Все аптеки Украины
Киев (адрес не указан)

Мелоксикам-Тева (Meloxicam-Teva) (271303) - інструкція із застосування ATC-класифікація

  • Інструкція
  • Ціни
  • Карта
  • Аналоги
  • Діагнози
Мелоксикам-Тева (Meloxicam-Teva)
Форма випуску
Розчин для ін'єкцій
Дозування
15 мг/1,5 мл
Кількість штук в упаковці
5 шт.
Виробник
Сертифікат
UA/6308/02/01 від 12.06.2017
Міжнародна назва

Мелоксикам-Тева інструкція із застосування

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Мелоксикам — НПЗП групи оксикамів із протизапальними, анальгезивними та жарознижувальними властивостями. Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.
Фармакокінетика. Абсорбція. Мелоксикам майже повністю всмоктується у ШКТ. Абсолютна біодоступність при пероральному застосуванні становить 89%. Після одноразового перорального прийому найвищий рівень у плазмі крові досягається через 5–6 год (таблетки). Після повторного прийому стан рівноваги досягається через 3–5 днів від початку прийому мелоксикаму. В разі прийому перорально 7,5 або 15 мг мелоксикаму 1 раз на добу у стаціонарному режимі концентрація в плазмі крові сягає 0,4–1,0 мг/л (7,5 мг) або 0,8–2,0 мг/л (15 мг) (Сmin–Cmax).
У разі довготривалого лікування концентрація в плазмі крові у стаціонарних умовах не змінюється.
Одночасне вживання їжі або застосування неорганічних антацидів не впливає на абсорбцію препарату.
Мелоксикам повністю абсорбується після в/м ін’єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні — майже 100%. Тому коригувати дозу при переході від в/м до перорального шляху застосування не потрібно. Після в/м ін’єкції 15 мг Cmax в плазмі крові становить близько 1,6–1,8 мкг/мл і досягається за 1–6 год.
Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з білками в плазмі крові, головним чином з альбуміном (99%). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація наполовину нижча ніж у плазмі крові. Vd низький, у середньому 11 л після в/м або в/в застосування, і показує індивідуальні відхилення в межах 7–20%. Vd після застосування мелоксикаму в багаторазових пероральних дозах (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення в межах від 11 до 32%.
Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці.
У сечі було ідентифіковано чотири різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт 5’-карбоксимелоксикам (60% дози) формується шляхом окиснення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9% дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими відіграють меншу роль. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 та 4% призначеної дози відповідно.
Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах з сечею та калом. Менше 5% добової дози виводиться у незміненому стані з калом, незначна кількість — із сечею. Т½ становить від 13 до 25 год залежно від способу застосування (перорального, в/м чи в/в). Плазмовий кліренс становить близько 7–12 мл/хв після застосування разової пероральної дози, в/в або ректального застосування.
Лінійність дози. Мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози від 7,5 до 15 мг після перорального та в/м застосування.
Особливі групи хворих
Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення Vd може призвести до підвищення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнтів літнього віку жіночої статі значення AUC вищі, а Т½ довший порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми крові у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.

Показання Мелоксикам-Тева

таблетки
Короткотривале симптоматичне лікування в разі загострення остеоартрозу.
Довготривале симптоматичне лікування в разі ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту.
Р-н для ін’єкцій
Короткотривале симптоматичне лікування в разі гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли пероральний та ректальний шляхи застосування не можуть бути застосовані.

Застосування Мелоксикам-Тева

таблетки
Застосовувати перорально.
Загальну добову дозу слід застосовувати разово, запиваючи склянкою води або іншої рідини, під час прийому їжі.
Загострення остеоартрозу: 7,5 мг/добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг). Якщо необхідно, дозу можна підвищити до 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).
Ревматоїдний артрит, анкілозивний спондиліт: 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг). Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна знизити до 7,5 мг/добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг).
Не слід перевищувати добову дозу мелоксикаму 15 мг.
Р-н для ін’єкцій
Мелоксикам слід застосовувати шляхом в/м ін’єкції.
Одна ін’єкція 15 мг 1 раз на добу.
Не перевищувати дозу 15 мг/добу.
Лікування повинно обмежуватися однією ін’єкцією на початку терапії з максимальною тривалістю до 2–3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (наприклад коли пероральний та ректальний шляхи застосування неможливі).
Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування препарату в найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікування.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій. Рекомендована доза для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг/добу. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій слід починати лікування з 7,5 мг/добу (половина ампули 1,5 мл) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ниркова недостатність. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг/добу (половина ампули 1,5 мл).
Пацієнтам із легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам з кліренсом креатиніну >25 мл/хв) зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю без застосування діалізу — див. ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Печінкова недостатність. Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю — див. ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Спосіб застосування. Препарат слід вводити повільно, шляхом глибокої в/м ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці, дотримуючись суворої асептичної техніки. В разі повторного введення рекомендується змінювати місце введення (чергувати ліву та праву сідниці). Перед ін’єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не знаходилося в судині.
Ін’єкцію слід негайно припинити в разі сильного болю під час ін’єкції.
У разі протеза кульшового суглоба ін’єкцію слід зробити в іншу сідницю.

Протипоказання

– гіперчутливість до мелоксикаму або до інших складових лікарського засобу, або до активних речовин з подібною дією, таких як НПЗП, ацетилсаліцилова кислота. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми БА, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП;
– ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми);
– вік пацієнта до 16 років (таблетки), до 18 років (р-н для ін’єкцій);
– шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;
– активна чи рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки чи кровотечі);
– тяжка печінкова недостатність;
– тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;
– шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;
– тяжка серцева недостатність;
– лікування в разі періопераційного болю при коронарному шунтуванні;
– р-н для ін’єкцій також: розлади гемостазу або одночасне застосування антикоагулянтів (протипоказання, пов’язані зі шляхом застосування).

Побічна дія

результати досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищеним ризиком судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Набряк, АГ та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.
Більшість побічних ефектів, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Можливі пептична виразка, перфорація чи шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів літнього віку (див. Особливості застосування). Після застосування відзначалася нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). З нижчою частотою виявляли гастрит.
Повідомляли про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія. Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу (див. Опис окремих серйозних та/або частих побічних реакцій).
З боку імунної системи: алергічні реакції, анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.
Психічні порушення: сплутаність свідомості, зміна настрою, кошмарні сновидіння, безсоння, дезорієнтація.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, сонливість.
З боку органа зору: розлади функції зору, що включають нечіткість зору, кон’юнктивіт.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: запаморочення, дзвін у вухах.
З боку серця: відчуття серцебиття, серцева недостатність (повідомляється у зв’язку з лікуванням НПЗП).
З боку судинної системи: підвищення АТ, припливи.
З боку респіраторної системи: у пацієнтів з алергічними реакціями на ацетилсаліцилову кислоту або інші НПЗП в анамнезі можливі напади БА, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку ШКТ: біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, прихована чи макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, гастродуоденальна виразка, езофагіт, стоматит, запор, метеоризм, відрижка, шлунково-кишкова перфорація, гастрит, коліт, панкреатит. Пептична виразка, перфорація чи шлунково-кишкова кровотеча іноді можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку.
Гепатобіліарні порушення: порушення показників функції печінки (наприклад підвищення рівнів трансаміназ або білірубіну), гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, висипання, ангіоневротичний набряк, тяжкі шкірні побічні реакції (SCARs) (синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз), кропив’янка, бульозний дерматит, мультиформна еритема, реакція фоточутливості, ексфоліативний дерматит.
З боку сечовидільної системи: затримка натрію та води, гіперкаліємія, порушення показників функції нирок (підвищення рівня креатиніну та/або сечовини в сироватці крові), ГНН, зокрема у пацієнтів групи підвищеного ризику, інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання, включаючи гостру затримку сечі.
З боку опорно-рухової системи: артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані із суглобами.
Загальні розлади та реакція у місці введення: затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції; набряки, включаючи набряки нижніх кінцівок, грипоподібні симптоми.
Окремі серйозні та/або часті побічні реакції. Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом та іншими потенційно мієлотоксичними лікарськими засобами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Побічні реакції, які раніше не спостерігалися при застосуванні цього препарату, але є характерними для інших препаратів цієї фармакотерапевтичної групи. Органічне ураження нирок, що, ймовірно, призводить до ГНН: повідомлялося про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Особливості застосування

побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).
Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати в разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Мелоксикам не застосовують для лікування пацієнтів, які потребують полегшення гострого болю.
За відсутності покращення після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.
Необхідно звернути увагу на езофагіт, гастрит та/чи пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно виявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.
Шлунково-кишкові порушення. Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка чи перфорація можуть виникнути в будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею чи перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід починати лікування з найнижчої ефективної дози. Для цих пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують поєднаного застосування ацетилсаліцилової кислоти в низькій дозі або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо особам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.
Для пацієнтів, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші НПЗП, або ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥500 мг за один прийом або ≥3 г загальної добової дози, застосування мелоксикаму не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.
НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Порушення з боку печінки. У пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам), можливе підвищення значень одного чи більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, залишатися незмінними або бути тимчасовими при продовженні лікування. Можливе підвищення АлАТ або АсАТ (приблизно у три та більше разів вище норми). Повідомлялося про рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним кінцем.
Пацієнтів із симптомами та/чи ознаками печінкової дисфункції або в яких спостерігалися відхилення печінкових тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів тяжчої печінкової недостатності впродовж терапії мелоксикамом. Якщо клінічні ознаки та симптоми асоціюються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання тощо), то застосування мелоксикаму слід припинити.
Серцево-судинні порушення. Пацієнти з АГ та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі потребують ретельного спостереження, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.
Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження АТ на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.
Результати досліджень та епідеміологічні дані дають змогу припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищеним ризиком судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, периферичним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного аналізу. Подібний аналіз необхідний до початку довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
НПЗП можуть підвищити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний кінець. Підвищення ризику пов’язане з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань мають підвищений ризик тромботичних ускладнень.
Порушення з боку шкіри. Повідомляли про небезпечні для життя тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму. Пацієнти повинні бути поінформовані про симптоми тяжких уражень і уважно стежити за реакціями шкіри. Найвищий ризик виникнення синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування. Якщо у пацієнта наявні симптоми синдрому Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу (наприклад шкірний висип, що прогресує, часто з пухирцями або ураженням слизової оболонки), потрібно припинити лікування мелоксикамом. Важливо якнайшвидше діагностувати і припинити застосування будь-яких препаратів, що можуть спричинити тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса — Джонсона чи токсичний епідермальний некроліз. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму, застосування препарату не можна відновлювати будь-коли у майбутньому. При застосуванні НПЗП дуже рідко повідомлялося про серйозні шкірні реакції, деякі з яких були фатальними, включаючи ексфоліативний дерматит.
Анафілактичні реакції. Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції на мелоксикам. Препарат не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Цей комплекс симптомів спостерігається у пацієнтів з БА, у яких повідомлялося про риніти з/без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактоїдної реакції.
Параметри печінки та функція нирок. Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, рівня білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, а також підвищення креатиніну в сироватці крові, азоту сечовини крові та інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні й мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.
Функціональна ниркова недостатність. НПЗП шляхом пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність внаслідок зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після підвищення дози рекомендується ретельне спостереження діурезу та ниркової функції для пацієнтів із такими факторами ризику:
- літній вік;
- поєднане застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
- гіповолемія (будь-якого генезу);
- застійна серцева недостатність;
- ниркова недостатність;
- нефротичний синдром;
- вовчакова нефропатія;
- тяжкий ступінь печінкової дисфункції (альбумін у сироватці крові <25 г/л або ≥10 за класифікацією Чайлда — П’ю).
У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.
Доза мелоксикаму для пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, не повинна перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну >25 мл/хв).
Затримка натрію, калію та води. НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може виникати зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У зв’язку з цим у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або АГ. Тому пацієнтам із цими ризиками рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Гіперкаліємія. Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У цьому разі потрібно регулярно проводити контроль рівня калію.
Комбінація з пеметрекседом. Для пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і щонайменше на 2 дні після введення (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Інші застереження та заходи безпеки. Побічні реакції часто гірше переносять пацієнти літнього віку, слабкі чи ослаблені хворі, які потребують ретельного спостереження. Як і при лікуванні іншими НПЗП, потрібно бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть бути летальними (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Meлоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Маскування запалення та лихоманки. Фармакологічна дія мелоксикаму щодо зменшення вираження лихоманки та запалення може ускладнити діагностику підозрюваного неінфекційного больового стану.
Лікування кортикостероїдами. Мелоксикам не може бути імовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.
Гематологічні ефекти. Анемія можлива у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи мелоксикам. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною кровотечею, або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи мелоксикам, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.
НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від ацетилсаліцилової кислоти, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Слід ретельно контролювати стан здоров’я пацієнтів, які приймають мелоксикам та у яких можливі побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, зокрема розлади згортання крові, або пацієнтів, які отримують антикоагулянти.
Застосування пацієнтами з наявною БА. Пацієнти з БА можуть мати аспіринчутливу БА. Застосування ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів з аспіринчутливою БА асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. З огляду на перехресну реакцію, включаючи бронхоспазм, між ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗП, мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до ацетилсаліцилової кислоти, та слід обережно призначати пацієнтам з наявною БА.
Інше. Як і при застосуванні інших ін’єкційних НПЗП, у місці ін’єкції може спостерігатися розвиток абсцесу та некрозу.
Препарат містить дуже малу кількість натрію, тобто фактично є вільним від натрію.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона і плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити підвищення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця підвищився з менше ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.
У І та ІІ триместр вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка намагається завагітніти або у І та ІІ триместр вагітності застосовує мелоксикам, дозування і тривалість лікування повинні бути щонайменшими.
У ІІІ триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:
– серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
– порушення функції нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідрамніоном;
можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:
– можливість подовження часу кровотечі, антиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.
Тому мелоксикам протипоказаний у ІІІ триместр вагітності.
Годування грудьми. Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати в грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують грудьми.
Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез ЦОГ/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, можна припустити, що мелоксикам схильний не впливати або мати незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення ЦНС, рекомендовано утриматися від керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами.
Діти. Препарат протипоказаний дітям (р-н для ін’єкцій — віком до 18 років, таблетки — віком до 16 років).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

дослідження щодо взаємодії проводилися лише за участю дорослих.
Ризики, пов’язані з гіперкаліємією. Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть спричиняти гіперкаліємію: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, (низькомолекулярні або нефракціоновані) гепарини, циклоспорин, такролімус і триметоприм.
Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи є пов’язані з нею чинники. Ризик появи гіперкаліємії зростає в разі, якщо вищенаведені лікарські засоби застосовують поєднано з мелоксикамом.
Фармакодинамічні взаємодії. Інші НПЗП та ацетилсаліцилова кислота ≥3 г/дозу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), ацетилсаліциловою кислотою в дозах ≥500 мг за один прийом або ≥3 г загальної добової дози.
Кортикостероїди (наприклад ГКС). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності у зв’язку з підвищеним ризиком кровотечі або появи виразок у ШКТ.
Антикоагулянти чи гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У зв’язку з в/м введенням р-н для ін’єкцій мелоксикаму протипоказаний пацієнтам, які проходять лікування антикоагулянтами (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
В інших випадках (наприклад при профілактичних дозах) застосування гепарину необхідна обережність у зв’язку з підвищеним ризиком кровотеч.
Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або осіб літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку поєднаної терапії та періодично надалі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад блокатори β-адренорецепторів). Як і в разі застосування нижчезазначених лікарських засобів, можливе зниження антигіпертензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).
Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП внаслідок медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.
Деферасірокс. Поєднане застосування мелоксикаму і деферасироксу підвищує ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід виявляти обережність при комбінуванні цих лікарських засобів.
Внутрішньоматкові засоби контрацепції. НПЗП знижують ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів. Раніше повідомлялося про зниження ефективності внутрішньоматкових засобів контрацепції при застосуванні НПЗП, але це потребує подальшого підтвердження.
Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів. Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію в плазмі крові (внаслідок зниження ниркової екскреції літію), яка може досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію в плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.
Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи його концентрацію у плазмі крові. Тому не рекомендується одночасно застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають метотрексат у високій дозі (>15 мг/тиж) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які отримують метотрексат у низькій дозі, зокрема пацієнтам з порушеною функцією нирок. Якщо потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності, якщо прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні підряд, оскільки рівень метотрексату в плазмі крові може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиж) не зазнала впливу поєднаного лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Пеметрексед. У разі поєднаного застосування мелоксикаму з пеметрекседом пацієнтам з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 45–79 мл/хв) прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення і на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, стан здоров’я пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічних реакцій. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <45 мл/хв) поєднане застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.
У пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв) дози 15 мг мелоксикаму можуть знизити елімінацію пеметрекседу, а отже, підвищити частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність, призначаючи 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв).
Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму. Холестирамін. Прискорює виведення мелоксикаму внаслідок порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50% і Т½ знижується до 13±3 год. Ця взаємодія є клінічно значущою.
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

Передозування

симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримувальній терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до АГ, ГНН, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.
При передозуванні НПЗП пацієнтам рекомендовано симптоматичні та підтримувальні заходи. Дослідження показали прискорення виведення мелоксикаму шляхом прийому 4 пероральних доз холестираміну 3 рази на добу.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.