Дексалгін^® Ін'єкт (Dexalgin^® Inject) (268352) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Декскетопрофен - 50 мг/2 мл

декскетопрофену трометамол — трометамінова сіль (S)-(+)-2-(3-бензоїлфеніл) пропіонової кислоти, що чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію і належить до класу НПЗП.
Механізм дії НПЗП базується на зменшенні синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності ЦОГ. Зокрема, гальмується перетворення арахідонової кислоти на циклічні ендопероксиди PGG₂ та PGH₂, з яких утворюються простагландини PGE₁, PGE₂, PGF_2α PGD₂, а також простациклін PGI₂ та тромбоксани ТхА₂ і ТхВ₂. Крім цього, пригнічення синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, що може також опосередковано впливати на основну дію препарату.
Фармакодинаміка. Була виявлена пригнічувальна дія декскетопрофену трометамолу на активність ЦОГ-1 та ЦОГ-2 у лабораторних тварин та у людей.
Клінічна ефективність та безпека. Клінічні дослідження при різних видах болю продемонстрували, що декскетопрофену трометамол має виражену анальгезивну дію. Знеболювальна дія декскетопрофену трометамолу при в/м та в/в введенні пацієнтам із болем середньої та сильної інтенсивності була вивчена при різних видах болю при хірургічних втручаннях (ортопедичні та гінекологічні операції, операції на черевній порожнині), а також при болю в опорно-руховому апараті (гострий біль у попереку) та ниркових коліках. Під час проведених досліджень анальгезивний ефект препарату швидко розпочинався та досягав максимуму протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену трометамолу, як правило, становить 8 год. Клінічні дослідження продемонстрували, що застосування препарату Дексалгін^® ін’єкт дозволяє значно знизити дозу опіатів при їх одночасному застосуванні з метою купірування післяопераційного болю. Якщо пацієнтам, яким призначали з метою купірування післяопераційного болю морфій за допомогою приладу для знеболювання, що контролюється пацієнтом, призначали і декскетопрофену трометамол,то їм було потрібно значно менше морфію (на 30–45%), ніж хворим, які отримували плацебо.
Фармакокінетика. Всмоктування. Після в/м введення декскетопрофену трометамолу людині C_max досягається приблизно через 20 хв (10–45 хв). Доведено, що при одноразовому в/м або в/в введенні 25–50 мг препарату AUC пропорційна до дози.
Розподіл. Аналогічно до інших лікарських засобів з високим ступенем зв’язування з білками плазми крові (99%), об’єм розподілу декскетопрофену становить у середньому 0,25 л/кг. Період напіврозподілу становить приблизно 0,35 год, а T_½  — 1–2,7 год.
Фармакокінетичні дослідження багаторазового застосування лікарського засобу продемонстрували, що C_max і AUC після останнього в/м або в/в введення не відрізняються від показників після однократного застосування, що свідчить про відсутність кумуляції лікарського засобу.
Біотрансформація та виведення. Метаболізм декскетопрофену в основному відбувається шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою та наступним виведенням нирками. Після введення декскетопрофену трометамолу в сечі виявляється тільки оптичний ізомер S-(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату в оптичний ізомер R-(-) у людей.
Пацієнти літнього віку. Після введення одноразових та багаторазових доз ступінь впливу препарату на здорових добровольців літнього віку (від 65 років), які брали участь у дослідженні, була значно вищою (до 55%), ніж на молодих добровольців, однак статистично значущої різниці у C_max та часі її досягнення не спостерігалося. Середній T_½ збільшувався (до 48%), а визначений сумарний кліренс скорочувався.
Доклінічні дані з безпеки. Стандартні доклінічні дослідження — дослідження фармакологічної безпеки, генотоксичності та імунофармакології — не виявили особливої небезпеки для людини. Дослідження хронічної токсичності на тваринах дало змогу виявити максимальну дозу лікарського засобу, що не викликає побічних реакцій, яка є в 2 рази вищою від дози, рекомендованої для людини. При введенні більш високих доз лікарського засобу мавпам основною побічною реакцією була кров у випорожненнях, зниження приросту маси тіла, а при найбільш високій дозі — патологія з боку ШКТ у вигляді ерозій. Ці реакції проявлялися при дозах, за яких експозиція лікарського засобу була в 14–18 раз вищою, ніж при максимальній дозі, рекомендованій людині. Досліджень канцерогенного впливу на тваринах не проводилося.
Як і всі НПЗП, декскетопрофен здатен призвести до загибелі ембріона або плода у тварин за рахунок безпосереднього впливу на його розвиток, або опосередковано — за рахунок пошкоджуючого впливу на ШКТ організму матері.

симптоматичне лікування гострого болю середньої та високої інтенсивності у випадках, коли пероральне застосування препарату недоцільне, наприклад, при післяопераційному болю, ниркових коліках та болю у попереку.

для мінімізації побічних реакцій слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дорослі. Рекомендована доза становить 50 мг з інтервалом 8–12 год. У разі необхідності повторну дозу вводити через 6 год. Максимальна добова доза не має перевищувати 150 мг. Дексалгін^® ін’єкт призначений для короткочасного застосування, тому його слід застосовувати тільки у період гострого болю (не довше 2 діб). Пацієнтів слід переводити на пероральне застосування анальгетиків, якщо це можливо. При післяопераційному болю середнього або сильного ступеня тяжкості препарат можна застосовувати за показаннями у тих же самих рекомендованих дозах у комбінації з опіоїдними анальгетиками.
Пацієнти літнього віку. Коригування дози зазвичай не потрібне. Однак через фізіологічне зниження функції нирок рекомендується нижча доза препарату, а саме — максимальна добова доза становить 50 мг при легкому порушенні функції нирок.
Порушення з боку печінки. Для пацієнтів з патологією печінки з легким або середнім ступенем тяжкості (5–9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) слід знизити максимальну добову дозу до 50 мг та ретельно контролювати функцію печінки. При тяжких захворюваннях печінки препарат протипоказаний (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
Порушення з боку нирок. Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 60–89  мл/хв) максимальну добову дозу слід знизити до 50 мг. При порушенні функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <59 мл/хв) препарат протипоказаний.
Діти. Препарат не слід застосовувати у дітей та підлітків через відсутність даних щодо його ефективності та безпеки.
Спосіб застосування. В/м введення. Вміст однієї ампули (2 мл) слід повільно вводити глибоко у м’язи.
В/в інфузія. Для проведення в/в інфузії вміст ампули 2 мл розвести у 30–100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду, р-ні глюкози або р-ні Рінгера-лактату. Р-н для інфузій слід готувати в асептичних умовах, не допускаючи впливу природного денного світла. Приготовлений р-н має бути прозорим. Інфузію необхідно проводити в/в повільно протягом 10–30 хв.
Дексалгін^® ін’єкт, розведений у 100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або у р-ні глюкози, можна змішувати з допаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном.
В/в ін’єкція (болюсне введення). У разі необхідності вміст однієї ампули (2 мл р-ну для ін’єкцій) вводити в/в повільно протягом не менше 15 с.
Препарат можна змішувати в малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами для ін’єкцій гепарину, лідокаїну, морфіну та теофіліну.
Дексалгін^® ін’єкт не можна змішувати в малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що утворюється осад.
Розведені р-ни для інфузій не можна змішувати з прометазином або пентазоцином.
Препарат можна змішувати тільки з лікарськими засобами, що вказані вище.
При в/м або в/в ін’єкційному застосуванні препарат слід негайно ввести після того, як його було набрано з ампули.
При зберіганні розведених р-нів препарату у поліетиленових пакетах або у прилаштованих для введення виробах з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду змін вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося.
Препарат Дексалгін^® ін’єкт призначений для одноразового застосування, тому залишки готового р-ну слід вилити. Перед введенням препарату необхідно впевнитися, що р-н прозорий та безбарвний. Р-н, що містить тверді частки, застосовувати не можна.

– підвищена чутливість до декскетопрофену, будь-якого іншого НПЗП або до допоміжних речовин препарату;
– пацієнтам, у яких застосування речовин аналогічної дії, наприклад ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП, провокує розвиток нападів БА, бронхоспазму, гострого риніту, носових поліпів, появу кропив’янки або ангіоневротичного набряку;
– якщо під час лікування кетопрофеном або фібратами виникали фотоалергічні або фототоксичні реакції;
– шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані із терапією НПЗП;
– пептична виразка в активній фазі/шлунково-кишкова кровотеча або наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі, виразок або перфорацій;
– хронічна диспепсія;
– кровотеча в активній фазі або підвищена кровоточивість;
– хвороба Крона або неспецифічний виразковий коліт;
– тяжка серцева недостатність;
– порушення функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤59 мл/хв);
– тяжке порушення функції печінки (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю);
– геморагічний діатез та інші порушення згортання крові;
– при вираженій дегідратації (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини);
– ІІІ триместр вагітності та у період годування грудьми.
Через вміст у лікарському засобі етанолу Дексалгін^® Ін’єкт протипоказаний для нейроаксіального (інтратекального або епідурального) введення.

у нижченаведеній таблиці зазначені побічні реакції розподілені за органами та системами органів і частотою виникнення, зв’язок яких із декскетопрофену трометамолом, за даними клінічних досліджень, визнаний як мінімум можливим, а також побічні реакції, повідомлення про які були отримані після виведення Дексалгіну^® ін’єкт на ринок.

Порушення з боку травного тракту спостерігалися найчастіше.
Можливий розвиток виразкової хвороби, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку. За наявними даними, на тлі застосування препарату може виникати нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспептичні явища, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороба Крона. Рідше спостерігається гастрит. Також відзначалися набряки, АГ та серцева недостатність, що можуть бути спричинені застосуванням НПЗП. Як і у випадку застосування інших НПЗП, можливі такі побічні реакції: асептичний менінгіт, що загалом виникає у хворих на системний червоний вовчак або на змішані захворювання сполучної тканини, та реакції з боку крові (пурпура, апластична та гемолітична анемія, рідко — агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку). Можливі бульозні реакції, у тому числі синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).
Відповідно до результатів клінічних досліджень та епідеміологічних даних, застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу, може супроводжуватися деяким підвищенням ризику розвитку патології, спричиненої тромбозом артерій, наприклад, інфаркту міокарда та інсульту.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик цього лікарського засобу.
Працівники закладів охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему оповіщення.

з обережністю застосовувати у пацієнтів з алергічними станами в анамнезі. Уникати застосування препарату Дексалгін^® ін’єкт у комбінації з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Вираженість побічних реакцій можна знизити за рахунок застосування найнижчої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для покращення стану.
Безпека стосовно ШКТ. Шлунково-кишкові кровотечі, утворення виразки або її перфорація, у деяких випадках з летальним наслідком, спостерігали для всіх НПЗП на різних етапах лікування незалежно від наявності симптомів-передвісників або наявності в анамнезі серйозної патології з боку травного тракту. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі застосування препарату слід припинити. Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, утворення виразки або її перфорація зростає з підвищенням дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у хворих літнього віку.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку підвищена частота побічних реакцій на застосування НПЗП, особливо таких, як виникнення шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, іноді з летальним наслідком. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з найнижчої можливої дози. Як і у разі застосування усіх НПЗП, пацієнтам, які мають в анамнезі езофагіт, гастрит та/або виразкову хворобу, слід впевнитися, що ці захворювання знаходяться у фазі ремісії. У пацієнтів із наявними симптомами патології травного тракту та із захворюваннями травного тракту в анамнезі протягом застосування препарату необхідно контролювати стан травного тракту щодо виникнення можливих порушень, особливо це стосується шлунково-кишкової кровотечі. НПЗП слід з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями травного тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки існує ризик їх загострення. Для таких пацієнтів та пацієнтів, які застосовують ацетилсаліцилову кислоту у низьких дозах або інші засоби, що підвищують ризик виникнення побічних реакцій з боку травного тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнтам, особливо літнього віку, які мають в анамнезі побічні реакції з боку травного тракту, необхідно повідомляти лікаря про всі незвичні симптоми, пов’язані з травною системою, зокрема про шлунково-кишкові кровотечі, особливо на початкових етапах лікування.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують засоби, що можуть підвищити ризик виникнення виразки або кровотечі, а саме: пероральні кортикостероїдні засоби, антикоагулянтні засоби (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагрегантні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Безпека стосовно нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок лікарський засіб слід призначати з обережністю, оскільки на тлі застосування НПЗП можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі і набряки. Через підвищений ризик нефротоксичності лікарський засіб слід призначати з обережністю при лікуванні діуретиками, а також тим пацієнтам, у яких можливий розвиток гіповолемії. Під час лікування організм має отримувати достатню кількість рідини, щоб уникнути зневоднення, яке може призвести до посилення токсичної дії на нирки. Так само, як і всі НПЗП, лікарський засіб може підвищувати концентрацію азоту сечовини і креатиніну в плазмі крові. Подібно до інших інгібіторів синтезу простагландинів, його застосування може супроводжуватися побічними реакціями з боку нирок, що призводить до гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому і ГНН. Найбільше порушень функції нирок виникає у пацієнтів літнього віку.
Безпека стосовно печінки. Пацієнтам з порушенням функції печінки лікарський засіб слід призначати з обережністю. Аналогічно іншим НПЗП, препарат може викликати тимчасове і незначне підвищення значень деяких печінкових показників, а також виражене підвищення активності АсАТ і АлАТ. При відповідному підвищенні зазначених показників терапію слід припинити.
Найбільше порушень функції печінки виникає у пацієнтів літнього віку.
Безпека стосовно серцево-судинної системи і мозкового кровообігу. Пацієнтам з АГ і/або серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості необхідні контроль і консультативна допомога. Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема з попередніми епізодами серцевої недостатності (на тлі застосування препарату підвищується ризик розвитку серцевої недостатності), оскільки при лікуванні НПЗП спостерігалися затримка рідини в тканинах і утворення набряків. Клінічні дослідження і епідеміологічні дані дають змогу припустити, що на тлі застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого часу) може трохи підвищуватися ризик розвитку артеріальних тромбозів (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Даних для виключення такої небезпеки при застосуванні декскетопрофену недостатньо. Отже, у разі неконтрольованої АГ, застійної серцевої недостатності, ІХС, захворювань периферичних артерій і/або судин головного мозку декскетопрофен слід призначати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Настільки ж ретельну оцінку стану слід проводити перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинного захворювання (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Неселективні НПЗП здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів та збільшувати час кровотечі за рахунок пригнічення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену трометамолу та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчалося у клінічних дослідженнях і впливу на показники коагуляції не було виявлено. Однак пацієнтам, які застосовують декскетопрофену трометамол одночасно з препаратами, що впливають на гемостаз, наприклад варфарин, інші кумаринові препарати або гепарини, необхідно перебувати під ретельним наглядом лікаря. Найбільше порушень функції серцево-судинної системи виникає у пацієнтів літнього віку.
Шкірні реакції. Були повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку серйозних шкірних реакцій (деякі з летальним наслідком) на тлі застосування НПЗП, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Вірогідно, найвищий ризик їх виникнення спостерігається у пацієнтів на початку лікування, у більшості хворих вони виникали протягом 1-го місяця терапії. При появі шкірних висипань, ознак ураження слизових оболонок або інших симптомів гіперчутливості препарат Дексалгін^® ін’єкт слід відмінити.
Маскування симптомів основних інфекцій. Дексалгін^® ін’єкт може маскувати симптоми інфекцій, що може завадити діагностуванню і своєчасному лікуванню і, тим самим, погіршити наслідки інфекції. Такі випадки спостерігалися спостерігалося при бактеріальній пневмонії і бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Дексалгін^® ін’єкт вводять для полегшення болю у зв’язку з інфекційним процесом, рекомендується моніторинг інфекційного процесу. В амбулаторних умовах пацієнт повинен проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або погіршуються.
Інша інформація. Особливу обережність слід приділяти у разі призначення лікарського засобу пацієнтам:
зі спадковим порушенням метаболізму порфірину (наприклад при гострій переміжній порфірії);
з дегідратацією;
безпосередньо після великих хірургічних втручань.
Якщо лікар вважає, що необхідним є тривале застосування декскетопрофену, слід регулярно контролювати функцію печінки та нирок.
У дуже рідкісних випадках спостерігалися тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках розвитку тяжких реакцій гіперчутливості після прийому препарату Дексалгін^® ін’єкт лікування слід припинити. Будь-яке необхідне в таких випадках лікування має проводитися під наглядом лікаря.
Пацієнти з БА в поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом і/або поліпами носа, схильні до вищого ризику алергії на ацетилсаліцилову кислоту та/або НПЗП, ніж інші пацієнти. Призначення цього препарату може викликати напади БА або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту або НПЗП.
Можливий розвиток тяжких інфекційних ускладнень з боку шкіри і м’яких тканин на тлі вітряної віспи. Дотепер даних, що дають змогу виключити роль НПЗП в посиленні цього інфекційного процесу, отримано не було. Тому при вітряній віспі не рекомендується застосовувати Дексалгін^® ін’єкт.
Дексалгін^® ін’єкт слід з обережністю вводити пацієнтам з порушенням кровотворення, системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини.
Як і інші НПЗП, декскетопрофену трометамол здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань під час його застосування. У окремих випадках під час застосування НПЗП були повідомлення про активізацію інфекційних процесів, що локалізуються у м’яких тканинах. Таким чином, якщо під час застосування з’являються або посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря.
Кожна ампула препарату Дексалгін^® ін’єкт містить 12,35 об.% етанолу, тобто до 200 мг у перерахунку на одну дозу, що дорівнює 5 мл пива або 2,08 вина у перерахунку на дозу. Препарат може негативно впливати на осіб з алкоголізмом. Вміст етанолу слід враховувати при застосуванні у вагітних та жінок, які годують грудьми, дітей та пацієнтів з групи ризику, наприклад, при захворюваннях печінки, а також у хворих на епілепсію. Лікарський засіб містить менше ніж 1  ммоль натрію (23 мг) на дозу, тому практично не містить вільного натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування препарату Дексалгін^® ін’єкт протипоказано у ІІІ триместр вагітності та у період годування грудьми.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток плода. Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень застосування препаратів, що пригнічують синтез простагландинів, на ранніх термінах вагітності підвищує ризик викидня, виникнення у плода вади серця та незрощення передньої черевної стінки. Так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи підвищувався з <1% до приблизно 1,5%. Вважається, що небезпека виникнення таких явищ зростає з підвищенням дози препарату та тривалості терапії. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів у тварин викликало збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, у яких застосовували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, підвищувалася частота виникнення пороків розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену трометамолу на тваринах не виявили репродуктивної токсичності. Призначення декскетопрофену трометамолу у І та ІІ триместр вагітності можливе тільки у разі крайньої необхідності. При призначенні декскетопрофену трометамолу жінкам, які планують вагітність, або у І та ІІ триместр вагітності слід застосовувати найнижчу можливу ефективну дозу протягом якомога коротшого терміну лікування.
Під час ІІІ триместру усі інгібітори синтезу простагландинів спричиняють:
Ризики для плода:

• кардіопульмональний токсичний синдром (із закупоркою артеріального протоку та легеневою гіпертензією);
• порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком маловоддя.

Ризики для матері та дитини наприкінці вагітності:

• подовження часу кровотечі (ефект пригнічення агрегації тромбоцитів), що можливе навіть за умови застосування низьких доз;
• затримка скорочення матки з відповідною затримкою пологів та затяжними пологами.

Годування грудьми. Даних щодо проникнення декскетопрофену у грудне молоко немає. Препарат Дексалгін^® ін’єкт протипоказаний у період годування грудьми.
Фертильність. Як і всі інші НПЗП, декскетопрофену трометамол може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується застосовувати у жінок, які планують вагітність. Жінки, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження щодо безпліддя, слід розглянути можливість відміни препарату.
Діти. Препарат не слід застосовувати дітям та підліткам через відсутність даних щодо його ефективності та безпеки.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. На тлі застосування препарату Дексалгін^® ін’єкт можливе виникнення запаморочення, порушення зору або сонливості. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування в дорожній ситуації і керування транспортними засобами або іншими механізмами.

одночасне застосування таких засобів з НПЗП не рекомендується
Інші НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), у тому числі саліцилати у високих дозах (≥3 г/добу). При одночасному застосуванні кількох НПЗП підвищується ризик виникнення виразки у травному тракті та шлунково-кишкової кровотечі внаслідок їх взаємно посилюючої дії.
Антикоагулянти. НПЗП посилюють дію антикоагулянтів, наприклад варфарину, внаслідок високого ступеня зв’язування декскетопрофену з білками плазми крові, а також пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під ретельним контролем лікаря та відповідних лабораторних показників.
Гепарини. Підвищується ризик кровотеч (через пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки). Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під ретельним контролем лікаря та відповідних лабораторних показників.
Кортикостероїдні засоби. Підвищується ризик розвиту виразки у травному тракті або шлунково-кишкової кровотечі.
Літій (були повідомлення для кількох НПЗП). НПЗП підвищують рівень літію у крові, що може призвести до інтоксикації (знижується виведення літію нирками). Тому на початку застосування декскетопрофену, при корекції дози або відміні препарату необхідно проконтролювати рівень літію у крові.
Метотрексат у високих дозах (не менше 15 мг/тиж). За рахунок зменшення ниркового кліренсу метотрексату на тлі застосування НПЗП у цілому посилюється його негативний вплив на систему крові.
Похідні гідантоїну та сульфонаміди. Можливе посилення токсичності цих речовин.
Одночасне застосування таких засобів з НПЗП вимагає обережності
Діуретичні засоби, інгібітори АПФ, антибактеріальні аміноглікозиди та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Декскетопрофен знижує ефективність діуретичних засобів та інших антигіпертензивних засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад при зневодненні або в осіб літнього віку) застосування засобів, що пригнічують ЦОГ, одночасно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ або антибактеріальними аміноглікозидами може погіршити функцію нирок, що, як правило, є оборотним процесом. При застосуванні декскетопрофену разом з будь-яким діуретичним засобом слід переконатися у відсутності зневоднення у пацієнта, а на початку лікування необхідно контролювати функцію нирок.
Метотрексат у низьких дозах (менше 15 мг/тиж). За рахунок зменшення ниркового кліренсу метотрексату на тлі застосування НПЗП посилюється його негативний вплив на систему крові загалом. У перші тижні одночасного застосування необхідно щотижня проводити аналіз крові. Навіть при незначному порушенні функції нирок, а також у пацієнтів літнього віку лікування слід проводити під суворим наглядом лікаря.
Пентоксифілін. Існує ризик кровотечі. Необхідно посилити контроль і частіше перевіряти показник часу кровотечі.
Зидовудин. Існує ризик збільшення токсичного впливу на еритроцити за рахунок впливу на ретикулоцити, що після 1-го тижня застосування НПЗП призводить до тяжкої анемії. Протягом 1–2 тиж після початку застосування НПЗП слід зробити аналіз крові та перевірити вміст ретикулоцитів.
Препарати сульфонілсечовини. НПЗП здатні посилити гіпоглікемічну дію цих засобів за рахунок заміщення препаратів сульфонілсечовини у сполуках з білками плазми крові.
Слід врахувати можливі взаємодії при застосуванні наступних засобів
Блокатори β-адренорецепторів. НПЗП здатні послабити їх антигіпертензивну дію за рахунок пригнічення синтезу простагландинів.
Циклоспорин та такролімус. Можливе посилення нефротоксичності за рахунок впливу НПЗП на ниркові простагландини. При комбінованій терапії слід контролювати функцію нирок.
Тромболітичні засоби. Підвищується ризик кровотечі.
Антиагрегантні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищується ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Пробенецид. Можливе підвищення концентрації декскетопрофену у плазмі крові, що, вірогідно, зумовлено пригніченням ниркової канальцевої секреції та кон’югації препарату з глюкуроновою кислотою і вимагає корекції дози декскетопрофену.
Серцеві глікозиди. НПЗП здатні підвищити концентрацію глікозидів у плазмі крові.
Міфепристон. Теоретично існує ризик зміни ефективності міфепристону під впливом інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дають змогу припустити, що поєднане введення НПЗП в один день з простагландином не здійснює небажаного впливу на ефективність міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або її скорочуваності, а також не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного переривання вагітності.
Антибіотики хінолінового ряду. Результати досліджень на тваринах показали, що при застосуванні похідних хінолону у високих дозах у комбінації з НПЗП підвищується ризик розвитку судом.
Тенофовір. При одночасному застосуванні з НПЗП може підвищуватися концентрація азоту сечовини і креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу поєднаного застосування цих лікарських засобів необхідно проводити контроль функції нирок.
Деферасирокс. При одночасному застосуванні з НПЗП може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні цього лікарського засобу спільно з деферасироксом необхідний ретельний нагляд за пацієнтом.
Пеметрексед. При одночасному застосуванні з НПЗП може знижуватися виведення пеметрекседу; тому при застосуванні НПЗП у високих дозах необхідно проявляти особливу обережність. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 45–79 мл/хв) слід уникати одночасного застосування пеметрекседу та НПЗП протягом 2 днів до і 2 днів після прийому пеметрекседу.
Несумісність. Дексалгін^® ін’єкт не можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що утворюється осад.
Розведені р-ни для інфузій, отримані, як зазначено в розділі ЗАСТОСУВАННЯ, не можна змішувати з прометазином або пентазоцином.

симптоматика передозування невідома. Аналогічні лікарські засоби спричиняють порушення з боку травного тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). При випадковому передозуванні слід негайно розпочати симптоматичне лікування відповідно до стану пацієнта. Декскетопрофену трометамол видаляється з організму за допомогою діалізу.

у захищеному від дії світла місці в оригінальній упаковці. Після розведення р-н зберігають протягом 24 год при температурі 2–8 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.