Левофлоксацин-Астрафарм (Levofloxacin-Actrofarm)

Левофлоксацин - 500 мг

фармакодинаміка. Левофлоксацин-Астрафарм — антибіотик широкого спектра дії з групи хінолонів, що містить активну речовину — левофлоксацин. Левофлоксацин, як і інші фторовані хінолони, блокує бактеріальну ДНК-гіразу, внаслідок чого порушує функцію ДНК бактерій. Левофлоксацин активний відносно грампозитивних та грамнегативних патогенних мікроорганізмів, включаючи штами, резистентні до пеніцилінів, цефалоспоринів та/або аміноглікозидів. Розвиток резистентності може значно впливати на чутливість до препарату саме місцевих штамів, таким чином, призначаючи препарат, бажано враховувати цю інформацію, особливо у випадку лікування тяжких інфекцій. Левофлоксацин має широкий спектр дії щодо мікроорганізмів як в умовах in vitro, так і in vivo: Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus метицилінчутливий, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Viridans group streptococci, Enterobacter cloacae, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter sakazakii, Escherichia coli, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, Legionella pneumopnia, Moraxella catarrhalis, Proteus mirabilis, Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Chlamydophila pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Acinetobacter anitratus, Acinetobacter baumannii, Acinetobacter calcoaceticus, Bordetella pertussis, Citrobacter diversus, Citrobacter freundii, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri et stuartii, Serratia marcescens, Clostridium perfringens.
Подібно до інших фторхінолонів, левофлоксацин неактивний щодо спірохет.
Фармакокінетика. При застосуванні всередину левофлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Cmax його у плазмі крові досягається через 1 год після застосування. Абсолютна біодоступність — майже 100%. Левофлоксацин підлягає лінійній фармакокінетиці у діапазоні 50–600 мг. Прийом їжі дещо впливає на всмоктування препарату.
Близько 30–40% левофлоксацину зв’язується з протеїном сироватки крові. Кумуляційний ефект левофлоксацину при дозуванні 500 мг 1 р/добу не має клінічного значення. Існує незначна, але передбачувана його кумуляція при дозуванні 500 мг 2 р/добу. Стабільні показники розподілу досягаються протягом 3 діб.
C_max левофлоксацину у слизовій оболонці бронхів та секреті бронхіального епітелію при дозі вище 500 мг per os становила 8,3 та 10,8 мг/мл відповідно.
C_max левофлоксацину у тканині легень при дозі >500 мг per os становила близько 11,3 мг/мл та досягалася протягом 4–6 год після введення. Концентрація у легенях постійно перевищувала таку у плазмі крові.
C_max левофлоксацину у рідині пухирів після застосування 500 мг 1–2 р/добу становила 6,7 мг/мл відповідно.
Левофлоксацин погано потрапляє у спинномозкову рідину.
Після перорального застосування 500 мг левофлоксацину 1 р/добу протягом 3 днів середні концентрації у тканині передміхурової залози становили 8,7; 8,2 та 2 мг/г відповідно через 2; 6 та 24 год; середнє співвідношення концентрації у передміхуровій залозі/плазмі крові — 1,84.
Середня концентрація левофлоксацину протягом 8–12 год після одноразової дози 150 або 300 мг, або 500 мг per os становила 44; 91 та 200 мг/мл відповідно.
Левофлоксацин метаболізується незначною мірою, метаболітами є дисметил-левофлоксацин та левофлоксацин-N-оксид. Ці метаболіти становлять <5% кількості препарату, що виводиться з сечею.
Після застосування внутрішньо левофлоксацин виводиться з плазми крові відносно повільно (T_½ становить 6–8 год). Виділення здійснюється в основному нирками (більше ніж 85% введеної дози). Немає суттєвої різниці у фармакокінетиці левофлоксацину після в/в та перорального застосування.

Левофлоксацин-Астрафарм показаний для лікування у дорослих таких інфекцій, спричинених чутливими до левофлоксацину мікроорганізмами:
— гострі бактеріальні синусити;
— загострення хронічного бронхіту;
— негоспітальна пневмонія;
— ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин (у разі лікування вищезазначених інфекцій препарат застосовується лише тоді, коли застосування інших антибактеріальних засобів, які зазвичай призначаються для початкового лікування даних інфекцій, неможливе);
— ускладнені інфекції сечовивідного тракту (у тому числі гострі пієлонефрити);
— хронічний бактеріальний простатит.
Необхідно враховувати офіційні рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

препарат приймати 1–2 р/добу. Доза залежить від типу і тяжкості інфекції. Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби і становить не більше 14 днів. Рекомендовано продовжувати лікування принаймні протягом 48–72 год після нормалізації температури тіла або підтвердженого мікробіологічними тестами знищення збудників.
Таблетки ковтати не розжовуючи, запивати достатньою кількістю рідини. Застосовувати незалежно від прийому їжі.
Препарат слід застосовувати щонайменше за 2 год до або через 2 год після застосування солей заліза, солей цинку, антацидів, що містять магній або алюміній, диданозину (стосується лише форм, які містять алюміній або магній в буферних засобах) та сукральфату (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Слід дотримуватися таких рекомендацій щодо дозування для дорослих пацієнтів з нормальною функцією нирок, у яких кліренс креатиніну становить >50 мл/хв:

Дозування для пацієнтів з порушеною функцією нирок, у яких кліренс креатиніну <50 мл/хв

¹Після гемодіалізу або хронічного амбулаторного перитонеального діалізу (ХАПД) додаткові дози не потрібні.
Таблетки не призначені для поділу. У разі необхідності отримання нижчої дози слід застосовувати левофлоксацин в іншій лікарській формі.
Дозування для пацієнтів з порушеною функцією печінки. Корекції дози не потрібно, оскільки левофлоксацин незначною мірою метаболізується у печінці.
Дозування для пацієнтів літнього віку. Якщо ниркова функція не порушена, немає потреби в корекції дози.
Діти. У дітей лікарський засіб не застосовують, оскільки не виключене ушкодження суглобового хряща.

• підвищена чутливість до левофлоксацину, інших фторхінолонів або будь-якого компонента лікарського засобу.
• Епілепсія.
• Ушкодження сухожилля, пов’язане із застосуванням фторхінолонів.
• Дитячий вік.
• Період вагітності або годування грудьми

.

інфекції та інвазії: грибкові інфекції, включаючи гриби роду Candida; проліферація інших резистентних мікроорганізмів, порушення нормальної мікрофлори кишечнику та розвиток вторинної інфекції.
З боку системи крові: лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичний/анафілактоїдний шок, ангіоневротичний набряк (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); анафілактичні та анафілактоїдні реакції можуть іноді виникати навіть після прийому першої дози.
З боку метаболізму: анорексія, гіпоглікемія, особливо у хворих на цукровий діабет (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); гіперглікемія, гіпоглікемічна кома.
З боку психіки*: безсоння, ажитація, сплутаність свідомості, нервозність, стани страху, психотичні розлади (у тому числі галюцинації, паранойя), депресія, тривожність, занепокоєність, патологічні сновидіння, нічні жахи; психотичні реакції із самодеструктивною поведінкою, включаючи суїцидальну спрямованість мислення або дій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи*: запаморочення, головний біль, сонливість, судоми, тремор, парестезія, сенсорна або сенсомоторна периферична нейропатія, дисгевзія (суб’єктивний розлад смаку), включаючи агевзію (втрата смаку); паросмія (порушення нюху), включаючи аносмію (відсутність нюху); дискінезія, екстрапірамідні розлади, інші порушення координації рухів, також під час ходи, непритомність, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, синкопе.
З боку органа зору*: зорові порушення, такі як затуманення зору, нечіткість зору; тимчасова втрата зору.
З боку органа слуху*: вертиго, шум у вухах, порушення слуху, втрата слуху.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, відчуття серцебиття, шлуночкова тахікардія, що може призводити до зупинки серця; шлуночкові аритмія та аритмія типу torsade de pointes (переважно у пацієнтів з факторами ризику подовження інтервалу Q–T); подовження інтервалу Q–T на ЕКГ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ (Подовження інтервалу Q–T) та ПЕРЕДОЗУВАННЯ), артеріальна гіпотензія, лейкоцитокластичний васкуліт.
З боку дихальної системи: задишка (диспное), бронхоспазм, алергічний пневмоніт.
З боку травного тракту: діарея; нудота; блювання; біль у животі; диспепсія; метеоризм/здуття живота; запор; діарея геморагічна, що у рідкісних випадках може свідчити про ентероколіт, включаючи псевдомембранозний коліт, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників печінкових ензимів (АлАТ/АсАТ, лужна фосфатаза, ГГТП); підвищення рівня білірубіну у крові; гепатит; жовтяниця та тяжке ураження печінки, включаючи випадки гострої печінкової недостатності (іноді з летальним наслідком), переважно у пацієнтів із тяжкими основними захворюваннями (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, свербіж, кропив’янка, підвищена чутливість до сонячного та ультрафіолетового випромінювання, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), синдром Стівенса — Джонсона, ексудативна мультиформна еритема, гіпергідроз, реакції фоточутливості, лейкоцитокластичний васкуліт, стоматит, DRESS-синдром, локалізований висип на шкірі, спричинений препаратом та іншими лікарськими засобами.
Іноді можуть виникати шкірно-слизові реакції навіть після прийому першої дози.
З боку кістково-м’язової системи*: ураження сухожиль (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), у тому числі їх запалення (тендиніт) (наприклад, ахіллового сухожилля), артралгія, міалгія, розрив сухожилля (наприклад ахіллового), розрив зв’язок, розрив м’язів, артрит. Можлива м’язова слабкість, яка може мати особливе значення для хворих на тяжку міастенію gravis, рабдоміоліз.
З боку сечовидільної системи: підвищені показники креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність (наприклад внаслідок інтерстиціального нефриту).
Загальні розлади: астенія, підвищення температури тіла (пірексія), біль (включаючи біль у спині, грудях та кінцівках), напади порфірії у пацієнтів із наявністю порфірії.
З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ).
*При застосуванні хінолонів та фторхінолонів повідомляли про дуже рідкісні випадки пролонгованих (впродовж кількох місяців або років), інвалідизуючих і потенційно незворотних серйозних реакцій на лікарський засіб, що іноді впливали на кілька систем організму та органи чуття (включаючи такі реакції, як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, нейропатії, пов’язані з парестезією, депресія, втома, порушення памʼяті, розлади сну та порушення слуху, зору, смаку та нюху), у деяких випадках за відсутності факторів ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

при дуже тяжкому перебігу запалення легень, спричиненого пневмококами, левофлоксацин може не викликати оптимального терапевтичного ефекту.
Госпітальні інфекції, спричинені P. aeruginosa, можуть потребувати комбінованої терапії.
Метицилінрезистентний S. aureus. Для метицилінрезистентного S. aureus (MRSA) існує дуже висока імовірність корезистентності до фторхінолонів, у тому числі до левофлоксацину. У зв’язку з цим левофлоксацин не рекомендований для лікування інфекцій, відомим чи підозрюваним збудником яких є MRSA, за винятком випадків, коли результати лабораторних тестів підтвердили чутливість збудника до левофлоксацину (і якщо вважається неможливим застосування зазвичай рекомендованих антибактеріальних засобів для лікування MRSA-інфекцій).
Найчастіше збудником інфекцій сечовивідних шляхів є резистентна до левофлоксацину E. coli, що слід взяти до уваги, призначаючи левофлоксацин пацієнтам із захворюваннями сечовивідних шляхів.
Тендиніт та розриви сухожиль. Тендиніт і розрив сухожилля (зокрема ахіллового сухожилля), іноді двобічний, можуть виникати вже протягом 48 год після початку лікування хінолонами та фторхінолонами і, як повідомлялося, навіть впродовж декількох місяців після припинення лікування у пацієнтів, які отримували добову дозу 1000 мг левофлоксацину. Ризик розвитку тендиніту та розриву сухожилля підвищується у пацієнтів літнього віку (старше 60 років), пацієнтів із порушеннями функції нирок, пацієнтів з трансплантованими цілісними органами, пацієнтів, які отримують добову дозу 1000 мг левофлоксацину, та пацієнтів, які лікувалися одночасно кортикостероїдами. Таким чином, слід уникати одночасного застосування кортикостероїдів. Добову дозу необхідно коригувати для пацієнтів літнього віку, зважаючи на кліренс креатиніну. Необхідно контролювати стан пацієнтів літнього віку, якщо їм призначено левофлоксацин.
При перших ознаках тендиніту (наприклад болючий набряк, запалення) лікування препаратом слід припинити, а також слід розглянути альтернативне лікування. Пошкоджену кінцівку слід лікувати належним чином (наприклад іммобілізація). Кортикостероїди не слід застосовувати у разі виникнення ознак тендинопатії.
Захворювання, спричинені Clostridium difficile. Діарея, особливо тяжка, персистувальна та/або геморагічна, під час або після лікування препаратом може бути симптомом хвороби, спричиненої Clostridium difficile, найтяжчою формою якої є псевдомембранозний коліт. Якщо виникає підозра на псевдомембранозний коліт, слід негайно припинити застосування препарату і без затримки почати підтримувальну терапію, а якщо необхідно — специфічну терапію (наприклад пероральний прийом ванкоміцину). Засоби, що пригнічують моторику кишечнику, протипоказані у цій клінічній ситуації.
Пацієнти, схильні до судом. Хінолони можуть знижувати судомний поріг та провокувати виникнення судом.
Левофлоксацин протипоказаний пацієнтам з епілепсією в анамнезі. Як і інші хінолони, левофлоксацин слід застосовувати з надзвичайною обережністю пацієнтам, схильним до судом, таким як пацієнти з ураженнями ЦНС, при одночасній терапії фенбуфеном та подібними до нього НПЗП або ліками, що підвищують судомну готовність (знижують судомний поріг), такими як теофілін. У разі появи судом лікування левофлоксацином слід припинити.
Пацієнти з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Пацієнти з порушенням активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази схильні до гемолітичних реакцій при лікуванні антибактеріальними засобами групи хінолонів, таким чином, левофлоксацин у них слід застосовувати з обережністю.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки левофлоксацин виділяється переважно нирками, необхідна корекція дози для пацієнтів із порушеною функцією нирок (нирковою недостатністю).
Реакції підвищеної чутливості (гіперчутливості). Левофлоксацин може спричиняти тяжкі реакції підвищеної чутливості (наприклад ангіоневротичний набряк аж до анафілактичного шоку). У цьому випадку пацієнтам слід припинити лікування негайно і звернутися до лікаря.
Тяжкі шкірні побічні реакції. При застосуванні левофлоксацину повідомлялося про тяжкі шкірні реакції, включаючи токсичний епідермальний некроліз (також відомий як синдром Лаєлла), синдром Стівенса — Джонсона та реакції на лікарський засіб з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), які можуть призводити до летального наслідку.
Під час застосування лікарського засобу пацієнтів слід попередити про ознаки тяжких шкірних реакцій і ретельно стежити за їхнім станом.
При появі перших ознак цих реакцій слід негайно припинити прийом левофлоксацину і розглянути альтернативне лікування. Якщо у пацієнта виявлені така серйозна шкірна реакція, як токсичний епідермальний некроліз (також відомий як синдром Лаєлла), синдром Стівенса — Джонсона та реакції на лікарський засіб з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), при застосуванні левофлоксацину, не слід призначати цей лікарський засіб будь-коли в майбутньому.
Дисглікемія. Під час застосування левофлоксацину, як і інших хінолонів, повідомляли про коливання рівнів глюкози у крові, включаючи випадки гіперглікемії та гіпоглікемії, особливо у хворих на цукровий діабет, які отримували поєднану терапію гіпоглікемічними пероральними засобами (наприклад глібенкламідом) або інсуліном. Зафіксовано випадки гіпоглікемічної коми. Рекомендується ретельний нагляд за рівнями глюкози в крові у хворих на цукровий діабет (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Профілактика фотосенсибілізації. Хоча фотосенсибілізація виникає дуже рідко при застосуванні левофлоксацину, з метою її уникнення пацієнтам не рекомендується піддаватися дії сильних сонячних променів чи штучного УФ-випромінювання (наприклад лампи штучного ультрафіолетового випромінювання, солярій) під час прийому левофлоксацину та протягом 48 год після припинення застосування левофлоксацину.
Пацієнти, які отримували антагоністи вітаміну К. Через можливе збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) та/або кровотечі у пацієнтів, які приймають левофлоксацин у поєднанні з антагоністом вітаміну К (наприклад варфарином), необхідно контролювати результати коагуляційних тестів у таких випадках.
Психотичні реакції. Повідомлялося про психотичні реакції у пацієнтів, які приймають хінолони, включаючи левофлоксацин. У рідкісних випадках ці реакції прогресували до суїцидальних думок та самодеструктивної поведінки, іноді після прийому лише однієї дози левофлоксацину. Якщо у пацієнта виникають такі реакції, прийом левофлоксацину слід припинити та вжити відповідних заходів. Рекомендується з обережністю застосовувати левофлоксацин у пацієнтів із психотичними розладами та психотичними захворюваннями в анамнезі.
Подовження інтервалу Q–T. Слід з обережністю ставитися до застосування фторхінолонів, включаючи левофлоксацин, пацієнтам з відомими факторами ризику подовження інтервалу Q–T, такими як:
— вроджений синдром подовження інтервалу Q–T;
— набутий синдром подовження інтервалу Q–T;
— поєднане застосування лікарських засобів, відомих своєю здатністю подовжувати інтервал Q–T (наприклад протиаритмічні засоби класу ІА та ІІІ, трициклічні антидепресанти, макроліди, антипсихотичні лікарські засоби);
— нескоригований електролітний дисбаланс (наприклад гіпокаліємія, гіпомагніємія);
— пацієнти літнього віку і жінки більш чутливі до лікарських засобів, що подовжують інтервал Q–T;
— хвороба серця (наприклад серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія).
Периферична нейропатія. У пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, були зареєстровані випадки сенсорної або сенсомоторної полінейропатії, що призводить до парестезії, гіпестезії, дизестезії або слабкості. У разі виникнення симптомів нейропатії, таких як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, пацієнтам, які лікуються препаратом, необхідно поінформувати свого лікаря, аби запобігти виникненню потенційно незворотного стану.
Гепатобіліарні порушення. Повідомлялося про випадки некротичного гепатиту, аж до печінкової недостатності, що загрожує життю, при застосуванні левофлоксацину, переважно у пацієнтів з тяжкими основними захворюваннями, наприклад сепсисом (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнтам слід порекомендувати припинити лікування та звернутися до лікаря, якщо виникають такі прояви хвороби печінки, як анорексія, жовтяниця, чорна сеча, свербіж чи біль у ділянці живота.
Лабораторні дослідження. У пацієнтів, які отримували левофлоксацин, визначення опіатів у сечі може дати хибнопозитивний результат. Може виникнути необхідність підтвердити позитивні результати аналізу на опіати за допомогою специфічних методів.
Левофлоксацин пригнічує ріст Mycobacterium tuberculosis, і тому може відзначатися хибнонегативний результат при проведенні бактеріологічного дослідження у пацієнтів із туберкульозом.
Аневризма або розшарування аорти. Є дані про підвищений ризик аневризми аорти і розшарування аорти після прийому фторхінолонів, особливо в осіб літнього віку. Тому фторхінолони слід застосовувати тільки після ретельної оцінки користі та ризику, аналізу інших терапевтичних варіантів для пацієнтів з аневризмою аорти у сімейному анамнезі, з діагнозом аневризма аорти та/або розшарування аорти, за наявності інших факторів ризику або умов, що спричиняють аневризму та розшарування аорти (наприклад синдром Марфана, судинний синдром Елерса — Данлоса, артеріїт Такаясу, гігантоклітинний артеріїт, хвороба Бехчета, АГ, атеросклероз). При появі раптового болю у животі, грудях або спині пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря.
Слід уникати застосування левофлоксацину у пацієнтів, які перенесли серйозні побічні реакції у минулому при застосуванні хінолонів або фторхінолонів. Лікування цих пацієнтів левофлоксацином слід починати тільки за відсутності альтернативних варіантів лікування і після ретельної оцінки користі/ризику.
Пролонговані, інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні небажані реакції. У пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від їх віку і наявності факторів ризику, відмічали дуже рідкісні випадки пролонгованих (впродовж кількох місяців або років), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозних небажаних реакцій на лікарський засіб, що впливали на різні системи організму (кістково-м’язову, нервову системи, психіку, органи чуття). Слід порадити пацієнтам негайно припинити застосування левофлоксацину у разі появи перших симптомів будь-якої серйозної небажаної реакції і звернутися до лікаря.
Myasthenia gravis. Фторхінолони, включаючи левофлоксацин, блокують нервово-м’язову передачу і можуть провокувати м’язову слабкість у пацієнтів із міастенією гравіс. При прийомі фторхінолонів у післяреєстраційний період повідомлялося про серйозні побічні реакції, включаючи летальні випадки і необхідність підтримки дихання у пацієнтів із міастенією гравіс. Левофлоксацин не рекомендовано застосовувати у пацієнтів з міастенією гравіс в анамнезі.
Розлади зору. Якщо виявлено порушення зору або інший вплив на очі, слід негайно звернутися до офтальмолога (див. ПОБІЧНА ДІЯ, Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами).
Суперінфекція. При застосуванні левофлоксацину, особливо довготривалому, можливі розвиток опортуністичних інфекцій та ріст резистентних мікроорганізмів. При розвитку вторинної інфекції необхідно вжити відповідних заходів.
Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб містить натрію стеарилфумарат. Слід дотримуватися обережності при застосуванні у пацієнтів, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Через відсутність досліджень на людині і ймовірність ушкодження хінолонами суглобового хряща в організмі, який росте, лікарський засіб не можна призначати у період вагітності або годування грудьми. Якщо під час лікування препаратом настала вагітність, про це слід повідомити лікарю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У деяких пацієнтів лікарський засіб може спричинити головний біль, запаморочення/вертиго, сонливість, безсоння, порушення зору, сплутаність свідомості, тому під час його застосування слід утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.

вплив інших лікарських засобів на левофлоксацин.
Солі заліза, антациди, що містять магній та алюміній, диданозин. Всмоктування левофлоксацину значно зменшується, коли одночасно з ним приймати солі заліза та антациди, що містять магній чи алюміній. Таблетки слід приймати не менш ніж через 2 год після застосування препаратів, що містять дво- або тривалентні катіони, такі як солі заліза або антациди, що містять магній або алюміній. Не виявлено взаємодії з карбонатом кальцію.
Рекомендується не застосовувати препарати, які містять дво- або тривалентні катіони, такі як солі заліза, солі цинку, антациди, що містять магній чи алюміній, або диданозин (це стосується лише лікарських форм диданозину, які містять буферні агенти алюмінію або магнію), протягом 2 год до або після прийому таблеток левофлоксацину (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Сукральфат. Біодоступність левофлоксацину значно знижується при одночасному застосуванні препарату з сукральфатом. Якщо пацієнту необхідно приймати як сукральфат, так і левофлоксацин, краще приймати сукральфат через 2 год після прийому таблеток Левофлоксацин-Астрафарм.
Теофілін, фенбуфен чи подібні НПЗП. Не виявлено фармакокінетичної взаємодії левофлоксацину з теофіліном. Проте можливе суттєве зниження судомного порогу при одночасному застосуванні хінолонів з теофіліном, НПЗП та іншими агентами, які знижують судомний поріг. Концентрація левофлоксацину за наявності фенбуфену була приблизно на 13% вищою, ніж при прийомі лише левофлоксацину.
Пробенецид і циметидин. Пробенецид та циметидин статистично достовірно впливають на виведення левофлоксацину.
Нирковий кліренс левофлоксацину знижується за наявності циметидину на 24%, пробенециду — на 34%. Це пояснюється тим, що обидва препарати здатні блокувати канальцеву секрецію левофлоксацину. Однак у дослідженні статистично значущі кінетичні відмінності не мали клінічної значимості. Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування левофлоксацину з лікарськими засобами, що впливають на канальцеву секрецію, такими як пробенецид та циметидин, особливо пацієнтам з нирковою недостатністю.
Інші препарати. У ході досліджень продемонстровано, що не виявлено клінічно значущого впливу на фармакокінетику левофлоксацину при застосуванні його разом з такими лікарськими засобами: карбонат кальцію, дигоксин, глібенкламід, ранітидин.
Вплив левофлоксацину на інші лікарські засоби
Циклоспорин. T_½ циклоспорину збільшується на 33% при одночасному застосуванні з левофлоксацином.
Антагоністи вітаміну К. При одночасному застосуванні з антагоністами вітаміну К (наприклад варфарином) повідомлялося про підвищення МНВ та/або кровотечі, які можуть бути вираженими. Зважаючи на це, у пацієнтів, які отримують паралельно антагоністи вітаміну К, необхідно здійснювати контроль показників коагуляції.
Лікарські засоби, що подовжують інтервал Q–T. Левофлоксацин, подібно до інших фторхінолонів, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, відомі своєю здатністю подовжувати інтервал Q–T (наприклад протиаритмічні засоби класу ІА та ІІІ, трициклічні антидепресанти та макроліди).
Прийом їжі. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з харчовими продуктами. Таблетки Левофлоксацин-Астрафарм, таким чином, можна приймати незалежно від прийому їжі.

симптоми: запаморочення, порушення свідомості, судомні напади, нудота та ерозія слизових оболонок. Згідно з результатами досліджень при застосуванні доз, вищих за терапевтичні, відмічали подовження інтервалу Q–T.
Лікування: симптоматичне і підтримувальне. Варто передбачити моніторинг ЕКГ, оскільки можлива пролонгація інтервалу Q–T. Левофлоксацин не виводиться ні шляхом гемодіалізу, ні шляхом перитонеального діалізу; специфічного антидоту не існує.

при температурі не вище 25 °С.

Дані Європейського центру з контролю та профілактики захворювань вказують, що в загальній структурі амбулаторної антибіотикотерапії частка фторхінолонів становить більше 10%. Відкриття налідиксової кислоти G. Lesher та співавторами у 1962 р. стало відправною точкою у створенні групи клінічно найбільш затребуваних антибіотиків — фторхінолонів. Левофлоксацин — це представник ІІІ покоління фторхінолонів, який застосовується при широкому переліку показань, причому як амбулаторно, так і в стаціонарних умовах (Синопальников А.И., 2016).

Як діє левофлоксацин

Левофлоксацин — лівообертальний ізомер у складі рацемічної суміші, що відома як офлоксацин та за своєю хімічною природою є гетероциклічним похідним 6-фторхінолон-карбонової кислоти. Препарат чинить високоактивну бактерицидну дію відносно переважної більшості грамнегативних бактерій, окрім псевдомонад. Також препарат виявляє ефект відносно коагулазопозитивних та коагулазонегативних стафілококів; меншою мірою — відносно пневмококів, ентерококів та стрептококів. Дуже цінною властивістю левофлоксацину є його активність відносно внутрішньоклітинних патогенів — мікобактерій, хламідій та мікоплазм. Левофлоксацин застосовується для ерадикації таких респіраторних патогенів, як мораксела, легіонела та гемофільна паличка, а також нозокоміальних штамів (Митрохин С.Д., 2004).
Механізм дії левофлоксацину пов’язаний із пригніченням активності двох ензимів класу топоізомераз — ДНК-гіраза (топоізомераза ІІ) та топоізомераза IV. Перший ензим каталізує процес негативної суперспіралізації (розщеплення) ниток ДНК, а другий відповідає за процеси декатенації (роз’єднання) дочірніх хромосом, отриманих при реплікації. Таким чином, внаслідок інгібування топоізомераз у бактеріальній клітині порушуються процеси зростання та поділу (Синопальников А.И., 2013).
При визначенні чутливості бактерій до антибіотиків застосовується такий показник, як мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК). Для левофлоксацину МПК для більшості чутливих штамів не перевищує 4 мг/мл. Відповідно, високочутливими штамами вважаються ті, для яких МПК левофлоксацину не перевищує 0,02 мг/л, чутливими — МПК 0,1–1 мг/л, помірно чутливими — МПК 1–4 мг/л. Штами розцінюються як помірно стійкі при МПК 4–8 мг/л та як стійкі — при МПК 8–32 мг/л (Митрохин С.Д., 2004).
Перші публікації про досвід клінічного застосування левофлоксацину датуються 1991 р. (Osato K., 1991), а на фармацевтичний ринок Японії він вийшов у 1993 р. Із 1997 р. препарат став широко застосовуватися і в інших країнах. Сьогодні цей антибактеріальний препарат належить до категорії найбільш затребуваних, що підтверджується результатами міжнародних постреєстраційних досліджень (Синопальников А.И., 2013).

Застосування левофлоксацину: клінічні дослідження та практичний досвід

В інструкції МОЗ України зазначено, що левофлоксацин призначається у практиці пульмонолога як основний компонент лікування інфекцій дихальної системи (гострий синусит, хронічний бронхіт у фазі загострення, негоспітальна пневмонія), в урологічній практиці — терапія інфекцій сечового тракту (у тому числі для терапії пієлонефриту), а також при інфекційному ураженні шкіри та м’яких тканин у випадку, якщо встановлено чи припускається, що захворювання викликала чутлива до левофлоксацину мікрофлора.
Левофлоксацин належить до респіраторних фторхінолонів, тобто широко застосовується у схемах лікування захворювань дихальних шляхів інфекційного походження. Одним із аргументів на користь призначення левофлоксацину є те, що він випускається як у формі розчину для в/в інфузій, так і в таблетках для перорального застосування. Левофлоксацин у таблетованій формі може виступати в якості компонента ступеневої терапії (переведення з парентерального шляху введення на таблетки). Ідея ступеневої терапії передбачає застосування одного препарату як для перорального, так і для парентерального шляхів введення. Ідентична біодоступність, фармакокінетика та спектр дії різних форм препарату забезпечують повноцінну ерадикацію збудника та дозволяють уникнути формування резистентності штаму (Кречиков В.А., 2006).
Левофлоксацин може вважатися одним із антибактеріальних препаратів вибору при позалікарняній пневмонії — одному з найбільш поширених гострих інфекційних захворювань. Діюча речовина виявляє високу бактерицидну активність відносно основних збудників позалікарняної пневмонії — S. pneumoniae, M. catarralis, H. influenzae. Вона активна і проти штамів, які демонструють полірезистентність (стійкість до 3 та більше класів антибактеріальних препаратів). Окрім того, пневмонія також може бути викликана атиповими збудниками, у число яких входять Chlamydia spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., які також чутливі до левофлоксацину (Кречиков В.А., 2006).
Американська спілка з інфекційних хвороб та Американська торакальна спілка вже у 2005 р. рекомендували застосовувати левофлоксацин для лікування нозокоміальної (госпітальної) пневмонії, включаючи вентиляторасоційовану пневмонію у відділеннях реанімації та інтенсивної терапії. Відмічається суттєве підвищення терапевтичного ефекту левофлоксацину, якщо комбінувати його з антибактеріальними препаратами інших класів, що пов’язано не тільки з сумарним розширенням спектру дії, а й із синергізмом механізмів їх дії (Синопальников А.И., 2016).
За результатами проспективного когортного дослідження продемонстроване порівняння результатів лікування пневмонії легіонельозної етіології у 130 пацієнтів. При цьому в групі пацієнтів, які отримували левофлоксацин, відмічалася тенденція до скорочення середнього часу перебування в стаціонарі (7,6 доби проти 9,9 доби), а середній час від початку терапії до нормалізації температури тіла був достовірно меншим (48 год проти 77,1 год) (Кречиков В.А., 2006). Окрім того, левофлоксацин рекомендовано застосовувати для лікування пневмонії, викликаної Mycoplasma pneumoniae, у випадках, коли відсутній клінічний ефект на терапію макролідами або бактеріологічно встановлена резистентність до них (Ha S.G., 2018).
Також у рандомізованих клінічних дослідженнях була встановлена перевага ступеневої терапії левофлоксацином над схемами ступеневої терапії цефалоспоринами та комбінаціями препаратів (таких як цефтріаксон + кларитроміцин, цефотаксим + офлоксацин, цефтріаксон + азитроміцин) (Кречиков В.А., 2006).
Хронічний бронхіт у фазі загострення також є показанням до призначення терапії левофлоксацином. Хронічний бронхіт — це захворювання, яке уражує до 13,6% дорослого населення, а його загострення, пов’язані з нетипованими штамами H. influenzae, S. pneumoniae, M. catarralis, призводять до прогресування хвороби. Застосування левофлоксацину при загостренні хронічного бронхіту дозволяє досягти високого клінічного (94,5% позитивних наслідків) та бактеріологічного (ерадикація збудника у 97,4% пацієнтів) результатів. Препарат у таблетованій формі можна приймати раз на добу (доза залежить від типу, тяжкості інфекції та чутливості імовірного збудника), що забезпечує високий рівень комплаєнсу у пацієнтів. Окрім того, левофлоксацин не вступає у взаємодію з теофіліном та іншими призначуваними в пульмонології препаратами, що є ще одним аргументом на його користь (Дворецкий Л.И., 2003).
Таблетований левофлоксацин може застосовуватися для терапії неускладненого пієлонефриту. За даними клінічного дослідження, прийом 750 мг левофлоксацину 1 раз на добу дозволяє досягти швидкого (вже на 2-гу–3-тю добу) покращення стану пацієнта: припиняється біль у поперековій ділянці, нормалізується температура тіла, значно знижується бактеріурія (на 7-му добу терапії спостерігається лише у 2% пацієнтів), лейкоцитурія (вже на 2-гу добу терапії виявляється у 42% пацієнтів) (Аль-Шукри А.С., 2019).
Левофлоксацин в урологічній практиці також застосовується в терапії хронічного бактеріального простатиту — захворювання, яке уражує 10–15% чоловіків та супроводжується копулятивною та фертильною дисфункцією. Це захворювання викликається переважно представниками сімейства грамнегативних бактерій — кишковою паличкою, ентерококами, клебсієлами та протеями, тобто збудниками, відносно яких активні фторхінолони. Після 10-денного курсу лікування таблетками левофлоксацину в дозі 750 мг у 87,5% пацієнтів відмічається виражений клінічний ефект, а бактеріологічна ефективність (ерадикація збудника) досягає 90% (Логвинов Л.А., 2013).
Описаний досвід 5-річного обсерваційного дослідження лікування гострого апендициту із застосуванням левофлоксацину у 530 пацієнтів. Встановлено, що введення ертапенему в/в із подальшим переведенням на левофлоксацин у таблетках може виступати в якості повноцінної альтернативи хірургічному втручанню при неускладненому апендициті. При цьому середня тривалість госпіталізації не відрізняється, але суттєво знижується загальний рівень ускладнень, таких як раньові інфекції, грижі післяопераційного рубця тощо. У групі антибіотикотерапії ризик повторного розвитку гострого апендициту коливається від 34,0% у 2-річній перспективі до 39,1% у 5-річній перспективі (Salminen P., 2018).
Левофлоксацин застосовується у гематологічній практиці: його рекомендовано застосовувати в якості антибіотикопрофілактики під час хіміотерапії у пацієнтів із гострою лімфобластною лейкемією (Wolf J., 2017), симптоматичною мієломою (Drayson M.T., 2019), гострою лейкемією (при підготовці та в процесі трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин) (Alexander S., 2018) та іншими нейтропенічними станами (Carena A.A., 2016). Когортні дослідження демонструють переваги антибіотикопрофілактики, що полягають у зменшенні кількості епізодів фебрильних судом (Drayson M.T., 2019), мінімізації приєднання клостридіальної інфекції, MRSA та потреби у розгорнутій антибіотикотерапії.
Левофлоксацин у таблетках знайшов застосування і в гастроентерологічній практиці. У проспективному когортному дослідженні було встановлено, що включення левофлоксацину до складу квадротерапії (у поєднанні з цефуроксимом, езомепразолом та вісмуту цитратом) дозволяє досягти 85,5% ерадикації H. pylori при виразковій хворобі. Така схема терапії показана для тих хворих, у яких відмічається алергія на пеніцилін (Song Z., 2019). Дослідження, проведене в Мехіко у 2012–2014 рр., дозволило встановити, що левофлоксацин у складі потрійної терапії (поєднано з азитроміцином та пантопразолом) може розцінюватися як терапія першої лінії та характеризується комфортною переносимістю та простим режимом дозування (Ladron-de-Guevara L., 2019).

Левофлоксацин: висновок

Левофлоксацин — препарат, що виявляє бактерицидну активність відносно більшості збудників інфекційних захворювань респіраторного та урологічного профілю, у тому числі й до полірезистентних штамів. Його висока біодоступність при застосуванні всередину та хороша переносимість зумовлюють широке застосування препарату як на амбулаторному етапі, так і в складі ступеневої терапії після в/в введення левофлоксацину в умовах стаціонару. Порівняно з іншими представниками групи фторхінолонів препарат із меншою частотою викликає кардіотоксичні, фототоксичні та нейротоксичні реакції, не взаємодіє з більшістю патогенетичних препаратів, а також характеризується мінімальним ризиком виникнення резистентності.