МЕТАФІН® ІС (METAFIN IC)

Склад і форма випуску

Ціни в аптеках
Метадону гідрохлорид
5 мг
№ UA/14448/01/01 від 02.07.2020
За рецептом
Ціни в аптеках
Метадону гідрохлорид
10 мг
№ UA/14448/01/02 від 02.07.2020
За рецептом
Ціни в аптеках
Метадону гідрохлорид
25 мг
№ UA/14448/01/03 від 02.07.2020
За рецептом
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Метадон — синтетичний опіоїдний анальгетик, дія якого багато в чому подібна до дії морфіну. Метадон діє головним чином на ЦНС та органи, що містять гладкі м’язи. Метадон чинить анальгезивну та седативну дію, а також виявляє детоксикуючий або підтримувальний ефект при опіоїдній залежності. Метадон спричиняє абстинентний синдром, якісно подібний до того, що виникає при застосуванні морфіну, проте відрізняється більш повільним розвитком та меншою вираженістю симптомів, ніж у разі прийому морфіну. Фактично ефекти від застосування метадону такі самі, як і від інших опіоїдів.

Ознаки анальгезії проявляються через 30–60 хв після прийому. Метадон є препаратом дуже тривалої дії (36–48 год).

Фармакокінетика. При пероральному застосуванні метадон добре абсорбується в травному тракті, біодоступність становить 80–95%. У плазмі крові виявляється вже через 30 хв після прийому. Cmax досягається через 4 год. Т½ становить 24–36 год (індивідуальні коливання можуть становити 10–80 год), що дає змогу застосовувати препарат 1 раз на добу. Через значне індивідуальне варіювання показників Т½ рівноважна концентрація метадону може досягатися через 2–9 днів. Біотрансформується в печінці за участю CYP 3A4, виводиться з організму у формі метаболітів із сечею та калом.

Показання МЕТАФІН ІС

для детоксикації при лікуванні опіоїдної залежності (залежність від героїну та інших морфіноподібних наркотиків), а також для підтримувального лікування хворих на опіоїдну наркоманію.

Больовий синдром від помірного до сильного, який не купірується ненаркотичними анальгетиками (для таблеток 5 мг, 10 мг).

Застосування МЕТАФІН ІС

пацієнти, які приймають метадон, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря й одержувати належну психологічну і соціальну підтримку.

Детоксикація. Детоксикацію із застосуванням метадону проводять з поступовим зниженням дози не більше 180 днів.

При застосуванні метадону з метою купірування виражених ознак синдрому відміни рекомендовані схеми прийому можуть варіювати залежно від клінічного стану хворого. Для зменшення вираженості симптомів відміни достатньою буде разова доза 20–30 мг метадону. Початкова доза не повинна перевищувати 30 мг. Якщо у той же день необхідно провести корекцію дози, пацієнтові слід зачекати 2–4 год до наступного підвищення, коли буде досягнутий піковий рівень. Якщо симптоми відміни не купіруються або з’явилися знову, можна прийняти додатково 5–10 мг метадону.

Загальна добова доза метадону у 1-й день лікування, як правило, не перевищує 40 мг. Корекцію дози у 1-й тиждень лікування слід проводити з огляду на результати контролю симптомів відміни у піку активності засобу (тобто через 2–4 год після застосування).

Для дорослих доза 40 мг/добу (за 1 прийом або розділена на кілька прийомів), як правило, є адекватною стабілізувальною дозою. Стабілізація може тривати 2–3 дні, після чого дозу метадону поступово знижують. На скільки знизити дозу метадону, вирішує лікар індивідуально для кожного хворого. Залежно від реакції хворого дозу слід знижувати з інтервалом в 1–2 дні. У будь-якому разі доза завжди має бути достатньою для того, щоб симптоми відміни не перевищували прийнятного рівня. У госпіталізованих хворих зниження дози на 20% на добу добре переноситься і викликає незначний дискомфорт. Хворим, які лікуються амбулаторно, дозу можна знижувати повільніше.

Якщо метадон застосовують для лікування залежності від героїну більше 180 днів, таке лікування є підтримувальною терапією, незважаючи на те, що кінцевою метою лікування є повне виліковування від наркотичної залежності.

Зміна виду терапії. При переведенні пацієнта з левометадону на метадону гідрохлорид розрахунок дози проводиться з урахуванням співвідношення 1:2 (левометадон:метадону гідрохлорид), тобто 5 мг левометадону за ефективністю відповідає 10 мг метадону гідрохлориду. У деяких випадках така заміна може потребувати додаткової корекції дози останнього.

Підтримувальна терапія. Підтримувальна терапія спрямована на усунення пригнічення дихання або інших ефектів гострої інтоксикації. Початкова доза підбирається індивідуально залежно від ступеня толерантності хворого до опіатів.

При проведенні підтримувального лікування препарат слід титрувати до дози, при якій опіоїдні симптоми не відмічаються протягом 24 год, знижується потреба в наркотику, блокуються або послаблюються ейфоричні ефекти опіоїдів за умови самовведення, а також коли пацієнт нечутливий до седативної дії метадону.

Якщо дорослий хворий застосовував значні дози героїну аж до дня потрапляння у лікувальний заклад, початкова доза може становити 20 мг та через 4 або 8 год ще 20 або 40 мг метадону одноразово. Якщо ж до початку лікування ступінь толерантності до опіатів невисокий, початкова доза може бути наполовину нижчою. При виникненні будь-яких сумнівів початкову дозу краще знизити. Хворий має знаходитися під наглядом, і з появою симптомів абстиненції хворому можна дати ще 10 мг препарату. Згодом дозу слід підбирати індивідуально у межах до 80 мг/добу з урахуванням переносимості та потреби. У більшості випадків для дорослих достатньою є доза нижче 80 мг/добу.

Максимальна добова доза для дорослих становить 120 мг/добу.

Для вагітних з опіатною залежністю підтримувальні дози мають бути щонайнижчими, вони запобігають розвитку синдрому відміни (зазвичай нижче 80 мг/добу). На пізніших термінах може знадобитися підвищення дози на 10–20 мг або дозу ділять на 2 прийоми.

Відміна терапії після періоду підтримувального лікування. Відміну замісної терапії слід проводити повільно, з поступовим зниженням добової дози протягом кількох тижнів або місяців. Існують суттєві відмінності у схемах зниження дози метадону для пацієнтів, які обрали відміну терапії метадоном під медичним наглядом. Загалом підтверджено, що знижувати дозу слід менше ніж на 10% від встановленої підтримувальної дози, і знижувати дозу слід через 10–14 днів. Пацієнта необхідно поінформувати про високий ризик проявів наркозалежності після припинення підтримувального лікування метадоном.

Больовий синдром. Дозу препарату необхідно ретельно підбирати залежно від вираженості больових відчуттів та реакції пацієнта на препарат. Розпочинати лікування і титрування дози метадону найбезпечніше з низької початкової дози з поступовою її корекцією.

Як правило, для усунення сильного болю метадон не слід застосовувати у пацієнтів, які не приймали інших опіоїдних препаратів.

Зазвичай дорослим призначають препарат перорально у дозі 2,5–10 мг через кожні 4 год протягом перших 3–5 днів. Доза повільно титрується до досягнення відповідного ефекту, далі застосовують фіксовану дозу препарату кожні 8–12 год залежно від стану пацієнта та його відповіді на лікування.

Пацієнтам літнього віку препарат слід застосовувати 1 раз на добу.

Для застосування дози 2,5 мг слід призначати метадону гідрохлорид у лікарській формі з відповідним дозуванням.

Спосіб застосування та тривалість терапії. Таблетки слід приймати, запиваючи достатньою кількістю рідини (1 склянка води).

Слід повідомити пацієнта, що пероральний прийом препарату є єдиним ефективним та безпечним способом його застосування.

Тривалість терапії залежить від успішності замісної терапії та суб’єктивного самопочуття пацієнта з урахуванням загальних принципів замісної терапії. Метою терапії є відмова пацієнта від застосування наркотиків. Тривалість терапії може коливатися від короткочасного курсу (наприклад як заміна наркотичних речовин на період перебування залежної від наркотиків особи у стаціонарі) до довгострокової терапії.

Діти. Безпека та ефективність застосування метадону у дітей не досліджувалися.

Протипоказання

підвищена чутливість до метадону гідрохлориду або будь-якого іншого компонента лікарського засобу.

Пригнічення дихання.

Обструктивні захворювання дихальних шляхів.

Період загострення БА.

Накопичення в крові надлишку вуглекислоти.

Діарея, асоційована з псевдомембранозним колітом, спричиненим цефалоспоринами, лінкоміцином, кліндаміцином, пеніцилінами.

Діарея, спричинена отруєнням.

Паралітична кишкова непрохідність (включаючи медикаментозно-індуковану гіпотонію ШКТ).

Підвищений внутрішньочерепний тиск, травми голови.

Феохромоцитома.

Одночасне застосування з інгібіторами МАО та період протягом 2 тиж після припинення їх застосування.

Залежність від неопіоїдних препаратів.

Пацієнти, залежні від «легких» наркотичних засобів (кодеїн, петидин та подібні агоністи опіоїдних рецепторів).

Застосування під час пологів.

Побічна дія

відміна героїну. На початку замісної терапії часто відмічають симптоми синдрому відміни: підвищене сльозовиділення, ринорея, чхання, позіхання, підвищене потовиділення, лихоманка, «гусяча» шкіра, зміна ознобу на припливи, занепокоєння, дратівливість, відчуття тривоги, запаморочення, нудота, блювання, шлункові коліки, кишкові спазми, діарея, тахікардія, розширення зіниць, тремор, мимовільні посмикування м’язів, спонтанні судомні нав’язливі рухи, фізичний біль, втрата маси тіла, анорексія, депресія.

Частота та ступінь тяжкості побічних явищ поступово зменшуються протягом кількох тижнів.

Початкова доза. Необхідно приділити особливу увагу індивідуальному підбору початкової дози. Занадто високі дози у початковий період можуть спричинити побічні явища.

Найбільш небезпечними побічними реакціями при застосуванні метадону є пригнічення дихання та артеріальна гіпотензія. При застосуванні метадону можливі зупинка серця, апное, шок. Зареєстровано летальні наслідки.

Найчастіше відмічають такі побічні реакції, як запаморочення, седативний ефект, нудота, блювання, підвищене потовиділення. У таких випадках можна знизити дозу метадону.

Застосування у пацієнтів із порушеннями функції печінки. При тривалій підтримувальній метадоновій терапії відзначається поступове зменшення вираженості побічних явищ протягом кількох тижнів, хоча при цьому залишаються такі побічні реакції, як підвищене потовиділення та запор.

Інші побічні реакції, що зареєстровано на тлі застосування метадону.

З боку психіки: галюцинації, ейфорія, дисфорія, стан пригнічення, ажитація, залежність, дезорієнтація, сплутаність свідомості, зниження лібідо.

З боку нервової системи: головний біль, безсоння, сонливість, підвищена втомлюваність, седація, синкопе, судомні напади.

З боку органа зору: порушення зору (дизопія), зниження гостроти зору, міоз, синдром сухого ока, ністагм, косоокість.

З боку органа слуху та лабіринту: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, брадикардія, екстрасистолія, бігемінія, тахікардія, тріпотіння та фібриляція шлуночків, інверсія зубця Т, кардіоміопатія, серцева недостатність, артеріальна гіпотензія (зокрема ортостатична гіпотензія), флебіт, порушення кровообігу, синкопе, набряки, гіперемія шкіри обличчя, сильне серцебиття, пальпітація, шок, зупинка серця. Повідомляли про випадки подовження інтервалу Q–T та torsades de pointes під час лікування метадоном, особливо у високих дозах.

З боку системи крові та лімфатичної системи: кровотеча, еозинофілія. Повідомляли про зворотну тромбоцитопенію у пацієнтів з опіоїдною залежністю, у яких відмічають хронічний гепатит.

З боку дихальної системи: набряк легень, погіршення перебігу БА, сухість слизової оболонки носа, пригнічення дихання (особливо при застосуванні високих доз), зупинка дихання.

З боку ШКТ: блювання, нудота, запор, сухість у роті, глосит, біль у животі.

З боку гепатобіліарної системи: дискінезія жовчовивідних шляхів.

Порушення метаболізму та харчової поведінки: затримка рідини в організмі, зниження апетиту, гіпокаліємія, гіпомагніємія.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину при тривалому застосуванні, гіпоадреналізм, гіпогонадизм, гіпоглікемія.

З боку сечостатевої системи: затримка та порушення сечовиділення, антидіуретичний ефект, аменорея, дисменорея, зниження потенції, галакторея.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: транзієнтний висип, кропив’янка, інший шкірний висип, рідко — уртикарно-геморагічний висип; свербіж, підвищене потовиділення, гіперемія шкіри, припливи.

Загальні порушення: слабкість, астенія, набряк (у тому числі набряк нижніх кінцівок), гіпотермія, розвиток толерантності.

Інструментальні дослідження: зменшення або збільшення маси тіла.

Особливості застосування

Метафін ІС призначений тільки для перорального застосування. Лікарський засіб не можна застосовувати для ін’єкцій.

Через тривалий T½ метадон може кумулювати у тканинах організму. Разова доза, що зменшує вираженість симптомів, при повторюваному прийомі щодня може призвести до кумуляції із можливим летальним наслідком.

При застосуванні метадону можливий розвиток залежності за морфіновим типом. Повторюване застосування метадону може призвести до психологічної і фізичної залежності, а також до розвитку толерантності. Тому при призначенні та застосуванні метадону слід дотримуватися такої ж обережності, як і при призначенні та застосуванні морфіну.

Метадон може викликати сонливість та пригнічувати свідомість, хоча після застосування повторюваних доз може розвиватися толерантність до цих ефектів.

Раптове припинення лікування метадоном може призвести до синдрому відміни, якісно подібного до того, що виникає при застосуванні морфіну, проте який відрізняється більш повільним розвитком та меншою вираженістю симптомів, ніж у разі прийому морфіну.

Якщо після припинення застосування лікарського засобу необхідно знову відновити його застосування, то початкова доза має бути низькою, її підвищення слід проводити повільно, щоб уникнути серйозних токсичних явищ і пригнічення дихання.

При різкому переході з інших опіоїдів на метадон існує значний ризик пригнічення дихання, тому перехід на застосування метадону слід проводити з обережністю.

Неповна перехресна толерантність між метадоном та іншими опіоїдами. При толерантності до інших опіоїдів можлива часткова толерантність до метадону, особливо у пацієнтів, чутливих до інших агоністів опіоїдних рецепторів μ-типу. У разі такої толерантності складно визначити дозу метадону. Відомі летальні випадки при переході на метадон після тривалого застосування інших опіоїдних агоністів.

Високий ступінь опіоїдної толерантності не усуває питання про можливість токсичних явищ при застосуванні метадону.

Взаємодія з алкоголем і наркотиками. З особливою обережністю слід застосовувати метадон у пацієнтів з алкогольною залежністю. Метадон чинить адитивну дію при застосуванні разом з алкоголем, іншими опіоїдними наркотиками, що мають депресивну дію на ЦНС. Відомі летальні випадки при застосуванні метадону в осіб, які зловживають бензодіазепінами.

Тривожні стани. Оскільки Метафін ІС, який застосовують в осіб із толерантністю до нього у постійних підтримувальних дозах, не є транквілізатором, у пацієнтів, які одержують підтримувальну терапію із застосуванням цього лікарського засобу, у відповідь на життєві проблеми та стрес розвиваються тривожні стани зі звичайною симптоматикою. Лікар не повинен плутати ці симптоми з абстинентними симптомами і не повинен намагатися лікувати такі стани шляхом підвищення дози метадону. Дія метадону при проведенні підтримувальної терапії обмежена контролем опіоїдних симптомів і не поширюється на усунення тривожних станів.

Травми голови і підвищений внутрішньочерепний тиск. При травмах голови пригнічення дихання та підвищення тиску спинномозкової рідини, спричинене застосуванням метадону, можуть проявлятися набагато сильніше (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Така ж небезпека існує й у разі інших внутрішньочерепних хвороб або при підвищенні внутрішньочерепного тиску, яке відмічали у пацієнтів раніше. Побічні ефекти опіоїдів можуть маскувати справжній клінічний стан пацієнтів із травмами голови.

БА та інші порушення дихання. Через повільну кумуляцію метадону в тканинах організму пригнічення дихання може не проявлятися повною мірою протягом 1–2 тиж та може погіршувати перебіг БА шляхом індукції вивільнення гістаміну. Головна небезпека при застосуванні метадону полягає в можливому пригніченні дихання. Ця проблема має особливе значення для пацієнтів літнього віку, ослаблених осіб, а також при гіпоксії або гіперкапнії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), коли навіть помірні терапевтичні дози метадону можуть значно зменшити легеневу вентиляцію. Тому метадон слід призначати з особливою обережністю при станах, що супроводжуються гіпоксією або зниженим дихальним резервом, як при БА (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), вираженій надмірній масі тіла, мікседемі, кіфосколіозі, синдромі апное уві сні, при пригніченні діяльності ЦНС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). У цих пацієнтів навіть звичайні терапевтичні дози метадону можуть спричинити пригнічення дихального центру при одночасному підвищенні опору дихальних шляхів, що може призвести до зупинки дихання. У таких випадках рекомендовано застосовувати неопіоїдні анальгетики, а у разі їх недостатньої ефективності застосування метадону можливе лише при забезпеченні належного нагляду за станом пацієнта.

Гіпотензивний ефект. Застосування метадону може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії в осіб, у яких порушена здатність до підтримки АТ через зниження об’єму крові, або при одночасному застосуванні фенотіазинів або деяких анестетиків.

Застосування в амбулаторних умовах. Застосування метадону може порушувати розумову і фізичну здатність працювати з джерелами підвищеної небезпеки (керування автомобілем, робота з устаткуванням). Метадон, як і інші опіоїди, може спричиняти ортостатичну гіпотензію в амбулаторних пацієнтів.

Застосування при гострому болю. У разі фізичної травми, при післяопераційному болю або в інших випадках гострого болю у пацієнтів, які отримують замісну терапію метадоном, підтримувальні дози метадону, що застосовуються, не будуть забезпечувати ефективну анальгезію. У таких випадках необхідно призначити анальгетики, включаючи опіоїди, показані для усунення аналогічного больового синдрому в інших пацієнтів. Оскільки метадон індукує толерантність до опіоїдів, можуть бути необхідні більш високі дози цих лікарських засобів.

Ризик рецидиву у наркозалежних, які одержують підтримувальну терапію метадоном. Раптове припинення застосування опіоїдів може призвести до розвитку синдрому відміни. При цьому виникає ризик повернення до нелегального прийому наркотиків пацієнтом, що слід мати на увазі при оцінці співвідношення ризик/користь у разі призначення підтримувальної метадонової терапії.

Толерантність і фізична залежність. Толерантність виявляється у тому, що для підтримки певного ефекту, наприклад анальгезивного, потрібні дози опіоїдів, що підвищувалися. Фізична залежність проявляється у вигляді синдрому відміни після раптового припинення застосування опіоїдів або при застосуванні їх антагоністів. І толерантність, і фізична залежність можливі при тривалій терапії опіоїдними лікарськими засобами.

При раптовому припиненні терапії метадоном у фізично залежних пацієнтів може розвинутися абстинентний синдром. Синдром відміни характеризується такими ознаками: занепокоєння, підвищене сльозовиділення, ринорея, підвищене потовиділенні, відчуття холоду, позіхання, міалгія, мідріаз. Можуть розвинутися й інші симптоми: дратівливість, безсоння, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, анорексія, нудота, блювання, шлункові коліки, діарея, підвищення АТ, підвищення ЧСС, частоти дихання. Таким чином, при тривалому застосуванні метадону раптове припинення його прийому не рекомендується.

Особливості застосування у пацієнтів окремих категорій. Метадон слід призначати насамперед тим пацієнтам, у яких користь від опіоїдної анальгезії перевищує відомі ризики, пов’язані з його застосуванням (порушення серцевої провідності, пригнічення дихання, зміна психічного статусу, постуральна гіпотензія).

Метадон слід призначати з обережністю і в низькій початковій дозі ослабленим пацієнтам, пацієнтам літнього віку, пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, гіпотиреозом, гіперплазією передміхурової залози, стриктурою уретри, наднирковозалозною недостатністю. Існує підвищений ризик розвитку ендокринопатії, включаючи гіпоадреналізм та гіпогонадизм, особливо при тривалому застосуванні метадону. З обережністю метадон слід застосовувати у пацієнтів з артеріальною гіпотензією, запальними або обструктивними захворюваннями кишечнику (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), міастенією гравіс, пацієнтів у шоковому стані. З особливою обережністю метадон слід застосовувати у пацієнтів із судомним синдромом.

Пацієнтам із супутніми захворюваннями повторювані дози метадону слід застосовувати з особливою обережністю. Необхідно також мати на увазі, що застосування метадону може призвести до пригнічення дихання.

Застосування у пацієнтів літнього віку. Як правило, необхідно ретельно підбирати дозу метадону, починаючи з порівняно низьких доз із урахуванням того, що в багатьох осіб літнього віку наявні ті або інші порушення роботи печінки, нирок та серцево-судинної системи. Пацієнтам літнього віку застосовувати повторювані дози метадону слід з особливою обережністю.

Застосування у пацієнтів із нирковою недостатністю. Метадон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Дані про безпеку застосування метадону у пацієнтів із нирковою недостатністю відсутні.

Застосування у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Метадон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Даних щодо застосування метадону у цій групі пацієнтів недостатньо. Проте слід мати на увазі, що метадон метаболізується в печінці, тому при порушеннях функції печінки з’являється ризик кумуляції метадону в тканинах.

Метадон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з тяжкими ураженнями печінки, оскільки метадон може прискорювати виникнення портосистемної енцефалопатії у цих пацієнтів.

Метадон, як і інші опіоїди, може спричинити виражений запор, який є особливо небезпечним для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому під час терапії метадоном слід вживати заходи для попередження розвитку запорів у цих пацієнтів.

Вплив на серцеву провідність. Метадон є інгібітором калієвих каналів серця і подовжує інтервал Q–T. Повідомляли про випадки подовження інтервалу Q–T та torsades de pointes під час лікування метадоном, особливо у високих дозах (>100 мг/добу). При застосуванні метадону відзначали випадки серйозної аритмії (тріпотіння і фібриляції шлуночків). Найчастіше ці випадки реєстрували при застосуванні високих доз метадону (>200 мг/добу). У більшості випадків такі ускладнення відмічали при повторюваному застосуванні високих добових доз метадону для усунення болю, хоча відомі випадки, коли ускладнення розвивалися при застосуванні підтримувальної терапії у залежних від опіоїдів осіб.

Метадон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які мають ризик пролонгації інтервалу Q–T, а саме із порушеннями серцевої провідності в анамнезі, прогресуючою хворобою серця, ІХС, захворюваннями печінки, порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), у разі наявності миттєвої серцевої смерті у сімейному анамнезі, при одночасному застосуванні лікарських засобів, які подовжують інтервал Q–T, із препаратами, які можуть спричинити порушення електролітного обміну, інгібіторами цитохрому Р450 CYP 3A4 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Застосування метадону у пацієнтів із порушеннями провідності в анамнезі або ризиком порушення ритму можливе лише при ретельному моніторингу стану таких пацієнтів. У пацієнтів із факторами ризику подовження інтервалу Q–T слід провести ЕКГ-обстеження до початку лікування метадоном з подальшим контролем показників ЕКГ на етапі стабілізації дози метадону. У пацієнтів без наявних факторів ризику подовження інтервалу Q–T слід провести ЕКГ-моніторинг до того, як підвищити дозу метадону вище 100 мг/добу, та через 1 тиж після підвищення дози.

У деяких випадках подовження інтервалу Q–T при застосуванні метадону реєструвалося і у пацієнтів, у яких в анамнезі порушень функції серця не відзначено, особливо при застосуванні високих доз метадону. При пролонгації інтервалу Q–T під час застосування метадону необхідно спробувати усунути відомі фактори ризику, зокрема звернути увагу на поєднаний прийом лікарських засобів, які можуть впливати на серцеву діяльність, змінити електролітний баланс, а також препаратів, які можуть інгібувати метаболізм метадону.

При призначенні метадону для усунення болю необхідно враховувати ризик подовження інтервалу Q–T і порушення серцевого ритму. Такий ризик необхідно порівняти з можливими перевагами лікування больового синдрому, а також слід розглянути наявність альтернативних засобів терапії. Застосування метадону з метою анальгезії при гострому або хронічному болю слід розпочинати тільки тоді, коли потенційний сприятливий анальгезивний або паліативний ефект перевищує ризик небезпечних для життя ускладнень, можливих при застосуванні високих доз метадону.

При застосуванні метадону необхідний індивідуальний підхід до зіставлення можливої користі від лікування і потенційного ризику з урахуванням як анамнезу, так і даних клінічного обстеження пацієнта. При виявленні факторів ризику необхідний ретельний моніторинг статусу серцево-судинної системи, включаючи контроль тривалості інтервалу Q–T і виникнення аритмій.

Метадон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які одночасно приймають лікарські засоби, що пригнічують ЦНС (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Через вміст лактози лікарський засіб не слід приймати пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Метадон проникає у слину, грудне молоко, амніотичну рідину і плазму пуповинної крові.

Вагітність. Дані, які доводять безпеку застосування метадону у період вагітності, відсутні. Перш ніж призначити метадон у період вагітності, необхідно провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик через підвищений ризик мертвонародження та можливий розвиток небажаних реакцій у новонародженого, включаючи пригнічення дихання, низьку масу тіла при народженні, неонатальний абстинентний синдром. Проте відомо, що застосування метадону не спричиняє вроджених вад розвитку у дітей, матері яких застосовували метадон у період вагітності.

У вагітних значно нижчі концентрації метадону у плазмі крові і підвищений кліренс метадону порівняно зі станом після пологів, тому застосування метадону у період вагітності може призвести до синдрому відміни у деяких пацієнток. У разі появи симптомів синдрому відміни може бути необхідне підвищення дози або скорочення часу між прийомами доз, або поділ дози на кілька прийомів.

При призначенні метадону вагітну необхідно поінформувати про можливі наслідки застосування метадону як для неї самої, так і для дитини. Застосування метадону у вагітних слід проводити під ретельним медичним наглядом.

Повідомляли про розвиток порушень з боку органа зору, зокрема зниження гостроти зору, косоокість та ністагм, у новонароджених, які піддавалися впливу метадону внутрішньоутробно. Прямого причинно-наслідкового зв’язку між застосуванням метадону та появою розладів з боку органа зору не встановлено, оскільки такі фактори, як прийом інших лікарських засобів під час вагітності (бензодіазепінів та ін.), вживання алкоголю та застосування препаратів для лікування неонатального абстинентного синдрому (у тому числі фенобарбіталу), можуть чинити вплив на розвиток даних побічних реакцій.

Немовлята, матері яких застосовували опіоїди за 4 тиж до пологів, потенційно можуть бути залежними від опіоїдів. Через це необхідно уважно спостерігати за станом таких дітей як мінімум 2 тиж для виявлення можливих симптомів синдрому відміни (дратівливість, судоми, відсутність апетиту, діарея, пронизливий плач).

Пологи і народження. Як і в разі застосування інших опіоїдів, прийом метадону незадовго до пологів може призвести до пригнічення дихання немовляти, особливо при застосуванні високих доз, тому Метафін ІС не рекомендується для анальгезії в акушерстві. При застосуванні метадону під час пологів існує ризик розвитку гастростазу та аспіраційної пневмонії у матері та дистрес-синдрому у плода. Застосування метадону під час пологів протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Наркотичні лікарські засоби зі змішаними властивостями агоністів і антагоністів не слід застосовувати для знеболювання при пологах пацієнткам, які тривалий час застосовували метадон, оскільки застосування цих лікарських засобів може спровокувати гострий синдром відміни.

Годування грудьми. Метадон проникає у грудне молоко, тому його не рекомендується призначати жінкам, які годують грудьми. Через можливість розвитку серйозних побічних ефектів у немовлят (у тому числі фізичної залежності та абстинентного синдрому) слід припинити годування грудьми або застосування лікарського засобу, враховуючи користь лікування для матері. Матерям, які приймають метадон, рекомендується відлучати дитину від годування груддю поступово для запобігання розвитку неонатального абстинентного синдрому.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Метадон може чинити виражений вплив на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами, оскільки може викликати появу сонливості та знижувати концентрацію уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

індуктори цитохрому Р450 3А4. Застосування рифампіцину у пацієнтів, які досягли стабілізації при підтримувальній терапії метадоном, призводить до значного зниження рівня метадону у сироватці крові з появою ознак синдрому відміни.

Застосування фенітоїну (250 мг 2 р/добу у 1-й день, а потім 300 мг 1 р/добу протягом 3–4 днів) у пацієнтів, яким проводиться метадонова терапія, призводить до зниження концентрації метадону і розвитку синдрому відміни. Ці явища минають після відміни фенітоїну. Параметри фармакокінетики метадону після відміни фенітоїну практично цілком повертаються до початкового рівня.

Призначення метадону разом з іншими індукторами CYP 3A4 (звіробій, фенобарбітал, карбамазепін) може призводити до появи симптомів відміни.

Антиретровірусні лікарські засоби (невірапін, ефавіренц, нелфінавір, ритонавір, абакавір) можуть знижувати концентрацію метадону в плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму в печінці. Повідомляли про синдром відміни у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію метадоном та деякими антиретровірусними лікарськими засобами (у тому числі невірапіном, ефавірензом). Пацієнтів, які отримують підтримувальну терапію метадоном та яким одночасно призначено антиретровірусну терапію, необхідно ретельно контролювати на предмет появи симптомів синдрому відміни, у разі необхідності слід відкоригувати дозу метадону. При застосуванні ритонавіру і ритонавіру/лопінавіру одночасно з метадоном відзначається зниження концентрації метадону в плазмі крові. Синдром відміни, однак, при цьому відмічається не завжди. Проте застосування цих лікарських засобів у комбінації з метадоном потребує обережності.

Застосування метадону призводить до збільшення AUC для зидовудину, що може призводити до токсичних ефектів. Застосування метадону призводить до зменшення AUC для диданозину і ставудину. Для диданозину цей ефект більш виражений. При цьому розподіл метадону істотно не змінюється.

Інгібітори протеаз. Застосування метадону разом з ампренавіром призводить до зниження Cmax у плазмі крові і AUC для R-метадону відповідно на 25 і 13%. При одночасному застосуванні метадону та ампренавіру необхідний ретельний нагляд за станом пацієнтів для того, щоб не допустити зниження фактичної дози метадону, особливо якщо при цьому ще застосовувати і ритонавір. Застосування метадону та ампренавіру призводить до зниження показників AUC, Cmax та мінімальної концентрації для ампренавіру на 30; 27 і 25% відповідно.

При одночасному застосуванні нелфінавіру з метадоном відзначено зміни рівня метадону у плазмі крові. Може бути необхідне підвищення дози метадону.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. При одночасному застосуванні метадону з делавірдином може бути необхідне зниження дози метадону.

Інгібітори цитохрому Р450 3А4. Одночасне застосування метадону з препаратами, які інгібують Р450 3А4 (анти-ВІЛ препаратами, макролідними антибіотиками, циметидином та азольними протигрибковими препаратами), знижує кліренс метадону (оскільки метадон біотрансформується у печінці за участю цитохрому Р450 3А4). У результаті відзначається посилення або пролонгування його ефектів. При призначенні азольних протигрибкових препаратів (у тому числі кетоконазолу), макролідних антибіотиків (у тому числі еритроміцину) може виникнути необхідність у корекції дози метадону. Застосування деяких селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (сертраліну, флувоксаміну) разом з метадоном може призвести до підвищення вмісту метадону в плазмі крові і до розвитку токсичних ефектів.

Повторне пероральне застосування вориконазолу призводить до підвищення Cmax у плазмі крові і AUC для фармакологічно активного енантіомера метадону (R-метадон) у пацієнтів, які одержують підтримувальні дози метадону (30−100 мг 1 р/добу). Підвищення концентрації метадону в плазмі крові може призводити до розвитку токсичних явищ, пов’язаних із подовженням інтервалу Q–T. Може бути необхідне зниження дози метадону.

Грейпфрутовий сік. Існує декілька повідомлень щодо підвищення рівня метадону в плазмі крові шляхом уповільнення його метаболізму.

Антибактеріальні лікарські засоби

Рифампіцин. При одночасному застосуванні з рифампіцином можливе зниження рівня метадону в плазмі крові та посилення його виведення із сечею. У зв’язку із цим може бути необхідною корекція дози метадону.

Ципрофлоксацин. При одночасному застосуванні метадону та ципрофлоксацину рівень метадону в плазмі крові може підвищуватися через інгібування CYP 1A2 та CYP 3A4, у той час як рівень ципрофлоксацину в плазмі крові може знижуватися. Одночасне застосування може призвести до седації, сплутаності свідомості та пригнічення дихання.

Еритроміцин. Одночасне застосування з еритроміцином теоретично може спричинити підвищення рівня метадону в плазмі крові шляхом уповільнення його метаболізму.

Флуконазол та кетоконазол. Можуть підвищувати рівень метадону в плазмі крові через уповільнення його метаболізму.

Протиепілептичні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін та примідон) індукують метаболізм метадону, що може бути пов’язано із ризиком розвитку синдрому відміни. Слід розглянути необхідність корекції дози метадону.

Лікарські засоби, які підкислюють або залужують сечу, можуть впливати на кліренс метадону, який підвищується при кислому рН сечі та знижується при лужному pH.

Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну, такі як циметидин, можуть знижувати ступінь зв’язування метадону з білками плазми крові, унаслідок чого посилюється дія опіату.

Інгібітори МАО. Одночасне застосування з інгібіторами МАО протипоказане через можливу пролонгацію та посилення пригнічувального впливу метадону на дихальну діяльність. Застосування інгібіторів МАО необхідно припинити не менше ніж за 14 днів до початку замісної терапії, інакше це може призвести до розвитку загрозливої для життя пригнічувальної або збуджувальної дії на ЦНС, дихання та кровообіг (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами, що пригнічують діяльність ЦНС. Через можливий розвиток пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокого седативного ефекту і навіть коми метадон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, яким призначено одночасно трициклічні антидепресанти, інші наркотичні анальгетики, анестетики, фенотіазини та деякі інші сильні транквілізатори, седативні препарати, снодійні лікарські засоби (включаючи бензодіазепіни, хлоралгідрат та хлорметіазол), інші препарати, які пригнічують діяльність ЦНС. Анксіолітики, барбітурати можуть посилити загальну пригнічувальну дію метадону при одночасному застосуванні. Антипсихотичні засоби можуть посилювати седативні ефекти та гіпотензивну дію метадону.

Метадон може підвищити рівень дезипраміну в 2 рази.

Повідомляли, що антидепресанти, такі як флувоксамін та флуоксетин, можуть підвищувати рівень метадону в сироватці крові.

Інші серотонінергічні лікарські засоби. Метадон є слабким інгібітором зворотного захоплення серотоніну. Існує підвищений ризик виникнення серотонінового синдрому при одночасному застосуванні метадону з іншими серотонінергічними препаратами (із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, трициклічними антидепресантами, інгібіторами МАО, серотонінергічними протиблювальними засобами, серотонінергічними антимігренозними препаратами та ін.).

Алкоголь може посилити седативну, гіпотензивну дію метадону та його пригнічувальний вплив на дихальну діяльність.

Антигістамінні лікарські засоби із седативними властивостями (у тому числі циклізин). Можливі адитивні психотропні ефекти; антимускаринові ефекти при застосуванні високих доз.

Агоністи опіоїдів. Адитивна пригнічувальна дія на ЦНС, дихання та кровообіг.

Антагоністи опіоїдів, змішані агоністи/антагоністи, часткові агоністи. Пацієнти з героїновою наркоманією або пацієнти, які одержують підтримувальну метадонову терапію, можуть відчути появу синдрому відміни при прийомі антагоністів опіоїдів або лікарських засобів, що належать до змішаних агоністів/антагоністів. Інтервал між застосуванням бупренорфіну та метадону повинен становити не менше 20 год. Налоксон та налтрексон антагонізують анальгезивну дію метадону та його пригнічувальний вплив на ЦНС та дихальну діяльність та можуть спровокувати стрімкий розвиток синдрому відміни (див.  ПЕРЕДОЗУВАННЯ). Бупренорфін та пентазоцин можуть також спричинити розвиток синдрому відміни.

Антиаритмічні засоби. Метадон уповільнює абсорбцію мексилетину.

Потенційно аритмогенні лікарські засоби. При одночасному застосуванні метадону з лікарськими засобами, що впливають на серцеву провідність, або з препаратами, які можуть впливати на електролітний баланс, існує ризик серцево-судинних подій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Особливої обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні метадону з лікарськими засобами, які можуть подовжувати інтервал Q–T. Такими лікарськими засобами можуть бути протиаритмічні засоби класів I і III, деякі нейролептики, трициклічні антидепресанти та блокатори кальцієвих каналів. Одночасне застосування з метадоном лікарських засобів, що порушують електролітний баланс, може спричиняти подовження інтервалу Q–T (гіпомагніємія, гіпокаліємія). До таких препаратів належать діуретики, проносні засоби та зрідка мінералокортикоїди.

Антигіпертензивні засоби, зокрема клонідин, празозин, резерпін та урапідил, можуть посилювати ефект метадону.

Блокатори α-адренорецепторів центральної дії. При одночасному застосуванні метадону з блокаторами α-адренорецепторів центральної дії (лофексидином, клонідином) існує підвищений ризик виникнення артеріальної гіпотензії, когнітивних ефектів та появи змін на ЕКГ, включаючи подовження інтервалів P–R та Q–T.

Лікарські засоби, що прискорюють випорожнення шлунка. Домперидон та метоклопрамід можуть підвищити швидкість абсорбції метадону, але не ступінь його абсорбції, шляхом реалізації антагоністичної дії щодо опіоїд-індукованого уповільнення випорожнення шлунка. І навпаки, метадон може антагонізувати дію домперидону/метоклопраміду на діяльність ШКТ.

Інші лікарські засоби. Через зниження моторики ШКТ метадон може впливати на інші лікарські засоби.

Тести на вагітність. Метадон може впливати на результати аналізу сечі на наявність маркерів вагітності.

Передозування

симптоми. При значному передозуванні метадону розвивається пригнічення дихання (зниження частоти дихання та/або зменшення дихального об’єму, дихання Чейна — Стокса, ціаноз), виражена сомноленція, яка прогресує до ступору або коми, максимальне звуження зіниць, м’язова слабкість, шкіра стає холодною і липкою, іноді розвиваються брадикардія та артеріальна гіпотензія. При тяжкому передозуванні, особливо спричиненому в/в введенням метадону, може виникнути апное, судинна недостатність, зупинка серця та смерть. Повідомляли про розвиток гіпоглікемії.

Лікування. Необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів та допоміжну або штучну вентиляцію легень. Якщо лікар упевнений, що пригнічення дихання справді є наслідком тільки передозування метадону, застосування стимуляторів дихання не показано.

У разі передозування в осіб, які не мають толерантності до метадону, можна застосовувати ефективні антагоністи для протидії потенційно летальному пригніченню дихального центру. Слід мати на увазі, що метадон є опіоїдом тривалої дії (36–48 год), тоді як антагоністи метадону діють лише протягом 1–3 год. Таким чином, необхідний ретельний нагляд за станом пацієнта. У разі необхідності введення антагоністів слід повторити. При ознаках інтоксикації можна застосовувати в/в ін’єкції налоксону або налмефену. Оскільки T½ налоксону в організмі менший, ніж у метадону, може знадобитися кілька ін’єкцій налоксону, поки стан пацієнта не стабілізується. Можна застосовувати також в/в інфузії налоксону. Введення налорфіну (0,1 мг/кг, в/в) або леваллорфану (0,02 мг/кг, в/в) слід розпочинати якнайшвидше та, якщо необхідно, повторювати кожні 15 хв. Не слід застосовувати антагоністи опіоїдів у разі відсутності клінічно значущого пригнічення дихання і серцево-судинної діяльності. У разі наявності фізичної залежності від опіоїдів застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток гострого синдрому відміни. Вираженість синдрому залежить від ступеня фізичної залежності і дози застосовуваного антагоніста. У разі вираженого пригнічення дихання у фізично залежних пацієнтів застосування таких антагоністів необхідно проводити вкрай обережно, причому при титруванні слід застосовувати дози антагоніста нижчі, ніж зазвичай (10–20% від рекомендованої дози).

Кисень, інфузійне введення р-нів, вазопресорні препарати та інші підтримувальні заходи можна застосовувати за показаннями.

Увага. Застосування опіоїдних антагоністів у звичайних дозах в осіб із фізичною залежністю від опіоїдів може спровокувати гострий синдром відміни. Слід уникати застосування опіоїдних антагоністів у фізично залежних осіб, якщо це можливо, але якщо застосування опіоїдного антагоніста є необхідним для лікування гострої респіраторної депресії, його слід вводити з особливою обережністю.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

geoapteka.ua
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko