Левоксимед розчин для інфузій (Levoximed solution for infusion) (265514) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Левофлоксацин - 500 мг/100 мл

фармакодинаміка. Левофлоксацин — синтетичний антибактеріальний засіб із групи фторхінолонів, є S-енантіомером рацемічної суміші офлоксацину.
Механізм дії. Левофлоксацин діє на комплекс ДНК — ДНК-гірази та топоізомеразу ІV.
Співвідношення фармакокінетика/фармакодинаміка. Ступінь бактеріальної активності левофлоксацину залежить від співвідношення C_max або AUC та мінімальної інгібуючої концентрації (МІК).
Механізм резистентності. Стійкість до левофлоксацину розвивається у вигляді ступеневої мутації сайту-мішені в обох типів топоізомерази II, ДНК-гірази і топоізомерази IV. Інші механізми резистентності, такі як проникність (характерно для Pseudomonas aeruginosa) та механізми відтоку, також можуть впливати на чутливість до левофлоксацину.
Спостерігається перехресна резистентність між левофлоксацином та іншими фторхінолонами. З огляду на механізм дії не існує перехресної резистентності між левофлоксацином та іншими класами антибактеріальних засобів.
Межові значення. Рекомендовані Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST) межові значення МІК для левофлоксацину, що відділяють чутливі мікроорганізми від помірно чутливих (помірно резистентних) та помірно чутливі від резистентних організмів, представлено в наведеній нижче таблиці тестування МІК (мг/л).
Клінічні межові значення MІК EUCAST для левофлоксацину (версія 10.0, 01-01-2020)

¹Лише неускладнені інфекції сечовивідних шляхів.
²Висновок про чутливість можна зробити на основі чутливості до ципрофлоксацину.

Поширеність резистентності може варіювати географічно та з часом для обраних видів, і бажано отримати локальну інформацію про резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звернутися за порадою до спеціаліста, коли місцева поширеність резистентності є такою, що корисність препарату, щонайменше при деяких типах інфекцій, є сумнівною.
Зазвичай чутливі види
Аеробні грампозитивні бактерії: Bacillus anthracis, Staphylococcus aureus, чутливий до метициліну, Staphylococcus saprophyticus, Streptococci, група C і G, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes.
Аеробні грамнегативні бактерії: Eikenella corrodens, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella oxytoca, Moraxella catarrhalis, Pasteurella multocida, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri.
Анаеробні бактерії: Peptostreptococcus.
Інші: Chlamydophila pneumoniae, Chlamydophila psittaci, Chlamidia trachomatis, Legionella pneumophila, Mycoplasma pneumoniae, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum.
Непостійно чутливі (набута резистентність >10%)
Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus, резистентний до метициліну*, Staphylococcus coagulase spp.
Аеробні грамнегативні бактерії: Acinetobacter baumannii, Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Proteus mirabilis, Providencia stuartii, Pseudomonas aeruginosa, Serratia marcescens.
Анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis.
Природно резистентні штами
Грампозитивні аероби: Enterococcus faecium.
*Стійкі до метициліну S. aureus можуть мати стійкість до фторхінолонів, у тому числі до левофлоксацину.
Фармакокінетика
Розподіл. Після в/в введення близько 30–40% левофлоксацину зв’язується з протеїном плазми крові. Середній об’єм розподілу левофлоксацину становить близько 100 л після одноразової і повторної дози 500 мг, що вказує на хороший розподіл у тканинах організму.
Проникнення у тканини та рідини організму. Було показано, що левофлоксацин проникає у слизову оболонку бронхів, бронхоальвеолярну рідину, альвеолярні макрофаги, тканини легень, шкіру (вміст пухирів), тканини передміхурової залози та сечу. Погано проникає в цереброспінальну рідину.
Метаболізм. Левофлоксацин метаболізується дуже незначною мірою, метаболітами є дисметил-левофлоксацин та левофлоксацин N-оксид. Ці метаболіти становлять <5% кількості вихідної сполуки, що виділяється з сечею. Левофлоксацин є стереохімічно стабільним та не підлягає інверсії хоральної структури.
Виведення. Після перорального та в/в введення левофлоксацин виводиться з плазми крові відносно повільно (T_½ становить 6–8 год). Виведення відбувається зазвичай через нирки (більше ніж 85% введеної дози).
Загальний кліренс левофлоксацину після одноразового введення 500 мг становив 175±29,2 мл/хв. Немає суттєвої різниці щодо фармакокінетики левофлоксацину після в/в та перорального введення, що свідчить про те, що ці шляхи (пероральний та в/в) є взаємозамінними.
Лінійність. Левофлоксацин слідує лінійній фармакокінетиці в діапазоні доз 50–1000 мг.
Особливі популяції
Пацієнти з нирковою недостатністю. На фармакокінетику левофлоксацину впливає ниркова недостатність. При зниженні функції нирок знижуються ниркове виведення та кліренс, а T_½ збільшується, як видно з наведеної нижче таблиці.
Фармакокінетика при нирковій недостатності після одноразового прийому 500 мг левофлоксацину перорально.

Пацієнти літнього віку. Немає значних відмінностей у фармакокінетиці левофлоксацину в молодих пацієнтів та осіб літнього віку, крім відмінностей, пов’язаних із кліренсом креатиніну.
Гендерні відмінності. Окремий аналіз щодо пацієнтів жіночої та чоловічої статі продемонстрував незначні відмінності у фармакокінетиці левофлоксацину залежно від статі. Не існує доказів того, що ці гендерні відмінності є клінічно значущими.

лікування таких інфекційних захворювань (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакодинаміка) у дорослих:
– гострий пієлонефрит та ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);
– хронічний бактеріальний простатит;
– легенева форма сибірської виразки: постконтактна профілактика та радикальне лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Стосовно нижчевказаних інфекційних захворювань левофлоксацин слід застосовувати лише у випадках недостатньої ефективності інших антибактеріальних лікарських засобів, які переважно застосовують для початкового лікування даних інфекцій:
– негоспітальна пневмонія;
– ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин.
Слід враховувати офіційні рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

призначений для в/в застосування.
Перед застосуванням препарату необхідно провести пробу на чутливість.
Дозування залежить від типу та тяжкості інфекції, а також чутливості до левофлоксацину можливого збудника.
Можна перейти від початкового в/в застосування левофлоксацину до відповідного перорального введення згідно з інструкцією для медичного застосування лікарського засобу у формі таблеток, виходячи зі стану пацієнта. З урахуванням біологічної еквівалентності пероральної та парентеральної форм можливе однакове дозування.
Дозування для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну становить більше ніж 50 мл/хв)

¹Тривалість лікування включає в/в та пероральне застосування. Час переходу від в/в до перорального застосування залежить від клінічної картини, але зазвичай триває 2–4 днів.
Дозування для дорослих пацієнтів з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну становить <50 мл/хв):

¹Після гемодіалізу або хронічного амбулаторного перитонеального діалізу (ХАПД) додаткові дози не потрібні.
Дозування для пацієнтів з порушеною функцією печінки. Корекція дози не потрібна, оскільки левофлоксацин незначною мірою метаболізується в печінці та переважно виділяється нирками.
Дозування для пацієнтів літнього віку. Якщо ниркова функція не порушена, немає потреби в корекції дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Ризик тендиніту та розривів сухожиль, Ризик подовження інтервалу Q–T).
Спосіб застосування. Р-н для в/в введення Левоксимед слід вводити у вигляді повільної в/в інфузії. Р-н вводити 1–2 рази на добу. Час інфузії становить не менше ніж 30 хв для дозування 250 мг або 60 хв для дозування 500 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Змішування з іншими р-нами для інфузій. Р-н для інфузій левофлоксацину не слід змішувати з гепарином або лужними р-нами (наприклад гідрокарбонатом натрію). Р-н для інфузій сумісний з такими р-нами для інфузій: 0,9% р-н хлориду натрію, 5% р-н декстрози, 2,5% р-н декстрози у р-ні Рінгера, багатокомпонентні р-ни для парентерального харчування (амінокислоти, вуглеводи, електроліти). Його не слід змішувати з іншими р-нами, крім вказаних вище.
Діти. Застосування лікарського засобу протипоказане дітям (віком до 18 років).

– підвищена чутливість до левофлоксацину, інших фторхінолонів або інших допоміжних речовин лікарського засобу.
– Епілепсія.
– Ушкодження сухожилля, пов’язані з попереднім застосуванням фторхінолонів.
– Дитячий вік (до 18 років).
– Період вагітності.
– Період годування грудьми.

наведена нижче інформація базується на даних клінічних досліджень та постмаркетинговому досвіді.
Частотність визначається, виходячи з такого умовного позначення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, ≤1/100), рідко (≥1/10 000, ≤1/1000), дуже рідко (≥1/10 000), частотність невідома (не може бути оцінена, виходячи з наявних даних).
У кожній групі побічні реакції подано в порядку зниження їх серйозності.
Інфекції та інвазії: нечасто — грибкові інфекції, включаючи гриби роду Candida, резистентність патогенних мікроорганізмів.
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія, еозинофілія; рідко — тромбоцитопенія, нейтропенія; невідомо — агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, у тому числі ангіоневротичний набряк (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — анафілактичний/анафілактоїдний шок** (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку ендокринної системи: невідомо — синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).
З боку метаболізму та харчування: нечасто — анорексія; рідко — гіпоглікемія, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — гіперглікемія; гіпоглікемічна кома (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку психіки*: часто — безсоння; нечасто — тривожність, сплутаність свідомості, нервовість; рідко — психотичні реакції (у тому числі галюцинації, паранойя), депресія, ажитація, занепокоєність, незвичайні сновидіння, нічні кошмари, делірій; невідомо — психотичні реакції із самодеструктивною поведінкою, включаючи суїцидальну спрямованість мислення або дій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи*: часто — головний біль, запаморочення; нечасто — сонливість, тремор, дисгевзія (суб’єктивний розлад смаку); рідко — судоми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), парестезія, порушення пам’яті; невідомо — периферична сенсорна або сенсомоторна нейропатія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), порушення нюху (паросмія), включаючи аносмію (відсутність нюху), дискінезія (порушення координації рухів), екстрапірамідні розлади, агевзія (втрата смаку), синкопе (непритомність), доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія.
З боку органа зору*: рідко — зорові порушення, такі як затуманення зору (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — тимчасова втрата зору (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), увеїт.
З боку органа слуху та рівноваги*: нечасто — вертиго; рідко — шум у вухах; невідомо — втрата слуху, порушення слуху.
З боку серця: рідко — тахікардія, відчуття серцебиття; невідомо — щлуночкова тахікардія, що може призводити до зупинки серця, шлуночкова аритмія типу torsade de pointes (переважно у пацієнтів з факторами ризику подовження інтервалу Q–T), подовження інтервалу Q–T на ЕКГ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Подовження інтервалу Q–T, ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
З боку судин: часто — флебіт (стосується ін’єкційних форм); рідко — артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи: нечасто — задишка (диспное); невідомо — бронхоспазм, алергічний пневмоніт.
З боку травної системи: часто — діарея, нудота, блювання; нечасто — абдомінальний біль, диспепсія, здуття живота, запор; невідомо — діарея геморагічна, що рідко може свідчити про ентероколіт, включаючи псевдомембранозний коліт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), панкреатит (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення показників печінкових ензимів (АлАТ/АсАТ, ЛФ, γ-глутамілтранспептидаза); нечасто — підвищення рівня білірубіну в плазмі крові; невідомо — жовтяниця та тяжке ураження печінки, включаючи випадки гострої печінкової недостатності (іноді летальні), переважно у пацієнтів з тяжкими основними захворюваннями (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин***: нечасто — висип, свербіж, кропив’янка, гіпергідроз; рідко — медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром), фіксований медикаментозний висип; невідомо — токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, реакції фоточутливості (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), лейкоцито-пластичний васкуліт, стоматит.
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини*: нечасто — артралгія, міалгія; рідко — ураження сухожиль (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), у тому числі їх запалення (тендиніт) (наприклад ахіллового сухожилля), м’язова слабкість, яка може мати особливе значення для хворих на міастенію гравіс (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — ураження м’язів (рабдоміоліз), розрив сухожилля (наприклад ахіллового, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), розрив зв’язок, розрив м’язів, артрит.
З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто — підвищені показники креатиніну в плазмі крові; рідко — ГНН (наприклад внаслідок інтерстиціального нефриту).
Загальні розлади та стани у місці введення*: часто — реакції у місці введення інфузії (біль, почервоніння); нечасто — астенія; рідко — пірексія; невідомо — біль (включаючи біль у спині, грудях та кінцівках).
*У дуже рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від наявних факторів ризику, повідомляли про тривалі (протягом місяців або років), інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні побічні реакції, які впливають на різні, а іноді на декілька одразу, системи організму та органи чуття (у тому числі реакції, такі як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, невропатії, пов’язані з парестезією, депресія, втома, порушення пам’яті, порушення сну, порушення слуху, зору, смаку та нюху) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
**Анафілактичні та анафілактоїдні реакції іноді можливі навіть після застосування першої дози.
***Реакції з боку шкіри та слизової оболонки іноді можливі навіть після застосування першої дози.
Серед інших небажаних побічних ефектів, що асоціюються з прийомом фторхінолону, такі:

• екстрапірамідні симптоми та інші порушення координації рухів;

• гіперсенситивний васкуліт;

• напади порфірії у пацієнтів з наявністю цієї патології.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за балансом користь/ризик лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

слід уникати застосування препарату у пацієнтів із серйозними побічними реакціями на хінолон — або фторхінолонвмісні засоби в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Лікування таких пацієнтів слід розпочинати лише у разі відсутності альтернативного лікування та ретельної оцінки користь/ризик (див. також ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Тривалість введення. Рекомендована тривалість введення інфузії становить щонайменше 30 хв для дозування 250 мг або 60 хв для дозування 500 мг. Стосовно офлоксацину відомо, що під час інфузій можуть відзначатися тахікардія та тимчасове підвищення АТ. У рідкісних випадках можуть спостерігатися, як наслідок, різке зниження АТ, циркуляторний колапс. Якщо під час введення левофлоксацину (l-ізомеру офлоксацину) спостерігається виражене зниження АТ, введення інфузії слід негайно припинити.
Застосування при інфекціях, зумовлених метицилінрезистентним золотистим стафілококом (MRSA). Дуже імовірно, що метицилінрезистентний золотистий стафілокок має перехресну резистентність до фторхінолонів, у тому числі до левофлоксацину. Тому левофлоксацин не рекомендується застосовувати для лікування відомих або підозрюваних MRSA-інфекцій, за винятком випадків, коли результати лабораторних тестів підтвердили чутливість збудника до левофлоксацину.
Застосування при інфекціях, зумовлених E. coli. Резистентність E. сoli, найбільш поширеного збудника інфекцій сечових шляхів, до фторхінолонів варіює у різних країнах Європейського Союзу. Під час призначення левофлоксацину слід враховувати місцеву поширеність резистентності E. coli до фторхінолонів.
Застосування при легеневій формі сибірської виразки. Клінічна практика базується на дослідженнях чутливості Bacillus anthracis in vitro, а також на експериментальних даних досліджень на тваринах разом з обмеженими даними досліджень у людини. Лікарям слід звертатися до узгоджених національних та/або міжнародних документів щодо лікування сибірської виразки.
Тривалі, інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні побічні реакції. При застосуванні хінолонів та фторхінолонів дуже рідко повідомляли про випадки тривалих (місяці або роки), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозних побічних реакцій з боку різних, іноді кількох, систем організму (скелетно-м’язової, нервової системи, психіки та органів чуття) незалежно від віку та наявності факторів ризику. У разі розвитку перших симптомів та ознак будь-якої серйозної побічної реакції слід негайно припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.
Ризик тендиніту та розривів сухожиль. Під час застосування левофлоксацину рідко можуть виникати випадки тендиніту. Найчастіше це стосується ахіллового сухожилля та може призвести до його розриву. Тендиніти і розриви сухожиль, іноді білатеральні, можуть виникати через 48 год після прийому левофлоксацину і навіть через кілька місяців після припинення його застосування. Найбільш схильні до тендинітів і розривів сухожиль пацієнти віком старше 60 років, пацієнти, які отримують добову дозу 1000 мг левофлоксацину, а також пацієнти, які приймають кортикостероїди. Пацієнти, які перенесли трансплантацію, мають підвищений ризик розвитку тендиніту, тому препарат рекомендується з обережністю застосовувати у даній популяції. Добову дозу необхідно коригувати для пацієнтів літнього віку, зважаючи на кліренс креатиніну (див. ЗАСТОСУВАННЯ). При застосуванні препарату у пацієнтів літнього віку слід контролювати їх стан. У разі розвитку симптомів тендиніту слід проконсультуватися з лікарем. При підозрі на тендиніт застосування препарату слід негайно припинити та розпочати належне лікування (наприклад, забезпечивши іммобілізацію сухожилля).
Ризик захворювання, спричиненого Clostridium difficile. Діарея, особливо у тяжких випадках, персистуюча та/або геморагічна, під час або після лікування левофлоксацином (включаючи декілька тижнів після лікування), може бути симптомом хвороби, спричиненої Clostridium difficile, найбільш тяжкою формою якої є псевдомембранозний коліт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Ступінь тяжкості CDAD варіює від слабкого до стану, що може загрожувати життю. Важливо враховувати цей діагноз у пацієнтів, у яких розвивається серйозна діарея під час або після лікування левофлоксацином. Якщо виникає підозра на псевдомембранозний коліт, слід негайно припинити застосування препарату та одразу розпочати відповідне лікування. Засоби, що пригнічують моторику кишечнику, протипоказані у цій клінічній ситуації.
Застосування у пацієнтів, схильних до судом. Хінолони можуть знижувати судомний поріг і спричинити судоми. Препарат протипоказаний пацієнтам з епілепсією в анамнезі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ) та, як у випадку з іншими хінолонами, його слід застосовувати з надзвичайною обережністю у пацієнтів, схильних до судом, зокрема з попередніми ураженнями ЦНС або при одночасному прийомі лікарських засобів, що знижують церебральний судомний поріг, такими як теофілін (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У разі розвитку судом (див. ПОБІЧНА ДІЯ) застосування лікарського засобу слід припинити.
Застосування у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Пацієнти з латентними або наявними дефектами активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази можуть бути схильними до гемолітичних реакцій при лікуванні антибактеріальними засобами групи хінолонів, тому препарат їм слід застосовувати з обережністю та моніторувати можливе виникнення гемолізу.
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. Оскільки левофлоксацин виділяється переважно нирками, потрібна корекція дози лікарського засобу для хворих з ослабленою функцією нирок (нирковою недостатністю) (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Ризик реакцій підвищеної чутливості (гіперчутливості). Левофлоксацин може час від часу спричиняти серйозні, потенційно летальні реакції підвищеної чутливості (наприклад ангіоневротичний набряк, аж до анафілактичного шоку) після застосування початкової дози (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі розвитку таких реакцій слід негайно припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.
Ризик розвитку тяжких шкірних побічних реакцій. При застосуванні левофлоксацину повідомляли про тяжкі шкірні побічні реакції, включаючи токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса — Джонсона та медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром), які можуть бути небезпечними для життя або летальними (див. ПОБІЧНА ДІЯ). При призначенні препарату пацієнта слід попередити про можливі ознаки та симптоми тяжких шкірних реакцій та ретельно контролювати їх. У разі розвитку ознак та симптомів, що свідчать про такі реакції, слід негайно припинити застосовування препарату і розглянути альтернативне лікування. Якщо у пацієнта виникли тяжкі шкірні побічні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) при застосуванні левофлоксацину, лікування левофлоксацином у цього пацієнта в жодному разі не повинно повторюватися у будь-який час.
Ризик дисглікемії. При застосуванні левофлоксацину повідомляли про відхилення рівнів глюкози у плазмі крові, включаючи гіпоглікемію та гіперглікемію. Дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів літнього віку з цукровим діабетом, які отримували супутню терапію пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад сульфонілсечовина) або інсуліном. Повідомляли про випадки гіпоглікемічної коми. У разі застосування препарату в пацієнтів з цукровим діабетом рекомендований ретельний моніторинг рівнів глюкози у плазмі крові (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Якщо пацієнт повідомляє про порушення рівня глюкози у плазмі крові, лікування слід негайно припинити і розглянути альтернативну антибактеріальну терапію препаратами, що не містять фторхінолонів.
Профілактика фотосенсибілізації. Хоча фотосенсибілізація виникає дуже рідко при застосуванні левофлоксацину (див. ПОБІЧНА ДІЯ), з метою її уникнення пацієнтам не рекомендується піддаватися дії сильних сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання (наприклад лампи штучного ультрафіолетового випромінювання, солярій) під час застосування препарату та протягом 48 год після припинення лікування.
Застосування у пацієнтів, які приймають антагоністи вітаміну К. Унаслідок можливого підвищення показників коагуляційних тестів (протромбіновий час/міжнародне нормалізоване відношення) та/або кровотечі у пацієнтів, які приймали левофлоксацин одночасно з антагоністом вітаміну К (наприклад варфарином), у разі одночасного застосування цих засобів слід здійснювати моніторинг за коагуляційними тестами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Ризик розвитку психотичних реакцій. При застосуванні хінолонів, у тому числі левофлоксацину, повідомляли про психотичні реакції. У дуже рідкісних випадках вони прогресували до суїцидальних думок та самодеструктивної поведінки, іноді лише після прийому єдиної дози левофлоксацину (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі розвитку таких реакцій застосування препарату слід припинити та вжити відповідні заходи. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю у пацієнтів із психотичними розладами або психічними захворюваннями в анамнезі.
Аневризма/дисекція аорти та регургітація/недостатність серцевого клапана. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик розвитку аневризми та дисекції аорти при застосуванні фторхінолонів, особливо у пацієнтів літнього віку, та регургітації аортального та мітрального клапанів після застосування фторхінолонів. Повідомляли про випадки аневризми та дисекції аорти, іноді ускладнені розривом (включаючи летальні випадки), та про регургітацію/недостатність будь-якого з клапанів серця у пацієнтів, які отримували фторхінолони (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Тому антибіотики із групи фторхінолонів необхідно застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та після розгляду можливості застосування інших варіантів лікування у пацієнтів із позитивним сімейним анамнезом аневризми чи вродженою вадою серцевих клапанів, або у пацієнтів з існуючим діагнозом аневризми та/або дисекції аорти, або захворюванням серцевого клапану, або за наявності інших факторів ризику чи сприятливих умов
– як і для аневризми та дисекції аорти, так і при регургітації/недостатності серцевого клапана (наприклад, порушення сполучної тканини, такі як синдром Марфана або синдром Елерса — Данлоса, синдром Тернера, хвороба Бехчета, АГ, ревматоїдний артрит або додатково
– при аневризмі та дисекції аорти (наприклад, судинні розлади, такі як артеріїт Такаясу або гігантоклітинний артеріїт, або відомий атеросклероз, або синдром Шегрена) або додатково
– при регургітації/недостатності серцевого клапана (наприклад, інфекційний ендокардит). Ризик аневризми і дисекції аорти та їх розрив може бути підвищений у пацієнтів, які одночасно отримують системні кортикостероїди.
У разі розвитку різкого абдомінального болю, болю у грудях або у спині слід негайно звернутися до лікаря за невідкладною медичною допомогою.
Пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою у разі гострої задишки, нового нападу серцебиття або розвитку набряку живота або нижніх кінцівок.
Ризик подовження інтервалу Q–T. Препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з відомими факторами ризику подовження інтервалу Q–T, такими як, наприклад:
– вроджений синдром подовження інтервалу Q–T;
– одночасне застосування лікарських засобів, відомих своєю здатністю подовжувати інтервал Q–T (наприклад протиаритмічних засобів класу ІА та ІІІ, трициклічних антидепресантів, макролідів, антипсихотичних засобів);
– нескоригований електролітний дисбаланс (наприклад гіпокаліємія, гіпомагніємія);
– хвороба серця (наприклад серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія).
Пацієнти літнього віку та жінки можуть бути більш чутливими до засобів, які подовжують інтервал Q–T, тому необхідно дотримуватися обережності при застосуванні фторхінолонів, у тому числі левофлоксацину, таким категоріям пацієнтів (див. ЗАСТОСУВАННЯ Пацієнти літнього віку); ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, ПОБІЧНА ДІЯ, ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
Ризик розвитку периферичної нейропатії. При застосуванні хінолонів та фторхінолонів повідомляли про випадки сенсорної або сенсомоторної полінейропатії, що призводить до парестезії, гіпестезії, дизестезії або слабкості. У разі розвитку симптомів нейропатії, таких як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, слід звернутися до лікаря, аби запобігти розвитку потенційно незворотного стану (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Ризик гепатобіліарних порушень. При застосуванні левофлоксацину повідомляли про випадки некротичного гепатиту, аж до печінкової недостатності, що загрожує життю, переважно у пацієнтів з тяжкими основними захворюваннями, наприклад сепсисом (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі розвитку проявів та симптомів хвороби печінки, таких як анорексія, жовтяниця, забарвлення сечі у чорний колір, свербіж або біль у ділянці живота, слід припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.
Загострення міастенії гравіс. Фторхінолони, включаючи левофлоксацин, блокують нервово-м’язову передачу і можуть провокувати м’язову слабкість у пацієнтів із міастенією гравіс. При прийомі фторхінолонів у післяреєстраційний період повідомляли про серйозні побічні реакції, включаючи летальні випадки і необхідність підтримки дихання, у пацієнтів з міастенією гравіс. Препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів з міастенією гравіс в анамнезі.
Ризик порушення зору. Якщо під час застосування препарату спостерігається порушення зору або інший вплив на очі, слід негайно звернутися до офтальмолога (див. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами та ПОБІЧНА ДІЯ).
Ризик суперінфекції. Застосування левофлоксацину, особливо протягом тривалого часу, може призводити до надмірного зростання нечутливих до дії лікарського засобу мікроорганізмів. Якщо під час лікування розвивається суперінфекція, необхідно вжити належних заходів.
Вплив на лабораторні дослідження. У пацієнтів, які отримували левофлоксацин, визначення опіатів у сечі може дати хибнопозитивний результат. Може виникнути необхідність підтвердити позитивні результати аналізу на опіати за допомогою більш специфічних методів. Левофлоксацин пригнічує ріст Mycobacterium tuberculosis, і тому можливий хибнонегативний результат при проведенні бактеріологічного дослідження у пацієнтів із туберкульозом.
Ризик гострого панкреатиту. У пацієнтів, які застосовують левофлоксацин, може спостерігатися гострий панкреатит. Пацієнтів слід поінформувати про характерні симптоми гострого панкреатиту. Слід негайно обстежити пацієнтів, які відчувають нудоту, нездужання, дискомфорт у животі, гострий біль у животі або блювання. При підозрі на гострий панкреатит застосування лікарського засобу слід припинити. У разі підтвердження діагнозу застосування лікарського засобу поновлювати не можна. Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з панкреатитом в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Інформація щодо допоміжних речовин. Лікарський засіб містить 15,4 ммоль (354 мг) натрію на 100 мл р-ну. Це потрібно враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контролем вмісту натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дані щодо застосування левофлоксацину у вагітних обмежені. Дослідження на тваринах не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив на репродуктивну токсичність. Через відсутність досліджень за участю людей і можливе ушкодження хінолонами суглобового хряща в організмі, який росте, препарат протипоказаний для застосування у період вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Якщо під час лікування діагностується вагітність, про це слід повідомити лікаря.
Годування грудьми. Інформації щодо проникнення левофлоксацину у грудне молоко недостатньо, хоча інші фторхінолони екскретуються у грудне молоко. Через відсутність досліджень за участю людей і можливе ушкодження фторхінолонами суглобового хряща в організмі, який росте, препарат протипоказаний для застосування у період годування грудьми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Фертильність. Левофлоксацин не призводив до розладів фертильності та репродуктивної функції у тварин.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Левофлоксацин має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Деякі побічні реакції (наприклад, запаморочення/вертиго, сонливість, порушення зору) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і швидкість його реакції і, таким чином, обумовлювати підвищений ризик у тих ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами).

теофілін, фенбуфен або подібні НПЗП. Не виявлено фармакокінетичної взаємодії левофлоксацину з теофіліном. Проте можливе суттєве зниження судомного порогу при одночасному застосуванні хінолонів з теофіліном, НПЗП та іншими препаратами, що знижують судомний поріг. Концентрація левофлоксацину за наявності фенбуфену була приблизно на 13% вищою, ніж при прийомі лише левофлоксацину.
Пробенецид та циметидин статистично достовірно впливають на виведення левофлоксацину. Нирковий кліренс левофлоксацину знижується за наявності циметидину на 24% та пробенециду на 34%. Це тому, що обидва препарати здатні блокувати канальцеву секрецію левофлоксацину. Однак при дозах, випробуваних у дослідженні, не є вірогідним, щоб статистично значущі кінетичні відмінності мали клінічну значимість. Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування левофлоксацину з лікарськими засобами, що впливають на канальцеву секрецію, такими як пробенецид та циметидин, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Інша інформація. Клінічні дослідження фармакології продемонстрували, що на фармакокінетику левофлоксацину не спричинено клінічно значущого впливу при прийомі левофлоксацину разом з такими лікарськими засобами: карбонатом кальцію, дигоксином, глібенкламідом, ранітидином.
Циклоспорин. T_½ циклоспорину збільшується на 33% при одночасному застосуванні з левофлоксацином.
Антагоністи вітаміну К. При одночасному застосуванні левофлоксацину з антагоністами вітаміну К (наприклад варфарином) повідомлялося про підвищення показників коагуляційних тестів (протромбіновий час/міжнародне нормалізоване відношення) та/або кровотечі, які можуть бути вираженими. Зважаючи на це, у разі одночасного застосування цих засобів необхідно здійснювати контроль показників коагуляції (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікарські засоби, що подовжують інтервал Q–T. Левофлоксацин, подібно до інших фторхінолонів, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, відомі своєю здатністю подовжувати інтервал Q–T (наприклад протиаритмічні засоби класу IA та III, трициклічні антидепресанти, макроліди та антипсихотичні засоби) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ Подовження інтервалу Q–T).
Інша значуща інформація. Не відзначається впливу левофлоксацину на фармакокінетику теофіліну (який є маркерним субстратом для ферменту CYP 1A2), що свідчить про те, що левофлоксацин не є інгібітором CYP 1A2.
Несумісність. Р-н для інфузій левофлоксацину не слід змішувати з гепарином або лужними р-нами (наприклад гідрокарбонатом натрію).

симптоми. Найважливіші передбачувані симптоми передозування левофлоксацину стосуються ЦНС (запаморочення, порушення свідомості та судомні напади). Згідно з результатами досліджень при застосуванні доз, вищих за терапевтичні, спостерігалося подовження інтервалу Q–T. Під час постмаркетингових досліджень відмічали такі побічні дії з боку ЦНС, як сплутаність свідомості, конвульсії, галюцинації та тремор.
Лікування. У разі передозування слід здійснювати симптоматичну терапію відповідно до клінічних проявів. У випадках передозування необхідно проводити ретельний нагляд за пацієнтом, включаючи ЕКГ.
Гемодіаліз, у тому числі перитонеальний діаліз або ХАПД, не є ефективним для виведення левофлоксацину з організму. Не існує жодних специфічних антидотів.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.