Берлітіон^® 600 ОД (Berlithion 600 U)

Кислота тіоктова - 600 ОД

фармакодинаміка. Тіоктова кислота — це подібна до вітамінів речовина, яка утворюється в організмі і виконує функцію коферменту при окисному декарбоксилуванні α–кетокислот. Спричинена цукровим діабетом гіперглікемія призводить до відкладання глюкози на матричних протеїнах кровоносних судин та утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання. Цей процес призводить до зменшення ендоневрального кровотоку та ендоневральної гіпоксії/ішемії, що пов’язано з підвищеним утворенням вільних кисневих радикалів, які пошкоджують периферичний нерв, а також до збіднення у периферичних нервах такого антиоксиданту, як глутатіон.
У дослідженнях на щурах тіоктова кислота впливала на біохімічний процес, спричинений цукровим діабетом, який був спровокований стрептозоцином, що зменшувало утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання, покращувало ендоневральний кровотік, підвищувало фізіологічний вміст глутатіону, який діє в ураженому діабетичним процесом нерві, подібно до дії антиоксиданту стосовно вільних кисневих радикалів. Такі ефекти свідчать про здатність тіоктової кислоти покращувати функцію периферичних нервів. Це стосується сенсорних порушень при полінейропатії, які можуть проявлятися у вигляді дизестезій і парестезій, таких як відчуття печіння, біль, відчуття оніміння або повзання мурашок.
У 1995 р. проведено багатоцентрове плацебо-контрольоване дослідження ефективності застосування тіоктової кислоти для симптоматичного лікування пацієнтів із діабетичною полінейропатією, в якому отримано дані про сприятливий вплив тіоктової кислоти на такі досліджувані симптоми, як парестезії, відчуття печіння, оніміння та біль.
Фармакокінетика. Тіоктова кислота має значною мірою виражений ефект першого проходження через печінку. Системна біодоступність характеризується значними індивідуальними коливаннями. Тіоктова кислота біотрасформується шляхом окиснення бокового ланцюга та кон’югації та переважно виділяється нирками. T_½ тіоктової кислоти у людини становить приблизно 25 хв, а загальний кліренс у плазмі крові — 10–15 мл/хв/кг маси тіла. Після 30-хвилинної інфузії 600 мг тіоктової кислоти її концентрація в плазмі крові становить близько 20 мкг/мл. В експериментах на тваринах (щури, собаки) за допомогою радіоактивної мітки вдалося виявити переважне виділення нирками (80–90%), а саме — у формі метаболітів. У людини в сечі також міститься лише незначна кількість виведеної інтактної речовини. Біотрансформація відбувається в основному шляхом окиснення бокового ланцюга (β-окиснення) та/чи шляхом S-метилювання відповідних тіолів.
Тіоктова кислота взаємодіє in vitro з іонними комплексами металів (наприклад із цисплатином). Тіоктова кислота утворює важкорозчинні комплексні сполуки з молекулами цукру.

парестезії при діабетичній полінейропатії.

дорослі.
Дози
При інтенсивних парестезіях, спричинених діабетичною полінейропатією, рекомендується внутрішньовенне введення концентрату для розчину для інфузій у дозі від 24 мл (1 ампула препарату Берлітіон^® 600 ОД) на добу, що відповідає 600 мг тіоктової кислоти на добу.
Спосіб застосування
Після розведення концентрат для розчину для інфузій застосовувати внутрішньовенно протягом 2–4 тижнів на початковій стадії лікування. Вміст 1 ампули препарату Берлітіон^® 600 ОД розводити у 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду та вводити в/в, тривалість інфузії має становити не менше 30 хвилин. Через чутливість діючої речовини до світла розчин для інфузії готують безпосередньо перед введенням та захищають від дії світла, наприклад, за допомогою алюмінієвої фольги. Приготовлений розчин для інфузій можна зберігати протягом близько 6 годин за умови захисту від дії світла.
Для подальшої терапії застосовують пероральні форми тіоктової кислоти у дозі 300–600 мг на добу.
Педіатрична популяція.
Немає жодних даних.
Основою лікування діабетичної полінейропатії є оптимальна корекція рівня цукру в крові хворого.
Діти. Берлітіон^® 600 ОД не призначений для лікування дітей та підлітків через відсутність досвіду клінічного застосування.

підвищена чутливість до діючої речовини чи до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу в анамнезі.

класифікація частоти виникнення побічних реакцій: дуже часто — ≥1/10; часто — ≥1/100 — <1/10; нечасто — ≥1/1 000 —<1/100; рідко — ≥1/10 000 —<1/1 000; дуже рідко — <1/10 000; невідомо — на основі наявних даних визначити частоту неможливо.
З боку системи кровотворення: в окремих випадках виявляли петехіальні крововиливи у слизову оболонку/шкіру, гіпокоагуляція, тромбофлебіт; дуже рідко — після в/в введення тіоктової кислоти відзначали геморагічний висип (пурпура), порушення функції тромбоцитів.
Реакції в місці введення: дуже рідко — реакції в місці введення.
З боку імунної системи: невідомо — аутоімунний інсуліновий синдром (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Можуть виникати шкірні алергічні реакції у вигляді висипання, кропив’янки, свербежу, екземи, а також системні реакції аж до розвитку шоку.
З боку ЦНС та органа зору: дуже рідко — зміни або порушення смакових відчуттів, головний біль, припливи, підвищена пітливість, запаморочення, порушення зору. Після в/в введення тіоктової кислоти виникали судоми, а також двоїння в очах. У більшості випадків усі зазначені прояви минають самостійно; невідомо — втрата свідомості, напади.
З боку травного тракту: в окремих випадках при швидкому в/в введенні препарату спостерігалися нудота, блювання, діарея, біль у животі, що минали самостійно.
З боку гепатобіліарної системи: невідомо — холестатичний гепатит.
Метаболічні порушення: дуже рідко — внаслідок поліпшеного засвоєння глюкози у деяких випадках може знижуватися рівень глюкози в крові, тому можлива поява симптомів, подібних до симптомів гіпоглікемії, таких як запаморочення, підвищена пітливість, головний біль, розлади зору.
З боку серцево-судинної системи: при швидкому в/в введенні можливі біль у ділянці серця, тахікардія, що минають самостійно.
Побічні реакції загального характеру: часто — після швидкого в/в введення можливі підвищення внутрішньочерепного тиску, утруднене дихання, що минають самостійно; дуже рідко — у поодиноких випадках повідомлялося про реакції в місці введення та слабкість.
Повідомлення про можливі небажані реакції. Повідомлення про можливі небажані реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик застосування цього лікарського засобу. Працівники галузі охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які можливі небажані реакції через національну систему оповіщення.

при парентеральному застосуванні тіоктової кислоти виникали реакції гіперчутливості аж до розвитку анафілактичного шоку. Тому пацієнти повинні перебувати під відповідним спостереженням. У разі появи ранніх симптомів (наприклад свербежу, нудоти, слабкості тощо) лікування слід негайно припинити; за певних обставин необхідне проведення подальших лікувальних заходів.
Повідомлялося про випадки розвитку аутоімунного інсулінового синдрому (АІС) під час лікування тіоктовою кислотою. Пацієнти з генотипом людського лейкоцитарного антигену (алелі HLA-DRB1*04:06 і HLA-DRB1*04:03) більш схильні до розвитку АІС при лікуванні тіоктовою кислотою. Алелі HLA-DRB1*04:03 (коефіцієнт сприйнятливості до розвитку АІС — 1,6) особливо поширені у представників європеоїдної раси (в Південній Європі більше ніж у Північній), а алелі HLA-DRB1*04:06 (коефіцієнт сприйнятливості до розвитку АІС — 56,6) особливо поширені в японських і корейських пацієнтів.
АІС слід враховувати при диференційній діагностиці спонтанної гіпоглікемії у пацієнтів, які застосовують тіоктову кислоту.
Головний чинник ефективного лікування діабетичної полінейропатії — оптимальна корекція рівня глюкози у крові хворого. Хворим на цукровий діабет, особливо на початку лікування, необхідний частий контроль рівня глюкози крові. У деяких випадках потрібно скоригувати дози протидіабетичних засобів для запобігання гіпоглікемії. Під час лікування полінейропатії завдяки регенераційним процесам можливе короткочасне посилення чутливості, що супроводжується парестезією з відчуттям повзання мурашок.
Вживання алкоголю може знизити ефективність препарату, тому рекомендується утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом.
Препарат є світлочутливим, тому флакони слід діставати з упаковки лише безпосередньо перед застосуванням.
Певним обмеженням для в/в введення препаратів тіоктової кислоти є літній вік пацієнта (понад 75 років).
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Відповідно до загальних принципів фармакотерапії, лікарські засоби у період вагітності та годування грудьми можна застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.
Вагітних і жінок, які годують грудьми, необхідно лікувати тіоктовою кислотою лише строго згідно з показаннями, встановленими лікарем, хоча дослідження щодо репродуктивної токсичності не виявили будь-якого впливу на фертильність і ранній розвиток ембріона. Ембріотоксичних властивостей у дослідженнях також не виявлено.
Даних щодо проникнення тіоктової кислоти у грудне молоко немає.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. У період застосування препарату необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та під час занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливі побічні реакції з боку нервової системи та органа зору.

тіоктова кислота взаємодіє in vitro з іонними комплексами металів (наприклад з цисплатином), тому були повідомлення про зниження ефекту цисплатину при одночасному лікуванні препаратом Берлітіон^® 600 ОД.
З молекулами цукру (наприклад з р-ном фруктози) тіоктова кислота утворює важкорозчинні комплексні сполуки.
Тіоктова кислота є хелатором металу, тому її не можна застосовувати разом із металами (препаратами заліза, магнію).
Тіоктова кислота може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та/чи інших протидіабетичних засобів, тому особливо на початку лікування тіоктовою кислотою показаний регулярний контроль рівня глюкози в крові. Для запобігання появі симптомів гіпоглікемії в окремих випадках може виникнути необхідність у зниженні дози інсуліну та/або перорального протидіабетичного засобу.
Примітка. Регулярний прийом алкоголю є значним фактором ризику виникнення та прогресування клінічної картини нейропатії і, таким чином, може перешкоджати ефективності лікування препаратом Берлітіон^® 600 ОД. Тому пацієнтам із діабетичною полінейропатією настійно рекомендується відмовитися від прийому алкоголю. Це також стосується періодів, коли терапія не проводиться.
Несумісність. Тіоктова кислота взаємодіє in vitro з іонними комплексами металів (наприклад з цисплатином). Тіоктова кислота утворює важкорозчинні комплексні сполуки з молекулами цукру (наприклад з р-ном фруктози).
Берлітіон^® 600 ОД несумісний з р-нами глюкози, р-ном Рінгера, а також із р-нами, що вступають у реакцію з SH-групами або дисульфідними містками.
Для застосування препарату Берлітіон^® 600 ОД у вигляді інфузії як р-н-носій використовують виключно фізіологічний р-н натрію хлориду.

при передозуванні можливі нудота, блювання та головний біль. При випадковому застосуванні або прийомі доз від 10 до 40 г тіоктової кислоти, при спробі самогубства у поєднанні з алкоголем спостерігається тяжка інтоксикація, що може мати летальний кінець. Клінічна картина отруєння на початку проявляється психомоторним збудженням або порушенням свідомості, в подальшому виникають напади генералізованих судом і розвиток лактоацидозу. Крім цього, наслідками інтоксикації високими дозами тіоктової кислоти можуть бути гіпоглікемія, шок, рабдоміоліз, гемоліз, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, пригнічення кісткового мозку та мультиорганна недостатність.
Лікування. При підозрі на значну інтоксикацію тіоктовою кислотою (наприклад >80 мг/кг маси тіла у дорослих і >50 мг/кг маси тіла у дітей) показана негайна госпіталізація та проведення заходів відповідно до загальних принципів лікування отруєнь (наприклад індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля тощо). Лікування в разі нападів генералізованих судом, лактоацидозу та інших наслідків інтоксикацій, що загрожують життю хворого, має бути орієнтоване на принципи сучасної інтенсивної терапії та проводитися симптоматично. До цього часу даних про доцільність застосування гемодіалізу, методів гемоперфузії або гемофільтрації у рамках форсованого виведення тіоктової кислоти немає.

для захисту від дії світла ампули зберігати у картонній коробці.
Термін придатності після розведення фізіологічним р-ном натрію хлориду і за умови забезпечення захисту від дії світла становить близько 6 год.