Медролгін розчин для ін'єкцій (Medrolgin solution for injections) (265658) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Кеторолак - 30 мг/мл

фармакодинаміка. Кеторолак є сильним НПЗП, що виявляє анальгезивну активність. Він не є опіоїдом і не чинить ефектів на опіоїдні рецептори. Механізм дії кеторолаку полягає в інгібуванні системи ферменту ЦОГ, таким чином він пригнічує синтез простагландинів. При застосуванні знеболювальної дози демонструє мінімальну протизапальну дію.
Фармакокінетика
В/м застосування. Після в/м введення кеторолак швидко і повністю абсорбується. Середня C_max у плазмі крові 2,2 мкг/мл досягається в середньому через 50 хв після одноразової дози 30 мг. Вплив віку, функції нирок і печінки на кінцевий Т_½ та середній загальний кліренс наведено в таблиці нижче (оцінюється після одноразової дози кеторолаку 30 мг в/м).

В/в застосування. Після в/в введення кеторолаку в дозі 10 мг середня C_max у плазмі крові 2,4 мкг/мл досягається в середньому за 5,4 хв. Кінцевий Т_½ становить 5,1 год, середній об’єм розподілу — 0,15 л/кг, загальний плазмовий кліренс — 0,35 мл/хв/кг.
Фармакокінетика кеторолаку у людей після одно- або багаторазового застосування є лінійною. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються після введення дози кожні 6 год протягом одного дня. При тривалому застосуванні кліренс не змінюється. Основний шлях виведення кеторолаку та його метаболітів — нирковий: 91,4% (в середньому) введеної дози визначається в сечі та 6,1% (в середньому) виводиться з калом.
Більш ніж 99% кеторолаку зв’язується з білками плазми крові в широкому діапазоні концентрацій.

для купірування помірного та сильного післяопераційного гострого болю протягом нетривалого часу.
Лікування слід починати тільки в лікарнях. Максимальна тривалість лікування — 2 дні.

спосіб застосування. Лікарський засіб призначений для в/м або болюсного в/в введення.
Болюсне в/в введення повинно тривати не менше 15 с.
Лікарський засіб не слід застосовувати для епідурального або спінального введення.
Після в/м або в/в застосування анальгезивна дія відмічається приблизно через 30 хв, а максимальне знеболювання настає через 1–2 год. У цілому середня тривалість анальгезії становить 4–6 год. Дозу слід коригувати залежно від ступеня тяжкості болю та реакції пацієнта на лікування.
Постійне в/м введення багаторазових добових доз кеторолаку має тривати не більше 2 днів, оскільки при тривалому застосуванні підвищується ризик розвитку побічних реакцій. Досвід тривалого застосування обмежений, оскільки переважну більшість пацієнтів переводили на пероральний прийом препарату або пацієнти більше не мали потреби в знеболювальній терапії.
Ймовірність виникнення побічних реакцій можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу кеторолаку протягом найкоротшого проміжку часу, необхідного для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дозування
Дорослі. Рекомендована початкова доза кеторолаку становить 10 мг із наступним введенням по 10–30 мг кожні 4–6 год (при необхідності). У початковий післяопераційний період кеторолак при необхідності можна вводити кожні 2 год.
Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Загальна добова доза не має перевищувати 90 мг для пацієнтів молодого віку, 60 мг — для пацієнтів літнього віку, пацієнтів із нирковою недостатністю та пацієнтів із масою тіла менше 50 кг. Максимальна тривалість лікування не має перевищувати 2 дні.
Пацієнтам із масою тіла <50 кг дозу необхідно знизити.
Можливе одночасне застосування опіоїдних анальгетиків (морфіну, петидину) для оптимального анальгезивного ефекту в ранній післяопераційний період, коли біль найбільш гострий. Кеторолак не чинить негативного впливу на зв’язування опіоїдних рецепторів і не посилює пригнічення дихання або седативну дію опіоїдних препаратів. При застосуванні в поєднанні з в/м чи в/в введенням кеторолаку добова доза опіоїду, як правило, нижча за звичайну. Проте слід брати до уваги побічні ефекти опіоїдів, особливо при хірургічному втручанні.
Для пацієнтів, які парентерально отримують кеторолак і яких переводять на пероральний прийом кеторолаку трометамолу (таблетки), загальна комбінована добова доза не має перевищувати 90 мг (60 мг для пацієнтів літнього віку, пацієнтів із порушеннями функції нирок та з масою тіла менше 50 кг). У той день, коли змінюють лікарську форму, доза перорального компонента не має перевищувати 40 мг. На прийом пероральної форми пацієнтів слід переводити якнайшвидше.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку підвищений ризик розвитку серйозних побічних реакцій. Якщо застосування НПЗП вважається необхідним, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого часу. Під час застосування НПЗП слід контролювати стан пацієнта щодо появи кровотечі з ШКТ. Загальна добова доза не має перевищувати 60 мг.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Лікарський засіб протипоказаний при порушенні функції нирок помірного та тяжкого ступеня. При менш виражених порушеннях необхідно знижувати дозу (не вище 60 мг/добу в/в або в/м).
Діти. Безпека та ефективність застосування кеторолаку не встановлені. Лікарський засіб протипоказаний дітям віком до 16 років.

• підвищена чутливість до кеторолаку, інших НПЗП або інших допоміжних речовин лікарського засобу.
• Алергічні реакції на ацетилсаліцилову кислоту або інші інгібітори синтезу простагландинів (у таких пацієнтів відмічали тяжкі анафілактичні реакції), які проявляються БА, ринітом, ангіоневротичним набряком або кропив’янкою.
• БА в анамнезі.
• Активна пептична виразка, нещодавня шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, виразкова хвороба, шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі.
• Тяжка серцева недостатність, печінкова недостатність та ниркова недостатність.
• Помірні або тяжкі порушення функції нирок (креатинін у плазмі крові >160 мкмоль/л).
• Гіповолемія, дегідратація з ризиком ниркової недостатності внаслідок зменшення об’єму рідини.
• Протипоказане профілактичне застосування перед хірургічними операціями (через пригнічення функції тромбоцитів) та застосування під час операції через підвищений ризик кровотечі.
• Не застосовувати у пацієнтів, у яких проведено оперативне втручання з високим ризиком крововиливу або неповної зупинки кровотечі.
• Підозрювана або підтверджена цереброваскулярна кровотеча, високий ризик кровотечі, наприклад геморагічний діатез, включаючи порушення коагуляції (через пригнічення функції тромбоцитів).
• Одночасне застосування з антикоагулянтами, включаючи варфарин і низькі дози гепарину (2500–5000 ОД кожні 12 год).
• Одночасне застосування з ацетилсаліциловою кислотою або іншими НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2).
• Протипоказане нейроаксіальне (епідуральне або інтратекальне) введення, оскільки лікарський засіб містить спирт етиловий.
• Одночасне застосування з пентоксифіліном.
• Одночасне застосування з пробенецидом або солями літію.
• Повний або частковий синдром носових поліпів, ангіоневротичний набряк або бронхоспазм.
• Не застосовувати в період вагітності, під час перейм та пологів, у період годування грудьми.
• Дитячий вік до 16 років.

інфекції та інвазії: асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини з такими симптомами: лихоманка, сильний головний біль, судоми, ригідність м’язів шиї та/або спини, нудота, блювання, дезорієнтація) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку крові та лімфатичної системи: апластична анемія, гемолітична анемія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, нейтропенія, пурпура.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі анафілаксія (може мати летальний наслідок) або анафілактоїдні реакції, бронхоспазм, припливи, висипання, гіпотензія, набряк гортані.
З боку метаболізму та харчування: анорексія, гіперкаліємія, гіпонатріємія.
З боку психіки: патологічне мислення, депресія, безсоння, тривожність, нервозність, психотичні реакції, незвичні сновидіння, галюцинації, ейфорія, сонливість, порушення концентрації уваги, сплутаність свідомості, збудження.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезія, гіперкінезія, зміни смаку, судоми.
З боку органа зору: порушення зору, зорового сприйняття, неврит зорового нерва.
З боку органа слуху: дзвін у вухах, втрата слуху, вертиго.
З боку нирок та сечовивідної системи: гемолітико-уремічний синдром, ГНН, підвищення частоти сечовипускання, олігурія, біль у боку (з/без гематурії + азотемія), інтерстиціальний нефрит, затримка сечі, нефротичний синдром.
Застосування кеторолаку (навіть після введення одноразової дози в/в), як і інших препаратів, які інгібують синтез простагландинів у нирках, може спричинити виникнення ознак ниркової недостатності, що не обмежуються підвищенням рівня креатиніну та калію в крові.
З боку серця: пальпітація, брадикардія, серцева недостатність.
З боку судинної системи: блідість, гематоми, припливи, АГ, артеріальна гіпотензія, післяопераційна ранова кровотеча.
Згідно з результатами клінічних та епідеміологічних досліджень застосування коксибів та деяких НПЗП (особливо у високих дозах) пов’язано з незначним підвищенням ризику виникнення артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркт міокарда або інсульт). Хоча при лікуванні кеторолаком не виявлено підвищення частоти тромботичних явищ, таких як інфаркт міокарда, даних недостатньо, щоб виключити цей ризик.
З боку травного тракту: найчастіше виникають шлунково-кишкові побічні реакції. Можливі пептичні виразки, перфорація виразки, кровотеча, іноді з летальним наслідком (особливо у людей літнього віку) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), нудота, блювання, диспепсія, відчуття дискомфорту в животі, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, діарея, сухість у роті, метеоризм, панкреатит, відчуття переповнення шлунка, езофагіт, відрижка, загострення коліту та хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), виразковий стоматит, гастрит, шлунково-кишкова виразка, ректальна кровотеча.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: жіноче безпліддя.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: БА, набряк легень, диспное. Крім того, спостерігається носова кровотеча.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця, печінкова недостатність, гепатомегалія.
З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, пурпура, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація, шкірний висип (включаючи макулопапульозний), мультиформна еритема, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, пітливість, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла).
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: міалгія, функціональні розлади.
З боку організму в цілому та реакції у місці введення: сильна спрага, астенія, набряки, реакції і біль у місці ін’єкції, лихоманка, біль у грудях.
Лабораторні дослідження: подовжений час кровотечі, підвищений рівень сечовини в плазмі крові, підвищений рівень креатиніну, порушення функціональних проб печінки.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

епідеміологічні дані свідчать про те, що лікування кеторолаком пов’язано з високим ризиком серйозної шлунково-кишкової токсичності порівняно з деякими іншими НПЗП, особливо при застосуванні не за зареєстрованими показаннями та/або протягом тривалого часу.
Лікарі мають знати, що у деяких пацієнтів знеболення настає тільки через 30 хв після в/в або в/м введення кеторолаку.
Слід уникати одночасного застосування кеторолаку з НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2.
Побічні реакції можна звести до мінімуму при застосуванні найнижчої ефективної дози кеторолаку протягом найбільш короткого проміжку часу, необхідного для контролю симптомів.
Виразки, кровотечі та перфорація ШКТ. При застосуванні всіх НПЗП відмічали шлунково-кишкові кровотечі, виразки або перфорацію, в деяких випадках із летальним наслідком, за наявності або відсутності попереджувальних симптомів або серйозних явищ з боку ШКТ в анамнезі, особливо це стосується осіб літнього віку.
У нерандомізованому постмаркетинговому спостережному дослідженні в умовах стаціонару підвищені показники клінічно серйозних кровотеч із ШКТ відмічали у пацієнтів віком <65 років, які отримували середню добову дозу >90 мг кеторолаку в/м, порівняно з пацієнтами, які отримували парентерально опіоїд.
Ризик появи кровотечі, виразки або перфорації ШКТ підвищується при застосуванні більш високих доз НПЗП, у тому числі кеторолаку в/в. Ризик зростає також у пацієнтів, які мали раніше виразку, особливо з ускладненнями (кровотечею або перфорацією), а також в осіб літнього віку. Цим пацієнтам слід починати лікування по можливості з найнижчої дози. У таких випадках, а також у випадках прийому ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах або інших лікарських засобів, які підвищують ризик побічних реакцій з боку ШКТ, може бути доцільним додаткове застосування гастропротекторів, наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи.
Підвищений ризик шлунково-кишкових кровотеч і перфорації у пацієнтів літнього віку відмічають при застосуванні всіх НПЗП. Порівняно з молодими людьми пацієнти літнього віку мають збільшений Т_½ з плазми крові та знижений плазмовий кліренс кеторолаку. Рекомендується збільшення інтервалу між прийомами доз (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечнику в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнти з хворобами ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо кровотечі з ШКТ), зокрема на початкових етапах лікування. Якщо у пацієнта, який приймає кеторолак, діагностується кровотеча або виразка ШКТ, застосування лікарського засобу слід припинити.
Лікарський засіб слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що підвищують ризик появи виразки або кровотечі, наприклад кортикостероїди, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні засоби (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Одночасне застосування лікарського засобу з антикоагулянтами (такими як варфарин) протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Частота і тяжкість шлунково-кишкових ускладнень зростають з підвищенням дози і тривалості лікування кеторолаком. Це особливо стосується пацієнтів літнього віку, які отримують середню добову дозу кеторолаку в/в більше 60 мг/добу. Наявність виразкової хвороби в анамнезі збільшує імовірність розвитку серйозних шлунково-кишкових ускладнень під час застосування кеторолаку.
Вплив на гемостаз. Лікарський засіб не слід застосовувати у пацієнтів з порушеннями згортання крові. При одночасному застосуванні кеторолаку у пацієнтів, які отримують антикоагулянтну терапію, підвищується ризик виникнення кровотечі. Детальних досліджень одночасного застосування кеторолаку і профілактичних низьких доз гепарину (2500–5000 одиниць кожні 12 год) та декстранів не проводили, тому не можна виключати підвищеного ризику появи кровотечі. Лікарський засіб не слід застосовувати у пацієнтів, які вже приймають антикоагулянти або які потребують введення низьких доз гепарину. Під час застосування лікарського засобу за станом пацієнтів, які приймають інші засоби, що негативно впливають на гемостаз, слід пильно спостерігати. У контрольованих клінічних дослідженнях частота клінічно значущих післяопераційних кровотеч становила менше 1%.
Кеторолак пригнічує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. У пацієнтів із нормальними показниками згортання крові час кровотечі збільшувався, але не перевищував нормальний діапазон, що становить 2–11 хв. На відміну від пролонгованої дії ацетилсаліцилової кислоти, функція тромбоцитів повертається до норми протягом 24–48 год після припинення застосування кеторолаку.
У післяреєстраційний період отримано повідомлення про кровотечі з післяопераційних ран, пов’язані з невідкладним парентеральним введенням кеторолаку в/в або в/м під час операції. Тому лікарський засіб не слід застосовувати у пацієнтів, яким проведено операції з високим ризиком кровотечі або у яких виявлена неповна зупинка кровотечі. Слід дотримуватися обережності у випадку, коли стабільний гемостаз є важливим, наприклад при косметичних або амбулаторних операціях, резекції передміхурової залози або тонзилектомії. При застосуванні кеторолаку відмічають гематоми та інші ознаки кровотечі з ран, а також кровотечу з носа. Під час застосування лікарського засобу слід взяти до уваги його схожість з іншими НПЗП, які інгібують ЦОГ, і потенційний ризик кровотечі, особливо у пацієнтів літнього віку.
Шкірні реакції. При застосуванні НПЗП дуже рідко повідомляли про виникнення серйозних шкірних реакцій, у деяких випадках — з летальним наслідком, у тому числі ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса — Джонсона і токсичного епідермального некролізу. Найвищий ризик цих реакцій виникає на початку курсу лікування, причому перші прояви відмічають у більшості випадків упродовж першого місяця лікування. Слід припинити застосування лікарського засобу при перших проявах висипу на шкірі, ушкоджень слизової оболонки або інших ознак гіперчутливості.
Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. Пацієнти з системним червоним вовчаком та змішаним захворюванням сполучної тканини мають підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту.
Затримка натрію/рідини при серцево-судинних захворюваннях і периферичних набряках. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки повідомляли про затримку рідини та набряки у зв’язку із застосуванням НПЗП.
Повідомлялося про затримку рідини, АГ та периферичні набряки у деяких пацієнтів під час застосування НПЗП, включаючи кеторолак, тому його слід застосовувати з обережністю пацієнтам із серцевою декомпенсацією, АГ або подібними станами.
Вплив на серцево-судинну систему і кровообіг головного мозку. Згідно з результатами клінічних та епідеміологічних досліджень застосування коксибів та деяких НПЗП (особливо у високих дозах) пов’язано з невеликим підвищенням ризику виникнення артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркт міокарда або інсульт). Хоча при лікуванні кеторолаком не виявлено підвищення частоти тромботичних явищ, таких як інфаркт міокарда, даних недостатньо, щоб виключити цей ризик.
Застосовувати лікарський засіб у пацієнтів із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або судин головного мозку потрібно тільки після ретельної оцінки всіх переваг та ризиків лікування. Так само слід зважувати доцільність призначення кеторолаку пацієнтам групи ризику щодо розвитку серцево-судинних захворювань (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, а також курцям).
Щоб мінімізувати потенційний ризик розвитку побічних кардіоваскулярних ускладнень у пацієнтів, які приймають НПЗП, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу кеторолаку протягом найкоротшого можливого проміжку часу.
Пацієнти з порушенням серцево-судинної системи, функції нирок та печінки. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з хворобами, що можуть призвести до зменшення об’єму крові та/або ниркового кровотоку, коли ниркові простагландини відіграють компенсаторну роль у підтримці ниркової перфузії. У таких випадках застосування НПЗП може стати причиною дозозалежного зниження вироблення простагландинів та спровокувати явну ниркову недостатність. Ризик такої реакції найбільш високий у пацієнтів з порушенням водного балансу внаслідок втрати крові або сильного зневоднення, у пацієнтів з порушенням функції нирок та печінки, серцевою недостатністю, в осіб літнього віку і пацієнтів, які приймають діуретики. У цій групі необхідно контролювати функцію нирок. Зазвичай після припинення лікування НПЗП стан пацієнта повертається до такого, що був до початку лікування. Порушене відновлення втраченої рідини/крові під час операції, що спричиняє гіповолемію, може стати причиною ниркової дисфункції, яка, у свою чергу, може посилитися при застосуванні кеторолаку. Слід коригувати зменшення об’єму міжклітинної рідини; необхідний ретельний контроль рівня сечовини і креатиніну в плазмі крові і спостереження за виведенням сечі, поки об’єм крові не буде відповідати нормі. У пацієнтів, яким проводять нирковий діаліз, кліренс кеторолаку приблизно у 2 рази менше норми, а кінцевий Т_½ збільшений приблизно в 3 рази.
Як і інші НПЗП, лікарський засіб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок або із захворюванням нирок в анамнезі, оскільки він є потужним інгібітором синтезу простагландинів.
При застосуванні інгібіторів синтезу простагландину, в тому числі кеторолаку, відмічали підвищення плазмового рівня сечовини, креатиніну і калію, навіть після застосування однієї дози.
Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок. Оскільки кеторолак і його метаболіти виділяються в основному нирками, лікарський засіб не слід застосовувати у пацієнтів із середніми і тяжкими порушеннями функції нирок (креатинін у плазмі крові >160 мкмоль/л). Пацієнтам з легкими порушеннями функції нирок слід підібрати нижчі дози (не більше 60 мг/добу в/м або в/в) і періодично контролювати функцію нирок.
Застосування у пацієнтів із захворюваннями печінки. У пацієнтів з порушеною функцією печінки внаслідок цирозу кліренс кеторолаку та кінцевий Т_½ клінічно значуще не змінюється.
Можливе підвищення одного або декількох показників печінкових проб. Ці відхилення можуть бути минущими, залишатися незмінними або прогресувати, якщо лікування триває. У контрольованих клінічних дослідженнях менш ніж у 1% пацієнтів відмічали підвищення рівня АлАТ або АсАТ (більш ніж у 3 рази вище норми). Крім того, були повідомлення про поодинокі випадки тяжких печінкових реакцій, включаючи жовтяницю та летальний фульмінантний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, у деяких випадках — летальні. Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із порушенням функції печінки або із захворюваннями печінки в анамнезі. Якщо з’являються клінічні симптоми, які свідчать про порушення функції печінки, або видимі системні прояви, застосування лікарського засобу слід припинити.
Анафілактичні (анафілактоїдні) реакції (такі як анафілаксія, бронхоспазм, почервоніння, висип, артеріальна гіпотензія, набряк гортані та ангіоневротичний набряк) можуть з’явитися як у пацієнтів з раніше виявленою чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти, інших НПЗП, зокрема до кеторолаку, так і у тих, у кого раніше реакції підвищеної чутливості не відмічали. Ці реакції можливі в осіб з ангіоневротичним набряком, бронхоспастичними реакціями в анамнезі (наприклад з БА) або поліпами в носі. Такі анафілактоїдні реакції, як анафілаксія, можуть мати летальний наслідок. Тому пацієнтам з БА в анамнезі, пацієнтам з повним або частковим синдромом носових поліпів, набряком або бронхоспазмом лікарський засіб протипоказаний (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Вплив на фертильність. Як і інші інгібітори синтезу ЦОГ/простагландинів, кеторолак може негативно впливати на фертильність. Лікарський засіб не рекомендується застосовувати у жінок, які планують завагітніти. Жінкам, які мають проблеми із заплідненням або обстежуються у зв’язку з безпліддям, слід припинити застосування лікарського засобу.
Взаємодія з іншими засобами. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лікарського засобу з метотрексатом, оскільки кеторолак знижує нирковий кліренс метотрексату, таким чином підвищуючи його токсичність.
Зловживання і залежність. Кеторолак не спричиняє залежності. Жодних симптомів відміни після раптового припинення в/в застосування кеторолаку не виявлено.
Застереження щодо допоміжних речовин. Лікарський засіб містить невелику кількість етанолу (алкоголю), менше 100 мг/дозу.
1 мл р-ну лікарського засобу містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. У зв’язку з доведеним впливом НПЗП на серцево-судинну систему плода (раннє закриття артеріальної протоки), лікарський засіб протипоказаний у період вагітності, переймів або пологів.
Не підтверджена безпека застосування кеторолаку у вагітних. У дослідженнях на щурах і кроликах при застосуванні токсичних для матері доз кеторолаку тератогенної дії не виявлено. У щурів відзначено подовження терміну гестації та/або затримку пологів. Зареєстровані вроджені аномалії на тлі застосування НПЗП у людей, проте їх частота низька і не виявлено будь-якої помітної тенденції.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток ембріона і плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, серцевих вад та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик появи серцево-судинних вад розвитку зростає з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що ризик зростає з підвищенням дози і тривалості лікування. В експериментах на тваринах застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до перед- і післяімплантаційних втрат і загибелі ембріона і плода. Крім того, повідомляли про підвищену кількість вроджених вад розвитку, у тому числі серцево-судинних захворювань, у тварин, яким застосовували інгібітори синтезу простагландинів під час органогенезу.
Олігогідрамніон/ниркова недостатність у новонароджених. Застосування НПЗП приблизно з 20-го тижня вагітності було пов’язане з випадками порушення функції нирок у плода, що призводить до олігогідрамніону, а в деяких випадках — до ниркової недостатності у новонароджених. Ці побічні явища спостерігаються в середньому через кілька днів або тижнів лікування, хоча рідко повідомляли про олігогідрамніон вже через 48 год після початку застосування НПЗП. Олігогідрамніон часто, але не завжди, є оборотним при припиненні лікування. Ускладнення тривалого маловоддя можуть, наприклад, включати контрактури кінцівок і затримку дозрівання легенів. У післяреєстраційному періоді повідомляли про випадки порушення функції нирок новонароджених, що потребували застосування інвазивних процедур, таких як обмінне переливання крові або діаліз.
Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместрі вагітності, яке у більшості випадків зникало після припинення лікування.
У період вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть зумовлювати розвиток таких порушень у плода:
• серцево-легенева токсичність (передчасне закриття відкритої артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
• ниркова дисфункція, яка може розвинутися в ниркову недостатність з олігогідрамніоном (див. вище);
у матері під кінець вагітності і у новонародженого можливі:
• збільшення часу кровотечі, оскільки антиагрегантний ефект може виникати навіть при низьких дозах;
• інгібування скорочувальної діяльності матки, що може призводити до запізнілих або затяжних пологів.
Близько 10% кеторолаку проникає через плаценту.
Перейми та пологи. Застосування лікарського засобу протипоказане під час перейм та пологів, тому що в результаті інгібуючої дії на синтез простагландинів він може негативно впливати на кровотворення плода та пригнічувати скорочення матки, тим самим підвищуючи ризик кровотечі.
Існує підвищена імовірність кровотеч як у матері, так і у дитини.
Період годування грудьми. Продемонстровано, що кеторолак і його метаболіти потрапляють до плода та в молоко у тварин. У низькій концентрації кеторолак виявлений у грудному молоці людини, тому лікарський засіб протипоказаний у період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час застосування кеторолаку у деяких пацієнтів можуть відмічатися запаморочення, сонливість, втома, порушення зору, головний біль, вертиго, безсоння або депресія. У разі розвитку таких порушень пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

кеторолак значною мірою зв’язується з білками плазми крові (у середньому на 99,2%), і його зв’язування залежить від концентрації.
У дослідженнях на тваринах або за участю людини не отримано доказів, що кеторолак індукує або інгібує ферменти печінки, які беруть участь у метаболізмі самого кеторолаку або інших лікарських засобів. Тому малоймовірно, що кеторолак може змінити фармакокінетику інших препаратів у результаті механізмів індукції або пригнічення ферменту.
Одночасне застосування кеторолаку з нижчевказаними засобами протипоказане
Ацетилсаліцилова кислота та інші НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. При одночасному застосуванні з кеторолаком підвищується ризик розвитку серйозних побічних реакцій, пов’язаних з дією НПЗП. Одночасне застосування протипоказане.
Кеторолак пригнічує агрегацію тромбоцитів, знижує концентрацію тромбоксану і подовжує час кровотечі. На відміну від пролонгованої дії після прийому ацетилсаліцилової кислоти, функція тромбоцитів повертається до норми протягом 24–48 год після припинення застосування кеторолаку.
Антикоагулянти (такі як варфарин, гепарин). При одночасному застосуванні з кеторолаком можливе посилення антикоагулянтного ефекту.
Хоча дослідження не вказують на значний ступінь взаємодії між кеторолаком і варфарином або гепарином, одночасне застосування кеторолаку і лікарських препаратів, які впливають на гемостаз, у тому числі терапевтичних доз антикоагулянтів (варфарину), профілактичних низьких доз гепарину (2500–5000 одиниць кожні 12 год) і декстранів, може бути пов’язане з підвищеним ризиком кровотечі. Одночасне застосування протипоказане.
Літій. При застосуванні деяких інгібіторів синтезу простагландинів відмічається пригнічення ниркового кліренсу літію, що призводить до підвищення концентрації літію у плазмі крові. Під час застосування кеторолаку зареєстровані випадки підвищених концентрацій літію у плазмі крові. Одночасне застосування протипоказане.
Пробенецид. При одночасному застосуванні з кеторолаком підвищувалися плазмові рівні і Т_½ кеторолаку. Одночасне застосування протипоказане.
Міфепристон. Кеторолак не слід застосовувати протягом 8–12 днів після прийому міфепристону, оскільки може знижуватися ефективність міфепристону.
Пентоксифілін. При одночасному застосуванні з кеторолаком існує підвищена схильність до кровотечі. Одночасне застосування протипоказане.
Кеторолак слід застосовувати з обережністю одночасно з нижчевказаними засобами
Кортикостероїди. При одночасному застосуванні з кеторолаком підвищується ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч.
Антитромбоцитарні засоби, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну . При одночасному застосуванні з кеторолаком підвищується ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч.
Метотрексат. Деякі інгібітори синтезу простагландинів знижують нирковий кліренс метотрексату і таким чином підвищують його токсичність.
Дигоксин. Кеторолак не змінює зв’язування дигоксину з білками плазми крові. Дослідження in vitro вказують, що при терапевтичних концентраціях саліцилатів (300 мкг/мл) зв’язування кеторолаку зменшувалося приблизно з 99,2 до 97,5%, демонструючи потенційне дворазове підвищення рівнів незв’язаного кеторолаку у плазмі крові. Терапевтичні концентрації дигоксину, варфарину, ібупрофену, напроксену, піроксикаму, ацетамінофену, фенітоїну і толбутаміду не змінюють зв’язування кеторолаку з білками плазми крові.
Діуретики. При одночасному застосуванні з кеторолаком можливе зменшення вираженості діуретичного ефекту та посилення ризику нефротоксичності. У разі одночасного прийому слід дотримуватися обережності.
У здорових добровольців з нормальним об’ємом крові кеторолак знижує діуретичний ефект фуросеміду приблизно на 20%, тому при одночасному застосуванні кеторолаку у пацієнтів із серцевою декомпенсацією необхідна особлива увага.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні з кеторолаком посилюється ризик нефротоксичності. У разі одночасного прийому слід дотримуватися обережності.
Такролімус. При одночасному застосуванні з кеторолаком посилюється ризик нефротоксичності.
Антигіпертензивні засоби (блокатори β-адренорецепторів, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II). При одночасному застосуванні з кеторолаком можливе зниження ефекту антигіпертензивних засобів.
При застосуванні інгібіторів АПФ та/або антагоністів рецепторів ангіотензину II у поєднанні з НПЗП ризик ГНН, як правило зворотної, може бути підвищений у деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад у зневоднених пацієнтів або у пацієнтів похилого віку). У разі одночасного застосування слід дотримуватися обережності, особливо щодо пацієнтів літнього віку. Перед початком комбінованого лікування необхідно провести відповідне титрування та моніторинг ниркової функції з періодичним контролем надалі.
Серцеві глікозиди. При одночасному застосуванні з кеторолаком можливі погіршення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та підвищення плазмових рівнів серцевих глікозидів.
Хінолони. Експериментальні дані свідчать, що НПЗП підвищують ризик розвитку судом, пов’язаних із прийомом хінолонів. Пацієнти, які приймають кеторолак і хінолони, можуть мати підвищений ризик розвитку судом.
Зидовудин. При одночасному застосуванні з кеторолаком посилюється ризик гематологічної токсичності. Існує підвищений ризик гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих з гемофілією, які одночасно приймають зидовудин та ібупрофен.
Опіоїдні анальгетики. При застосуванні кеторолаку для полегшення післяопераційного болю зменшується необхідність в одночасному застосуванні опіоїдних анальгетичних засобів.
Несумісність. Лікарський засіб не слід змішувати в одній ємності з морфіну сульфатом, прометазином та гідроксизином через утворення осаду.
Сумісний із фізіологічним р-ном, 5% р-ном декстрози, р-ном Рінгера, р-ном Рінгера з лактатом або плазмалітом.
Сумісність кеторолаку з іншими препаратами невідома.

симптоми. Одноразове передозування кеторолаку призводило до болю у животі, нудоти, блювання, гіпервентиляції, пептичних виразок та/або ерозивного гастриту, порушення функції нирок, що минали після припинення застосування кеторолаку.
Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча.
Після застосування НПЗП можуть відмічатися АГ, ГНН, пригнічення дихання і кома, хоча такі симптоми виникають рідко.
Крім того, можливі головний біль, біль в епігастрії, дезорієнтація, збудження, сонливість, запаморочення, шум у вухах і непритомність, а також рідкісні випадки діареї або поодинокі судоми.
При прийомі терапевтичних доз НПЗП зареєстровані анафілактоїдні реакції, які також можуть виникати в разі передозування.
Лікування. У разі передозування слід проводити симптоматичну та підтримувальну терапію. Спеціального антидота не існує. Діаліз не зумовлює істотного виведення кеторолаку з крові через високе зв’язування з білками.
Слід забезпечити відповідний діурез. Також потрібен моніторинг функції печінки і нирок, пацієнт повинен перебувати під наглядом протягом принаймні 4 год після введення токсичної кількості кеторолаку. При виникненні повторних або тривалих судом слід застосовувати діазепам. Також можуть бути потрібними інші терапевтичні заходи залежно від клінічного стану пацієнта.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.