0
UA | RU

ЕРІДОН® (ERIDON)

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Рисперидон1 мг/мл
№ UA/16894/01/01 від 16.08.2018 до 16.08.2023
За рецептом
таблетки, вкриті плівковою оболонкою 2 мг блістер № 20
таблетки, вкриті плівковою оболонкою 2 мг блістер № 30
РечовинаКількість
Рисперидон2 мг
За рецептом
таблетки, вкриті плівковою оболонкою 4 мг блістер № 30
таблетки, вкриті плівковою оболонкою 4 мг блістер № 60
РечовинаКількість
Рисперидон4 мг
№ UA/17620/01/02 від 30.08.2019 до 30.08.2024
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка

Механізм дії. Рисперидон — це селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він виявляє високу афінність щодо серотонінергічних 5-HT2— і дофамінергічних D2-рецепторів. Рисперидон зв’язується також з α1-адренергічними рецепторами та з меншою афінністю — з H1-гістамінергічними та α2-адренергічними рецепторами.

Рисперидон не виявляє афінності щодо холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним D2-антагоністом, що пов’язують із його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності й меншою мірою індукує каталепсію порівняно з класичними антипсихотичними засобами.

Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну зменшує схильність до екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.

Фармакокінетика. Рисперидон метаболізується до 9-гідроксирисперидону, який чинить подібну до рисперидону фармакологічну дію.

Всмоктування. Після перорального застосування рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі крові у межах 1–2 год, у пацієнтів літнього віку — у межах 2–3 год. Абсолютна біодоступність після перорального застосування рисперидону становить 70% (CV=25%). Відносна біодоступність після перорального застосування рисперидону в таблетках становить 94% (CV=10%) порівняно із застосуванням у формі р-ну. Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна призначати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 66% у швидких метаболізаторів, та 82% — у повільних.

Розподіл. Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу становить 1–2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв’язується з альбумінами та α1-кислотними глікопротеїнами. З білками плазми крові зв’язується 90% рисперидону, при цьому 77% цієї кількості належить 9-гідроксирисперидону.

Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4–5 діб.

Біотрансформація та виведення. Рисперидон метаболізується CYP 2D6 до 9-гідроксирисперидону, який чинить аналогічну до рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію. Цитохром CYP 2D6 піддається генетичному поліморфізму. У швидких метаболізаторів CYP 2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у повільних метаболізаторів рисперидон перетворюється набагато повільніше. Хоча у швидких метаболізаторів концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону нижчі, ніж у повільних метаболізаторів, фармакокінетика рисперидону та 9-гідроксирисперидону у комбінації (тобто активної антипсихотичної фракції) після разової та багаторазових доз у швидких та повільних метаболізаторів цитохрому CYP 2D6 подібна.

Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини вказують на те, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях істотно не інгібує метаболізм лікарських засобів, які метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, включаючи CYP 1А2, CYP 2А6, CYP 2С8/9/10, CYP 2D6, CYP 2Е1, CYP 3А4 та CYP 3А5. Через тиждень після застосування препарату 70% дози виводиться із сечею, 14% — з калом. Концентрація рисперидону і 9-гідроксирисперидону у сечі становить 35–45% прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального застосування у хворих на психоз Т½ становить близько 3 год. Т½ 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 год, а у пацієнтів літнього віку — 34 год.

Лінійність. Концентрація рисперидону у плазмі крові пропорційна до дози препарату в межах терапевтичних доз.

Пацієнти літнього віку та пацієнти із порушеннями функції нирок та печінки. Дослідження одноразового прийому препарату пацієнтами літнього віку продемонструвало, що у таких пацієнтів на 43% вищий рівень концентрації активної антипсихотичної фракції, на 38% довший Т½ та на 30% знижений кліренс активної антипсихотичної фракції.

У дорослих пацієнтів з порушенням функції нирок значення кліренсу активної фракції становило ~48% від такого у дорослих без порушень функції нирок. У дорослих пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок значення кліренсу становило ~31% від такого у дорослих без порушень функції нирок. Т½ активної фракції становив 16,7 год у молодих дорослих пацієнтів, 24,9 год у дорослих із помірним порушенням функції нирок (або довшим у ~1,5 раза за такий у молодих дорослих пацієнтів) та 28,8 год у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (або довшим у ~1,7 раза за такий у молодих дорослих пацієнтів). У пацієнтів із печінковою недостатністю спостерігалися нормальні рівні концентрації рисперидону у плазмі крові, але середнє значення вільної фракції рисперидону у плазмі крові було збільшене на 37,1%.

Після перорального застосування значення кліренсу та Т½ рисперидону та активної антипсихотичної фракції у пацієнтів із помірним та тяжким порушенням функції печінки суттєво не відрізнялися від таких у молодих здорових добровольців.

Діти. Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.

Стать, раса та куріння. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив видимого впливу статі, віку чи звички курити на фармакокінетику рисперидону чи активної антипсихотичної фракції.

Показання ЕРІДОН

– лікування шизофренії та інших психічних розладів, у тому числі підтримувальна терапія, у пацієнтів, у яких виявлена відповідь на терапію, з метою запобігання рецидиву хвороби;

– тимчасове лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах (допоміжна терапія в комбінації з нормотиміками як початкове лікування або як монотерапія на період тривалістю до 12 тиж). Для пацієнтів, у яких не спостерігається відповіді на лікування, слід розглянути інші варіанти лікування, включаючи припинення застосування лікарського засобу Ерідон. Лікування можна продовжувати до 12 тиж, якщо рисперидон не застосовують у комбінації з нормотиміками. Таке подовжене лікування застосовують з метою закріплення відповіді пацієнта. У комбінації з нормотиміками лікування препаратом Ерідон можна припинити швидше, оскільки терапевтична дія нормотиміків у комбінації з рисперидоном проявляється у перші декілька тижнів лікування. Досліджень щодо запобігання рецидивам не проводилося. У зв’язку з особливостями перебігу хвороби та лікарських засобів, що застосовуються для лікування, включаючи Ерідон, слід звертати увагу на виникнення симптомів депресії після появи початкової відповіді на лікування;

– короткочасне (до 12 тиж) лікування вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу при існуванні загрози заподіяння шкоди собі чи іншим та при відсутності відповіді на нефармакологічні методи лікування (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ);

– симптоматичне лікування зухвалих опозиційних розладів або інших розладів соціальної поведінки у дітей, підлітків та дорослих з розумовим розвитком нижче середнього або розумовою відсталістю з проявами деструктивної поведінки (імпульсивність, аутоагресія);

– симптоматичне лікування аутичних розладів у дітей віком від 5 років, у яких симптоми варіюють від гіперактивності до роздратованості (включаючи агресію, завдання собі тілесних ушкоджень, тривожність та патологічні циклічні дії). Лікування слід розпочинати та проводити під наглядом досвідченого лікаря. Застосування лікарських засобів має бути частиною інтегрованого підходу до лікування, включаючи соціальні та психотерапевтичні методи лікування.

Застосування ЕРІДОН

звичайна доза. Ерідон можна застосовувати 1 або 2 рази на добу. Дози вище ніж 8 мг слід розподіляти на 2 прийоми (вранці та ввечері). Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону.

Рекомендується поступове припинення лікування. Після раптового припинення застосування високих доз антипсихотичних препаратів дуже рідко виявляли гострі симптоми відміни, у тому числі нудоту, блювання, підвищене потовиділення, безсоння. Також можуть відмічатися рецидив психотичних симптомів, поява мимовільних рухів (наприклад акатизія, дистонія та дискінезія).

Для досягнення дози 0,25–2,5 мг рекомендується застосовувати рисперидон, р-н оральний.

Шизофренія

Дорослі. Ерідон можна призначати 1 або 2 рази на добу.

Розпочинати прийом слід з 2 мг/добу, на 2-й день дозу можна підвищити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або, за необхідності, продовжувати індивідуальну корекцію дози. Для більшості пацієнтів рекомендована доза становить 4–6 мг/добу. Деяким пацієнтам може бути показане поступове підвищення дози або знижена початкова доза.

Дози, які перевищують 10 мг/добу, не виявили вищої ефективності порівняно з нижчими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. Оскільки безпека доз, що перевищують 16 мг/добу, не вивчалася, такі дози застосовувати не можна.

У разі необхідності додаткової седації можна одночасно застосовувати бензодіазепін.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна підвищити до 1–2 мг 2 рази на добу, підвищуючи на 0,5 мг 2 рази на добу.

Маніакальні епізоди при біполярних розладах

Дорослі та діти віком від 15 років. Рекомендована початкова доза рисперидону — 2 мг 1 раз на добу ввечері. Дозу можна індивідуально підвищити додаванням 1 мг/добу не частіше ніж через кожні 24 год. Рекомендований діапазон доз — 2–6 мг/добу.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні рисперидону необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усього періоду лікування.

Немає даних щодо ефективності рисперидону при лікуванні гострої біполярної манії тривалістю понад 12 тиж. Якщо рисперидон застосовують у комбінації з нормотиміками, терапію можна припинити раніше, оскільки початок ефекту від лікування можна очікувати в перші тижні терапії. Навіть після появи відповіді на лікування слід враховувати можливість повторного виникнення симптомів депресії через особливості перебігу хвороби та побічні реакції лікарських засобів, що застосовувалися для лікування, у тому числі рисперидон.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна підвищити до 1–2 мг 2 рази на добу, підвищуючи на 0,5 мг 2 рази на добу. Оскільки досвід застосування препарату у пацієнтів літнього віку обмежений, рекомендується обережність.

Короткочасна терапія вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу. Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності дозу можна підвищити на 0,25 мг 2 рази на добу не частіше, ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг 2 рази на добу. Однак для деяких пацієнтів ефективну дозу можна підвищити до 1 мг 2 рази на добу. Після досягнення оптимальної дози можна розглянути можливість прийому добової дози 1 раз на добу.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні рисперидону необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усього періоду лікування.

Відміна лікування рисперидоном повинна відбутися не пізніше ніж через 3 міс від початку терапії, терапію можна поновити лише у разі, якщо поведінкові розлади з’являються знову.

Симптоматичне лікування розладів соціальної або агресивної поведінки

Пацієнти з масою тіла ≥50 кг. Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг 1 раз на добу. За необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,5 мг 1 раз на добу не частіше, ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 1 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг 1 раз на добу, тоді як інші можуть потребувати 1,5 мг 1 раз на добу.

Пацієнти з масою тіла <50 кг. Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 1 раз на добу. За необхідності дозу можна коригувати шляхом додавання 0,25 мг 1 раз на добу не частіше, ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 0,5 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше ніж 0,25 мг 1 раз на добу для досягнення позитивного ефекту, тоді як інші можуть потребувати 0,75 мг 1 раз на добу.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування рисперидону необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усього періоду лікування.

Немає досвіду застосування рисперидону для симптоматичного лікування розладів соціальної або агресивної поведінки у дітей віком до 5 років.

Аутизм (діти віком від 5 років). Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді.

Пацієнти з масою тіла <50 кг. Рекомендована початкова доза становить 0,25 мг 1 раз на добу. З 4-го дня дозу можна підвищити на 0,25 мг. Слід підтримувати дозу 0,5 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Підвищення дози на 0,25 мг із інтервалом у 2 тиж можна розглядати лише для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.

Пацієнти з масою тіла ≥50 кг. Рекомендована початкова доза — 0,5 мг 1 раз на добу. З 4-го дня дозу можна підвищити на 0,5 мг. Слід підтримувати дозу 1 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Підвищення дози на 0,5 мг з інтервалом у 2 тиж можна розглядати лише для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.

Дози рисперидону для дітей з аутизмом (доза в мг/добу)

Маса тіла, кг Початкова доза (дні 1–3-й), мг Рекомендована підтримувальна доза (дні 4–14-й+), мг Підвищення дози (у разі необхідності) Діапазон доз
<50 0,25 0,5 +0,25 мг з інтервалом ≥2 тиж <20 кг: 0,5–1,25 мг

≥20 кг: 0,5–2,5 мг*

≥50 0,5 1,0 +0,5 мг з інтервалом ≥2 тиж 1–2,5 мг*

*Пацієнтам з масою тіла >45 кг можуть потребуватися вищі дози; максимальна доза, яка застосовувалася під час клінічних досліджень, становила 3,5 мг/добу.

Рисперидон можна застосовувати 1 або 2 рази на добу.

Пацієнтам, у яких виникає сонливість після прийому препарату, краще застосовувати добову дозу рисперидону перед сном або у 2 прийоми. Відомо, що під час клінічних досліджень близько ⅔ дітей з аутизмом скаржилися на слабкість, особливо протягом початкової фази лікування.

Як тільки досягнута адекватна клінічна відповідь, слід розглянути можливість поступового зниження дози задля досягнення оптимального відношення клінічної ефективності та безпеки.

Інформації, отриманої протягом контрольованих клінічних досліджень, недостатньо для визначення рекомендованої тривалості лікування рисперидоном пацієнтів з аутизмом. Тому досвідчений спеціаліст повинен проводити ретельний моніторинг стану пацієнта.

При виникненні тяжких побічних реакцій (наприклад екстрапірамідних розладів, пізньої дискінезії або неконтрольованого збільшення маси тіла) слід знизити дозу рисперидону або припинити лікування.

Немає досвіду застосування рисперидону для симптоматичного лікування аутизму у дітей віком до 5 років.

Для досягнення дози 0,25–1 мг рекомендується застосовувати рисперидон, р-н оральний.

Р-н оральний

Інструкція для самостійного відкриття флакона та використання піпетки-дозатора

Для відкриття флакона та використання піпетки необхідно виконати такі дії:

1. Флакон має кришечку із захистом від дітей і відкривається у такий спосіб: натиснути на пластикову кришку вниз до упору і повернути проти годинникової стрілки. Зняти кришечку.

2. Витягнути піпетку-дозатор із футляра і вставити її у флакон. Притримуючи нижній обідок піпетки-дозатора, витягнути поршень піпетки-дозатора до відповідної необхідної позначки у мілілітрах або міліграмах.

3. Притримуючи нижній обідок, витягнути піпетку-дозатор із флакона. Вилити вміст піпетки-дозатора в будь-який безалкогольний напій, окрім чаю, шляхом натискання поршня піпетки-дозатора. Закрити флакон і промити піпетку-дозатор водою. Покласти піпетку-дозатор у призначене для неї місце.

4. Звільнити тримач від паперу. Прикріпити тримач до флакона так, щоб язичок був спрямований вниз.

Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок. У пацієнтів із порушеннями функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів зі здоровими нирками. У пацієнтів із порушеннями функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі крові підвищується.

Незалежно від показання, цим пацієнтам призначається половина початкової та підтримувальної дози, титрування дози повинно бути повільнішим.

Рисперидон слід застосовувати з обережністю у даної категорії пацієнтів.

Перехід з терапії іншими антипсихотичними засобами. Якщо це клінічно виправдано, під час терапії препаратом рисперидон рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. При цьому якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі депо, лікування рисперидоном рекомендується розпочати із застосування замість наступної запланованої ін’єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

Діти. Рисперидон застосовують для лікування розладів соціальної або агресивної поведінки, а також аутичних розладів у дітей віком від 5 років; для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах — віком від 15 років.

Протипоказання

гіперчутливість до активного компонента або будь-якої з допоміжних речовин препарату. Деменція та симптоми хвороби Паркінсона (ригідність, брадикінезія та паркінсонічні порушення постави). Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві (окрім симптомів деменції щонайменше два з таких симптомів: паркінсонізм, візуальні галюцинації, хиткість ходи).

Побічна дія

найбільш частими побічними реакціями, про які повідомляється (частота ≥10%), є паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль та безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними побічними реакціями.

Побічні реакції, наведені нижче, включають ті, про які повідомлялося під час клінічних випробувань та в постмаркетинговий період. Частота виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (частоту неможливо встановити з доступних даних).

У кожній групі побічні реакції представлені у порядку зниження ступеня тяжкості.

Інфекції та інвазії: часто — пневмонія, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції вуха, грип; нечасто — інфекції дихальних шляхів, цистит, інфекції ока, тонзиліт, оніхомікоз, запалення підшкірної клітковини, локалізована інфекція, вірусна інфекція, акародерматит; рідко — інфекція.

З боку крові та лімфатичної системи: нечасто — нейтропенія, зменшення кількості лейкоцитів, тромбоцитопенія, анемія, зниження гематокриту, збільшення кількості еозинофілів; рідко — агранулоцитозс.

З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість; рідко — анафілактична реакціяс.

З боку ендокринної системи: часто — гіперпролактинеміяа; рідко — порушення секреції антидіуретичного гормону, наявність глюкози у сечі.

З боку метаболізму та травлення: часто — збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто — цукровий діабетb, гіперглікемія, полідипсія, зменшення маси тіла, анорексія, підвищення рівня ХС; рідко — водна інтоксикаціяс, гіпоглікемія, гіперінсулінеміяс, підвищення рівня ТГ у крові; дуже рідко — діабетичний кетоацидоз.

З боку психіки: дуже часто — безсонняd; часто — розлади сну, ажитація, депресія, тривога; нечасто — манія, сплутаність свідомості, зниження лібідо, знервованість, нічні жахи; рідко — кататонія, сомнамбулізм, розлади харчування, пов’язані зі сном, притуплений афект, аноргазмія.

З боку нервової системи: дуже часто — седація/сонливість, паркінсонізмd, головний біль; часто — акатизіяd, дистоніяd, запаморочення, дискінезіяd, тремор; нечасто — пізня дискінезія, церебральна ішемія, відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, пригнічений рівень свідомості, судомиd, синкопе, психомоторна гіперактивність, розлади рівноваги, порушення координації, постуральне запаморочення, порушення уваги, дизартрія, розлади смакових відчуттів, гіпестезія, парестезія; рідко — злоякісний нейролептичний синдром, цереброваскулярні розлади, діабетична кома, ритмічне похитування голови.

З боку органа зору: часто — розмитість зору, кон’юнктивіт; нечасто — світлобоязнь, сухість очей, збільшення сльозовиділення, почервоніння очей; рідко — глаукома, порушення руху очних яблук, ротаторний ністагм, утворення кірки на краю повіки, інтраопераційний синдром атонічної райдужкис.

З боку органа слуху: нечасто — вертиго, тиніт, біль у вухах.

З боку серцевої діяльності: часто — тахікардія; нечасто — фібриляція передсердь, AV-блокада, порушення провідності серця, подовження інтервалу Q–T на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ, відчуття серцебиття; рідко — синусова аритмія; невідомо — синдром постуральної ортостатичної тахікардії.

З боку судинної системи: часто — АГ; нечасто — артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко — легенева емболія, тромбоз вен.

З боку дихальної системи: часто — диспное, фаринголарингеальний біль, кашель, епістаксис, закладеність носа; нечасто — аспіраційна пневмонія, легеневий застій, погіршення провідності дихальних шляхів, хрипи, свистяче дихання, дисфонія, розлади дихання; рідко — синдром нічного апное, гіпервентиляція.

З боку травної системи: часто — біль у животі, дискомфорт у животі, блювання, нудота, запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, зубний біль; нечасто — нетримання калу, фекалома, гастроентерит, дисфагія, здуття живота; рідко — панкреатит, обструкція ШКТ, набряк язика, хейліт; дуже рідко — непрохідність кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня трансаміназ, підвищення рівня гаммаглутамілтрансферази, підвищення рівня печінкових ферментів; рідко — жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — висип, еритема; нечасто — кропив’янка, свербіж, алопеція, гіперкератоз, екзема, сухість шкіри, зміна кольору шкіри, акне, себорейний дерматит, захворювання шкіри, пошкодження шкіри; рідко — медикаментозний висип, лупа; дуже рідко — ангіоневротичний набряк.

З боку кістково-м’язової системи: часто — м’язові спазми, м’язово-скелетний біль, біль у спині, артралгія; нечасто — підвищення рівня КФК, порушення постави, скутість суглобів, набряк суглобів, м’язова слабкість, біль у шиї; рідко — рабдоміоліз.

З боку сечовидільної системи: часто — нетримання сечі; нечасто — полакіурія, затримка сечі, дизурія.

Вагітність, післяпологовий період та неонатальні стани: дуже рідко — екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни препарату у новонародженихс.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — еректильна дисфункція, порушення еякуляції, аменорея, порушення менструального циклуd, гінекомастія, галакторея, статева дисфункція, біль у молочних залозах, вагінальні виділення; рідко — пріапізмс, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз.

Загальні розлади: часто — набрякd, лихоманка, біль у грудній клітці, астенія, втома, біль; нечасто — набряк обличчя, озноб, підвищення температури тіла, порушення ходи, спрага, дискомфорт у грудях, лихоманка, незвичні відчуття, дискомфорт; рідко — гіпотермія, зниження температури тіла, відчуття холоду у кінцівках, синдром відміни препарату, ущільненняс.

Ушкодження та отруєння: часто — падіння; нечасто — біль після хірургічних втручань.

aГіперпролактинемія у деяких випадках може призводити до гінекомастії, розладів менструального циклу, аменореї, ановуляції, галактореї, порушення здатності до зачаття, зниження лібідо, еректильної дисфункції.

bВідомо, що під час плацебо-контрольованих досліджень повідомлялося про цукровий діабет у 0,18% пацієнтів, які отримували рисперидон, порівняно з 0,11% у групі, де застосовували плацебо. Загальна частота у всіх клінічних випробуваннях становила 0,43% у пацієнтів, які приймали рисперидон.

cНе відзначалося у клінічних дослідженнях рисперидону, однак виявлене протягом постмаркетингового спостереження.

dЕкстрапірамідні розлади включають паркінсонізм (гіперсекреція слини, ригідність м’язів, паркінсонізм, слинотеча, феномен «зубчастого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м’язів, акінезія, ригідність потиличних м’язів, ригідність м’язів, паркінсонічна хода, порушення глабелярного рефлексу, паркінсонічний тремор), акатизію (неспокій, гіперкінезія, синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезію (дискінезія, посмикування м’язів, хореоатетоз, атетоз, міоклонус), дистонію.

Дистонія включає АГ, кривошию, мимовільні м’язові скорочення, міогенні контрактури, блефароспазм, рух очного яблука, параліч язика, тик (у ділянці обличчя), ларингоспазм, міотонію, опістотонус, ротоглотковий спазм, плевротонус, спазм язика, тризм. Включено більший перелік симптомів, що не обов’язково мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає порушення засинання, інтрасомнічний розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк може бути генералізований, периферичний, «точковий».

Побічні реакції паліперидону. Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій цих речовин (включаючи пероральні та ін’єкційні форми випуску) подібні. Додатково до зазначених вище побічних реакцій, при застосуванні паліперидону повідомлялося про синдром постуральної ортостатичної тахікардії, який, імовірно, може спостерігатися і при застосуванні рисперидону.

Побічні реакції, властиві антипсихотичним лікарським засобам

Подовження інтервалу Q–T. Як і при застосуванні інших антипсихотиків, у постмаркетинговий період повідомлялося про подовження інтервалу Q–T при застосуванні рисперидону. Також при застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про інші побічні реакції з боку серця, що подовжують інтервал Q–T, такі як вентрикулярна аритмія, фібриляція шлуночків, вентрикулярна тахікардія, раптова смерть, зупинка серця, torsades de pointes.

Венозна тромбоемболія. Під час застосування антипсихотичних препаратів відмічалися випадки розвитку венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен.

Збільшення маси тіла. Існують дані, що порівняння кількості пацієнтів, які застосовували рисперидон, та пацієнтів, які застосовували плацебо, та маса тіла яких збільшилася на 7% у плацебо-контрольованих дослідженнях тривалістю 6–8 тиж, показали статистично значущу різницю в частоті випадків збільшення маси тіла у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (18%), порівняно з такою у пацієнтів, які застосовували плацебо (9%). У ході плацебо-контрольованих досліджень у дорослих пацієнтів з гострою манією частота збільшення маси тіла на ≥7% була зіставною з такою у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (2,5%), та у групі пацієнтів, які приймали плацебо (2,4%), та була дещо вищою у групі активного контролю (3,5%).

У популяції дітей з порушеннями поведінки протягом довготривалих досліджень маса тіла пацієнтів збільшувалася у середньому на 7,3 кг після 12 міс лікування. Очікуване збільшення маси тіла для дітей з нормальною масою тіла віком 5–12 років — 3–5 кг/рік. Починаючи з 12-річного віку, збільшення маси тіла для дівчат залишається на рівні 3–5 кг/рік, тоді як у хлопців у середньому цей показник 5 кг/рік.

Додаткова інформація щодо особливих категорій пацієнтів. Побічні реакції у пацієнтів літнього віку з деменцією або у дітей, про які повідомлялося з вищою, ніж у категорії дорослих пацієнтів, частотою, описані нижче.

Пацієнти літнього віку з деменцією. Транзиторна ішемічна атака та цереброваскулярні розлади — побічні реакції, про які повідомлялося протягом клінічних досліджень з частотою 1,4 та 1,5% відповідно у пацієнтів літнього віку з деменцією. Окрім цього, про такі побічні реакції повідомлялося з частотою ≥5% у пацієнтів літнього віку з деменцією та з щонайменше удвічі вищою частотою, ніж у інших категорій дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.

Діти. Загалом очікувані побічні реакції у дітей схожі з такими у дорослих щодо частоти виникнення, типу та ступеня тяжкості.

Побічні реакції, що спостерігалися у дітей (віком 5–17 років) із частотою ≥5% та із щонайменше удвічі вищою частотою, ніж у дорослих пацієнтів: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея та енурез.

Вплив тривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання і ріст недостатньо вивчені.

Особливості застосування

пацієнти літнього віку з деменцією. Підвищений рівень летальних випадків. Відомо, що серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися атиповими антипсихотичними препаратами, виявлено підвищений рівень летальності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо в метааналізі досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.

У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням рисперидону у хворих цієї категорії частота летальних випадків становила 4,0% порівняно із 3,1% у групі плацебо. Середній вік пацієнтів, які померли, — 86 років (діапазон — 67–100 років). Специфічний профіль факторів ризику випадків смерті у групі пацієнтів, які приймали рисперидон, не визначений. Причини летальних наслідків були типовими для цієї вікової групи (від 65 років) та включали серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання, пухлини, інфекції (наприклад пневмонія) та цукровий діабет.

Одночасне застосування з фуросемідом. Відомо, що у ході плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищення летальності відмічали при одночасному застосуванні рисперидону з фуросемідом (7,3%; середній вік — 89 років, діапазон — 75–97 років) порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1%; середній вік — 84 роки, діапазон — 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1%; середній вік — 80 років, діапазон — 67–90 років). Підвищення рівня летальності серед пацієнтів, які лікувалися одночасно рисперидоном та фуросемідом, зафіксовано під час двох клінічних досліджень із чотирьох. Серед пацієнтів, які одночасно застосовували рисперидон з іншими діуретиками, підвищеного рівня летальності не виявлено. Патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту не встановлено. Однак слід дотримуватися особливої обережності, призначаючи препарат у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків та користі цієї комбінації або комбінації з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її слід ретельно контролювати у пацієнтів із деменцією.

Цереброваскулярні побічні реакції. Відомо, що у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень серед пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, виявлено вищий рівень цереброваскулярних побічних ефектів (інсульти та транзиторні ішемічні атаки) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; діапазон — 73–97 років).

Комбіновані дані 6 плацебо-контрольованих досліджень за участю пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних розладів (у тому числі тяжких) у 3,3% (33/989) пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, порівняно з 1,2% (8/693) пацієнтів, які застосовували плацебо.

Співвідношення між групами рисперидону та плацебо (відношення ризиків; 95% ДІ) становило 2,96 (1,33; 7,45), у підгрупі пацієнтів із судинною деменцією — 5,26 (1,18; 48,11).

Ризик цереброваскулярних побічних ефектів значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією порівняно з деменцією Альцгеймера. Тому пацієнтам з іншими типами деменції, окрім деменції Альцгеймера, не слід призначати лікування рисперидоном.

Слід ретельно зважити всі ризики та переваги призначення рисперидону пацієнтам літнього віку з деменцією, особливо ризик інсульту.

З особливою обережністю слід призначати рисперидон пацієнтам з деменцією, у яких наявні АГ, захворювання серцево-судинної системи, та пацієнтам із судинною деменцією. Слід проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, про необхідність негайно повідомляти про ознаки можливих серцево-судинних нападів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук або ніг, а також розлади мовлення та зору.

Необхідно невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном.

Діти. Перед призначенням рисперидону дітям слід ретельно зважити співвідношення ризику і користі. Необхідно регулярно ретельно оцінювати потребу у продовженні лікування. Показання «симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки, зухвалих опозиційних розладів та/або інших розладів соціальної поведінки» та «аутичні розлади» досліджувалися лише у дітей віком від 5 років. Тому не слід призначати рисперидон дітям віком до 5 років. Немає досвіду застосування рисперидону у дітей віком до 15 років для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.

Застосування рисперидону асоційоване з незначним збільшенням маси тіла та індексу маси тіла. Перед початком лікування рекомендовано початкове вимірювання маси тіла та регулярний моніторинг маси тіла протягом лікування. Зміни росту у довгострокових відкритих розширених дослідженнях були у межах очікуваних норм відповідно до віку. Вплив довгострокового лікування рисперидоном на статеве дозрівання та ріст не вивчався достатнім чином.

Через потенційний вплив тривалої гіперпролактинемії на ріст та статеве дозрівання у дітей, слід зважити необхідність регулярного клінічного контролю ендокринологічного статусу пацієнта, включаючи вимірювання росту, маси тіла, контроль статевого дозрівання, менструального циклу та інших явищ, залежних від пролактину.

Результати малого постмаркетингового дослідження методом спостереження продемонстрували, що пацієнти віком 8–16 років, які отримували рисперидон, були у середньому на 3,0–4,8 см вищими, ніж ті, хто отримував інші антипсихотичні лікарські засоби. Даних цього дослідження недостатньо для визначення того, чи впливає рисперидон на остаточний ріст у дорослому віці або чи результати вимірювань прямо залежать від впливу рисперидону на ріст кісток, чи саме захворювання має вплив на ріст кісток, чи це є результатом кращого контролю захворювання та як результат — фіксація більшого росту.

Протягом лікування рисперидоном слід регулярно контролювати наявність екстрапірамідних симптомів та інших порушень руху.

Щодо рекомендацій стосовно дозування для дітей див. ЗАСТОСУВАННЯ.

Сонливість. Під час досліджень сонливість часто відмічали у дітей з аутизмом. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Сонливість відмічали переважно на початку лікування, найчастіше впродовж перших 2 тиж лікування, яка самостійно минала, середня тривалість становила 16 днів. Пацієнтам із сонливістю можна розглянути можливість зміни режиму дозування.

Ортостатична гіпотензія. Через α1-літичну активність рисперидону, особливо на початку лікування, може спостерігатися ортостатична артеріальна гіпотензія. У постмаркетинговий період клінічно значуща артеріальна гіпотензія виявлена при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних засобів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід поступово коригувати (див. ЗАСТОСУВАННЯ). При виникненні артеріальної гіпотензії слід розглянути можливість зниження дози.

Подовження інтервалу Q–T. Під час клінічних досліджень подовження інтервалу Q–T не було асоційоване з рисперидоном. У постмаркетинговий період дуже рідко повідомляли про випадки подовження інтервалу Q–T. Слід з обережністю застосовувати рисперидон, як і інші антипсихотичні засоби, у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія) або подовженням інтервалу Q–T у сімейному анамнезі. Також слід бути обережними при одночасному застосуванні рисперидону з препаратами, що подовжують інтервал Q–T.

Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз. Під час застосування антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, відмічали випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. У постмаркетинговий період агранулоцитоз відмічали дуже рідко (<1/10 000 пацієнтів).

За станом пацієнтів зі значним зменшенням кількості лейкоцитів у анамнезі або з медикамент-індукованою лейкопенією/нейтропенією слід ретельно спостерігати протягом перших декількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону при появі ознак значного зменшення кількості лейкоцитів і за відсутності інших причин для такого зниження. За станом пацієнтів із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати щодо виникнення лихоманки та інших ознак інфекції та лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. У разі тяжкої нейтропенії (<1·109/л) лікування рисперидоном слід припинити та моніторувати кількість лейкоцитів до відновлення.

Венозна тромбоемболія. Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, усі можливі фактори її розвитку необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та вжити відповідних превентивних заходів.

Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми. При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відмічалося виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання щодо відміни всіх антипсихотичних препаратів. Слід бути обережними при одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад метилфенідату) та рисперидону, оскільки при корекції дози будь-якого або обох лікарських засобів можуть виникати екстрапірамідні симптоми. Рекомендована поступова відміна лікування психостимуляторами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві. Лікарі повинні зважувати небезпеку та користь при призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі рисперидону пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві. Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. Пацієнти з будь-яким із зазначених вище захворювань можуть мати підвищений ризик розвитку злоякісного нейролептичного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів (наприклад сплутаність свідомості, зниження больової чутливості та нестійкість постави з частими падіннями додатково до екстрапірамідних симптомів).

Злоякісний нейролептичний синдром. При застосуванні класичних нейролептичних лікарських засобів рідко відмічаються випадки виникнення злоякісного нейролептичного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня КФК. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. У разі розвитку нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон.

Гіперглікемія та цукровий діабет. Під час лікування рисперидоном зафіксовано гіперглікемію, цукровий діабет та загострення вже наявного цукрового діабету. Оцінка зв’язку між застосуванням атипових антипсихотиків та відхиленнями рівня глюкози ускладнена через підвищений ризик виникнення цукрового діабету у хворих на шизофренію та підвищення частоти захворюваності на цукровий діабет серед населення взагалі. Таким чином, зв’язок між застосуванням атипових антипсихотичних препаратів та побічними реакціями, пов’язаними з гіперглікемією, до кінця не зрозумілий, хоча епідеміологічні дослідження вказують на підвищений ризик побічних реакцій, пов’язаних з гіперглікемією, у пацієнтів, які лікуються атиповими нейролептиками. Кожного пацієнта, який застосовує атипові антипсихотичні препарати, слід перевіряти на наявність симптомів гіперглікемії та цукрового діабету.

Збільшення маси тіла. При застосуванні рисперидону повідомляли про випадки значного збільшення маси тіла. Рекомендований контроль маси тіла.

Пріапізм. Існує можливість виникнення пріапізму під час лікування рисперидоном унаслідок його α-адренергічної блокувальної дії. Про випадки пріапізму повідомляли у постмаркетинговий період.

Регуляція температури тіла. Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність до зниження основної температури тіла. Рекомендується відповідний догляд за пацієнтами, яким призначено рисперидон, якщо вони будуть піддаватися впливу умов, що можуть спричиняти підвищення основної температури тіла: інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи вплив зневоднення.

Протиблювальний ефект. У доклінічному дослідженні властивостей рисперидону відзначався протиблювальний ефект. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або таких станів, як обструкція кишечнику, синдром Рея та пухлини головного мозку.

Судоми. Слід з обережністю застосовувати рисперидон у пацієнтів із судомами чи іншими станами, які потенційно знижують судомний поріг, в анамнезі.

Інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР). Повідомлялося, що під час операцій з видалення катаракти виявляли ІСАР у пацієнтів, які лікувалися антагоністами a1-адренергічних рецепторів, у тому числі рисперидоном. ІСАР може підвищувати ризик ускладнень операції на оці протягом та після хірургічного втручання. Слід повідомити хірурга-офтальмолога про застосування антипсихотичних лікарських засобів у минулому або в період проведення операції. Потенційні переваги припинення терапії препаратами з a1-блокувальною дією перед операцією не встановлені, слід зважити ризик відміни лікування антипсихотичними засобами.

Порушення функції печінки та нирок. Пацієнтам із порушеннями функції печінки та нирок рекомендується призначати половину початкової та підтримувальної доз (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Гіперпролактинемія. Гіперпролактинемія є частим побічним явищем при лікуванні рисперидоном.

Пацієнтам із наявними побічними явищами, що можуть залежати від рівня пролактину в плазмі крові (наприклад гінекомастія, менструальні розлади, ановуляція, порушення здатності до зачаття, зниження лібідо, еректильна дисфункція та галакторея), рекомендований контроль рівня пролактину. Дослідження на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином. Хоча досі чіткого зв’язку із застосуванням антипсихотичних засобів клінічними та епідеміологічними дослідженнями не встановлено, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рисперидон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із гіперпролактинемією та пролактинзалежними пухлинами, наприклад пролактиномою гіпофіза, або імовірними пролактинзалежними пухлинами, такими як епітеліальні пухлини молочної залози.

Допоміжні речовини. Таблетки, вкриті оболонкою, містять лактозу. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати рисперидон, таблетки, вкриті оболонкою.

Пацієнтам з гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших інгібіторів синтезу простагландинів рисперидон, таблетки, вкриті оболонкою, слід застосовувати з обережністю.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Даних щодо застосування рисперидону у вагітних недостатньо. Хоча під час досліджень на тваринах не виявлено тератогенного впливу, відмічали інші види репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий.

У новонароджених, матері яких застосовували антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) протягом останнього триместру вагітності, існує ризик виникнення зворотних екстрапірамідних симптомів та/або синдрому відміни препарату, які можуть бути різного ступеня тяжкості та тривалості після пологів. Ці симптоми включають ажитацію, незвично підвищений або знижений м’язовий тонус, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Тому за станом новонароджених необхідно ретельно спостерігати. У деяких випадках вони самі зникали через певний проміжок часу, у деяких — були необхідні моніторинг стану немовлят у відділенні інтенсивної терапії або тривала госпіталізація.

Рисперидон не рекомендується застосовувати під час вагітності, окрім випадків життєвої необхідності. Якщо необхідно припинити лікування рисперидоном під час вагітності, не слід робити це раптово.

Період годування грудьми. У ході досліджень на тваринах рисперидон і 9-гідроксирисперидон виділялися у грудне молоко. Є повідомлення, що рисперидон і 9-гідроксирисперидон можуть також виділятися у грудне молоко людини. В окремих випадках 4,3% дози, яку застосовувала мати, у вигляді активної антипсихотичної фракції діючої речовини визначали у грудному молоці. У разі необхідності прийому препарату годування грудьми слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Рисперидон може чинити незначний чи помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами внаслідок потенційного впливу на нервову систему і орган зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У процесі лікування рекомендується утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

фармакодинамічні взаємодії

Лікарські засоби, що подовжують інтервал Q–T. Як і з іншими антипсихотиками, слід дотримуватися обережності при призначенні рисперидону з лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T, наприклад з антиаритмічними препаратами (хінідином, дизопірамідом, прокаїнамідом, пропафеноном, аміодароном, соталолом), трициклічними антидепресантами (амітриптиліном), тетрациклічними антидепресантами (мапролітином), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними препаратами (хініном, мефлохіном) та з препаратами, які спричиняють електролітний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), брадикардію, чи засобами, які пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Даний перелік є орієнтовним та неповним.

Засоби центральної дії та алкоголь. Рисперидон слід з обережністю застосовувати у комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі з алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами, через підвищений ризик седації.

Леводопа та агоністи допаміну. Рисперидон може виявляти антагоністичні ефекти до леводопи та інших антагоністів допаміну. Якщо така комбінація вважається необхідною, особливо у термінальній стадії хвороби Паркінсона, потрібно призначати найнижчі ефективні дози кожного з препаратів.

Лікарські засоби з антигіпертензивним ефектом. У постмаркетинговий період спостерігалися випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних лікарських засобів.

Психостимулятори. Застосування рисперидону в комбінації із психостимуляторами (наприклад метилфенідатом) може спричинити появу екстрапірамідних симптомів після корекції дози одного або обох препаратів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Паліперидон. Одночасне застосування перорального рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону і їх комбінація може призвести до додаткового впливу активної антипсихотичної фракції.

Фармакокінетичні взаємодії Їжа не впливає на абсорбцію рисперидону.

Рисперидон головним чином метаболізується за участю CYP 2D6 і меншою мірою — CYP 3А4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну. Речовини, які модифікують активність CYP 2D6, або потужні інгібітори чи індуктори активності CYP 3А4 та/або P-глікопротеїну можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Потужні інгібітори CYP 2D6. При одночасному застосуванні рисперидону з потужним інгібітором CYP 2D6 може підвищуватися концентрація рисперидону в плазмі крові, але менше, ніж концентрація активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітора CYP 2D6 можуть підвищувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад пароксетину, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори CYP 2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові подібним чином. На початку одночасного застосування, а також у разі відміни застосування пароксетину, хінідину або іншого сильного інгібітора CYP 2D6, особливо у високих дозах, лікар має переглянути дозу рисперидону.

Інгібітори CYP 3А4 та P-глікопротеїну. Одночасне застосування рисперидону з потужними інгібіторами CYP 3А4 та/або Р-глікопротеїну може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. На початку одночасного застосування, а також у разі відміни ітраконазолу або інших потужних інгібіторів CYP 3А4 та/або Р-глікопротеїну лікар має переглянути дозу рисперидону.

Індуктори CYP 3А4 та Р-глікопротеїну. Одночасне застосування рисперидону з потужними індукторами CYP 3А4 та/або Р-глікопротеїну може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. На початку терапії, а також у разі відміни карбамазепіну чи інших сильних індукторів CYP 3А4/Р-глікопротеїну лікар має переглянути дозу рисперидону. Ефект застосування індукторів CYP 3А4 залежить від часу, максимальний вплив може бути досягнутий щонайменше через 2 тиж після початку лікування. Відповідно, після припинення застосування індукція CYP 3А4 може тривати щонайменше 2 тиж.

Лікарські засоби з високим ступенем зв’язування з білками. При застосуванні рисперидону разом з іншими лікарськими засобами, які значною мірою зв’язуються з білками плазми крові, клінічно вираженого витіснення будь-якого препарату з білкової фракції не виявлено. При одночасному застосуванні з таким лікарським засобом слід ознайомитися з його інструкцією для медичного застосування щодо шляхів метаболізму та необхідності в корекції дози.

Діти. Дослідження взаємодії проводилися лише за участю дорослих пацієнтів. Невідомо, чи можуть отримані результати бути застосовані щодо дітей.

Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад метилфенідату) з рисперидоном у дітей не впливало на фармакокінетику та ефективність рисперидону.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику рисперидону

Антибактеріальні лікарські засоби:

· еритроміцин, помірний інгібітор CYP 3А4 та інгібітор Р-глікопротеїну, не змінює фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції;

· рифампіцин, потужний індуктор CYP 3А4 та індуктор Р-глікопротеїну, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Інгібітори холінестерази. Донепезил та галантамін, субстрати CYP 2D6 та CYP 3А4, не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Протиепілептичні лікарські засоби:

· карбамазепін, потужний індуктор CYP 3А4 та індуктор Р-глікопротеїну, продемонстрував вплив на зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. Аналогічний ефект може спостерігатися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами печінкових ферментів CYP 3А4 та Р-глікопротеїну;

· топірамат помірно знижує біодоступність рисперидону та не впливає на біодоступність активної антипсихотичної фракції. Малоймовірно, що ця взаємодія може спричинити клінічно значимий ефект.

Протигрибкові лікарські засоби:

· ітраконазол, потужний інгібітор CYP 3А4 та інгібітор Р-глікопротеїну, у дозі 200 мг/добу підвищує концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові приблизно на 70% при одночасному застосуванні з рисперидоном у дозах 2–8 мг/добу;

· кетоконазол, потужний інгібітор CYP 3А4 та інгібітор Р-глікопротеїну, у дозі 200 мг/добу підвищує концентрацію рисперидону та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону в плазмі крові.

Антипсихотичні лікарські засоби. Фенотіазини можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, але не активної антипсихотичної фракції.

Противірусні лікарські засоби. Інгібітори протеази: дані досліджень відсутні; оскільки ритонавір є потужним інгібітором CYP 3А4 та слабким інгібітором CYP 2D6, ритонавір та інгібітори протеази, підсилені ритонавіром, можуть підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Блокатори β-адренорецепторів. Деякі блокатори β-адренорецепторів можуть підвищити концентрацію рисперидону, проте не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Блокатори кальцієвих каналів. Верапаміл, помірний інгібітор CYP 3А4 та інгібітор Р-глікопротеїну, підвищує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Лікарські засоби для лікування захворювань ШКТ. Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин та ранітидин, слабкі інгібітори CYP 2D6 і CYP 3А4, підвищують біодоступність рисперидону та мінімально впливають на біодоступність активної антипсихотичної фракції.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти:

· флуоксетин, потужний інгібітор CYP 2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі крові, але менше, ніж концентрацію активної антипсихотичної фракції;

· пароксетин, потужний інгібітор CYP 2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі крові, але (у дозі до 20 мг/добу) менше, ніж концентрацію активної антипсихотичної фракції. Проте вищі дози пароксетину можуть підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції;

· трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, але не активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції;

· сертралін, слабкий інгібітор CYP 2D6, та флувоксамін, слабкий інгібітор CYP 3А4, у дозах до 100 мг/добу не спричиняють клінічно важливих змін концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак дози сертраліну або флувоксаміну, що перевищують 100 мг/добу, можуть підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Вплив рисперидону на фармакокінетику інших лікарських засобів

Протиепілептичні лікарські засоби. Рисперидон не чинить клінічно важливого впливу на фармакокінетику вальпроату або топірамату.

Антипсихотичні лікарські засоби. Арипіпразол, субстрат CYP 2D6 та CYP 3А4: пероральні або ін’єкційні лікарські форми рисперидону не впливають на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту дегідроарипіпразолу.

Глікозиди наперстянки. Рисперидон не чинить клінічно важливого впливу на фармакокінетику дигоксину.

Літій. Рисперидон не чинить клінічно важливого впливу на фармакокінетику літію.

Одночасне застосування рисперидону з фуросемідом. Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ щодо підвищення летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією при одночасному застосуванні з фуросемідом.

Передозування

симптоми. Ознаки та симптоми передозування, що спостерігалися, — це відомі побічні реакції препарату, що виявляються в посиленій формі: сонливість і седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні повідомлялося про подовження інтервалу Q–T та судоми. Повідомлялося про torsades de pointes, асоційовану з передозуванням рисперидоном у комбінації з пароксетином. У разі гострого передозування слід розглянути можливість прийому декількох лікарських засобів.

Лікування. Необхідно забезпечити та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної вентиляції та оксигенації. Слід розглянути можливість призначення активованого вугілля разом із проносним засобом не пізніше ніж через 1 год після прийому препарату. Показаний моніторинг серцево-судинної діяльності, що включає безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.

Рисперидон не має специфічного антидоту. Таким чином, слід вживати відповідні підтримувальні заходи. У разі гострого передозування слід проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід усувати за допомогою таких заходів, як в/в вливання та/або симпатоміметичні препарати. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначати антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження до повного одужання пацієнта.

Умови зберігання

таблетки — при температурі не вище 25 °С. Р-н оральний — не потребує особливих умов зберігання. Не заморожувати.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2020

Діагнози, при яких застосовують ЕРІДОН

Атиповий аутизм МКХ F84.1
Біполярний афективний розлад, поточний епізод манії з психотичними симптомами МКХ F31.2
Генералізований тривожний розлад (ГТР) МКХ F41.1
Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії МКХ F23.1
Гострий шизофреноформний психотичний розлад МКХ F23.2
Делірій на тлі деменції МКХ F05.1
Деменція при інших уточнених хворобах, класифікованих в інших рубриках МКХ F02.8
Депресивний епізод тяжкого ступеня з психотичними симптомами МКХ F32.3
Дитячий аутизм (ранній дитячий аутизм) МКХ F84.0
Інші неорганічні психотичні розлади МКХ F28
Кататонічна шизофренія МКХ F20.2
Маревний розлад МКХ F22.0
Органічний галюциноз МКХ F06.0
Органічний емоційний лабільний [астенічний] розлад МКХ F06.6
Органічний маревний (шизофреноподібний) розлад МКХ F06.2
Параноїдна шизофренія МКХ F20.0
Розумова відсталість легкого ступеня із зазначенням про відсутність або слабку вираженість порушення поведінки МКХ F70.0
Розумова відсталість помірна, зі значним порушенням поведінки, що потребує догляду і лікування МКХ F71.1
Шизоафективний розлад, маніакальний тип МКХ F25.0
Шизотипічні розлади МКХ F21
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko