0
UA | RU

Ротацеф (Rotacef)

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Цефтріаксон1 г
№ UA/14808/01/01 від 30.11.2020
За рецептом
РечовинаКількість
Цефтріаксон1 г
№ UA/14808/01/01 від 30.11.2020
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

Механізм дії. Цефтріаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що, у свою чергу, призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі.

Резистентність. Бактеріальна резистентність до цефтріаксону може розвиватися внаслідок дії одного або декількох механізмів:

  • гідролізу бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій;
  • зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтріаксону;
  • непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій;
  • бактеріального ефлюксного насоса.

Граничні значення при визначенні чутливості. Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації (МІК), визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST):

Патоген Метод розведень (мінімальна інгібуюча концентрація, мг/л)
Чутливий Резистентний
Enterobacteriaceae ≤1 ˃2
Staphylococcus spp. a a
Streptococcus spp. (групи А, В, С і G) b b
Streptococcus pneumoniae ≤0,5c ˃2
Streptococci групи Viridans ≤0,5 ˃0,5
Haemophilus influenzae ≤0,12c ˃0,12
Moraxella catarrhalis ≤1 ˃2
Neisseria gonorrhoeae ≤0,12 ˃0,12
Neisseria meningitidis ≤0,12c ˃0,12
Не пов’язані з видом ≤1d ˃2
aВисновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину.

bВисновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну.

сРідко відмічаються ізоляти з МІК, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке виявлено, слід провести повторне тестування, а у разі підтвердження — відправити у референтну лабораторію.

dГраничні значення стосуються добової в/в дози 1 г х 1 і високої дози щонайменше 2 г х 1

Клінічна ефективність щодо конкретних мікроорганізмів. Поширеність резистентності окремих видів може варіювати, що залежить від регіону та часу. При лікуванні серйозних інфекцій бажано враховувати місцеву інформацію про резистентність. У разі необхідності слід звернутися за консультацією до спеціалістів, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівня, що користь від застосування є сумнівною.

Зазвичай чутливі види
Грампозитивні аероби

Staphylococcus aureus (метициліночутливий)£

коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливий)£

Streptococcus pyogenes (групи А)

Streptococcus agalactiae (групи В)

Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans

Грамнегативні аероби

Borrelia burgdorferi

Haemophilus influenzae

Haemophilus parainfluenzae

Moraxella catarrhalis

Neisseria gonorrhoeae

Neisseria meningitidis

Proteus mirabilis

Providentia spp.

Treponema pallidum

Види, які можуть набувати резистентності
Грампозитивні аероби

Staphylococcus epidermidis+

Staphylococcus haemolyticus+

Staphylococcus hominis+

Грамнегативні аероби

Citrobacter freundii

Enterobacter aerogenes

Enterobacter cloacae

Escherichia coli%

Klebsiella pneumoniae%

Анаероби

Bacteroides spp.

Fusobacterium spp.

Peptostreptococcus spp.

Clostridium perfringens

Резистентні мікроорганізми
Грампозитивні аероби

Enterococcus spp.

Listeria monocytogenes

Грамнегативні аероби

Acinetobacter baumannii

Pseudomonas aeruginosa

Stenotrophomonas maltophilia

Анаероби

Clostridium difficile

Інші

Chlamydia spp.

Chlamydomydophila spp.

Mycoplasma spp.

Legionella spp.

Ureaplasma urealyticum

£Усі метицилінрезистентні стафілококи резистентні до цефтріаксону.
+Частота резистентності 50% щонайменше в одному регіоні.
%Штами, що продукують бета-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні.

Фармакокінетика

Всмоктування. Внутрішньом’язове введення. Після в/м ін’єкції середня Cmax у плазмі крові цефтріаксону становить близько половини від того, що виявлено після в/в введення еквівалентної дози. Cmax після одноразового в/м введення 1 г цефтріаксону становить 81 мг/л та досягається через 2–3 год після введення. Площа під кривою «концентрація — час» у плазмі крові після в/м введення дорівнює такій після в/в введення еквівалентної дози.

Внутрішньовенне введення. Після в/в болюсного введення цефтріаксону в дозі 500 мг і 1 г середня Cmax цефтріаксону становить близько 120 і 200 мг/л відповідно. Після в/в інфузій цефтріаксону в дозі 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтріаксону у плазмі крові становить близько 80; 150 і 250 мг/л відповідно.

Розподіл. Об’єм розподілу цефтріаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують МІК для більшості значимих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову оболонку носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет передміхурової залози. Збільшення середньої Cmax на 8–15% відмічено при повторному введенні; рівноважний стан досягався в більшості випадків протягом 48–72 год залежно від шляху введення.

Проникнення в окремі тканини. Цефтріаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня Cmax цефтріаксону в спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25% від такої у плазмі крові порівняно з 2% у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Cmax цефтріаксону в СМР досягаються приблизно через 4–6 год після в/в ін’єкції. Цефтріаксон проходить через плацентарний бар’єр, і його наявність очікується в низьких концентраціях у грудному молоці (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

Зв’язування з білками. Цефтріаксон зворотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування із білками плазми крові становить близько 95% при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування знижується зі зростанням концентрації (до 85% при концентрації в плазмі крові 300 мг/л).

Метаболізм. Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється в неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

Виведення. Загальний плазмовий кліренс цефтріаксону (зв’язаного і незв’язаного) дорівнює 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс становить 5–12 мл/хв. 50–60% цефтріаксону виділяється в незміненому вигляді нирками, в першу чергу шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. Т½ цефтріаксону у дорослих становить близько 8 год.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти із нирковою або печінковою недостатністю. У пацієнтів з порушенням функції нирок та печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється незначною мірою: відзначається лише незначне збільшення Т½ (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок.

Помірне збільшення Т½ при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним підвищенням позаниркового кліренсу в результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним підвищенням позаниркового кліренсу загального цефтріаксону.

У пацієнтів з порушенням функції печінки Т½ цефтріаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним підвищенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтріаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному підвищенню загального кліренсу цефтріаксону із збільшенням об’єму розподілу.

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів віком від 75 років середній Т½ зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку.

Діти. Т½ цефтріаксону подовжений у новонароджених до 14 днів. Рівень вільного цефтріаксону може надалі зростати в результаті дії таких факторів, як зниження клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками. У дітей Т½ менший, ніж у новонароджених або дорослих.

Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтріаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих.

Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика цефтріаксону має нелінійний характер. Усі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях цефтріаксону, за винятком Т½, залежать від дози. Нелінійність є результатом насичення зв’язування з білками плазми крові і тому для загального цефтріаксону це відмічається у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) — ні.

Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок. Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, — це відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище МІК цефтріаксону для окремих цільових видів (тобто відсоток Т>˃МІК).

Показання Ротацеф

лікарський засіб показаний для лікування нижчезазначених інфекцій у дорослих та дітей, включаючи доношених новонароджених (від народження):

  • бактеріальний менінгіт;
  • позалікарняна пневмонія;
  • госпітальна пневмонія;
  • гострий середній отит;
  • внутрішньочеревні інфекції;
  • ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит);
  • інфекції кісток і суглобів;
  • ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин;
  • гонорея;
  • сифіліс;
  • бактеріальний ендокардит.

Лікарський засіб можливо застосовувати для:

  • лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих;
  • лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів;
  • передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання;
  • ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася лихоманка з підозрою на бактеріальну інфекцію;
  • лікування пацієнтів з бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою із вищезазначених інфекцій, або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій.

Лікарський засіб слід застосовувати разом з іншими антибактеріальними препаратами у випадку, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під спектр його дії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

Застосування Ротацеф

дозування. Доза лікарського засобу залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта.

Нижче наведені рекомендовані дози для певних показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу цефтріаксону із рекомендованого діапазону.

Дорослі та діти віком від 12 років (≥50 кг)

Доза цефтріаксону* Частота введення** Показання
1–2 г 1 раз на добу Позалікарняна пневмонія

Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень

Внутрішньочеревні інфекції

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

2 г 1 раз на добу Госпітальна пневмонія

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Інфекції кісток і суглобів

2–4 г 1 раз на добу Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію

Бактеріальний ендокардит

Бактеріальний менінгіт

*При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону;

**у разі застосування доз, що перевищують 2 г/добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом).

Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥50 кг), які потребують особливих схем дозування.

Гострий середній отит. Лікарський засіб може бути застосований в/м у дозі 1–2 г одноразово.

Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий, або попередня терапія була неефективною, цефтріаксон може бути ефективним при в/м введенні в дозі 1–2 г/добу протягом 3 днів.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання. Лікарський засіб застосовувати в дозі 2 г одноразово перед операцією.

Гонорея. Лікарський засіб застосовувати в/м у дозі 500 мг одноразово.

Сифіліс. Рекомендована доза лікарського засобу становить 0,5–1 г 1 раз на добу з підвищенням дози до 2 г 1 раз на добу при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)].

Лікарський засіб застосовувати в дозі 2 г 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Діти

Діти віком від 15 днів до 12 років (<50 кг). Дітям з масою тіла ≥50 кг слід застосовувати звичайні дози для дорослих.

Доза цефтріаксону* Частота введення** Показання
50–80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу Внутрішньочеревні інфекції

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

Позалікарняна пневмонія

Госпітальна пневмонія

50–100 мг/кг маси тіла

(максимально — 4 г)

1 раз на добу Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Інфекції кісток і суглобів

Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію

80–100 мг/кг маси тіла

(максимально – 4 г)

1 раз на добу Бактеріальний менінгіт
100 мг/кг маси тіла

(максимально — 4 г)

1 раз на добу Бактеріальний ендокардит

*При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону.

**У разі застосування доз, що перевищують 2 г/добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом).

Показання у дітей віком від 15 днів до 12 років (<50 кг), які потребують особливих схем дозування.

Гострий середній отит. Для початкового лікування гострого середнього отиту можливе застосування лікарського засобу в/м у дозі 50 мг/кг маси тіла одноразово. Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан дитини тяжкий або попередня терапія була неефективною, цефтріаксон може бути ефективним при в/м введенні в дозі 50 мг/кг/добу протягом 3 днів.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання. Лікарський засіб застосовувати в дозі 50–80 мг/кг маси тіла одноразово перед операцією.

Сифіліс. Рекомендована доза лікарського засобу становить 75–100 мг/кг маси тіла (максимально — 4 г) 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)]. Лікарський засіб застосовувати в дозі 50–80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Новонароджені віком 0–14 днів. Цефтріаксон протипоказаний до застосування у недоношених новонароджених віком до 41 тиж з урахуванням внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + календарний вік).

Доза цефтріаксону* Частота введення Показання
20–50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу Внутрішньочеревні інфекції

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

Позалікарняна пневмонія

Госпітальна пневмонія

Інфекції кісток і суглобів

Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася лихоманка і є підозра на бактеріальну інфекцію

50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу Бактеріальний менінгіт

Бактеріальний ендокардит

*При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону.

Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг маси тіла.

Показання у новонароджених віком 0–14 днів, які потребують особливих схем дозування

Гострий середній отит. Для початкового лікування гострого середнього отиту можливе застосування лікарського засобу в/м у дозі 50 мг/кг маси тіла одноразово.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання. Лікарський засіб застосовувати в дозі 20–50 мг/кг маси тіла одноразово перед операцією.

Сифіліс. Рекомендована доза лікарського засобу становить 50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Тривалість лікування. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосування цефтріаксону слід продовжувати протягом 48–72 год після зникнення лихоманки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти літнього віку. За умови задовільної функції нирок і печінки для пацієнтів літнього віку відсутня необхідність у корекції дози лікарського засобу.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Наявні дані свідчать про відсутність необхідності в корекції дози для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю в тому випадку, якщо функція нирок не порушена.

Немає даних досліджень щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. Фармакокінетика).

Пацієнти з нирковою недостатністю. Для пацієнтів із порушеннями ниркової функції відсутня необхідність у корекції дози лікарського засобу в тому випадку, якщо функція печінки не порушена. Лише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну <10 мл/хв) добова доза цефтріаксону не має перевищувати 2 г.

Якщо пацієнт знаходиться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні цефтріаксону після діалізу. Цефтріаксон не виводиться з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування лікарського засобу.

Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки і нирок. При одночасному тяжкому порушенні функції нирок та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності лікарського засобу.

Спосіб введення

Внутрішньом’язове введення. Цефтріаксон можна вводити шляхом глибокої в/м ін’єкції. В/м ін’єкцію слід робити в центр великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.

Якщо лідокаїн застосовувати як розчинник, отриманий р-н ніколи не слід вводити в/в (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.

Внутрішньовенне введення. Цефтріаксон можна вводити шляхом в/в інфузії тривалістю не менше 30 хв (шлях, якому надається перевага) або шляхом повільної в/в ін’єкції тривалістю більше 5 хв. В/в переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хв, переважно у великі вени. В/в дози по 50 мг/кг маси тіла або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим в/в дози слід вводити протягом 60 хв з метою зниження потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Питання про в/м введення слід розглядати, коли в/в шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити в/в.

Цефтріаксон протипоказаний новонародженим (≤28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними в/в р-нами, включаючи інфузійні р-ни, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як р-н Рінгера або р-н Гартмана, для розчинення цефтріаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого р-ну для в/в введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися при змішуванні цефтріаксону з р-нами, які містять кальцій в одній інфузійній системі для в/в введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтріаксон з розчинами, які містять кальцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Несумісність).

З метою передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання цефтріаксон слід вводити за 30–90 хв до хірургічного втручання.

Правила приготування р-ну.

Для в/м ін’єкції слід розчинити:

  • 0,5 г у 2 мл р-ну лідокаїну 1%;
  • 1 г у 3,5 мл р-ну лідокаїну 1%.

Для в/в ін’єкції слід розчинити:

  • 0,5 г у 5 мл води для ін’єкцій;
  • 1 г у 10 мл води для ін’єкцій.

Рекомендується використовувати свіжоприготований р-н для ін’єкцій. Приготований р-н (з розчинником лідокаїну гідрохлоридом 1%) стабільний протягом 24 год при зберіганні при температурі 2–8 °С або протягом 6 год при зберіганні при температурі 15–25 °С.

Не слід змішувати р-н цефтріаксону в одному і тому ж шприці з будь-якими іншими препаратами, крім 1% р-ну лідокаїну гідрохлориду (тільки для в/м ін’єкцій).

Необхідно промивати інфузійну лінію після кожного застосування.

Діти. Лікарський засіб застосовувати у дітей згідно з дозуванням, вказаним у ЗАСТОСУВАННЯ.

Протипоказання

підвищена чутливість до цефтріаксону або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу β-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).

Цефтріаксон протипоказаний:

  • недоношеним новонародженим віком ≤41 тиж з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*;
  • доношеним новонародженим (віком ≤28 днів):
  • • із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*;
  • • які потребують (або очікується, що потребуватимуть) в/в введення препаратів кальцію або інфузій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ та Несумісність)

.

*Наявна інформація, що в дослідженнях in vitro показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном плазми крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Перед в/м введенням цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують у якості розчинника (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання.

Р-ни цефтріаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити в/в.

Побічна дія

побічними реакціями, що найчастіше відмічалися при застосуванні цефтріаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів.

Частоту виникнення побічних реакцій на цефтріаксон визначали за даними клінічних досліджень. За частотою побічні реакції класифіковані таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частоту неможливо оцінити на підставі наявних даних).

Інфекції та інвазії: нечасто — грибкові інфекції статевих органів; рідко — псевдомембранозний коліт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — суперінфекції (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку системи крові та лімфатичної системи: часто — еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; нечасто — гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; невідомо — гемолітична анемія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), агранулоцитоз.

З боку імунної системи: невідомо — анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, підвищена чутливість (див. розділ ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), реакція Яриша — Герксгеймера (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — енцефалопатія; невідомо — судоми.

З боку органа слуху і рівноваги: невідомо — вертиго.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко — бронхоспазм.

З боку травного тракту: часто — рідкі випорожнення, діарея (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); нечасто — нудота, блювання; невідомо — панкреатит (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), стоматит, глосит.

З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня печінкових ферментів; невідомо — преципітати у жовчному міхурі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), ядерна жовтяниця, гепатит1, холестатичний гепатит1, 2.

З боку шкіри і підшкірних тканин: часто — висип; нечасто — свербіж; рідко — кропив’янка; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), токсичний епідермальний некроліз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакція на лікарський засіб, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — гематурія, глюкозурія; невідомо — олігурія, утворення преципітатів у нирках (зворотні).

Загальні розлади та стан місця введення: нечасто — флебіт, біль у місці інʼєкції, лихоманка; рідко — набряк, озноб.

Дані лабораторних аналізів: нечасто — підвищення рівня креатиніну у плазмі крові; невідомо — хибнопозитивні результати тесту Кумбса (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

1Зазвичай має оборотний характер при припиненні застосування цефтриаксону.

2Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

Опис окремих побічних реакцій

Інфекції та інвазії. Випадки діареї після застосування цефтріаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Рідкісні випадки тяжких побічних реакцій, іноді з летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком <28 днів), яким в/в вводили цефтріаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках виявлені преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, Т½ цефтріаксону (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували високі добові дози цефтріаксону (наприклад ≥80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 г, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії і зникають після припинення застосування цефтріаксону (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким цефтріаксон вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при в/в введенні цефтріаксону була різною: у деяких дослідженнях — понад 30%. При повільному введенні цефтріаксону (протягом 20–30 хв) частота утворення преципітатів, очевидно, нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтріаксону преципітати зазвичай зникають (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

Особливості застосування

реакції підвищеної чутливості. Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, при застосуванні цефтріаксону повідомляли про випадки серйозних реакцій підвищеної чутливості, іноді з летальним наслідком (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У випадку тяжких реакцій підвищеної чутливості застосування лікарського засобу слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції підвищеної чутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних препаратів. Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із наявністю в анамнезі нетяжкої підвищеної чутливості до інших бета-лактамних препаратів.

Шкірні реакції. Під час застосування цефтріаксону зареєстровані випадки тяжких побічних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса — Джонсона або синдром Лайелла/токсичний епідермальний некроліз і лікарські реакції з еозинофілією та системними проявами (DRESS–синдром)), які можуть бути загрозливими для життя або летальними, однак частота цих реакцій невідома (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Реакція Яриша — Герксгеймера. У деяких пацієнтів, які мають інфекцію, спричинену спірохетами, може виникати реакція Яриша — Герксгеймера одразу після початку застосування цефтріаксону. Ця реакція зазвичай є самообмежувальним станом або може бути вилікувана за допомогою симптоматичного лікування. При виникненні цієї реакції застосування лікарського засобу можна не припиняти.

Взаємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій. У недоношених та доношених немовлят віком до 1 міс описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у легенях та нирках із летальним наслідком. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтріаксон та кальцій вводили у різний час та через різні в/в інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальційвмісні р-ни або будь-які інші кальційвмісні препарати. У дослідженнях in vitro показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

При застосуванні лікарського засобу у пацієнтів будь-якого віку р-н не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими р-нами для в/в введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальційвмісні р-ни можна вводити послідовно один після одного за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних р-нів для повного парентерального харчування (ППХ), можна застосовувати альтернативні антибактеріальні засоби, прийом яких не пов’язаний з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону у пацієнтів, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення р-нів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням р-нів (див. ПРОТИПОКАЗАННя, ПОБІЧНА ДІЯ та Несумісність).

Застосування у дітей. Безпека та ефективність застосування цефтріаксону у новонароджених, немовлят та дітей встановлені для доз, описаних у ЗАСТОСУВАННЯ. У дослідженнях показано, що цефтріаксон, як і деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном плазми крові.

Лікарський засіб протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Ризик імуноопосередкованої гемолітичної анемії. Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії відмічали у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, у тому числі цефтріаксон (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Тяжкі випадки гемолітичної анемії, в тому числі з летальним наслідком, зареєстровані в період лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей.

У разі розвитку анемії слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування лікарського засобу до встановлення етіології захворювання.

Довготривале лікування. При довготривалому застосуванні лікарського засобу слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.

Ризик коліту/надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, зареєстровані на тлі прийому майже всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі цефтріаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до такої, що загрожує життю. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Необхідно обміркувати припинення застосування лікарського засобу та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до цефтріаксону мікроорганізмами.

Застосування у пацієнтів з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю. Під час застосування лікарського засобу у пацієнтів з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Вплив на результати серологічних досліджень. При застосуванні цефтріаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

При визначенні глюкози у сечі неферментними методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. Протягом застосування цефтріаксону рівень глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Цефтріаксон може призводити до хибних (знижених) показників рівня глюкози крові при визначенні за допомогою деяких моніторингових систем. Слід звернутися до інструкції для кожної такої системи. У разі необхідності використати альтернативні тестові методи.

Спектр антибактеріальної активності. Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для застосування як монотерапія при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.

Застосування лідокаїну. Якщо як розчинник застосовувати р-н лідокаїну, цефтріаксон можна вводити лише в/м. Перед застосуванням лікарського засобу слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Р-н лідокаїну у жодному випадку не можна вводити в/в.

Ризик жовчнокам’яної хвороби. У випадку наявності на сонограмі тіней слід звернути увагу на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, відмічали на сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтріаксону в дозі 1 г/добу та вище. Лікарський засіб слід з особливою обережністю застосовувати у дітей. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтріаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. При наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування лікарського засобу, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Ризик жовчного стазу. Під час застосування цефтріаксону зареєстровані випадки панкреатиту, можливо, спричинені непрохідністю жовчних шляхів (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтріаксону.

Ризик нирковокам’яної хвороби. Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування лікарського засобу у пацієнтів із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, враховуючи результати оцінки користі-ризику конкретного випадку.

Ризик енцефалопатії. Повідомлялося про енцефалопатію при застосуванні цефтріаксону (див. ПОБІЧНА ДІЯ), особливо у пацієнтів літнього віку з тяжкою нирковою недостатністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ) або розладами з боку ЦНС. Якщо підозрюється енцефалопатія, пов’язана із застосуванням цефтріаксону (наприклад зниження рівня свідомості, зміна психічного стану, міоклонія, судоми), слід розглянути питання про припинення застосування лікарського засобу.

Застереження щодо допоміжних речовин. 1 г лікарського засобу містить 3,6 ммоль натрію. Це слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти із контрольованим вмістом натрію.

Утилізація лікарського засобу. Надходження лікарського засобу у навколишнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у каналізаційну систему або домашні відходи. Будь-який невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтріаксону у вагітних. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. У період вагітності, зокрема у I триместр, лікарський засіб можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.

Період годування грудьми. Цефтріаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при його застосуванні у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. У період годування грудьми слід прийняти рішення щодо припинення годування грудьми або припинення/відмови від застосування лікарського засобу із врахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жінки.

Фертильність. У дослідженнях репродуктивної функції не виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час застосування цефтріаксону можливе виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, що можуть впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами (див. ранспортними засобами). У разі керування транспортними засобами або іншими механізмами слід дотримуватися обережності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

розчинники, що містять кальцій. Розчинники, що містять кальцій, такі як р-н Рінгера або р-н Гартмана, не слід використовувати для відновлення лікарського засобу у флаконах або для подальшого розведення відновленого р-ну для в/в введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону з кальційвмісними р-нами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно з р-нами для в/в введення, що містять кальцій, у тому числі з кальційвмісними р-нами для тривалих інфузій, такими як р-ни для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтріаксон та кальційвмісні р-ни можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ, Несумісність).

Пероральні антикоагулянти. При одночасному застосуванні цефтріаксону з пероральними антикоагулянтами може посилюватися їх ефект та підвищуватися ризик кровотечі. У разі одночасного застосування цих засобів рекомендується здійснювати частий моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) та належним чином коригувати дозу антикоагулянтів як під час, так і після терапії цефтріаксоном (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Аміноглікозиди. Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при одночасному застосуванні із цефалоспоринами. У разі одночасного застосування цих засобів слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.

Хлорамфенікол. У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації з цефтріаксоном відмічали антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Кальційвмісні препарати. Не зареєстровано випадків взаємодії між цефтріаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтріаксоном для в/м введення та кальційвмісними препаратами (для в/в або перорального застосування).

Діуретики. Порушень функції нирок не виявлено після одночасного застосування високих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад фуросеміду).

Пробенецид. Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтріаксону.

Вплив на результати лабораторних досліджень. У пацієнтів, які застосовують цефтріаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса.

Цефтріаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.

Подібним чином при визначенні глюкози в сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини у період застосування цефтріаксону слід визначати рівень глюкози в сечі за допомогою ферментних методів.

Несумісність. Згідно з літературними даними р-н цефтріаксону несумісний знами амсакрину, ванкоміцину, флуконазолу та аміноглікозидів.

Р-н цефтріаксону не можна змішувати з певними кальційвмісними розчинниками, такими як р-н Рінгера або р-н Гартмана, у зв’язку з тим, що можуть утворюватися преципітати.

Р-н цефтріаксону не слід змішувати або додавати до інших препаратів, крім тих, що зазначені в ЗАСТОСУВАННЯ.

Р-н цефтріаксону не слід змішувати або вводити одночасно з р-нами, які містять кальцій, включаючи р-ни для парентерального харчування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).

При застосуванні цефтріаксону у комбінації з іншим антибіотиком р-ни вводити через окремі шприци або в окремих р-нах для інфузій.

Передозування

у разі передозування цефтріаксону можуть відмічатися нудота, блювання, діарея.

У разі передозування слід проводити симптоматичну терапію. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз не знижують надмірні концентрації цефтріаксону у плазмі крові. Специфічного антидоту не існує.

Умови зберігання

при температурі 15–25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Приготований р-н стабільний протягом 24 год при температурі 2–8 °С або протягом 6 год при температурі 15–25 °С.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 19.11.2021 р.
© Компендіум 2021

Діагнози, при яких застосовують Ротацеф

Абсцес шкіри, фурункул і карбункул тулуба МКХ L02.2
Апендицит МКХ K37
Бактеріальна пневмонія неуточнена МКХ J15.9
Бронхопневмонія МКХ J18.9
Гнійний гайморит МКХ J01.0
Гострий апендицит МКХ K35.8
Гострий лімфаденіт тулуба МКХ L04.1
Гострий сальпінгоофорит МКХ N70.0
Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит МКХ N10
Інший первинний коксартроз МКХ M16.1
Пароніхія (періоніхія) МКХ L03.0
Первинний коксартроз двобічний МКХ M16.0
Пневмонія МКХ J18.0
Проведення термінового кесаревого розтину МКХ O82.1
Пупкова грижа МКХ K42.9
Розрив меніска свіжий МКХ S83.2
Хронічний апендицит МКХ K36
Хронічний верхньощелепний синусит МКХ J32.0
Хронічний обструктивний пієлонефрит МКХ N11.1
Часткова пневмонія неуточнена МКХ J18.1
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko