РОТАЦЕФ (ROTACEF)

Склад і форма випуску

Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина
Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

РОТАЦЕФ порошок для розчину для ін'єкцій 1 г, Rotapharm (Туреччина)

Склад

діюча речовина: ceftriaxone;

1 флакон містить цефтриаксону (у формі цефтриаксону натрію) 0,5 г або 1 г;

1 ампула розчинника містить розчин лідокаїну гідрохлориду 1% (лідокаїну гідрохлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій),

або

1 ампула розчинника містить воду для ін’єкцій.

Лікарська форма

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок, частково гігроскопічний, майже білого або жовтуватого кольору.

Розчинник (розчин лідокаїну гідрохлориду 1%): безбарвний прозорий розчин без запаху.

Розчинник (вода для ін’єкцій): безбарвний прозорий розчин.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші β-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління. Цефтриаксон.

Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Цефтриаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що в свою чергу призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі.

Резистентність

Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвиватися внаслідок дії одного або декількох механізмів:

  • гідролізу бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій;
  • зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтриаксону;
  • непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій;
  • бактеріального ефлюксного насоса.

Граничні значення при визначенні чутливості.

Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації (МІК), визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST):

Патоген Метод розведень (мінімальна інгібуюча концентрація, мг/л)
Чутливий Резистентний
Enterobacteriaceae ≤ 1 2
Staphylococcus spp. a. a.
Streptococcus spp. (групи А, В, С і G) b. b.
Streptococcus pneumoniae ≤ 0,5c. 2
Streptococci групи Viridans ≤ 0,5 0,5
Haemophilus influenzae ≤ 0,12c. 0,12
Moraxella catarrhalis ≤ 1 2
Neisseria gonorrhoeae ≤ 0,12 0,12
Neisseria meningitidis ≤ 0,12c. 0,12
Не пов’язані з видом ≤ 1d. 2
a. Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину.

b. Висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну.

с. Рідко зустрічаються ізоляти з МІК, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке спостерігається, слід провести повторне тестування, а у разі підтвердження — відправити у референтну лабораторію.

d. Граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г х 1 і високої дози щонайменше 2 г х 1

Клінічна ефективність щодо конкретних мікроорганізмів

Поширеність резистентності окремих видів може варіювати, що залежить від регіону та часу. При лікуванні серйозних інфекцій бажано враховувати місцеву інформацію про резистентність. У разі необхідності слід звернутися за консультацією до спеціалістів, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівня, що користь від застосування є сумнівною.

Зазвичай чутливі види
Грампозитивні аероби

Staphylococcus aureus (метициліночутливий)£

коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливий)£

Streptococcus pyogenes (групи А)

Streptococcus agalactiae (групи В)

Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans

Грамнегативні аероби

Borrelia burgdorferi

Haemophilus influenzae

Haemophilus parainfluenzae

Moraxella catarrhalis,

Neisseria gonorrhoeae

Neisseria meningitidis,

Proteus mirabilis

Providentia spp.

Treponema pallidum

Види, які можуть набувати резистентності
Грампозитивні аероби

Staphylococcus epidermidis+

Staphylococcus haemolyticus+

Staphylococcus hominis +

Грамнегативні аероби

Citrobacter freundii

Enterobacter aerogenes

Enterobacter cloacae

Escherichia coli%

Klebsiella pneumoniae%

Анаероби

Bacteroides spp.

Fusobacterium spp.

Peptostreptococcus spp.

Clostridium perfringens.

Резистентні мікроорганізми
Грампозитивні аероби

Enterococcus spp.

Listeria monocytogenes

Грамнегативні аероби

Acinetobacter baumannii

Pseudomonas aeruginosa

Stenotrophomonas maltophilia

Анаероби

Clostridium difficile

Інші

Сhlamydia spp. Chlamydomydophila spp. Mycoplasma spp.

Legionella spp.

Ureaplasma urealyticum

£ Всі метицилінорезистентні стафілококи резистентні до цефтриаксону.

+ Частота резистентності 50% щонайменше в одному регіоні.

% Штами, що продукують бета-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Внутрішньом’язове введення

Після внутрішньом’язової ін’єкції середня максимальна концентрація (Сmax) у плазмі крові цефтриаксону становить приблизно половину від того, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Сmax після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г цефтриаксону становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація — час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози.

Внутрішньовенне введення

Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозі 500 мг і 1 г середня Сmax цефтриаксону становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозі 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно.

Розподіл

Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують МІК для більшості значимих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середне вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої Сmax на 8–15% спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення.

Проникнення в окремі тканини

Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня Сmax цефтриаксону в спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25% від такої у плазмі у порівнянні із 2% у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Сmax цефтриаксону в спинномозковій рідині досягаються приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр, і його присутність очікується в малих концентраціях у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Зв’язування з білками

Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування із білками плазми крові становить близько 95% при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85% при концентрації в плазмі крові 300 мг/л).

Метаболізм

Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

Виведення

Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) дорівнює 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв. 50–60% цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, в першу чергу шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення (Т1/2) цефтриаксону у дорослих становить близько 8 годин.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти із нирковою або печінковою недостатністю

У пацієнтів з порушенням функцій нирок та печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою: відзначається лише незначне збільшення Т1/2 (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок.

Помірне збільшення Т1/2 при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону.

У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє парадоксальному збільшенню загального кліренсу цефтриаксону із збільшенням об’єму розподілу.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів віком від 75 років середній Т1/2 зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку.

Діти

Т1/2 цефтриаксону подовжений у новонароджених до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів, як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками. У дітей Т1/2 менший, ніж у новонароджених або дорослих.

Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих.

Лінійність/нелінійність

Фармакокінетика цефтриаксону має нелінійний характер. Усі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях цефтриаксону, за винятком Т1/2, залежать від дози. Нелінійність є результатом насичення зв’язування з білками плазми крові і тому для загального цефтриаксону це спостерігається у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) — ні.

Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок

Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, — це відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище МІК цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто відсоток Т > МІК).

Клінічні характеристики

Показання.

Лікарський засіб показаний для лікування нижчезазначених інфекцій у дорослих та дітей, включаючи доношених новонароджених (від народження):

  • бактеріальний менінгіт;
  • позалікарняна пневмонія;
  • госпітальна пневмонія;
  • гострий середній отит;
  • внутрішньочеревні інфекції;
  • ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит);
  • інфекції кісток і суглобів;
  • ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин;
  • гонорея;
  • сифіліс;
  • бактеріальний ендокардит.

Лікарський засіб можливо застосовувати для:

  • лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих;
  • лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів;
  • передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання;
  • ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка з підозрою на бактеріальну інфекцію;
  • лікування пацієнтів з бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою із вищезазначених інфекцій або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій.

Лікарський засіб слід застосовувати разом з іншими антибактеріальними препаратами у випадку, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під спектр його дії (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або до будь-якого іншого цефалоспорину.

Наявність в анамнезі тяжких реакцій підвищеної чутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).

Застосування цефтриаксону протипоказано:

  • недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень із урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*;
  • доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів):
  • із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*;
  • які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції» та «Несумісність»).

*У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном плазми крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування»). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання.

Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Розчинники, що містять кальцій.

Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення лікарського засобу у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону з кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасно з розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, у тому числі з кальційвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції», «Несумісність»).

Пероральні антикоагулянти.

При одночасному застосуванні цефтриаксону з пероральними антикоагулянтами може посилюватися їх ефект та підвищуватися ризик кровотечі. У разі одночасного застосування цих засобів рекомендується здійснювати частий моніторинг міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) та належним чином коригувати дозу антикоагулянтів як під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. розділ «Побічні реакції»).

Аміноглікозиди.

Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при одночасному застосуванні із цефалоспоринами. У разі одночасного застосування цих засобів слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.

Хлорамфенікол.

У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації з цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Кальційвмісні препарати.

Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном для внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування).

Діуретики.

Порушень функції нирок не спостерігалося після одночасного застосування великих доз цефтриаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду).

Пробенецид.

Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса.

Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.

Подібним чином, при визначенні глюкози в сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини у період застосування цефтриаксону слід визначати рівень глюкози в сечі за допомогою ферментних методів.

Особливості застосування.

Реакції підвищеної чутливості.

Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, при застосуванні цефтриаксону повідомляли про випадки серйозних реакцій підвищеної чутливості, іноді з летальним наслідком (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку тяжких реакцій підвищеної чутливості застосування лікарського засобу слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції підвищеної чутливості до цефтриаксону, інших цефалоспоринів або до інших типів бета-лактамних препаратів. Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої підвищеної чутливості до інших бета-лактамних препаратів.

Шкірні реакції.

Під час застосування цефтриаксону зареєстровані випадки тяжких побічних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса–Джонсона або синдром Лайєлла/токсичний епідермальний некроліз і лікарські реакції з еозинофілією та системними проявами (DRESS–синдром)), які можуть бути загрозливими для життя або летальними, однак частота цих реакцій невідома (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакція Яриша–Герксгеймера.

У деяких пацієнтів, які мають інфекцію, спричинену спірохетами, може виникати реакція Яриша–Герксгеймера одразу після початку застосування цефтриаксону. Ця реакція зазвичай є самообмежувальним станом або може бути вилікувана за допомогою симптоматичного лікування. При виникненні цієї реакції застосування лікарського засобу можна не припиняти.

Взаємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій.

У недоношених та доношених немовлят віком до 1 місяця описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у легенях та нирках із летальним наслідком. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтриаксон та кальцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтриаксон та кальційвмісні розчини або будь-які інші кальційвмісні препарати. У дослідженнях іn vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

При застосуванні лікарського засобу пацієнтам будь-якого віку розчин не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно один після одного за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), можна застосовувати альтернативні антибактеріальні засоби, прийом яких не пов’язаний з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтриаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтриаксон можна вводити одночасно, через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтриаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»).

Застосування дітям.

Безпека та ефективність застосування цефтриаксону у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені для доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». У дослідженнях було показано, що цефтриаксон, як і деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном плазми крові.

Лікарський засіб протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «Протипоказання»).

Ризик імуноопосередкованої гемолітичної анемії.

Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, у тому числі цефтриаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної анемії, в тому числі з летальним наслідком, були зареєстровані в період лікування цефтриаксоном як у дорослих, так і у дітей.

У разі розвитку анемії слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування лікарського засобу до встановлення етіології захворювання.

Довготривале лікування.

При довготривалому застосуванні лікарського засобу слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.

Ризик коліту/надмірного росту нечутливих мікроорганізмів.

Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані на тлі прийому майже всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі цефтриаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до такої, що загрожує життю. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтриаксону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Слід обміркувати припинення застосування лікарського засобу та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до цефтриаксону мікроорганізмами.

Застосування пацієнтам з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю.

Під час застосування лікарського засобу пацієнтам з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вплив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні цефтриаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтриаксон може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див. розділ «Побічні реакції»).

При визначенні глюкози у сечі неферментними методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. Протягом застосування цефтриаксону рівень глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»).

Цефтриаксон може призводити до хибних (знижених) показників рівня глюкози крові при визначенні за допомогою деяких моніторингових систем. Слід звернутися до інструкції для кожної такої системи. У разі необхідності використати альтернативні тестові методи.

Спектр антибактеріальної активності.

Цефтриаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для застосування як монотерапія при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтриаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.

Застосування лідокаїну.

Якщо як розчинник застосовувати розчин лідокаїну, цефтриаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед застосуванням лікарського засобу слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну у жодному випадку не можна вводити внутрішньовенно.

Ризик жовчокам’яної хвороби.

У випадку наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтриаксону в дозі 1 г/добу та вище. Лікарський засіб слід з особливою обережністю застосовувати дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтриаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону супроводжувалося симптоматикою. При наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування лікарського засобу, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку (див. розділ «Побічні реакції»).

Ризик жовчного стазу.

Під час застосування цефтриаксону зареєстровані випадки панкреатиту, можливо, спричинені непрохідністю жовчних шляхів (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтриаксону.

Ризик нирковокам’яної хвороби.

Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування лікарського засобу пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, враховуючи результати оцінки користі-ризику конкретного випадку.

Застереження щодо допоміжних речовин.

1 грам лікарського засобу містить 3,6 ммоль натрію. Це слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти із контрольованим вмістом натрію.

Утилізація лікарського засобу.

Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у каналізаційну систему або домашні відходи. Будь-який невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. У період вагітності, зокрема у I триместрі, лікарський засіб можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.

Період годування груддю

Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при його застосуванні у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. У період годування груддю слід прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування лікарського засобу із врахуванням користі від грудного годування для дитини та користі від терапії для жінки.

Фертильність

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час застосування цефтриаксону можливе виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, що можуть впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). У разі керування автотранспортом або іншими механізмами слід дотримуватися обережності.

Спосіб застосування та дози.

Дозування.

Доза лікарського засобу залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта.

Нижче наведені рекомендовані дози для певних показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу цефтриаксону із рекомендованого діапазону.

Дорослі та діти віком від 12 років (≥ 50 кг).

Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання
1–2 г 1 раз на добу Позалікарняна пневмонія

Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень

Внутрішньочеревні інфекції

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

2 г 1 раз на добу Госпітальна пневмонія

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Інфекції кісток і суглобів

2–4 г 1 раз на добу Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію

Бактеріальний ендокардит

Бактеріальний менінгіт

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону;

** у разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом).

Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥ 50 кг), які потребують особливих схем дозування.

Гострий середній отит.

Лікарський засіб може бути застосований внутрішньом’язово у дозі 1–2 г одноразово.

Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий, або попередня терапія була неефективною, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання.

Лікарський засіб застосовувати у дозі 2 г одноразово перед операцією.

Гонорея.

Лікарський засіб застосовувати внутрішньом’язово у дозі 500 мг одноразово.

Сифіліс.

Рекомендована доза лікарського засобу становить 0,5–1 г 1 раз на добу зі збільшенням дози до 2 г 1 раз на добу при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)].

Лікарський засіб застосовувати у дозі 2 г 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Діти.

Діти віком від 15 днів до 12 років (<50 кг).

Дітям з масою тіла ≥ 50 кг слід застосовувати звичайні дози для дорослих.

Доза цефтриаксону* Частота введення** Показання
50–80 мг/кг 1 раз на добу Внутрішньочеревні інфекції

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

Позалікарняна пневмонія

Госпітальна пневмонія

50–100 мг/кг

(максимально — 4 г)

1 раз на добу Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Інфекції кісток і суглобів

Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію

80–100 мг/кг

(максимально — 4 г)

1 раз на добу Бактеріальний менінгіт
100 мг/кг

(максимально — 4 г)

1 раз на добу Бактеріальний ендокардит

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону.

** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату 2 рази на добу (з 12-годинним інтервалом).

Показання у дітей віком від 15 днів до 12 років (< 50 кг), які потребують особливих схем дозування.

Гострий середній отит.

Для початкового лікування гострого середнього отиту можливе застосування лікарського засобу внутрішньом’язово у дозі 50 мг/кг одноразово. Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан дитини тяжкий або попередня терапія була неефективною, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання.

Лікарський засіб застосовувати у дозі 50–80 мг/кг одноразово перед операцією.

Сифіліс.

Рекомендована доза лікарського засобу становить 75–100 мг/кг (максимально — 4 г) 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Дисемінований бореліоз Лайма [ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)].

Лікарський засіб застосовувати у дозі 50–80 мг/кг 1 раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Новонароджені віком 0–14 днів.

Цефтриаксон протипоказаний для застосування недоношеним новонародженим віком до 41 тижня з урахуванням внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + календарний вік).

Доза цефтриаксону* Частота введення Показання
20–50 мг/кг 1 раз на добу Внутрішньочеревні інфекції

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

Позалікарняна пневмонія

Госпітальна пневмонія

Інфекції кісток і суглобів

Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію

50 мг/кг 1 раз на добу Бактеріальний менінгіт

Бактеріальний ендокардит

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону.

Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг.

Показання у новонароджених віком 0–14 днів, які потребують особливих схем дозування.

Гострий середній отит.

Для початкового лікування гострого середнього отиту можливе застосування лікарського засобу внутрішньом’язово у дозі 50 мг/кг одноразово.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання.

Лікарський засіб застосовувати у дозі 20–50 мг/кг одноразово перед операцією.

Сифіліс.

Рекомендована доза лікарського засобу становить 50 мг/кг 1 раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Тривалість лікування.

Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосування цефтриаксону слід продовжувати протягом 48–72 годин після зникнення гарячки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку.

За умови задовільної функції нирок і печінки пацієнтам літнього віку відсутня необхідність у корекції дозування лікарського засобу.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Наявні дані свідчать про відсутність необхідності у корекції дозування пацієнтам з легкою або помірною печінковою недостатністю в тому випадку, якщо функція нирок не порушена.

Немає даних досліджень щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Пацієнтам із порушеннями ниркової функції відсутня необхідність у корекції дозування лікарського засобу в тому випадку, якщо печінки не порушена. Лише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не має перевищувати 2 г.

Якщо пацієнт знаходиться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні цефтриаксону після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування лікарського засобу.

Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки і нирок.

При одночасному тяжкому порушенні функції нирок та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності лікарського засобу.

Спосіб введення.

Внутрішньом’язове введення.

Цефтриаксон можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.

Якщо лідокаїн застосовувати як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.

Внутрішньовенне введення.

Цефтриаксон можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хвилин, переважно у великі вени. Внутрішньовенні дози по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’язове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно.

Цефтриаксон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»).

Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»).

З метою передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання цефтриаксон слід вводити за 30–90 хвилин до хірургічного втручання.

Правила приготування розчину.

Для внутрішньом’язової ін’єкції слід розчинити:

  • 0,5 г у 2 мл розчину лідокаїну 1%;
  • 1 г у 3,5 мл розчину лідокаїну 1%.

Для внутрішньовенної ін’єкції слід розчинити:

  • 0,5 г у 5 мл води для ін’єкцій;
  • 1 г у 10 мл води для ін’єкцій.

Рекомендується використовувати свіжоприготований розчин для ін’єкцій. Приготований розчин (з розчинником лідокаїну гідрохлоридом 1%) стабільний протягом 24 годин при зберіганні при температурі 2–8 °С або протягом 6 годин при зберіганні при температурі 15–25 °С.

Не слід змішувати розчин цефтриаксону в одному і тому ж шприці з будь-якими іншими препаратами, крім 1% розчину лідокаїну гідрохлориду (тільки для внутрішньом’язових ін’єкцій).

Необхідно промивати інфузійну лінію після кожного застосування.

Діти.

Лікарський засіб застосовувати дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Передозування

У разі передозування цефтриаксону може спостерігатися нудота, блювання, діарея.

У разі передозування слід проводити симптоматичну терапію. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації цефтриаксону у плазмі крові. Специфічного антидоту не існує.

Побічні реакції

Побічними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висипання та підвищення рівня печінкових ферментів.

Частоту виникнення побічних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень. За частотою побічні реакції класифіковані таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥1/10000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (частоту неможливо оцінити на підставі наявних даних).

Інфекції та інвазії:

нечасто — грибкові інфекції статевих органів; рідко — псевдомембранозний коліт (див. розділ «Особливості застосування»); невідомо — суперінфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку системи крові та лімфатичної системи:

часто — еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; нечасто — гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; невідомо — гемолітична анемія (див. розділ «Особливості застосування»), агранулоцитоз.

З боку імунної системи:

невідомо — анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, підвищена чутливість (див. розділ «Особливості застосування»), реакція Яриша–Герксгеймера (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нервової системи:

нечасто — головний біль, запаморочення; невідомо — судоми.

З боку органів слуху і рівноваги:

невідомо — вертиго.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння:

рідко — бронхоспазм.

З боку травного тракту:

часто — рідкі випорожнення, діарея (див. розділ «Особливості застосування»); нечасто — нудота, блювання; невідомо — панкреатит (див. розділ «Особливості застосування»), стоматит, глосит.

З боку гепатобіліарної системи:

часто — підвищення рівня печінкових ферментів; невідомо — преципітати у жовчному міхурі (див. розділ «Особливості застосування»), ядерна жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірних тканин:

часто — висипання; нечасто — свербіж; рідко — кропив’янка; невідомо — синдром Стівенса-Джонсона (див. розділ «Особливості застосування»), токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Особливості застосування»), мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакція на лікарський засіб, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нирок та сечовидільної системи:

рідко — гематурія, глюкозурія; невідомо — олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).

Загальні розлади та стан місця введення:

нечасто — флебіт, біль у місці ін'єкції, гарячка; рідко — набряк, озноб.

Дані лабораторних аналізів:

нечасто– підвищення рівня креатиніну у плазмі крові; невідомо — хибнопозитивні результати тесту Кумбса (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Опис окремих побічних реакцій.

Інфекції та інвазії.

Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»).

Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону.

Рідкісні випадки тяжких побічних реакцій, іноді з летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози цефтриаксону (наприклад, ≥ 80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 грамів, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад, обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії і зникають після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким цефтриаксон вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні цефтриаксону була різною: у деяких дослідженнях — понад 30%. При повільному введенні цефтриаксону (протягом 20–30 хвилин) частота утворення преципітатів, очевидно, нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми як біль, нудота і блювання. В таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципітати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

Термін придатності.

Препарат Ротацеф — 3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі 15–25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Приготований розчин стабільний протягом 24 годин при температурі 2–8 °С або протягом 6 годин при температурі 15–25 °С.

Несумісність.

Згідно з літературними даними, розчин цефтриаксону несумісний з розчинами амсакрину, ванкоміцину, флуконазолу та аміноглікозидів.

Розчин цефтриаксону не можна змішувати з певними кальційвмісними розчинниками, такими як розчин Рінгера або розчин Гартмана, у зв’язку з тим, що можуть утворюватися преципітати.

Розчин цефтриаксону не слід змішувати або додавати до інших препаратів, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Розчин цефтриаксону не слід змішувати або вводити одночасно з розчинами, які містять кальцій, включаючи розчини для парентерального харчування (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»).

При застосуванні цефтриаксону у комбінації з іншим антибіотиком розчини вводити через окремі шприци або в окремих розчинах для інфузій.

Упаковка

Для дозування 0,5 г:

0,5 г порошку для розчину для ін’єкцій у скляному флаконі; 10 флаконів у картонній коробці або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (вода для ін’єкцій − 5 мл) у картонній коробці, або 1 флакон в комплекті з 1 ампулою розчинника (розчин лідокаїну гідрохлориду 1% − 2 мл) у картонній коробці

Для дозування 1 г:

1 г порошку для розчину для ін’єкцій у скляному флаконі; 10 флаконів у картонній коробці або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (вода для ін’єкцій − 10 мл) у картонній коробці, або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (розчин лідокаїну гідрохлориду 1% − 3,5 мл) у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ФармаВіжн Сан. ве Тідж. А.Ш./

PharmaVision San. ve Tic. A.S.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Давутпаша Джад. №145, Топкапі, Стамбул, Туреччина/

Davutpasa Cad. No.145, Topkapі, Istanbul, Turkey.

Заявник

РОТАФАРМ ІЛАЧЛАРІ ЛТД. ШТІ., Туреччина/

ROTAPHARM ILACLARI LTD. STI., Turkey.

Діагнози, при яких застосовують РОТАЦЕФ

Абсцес зовнішнього вуха МКХ H60.0
Абсцес шкіри, фурункул і карбункул сідниці МКХ L02.3
Апендицит МКХ K37
Бактеріальна пневмонія неуточнена МКХ J15.9
Бронхопневмонія МКХ J18.9
Відкрита рана ліктя МКХ S51.0
Генералізоване збільшення лімфатичних вузлів МКХ R59.1
Гнійний гайморит МКХ J01.0
Гострий апендицит МКХ K35.8
Гострий сальпінгоофорит МКХ N70.0
Гострий холецистит МКХ K81.0
Інша вірусна пневмонія МКХ J12.8
Необструктивний хронічний пієлонефрит, пов'язаний з рефлюксом МКХ N11.0
Однобічна пахова грижа МКХ K40.9
Пілонідальна кіста з абсцесом МКХ L05.0
Пневмонія МКХ J18.0
Проведення елективного кесаревого розтину МКХ O82.0
Фурункул слухового проходу МКХ L02.0
Хронічний сальпінгоофорит МКХ N70.1

Рекомендовані аналоги РОТАЦЕФ:

АЛВОБАК
Містрал Кепітал Менеджмент
АЛВОБАК
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
БЛІЦЕФ
ААР Фарма
БЛІЦЕФ
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 10
інші бета-лактамні антибіотики
ДЕНІЦЕФ
Vita Sun
ДЕНІЦЕФ
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ДІАЦЕФ 1 Г
Сенс Лабораторіс
ДІАЦЕФ
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон у картонній упаковці, № 1
ДІАЦЕФ 2 Г
ДІАЦЕФ
порошок для розчину для ін'єкцій 2000 мг флакон у картонній упаковці, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЕМСЕФ
Абрил Формулейшнз
порошок для приготування ін'єкційного розчину 1000 мг флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЕМСЕФ 1000
Абрил Формулейшнз
ЕМСЕФ 1000
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЕФМЕРИН
Ананта Медікеар
ЕФМЕРИН
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
ЕФМЕРИН
порошок для розчину для ін'єкцій 2 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЛАВАКСОН
М.Біотек Лтд.
ЛАВАКСОН
порошок для розчину для ін'єкцій 2 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЛОРАКСОН
Ексір Фармасьютикал
ЛОРАКСОН
порошок для розчину для ін'єкцій 500 мг флакон, № 12
ЛОРАКСОН
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 12
інші бета-лактамні антибіотики
МЕДАКСОН
Medochemie Ltd
МЕДАКСОН
порошок для приготування ін'єкційного розчину 1 г флакон, № 10
порошок для приготування ін'єкційного розчину 2 г флакон, № 10
інші бета-лактамні антибіотики
ОНТАЗЕН-1000
Сенс Лабораторіс
ОНТАЗЕН-1000
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ПРОМОЦЕФ
Лекхім
ПРОМОЦЕФ
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1, 5
інші бета-лактамні антибіотики
РУМІКСОН ФАРМЮНІОН
Антібіотіче
РУМІКСОН ФАРМЮНІОН
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
Санаксон
Сенс Лабораторіс
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 1
порошок для розчину для ін'єкцій 2000 мг флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
Тримек
Авант
Тримек
порошок для приготування ін'єкційного розчину 1 г флакон, № 1, 25
інші бета-лактамні антибіотики
ЦЕФАКСОН
Lupin
ЦЕФАКСОН
порошок для приготування ін'єкційного розчину 1 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЦЕФТРИАКСОН-ДАРНИЦЯ
Дарниця ФФ
ЦЕФТРИАКСОН-ДАРНИЦЯ
порошок для розчину для ін'єкцій 0,5 г флакон, № 1, 5
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1, 5, 40
інші бета-лактамні антибіотики
ЦЕФТРІАКСОН
Київмедпрепарат
ЦЕФТРІАКСОН
порошок для розчину для ін'єкцій 0,5 г флакон, № 1
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
інші бета-лактамні антибіотики
ЦЕФТРІАКСОН-БХФЗ
Борщагівський ХФЗ
Цефтріаксон
порошок для розчину для ін'єкцій 500 мг флакон, № 1
Цефтріаксон
порошок для розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 1
ЦЕФТРИАКСОН
AAR Pharma FZ LLC
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
Дженофарм
порошок для приготування ін'єкційного розчину 1000 мг флакон, № 5
порошок для приготування ін'єкційного розчину 1000 мг флакон, № 10
Лекхім-Харків
Цефтріаксон
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
Цефтріаксон
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 5, 50
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон з розчинником (лідокаїн 10 мг/мл) в ампулах 3,5 мл, № 1
ЦЕФТРИАКСОН 500
Лекхім-Харків
порошок для розчину для ін'єкцій 0,5 г флакон, № 1
ЦЕФТРИАКСОН АНАНТА
Ананта Медікеар
Цефтріаксон
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
порошок для розчину для ін'єкцій 2 г флакон, № 1
ЦЕФТРИАКСОН-ВІСТА
Містрал Кепітал Менеджмент
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 1
порошок для розчину для ін'єкцій 1 г флакон, № 10
ЦЕФТРИАКСОН ЮРІЯ-ФАРМ
Юрія-Фарм
порошок для приготування розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 1
порошок для приготування розчину для ін'єкцій 1000 мг флакон, № 10
інші бета-лактамні антибіотики

Коментарі

Алексей Музыченко 01.02.2021 12:00

В справочнику «Компендіум» 2018 року по препарату РОТАЦЕФ (ROTACEF) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Цефтріаксон — парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією.
Механізм дії. Бактерицидна активність цефтріаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинної стінки. Цефтріаксон активний in vitro відносно широкого спектру грамнегативних та грампозитивних мікроорганізмів. Цефтріаксон характеризується значною стійкістю до більшості β-лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних та грамнегативних бактерій. Цефтріаксон зазвичай активний відносно перелічених нижче мікроорганізмів in vitro та при клінічних інфекціях (див. ПОКАЗАННЯ).
Грампозитивні аероби. Staphylococcus aureus (метициліночутливий), коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, групи A), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи B), β-гемолітичні стрептококи (що не належать до груп A і B), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae.
Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтріаксону. Також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium та Listeria monocytogenes проявляють стійкість до цефтріаксону.
Грамнегативні аероби. Acinetobacter lwoffi, Acinetobacter anitratus (головним чином A. baumanii)*, Aeromonas hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans, алкагеноподібні бактерії, Borrelia burgdorferi, Burkholderia cepacia, Capnocytophaga spp., Citrobacter diversus (у тому числі C. amalonaticus), Citrobacter freundii*, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes*, Enterobacter cloacae*, Enterobacter spp. (інші)*, Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Hafnia alvei, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae**, Moraxella catarrhalis (раніше називалися Branhamella catarrhalis), Moraxella osloensis, Moraxella spp. (інші), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Proteus mirabilis, Proteus penneri*, Proteus vulgaris, Pseudomonas fluorescens*, Pseudomonas spp. (інші)*, Providencia rettgeri, Providencia spp. (інші), Salmonella typhi, Salmonella spp. (група enteritidis), Serratia marcescens, Serratia spp. (інші), Shigella spp., Vibrio spp., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інші).
*Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтріаксону головним чином унаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами.
**Деякі ізоляти Klebsiella pneumoniae стійкі до цефтріаксону унаслідок утворення низки плазмідоопосередкованих β-лактамаз.
Примітка. Багато зі штамів вищезазначених мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків, як амінопеніциліни та уреїдопеніциліни, цефалоспорини I та II покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтріаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтріаксону in vitro та в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтріаксон ефективний для лікування первинного та вторинного сифілісу. За деякими винятками клінічні штами P. aeruginosa стійкі до цефтріаксону.
Анаероби. Bacteroides spp. (чутливі до жовчі)*, Clostridium spp. (крім групи C. perfringens), Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus), Peptostreptococci.
*Деякі ізоляти Bacteroides spp. стійкі до цефтріаксону.
Примітка. Багато зі штамів Bacteroides spp., які продукують β-лактамази (зокрема, B. fragilis), стійкі до цефтріаксону. Стійкий Clostridium difficile.
Чутливість до цефтріаксону можна визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйоні, використовуючи стандартну методику, подібну до тієї, яку рекомендує Національний комітет клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Для цефтріаксону НККЛС встановив такі критерії оцінки результатів випробувань:

 ЧутливіПомірно чутливіСтійкі
Метод розведень
Інгібуюча концентрація, мг/л

≤8

16–32

≥64
Метод дисків
(диск з 30 мкг цефтріаксону)
Діаметр зони затримки росту, мм


≥21


20–14


≤13


Для визначення чутливості мікроорганізмів слід використовувати диски з цефтріаксоном, так як у дослідженнях in vitro показано, що цефтріаксон активний відносно окремих штамів, які стійкі при використанні дисків, призначених для всієї групи цефалоспоринів.
Замість стандартів НККЛС для визначення чутливості мікроорганізмів можна використовувати й інші добре стандартизовані нормативи, наприклад, DIN та ICS, що дозволяють адекватно оцінити рівень чутливості.
Фармакокінетика. Фармакокінетика цефтріаксону має нелінійний характер. Усі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях препарату (вільний та зв’язаний з білками цефтріаксон), за винятком T½, залежать від дози.
Всмоктування. Cmax у плазмі крові після в/м введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається за 2–3 год після введення. Одноразові в/в інфузії 1 г та 2 г призводять через 30 хв до концентрацій 168, 1±28,2 та 256,9±16,8 мг/л відповідно. AUC у плазмі крові після в/в введення дорівнює такій після в/м введення. Це означає, що біодоступність цефтріаксону після в/м введення становить 100%.
Розподіл. Об’єм розподілу цефтріаксону становить 7–12 л. Після в/в введення цефтріаксон швидко проникає в інтерстиціальну рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 год.
Після введення у дозі 1–2 г цефтріаксон добре проникає у тканини та рідини організму. Протягом більш ніж 24 год його концентрації набагато перевищують мінімальні пригнічуючі концентрації для більшості збудників інфекцій більш ніж у 60 тканинах та рідинах (у тому числі легенях, серці, жовчовивідних шляхах, печінці, середньому вусі та слизовій оболонці носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній та синовіальній рідинах, у секреті передміхурової залози).
Цефтріаксон зворотно зв’язується з альбуміном, причому ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації, наприклад, знижуючись з 95% при концентрації у плазмі крові <100 мг/л до 85% при концентрації 300 мг/л. Завдяки нижчій концентрації альбуміну в тканинній рідині частка вільного цефтріаксону в ній вища, ніж у плазмі крові.
Цефтріаксон проникає через запалені мозкові оболонки у дітей, у тому числі новонароджених. Cmax у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4 год після в/в введення та становить у середньому 18 мг/л при дозах 50–100 мг/кг. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтріаксону в цереброспінальній рідині становить 17% від концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті — 4%. Через 24 год після в/в введення цефтріаксону в дозі 50–100 мг/кг концентрації цефтріаксону в спинномозковій рідині перевищують 1,4 мг/л. У дорослих хворих на менінгіт після введення дози 50 мг/кг через 2–24 год досягаються такі концентрації цефтріаксону в цереброспінальній рідині, які в багато разів перевищують мінімальні інгібуючі концентрації для найрозповсюдженіших збудників менінгіту.
Цефтріаксон проходить через плацентарний бар’єр та в малих концентраціях проникає у грудне молоко (3–4% від концентрації у плазмі крові матері через 4–6 год).
Метаболізм. Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється в неактивні метаболіти під дією кишкової флори.
Виведення. Загальний плазмовий кліренс цефтріаксону дорівнює 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв 50–60% цефтріаксону виводиться в незміненому вигляді нирками та 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. T½ цефтріаксону у дорослих складає близько 8 год.
Фармакокінетика в особливих популяціях. У новонароджених дітей нирками виводиться приблизно 70% дози. У дітей перших 8 днів життя, а також у пацієнтів віком від 75 років T½ у середньому є в 2–3 рази більшим, ніж у дорослих молодого віку.
У хворих із легким та помірним порушенням функцій нирок та печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення T½ з плазми крові. Якщо порушена лише функція нирок, збільшується виведення з жовчю, якщо порушена функція печінки, збільшується виведення через нирки.

ПОКАЗАННЯ:

для лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтріаксону:

  • - інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла й носа;
  • - інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту);
  • - інфекції нирок і сечовивідних шляхів;
  • - інфекції статевих органів, включаючи гонорею;
  • - сепсис;
  • - інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції;
  • - інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом;
  • - менінгіт;
  • - дисемінований бореліоз Лайма (стадії II та III);
  • - періопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної чи відомої контамінації.


При призначенні Ротацефу необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та, зокрема, рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

ЗАСТОСУВАННЯ:

дорослі та діти віком від 12 років: призначати 1–2 г Ротацефу 1 раз на добу (кожні 24 год). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтріаксону, добову дозу можна підвищувати до 4 г.
Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років. Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.
Новонароджені (до 2 тиж): 20–50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу, добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених та недоношених дітей відмінностей немає.
Ротацеф протипоказаний для застосування у новонароджених віком ≤28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування в/в розчинами, які містять кальцій, у тому числі постійні в/в вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Новонароджені та діти віком від 15 днів до 12 років: 20–80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.
Дітям із масою тіла >50 кг призначати дози для дорослих.
В/в дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії упродовж принаймні 30 хв.
Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.
Тривалість лікування залежить від показання та перебігу хвороби.
Комбінована терапія. Доступні дані, що відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтріаксоном та аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі в разі наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.
Дозування в особливих випадках.
Менінгіт: при бактеріальному менінгіті у немовлят та дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинати з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

  • Neisseria meningitidis — 4 дні;
  • Haemophilus influenza — 6 днів;
  • Streptococcus pneumonia — 7 днів.

Бореліоз Лайма: дорослим та дітям — 50 мг/кг (найвища добова доза — 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.
Гонорея: для лікування гонореї (спричиненої утворюючими та неутворюючими пеніциліназу штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг в/м.
Профілактика інфекцій у хірургії: для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендовано — залежно від ступеня небезпеки зараження — вводити разову дозу 1–2 г Ротацефу за 30–90 хв до початку операції. При операціях на товстій та прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне введення Ротацефу та одного з 5-нітроімідазолів (наприклад орнідазолу).
Порушення функцій нирок та печінки: у хворих із порушеннями функцій нирок немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція печінки залишається нормальною. Лише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну <10 мл/хв) добова доза не має перевищувати 2 г.
Хворим, які знаходяться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Слід однак контролювати концентрацію цефтріаксону в плазмі крові, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза Ротацефу у хворих, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 2 г.
У хворих із порушеннями функцій печінки немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція нирок залишається нормальною.
При одночасному тяжкому порушенні функцій нирок та печінки слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону в плазмі крові та проводити корекцію дози препарату в разі необхідності, оскільки рівень виведення у таких пацієнтів може знижуватися.
Приготування розчинів.
Відновлені розчини слід використати одразу після приготування. Залежно від концентрації колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового — ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.
В/м ін’єкція. Відновлений розчин вводять глибоко в центр сідничного м’язу. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.
Для в/м ін’єкції в якості розчинника використовують тільки розчину лідокаїну 1% і лише після попередньо проведеної проби для визначення індивідуальної чутливості до лідокаїну.
Для в/м ін’єкції слід розчинити:

  • 0,5 г у 2 мл розчину лідокаїну 1%;
  • 1 г у 3,5 мл розчину лідокаїну 1%.

В/в ін’єкція. Відновлений розчин вводять в/в повільно (понад 5 хв).
Розчин лідокаїну 1% ніколи не застосовується в якості розчинника для в/в ін’єкційного введення Ротацефу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Для в/в ін’єкції слід розчинити:

  • 0,5 г у 5 мл води для ін’єкцій;
  • 1 г у 10 мл води для ін’єкцій.

В/в інфузія (вливання). В/в вливання має тривати не менше 30 хв.
Для приготування розчину для інфузії слід розчинити 2 г (2 флакони по 1 г) Ротацефу в 30 мл (2·15 мл) одного з наступних інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію:

  • 0,9% розчин натрію хлориду;
  • 0,45% розчин натрію хлориду та 2,5% розчин глюкози;
  • 5% або 10% розчин глюкози;
  • 6% розчин декстрану в 5% розчині глюкози;
  • 6–10% розчин гідроксиетильованого крохмалю;
  • вода для ін’єкцій

.
Зважаючи на можливу несумісність, розчини, які містять цефтріаксон, не можна змішувати з розчинами, що містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні. Однак 2 г цефтріаксону та 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.
Не можна використовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення Ротацефу чи для розведення відновленого розчину для в/в введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися при змішуванні Ротацефу з розчинами, що містять кальцій в одній інфузійній системі для в/в введення. Цефтріаксон не можна одночасно вводити в/в з розчинами, що містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування. Однак, за винятком новонароджених, цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена чутливість до цефтріаксону, або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу β-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).
Цефтріаксон протипоказаний:

  • недоношеним новонародженим віком ≤41 тиж з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*;
  • доношеним новонародженим (віком ≤28 днів):
  • • із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*;
  • • які потребують (або очікується, що потребуватимуть) в/в введення препаратів кальцію або інфузій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ)

.
*Наявна інформація, що в дослідженнях in vitro було показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном плазми крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.
Перед в/м введенням цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують у якості розчинника (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання.
Розчини цефтріаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити в/в.

ПОБІЧНА ДІЯ:

небажаними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтріаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів.
За частотою явища класифіковані таким чином: дуже поширені (≥1/10); поширені (від ≥1/100 до <1/10); непоширені (від ≥1/1000 до <1/100); рідко поширені (від ≥1/10 000 до <1/1000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
Інфекції та інвазії: непоширені — грибкові інфекції статевих органів; рідко поширені — псевдомембранний коліт; частота невідома — суперінфекції.
З боку системи крові та лімфатичної системи: поширені — еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; непоширені — гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома — гемолітична анемія, агранулоцитоз.
З боку імунної системи: частота невідома — анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, гіперчутливість.
З боку нервової системи: непоширені — головний біль, запаморочення; частота невідома — судоми.
З боку органа слуху і рівноваги: частота невідома — вертиго.
З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко поширені — бронхоспазм.
З боку травної системи: поширені — рідкий стул, діарея; непоширені — нудота, блювання; частота невідома — панкреатит, стоматит, глосит.
З боку гепатобіліарної системи: поширені — підвищення рівня печінкових ферментів; частота невідома — преципітати у жовчному міхурі, ядерна жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: поширені — висип; непоширені — свербіж; рідко поширені — кропив’янка; частота невідома — синдром Стівенса —Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені — гематурія, глюкозурія; частота невідома — олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: непоширені — флебіт, біль у місці інʼєкції, пропасниця; рідко поширені — набряк, озноб.
Дані лабораторних аналізів: непоширені — підвищення рівня креатиніну в крові; частота невідома — хибнопозитивні результати тесту Кумбса, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози.
Інфекції та інвазії. Випадки діареї після застосування цефтріаксону можуть бути пов’язані з Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді з летальними наслідками, були зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком <28 днів), яким в/в вводили цефтріаксон та препарати кальцію. При аутопсії в легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком малого об’єму крові у них та довшого, ніж у дорослих, T½ цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 г, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів підвищується у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднення. Утворення преципітатів може супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичним, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії, вони зникають після припинення застосування цефтріаксону (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону в жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили в дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними наявних проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при в/в введенні препарату була різною: у деяких дослідженнях — понад 30%. При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хв) частота утворення преципітатів, очевидно, є нижчою. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але в рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота та блювання. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтріаксону преципітати зазвичай зникають (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

реакції гіперчутливості. Як і при застосуванні всіх β-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді з летальними наслідками (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У випадку тяжких реакцій гіперчутливості застосування цефтріаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів або інших типів β-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтріаксон у пацієнтів з наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших β-лактамних препаратів.
Зареєстровані випадки тяжких небажаних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса — Джонсона або синдром Лайєлла/токсичний епідермальний некроліз); однак частота цих явищ невідома (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Взаємодія із лікарськими засобами, що містять кальцій. У недоношених та доношених немовлят віком <1 міс описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону в легенях та нирках з летальними наслідками. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтріаксон та кальцій вводили в різний час та через різні в/в інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальцієвмісні розчини або будь-які інші кальцієвмісні препарати. У наявних даних дослідженнях in vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.
При застосуванні цефтріаксону у пацієнтів будь-якого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для в/в введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком старше 28 днів цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи в різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальцієвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), лікар може призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону у пацієнтів, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи та в різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ та Несумісність).
Діти. Безпека та ефективність цефтріаксону у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені для доз, описаних у розділі ЗАСТОСУВАННЯ. Згідно з наявними даними досліджень, було показано, що цефтріаксон, як деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном плазми крові.
Цефтріаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Імуноопосередкована гемолітична анемія. Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, у тому числі цефтріаксон (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Тяжкі випадки гемолітичної анемії, у тому числі з летальними наслідками, були зареєстровані в період лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей.
Якщо під час застосування цефтріаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування цефтріаксону до встановлення етіології захворювання.
Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.
Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів. Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані на фоні застосування майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі цефтріаксону. Ступінь тяжкості цих захворювань може коливатися від легкого до загрозливого для життя. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Слід обміркувати припинення терапії цефтріаксоном та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.
Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами.
Тяжка ниркова та печінкова недостатність. У випадку тяжкої ниркової та печінкової недостатності рекомендований ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Вплив на результати серологічних досліджень. При застосуванні цефтріаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
При визначенні глюкози в сечі неферментними методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. Протягом застосування цефтріаксону рівні глюкози в сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Натрій. Пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію, слід взяти до уваги, що препарат Ротацеф містить натрій.
Спектр антибактеріальної активності. Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності й може бути непридатним для застосування в якості монотерапії при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник уже підтверджений (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.
Застосування лідокаїну. Якщо в якості розчинника застосовують розчин лідокаїну, цефтріаксон можна вводити лише в/м. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкціїї для медичного застосування лідокаїну (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Розчин лідокаїну в жодному випадку не можна вводити в/в.
Жовчнокам’яна хвороба. У разі наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтріаксону у дозі 1 г/добу та вище. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату у дітей. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтріаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. За наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на результати оцінки користі–ризику конкретного випадку (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Жовчний стаз. Є дані про зареєстровані випадки панкреатиту, можливо спричинені непрохідністю жовчних шляхів, у пацієнтів, які отримували цефтріаксон (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня інтенсивна терапія, тяжка хвороба та ППХ. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтріаксону.
Нирковокам’яна хвороба. Є дані про зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату у пацієнтів із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, спираючись на результати оцінки користі–ризику конкретного випадку.
Утилізація лікарського засобу. Надходження лікарського засобу в зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню препарату в каналізаційну систему або домашні відходи. Будь-який невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтріаксону у вагітних. Опубліковані дані досліджень на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. Під час вагітності, зокрема у I триместр, цефтріаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.
Годування груддю. Цефтріаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на немовлят, що знаходяться на грудному вигодовуванні. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування грудьми або припинення/відмови від застосування цефтріаксону з врахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жінки.
Фертильність. Опубліковані дані досліджень репродуктивної функції не свідчать про небажаний вплив препарату на чоловічу або жіночу фертильність.
Діти. Препарат застосовують у дітей згідно з рекомендаціями, вказаними у розділі ЗАСТОСУВАННЯ.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Відповідні дослідження не проводилися. У зв’язку з можливістю виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, препарат може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення порошку цефтріаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для в/в введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону із кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно з розчинами для в/в введення, що містять кальцій, у тому числі з кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. Відомі дослідженнях in vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених, під час яких було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).
Сумісне застосування препарату з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване відношення (МНВ) та належним чином коригувати дозу антивітаміну К як під час, так і після терапії цефтріаксоном (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.
Є інформація, що при дослідженні in vitro із застосуванням хлорамфеніколу в комбінації з цефтріаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.
Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтріаксоном та кальцієвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтріаксоном для в/м введення та кальцієвмісними препаратами (для в/в або перорального застосування).
У пацієнтів, які застосовують цефтріаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса.
Цефтріаксон, як й інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.
Подібним чином, при визначенні глюкози в сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини в період застосування цефтріаксону слід визначати рівень глюкози в сечі за допомогою ферментних методів.
Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування високих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад фуросеміду).
Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтріаксону.
Несумісність.
Ротацеф не можна змішувати з кальцієвмісними розчинами, такими як розчин Рінгера чи розчин Гартмана.
Цефтріаксон не сумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами.
Не слід змішувати з іншими розчинниками, крім тих, що зазначені в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

у разі передозування гемодіаліз чи перитонеальний діаліз не знизять надмірні концентрації препарату в плазмі крові. У разі передозування може спостерігатися нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі 15–25 °C у захищеному від світла місці.
Приготований розчин стабільний протягом 24 год при температурі 2–8 °С або протягом 6 год при температурі 15–25 °С.

Додати свій

На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko