МЕТАФІН® IC (METAFIN IC)

ІнтерХім

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

таблетки 5 мг блістер, № 10Ціни в аптеках
Метадону гідрохлорид
5 мг
№ UA/14448/01/01 від 25.06.2015 до 25.06.2020
BC За рецептом
таблетки 10 мг блістер, № 10Ціни в аптеках
Метадону гідрохлорид
10 мг
№ UA/14448/01/02 від 25.06.2015 до 25.06.2020
BC За рецептом
таблетки 25 мг блістер, № 10Ціни в аптеках
Метадону гідрохлорид
25 мг
№ UA/14448/01/03 від 25.06.2015 до 25.06.2020
BC За рецептом

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

фармакодинаміка. Метадон — синтетичний опіоїдний анальгетик, дія якого багато в чому подібна до дії морфіну. Метадон діє головним чином на ЦНС та органи, що містять гладкі м’язи. Метадон чинить анальгезивну та седативну дію, а також виявляє детоксикуючий або підтримувальний ефект при опіоїдній залежності. Метадон спричиняє абстинентний синдром, якісно подібний до того, що виникає при застосуванні морфіну, проте відрізняється більш повільним розвитком та меншою вираженістю симптомів, ніж у разі прийому морфіну. Фактично ефекти від застосування метадону такі самі, як і від інших опіоїдів.

Ознаки анальгезії проявляються через 30–60 хв після прийому. Метадон є препаратом дуже тривалої дії (36–48 год).

Фармакокінетика. При пероральному застосуванні метадон добре абсорбується у травному тракті, біодоступність становить 80–95%. У плазмі крові виявляється вже через 30 хв після прийому. Cmax досягається через 4 год. Т½ становить 24–36 год (індивідуальні коливання можуть становити 10–80 год), що дає змогу застосовувати препарат 1 раз на добу. Через значне індивідуальне варіювання показників Т½ рівноважна концентрація метадону може досягатися через 2–9 днів. Біотрансформується у печінці за участю CYP 3A4, виводиться з організму у формі метаболітів із сечею та калом.

ПОКАЗАННЯ

для детоксикації при лікуванні опіоїдної залежності (залежність від героїну та інших морфіноподібних наркотиків), а також для підтримувального лікування хворих на опіоїдну наркоманію.

Больовий синдром від помірного до сильного, який не купірується ненаркотичними анальгетиками (для таблеток 5 мг, 10 мг).

ЗАСТОСУВАННЯ

пацієнти, які приймають метадон, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря й одержувати належну психологічну і соціальну підтримку.

Детоксикація. Детоксикацію із застосуванням метадону проводять з поступовим зниженням дози не більше 180 днів.

При застосуванні метадону з метою купірування виражених ознак синдрому відміни рекомендовані схеми прийому можуть варіювати залежно від клінічного стану хворого. Для послаблення симптомів відміни достатньою буде разова доза 20–30 мг метадону. Початкова доза не повинна перевищувати 30 мг. Якщо у той же день необхідно провести корекцію дози, пацієнтові слід зачекати 2–4 год до наступного підвищення, коли буде досягнутий піковий рівень. Якщо симптоми відміни не купіруються або з’явилися знову, можна прийняти додатково 5–10 мг метадону.

Загальна добова доза метадону у 1-й день лікування, як правило, не перевищує 40 мг. Корекцію дози у 1-й тиждень лікування слід проводити з огляду на результати контролю симптомів відміни у піку активності засобу (тобто через 2–4 год після застосування).

Для дорослих доза 40 мг/добу (за 1 прийом або розділена на кілька прийомів), як правило, є адекватною стабілізувальною дозою. Стабілізація може тривати 2–3 дні, після чого дозу метадону поступово знижують. На скільки знизити дозу метадону, вирішує лікар індивідуально для кожного хворого. Залежно від реакції хворого дозу слід знижувати з інтервалом в 1–2 дні. У будь-якому разі доза завжди має бути достатньою для того, щоб симптоми відміни не перевищували прийнятного рівня. У госпіталізованих хворих зниження дози на 20% на добу добре переноситься і викликає незначний дискомфорт. Хворим, які лікуються амбулаторно, дозу можна знижувати повільніше.

Якщо метадон застосовують для лікування залежності від героїну більше 180 днів, таке лікування є підтримувальною терапією, незважаючи на те, що кінцевою метою лікування є повне виліковування від наркотичної залежності.

Зміна виду терапії. При переведенні пацієнта з левометадону на метадону гідрохлорид розрахунок дози проводиться із урахуванням співвідношення 1:2 (левометадон:метадону гідрохлорид), тобто 5 мг левометадону за ефективністю відповідає 10 мг метадону гідрохлориду. У деяких випадках така заміна може потребувати додаткової корекції дози останнього.

Підтримувальна терапія. Підтримувальна терапія спрямована на усунення пригнічення дихання або інших ефектів гострої інтоксикації. Початкова доза підбирається індивідуально залежно від ступеня толерантності хворого до опіатів.

При проведенні підтримувального лікування препарат слід титрувати до дози, при якій опіоїдні симптоми не відмічаються протягом 24 год, знижується потреба у наркотику, блокуються або послаблюються ейфоричні ефекти опіоїдів за умови самовведення, а також коли пацієнт нечутливий до седативної дії метадону.

Якщо дорослий хворий застосовував значні дози героїну аж до дня потрапляння у лікувальний заклад, початкова доза може становити 20 мг та через 4 або 8 год ще 20 або 40 мг метадону одноразово. Якщо ж до початку лікування ступінь толерантності до опіатів невеликий, початкова доза може бути наполовину нижчою. При виникненні будь-яких сумнівів початкову дозу краще знизити. Хворий має знаходитися під наглядом, і з появою симптомів абстиненції хворому можна дати ще 10 мг препарату. Згодом дозу слід підбирати індивідуально у межах до 80 мг/добу з урахуванням переносимості та потреби. У більшості випадків для дорослих достатньою є доза нижче 80 мг/добу.

Максимальна добова доза для дорослих становить 120 мг/добу.

Для вагітних з опіатною залежністю підтримувальні дози мають бути щонайнижчими, вони запобігають розвитку синдрому відміни (зазвичай нижче 80 мг/добу). На пізніших термінах може знадобитися підвищення дози на 10–20 мг або дозу ділять на 2 прийоми.

Відміна терапії після періоду підтримувального лікування. Відміну замісної терапії слід проводити повільно, з поступовим зниженням добової дози протягом кількох тижнів або місяців. Існують суттєві відмінності у схемах зниження дози метадону для пацієнтів, які обрали відміну терапії метадоном під медичним наглядом. Загалом підтверджено, що знижувати дозу слід менше ніж на 10% від встановленої підтримувальної дози, і знижувати дозу слід через 10–14 днів. Пацієнта необхідно проінформувати про високий ризик проявів наркозалежності після припинення підтримувального лікування метадоном.

Больовий синдром. Дозу препарату необхідно ретельно підбирати залежно від вираженості больових відчуттів та реакції пацієнта на препарат. Розпочинати лікування і титрування дози метадону найбезпечніше з низької початкової дози з поступовою її корекцією.

Як правило, для усунення сильного болю метадон не слід застосовувати пацієнтам, які не приймали інших опіоїдних препаратів.

Зазвичай дорослим призначають препарат перорально у дозі 2,5–10 мг через кожні 4 год протягом перших 3–5 днів. Доза повільно титрується до досягнення відповідного ефекту, далі застосовують фіксовану дозу препарату кожні 8–12 год залежно від стану пацієнта та його відповіді на лікування.

Пацієнтам літнього віку препарат слід застосовувати 1 раз на добу.

Для застосування дози 2,5 мг слід призначати метадону гідрохлорид у лікарській формі з відповідним дозуванням.

Спосіб застосування та тривалість терапії. Таблетки слід приймати, запиваючи достатньою кількістю рідини (1 склянка води).

Слід повідомити пацієнта, що пероральний прийом препарату є єдиним ефективним та безпечним способом його застосування.

Тривалість терапії залежить від успішності замісної терапії та суб’єктивного самопочуття пацієнта з урахуванням загальних принципів замісної терапії. Метою терапії є відмова пацієнта від застосування наркотиків. Тривалість терапії може коливатися від короткочасного курсу (наприклад як заміна наркотичних речовин на період перебування залежної від наркотиків особи у стаціонарі) до довгострокової терапії.

Діти. Безпека та ефективність застосування метадону у дітей не досліджувалися.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

підвищена чутливість до метадону гідрохлориду або будь-якого іншого компонента препарату.

Пригнічення дихання (за відсутності необхідного реанімаційного устаткування).

Період загострення БА.

Накопичення в крові надлишку вуглекислоти.

Діарея, асоційована з псевдомембранозним колітом, спричиненим цефалоспоринами, лінкоміцином, кліндаміцином, пеніцилінами.

Діарея, спричинена отруєнням.

Кишкова непрохідність.

Підвищений внутрішньочерепний тиск, травми голови.

Одночасне застосування з інгібіторами МАО, а також протягом 2 тиж після їх відміни.

Пацієнти, залежні від «легких» наркотичних засобів (кодеїн, петидин та подібні агоністи опіоїдних рецепторів).

ПОБІЧНА ДІЯ

відміна героїну. На початку замісної терапії часто відмічають такі симптоми синдрому відміни: підвищене сльозовиділення, ринорея, чхання, позіхання, підвищене потовиділення, лихоманка, «гусяча» шкіра, зміна ознобу на припливи жару, занепокоєння, дратівливість, тривожність, запаморочення, нудота, блювання, шлункові коліки, кишкові спазми, діарея, тахікардія, розширення зіниць, тремор, мимовільні посмикування м’язів, спонтанні судомні нав’язливі рухи, фізичний біль, втрата маси тіла, анорексія, депресія.

Частота та ступінь тяжкості побічних явищ поступово знижуються протягом кількох тижнів.

Початкова доза. Необхідно приділити особливу увагу індивідуальному підбору початкової дози. Занадто високі дози у початковий період можуть спричинити побічні явища.

Найбільш небезпечними побічними реакціями при застосуванні метадону є пригнічення дихання та артеріальна гіпотензія. При застосуванні метадону можливі зупинка серця, зупинка дихання, шок.

Зареєстровано летальні наслідки.

Найчастіше відмічаються такі побічні реакції, як запаморочення, седативний ефект, нудота, блювання, підвищене потовиділення. У таких випадках можна знизити дозу метадону.

Застосування в осіб з порушенням функції печінки. При тривалій підтримувальній метадоновій терапії відзначається поступове зменшення вираженості побічних явищ протягом кількох тижнів, хоча при цьому залишаються такі побічні реакції, як підвищене потовиділення та запор.

Інші побічні реакції, що реєструються при застосуванні метадону

З боку психіки: ейфорія, дисфорія, стан пригнічення, галюцинації, судомні напади.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, втома, седативний ефект, безсоння, сплутаність свідомості, непритомність, порушення орієнтації, збудження.

З боку органа зору: порушення зору (дизопія).

З боку серцево-судинної системи: аритмія, брадикардія, екстрасистолія, бігемінія, тахікардія, тріпотіння/фібриляція шлуночків, подовження інтервалу Q–T, інверсія зубця Т, кардіоміопатія, серцева недостатність, артеріальна гіпотензія (зокрема ортостатична гіпотензія), флебіт, порушення кровообігу, синкопе, набряки, сильне серцебиття, шок, зупинка серця.

З боку крові: кровотеча, еозинофілія, зворотна тромбоцитопенія.

З боку травного тракту: сухість у роті, глосит, блювання, нудота, біль у животі, спазми жовчних шляхів, запор, анорексія.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання, зупинка дихання, набряк легень, погіршення перебігу БА.

З боку шкіри: підвищене потовиділення, кропив’янка, шкірний висип, свербіж, почервоніння, припливи.

З боку сечостатевої системи: затримка та порушення сечовиділення, аменорея, зниження лібідо та/або потенції.

Інші: гіпокаліємія, гіпомагніємія, втрата або збільшення маси тіла, астенія, слабкість, розвиток толерантності.

Метадон є агоністом μ-рецепторів опіоїдів, тому при застосуванні метадону може розвинутися залежність такого ж типу, як і при застосуванні морфіну.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

якщо після припинення застосування лікарського засобу необхідно знову відновити його застосування, то початкова доза має бути низькою, її підвищення слід проводити повільно, щоб уникнути серйозних токсичних реакцій і пригнічення дихання.

Метафін ІС призначений тільки для перорального застосування. Препарат не можна застосовувати для ін’єкцій.

При застосуванні метадону можливий розвиток залежності за морфіновим типом. Багаторазове застосування метадону може призвести до психологічної і фізичної залежності, а також до розвитку толерантності. Тому при призначенні та застосуванні метадону варто дотримуватися такої ж обережності, як і при призначенні та застосуванні морфіну.

При різкому переході з інших опіоїдів на метадон існує значний ризик пригнічення дихання, тому перехід на застосування метадону слід проводити з обережністю.

Неповна перехресна толерантність між метадоном та іншими опіоїдами. При толерантності до інших опіоїдів можлива часткова толерантність до метадону, особливо у пацієнтів, чутливих до інших агоністів μ-опіоїдних рецепторів. У разі такої толерантності складно визначити дозу метадону. Відомі летальні випадки при переході на метадон після тривалого застосування інших опіоїдних агоністів.

Високий ступінь опіоїдної толерантності не знімає питання про можливість токсичних явищ при застосуванні метадону.

Взаємодія з алкоголем і наркотиками. Метадон чинить адитивну дію при застосуванні разом з алкоголем, іншими опіоїдними наркотиками, що зумовлюють депресивну дію на ЦНС. Відомі летальні випадки при застосуванні метадону особами, які зловживають бензодіазепінами.

Тривожні стани. Оскільки Метафін ІС, який застосовується особами з толерантністю до нього в постійних підтримувальних дозах, не є транквілізатором, у пацієнтів, які одержують підтримувальну терапію із застосуванням цього препарату, у відповідь на життєві проблеми та стрес розвиваються тривожні стани зі звичайною симптоматикою. Лікар не повинен плутати ці симптоми з абстинентними симптомами і не повинен намагатися лікувати такі стани шляхом підвищення дози метадону. Дія метадону при проведенні підтримувальної терапії обмежена контролем опіоїдних симптомів і не поширюється на усунення тривожних станів.

Травми голови і підвищений внутрішньочерепний тиск. При травмах голови пригнічення дихання та підвищення тиску спинномозкової рідини, викликані застосуванням метадону, можуть виявлятися набагато сильніше. Така ж небезпека існує й у разі інших внутрішньочерепних порушень або при підвищенні внутрішньочерепного тиску, яке виявляли у пацієнтів раніше. Побічні ефекти опіоїдів можуть маскувати справжній клінічний стан пацієнтів із травмами голови.

БА та інші порушення дихання. Головна небезпека при застосуванні метадону полягає у можливому пригніченні дихання. Ця проблема має особливе значення для пацієнтів літнього віку, ослаблених осіб, а також при гіпоксії або гіперкапнії, коли навіть помірні терапевтичні дози метадону можуть значно зменшити легеневу вентиляцію. Тому метадон варто призначати з особливою обережністю при станах, що супроводжуються гіпоксією, гіперкапнією або зниженим дихальним резервом, як при БА, хронічних обструктивних захворюваннях легень, при вираженій надмірній масі тіла, при синдромі апное уві сні, мікседемі, кіфосколіозі, пригніченні діяльності ЦНС. У цих пацієнтів навіть звичайні терапевтичні дози метадону можуть спричинити пригнічення дихального центру при одночасному підвищенні опору дихальних шляхів, що може призвести до зупинки дихання. У таких випадках рекомендовано застосовувати неопіоїдні анальгетики, а в разі їх недостатньої ефективності застосування метадону можливе лише при забезпеченні належного нагляду за пацієнтом.

Гіпотензивний ефект. Застосування метадону може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії в осіб, у яких порушена здатність до підтримки АТ через зниження об’єму крові, або при одночасному застосуванні фенотіазинів або деяких анестетиків.

Застосування в амбулаторних умовах. Застосування метадону може порушувати розумову і фізичну здатність працювати з джерелами підвищеної небезпеки (керування автомобілем, робота з устаткуванням). Метадон, як і інші опіоїди, може викликати ортостатичну гіпотензію в амбулаторних пацієнтів.

Застосування при гострому болю. У пацієнтів, які одержують підтримувальні дози метадону, у разі фізичної травми, при післяопераційному болю або в інших випадках гострого болю ці дози метадону не будуть забезпечувати ефективну анальгезію. У таких випадках необхідно призначити анальгетики, включаючи й опіоїди, показані для усунення аналогічного больового синдрому в інших хворих. Оскільки метадон індукує толерантність до опіоїдів, можуть бути необхідні більш високі дози цих лікарських засобів.

Ризик рецидиву у наркозалежних, які одержують підтримувальну терапію метадоном. Різке припинення застосування опіоїдів може призвести до розвитку синдрому відміни. При цьому виникає ризик повернення до нелегального прийому наркотиків пацієнтом, що варто мати на увазі при оцінці співвідношення ризик/користь у разі призначення підтримувальної метадонової терапії.

Толерантність і фізична залежність. Толерантність виявляється у тому, що для підтримки певного ефекту, наприклад анальгезивного, необхідні зростаючі дози опіоїдів. Фізична залежність виявляється у вигляді синдрому відміни після різкого припинення застосування опіоїдів або при застосуванні їх антагоністів. І толерантність, і фізична залежність можливі при тривалій терапії опіоїдними лікарськими засобами.

При різкому припиненні терапії метадоном у фізично залежних пацієнтів може розвинутися абстинентний синдром. Синдром відміни характеризується такими ознаками: занепокоєння, підвищене сльозовиділення, ринорея, підвищене потовиділення, відчуття холоду, позіхання, міалгія, мідріаз. Можуть розвинутися й інші симптоми: дратівливість, безсоння, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, анорексія, нудота, блювання, шлункові коліки, діарея, підвищення АТ, ЧСС, частоти дихання. Таким чином, при тривалому застосуванні метадону різке припинення його прийому не рекомендується.

Особливості застосування пацієнтам окремих категорій. Деяким категоріям пацієнтів метадон варто призначати з обережністю і в низькій початковій дозі (пацієнти літнього віку, ослаблені хворі, пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, при гіпотиреозі, аддісоновій хворобі, гіпертрофії передміхурової залози, стриктурі уретри). Варто також мати на увазі, що застосування метадону може призвести до пригнічення дихання.

Метадон варто призначати насамперед тим пацієнтам, у яких користь опіоїдної анальгезії перевищує відомий ризик, пов’язаний із його застосуванням (порушення серцевої провідності, пригнічення дихання, зміна психічного статусу, постуральна гіпотензія).

З особливою обережністю метадон застосовують у хворих на гострий алкоголізм, судомні розлади; з обережністю застосовують у пацієнтів із недостатністю адреногідрокортикоїдів, з гіперплазією передміхурової залози, гіпотензією, запальними або обструктивними захворюваннями кишечнику, міастенією гравіс.

Також слід з обережністю застосовувати метадон у пацієнтів з ІХС; у разі наявності миттєвої серцевої смерті у сімейному анамнезі; при одночасному застосуванні лікарських засобів, які подовжують інтервал Q–T.

Застосування у пацієнтів літнього віку. Як правило, необхідно ретельно підбирати дозу метадону, починаючи з порівняно низьких доз із урахуванням того, що в багатьох осіб літнього віку наявні ті або інші порушення роботи печінки, нирок та серцево-судинної системи.

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. Дані про безпеку застосування препарату у разі наявності ниркової недостатності відсутні.

Застосування у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Даних щодо застосування препарату у пацієнтів з порушеннями функціонування печінки недостатньо. Проте слід мати на увазі, що метадон метаболізується у печінці, тому при порушеннях функції печінки з’являється ризик накопичення метадону.

Вплив на серцеву провідність. Метадон є інгібітором калієвих каналів серця і подовжує інтервал Q–T. При застосуванні метадону відзначали випадки серйозної аритмії (тріпотіння і фібриляція шлуночків). Найчастіше ці випадки відзначали при застосуванні високих доз метадону (вище 200 мг/добу). У більшості випадків такі ускладнення відмічали при багаторазовому застосуванні високих добових доз метадону для усунення болю, хоча відомі випадки, коли ускладнення розвивалися при застосуванні підтримувальної терапії у залежних від опіоїдів осіб.

У разі підвищеного ризику збільшення тривалості інтервалу Q–T метадон слід застосовувати з особливою обережністю (при гіпертрофії серця, при одночасному застосуванні діуретиків, при гіпокаліємії та гіпомагніємії). Застосування метадону у пацієнтів із порушеннями провідності в анамнезі або з ризиком порушення ритму можливе лише при ретельному моніторингу стану таких пацієнтів. У деяких випадках збільшення тривалості інтервалу Q–T при застосуванні метадону реєструвалося і в пацієнтів без порушень функціонування серця в анамнезі, особливо при застосуванні високих доз метадону. При збільшенні тривалості інтервалу Q–T у процесі застосування метадону необхідно спробувати усунути відомі фактори ризику, зокрема звернути увагу на супутні лікарські засоби, які можуть впливати на серцеву діяльність, на препарати, які можуть змінити електролітний баланс, а також на лікарські засоби, які можуть інгібувати метаболізм метадону.

При призначенні метадону для усунення болю необхідно враховувати ризик подовження інтервалу Q–T і порушення серцевого ритму. Такий ризик необхідно порівняти з можливими перевагами лікування больового синдрому, а також взяти до уваги наявність альтернативних засобів терапії. Застосування метадону з метою анальгезії при гострому або хронічному болю варто розпочинати тільки тоді, коли потенційний сприятливий анальгезивний або паліативний ефект перевищує ризик небезпечних для життя ускладнень, можливих при застосуванні високих доз метадону.

При застосуванні метадону необхідний індивідуальний підхід до зіставлення можливої користі від лікування і потенційного ризику з урахуванням як анамнезу, так і даних клінічного обстеження пацієнта. При виявленні факторів ризику необхідний ретельний моніторинг статусу серцево-судинної системи, включаючи аналіз тривалості інтервалу Q–T і виникнення аритмій.

Через вміст лактози лікарський засіб не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Застосування у період вагітності та годування грудьми. Метадон проникає у слину, грудне молоко, амніотичну рідину і плазму пуповинної крові.

Вагітність. Метадон можна застосовувати у період вагітності тільки тоді, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

У вагітних значно нижчі концентрації метадону у плазмі крові, знижений час напівжиття і підвищений кліренс метадону порівняно зі станом після пологів, тому застосування препарату у період вагітності може призвести до синдрому відміни у деяких пацієнток. Може бути необхідне підвищення дози або скорочення часу між прийомами доз, або поділ дози на кілька прийомів.

При призначенні метадону вагітну необхідно поінформувати про можливі наслідки застосування метадону як для неї самої, так і для дитини. Застосування метадону у вагітних слід проводити під ретельним медичним спостереженням.

Немовлята, які народилися у жінок, які застосовували опіоїди за 4 тиж до пологів, потенційно можуть бути залежними від опіоїдів. Через це необхідно уважно спостерігати за такими дітьми як мінімум 2 тиж для виявлення можливих симптомів синдрому відміни (дратівливість, судоми, відсутність апетиту, діарея, пронизливий плач).

Пологи і народження. Як і у разі застосування інших опіоїдів, прийом метадону незадовго до пологів може призвести до пригнічення дихання немовляти, особливо при застосуванні високих доз, тому Метафін ІС не рекомендується для анальгезії в акушерстві. Наркотичні лікарські засоби зі змішаними властивостями агоністів і антагоністів не слід застосовувати для знеболення при пологах пацієнткам, які тривалий час застосовували метадон, оскільки призначення цих препаратів може спровокувати гострий синдром відміни.

Годування грудьми. Метадон проникає у грудне молоко, тому його не рекомендується призначати жінкам, які годують грудьми. Через можливість розвитку серйозних побічних ефектів у немовлят слід припинити годування грудьми або застосування препарату, враховуючи користь лікування для матері. Матерям, які приймають метадон, рекомендується відлучати дитину від годування грудьми поступово для запобігання розвитку абстинентного синдрому у немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Застосування метадону може порушувати здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

антагоністи опіоїдів, змішані агоністи/антагоністи, часткові агоністи. Хворі з героїновою наркоманією або пацієнти, які одержують підтримувальну метадонову терапію, можуть відчути появу синдрому відміни при прийомі антагоністів опіоїдів або лікарських засобів, що належать до змішаних агоністів/антагоністів. Інтервал між застосуванням бупренорфіну та метадону повинен становити не менше ніж 20 год.

Антигіпертензивні засоби, зокрема клонідин, празозин, резерпін та урапідил, можуть посилювати ефект метадону.

Антагоністи Н2-рецепторів, такі як циметидин, можуть знижувати рівень білка, що зв’язується з метадоном, унаслідок чого підвищується рівень метадону в крові.

Антиретровірусні препарати. Невірапін може знижувати концентрацію метадону за рахунок підвищення метаболізму останнього у печінці. При одночасному застосуванні метадону і невірапіну спостерігався розвиток синдрому відміни. Якщо невірапін призначений пацієнтам, які одержують метадон, необхідне ретельне спостереження для виявлення синдрому відміни, і при необхідності слід відкоригувати дозу метадону.

Одночасне застосування ефавірензу і метадону у ВІЛ-інфікованих пацієнтів призводить до зниження концентрації метадону у плазмі крові і до появи ознак синдрому відміни. Може бути необхідне підвищення дози метадону.

При застосуванні ритонавіру і ритонавіру/лопінавіру одночасно з метадоном відзначається зниження концентрації метадону у плазмі крові. Синдром відміни, однак, при цьому виникає не завжди. Проте застосування цих препаратів у поєднанні з метадоном потребує обережності.

Застосування метадону призводить до збільшення площі під кривою «концентрація–час» (AUC) для зидовудину, що може призводити до токсичних ефектів.

Застосування метадону призводить до зменшення AUC для диданозину і ставудину. Для диданозину цей ефект більш виражений. При цьому розподіл метадону істотно не змінюється.

Препарати, що індукують метаболізуючі ферменти системи цитохрому Р450. Застосування рифампіну (рифампіцину) пацієнтам, які досягли стабілізації при підтримувальній терапії метадоном, призводить до значного зниження вмісту метадону у сироватці крові з появою ознак синдрому відміни.

Застосування фенітоїну (250 мг 2 рази на добу у 1-й день, а потім 300 мг 1 раз на добу протягом 3–4 днів) пацієнтам, яким проводиться метадонова терапія, призводить до зниження концентрації метадону і розвитку синдрому відміни. Ці явища минають після відміни фенітоїну. Параметри фармакокінетики метадону після відміни фенітоїну практично повністю повертаються до початкового рівня.

Призначення метадону разом з іншими індукторами CYP 3A4 (звіробій, фенобарбітал, карбамазепін) може призводити до появи симптомів відміни.

Інгібітори цитохрому Р450. Застосування препаратів, що інгібують активність ізоензиму 3А4 цитохрому Р450, може призвести до зниження кліренсу метадону. У результаті відзначається посилення або пролонгування його ефектів. При призначенні препаратів, що є інгібіторами CYP 3A4, таких як азольні протигрибкові агенти (у тому числі кетоконазол), макролідні антибіотики (у тому числі еритроміцин), може виникнути необхідність у корекції дози метадону. Застосування деяких селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (сертралін, флувоксамін) разом з метадоном може призвести до підвищення вмісту метадону у плазмі крові і розвитку токсичних явищ.

Повторне пероральне застосування вориконазолу призводить до підвищення Cmax у плазмі крові і AUC для фармакологічно активного енантіомера метадону (R-метадон) у пацієнтів, які одержують підтримувальні дози метадону (30–100 мг 1 раз на добу). Підвищення концентрації метадону у плазмі крові може призводити до розвитку токсичних явищ, пов’язаних зі збільшенням тривалості інтервалу Q–T. Може бути необхідне і зниження дози метадону.

Інші препарати. Застосування меперидину у терапевтичних дозах пацієнтам, які приймають інгібітори МАО або приймали інгібітори МАО протягом останніх 14 днів, може призводити до розвитку тяжких побічних реакцій. Хоча для метадону такі реакції не були описані, при необхідності застосування метадону пацієнтам, які приймали інгібітори МАО протягом останніх 14 днів, необхідно зробити пробу на чутливість, при якій протягом кількох годин пацієнтам дають низькі дози препарату, поступово їх підвищуючи та реєструючи при цьому стан пацієнта. Застосування інгібіторів МАО необхідно припинити не менше ніж за 14 днів до початку замісної терапії. Інакше це може призвести до розвитку загрозливого для життя пригнічувального або збуджувального ефектів на ЦНС, дихання та кровообіг.

Інгібітори протеаз. Застосування метадону разом з агенеразою (ампренавіром) призводить до зниження Cmax у плазмі крові і AUC для R-метадону відповідно на 25 і 13%. При одночасному застосуванні метадону та агенерази (ампренавіру) необхідне ретельне спостереження за станом пацієнтів для того, щоб не допустити зниження фактичної дози метадону, особливо якщо при цьому ще застосовують і ритонавір. Застосування метадону та агенерази (ампренавіру) призводить до зниження показників AUC, Cmax та мінімальної концентрації для агенерази (ампренавіру) на 30; 27 і 25% відповідно.

При одночасному застосуванні вірацепту (нелфінавіру) з метадоном відзначені зміни вмісту метадону у плазмі крові. Може потребуватися підвищення дози метадону.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. При одночасному застосуванні метадону з рескриптором (делавірдином) може бути необхідне зниження дози метадону.

Дизопірамід. При одночасному застосуванні з метадоном підвищується вміст дизопіраміду у плазмі крові.

Потенційно аритмогенні агенти. Особливої обережності варто дотримуватися при застосуванні засобів, що можуть збільшувати тривалість інтервалу Q–T, при одночасному застосуванні їх з метадоном. Такими засобами можуть бути протиаритмічні препарати класів I і III, деякі нейролептики і трициклічні антидепресанти, блокатори кальцієвих каналів. Обережності варто дотримуватися також при поєднаному з метадоном застосуванні препаратів, що порушують електролітний баланс, що також може сприяти подовженню інтервалу Q–T (гіпомагніємія, гіпокаліємія). До таких засобів належать діуретики, проносні засоби та зрідка мінералокортикоїди.

Взаємодія з іншими засобами, що пригнічують діяльність ЦНС. Метадон варто застосовувати з обережністю пацієнтам, яким призначені одночасно інші наркотичні анальгетики, засоби загальної анестезії, фенотіазини, інші транквілізатори, седативні та снодійні препарати, трициклічні антидепресанти та інші препарати, які пригнічують діяльність ЦНС, включаючи алкоголь, тому що таке поєднання може призвести до пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокого седативного ефекту і навіть коми.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

клінічні прояви. При значному передозуванні метадону відбувається пригнічення дихання (зниження частоти дихання та/або зменшення дихального об’єму, дихання Чейна — Стокса, ціаноз), розвивається ступорозний або коматозний стан, зіниці звужуються, розвивається м’язова слабкість, шкіра стає холодною і липкою, іноді розвиваються брадикардія й артеріальна гіпотензія.

Лікування. Особливу увагу варто приділити відновленню адекватного дихання, при необхідності застосовують кероване дихання. У разі передозування в осіб без толерантності до метадону можна застосовувати ефективні антагоністи для протидії потенційно летальному пригніченню дихального центру.

Варто мати на увазі, що метадон є опіоїдом тривалої дії (36–48 год), тоді як антагоністи метадону діють лише протягом 1–3 год. Таким чином, необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта. У разі необхідності застосування антагоністів слід повторити.

Якщо лікар упевнений, що пригнічення дихання справді є наслідком тільки передозування метадону, застосування стимуляторів дихання не показано.

Не слід застосовувати антагоністи опіоїдів у разі відсутності клінічно значущого пригнічення дихання і серцевої діяльності.

У разі наявності фізичної залежності від опіоїдів застосування опіоїдних антагоністів може сприяти розвитку гострого синдрому відміни. Вираженість синдрому залежить від ступеня фізичної залежності і дози застосовуваного антагоніста. У разі вираженого пригнічення дихання у фізично залежних пацієнтів застосування таких антагоністів варто проводити вкрай обережно, причому при титруванні застосовують дози антагоніста нижчі, ніж зазвичай (10–20% рекомендованої дози). При ознаках інтоксикації можна застосовувати в/в ін’єкції налоксону або налмефену. Оскільки час напівжиття налоксону в організмі менший, ніж у метадону, може бути потрібно кілька ін’єкцій налоксону, поки стан пацієнта не стабілізується. Можна застосовувати також в/в інфузії налоксону.

Кисень, інфузійне введення р-нів, судинозвужувальні лікарські засоби та інші засоби терапії можна застосовувати за показаннями.

Увага. Застосування опіоїдних антагоністів у звичайних дозах в осіб з фізичною залежністю від опіоїдів може спровокувати гострий синдром відміни. Без особливої необхідності варто уникати застосування опіоїдних антагоністів у фізично залежних пацієнтів.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

при температурі не вище 25 °C.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

Дата додавання: 03.02.2020 р.

© Компендиум 2019

Developed by Maxim Levchenko