Корвітол^® (Corvitol^®)

Метопрололу тартрат - 50 мг

фармакодинаміка. Метопролол — блокатор β-адренорецепторів з відносною β₁-селективністю («кардіоселективністю») без внутрішньої симпатоміметичної активності. Специфічним шляхом блокує дію катехоламінів на рівні адренергічних β₁-рецепторів. Зменшує потребу міокарда в кисні при навантаженні, що має позитивну дію при тривалому лікуванні у разі стенокардії (зниження частоти больових нападів). Знижує систолічний АТ, особливо після напруження, і запобігає розвитку рефлекторної ортостатичної гіпотензії. Зниження діастолічного АТ настає через кілька тижнів регулярного застосування, метопролол знижує плазматичну активність реніну. Інгібуючи β₂-рецептори, метопролол може викликати підвищення тонусу гладких м’язів.
Фармакокінетика. Всмоктування та розподіл. Після перорального застосування метопролол майже повністю абсорбується у ШКТ. Концентрація метопрололу у плазмі крові лінійно залежить від прийнятої дози в межах терапевтичних доз. C_max у плазмі крові досягається приблизно через 1,5–2 год після застосування (T_max). Хоча концентрація у плазмі крові розрізняється у різних осіб, індивідуальна відтворюваність є хорошою. У результаті важливого першого ефекту під час проходження через печінку системна біологічна доступність метопрололу після застосування однієї пероральної дози досягає приблизно 50%. Після повторного застосування вона підвищується до 70%. Застосування під час їди може підвищити біологічну доступність на 30–40%. Показник зв’язування метопрололу з протеїнами плазми крові є низьким (приблизно 5–10%).
Біотрансформація. Метопролол піддається майже повному окиснювальному метаболізму в печінці ферментами цитохрому Р450 (в основному ізоферментом CYP 2D6). Кількість осіб з повільним метаболізмом становить 7% у європеоїдів, але менше 1% у монголоїдів. У пацієнтів із повільною метаболізацією через систему CYP 2D6 концентрації метопрололу в плазмі крові можуть у кілька разів перевищувати концентрації препарату в осіб з нормальною швидкістю метаболізму через систему CYP 2D6. Тим не менше метаболізм метопрололу CYP 2D6-залежним шляхом, можливо, не впливає або впливає меншою мірою на безпеку та переносимість метопрололу. При цирозі печінки слід очікувати підвищення рівня неметаболізованого метопрололу у плазмі крові внаслідок зниження швидкості метаболізму.
Метаболізм і виведення з організму. Метопролол метаболізується в печінці з утворенням трьох метаболітів. Два із трьох метаболітів володіють слабко вираженими властивостями блокатора β-адренорецепторів, однак не є клінічно значущими. Зазвичай більше 95% пероральної дози препарату виводиться із сечею. Приблизно 5% цієї дози виводиться із сечею в незміненому стані; в окремих випадках кількість препарату, що виводиться із сечею в незміненому стані, може досягати 30%.
T_½ становить 3,5 год (1–9 год). Загальна швидкість виведення з плазми крові (кліренс) становить приблизно 1000 мл/хв.
У пацієнтів літнього віку не спостерігається значних змін у фармакокінетиці метопрололу порівняно з такими у хворих молодого віку.
Системна біодоступність і виведення метопрололу не змінюються у пацієнтів з нирковою недостатністю. Але виведення метаболітів у цих пацієнтів зменшене. У пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації <5 мл/хв відбувається значне накопичення метаболітів. Таке накопичення не спричиняє загального ефекту блокування β-адренорецепторів.
У пацієнтів зі зниженою функцією печінки фармакокінетика метопрололу (у зв’язку з низьким рівнем зв’язування з білками) змінюється незначною мірою. Однак у осіб із цирозом печінки біодоступність метопрололу може підвищуватися, а загальний кліренс — знижуватися.

АГ; стенокардія (у тому числі постінфарктна); аритмія (включаючи суправентрикулярну тахікардію); екстрене лікування у разі інфаркту міокарда та профілактика повторного інфаркту; гіперкінетичний кардіальний синдром; профілактика нападів мігрені.
Корвітол^® показаний дорослим.

метопролол призначений для щоденного прийому. При застосуванні одноразової дози препарат слід приймати зранку, а у разі прийому подвійної дози — вранці та ввечері. Таблетки необхідно приймати після їди не розжовуючи, запивати достатньою кількістю питної води.
Таблетку можна поділити на рівні дози. Для цього необхідно взяти таблетку великим та вказівним пальцями обох рук насічкою для поділу вгору, натиснути великими пальцями і поділити таблетку на дві половини уздовж розламу.
Максимальна добова доза — 200 мг. У період підбору дози слід контролювати ЧСС для запобігання брадикардії. Дозування слід визначати індивідуально, в основному — відповідно до успішності лікування. Застосовують нижченаведені рекомендації з дозування.
АГ.
Корвітол^® 50: 1 таблетка 1–2 рази на добу або 1–2 таблетки 1 раз на добу (відповідає 50–100 мг метопрололу тартрату).
У разі необхідності добову дозу можна підвищити до 2 таблеток двічі на добу (відповідає 200 мг метопрололу тартрату).
Корвітол^® 100: ½ таблетки 1–2 рази на добу або ½–1 таблетка 1 раз на добу (відповідає 50–100 мг метопрололу тартрату).
За необхідності добову дозу можна підвищити до 1 таблетки двічі на добу (відповідає 200 мг метопрололу тартрату) або комбінувати лікарський засіб з іншими антигіпертензивними препаратами.
Стенокардія (в тому числі після інфаркту міокарда).
Рекомендована доза препарату становить 50–100 мг/добу (1 раз на добу вранці або 2 рази — вранці та ввечері). Якщо ця доза не дає бажаного терапевтичного ефекту, її можна підвити до 200 мг, розподілених на 2 прийоми (вранці та ввечері). При цьому слід перевіряти АТ. За необхідності препарат можна комбінувати з іншими лікарськими засобами для лікування пацієнтів із стенокардією.
Гіперкінетичний кардіальний синдром.
Корвітол^® 50: 1 таблетка 1–2 рази на добу або 1–2 таблетки 1 раз на добу (відповідає 50–100 мг метопрололу тартрату).
За необхідності добову дозу можна підвищити до 2 таблеток двічі на добу (відповідає 200 мг метопрололу тартрату) з перевіркою АТ.
Корвітол^® 100: ½ таблетки 1–2 рази на добу або ½–1 таблетка 1 раз на добу (відповідає 50–100 мг метопрололу тартрату).
За необхідності добову дозу можна підвищити до 1 таблетки двічі на добу (відповідає 200 мг метопрололу тартрату) з перевіркою АТ. Дозу потрібно знизити при досягненні терапевтичного ефекту.
Аритмія (включаючи суправентрикулярну тахікардію).
Корвітол^® 50: 2 таблетки 1–2 рази на добу (відповідає 100–200 мг метопрололу тартрату).
Корвітол^® 100: 1 таблетка 1–2 рази на добу (відповідає 100–200 мг метопрололу тартрату).
Екстрене лікування інфаркту міокарда та профілактика повторного інфаркту.
Лікування у разі гострої фази. При гострому інфаркті міокарда лікування починають якомога швидше після госпіталізації, постійно контролюючи серцеву діяльність за допомогою ЕКГ і АТ. Лікування розпочинають з 5 мг метопрололу тартрату в/в. Залежно від переносимості наступні дози по 5 мг метопрололу тартрату можна вводити в/в з інтервалом у 2 хв до досягнення максимальної загальної дози 15 мг метопрололу тартрату.
Якщо повна доза 15 мг, введена в/в, переноситься добре, через 15 хв після останнього в/в введення 1 раз застосовують 1 таблетку лікарського засобу Корвітол^® 50 або ½ таблетки лікарського засобу Корвітол^® 100 (відповідає 50 мг метопрололу тартрату).
У наступні 48 год застосовують 1 таблетку лікарського засобу Корвітол^® 50 або ½ таблетки лікарського засобу Корвітол^® 100 (відповідає 50 мг метопрололу тартрату) кожні 6 год. Для пацієнтів, які не переносили дозу вище 15 мг метопрололу тартрату в/в, подальшу пероральну терапію слід розпочинати з обережністю із застосування 1 раз ½ таблетки лікарського засобу Корвітол^® 50 (відповідає 25 мг метопрололу тартрату).
Підтримувальна доза. Рекомендована доза становить 200 мг у 2 прийоми вранці та ввечері (по 2 таблетки лікарського засобу Корвітол^® 50 2 рази на добу або по 1 таблетці лікарського засобу Корвітол^® 100 2 рази на добу).
Якщо спостерігається зниження ЧСС і/або АТ чи інші ускладнення, що потребують лікування, застосування препарату Корвітол^® необхідно припинити негайно.
Профілактика мігрені.
Корвітол^® 50: 2 таблетки 1–2 рази на добу (відповідає 100–200 мг метопрололу тартрату).
Корвітол^® 100: 1 таблетка 1–2 рази на добу (відповідає 100–200 мг метопрололу тартрату).
Пацієнти з порушенням функції нирок. Немає потреби коригувати дозу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Виведення метопрололу тартрату зменшується при тяжких порушеннях функції печінки (наприклад у пацієнтів із цирозом печінки), у результаті чого може виникнути необхідність у зниженні дози.
Пацієнти літнього віку. Немає потреби коригувати дозу.
Тривалість застосування. Тривалість застосування залежить від тяжкості та перебігу захворювання і визначається лікарем індивідуально.
Якщо після тривалого лікування застосування препарату Корвітол^® слід перервати або припинити, то робити це потрібно поступово і повільно, оскільки раптова відміна може призвести до серцевої ішемії із загостренням стенокардії, до інфаркту міокарда чи різкого підвищення АТ.

• підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату або до інших блокаторів β-адренорецепторів;
• шок;
• AV-блокада (II і III ступеня);
• синдром слабкості синусового вузла;
• декомпенсована серцева недостатність (набряк легень, синдром гіпоперфузії або артеріальної гіпотензії);
• синоатріальна блокада;
• виражена брадикардія (перед початком лікування ЧСС у стані спокою менш ніж 50 ударів за 1 хв);
• артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менш ніж 100 мм рт. ст.);
• ацидоз;
• нелікована феохромоцитома;
• тривала чи періодична інотропна терапія агоністами β-рецепторів;
• бронхіальна гіперреактивність (наприклад БА), тяжка форма ХОЗЛ;
• тяжкі порушення периферичного кровообігу з болем або трофічними змінами;
• супутня терапія інгібіторами моноаміноксидази А (МАО-А інгібітори)

.
В/в введення антагоністів кальцієвих каналів типу верапамілу та дилтіазему або інших антиаритмічних препаратів (таких як дизопірамід) протипоказане пацієнтам, які застосовують препарат Корвітол^® (за винятком інтенсивної терапії).
Метопролол не слід призначати пацієнтам з підозрою на гострий інфаркт міокарда при ЧСС <50 уд./хв, з інтервалом P–Q >0,24 c або систолічним АТ <100 мм рт. ст.
Примітка. Для пацієнтів із декомпенсованою серцевою недостатністю, які добре переносять інші лікарські засоби, застосування метопрололу можливе при індивідуальному титруванні дози.

Частота виникнення побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 — <1/10); нечасто (≥1/1 000 — <1/100); рідко (≥1/10 000 — <1/1 000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

¹ Після тривалого строгого голодування або важкого фізичного навантаження гіпоглікемічні стани можуть виникати на тлі одночасної терапії препаратом Корвітол^®.
² Це стосується також інших форм порушень периферичної перфузії.
³ У зв’язку з можливим підвищенням опору дихальних шляхів імовірний респіраторний дистрес у пацієнтів, схильних до бронхоспастичних реакцій, особливо при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів.
Інші побічні реакції: агранулоцитоз, сонливість, безсоння, розлад концентрації уваги, нервозність, тривожність, постуральні порушення (дуже рідко — із запамороченням), AV-блокада І, ІІ або ІІІ ступеня, біль у перикарді, біль у грудній клітці, аритмія, артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, гангрена у пацієнтів з наявними тяжкими порушеннями периферичного кровообігу, риніт, печія, здуття, загострення кропив’янки, дистрофічні зміни шкіри, фотосенсибілізація, артралгія, посилення симптомів переміжної кульгавості, поява антинуклеарних антитіл (не пов’язаних із системним червоним вовчаком), метопролол може маскувати симптоми тиреотоксикозу, прояви латентного цукрового діабету.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користі та ризику застосування лікарського засобу. Працівники галузі охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

особливо ретельний лікарський контроль необхідний:
— при AV-блокаді І ступеня; дуже рідко вже наявні легкі форми порушення AV-провідності можуть обтяжуватися та призводити до AV-блокади тяжчого ступеня;
— пацієнтам з цукровим діабетом зі значними коливаннями рівня глюкози у крові (у зв’язку з можливістю розвитку тяжких гіпоглікемічних станів);
— у разі тривалого, суворого голодування та при значному фізичному навантаженні (у зв’язку з можливістю розвитку тяжких гіпоглікемічних станів);
— якщо препарат застосовувати у пацієнтів із феохромоцитомою (пухлину мозкової речовини надниркових залоз), поєднано слід застосовувати альфа-симпатолітичний препарат;
— пацієнтам із порушенням функції печінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
При застосуванні метопрололу тартрату, як і при прийомі інших блокаторів β-адренорецепторів, необхідно контролювати ЧСС та АТ (спочатку щодня, потім — 1 раз на місяць).
Пацієнтам, які приймають блокатори β-адренорецепторів, не слід вводити в/в антагоністи кальцію верапамілового типу.
Зазвичай при лікуванні хворих на БА супутньо призначають агоністи β₂-адренорецепторів (у таблетках або аерозолі). У період, коли такі пацієнти починають приймати препарат, може знадобитися підвищення дози агоністів β₂-адренорецепторів. Ризик, що препарат буде впливати на β₂-рецептори, нижчий, ніж у разі застосування звичайних неселективних блокаторів β₁-адренорецепторів у таблетках.
В окремих випадках блокатори β-адренорецепторів можуть провокувати виникнення псоріазу, посилення симптомів цього захворювання чи появу екзантем, що нагадують псоріаз. Блокатори β-адренорецепторів слід призначати пацієнтам із псоріазом в особистому або сімейному анамнезі тільки після ретельної оцінки співвідношення користі/ризику.
Пацієнтам із депресивними захворюваннями в історії хвороби слід призначати лікування метопрололом, тільки ретельно оцінивши відношення позитивного ефекту до ризику.
Блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати чутливість до алергенів і посилювати ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Тому пацієнтів, в історії хвороби яких були відзначені тяжкі реакції гіперчутливості, а також осіб, які проходять терапію вакцинами та десенсибілізувальну терапію, слід лікувати дуже обережно (у зв’язку з ризиком виникнення надмірних алергічних реакцій). Ефект від введення адреналіну у звичайних дозах може бути відсутнім.
Корвітол^® може маскувати деякі симптоми тиреотоксикозу (наприклад тахікардію). Різка відміна препарату для пацієнтів із тиреотоксикозом протипоказана у зв’язку з можливим посиленням вираженості симптоматики.
Пацієнти, які проходять лікування серцевої недостатності, мають проходити лікування цієї хвороби до початку застосування метопрололу, а також під час цієї терапії.
З обережністю метопролол слід застосовувати пацієнтам з міастенією гравіс.
Метопролол може посилити вже наявну брадикардію. У разі розвитку брадикардії (ЧСС <50–55 уд./хв) під час лікування метопрололом доза має бути знижена та/або препарат необхідно поступово відмінити.
Маючи гіпотензивну дію, препарат може посилити прояви порушень периферичного кровообігу, таких як переміжна кульгавість.
Якщо неможливо відмінити Корвітол^® перед проведенням загальної анестезії або перед застосуванням міорелаксантів периферичної дії, анестезіолог повинен бути поінформований про лікування пацієнта препаратом Корвітол^®. Не рекомендується припиняти лікування під час проведення хірургічного втручання.
У разі хірургічного втручання необхідно попередити анестезіолога, що пацієнт приймає метопролол. Пацієнтам, яким має бути проведено хірургічне втручання, припиняти лікування блокаторами β-адренорецепторів не рекомендується. Якщо відміна метопрололу вважається необхідною, то вона за можливістю повинна відбуватися не менше ніж за 48 год до загальної анестезії. Термінового застосування метопрололу у високих дозах пацієнтам, які перенесли несерцеві хірургічні втручання, слід уникати, оскільки це пов’язано з розвитком брадикардії, артеріальної гіпотензії та інсульту, включаючи летальний кінець у пацієнтів із серцево-судинними факторами ризику.
Однак для деяких пацієнтів є бажаним використання блокаторів β-адренорецепторів як премедикації. У цьому разі необхідно вибирати анестетик із незначним негативним інотропним ефектом, щоб мінімізувати ризик пригнічення діяльності міокарда.
Метопролол може спричинити незначне підвищення рівнів ТГ та зниження рівнів вільних жирних кислот у крові. У деяких випадках спостерігалося незначне зниження рівня ЛПВЩ, і воно було значно меншим порівняно з таким у разі прийому неселективних блокаторів β₂-адренорецепторів. Однак в одному довгостроковому дослідженні спостерігалося значне зниження рівня загального ХС після лікування метопрололом протягом кількох років.
Дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату у пацієнтів із тяжкою стабільною серцевою недостатністю (NYHA IV — за класифікацією системи Нью-Йоркської асоціації кардіологів) обмежені. Лікування цих пацієнтів повинні проводити лікарі зі спеціальними навичками та досвідом.
Пацієнти з нестабільною серцевою недостатністю (NYHA IV), гострим інфарктом міокарда чи нестабільною стенокардією у попередні 28 днів, пацієнти віком від 80 років або до 40 років; пацієнти з гемодинамічно вираженими захворюваннями клапанів, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, під час або протягом 4 міс після оперативного втручання на серці повинні лікуватися тільки під наглядом лікаря зі спеціалізованими навичками та досвідом.
Якщо необхідно припинити лікування, це слід робити протягом 10–14 днів зі щоденним зниженням дози на 25 мг протягом останніх 6 днів. Протягом цього періоду особливу увагу потрібно приділяти пацієнтам з ІХС. Ризик виникнення серцевих нападів, включаючи раптовий летальний кінець, підвищується під час припинення лікування блокаторами β-адренорецепторів. Терапію не слід припиняти раптово у зв’язку з можливістю розвитку синдрому відміни (посилення нападів стенокардії, підвищення АТ).
У пацієнтів зі стенокардією Принцметала частота і тяжкість нападів стенокардії може підвищитися внаслідок опосередкованого α-рецепторами звуження коронарних судин. Тому цим пацієнтам не рекомендують призначати неселективні блокатори β-адренорецепторів, селективні блокатори β₁-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю.
Симптоми — передвісники гіпоглікемії (зокрема тахікардія і тремор) — можуть бути замасковані.
Слід приділити особливу увагу пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок, з серйозними гострими станами (що супроводжуються метаболічним ацидозом) та особам, які отримують комбіноване лікування препаратами наперстянки. У разі тяжкого порушення функції нирок Корвітол^® слід застосовувати лише при належному моніторингу функції нирок.
Біодоступність метопрололу може підвищуватися при цирозі печінки.
Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати можливість зменшення секреції слізної рідини.
Застосування лікарського засобу Корвітол^® може спричиняти позитивні результати допінг-тестів.
Неможливо передбачити вплив на здоров’я у разі неналежного застосування лікарського засобу Корвітол^® як допінгу — небезпека для здоров’я не виключена.
Цей препарат містить лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми.
Вагітність. Метопролол, як і інші лікарські засоби, не слід застосовувати у період вагітності чи годування грудьми без крайньої потреби.
В експериментах на тваринах не виявили тератогенних властивостей метопрололу.
Як і інші блокатори β-адренорецепторів, метопролол проникає крізь плаценту і може спричиняти побічні ефекти, такі як брадикардія, гіпотензія та гіпоглікемія, у плода та новонародженого чи у немовляти у період грудного годування.
Зазвичай блокатори β-адренорецепторів пригнічують плацентарний кровотік, що може стати причиною передчасних пологів, затримки росту плода та внутрішньоутробної загибелі плода. Ризик серцевих і легеневих ускладнень у новонароджених, чиї матері отримували метопролол у період вагітності, підвищений у післяпологовий період.
Метопролол може спричинити розвиток брадикардії, артеріальної гіпотензії, гіпоглікемії та пригнічення дихання у новонароджених, тому його слід відмінити за 48–72 год до очікуваного початку пологів. Якщо це неможливо, необхідно ретельно контролювати стан немовляти на наявність ознак β-блокади протягом 48–72 год після народження.
Годування грудьми. Метопролол проникає у грудне молоко. Концентрація метопрололу у грудному молоці приблизно втричі вища, ніж у сироватці крові матері. Незважаючи на те що після застосування препарату у терапевтичних дозах виникнення побічних реакцій не очікується (за винятком повільних метаболізаторів), немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, слід ретельно оглядати на наявність ознак потенційної β-блокади. Для того щоб кількість діючої речовини, що надходить з грудним молоком, була низькою, не слід годувати дитину грудьми протягом 3–4 год після прийому препарату.
Фертильність. Дослідження розмноження у щурів із застосуванням метопрололу тартрату в дозах, які у 55,5 раза перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини, не виявили жодних доказів порушення фертильності, однак рідко метопролол викликає захворювання Пейроні у чоловіків.
Діти. Лікування препаратом Корвітол^® протипоказане дітям, оскільки безпека та ефективність лікарського засобу Корвітол^® у цій популяції не встановлені. Дані відсутні.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. У зв’язку з розвитком індивідуальних реакцій (таких як втомлюваність і запаморочення, див. ПОБІЧНА ДІЯ) може погіршитися здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Ймовірність такого впливу підвищується на початку лікування, при підвищенні дози або зміні препарату, а також при вживанні алкоголю. Тому на період лікування слід утримуватися від керування транспортними засобами, обслуговування машин і механізмів, роботи на висоті.

слід враховувати нижченаведені взаємодії між метопрололом та іншими лікарськими засобами.
Метопролол майже повністю метаболізується у печінці ферментами системи цитохрому P450 (в основному ізоферментом CYP 2D6) (див. Фармакокінетика). Тому концентрація метопрололу у плазмі крові може підвищуватися при одночасному застосуванні субстратів, що інгібують CYP 2D6, і знижуватися при прийомі речовин, що індукують CYP 2D6. Тому разом із метопрололом інгібітори та індуктори CYP 2D6 слід застосовувати з обережністю.
Клінічно значущими інгібіторами CYP 2D6 є:
— антидепресанти, такі як флуоксетин, пароксетин, сертралін або бупропіон;
— антипсихотики, такі як тіоридазин;
— антиаритмічні засоби, такі як хінідин, пропафенон або аміодарон;
— противірусні засоби, такі як ритонавір;
— антигістамінні засоби, такі як дифенгідрамін;
— антималярійні засоби, такі як гідроксихлорохін, хінін;
— протигрибкові засоби, такі як тербінафін;
— антагоністи Н₂-рецепторів, такі як циметидин;
— целекоксиб.
На початку лікування цими препаратами може виникнути необхідність знизити дози метопрололу.
Індукторами CYP 2D6 є:
— рифампіцин;
— дексаметазон.
Пацієнти мають перебувати під ретельним наглядом, якщо вони одночасно з лікарським засобом Корвітол^® приймають гангліоблокатори, інші блокатори β-адренорецепторів (наприклад очні краплі).
При поєднаному застосуванні лікарського засобу Корвітол^® з інсуліном або пероральними антидіабетичними засобами може посилюватися або пролонгуватися їхня дія. При цьому симптоми — передвісники гіпоглікемії (особливо тахікардія і тремор) замасковані або послаблюються. Тому необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові та коригувати дозу антигіперглікемічних засобів за необхідності.
Слід уникати одночасного застосування з барбітуратами, оскільки барбітурати (досліджено на пентобарбіталі) стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту.
Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лікарського засобу Корвітол^® із трициклічними антидепресантами, фенотіазинами, нітрогліцерином, а також діуретиками, вазодилататорами та іншими антигіпертензивними засобами, у зв’язку з ризиком артеріальної гіпотензії.
Одночасне застосування лікарського засобу Корвітол^® з дигідропіридиновими блокаторами кальцієвих каналів (наприклад ніфедипіном) підвищує ризик гіпотензії і в окремих випадках — ризик розвитку серцевої недостатності у пацієнтів з латентною серцевою недостатністю.
Необхідно з обережністю призначати метопролол пацієнтам, які застосовують стимулятори β₂-рецепторів та β₁-рецепторів, а також дигідропіридини.
Обережність рекомендується у разі поєднаного застосування деяких антиаритмічних препаратів типу хінідину, аміодарону або пропафенону, оскільки блокатори β-адренорецепторів можуть посилювати негативні інотропні, дромотропні та хронотропні ефекти. Одночасного призначення з пропафеноном слід уникати. Відомо, що у 4 пацієнтів, які отримували лікування метопрололом, після прийому пропафенону концентрації метопрололу у плазмі крові підвищувалися у 2‒5 разів, а у 2 пацієнтів виникли побічні ефекти, типові для метопрололу. Взаємодія була підтверджена у 8 здорових добровольців. Ця взаємодія, можливо, пояснюється тим, що пропафенон, подібно до хінідину, пригнічує метаболізм метопрололу через цитохром CYP 2D6. Результат застосування такої комбінації непередбачуваний, оскільки пропафенон також має β-блокувальні властивості. Кардіодепресивні ефекти лікарського засобу Корвітол^® та антиаритмічних засобів (наприклад аміодарон, пропафенон та інші антиаритмічні препарати) можуть додаватися. Ефект аміодарону у разі одночасного застосування з метопрололом (значна синусова брадикардія) може зберігатися протягом тривалого часу після припинення прийому препарату, оскільки аміодарон має надзвичайно тривалий T_½ (приблизно 50 діб).
Антиаритмічні засоби I класу та блокатори β-адренорецепторів мають адитивну негативну інотропну дію, що може призводити до серйозних гемодинамічних побічних ефектів у пацієнтів із порушеною функцією лівого шлуночка. Також слід уникати застосування цієї комбінації при синдромі слабкості синусового вузла та порушенні AV—провідності. Така взаємодія найкраще описана при застосуванні дизопіраміду.
Дифенгідрамін зменшує (у 2,5 раза) кліренс метопрололу до α-гідроксиметопрололу через систему CYP 2D6 в осіб, які мають швидку гідроксиляцію. Ефекти метопрололу посилюються. Можливо, дифенгідрамін може інгібувати метаболізм інших субстратів CYP 2D6.
У пацієнтів, які одночасно з препаратом Корвітол^® приймають антагоністи кальцієвих каналів верапамілового або дилтіаземового ряду або інші препарати для лікування аритмії (такі як дизопірамід), можливі негативні інотропні та хронотропні ефекти, зокрема гіпотензія, брадикардія або інші аритмії, тому показаний ретельний контроль стану цих пацієнтів. Особам, які застосовують блокатори β-адренорецепторів, не слід призначати в/в верапаміл у зв’язку із загрозою зупинки серця. Дилтіазем та блокатори β-адренорецепторів мають адитивну інгібуючу дію на AV-провідність та функцію синусового вузла. При цьому можлива виражена брадикардія.
При поєднаному застосуванні препарату Корвітол^® і серцевих глікозидів, резерпіну, α-метилдопи, гуанфацину або клонідину можливе значне зниження ЧСС або сповільнення провідності.
При раптовій відміні клонідину на тлі одночасного лікування препаратом Корвітол^® може значно підвищитися АТ. Тому припиняти застосування клонідину необхідно лише через кілька днів після відміни лікарського засобу Корвітол^®. Потім можна поступово відміняти клонідин.
Одночасне застосування глікозидів наперстянки і блокаторів β-адренорецепторів може збільшувати час AV-провідності та спричинити брадикардію.
Метопролол протидіє β₁-ефектам симпатоміметичних засобів, але має незначний вплив на бронходилатаційний ефект агоністів β₂-адренорецепторів при застосуванні в нормальних терапевтичних дозах.
При супутньому застосуванні препарату Корвітол^® і норепінефрину, епінефрину або інших симпатоміметичних речовин (наприклад тих, які містяться в засобах від кашлю, краплях для носа і очей) можливе значне підвищення АТ.
Під час терапії препаратом Корвітол^® можливе зниження відповіді на дози епінефрину, які зазвичай застосовуються для лікування у разі алергічних реакцій.
Після введення епінефрину (адреналіну) пацієнтам, які застосовували неселективні блокатори β-адренорецепторів (включаючи піндолол та пропранолол), розвивалася виражена АГ та брадикардія (зафіксовано близько 10 випадків). Крім того, припускають, що епінефрин, який міститься в анестетиках місцевої дії, може спровокувати розвиток цих реакцій у разі внутрішньосудинного введення препарату. Ризик, імовірно, є нижчим у разі застосування з кардіоселективними блокаторами β-адренорецепторів.
Оскільки блокатори β-адренорецепторів можуть вплинути на периферичний кровообіг, слід проявляти обережність при одночасному застосуванні препаратів з аналогічною дією, наприклад з ерготаміном.
Блокатори β-адренорецепторів можуть провокувати парадоксальні гіпертензивні реакції у пацієнтів, які застосовують фенілпропаноламін у високих дозах. Описано два випадки гіпертензивного кризу під час лікування лише фенілпропаноламіном.
У зв’язку з можливістю вираженої гіпертензії інгібітори МАО не слід приймати разом із лікарським засобом Корвітол^®.
Індометацин і рифампіцин можуть знижувати ефект лікарського засобу Корвітол^®. Імовірно, що ця взаємодія не відбувається з суліндаком. Дослідження негативної взаємодії було проведено з диклофенаком.
Дія лікарського засобу Корвітол^® може посилюватися при прийомі циметидину, фенітоїну, алкоголю, гідралазину.
У пацієнтів, які одержують лікування блокаторами β-адренорецепторів, інгаляційні анестетики посилюють кардіодепресивний ефект.
Корвітол^® може зменшувати виведення лідокаїну.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини для в/в введення підвищують ризик анафілактичних реакцій.
Одночасне застосування лікарського засобу Корвітол^® з наркотичними засобами може призводити до значного зниження АТ. Негативні інотропні ефекти двох вищезазначених лікарських засобів можуть додаватися.
Нервово-м’язова блокада, спричинена міорелаксантами периферичної дії (наприклад суксаметоній, тубокурарин), може посилюватися блокуванням β-адренорецепторів лікарським засобом Корвітол^®.
Потрібно з обережністю комбінувати метопролол з іншими препаратами із антигіпертензивним ефектом.

токсичність. У дорослої людини прийом дози 7,5 г спричиняв летальну інтоксикацію. У 5-річної дитини прийом 100 мг препарату не супроводжувався симптомами інтоксикації після проведення промивання шлунка. Помірну інтоксикацію спричинила доза 450 мг у 12-річної дитини та доза 1,4 г — у дорослої людини, серйозну інтоксикацію у дорослої людини спричиняла доза 2,5 г, а 7,5 г — дуже серйозну інтоксикацію.
Симптоми передозування. Залежно від ступеня інтоксикації клінічна картина характеризується в основному симптомами з боку серцево-судинної системи і ЦНС. Передозування може призвести до сильного зниження АТ, синусової брадикардії, AV-блокади І–ІІІ ступеня, подовження інтервалу Q–T, асистолії, недостатньої периферичної перфузії, зупинки серця, серцевої недостатності та кардіогенного шоку. Також можливі утруднення дихання, бронхоспазм, пригнічення або зупинка дихання, підвищена стомлюваність, блювання, порушення свідомості або втрата свідомості, тремор, генералізовані судоми, підвищена пітливість, парестезії, кома, нудота, спазми стравоходу, гіпоглікемія (особливо у дітей), гіперглікемія, гіперкаліємія, ціаноз, вплив на нирки та тимчасовий міастенічний синдром.
Поєднане вживання алкоголю, прийом антигіпертензивних препаратів, хінідину або барбітуратів можуть погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть виникнути через 20 хв–2 год після передозування.
Терапевтичні заходи при передозуванні. У разі передозування або критичного зниження ЧСС та/або АТ лікування препаратом Корвітол^® необхідно припинити.
Лікування проводиться в умовах відділення інтенсивної терапії з моніторингом життєво важливих функцій (параметрів кровообігу й дихання, функції нирок, рівня глюкози у крові, електролітів у сироватці крові). Застосовують активоване вугілля, стимуляцію блювання, за необхідності — промивання шлунка. У разі тяжкої форми гіпотензії, брадикардії або загрози серцевої недостатності слід вводити агоніст β₁-адренорецепторів в/в (наприклад преналтерол) з інтервалом 2–5 хв або інфузійно до досягнення терапевтичного ефекту. У разі відсутності селективного агоніста β₁-адренорецепторів можна вводити в/в допамін або атропіну сульфат для блокади блукаючого нерва. Атропін (0,25–0,5 мг — дорослим, 10–20 мкг/кг маси тіла — дітям) слід ввести до промивання шлунка у зв’язку з ризиком вагусної стимуляції. Може знадобитися інтубація та використання апарата штучного дихання; адекватне відновлення ОЦК; інфузія глюкози; моніторинг роботи серця за допомогою ЕКГ; повторне в/в введення атропіну 1–2 мг (здебільшого при вагусних симптомах). Якщо терапевтичного ефекту не досягнуто, можна використати інші симпатоміметики залежно від маси тіла та дії, такі як добутамін, ізопреналін, орципреналін, епінефрин або норепінефрин. У разі пригнічення функції міокарда: інфузія добутаміну або допаміну та кальцію глубіонату (9 мг/мл, 10‒20 мл).
Можна ввести глюкагон (спочатку 1–10 мг в/в, згодом — 2–2,5 мг/год безперервною інфузією), а також амрінон.
Інфузія натрію (хлориду або бікарбонату) у разі подовження QRS-комплексу та аритмії. При значній брадикардії, яка не піддається медикаментозній терапії, слід застосовувати тимчасовий штучний водій серцевого ритму. У разі зупинки кровообігу можуть бути потрібні заходи з реанімації протягом кількох годин.
У разі бронхоспазму можна вводити інгаляційно β₂-симпатоміметики (наприклад тербуталін) (а також в/в, якщо ефект недостатній) або амінофілін в/в. Слід враховувати, що дози антидотів, необхідні для усунення симптомів передозування блокаторами β-адренорецепторів, набагато вищі за терапевтичні, оскільки β-адренорецептори зв’язані блокаторами β-адренорецепторів.
У разі генералізованих судом рекомендується повільне в/в введення діазепаму.

при температурі не вище 25 °С. Лікарський засіб зберігати в недоступному для дітей місці.