГО ДНЯ» Львів, вул. Мазепи, 1Б, тел.: +38063035534159.50 грн./уп.

    Миколаїв 63.74 грн./уп.

    «БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Миколаїв, вул. Миколаївська, 15, тел.: +38051221407255.75 грн./уп.

    Одеса 63.19 грн./уп.

    «ПОЛІМЕД» Лиманка, ж/м Радужный, 23, тел.: +38048710756552.95 грн./уп.

    Полтава 62.49 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Полтава, вул. Ковпака, 2658.35 грн./уп.

    Рівне 65.61 грн./уп.

    «АПТЕКА ДОБРОГО ДНЯ» Рівне, вул. Гагаріна Юрія, 26, тел.: +38036246098059.50 грн./уп.

    Суми 63.11 грн./уп.

    «БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Суми, вул. Горького Максима, 39, тел.: +38054263184055.50 грн./уп.

    Тернопіль 65.26 грн./уп.

    «АПТЕКА ДОБРОГО ДНЯ» Тернопіль, вул. Руська, 40, тел.: +38093472782259.50 грн./уп.

    Ужгород 64.5 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Ужгород, вул. Капушанська, 47, тел.: +38095502024557.25 грн./уп.

    Харків 65.5 грн./уп.

    «БАЖАЄМО ЗДОРОВ'Я» Харків, просп. Ювілейний, 89, тел.: +38063034606657.95 грн./уп.

    Херсон 64.02 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Херсон, шосе Миколаевське, 1557.25 грн./уп.

    Хмельницький 65.87 грн./уп.

    «АПТЕКА ДОБРОГО ДНЯ» Хмельницький, вул. Свободи, 73, тел.: +38063035513359.50 грн./уп.

    Черкаси 64.5 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Черкаси, бульв. Шевченка Тараса, 385/3, тел.: +38095767474058.50 грн./уп.

    Чернігів 63.63 грн./уп.

    «АПТЕКА БАМ» Чернігів, просп. Перемоги, 14, тел.: +38067721043058.99 грн./уп.

    Чернівці 65.6 грн./уп.

    «МЕД-СЕРВІС» Чернівці, вул. Університетська, 8, тел.: +38037251693857.15 грн./уп.

    На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
    Developed by Maxim Levchenko