Олфен™ (Olfen™)

Диклофенак натрій - 75 мг/2 мл

Лідокаїну гідрохлорид - 20 мг/2 мл

фармакодинаміка. Препарат Олфен містить натрієву сіль диклофенаку ― речовину нестероїдної структури, нестероїдну діючу речовину з вираженими протиревматичними, протизапальними, знеболювальними та антипіретичними властивостями. Основним механізмом дії диклофенаку, продемонстрованим в експериментальних умовах, вважається пригнічення біосинтезу простагландинів, які відіграють важливу роль у виникненні запалення, болю та підвищенні температури тіла. У дослідженнях in vitro диклофенак натрію в концентраціях, еквівалентних тим, які досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічував біосинтез протеогліканів у хрящовій тканині.
При одночасному застосуванні для лікування післяопераційного болю диклофенак натрію значно знижує потребу в опіоїдах. При ревматичних захворюваннях протизапальні та знеболювальні властивості препарату забезпечують найбільш виражений клінічний ефект, що характеризується значним зменшенням вираженості таких симптомів захворювань, як біль у стані спокою і при рухах, ранкова скутість та припухлість суглобів, а також покращенням функції суглобів.
При посттравматичних/післяопераційних запаленнях Олфен зумовлював швидке зменшення вираженості спонтанного болю та болю при рухах, а також знижував запальні припухлості та ранові набряки.
У клінічних дослідженнях також було продемонстровано виражений знеболювальний ефект препарату при помірному та вираженому больовому синдромі неревматичного характеру.
При первинній дисменореї препарат Олфен зменшує прояви болю та інтенсивність менструальної кровотечі.
Олфен-75 проявляє виражений знеболювальний ефект при помірному та тяжкому болю неревматичного походження через 15–30 хв після введення.
Фармакокінетика. Абсорбція. Олфен-50 Лактаб. Після проходження через шлунок диклофенак швидко і повністю всмоктується з таблеток Олфен-50 Лактаб, стійких до дії шлункового соку. Хоча всмоктування проходить швидко, його початок може бути відстрочений через наявність у таблетки гастрорезистентної оболонки. Після одноразового прийому 1 таблетки Олфену-50 Лактаб C_max у плазмі крові становить у середньому 1,5 мкг/мл (5 мкмоль/л).
У разі прийому таблетки диклофенаку під час або після їди її проходження через шлунок уповільнюється (порівняно з таким при прийомі натще), але це не має негативного впливу на кількість діючої речовини, що всмоктується.
Середній об’єм розподілу диклофенаку натрію становить 0,12–0,17 л/кг. Зв’язування препарату з білками плазми крові відбувається більш ніж на 99%.
Олфен-75. Після в/м введення C_max у плазмі крові досягається через 10–20 хв. Терапевтична концентрація препарату Олфен-75 у плазмі крові становить 0,7–2 мкг/мл. Повторне введення препарату не зумовлює будь-яких змін з боку нирок. При дотриманні рекомендованих інтервалів між введеннями препарату не спостерігається його акумуляції в організмі.
Олфен-100 СР Депокапс. Після одноразового прийому 1 капсули Олфену-100 СР Депокапс C_max диклофенаку в плазмі крові досягається через 4 год, а її середнє значення становить 0,5 мкг/мл (1,6 мкмоль/л). Прийом їжі не має клінічно значущого впливу на всмоктування та системну біодоступність препарату.C_max диклофенаку в плазмі крові через 24 год після прийому 1 капсули Олфену-100 СР Депокапс становить 13 нг/мл (40 нмоль/л). Після прийому 1 капсули Олфену-100 СР Депокапс один раз на добу мінімальні концентрації препарату становлять приблизно 22 нг/мл (70 нмоль/л).
Розподіл. Олфен-50 Лактаб. Зв’язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7%, переважно з альбуміном ― 99,4 %. Спостережуваний об’єм розподілу становить 0,12–0,17 л/кг.
Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де C_max препарату досягається на 2–4 год пізніше, ніж у плазмі крові. Спостережуваний T_½ із синовіальної рідини становить 3–6 год. Завдяки цьому навіть через 2 год після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на більш високих рівнях протягом 12 год.
Олфен-75 проникає в синовіальну рідину, де C_max препарату визначається через 2–4 год після того, як було отримано значення пікової концентрації. При цьому T_½ із синовіальної рідини становить 3–6 год. Завдяки цьому навіть через 4–6 год після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на більш високих рівнях протягом 12 год.
Зв’язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7 %, переважно з альбуміном — 99,4 %. Спостережуваний об’єм розподілу становить 0,12–0,17 л/кг.
Олфен-100 СР Депокапс. Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де C_max препарату досягається на 2–4 год пізніше, ніж у плазмі крові. Спостережуваний T_½ із синовіальної рідини становить 3–6 год. Завдяки цьому навіть через 2 год після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на більш високих рівнях протягом 12 год.
Метаболізм. Приблизно половина всієї кількості введеної діючої речовини піддається метаболізму першого проходження. Унаслідок цього рівні AUC після перорального або ректального прийому препарату приблизно у 2 рази нижчі AUC, яка спостерігається після парентерального введення еквівалентної дози препарату. Біотрансформація диклофенаку відбувається частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але в основному за допомогою одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до виникнення декількох фенолових метаболітів (3-гідрокси-, 4-гідрокси-, 5-гідрокси-, 4,5-гідрокси- та 3-гідрокси-4-метоксидиклофенаку), більшість із яких перетворюються на глюкуронідні кон’югати. Два із фенолових метаболітів, що утворилися при цьому, фармакологічно активні, але меншою мірою, ніж сам диклофенак натрію. Загальний системний кліренс диклофенаку становить 263 ± 56 мл/хв (середнє ± СО). Кінцевий T_½ становить 1–2 год. T_½ 4 метаболітів, включаючи 2 фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1–3 год. Практично неактивний метаболіт, 3-гідрокси-4-метокси-диклофенак, має більш тривалий T_½. Близько 60 % дози препарату виводиться з сечею у вигляді метаболітів і менше 1% диклофенаку виводиться в незміненому вигляді.
Елімінація. Диклофенак натрію виводиться з плазми крові з рівнем системного кліренсу 263 ± 56 мл/хв (середній рівень ± стандартне відхилення). Кінцевий T_½ препарату становить 1-2 год. Приблизно 60% введеної дози препарату виводиться нирками у вигляді метаболітів і менше 1% ― у незміненому вигляді. Частина введеної дози, що лишилася, виводиться в метаболізованому вигляді з жовчю, а потім з калом.
Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів. Достовірних розбіжностей у всмоктуванні, метаболізмі та виведенні препарату, пов’язаних з віком пацієнтів, не спостерігалося.
У пацієнтів з порушенням функції нирок при призначенні звичайної або індивідуально підібраної дози збільшення кількості незміненої активної речовини не спостерігалося. При кліренсі креатиніну 10 мл/хв розрахункові рівноважні концентрації метаболітів диклофенаку приблизно в 4 рази вищі, ніж у здорових добровольців. Незважаючи на це, метаболіти в кінцевому підсумку виводяться тільки з жовчю.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки) фармакокінетика та метаболізм диклофенаку аналогічні до таких у пацієнтів з нормальною функцією печінки.

Олфен-50 Лактаб:
- запальні і дегенеративні форми ревматичних захворювань (ревматоїдний артрит, ювенільний ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартроз, спондилоартрити);
- больові синдроми з боку хребта;
- ревматичні захворювання позасуглобових м’яких тканин;
- гострі напади подагри;
- посттравматичні і післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням і набряком, наприклад після стоматологічних та ортопедичних втручань;
- гінекологічні захворювання, які супроводжуються больовим синдромом і запаленням, наприклад первинна дисменорея або аднексит;
- як допоміжний засіб при тяжких запальних захворюваннях ЛОР-органів, які супроводжуються вираженим больовим синдромом, наприклад при фаринготонзиліті, отиті.
Олфен-75.Препарат призначати у вигляді в/м ін’єкцій при таких станах:
− запальні або дегенеративні форми ревматизму, ревматоїдний артрит, анкілозивний спондиліт, остеоартрит, спондилоартрит, вертебральний больовий синдром, позасуглобовий ревматизм;
− гострі напади подагри;
− ниркова та печінкова коліки;
− біль, запалення та набряк після травм та хірургічних втручань;
− тяжкі напади мігрені.
Олфен-100 СР Депокапс. Зменшення вираженості болю та запалення різного ступеня при різних станах, включаючи:
- патологію суглобів: ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, гострі напади подагри;
- гострі м’язово-скелетні захворювання, такі як періартрит (наприклад плечолопатковий періартрит), тендиніт, тендовагініт, бурсит;
- інші патологічні стани, спричинені травмами, у тому числі переломи, біль у попереку, розтягнення, вивихи, ортопедичні, стоматологічні та інші незначні оперативні втручання.
Відповідно до загальних терапевтичних принципів, основне захворювання слід лікувати засобами базисної терапії. Гарячка сама по собі не є показанням для застосування препарату.

Дозу підбирає лікар індивідуально. Препарат слід застосовувати у найнижчих ефективних дозах протягом найкоротшого періоду часу, враховуючи мету лікування в кожного окремого пацієнта.
Препарат не застосовувати у дітей.
Олфен-50 Лактаб. Дорослі. Початкова добова доза диклофенаку натрію зазвичай становить 100–150 мг, тобто 2–3 таблетки Олфену-50 Лактаб. У менш тяжких випадках та при тривалій терапії зазвичай достатньо застосування 75–100 мг/добу (дозу 75 мг застосовувати у відповідному дозуванні). Добову дозу, як правило, розподіляти на 2–3 прийоми.
Щоб запобігти нічному болю та ранковій скутості, прийом Олфену-50 Лактаб протягом дня можна комбінувати з введенням ректальних капсул перед сном, але при цьому максимальна добова доза диклофенаку не має перевищувати 150 мг.
При первинній дисменореї добова доза підбирається індивідуально і становить, як правило, 50–150 мг. Початкова доза може становити 50–100 мг та у разі необхідності може бути збільшена протягом кількох менструальних циклів, але не вище 200 мг/добу. Лікування слід розпочинати у разі прояви перших симптомів і продовжувати кілька днів, залежно від динаміки регресії симптомів.
Пацієнти літнього віку. Хоча у пацієнтів літнього віку фармакокінетика препарату Олфен-50 Лактаб не погіршується до будь-якого клінічно значущого ступеня, НПЗП мають застосовуватися з особливою обережністю у пацієнтів літнього віку, які, як правило, більш схильні до розвитку небажаних реакцій. Зокрема, для ослаблених пацієнтів літнього віку або для пацієнтів з низьким показником маси тіла рекомендується застосовувати найнижчі ефективні дози; також пацієнтів необхідно обстежити щодо шлунково-кишкових кровотеч при лікуванні НПЗП.
Олфен-75.Перед застосуванням препарату Олфен-75 обов’язковим є проведення шкірної проби на підвищену чутливість до лідокаїну гідрохлориду. Олфен-75 застосовувати у вигляді в/м ін’єкцій. У зв’язку з можливою появою анафілактичних реакцій, аж до розвитку шоку, після введення препарату Олфен-75 пацієнт має перебувати під наглядом не менше 1 год, при цьому напоготові мають бути засоби, необхідні для надання невідкладної медичної допомоги.
Звичайною разовою дозою препарату є вміст 1 ампули (тобто 75 мг диклофенаку натрію), який вводиться в/м 1 раз на добу шляхом глибокої ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідничного м’яза. Розчин має бути використаний одразу після відкриття ампули. Будь-яку кількість невикористаного розчину потрібно утилізувати.
При сильному болю (наприклад коліки) препарат можна вводити 2 рази на добу з інтервалом у кілька годин, обов’язково змінюючи при цьому місце ін’єкції. Поєднання парентерального введення препарату Олфен-75 з іншими лікарськими формами препаратів Олфен (таблетки, капсули, ректальні капсули, гель або пластир) можливо за умови, що максимальна добова доза диклофенаку натрію не перевищує 150 мг.
В умовах нападу мігрені клінічний досвід обмежений випадками з початковим застосуванням однієї ампули 75 мг, дозу вводити за можливості одразу ж після застосування супозиторіїв по 100 мг у той же самий день (у разі необхідності). Загальна добова доза не має перевищувати 175 мг у перший день. Немає доступних даних щодо застосування препарату Олфен-75 для лікування нападів мігрені більше ніж 1 день.
Тривалість парентерального застосування Олфен-75 не має перевищувати 2 днів. Якщо це необхідно, лікування можна продовжити препаратами Олфен-50 Лактаб, Олфен-100 CP Депокапс, Олфен-100 Ректокапс.
Олфен-75 не застосовувати для в/в ін’єкції/інфузії.
Пацієнти літнього віку. Коригування дози не потрібне, але через можливу появу побічних реакцій необхідно з особливою ретельністю спостерігати за пацієнтами літнього віку.
Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки. У пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки від легкого до середнього ступеня зниження дози не потрібне.
Олфен-100 СР Депокапс.Дорослі. Олфен-100 СР Депокапс потрібно приймати перед їдою. Капсули ковтати не розжовуючи та запиваючи склянкою води.
Добова доза препарату, як правило, становить 1 капсулу Олфену-100 СР Депокапс. У легких випадках та при тривалому лікуванні призначення 1 капсули Олфену-100 СР Депокапс на добу, як правило, буває достатньо. У разі необхідності застосування дози 50 мг або 150 мг диклофенаку натрію лікування Олфеном-100 СР Депокапс поєднувати з прийомом Олфену-50 Лактаб.
У випадках, коли симптоми захворювання найбільш виражені вночі або вранці, Олфен-100 СР Депокапс бажано приймати на ніч.

Олфен-50 Лактаб, Олфен-100 СР Депокапс:
- підвищена чутливість до діючої або до допоміжних речовин препарату;
- кровотеча або перфорація в ШКТ в анамнезі, пов’язана з попереднім лікуванням НПЗП;
- активна форма виразкової хвороби/кровотечі або рецидивуюча виразкова хвороба/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих епізоди встановленої виразки або кровотечі);
- як і інші НПЗП, диклофенак також протипоказаний пацієнтам, у яких застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП провокує напади БА, ангіоневротичного набряку, кропив’янки або гострого риніту;
- запальні захворювання кишечнику (наприклад хвороба Крона або виразковий коліт);
- печінкова недостатність;
- ниркова недостатність;
- застійна серцева недостатність (ІІ–ІV клас за NYHA);
- ІХС у пацієнтів зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарда;
- цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак;
- захворювання периферичних артерій;
- лікування періопераційного болю при аорто-коронарному шунтуванні (або застосування апарату штучного кровообігу).
Олфен-75:
- відома гіперчутливість до діючих речовин або до будь-яких інших компонентів препарату;
- підвищена індивідуальна чутливість до лідокаїну або до інших амідних місцевоанестезуючих засобів;
- судомні напади в анамнезі, спричинені застосуванням лідокаїну;
- синдром Вольфа — Паркінсона — Уайта;
- порфірія;
- міастенія;
- антикоагулянтна терапія;
- кровотеча або перфорація у ШКТ в анамнезі, пов’язана з попереднім лікуванням НПЗП;
- активна форма виразкової хвороби/кровотеча або рецидивна виразкова хвороба/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих епізоди встановленої виразки або кровотечі);
- як і інші НПЗП, диклофенак також протипоказаний пацієнтам, у яких застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП провокує напади БА, ангіоневротичний набряк, кропив’янку або гострий риніт;
- запальні захворювання кишечнику (наприклад хвороба Крона або виразковий коліт);
- печінкова недостатність;
- ниркова недостатність;
- застійна серцева недостатність (клас ІІ–ІV за NYHA);
- ІХС у пацієнтів зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарда;
- цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак;
- захворювання периферичних артерій;
- протипоказано для лікування періопераційного болю при аортокоронарному шунтуванні (або при використанні апарату штучного кровообігу);
- атріовентрикулярна блокада II і III ступеня, синдром слабкості синусового вузла, синдром Адамса — Стокса, виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, кардіогенний або гіповолемічний шок, повна поперечна блокада серця;
- високий ризик післяопераційної кровотечі, порушень згортання крові, неповного гемостазу, порушень гемопоезу або цереброваскулярних кровотеч.

у разі виникнення побічних ефектів необхідно звернутися до лікаря.
Як при тривалому, так і при короткочасному прийомі препаратів, які містять у складі диклофенак натрію, можуть спостерігатися наступні побічні реакції.
З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія (у тому числі гемолітична та апластична), агранулоцитоз.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (анафілактичні та анафілактоїдні реакції, у тому числі артеріальна гіпотензія та шок), ангіоневротичний набряк (у тому числі набряк обличчя), відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок.
З боку психіки: дезорієнтація, депресія, безсоння, нічні кошмари, дратівливість, психотичні розлади.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, парестезії, порушення пам’яті, судоми, занепокоєність, тремор, асептичний менінгіт, порушення смаку, інсульт, порушення чутливості, підвищена втомлюваність, сплутаність свідомості, галюцинації, загальне нездужання.
Для Олфен-75 також: втрата свідомості аж до коми, м’язові судоми, моторний блок, дизартрія, дисфагія, ністагм.
З боку органа зору: порушення зору, нечіткість зору, диплопія, неврит зорового нерва.
Для Олфен-75 також: миготіння «мушок», світлобоязнь, кон’юнктивіт.
З боку органа слуху та вестибулярного апарату: вертиго, шум у вухах, порушення слуху.
Для Олфен-75 також: гіперакузія.
З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, біль у грудях, інфаркт міокарда, серцева недостатність, АГ, артеріальна гіпотензія, васкуліт, аритмія, брадикардія.
Для Олфен-75 також: уповільнення провідності серця, поперечна блокада серця, зупинка серцевої діяльності, колапс, тахікардія, припливи.
З боку органів дихання: БА (у тому числі задишка), бронхоспазм, пневмоніт, пригнічення або зупинка дихання.
Для Олфен-75 також: риніт.
З боку ШКТ: абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея, абдомінальні спазми, диспепсія, метеоризм, анорексія, гастрит, шлунково-кишкові кровотечі, блювання з кров’ю, геморагічна діарея, мелена, виразки шлунка і кишечнику з або без кровотечі або перфорації (іноді з летальними наслідками, особливо у пацієнтів літнього віку), коліт (у тому числі геморагічний коліт і загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона), запор, стоматит (у тому числі виразковий стоматит), глосит, ураження стравоходу, діафрагмоподібні кишкові стриктури, панкреатит.
Гепатобіліарні порушення: підвищений рівень трансаміназ, гепатит, жовтяниця, дисфункція печінки, блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, кропив’янка, бульозні висипання, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, алопеція, фоточутливість, пурпура, алергічна пурпура, свербіж.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: затримка рідини в організмі, набряки, гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, нирковий папілярний некроз.
З боку репродуктивної системи: імпотенція.
Загальні розлади: набряк.
Повідомлялося про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт), пов’язаний із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг/добу) та тривалому застосуванні.
Для Олфен-75 також: загальні порушення і реакції в місці введення: загальне нездужання, злоякісна гіпертермія, слабкість, реакції в місці в/м ін’єкції, наприклад біль, відчуття легкого печіння або ущільнення тканин, набряк, некроз у місці ін’єкції, абсцес у місці ін’єкції.

загальні. Щоб мінімізувати небажані ефекти, лікування слід розпочинати з найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.
Слід уникати застосування препарату Олфен із системними НПЗП, такими як селективні інгібітори ЦОГ-2, через відсутність будь-яких доказів синергічного ефекту і у зв’язку з потенційними адитивними побічними ефектами.
Необхідна обережність щодо пацієнтів літнього віку. Зокрема, рекомендується застосовувати найнижчу ефективну дозу ослабленим пацієнтам літнього віку або з низькою масою тіла.
Як і при застосуванні інших НПЗП, можуть спостерігатися алергічні реакції, у тому числі анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього впливу диклофенаку.
Завдяки своїм фармакодинамічним властивостям, диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може маскувати ознаки і симптоми інфекції.
Вплив на травний тракт. При застосуванні всіх НПЗП, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки шлунково-кишкових кровотеч (випадки блювання кров’ю, мелени), утворення виразки або перфорації, які можуть бути летальними і статися в будь-який час у процесі лікування за наявності або відсутності попереджувальних симптомів або попереднього анамнезу серйозних явищ з боку ШКТ. Ці явища зазвичай мають більш серйозні наслідки у пацієнтів літнього віку. Якщо у хворих, які отримують диклофенак, спостерігаються явища шлунково-кишкової кровотечі або утворення виразки, застосування препарату необхідно припинити.
Як і при застосуванні інших НПЗП, включаючи диклофенак, для пацієнтів із симптомами, що свідчать про порушення з боку травного тракту, обов’язковим є медичний нагляд і особлива обережність. Ризик виникнення кровотечі, виразки або перфорації у травному тракті підвищується з підвищенням дози НПЗП, включаючи диклофенак.
У пацієнтів літнього віку відмічають підвищену частоту небажаних реакцій на застосування НПЗП, особливо щодо шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть бути летальними.
Щоб знизити ризик такого токсичного впливу на травний тракт, лікування починають та підтримують найнижчими ефективними дозами. Для таких пацієнтів, а також тих, хто потребує супутнього застосування лікарських засобів, що містять низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, які, ймовірно, підвищують ризик небажаної дії на травний тракт, слід розглянути питання про додаткове застосування захисних засобів (наприклад інгібіторів протонної помпи або мізопростолу). Пацієнти зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо кровотечі в травному тракті). Застереження також потрібні для хворих, які отримують одночасно лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як системні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), антитромботичні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота) або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.
Вплив на печінку. Ретельний медичний нагляд потрібен у випадку, коли Олфен потрібно призначати пацієнтам з порушенням функції печінки, оскільки їх стан може погіршитися.Як і при застосуванні інших НПЗП, включаючи диклофенак, рівень одного або декількох ферментів печінки може підвищуватися.
Під час довготривалого лікування препаратом Олфен призначається регулярне спостереження за функціями печінки та рівнями печінкових ферментів як застережний захід. Якщо порушення функції печінки зберігаються або погіршуються та якщо клінічні ознаки або симптоми можуть бути пов’язані з прогресуючими захворюваннями печінки або якщо спостерігаються інші прояви (наприклад еозинофілія, висипання), застосування препарату Олфен слід припинити. Перебіг захворювань, таких як гепатити, може проходити без продромальних симптомів. Застереження необхідні у разі, якщо Олфен потрібно застосовувати у пацієнтів з печінковою порфірією, через імовірність провокування нападу.
Вплив на нирки. Оскільки при лікуванні НПЗП, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідини та набряків, особливу увагу слід приділити пацієнтам з порушеннями функції серця або нирок, АГ в анамнезі, хворим літнього віку, пацієнтам, які отримують супутню терапію діуретиками або препаратами, що суттєво впливають на функцію нирок, а також із суттєвим зменшенням позаклітинного об’єму рідини з будь-якої причини, наприклад до або після серйозного хірургічного втручання. У таких випадках як застережний захід рекомендується моніторинг ниркової функції. Припинення терапії зазвичай зумовлює повернення до стану, який передував лікуванню.
Вплив на шкіру.У зв’язку із застосуванням НПЗП, у тому числі диклофенаку натрію, у дуже рідкісних випадках були зареєстровані серйозні реакції з боку шкіри (деякі з них були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. У пацієнтів найвищий ризик розвитку цих реакцій спостерігається на початку курсу терапії: поява реакції відзначається у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Застосування препарату Олфен необхідно припинити при першій появі шкірних висипань, ураженнях слизової оболонки або при появі будь-яких інших ознак підвищеної чутливості.
Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаними захворюваннями сполучної тканини може спостерігатися підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту.
Серцево-судинні та цереброваскулярні ефекти. Для пацієнтів з наявністю в анамнезі АГ та/або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості необхідним є проведення відповідного моніторингу та надання рекомендацій, оскільки у зв’язку із застосуванням НПЗП, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідини та набряків.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг/добу) і при тривалому лікуванні, може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, стійкою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярною хворобою призначати диклофенак не рекомендовано, у разі необхідності застосування можливе лише після ретельної оцінки ризику/користі тільки в дозуванні не більше 100 мг/добу. Подібну оцінку слід провести перед початком довгострокового лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинних явищ (наприклад з АГ, гіперліпідемією, цукровим діабетом та у пацієнтів, які палять).
Пацієнти повинні бути поінформовані щодо можливості виникнення серйозних тромботичних випадків (біль у грудях, задишка, слабкість, порушення мовлення) яке може відбутися у будь-який час. У цьому випадку треба негайно звернутися до лікаря.
Вплив на гематологічні показники. При тривалому застосуванні даного препарату, як і інших НПЗП, рекомендується моніторинг повного аналізу крові.
Олфен може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами з порушенням гемостазу, геморагічним діатезом або гематологічними порушеннями.
БА в анамнезі. У пацієнтів з БА, сезонним алергічним ринітом, набряком слизової оболонки носа (тобто назальними поліпами), хронічними обструктивними захворюваннями легень або хронічними інфекціями дихальних шляхів (особливо такими, що пов’язані з алергічними, подібними до ринітів, симптомами) частіше виникають реакції на НПЗП, такі як загострення БА (так звана непереносимість аналгетиків/аналгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка. У зв’язку з цим щодо таких пацієнтів рекомендовано спеціальні застережні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується пацієнтів з алергічними реакціями на інші речовини, такими як висипання, свербіж або кропив’янка.
Як і інші препарати, що пригнічують активність простагландинсинтетази, диклофенак натрію та інші НПЗП можуть спровокувати розвиток бронхоспазму при застосуванні у пацієнтів з БА, або хворих з БА в анамнезі.
Олфен-75.Оскільки Олфен-75 містить лідокаїну гідрохлорид, перед застосуванням необхідно провести шкірну пробу на індивідуальну чутливість. Введення лідокаїну можуть здійснювати тільки медичні працівники.
Як і інші препарати, до складу яких входить лідокаїну гідрохлорид, лікарський засіб слід з обережністю призначати хворим на епілепсію, при порушенні провідності серця, дихальної недостатності.
Також слід врахувати, що під час обробки місця ін’єкції дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді хворобливості і набряку.
Оскільки лідокаїн має виражену аритмогенну дію, слід з обережністю застосовувати препарат особам зі скаргами на аритмію в минулому.
З обережністю застосовувати у пацієнтів із серцевою недостатністю помірного ступеня, артеріальною гіпотензією помірного ступеня, неповною AV-блокадою, порушенням внутрішньошлуночкової провідності, порушеннями функції печінки і нирок середнього ступеня (кліренс креатиніну 10 мл/хв), порушенням функції дихання, епілепсією, підвищеною судомною готовністю, тяжкою міастенією, після операцій на серці, при генетичній схильності до гіпертермії, в ослаблених хворих і пацієнтів похилого віку; при здійсненні ін’єкції в запалену (інфіковану) ділянку.
При застосуванні лідокаїну обов’язковим є контроль ЕКГ. У разі порушень діяльності синусового вузла, подовження інтервалу P–Q, розширення QRS або у разі розвитку нової аритмії слід знизити дозу або відмінити препарат.
Перед застосуванням лідокаїну при захворюваннях серця (гіпокаліємія знижує ефективність лідокаїну) необхідно нормалізувати рівень калію в крові.
Олфен-75 містить <1 ммоль (23 мг) на дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Може викликати симптоми, схожі з такими, що виникають при вживанні алкоголю внаслідок наявності в складі пропіленгліколю.
Олфен-100 СР Депокапс. Препарат містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або ембріофетальний розвиток плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик переривання вагітності, вад розвитку серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Вважається, що цей ризик зростає при підвищенні дози препаратів та тривалості терапії.
Диклофенак натрію не слід застосовувати протягом І та ІІ триместрів вагітності, якщо у цьому немає абсолютної необхідності. Якщо диклофенак натрію застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або в І або ІІ триместри вагітності, доза препарату має бути мінімальною, а тривалість лікування ― якомога коротшою.
Диклофенак натрію протипоказаний у ІІІ триместр вагітності у зв’язку з тим, що всі інгібітори синтезу простагландинів можуть:
піддавати плід таким ризикам:
- кардіопульмональній токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та розвитком легеневої гіпертензії);
- нирковій дисфункції, що прогресує до ниркової недостатності з маловоддям;
піддавати матір та дитину таким ризикам:
- можлива тривала кровотеча — ефект, пов’язаний з інгібуванням агрегації тромбоцитів, який може проявитися навіть на тлі прийому дуже низьких доз препарату;
- інгібування скорочень маточної мускулатури, що призводить до затримки або пролонгації пологів.
Застосування Олфену-75, як і інших препаратів, що містять лідокаїну гідрохлорид, протипоказано в період вагітності.
Годування груддю. У зв’язку з проникненням НПЗП у грудне молоко диклофенак натрію не призначати жінкам, які годують груддю. Якщо таке лікування вкрай необхідне, слід припинити годування груддю.
Жіноча фертильність.Олфен може впливати на жіночу фертильність і тому не рекомендований жінкам, які планують вагітність. Слід розглянути питання про припинення застосування препарату у жінок, які не можуть завагітніти, а також жінкам, яким проводиться обстеження стосовно безпліддя.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам з порушеннями зору, запамороченням, сонливістю, млявістю або підвищеною втомлюваністю чи іншими порушеннями з боку ЦНС слід утриматися від керування трансортними засобами або роботи з іншими механізмами.

при застосуванні Олфен та/або інших препаратів диклофенаку можуть спостерігатися нижчезазначені взаємодії.
Літій, дигоксин. При одночасному застосуванні з цими препаратами диклофенак може підвищувати концентрації літію та дигоксину в плазмі крові. Рекомендується контролювати рівні літію та дигоксину в сироватці крові.
Діуретики та інші антигіпертензивні препарати. Як і інші НПЗП, прийом диклофенаку натрію одночасно з діуретиками або антигіпертензивними препаратами (наприклад, блокаторами β-адренорецепторів, інгібіторами АПФ може зумовлювати зниження антигіпертензивного ефекту цих препаратів. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, і АТ у цих пацієнтів, особливо літнього віку, потрібно контролювати. Пацієнтам необхідно отримувати належну кількість рідини та рекомендовано здійснювати контроль ниркової функції на початку супутньої терапії та періодично протягом проведення терапії, особливо в разі прийому діуретиків та інгібіторів АПФ, враховуючи підвищений ризик нефротоксичності. Оскільки одночасне застосування препарату з калійзберігаючими діуретиками може призводити до гіперкаліємії, необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.
Інші НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, та ГКС. Одночасне застосування диклофенаку та інших НПЗП або ГКС може підвищити ризик шлунково-кишкової кровотечі або виразки. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП.
Антикоагулянти та антитромбоцитарні препарати. Рекомендується з обережністю приймати диклофенак натрію з антикоагулянтами та антитромбоцитарними препаратами, тому що їх комбіноване застосування може підвищити ризик кровотечі.
Хоча клінічні дослідження не виявили доказів впливу диклофенаку на дію антикоагулянтів, надходили окремі повідомлення про ризик розвитку геморагічних ускладнень у пацієнтів, які приймали одночасно диклофенак та антикоагулянти. Тому рекомендований ретельний нагляд за пацієнтами, які одночасно застосовують диклофенак і антикоагулянти і в разі необхідності ― корекція дозування антикоагулянтів. Як і інші НПЗП, диклофенак у високих дозах може оборотно пригнічувати агрегацію тромбоцитів.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Одночасне застосування системних НПЗП та селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну може підвищувати ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч.
Протидіабетичні препарати. Клінічні дослідження показали, що диклофенак натрію можна призначати разом з пероральними гіпоглікемічними препаратами, це не впливає на їх клінічні ефекти. Однак надходили окремі повідомлення про гіпоглікемічні та гіперглікемічні реакції після призначення диклофенаку натрію, які потребували зміни доз гіпоглікемічних препаратів.
У зв’язку з цим на тлі такої комбінованої терапії рекомендується контролювати рівень глюкози в крові.
Метотрексат. Диклофенак може пригнічувати кліренс метотрексату в ниркових канальцях, що призводить до підвищення рівнів метотрексату. Слід дотримуватися обережності при призначенні НПЗП, включаючи диклофенак, менше ніж за 24 год до застосування метотрексату, оскільки в таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові і посилюватися його токсична дія. Були зареєстровані випадки серйозної токсичності, коли інтервал між застосуванням метотрексату і НПЗП, включаючи диклофенак, був у межах 24 год. Ця взаємодія опосередкована через накопичення метотрексату в результаті порушення ниркової екскреції у присутності НПЗП.
Циклоспорин і такролімус. Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може підвищувати нефротоксичність циклоспорину чи такролімусу у зв’язку з впливом на простагландини нирок. У зв’язку з цим препарат слід призначати у нижчих дозах, ніж для пацієнтів, які не отримують циклоспорин чи такролімус.
Антибактеріальні хінолони. Можливий розвиток судом у пацієнтів, які одночасно застосовували похідні хінолону та НПЗП. Розвиток судом може спостерігатися у пацієнтів як з епілепсією і судомами в анамнезі, так і без них. Таким чином, слід проявляти обережність під час вирішення питання про застосування хінолону у пацієнтів, які вже отримують НПЗП.
Фенітоїн. При застосуванні фенітоїну одночасно з диклофенаком рекомендується проводити моніторинг концентрацій фенітоїну в плазмі крові у зв’язку з очікуваним збільшенням впливу фенітоїну.
Холестипол та холестирамін. Ці препарати можуть спричинити затримку або зменшення всмоктування диклофенаку. Таким чином, рекомендується призначати диклофенак принаймні за 1 год до або через 4–6 год після застосування колестиполу/холестираміну.
Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби. Препарати, які стимулюють ферменти, наприклад рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum), теоретично здатні знижувати концентрації диклофенаку в плазмі крові.
Серцеві глікозиди. Одночасне застосування серцевих глікозидів і НПЗП може посилити серцеву недостатність, знизити швидкість клубочкової фільтрації) і підвищити рівні глікозидів у плазмі крові.
Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати протягом 8–12 днів після застосування міфепристону, оскільки НПЗП можуть знизити ефект міфепристону.
Потужні інгібітори CYP 2C9. Обережність рекомендується при спільному призначенні диклофенаку з потужними інгібіторами CYP 2C9 (наприклад з вориконазолом), що може призвести до значного підвищення C_max у плазмі крові та експозиції диклофенаку внаслідок пригнічення метаболізму диклофенаку.
Препарати, що, як відомо, спричиняють гіперкаліємію. Супутнє лікування калійзберігаючими діуретиками, циклоспорином, такролімусом або триметопримом може бути пов’язане з підвищенням рівня калію в сироватці крові, тому моніторинг стану пацієнтів слід проводити частіше.
Диклофенаку резинат. У зв’язку з тим, що резинат є основним іонообмінником, загалом необхідно враховувати інгібування абсорбції інших лікарських засобів для перорального застосування.
Також можуть спостерігатися наступні взаємодії при застосуванні препарату Олфен-75, пов’язані з утриманням лідокаїну гідрохлориду. Блокатори β-адренорецепторів, пропранолол та інші, а також циметидин, пептидин, бупівакаїн, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, нортриптилін, хлорпромазин, іміпрамін підвищують рівень лідокаїну в сироватці крові, зменшуючи його печінковий метаболізм.
При інтоксикації серцевими глікозидами лідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади. Лідокаїн послаблює кардіотонічний ефект серцевих глікозидів.
При одночасному застосуванні з антиаритмічними засобами (аміодароном, верапамілом, хінідина сульфатом та інші) або протисудомними засобами (похідними гідантоїну) посилюється кардіодепресивна дія.
При одночасному застосуванні з седативними та снодійними засобами, засобами для наркозу (гексобарбітал, тіопентал натрію в/в) можливе посилення пригнічувальної дії на ЦНС
Фенітоїн посилює кардіодепресивну дію лідокаїну.
При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.
Лідокаїн може посилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, оскільки останні зменшують провідність нервових імпульсів.
Етанол посилює пригнічувальну дію лідокаїну на дихання.
Норепінефрин, мексилетин ― підсилюється токсичність лідокаїну (знижується кліренс лідокаїну).
Ізадрин і глюкагон ― підвищується кліренс лідокаїну.
Мідазолам помірно підвищує концентрацію лідокаїну в крові.
Інгібітори МАО, аміназин, бупівакаїн, амітриптилін, нортриптилін, іміпрамін ― при комбінованому застосуванні з лідокаїном підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії та пролонгується місцевоанестезуюча дія останнього.
Наркотичні анальгетики (наприклад морфін) ― при комбінованому застосуванні з лідокаїном посилюється аналгезивний ефект наркотичних анальгетиків, однак підсилюється і пригнічення дихання.
Преніламін ― підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії типу пірует.
Пропафенон ― можливе збільшення тривалості і підвищення тяжкості побічних ефектів з боку ЦНС.
Рифампіцин ― можливе зниження концентрації лідокаїну в крові.
Поліміксин В ― слід контролювати функцію дихання.
Прокаїнамід ― можливі галюцинації.
Глікозиди наперстянки ― на тлі інтоксикації лідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади.
Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) ― при комбінованому застосуванні з лідокаїном спричиняють уповільнення всмоктування лідокаїну і пролонгують дію останнього.
Гуанадрель, гуанетидин, мекаміламін, триметафан ― при комбінованому застосуванні для спінальної та епідуральної анестезії підвищується ризик вираженої гіпотензії і брадикардії.
Ацетазоламід, тіазидні і петльові діуретики ― при комбінованому застосуванні з лідокаїном, спричиняють гіпокаліємію і знижують ефект останнього.
Антикоагулянти (у тому числі ардепарин, далтепарин, данапароїд, еноксапарин, гепарин, варфарин та інші) ― при комбінованому застосуванні з лідокаїном підвищують ризик розвитку кровотеч.

типові клінічні симптоми передозування диклофенаку натрію невідомі. У разі передозування можуть виникати головний біль, нудота, біль в епігастрії, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, блювання, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, шум у вухах або судоми. У разі серйозного отруєння можливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.
Лікування. При таких ускладненнях як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, подразнення слизової оболонки ШКТ та пригнічення дихання, показане підтримувальне та симптоматичне лікування. Специфічна терапія, наприклад, форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія, не має особливого значення при виведенні НПЗП, враховуючи високий рівень зв’язування цих препаратів з білками плазми крові та екстенсивний метаболізм.
У разі передозування в результаті прийому потенційно токсичної дози препарату потрібно застосовувати активоване вугілля. Якщо передозування виникло в результаті прийому дози, що несе потенційну загрозу для життя, потрібно очистити шлунок (викликати блювання або провести промивання шлунка).
Лідокаїн. Симптоми: оніміння язика і губ, збуджений стан, ейфорія, тривожність, нечіткість зору, тремор, депресія, сонливість, запаморочення, сплутаність свідомості, пригнічення дихання або зупинка дихання, брадикардія, порушення провідності серця, поперечна блокада серця, коматозний стан, запаморочення, загальна слабкість, зниження АТ аж до розвиту шоку, тремор, тоніко-клонічні судоми, кома, колапс, можлива атріовентрикулярна блокада. Перші симптоми передозування у здорових людей виникають при концентрації лідокаїну в крові вище 0,006 мг/кг, судоми ― при 0,01 мг/кг.
Лікування: припинення введення препарату, оксигенотерапія, протисудомні засоби, вазоконстриктори (норадреналін, мезатон), при брадикардії ― холінолітики (0,5–1 мг атропіну). Можливе проведення інтубації, штучної вентиляції легенів, реанімаційних заходів. Діаліз неефективний.

при температурі не вище 25 °С.