АЙЛІЯ^® (EYLEA)

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу

Затверджено МОЗ Украiни від 2017-10-04 р. № 1214. Р.п. № UA/12600/01/01

Склад

діюча речовина: aflibercept;

1 мл розчину для ін’єкцій містить 40 мг афліберсепту;

допоміжні речовини: полісорбат 20; натрію фосфат одноосновний, моногідрат; натрію фосфат двоосновний, гептагідрат; натрію хлорид; сахароза; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: розчин без видимих часток.

Фармакотерапевтична група

Засоби, які застосовують при розладах судин ока.

Код АТХ

S01L A05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Афліберсепт є рекомбінантним гібридним білком, що складається із частин позаклітинних доменів 1-го та 2-го рецепторів до судинного ендотеліального фактора росту (Vascular Endothelial Growth Factor — VEGF) людини, злитих з Fc-ділянкою людського IgG1.

Афліберсепт виробляється клітинами К1 яєчника китайського хом’ячка за технологією рекомбінантної ДНК.

Афліберсепт діє як розчинний рецептор-пастка, який зв’язує судинний ендотеліальний фактор росту-А (VEGF-А) та плацентарний фактор росту (Placental Growth Factor — PlGF) зі значно вищою спорідненістю, ніж при зв’язуванні з природними рецепторами і, таким чином, може інгібувати зв’язування і активацію цих споріднених VEGF-рецепторів.

Механізм дії. VEGF-A та PlGF є членами VEGF-сімейства ангіогенних факторів, які можуть діяти на ендотеліальні клітини як сильнодіючі мітогенні та хемотакcичні фактори, а також фактори проникності судин. VEGF реалізує свою дію через два тирозинкіназні рецептори VEGFR-1 та VEGFR-2, присутні на поверхні ендотеліальних клітин. PlGF зв’язується лише з VEGFR-1, що також присутній на поверхні лейкоцитів. Надмірна активація цих рецепторів з боку VEGF-A може призвести до патологічної неоваскуляризації та надмірної проникності судин. PlGF може діяти синергічно з VEGF-A у вказаних процесах та сприяти лейкоцитарній інфільтрації і запаленню судин.

Фармакодинамічні ефекти.

Волога вікова макулодистрофія (ВМД).

Волога ВМД характеризується патологічною хоріоїдальною неоваскуляризацією (ХНВ). Просочування крові та рідини, спричинене ХНВ, може спричинити потовщення сітківки або набряк та/або суб-/інтраретинальний крововилив, що призводить до втрати гостроти зору.

У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія^® (по 1 ін’єкції 1 раз на місяць впродовж 3 місяців поспіль з наступним застосуванням препарату 1 раз на 2 місяці), незабаром після початку терапії спостерігали зниження показників товщини сітківки та зменшення середнього розміру ділянки ХНВ, що відповідає результатам, отриманим для ранібізумабу, при його застосуванні в дозі 0,5 мг 1 раз на місяць.

У дослідженні VIEW1 середнє зниження показників товщини сітківки за даними оптичної когерентної томографії (ОКТ) становило на 52-му тижні 130 мікронів у групі, яка отримувала препарат Айлія^® у дозі 2 мг 1 раз на 2 місяці, і 129 мікронів у групі, яка отримувала лікування ранібізумабом у дозі 0,5 мг 1 раз на місяць. У дослідженні VIEW2 на 52-му тижні середні показники зменшення товщини сітківки за даними ОКТ склали, відповідно, 149 і 139 мікронів у групі, яка отримувала лікування препаратом Айлія^® (2 мг через місяць), та у групі, яка отримувала ранібізумаб (0,5 мг щомісячно).

Зменшення розміру ділянки ХНВ та товщини сітківки зазвичай зберігалося впродовж другого року досліджень.

Набряк макули, що розвинувся внаслідок тромбозу центральної вени сітківки (ТЦВС) та тромбозу гілки центральної вени сітківки (ТГЦВС).

При ТЦВС та ТГЦВС розвивається ішемія сітківки, що спричиняє вивільнення VEGF, що в свою чергу порушує стійкість тісних зв’язків та сприяє проліферації ендотеліальних клітин. Активація VEGF асоціюється з руйнацією гемато-ретинального бар’єру, а підвищена проникність судин спричиняє набряк сітківки, стимулює ріст ендотеліальних клітин та неоваскуляризацію.

У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія^® (1 ін’єкція 1 раз на місяць впродовж 6 місяців) спостерігалася стійка, швидка і потужна відповідь за даними морфологічних показників (товщина центральної ділянки сітківки (central retinal thickness — CRT) згідно з результатами ОКТ)). Покращення середніх показників CRT зберігалися до

24-го тижня.

У дослідженнях COPERNICUS і GALILEO (ТЦВС) середнє зниження товщини сітківки порівняно з вихідними показниками за результатом ОКТ на 24-му тижні було значно більшим у пацієнтів, які отримували препарат Айлія® у дозі 2 мг щомісяця порівняно з контрольною групою (–457 мікронів проти –145 мікронів у дослідженні COPERNICUS та –449 мікронів проти –169 мікронів у дослідженні GALILEO).

У дослідженні VIBRANT (ТГЦВС) середнє зниження товщини сітківки порівняно із вихідними показниками за результатами ОКТ на 24-му тижні було значно вищим у пацієнтів, які отримували препарат Айлія^® у дозі 2 мг щомісяця, порівняно із пацієнтами контрольної групи (–280 мікронів проти –128 мікронів). Зменшення товщини сітківки порівняно із вихідними показниками зберігалося до кінця дослідження: 100-й тиждень — у дослідженні COPERNICUS, 76-й тиждень у дослідженні GALILEO та 52-й тиждень у дослідженні VIBRANT.

Діабетичний набряк макули (ДНМ).

Діабетичний макулярний набряк характеризується збільшенням проникності судин та ушкодженням капілярів сітківки, що може призвести до втрати гостроти зору.

У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія^®, невдовзі після початку лікування спостерігали швидку й потужну відповідь з боку морфологічних показників (CRT) згідно з результатами ОКТ. Відмічено статистично значущі середні зміни CRT за період від вихідного рівня до 52-го тижня на користь препарату Айлія^®.

У дослідженні VIVID-DME результати ОКТ показали наступне середнє зменшення товщини сітківки відповідно –192,4 і –66,2 мікрона на 52-му тижні для групи, яка отримувала терапію препаратом Айлія^® (2 мг 1 раз на 8 тижнів), та групи, яка проходила лазерну терапію.

На 52-му тижні у дослідженні VISTA-DME середнє зменшення товщини сітківки за даними ОКТ становило відповідно –183,1 мікрона в групі, яка отримувала Айлія^® (2 мг 1 раз на 8 тижнів), і –73,3 мікрона у групі, яка отримувала лазерну терапію.

Міопічна хоріоїдальна неоваскуляризація (мХНВ).

Міопічна хоріоїдальна неоваскуляризація (міопічна ХНВ) — часта причина втрати зору у дорослих з патологічною міопією. Вона розвивається в процесі гоєння ран після розриву мембрани Бруха і є найбільш небезпечним для якості зору явищем при патологічній міопії.

У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Айлія^® у ході дослідження MYRROR

(1 ін’єкція на початку терапії та додаткові ін’єкції в разі збереження чи рецидивів захворювання), товщина сітківки, виміряна за допомогою ОКТ, знизилась невдовзі після початку лікування разом зі зменшенням середнього розміру уражень, спричинених ХНВ. Середні зміни значень CRT за період починаючи з вихідного рівня до 24 тижня були статистично значущими на користь препарату Айлія^® ( — 79 мікронів і — 4 мікронів в групі, що отримувала терапію препаратом Айлія^® в дозі 2 мг, та в контрольній групі відповідно). Зниження значень товщини сітківки порівняно із вихідним рівнем зберігалися в групі, де застосовувався препарат Айлія^® у дозі 2 мг, до 48-го тижня.

Клінічна ефективність та безпека.

Волога ВМД.

Безпеку та ефективність препарату Айлія^® оцінювали у ході двох рандомізованих, багатоцентрових, подвійних сліпих досліджень з активним контролем у пацієнтів із вологою формою ВМД. Загалом у двох дослідженнях з оцінки ефективності терапії (VIEW 1 і VIEW 2) брали участь 2412 пацієнтів (із них 1817 пацієнтів отримували препарат Айлія^®). У кожному з цих досліджень рандомізація пацієнтів здійснювалася за співвідношенням 1:1:1:1 до 4 груп за режимами лікування:

1. Введення Айлія^® 2 мг кожні 8 тижнів (після 3 первинних ін’єкцій) (Eylea 2Q8).

2. Введення Айлія^® 2 мг кожні 4 тижні (Eylea 2Q4).

3. Введення Айлія^® 0,5 мг кожні 4 тижні (Eylea 0,5Q4).

4. Введення ранібізумабу у дозі 0,5 мг кожні 4 тижні (ranibizumab 0,5Q4).

Вік пацієнтів був у діапазоні від 49 до 99 років, середній вік — 76 років.

Впродовж другого року досліджень пацієнти продовжували отримувати ті ж дози, які були призначені їм при рандомізації, проте зі зміненим режимом дозування, складеним виходячи із результатів дослідження функції зору та об’єктивного дослідження з максимальним протокольним інтервалом між застосуванням доз — 12 тижнів.

В обох дослідженнях первинною кінцевою точкою ефективності була частина пацієнтів у популяції пацієнтів «за протоколом», у яких відзначалося збереження рівня зору (втрата гостроти зору менше 15 літер на 52-ий тиждень порівняно з вихідним рівнем).

У дослідженні VIEW1 на момент 52-го тижня збереження рівня зору відмічалося у 95,1% пацієнтів з групи «Eylea 2Q8» і 94,4% пацієнтів з групи «ranibizumab 0.5Q4». Встановлено, що терапія препаратом Айлія^® не поступається і є клінічно еквівалентною терапії, що застосовувалася у групі «ranibizumab 0,5Q4».

У дослідженні VIEW2 на момент 52-го тижня збереження рівня зору спостерігалося у 95,6% пацієнтів у групі «Eylea 2Q8» та 94,4% пацієнтів із групи «ranibizumab 0,5Q4». Встановлено, що терапія препаратом Айлія^® не поступається і є клінічно еквівалентною терапії, що застосовувалася у групі «ranibizumab 0,5Q4».

На момент 96-го тижня відсоток пацієнтів, у яких зір покращився принаймні на 15 літер порівняно з вихідним рівнем, становив 33,44% у групі «Eylea 2Q8» і 31,60% у групі «ranibizumab 0,5Q4».

Спостерігали зменшення середнього розміру ураження ХНВ в усіх групах обох досліджень.

Протягом другого року досліджень, як правило, відмічалося збереження ефективності до моменту останньої оцінки, що проводилась під час 96 тижня.

Упродовж другого року досліджень щомісячного введення ін’єкцій потребували 2–4% пацієнтів, а третина пацієнтів потребувала введення принаймні 1 ін’єкції з інтервалом у

1 місяць.

Набряк макули, що розвинувся внаслідок ТЦВС.

Безпеку та ефективність препарату Айлія^® вивчали у двох рандомізованих багатоцентрових подвійних маскованих контрольованих дослідженнях у пацієнтів із набряком макули, пов’язаним із тромбозом центральної вени сітківки (ТЦВС). Всього в обох дослідженнях (COPERNICUS та GALILEO) пройшли лікування та оцінку його ефективності 358 пацієнтів (217 — отримували препарат Айлія^®). В обох дослідженнях пацієнтів розподілили у співвідношенні 3:2 (введення препарату Айлія^® 2 мг кожні 4 тижні (2Q4) або імітування ін’єкції в контрольній групі, загальна кількість ін’єкцій — 6)).

Після 6 щомісячних ін’єкцій пацієнти отримували лікування тільки якщо вони відповідали попередньо встановленим критеріям для повторного лікування, окрім осіб із контрольної групи у дослідженні GALILEO, яким продовжували проводити імітацію ін’єкції (від контролю до контролю) до 52-го тижня. Починаючи з цього моменту всім пацієнтам, які відповідали попередньо встановленим критеріям, було запропоновано лікування.

Вік пацієнтів становив від 22 до 89 років, середній — 64 роки.

У обох дослідженнях первинною кінцевою точкою ефективності був відсоток пацієнтів, у яких на момент 24 тижня відмічено покращення показника ГЗММК (гострота зору з максимально можливою корекцією) принаймні на 15 літер порівняно з вихідними значеннями.

Вторинною кінцевою точкою ефективності в обох дослідженнях COPERNICUS і GALILEO була зміна гостроти зору на момент 24-го тижня порівняно з вихідними показниками.

В обох базових дослідженнях максимальне поліпшення гостроти зору досягалося впродовж 3-го місяця з наступною стабілізацією впливу на гостроту зору та товщину центральної ділянки сітківки до 6-го місяця. Статистично значуща відмінність зберігалася до 52-го тижня.

Сприятливий вплив лікування препаратом Айлія^® на зорові функції був аналогічним у підгрупах пацієнтів незалежно від стану перфузії сітківки на вихідному рівні.

Набряк макули, що розвинувся внаслідок ТГЦВС.

Безпеку та ефективність препарату Айлія^® оцінювали в ході рандомізованого багатоцентрового дослідження з подвійним маскуванням та активним контролем у пацієнтів з набряком макули, що розвинувся на фоні ТГЦВС, включаючи геміретинальну оклюзію вен сітківки. Ефективність препарату вивчали у 181 пацієнта, які отримували терапію (91 — препаратом Айлія^®) в рамках дослідження VIBRANT. У ході дослідження пацієнтів рандомізували у співвідношенні 1:1 в групу введення 2 мг препарату Айлія^® протягом кожних 8 тижнів після 6 ініціальних ін’єкцій з частотою 1 раз на місяць або в групу лазерної фотокоагуляції на початку дослідження (контрольна група лазерної терапії). Пацієнти в контрольній групі лазерної терапії могли отримувати додаткову лазерну фотокоагуляцію (так звану «екстрену лазерну терапію»), починаючи з 12-го тижня, за необхідності. Мінімальний інтервал між курсами лазерної фотокоагуляції становив 12 тижнів. Починаючи з 24 тижня, пацієнти з групи лазерної терапії могли, за необхідності, на основі попередньо визначених критеріїв отримувати екстрену терапію препаратом Айлія^® у дозі 2 мг кожні 4 тижні протягом 3 місяців з наступним проведенням інтравітреальних ін’єкцій кожні 8 тижнів.

Вік пацієнтів cтановив від 42 до 94 років, середній вік становив 65 років.

У дослідженні VIBRANT первинною кінцевою точкою ефективності був відсоток пацієнтів, у яких на 24-му тижні відмічено покращення показника ГЗММК (гострота зору з максимально можливою корекцією) принаймні на 15 літер порівняно з вихідними значеннями. На 24-му тижні ефективність терапії за первинною кінцевою точкою у групі, яка отримувала препарат Айлія^®, була вищою за ефективність у групі проведення лазерної терапії.

Зміна гостроти зору на 24-му тижні порівняно із початком дослідження була вторинною змінною ефективності у дослідженні VIBRANT. Різниця ефективності терапії між групами була статистично значимою і свідчила на користь групи введення препарату Айлія^®. Поліпшення зору наставало швидко і досягало максимуму на 3-му місяці з подальшою стабілізацією впливу щодо гостроти зору та товщини центральної ділянки сітківки до 6-го місяця лікування. Вказана ефективність зберігалася до 12-го місяця.

У групі проведення лазерної терапії 67 пацієнтів отримували екстрену терапію препаратом Айлія^®, починаючи з 24-го тижня (активний контроль/група прийому препарату Айлія^® у дозі 2 мг). У цій групі лікування спостерігалося поліпшення гостроти зору на приблизно 5 літер з 24-го до 52-го тижня.

Діабетичний набряк макули.

Безпеку та ефективність препарату Айлія^® вивчали у двох рандомізованих, багатоцентрових, подвійних сліпих дослідженнях з активним контролем у пацієнтів із ДНМ. Оцінка ефективності лікування здійснювалася, виходячи з даних для 862 рандомізованих пацієнтів, які отримали лікування. З них 576 пацієнтів були рандомізовані для введення препарату Айлія^® у двох дослідженнях (VIVID^DME і VISTA^DME). У кожному дослідженні методом рандомізації пацієнти були розподілені у співвідношенні 1:1:1 до однієї із 3 груп лікування:

1) введення препарату Айлія^® по 2 мг кожні 8 тижнів після 5 первинних щомісячних ін’єкцій (Eylea 2Q8);

2) введення препарату Айлія^® по 2 мг кожні 4 тижні (Eylea 2Q4);

3) проведення макулярної лазерної фотокоагуляції (активний контроль).

Починаючи з 24 тижня пацієнти, які відповідали попередньо встановленим межовим параметрам щодо втрати зору, могли отримувати додаткове лікування: пацієнти у групах із застосування Айлія^® могли проходити лазерну терапію, а хворі з груп лазерної терапії — отримувати препарат Айлія^®.

Вік пацієнтів становив від 23 до 87 років, середній вік — 63 роки.

Більшість пацієнтів в обох дослідженнях були хворі на цукровий діабет 2-го типу.

У цих двох дослідженнях первинною кінцевою точкою ефективності була середня зміна показника ГЗММК на 52-му тижні щодо вихідного рівня, згідно з даними шкали ETDRS (шкала для перевірки гостроти зору, яка застосовувалася у дослідженні щодо лікування діабетичної ретинопатії на ранніх стадіях). Показники ефективності, зафіксовані як у групі «Eylea 2Q8», так і в групі «Eylea 2Q4», мали суттєву статистичну значущість і переважали аналогічні показники, отримані у контрольній групі лазерної терапії.

У дослідженнях VIVID^DME та VISTA^DME первинну анти-VEGF-терапію отримали відповідно 36 (9%) і 197 (43%) пацієнтів з періодом відмивки, що становив 3 місяці або більше. Результати лікування у підгрупі пацієнтів, які отримували інгібітор VEGF до участі у дослідженні, були аналогічні результатам, які відмічалися у пацієнтів, які до участі у дослідженні не отримували інгібітори VEGF.

Пацієнти з двобічною формою захворювання могли отримувати анти-VEGF-терапію другого ока, якщо це було визнане за необхідне лікарем. У дослідженні VISTA^DME 198 (65%) пацієнтів із групи лікування препаратом Айлія^® отримували ін’єкції Айлія^® в обидва ока; у дослідженні VIVID^DME у 70 (26%) пацієнтів із групи лікування препаратом Айлія^® анти-VEGF-терапія двох очей різнилася між собою.

Міопічна хоріоїдальна неоваскуляризація (мХНВ).

Безпека та ефективність препарату Айлія^® оцінювалися у ході рандомізованого багатоцентрового дослідження з подвійним маскуванням та імітуванням ін’єкції в контрольній групі, що проводилось за участі пацієнтів з країн Азії, хворих на міопічну ХНВ, які раніше не отримували лікування. Пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 3:1 до груп, де їм виконували інтравітреальну ін’єкцію препарату Айлія^® в дозі 2 мг або імітацію ін’єкції; втручання проводили одноразово на початку дослідження та додатково 1 раз на місяць в разі збереження або рецидивів захворювання протягом періоду до 24 тижня, коли здійснювалась оцінка первинної кінцевої точки дослідження. На 24-му тижні пацієнти, які спочатку були рандомізовані до групи імітації ін’єкції, могли отримати першу дозу препарату Айлія^®. Після цього пацієнтам в обох групах могли бути призначені додаткові ін’єкції в разі збереження захворювання чи його рецидиву.

Загалом 121 пацієнт отримав лікування з можливістю оцінити його ефективність

(90 пацієнтів отримували терапію препаратом Айлія^®). Усі пацієнти були віком від 27 до 83 років; середній вік становив 58 років.

Станом на 24 тиждень, якщо порівнювати з вихідним рівнем, у терапевтичних групах спостерігалися статистично значущі відмінності на користь препарату Айлія^® щодо первинної кінцевої точки (ГЗММК) та підтверджуючої вторинної кінцевої точки ефективності (частина пацієнтів з покращенням ГЗММК на 15 літер). Такі відмінності стосовно обох кінцевих точок зберігалися до 48-го тижня.

Доклінічні дослідження.

У ході доклінічних досліджень з вивчення токсичності застосування багаторазових доз небажані ефекти відмічали тільки при системній експозиції, яка вважається суттєво більшою за максимальну експозицію у людини після інтравітреального введення препарату у клінічно рекомендованій дозі, що вказує на невелике значення для клінічного застосування.

Дослідження щодо мутагенного або канцерогенного потенціалу афліберсепту не проводилися.

Фармакокінетика.

Препарат Айлія^® вводять безпосередньо у склисте тіло для реалізації місцевої дії в оці.

Всмоктування/розподіл.

Афліберсепт після його інтравітреального введення всмоктується з ока до системного кровотоку повільно, основна кількість його знаходиться в системному кровотоці у вигляді неактивного стабільного комплексу з VEGF; проте лише «вільний афліберсепт» здатний зв’язувати ендогенний VEGF.

Під час додаткового дослідження фармакокінетичних властивостей у 6 пацієнтів із неоваскулярною (вологою) ВМД із частим забором зразків відмічено низькі максимальні концентрації вільного афліберсепту в плазмі крові (системні С_max), що становили в середньому близько 0,02 мкг/мл (діапазон від 0 до 0,054) протягом 1–3 діб після інтравітреальної ін’єкції 2 мг афліберсепту й зовсім не були виявлені майже в усіх пацієнтів через два тижні після ін’єкції. Таким чином, афліберсепт не накопичується в плазмі крові при інтравітреальному введенні 1 раз на 4 тижні.

Середня максимальна концентрація у плазмі крові вільного афліберсепту становить близько від 50 до 500 разів нижче концентрації афліберсепту, необхідної для інгібування на 50% біологічної активності системного VEGF на моделях тварин. У тварин спостерігали зміни артеріального тиску після досягнення рівня циркулюючого вільного афліберсепту близько 10 мкг/мл. Показники артеріального тиску поверталися до вихідних значень, коли рівень знижувався нижче близько 1 мкг/мл. У дослідженні на здорових добровольцях було встановлено, що після інтравітреального введення 2 мг афліберсепту пацієнтам, середня максимальна концентрація у плазмі крові вільного афліберсепту більш ніж у 100 разів нижче концентрації, необхідної для половини максимального зв’язування системного VEGF (2,91 мкг/мл). Тому системні фармакодинамічні ефекти, такі як зміни артеріального тиску, малоймовірні.

У фармакокінетичних піддослідженнях у пацієнтів із ТЦВС, ТГЦВС або ДНМ середнє значення C_max вільного афліберсепту у плазмі крові становило 0,03–0,05 мкг/мл, а окремі значення не перевищували 0,14 мкг/мл. Таким чином, плазмові концентрації вільного афліберсепту знижувалися до зазначених величин або були близькі до нижньої межі кількісного визначення протягом одного тижня; концентрації, що не піддаються виявленню, досягалися у всіх пацієнтів після 4 тижнів перед наступним введенням препарату.

Виведення.

Дослідження метаболізму лікарського засобу Айлія^® не проводились у зв’язку з тим, що цей препарат є протеїновмісним (препаратом на основі протеїну). Вільний афліберсепт зв’язується з VEGF із утворенням стабільного, інертного комплексу. Як і у випадку з іншими великими білками, як вільний, так і зв’язаний афліберсепт, як очікується, виводиться шляхом протеолітичного катаболізму.

Порушення функції нирок.

Не було проведено спеціальних досліджень препарату Айлія^® у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Фармакокінетичний аналіз пацієнтів у дослідженні VIEW 2, серед яких 40% мали ниркову недостатність (легкого ступеня тяжкості — 24%, середнього — 15% та тяжкого — 1%), не виявив різниці у показниках концентрації діючої речовини у плазмі крові після інтравітреального застосування з частотою 1 раз на 4 тижні або 1 раз на 8 тижнів.

Схожі результати спостерігалися у рамках дослідження GALILEO при призначенні препарату Айлія^® за показанням ТЦВС, у дослідженні VIVID^DME при призначенні препарату Айлія^® за показанням діабетичний набряк макули (ДНМ) та у дослідженні MYRROR при призначенні препарату Айлія® за показанням міопічна ХНВ.

Клінічні характеристики

Показання

Препарат Айлія^® показаний дорослим пацієнтам для лікування:

• неоваскулярної (вологої) вікової макулодистрофії (ВМД) (див. розділ «Фармакодинаміка»);
• порушень зору через набряк макули, що розвинувся внаслідок тромбозу вен сітківки (тромбозу гілки центральної вени сітківки (ТГЦВС) або тромбозу центральної вени сітківки (ТЦВС)) (див. розділ «Фармакодинаміка»);
• порушень зору внаслідок діабетичного набряку макули (ДНМ) (див. розділ «Фармакодинаміка»);
• порушень зору внаслідок міопічної хоріоїдальної неоваскуляризації (мХНВ) (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Протипоказання

• Підвищена чутливість до діючої речовини афліберсепту або до будь-якої з допоміжних речовин.
• Активна або підозрювана окулярна чи періокулярна інфекція.
• Активне тяжке запалення інтраокулярних структур.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Не проводилось досліджень із взаємодії з іншими лікарськими засобами. Супутнє застосування фотодинамічної терапії з використанням вертепорфіну разом із введенням препарату Айлія^® не вивчалося, отже немає даних про профіль безпеки супутнього застосування вказаних методів лікування.

Особливості застосування

Реакції, пов’язані з інтравітреальними ін’єкціями.

Інтравітреальні ін’єкції, в тому числі із застосуванням препарату Айлія^®, асоціюються з розвитком ендофтальміту, внутрішньоочним запаленням, регматогенним відшаруванням сітківки, розривом сітківки та ятрогенною травматичною катарактою (див. розділ «Побічні реакції). Ін’єкцію препарату Айлія^® слід завжди проводити в належних асептичних умовах. Крім того, потрібно спостерігати за станом пацієнта протягом 1 тижня після ін’єкції для своєчасного лікування можливого інфекційного ускладнення. Пацієнтів потрібно попередити, що в разі виникнення в них будь-яких симптомів, що припускають наявність ендофтальміту або інших вищезазначених станів, вони повинні негайно повідомити про це лікаря.

Підвищення внутрішньоочного тиску може виникнути протягом 60 хвилин після проведення інтравітреальної ін’єкції, в тому числі при застосуванні препарату Айлія^® (див. розділ «Побічні реакції»). Слід з особливою обережністю застосовувати препарат пацієнтам із глаукомою, що тяжко контролюється (не вводити препарат Айлія^® при внутрішньоочному тиску ≥ 30 мм. рт. ст). У всіх випадках необхідно ретельно стежити як за внутрішньоочним тиском, так і за кровопостачанням диска зорового нерва та вживати відповідних заходів при виявленні патологічних відхилень.

Імуногенність.

Оскільки препарат є лікувальним протеїном, при застосуванні препарату Айлія^® можливі прояви імуногенності (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про всі ознаки або симптоми внутрішньоочного запалення, такі як біль, фотофобія або почервоніння, що можуть бути клінічними проявами підвищеної чутливості.

Системні ефекти.

Після інтравітреальної ін’єкції інгібіторів VEGF відмічались системні небажані явища, в тому числі позаочні крововиливи та артеріальні тромбоемболічні ускладнення. Виходячи з теоретичних припущень, існує ризик, що такі явища можуть бути пов’язані з пригніченням VEGF. Дані про безпеку лікування хворих з ТЦВС, ТГЦВС, ДНМ або міопічною ХНВ з інсультом, транзиторними ішемічними атаками або інфарктом міокарда в анамнезі впродовж останніх 6 місяців обмежені. Слід дотримуватися обережності при лікуванні таких пацієнтів.

Інші впливи.

Як і при застосуванні інших інтравітреальних інгібіторів VEGF для лікування ВМД, ТЦВС, ТГЦВС, ДНМ та міопічної ХНВ, слід враховувати таке.

• Системне вивчення безпеки та ефективності застосування препарату Айлія^® одночасно на обох очах не проводилось (див. розділ «Фармакокінетика»). При проведенні одночасного лікування обох очей можливе збільшення системного впливу, що підвищує ризик системних побічних ефектів.
• Одночасне застосування з іншими анти-VEGF-препаратами.

Відсутні дані щодо одночасного застосування препарату Айлія^® з іншими анти-VEGF-препаратами (системними або офтальмологічними).

• Фактори ризику, пов’язані з утворенням розриву пігментного епітелію сітківки після застосування інгібіторів VEGF для лікування вологої ВМД, включають велике за площею та/або високе відшарування пігментного епітелію сітківки. У пацієнтів зі згаданими факторами ризику стосовно розриву пігментного епітелію сітківки терапію препаратом Айлія^® слід починати з обережністю
• У пацієнтів з регматогенним відшаруванням сітківки або розривами сітківки 3 чи 4 ступеня лікування препаратом слід припинити.
• При розриві сітківки необхідно відкласти введення препарату й продовжити лікування тільки після загоєння ушкодження.
• Застосування препарату відкладають, а лікування продовжують не раніше встановленого за графіком наступного строку у випадку:
• зниження гостроти зору з максимальною корекцією на ≥30 літер порівняно з останніми показниками перевірки гостроти зору;
• субретинального крововиливу, що розповсюджується на центральну ямку сітківки, або якщо ділянка крововиливу ≥50% загальної зони ураження.
• У випадку внутрішньоочної операції застосування препарату припиняють протягом 28 днів до або після запланованої чи проведеної операції.
• Препарат Айлія^® не повинен застосовуватися у період вагітності за винятком випадків, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Жінкам репродуктивного віку необхідно використовувати ефективні засоби контрацепції в ході терапії препаратом і впродовж не менше 3 місяців після останньої інтравітреальної ін’єкції афліберсепту (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Існує обмежений досвід у лікуванні пацієнтів із ішемічним ТЦВС та ТГЦВС. Пацієнтам із клінічними ознаками необоротної ішемічної втрати функції зору лікування не рекомендується.

Популяційні групи з обмеженою кількістю даних.

Існує обмежений досвід у лікуванні пацієнтів з ДНМ внаслідок цукрового діабету 1-го типу; у пацієнтів, хворих на діабет з HbA1c більше 12% або з проліферативною діабетичною ретинопатією.

Препарат Айлія^® не досліджували у хворих з активними системними інфекціями або у пацієнтів із такими захворюваннями обох очей як відшарування або розрив сітківки. Також відсутній досвід лікування препаратом Айлія^® хворих на цукровий діабет із супутньою неконтрольованою артеріальною гіпертензією. При лікуванні таких хворих лікар має зважати на вказану вище інформацію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Жінки дітородного віку. Жінкам дітородного віку необхідно використовувати ефективні засоби контрацепції в ході терапії препаратом і впродовж не менше 3 місяців після останньої інтравітреальної ін’єкції афліберсепту (див. розділ «Особливості застосування»).

Вагітність. Дані про застосування афліберсепту у вагітних жінок відсутні.

Дослідження на тваринах показали ембріофетальну токсичність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Незважаючи на те, що системний вплив після внутрішньоочного введення є надзвичайно низьким, не рекомендується застосування препарату Айлія^® у період вагітності, за винятком випадків, коли потенційна користь для матері перевищує ризик для плода.

Жінки, які годують груддю. Невідомо, чи виділяється афліберсепт із грудним молоком, отже, не можна виключити можливі ризики для немовлят, яких годують груддю. Таким чином, не рекомендується введення Айлія^® під час годування груддю. Слід прийняти рішення про припинення годування груддю або утримуватися від терапії препаратом Айлія^® враховуючи співвідношення користі від грудного вигодовування для дитини та користі від лікування для матері.

Фертильність. Результати досліджень на тваринах при системному застосуванні високих доз препарату показали, що афліберсепт може мати шкідливий вплив на фертильність чоловіків та жінок (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Не слід очікувати на вказаний ефект після внутрішньоочного введення, оскільки в цьому випадку системний вплив є надзвичайно низьким.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Ін’єкції препарату Айлія^® спричиняють незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами через можливі тимчасові зорові розлади асоційовані з ін’єкцією або офтальмологічним дослідженням. Не рекомендовано керувати автотранспортним засобом або працювати з механізмами, доки зорові функції не відновляться у значному ступені.

Спосіб застосування та дози

Препарат Айлія^® застосовувати тільки у вигляді інтравітреальних ін’єкцій (ін’єкції у склисте тіло).

Ін’єкції виконує кваліфікований лікар, який має досвід виконання інтравітреальних ін’єкцій.

Дозування.

Волога вікова макулодистрофія (ВМД).

Рекомендована доза препарату Айлія^® становить 2 мг (50 мікролітрів). Лікування препаратом Айлія^® слід розпочинати з 1 ін’єкції 1 раз на місяць впродовж перших 3 місяців з подальшим застосуванням 1 ін’єкції 1 раз на 2 місяці. Немає потреби у моніторингу в період між проведенням ін’єкцій.

Після перших 12 місяців лікування препаратом Айлія^® на підставі результатів дослідження функції зору та/або об’єктивного дослідження інтервал між проведенням ін’єкцій може бути подовжений. У цьому випадку графік офтальмологічних обстежень повинен визначатися особистим лікарем і може бути частішим, ніж графік ін’єкцій.

Набряк макули, що розвинувся внаслідок тромбозу вен сітківки (ТЦВС або ТГЦВС).

Рекомендована доза препарату Айлія^® становить 2 мг афліберсепту (50 мікролітрів). Після першої ін’єкції лікування проводити 1 раз на місяць. Інтервал між застосуванням 2 доз повинен становити щонайменше 1 місяць.

Терапію препаратом Айлія^® слід припинити, якщо в ході лікування відсутні поліпшення функції зору та отримано відповідні результати об’єктивного дослідження.

Терапія у режимі 1 раз на місяць триває до досягнення максимальної гостроти зору і/або зникнення ознак активності захворювання. Може виникнути необхідність у введенні 3 або більше послідовних ін’єкцій з частотою 1 раз на місяць.

За потреби можна продовжити лікування, поступово збільшуючи інтервали між введенням препарату Айлія^® для підтримання стабільних показників функції зору та відповідних результатів об’єктивного дослідження, однак наявних даних недостатньо для встановлення тривалості цих інтервалів.

При погіршенні функції зору та відповідних результатів об’єктивного дослідження інтервал у прийомі препарату слід відповідним чином зменшити.

Лікар має визначати схему моніторингу та лікування, базуючись на даних клінічної відповіді кожного окремого пацієнта.

Моніторинг активності захворювання може включати клінічне обстеження, функціональні тести або контроль за допомогою методів візуалізації (наприклад, ОКТ або флуоресцентна ангіографія).

Діабетичний набряк макули.

Рекомендована доза препарату Айлія^® становить 2 мг афліберсепту, що еквівалентно

50 мікролітрам. Лікування препаратом Айлія^® розпочинати з введення по 1 ін’єкції 1 раз на місяць впродовж 5 місяців поспіль, після чого застосовувати по 1 ін’єкції 1 раз на 2 місяці. Немає потреби в моніторингу у період між проведенням ін’єкцій.

Через 12 місяців від початку лікування препаратом Айлія^® можна подовжити інтервали між ін’єкціями, виходячи з показників функції зору та/або об’єктивного дослідження. Графік здійснення моніторингу стану пацієнта визначає особистий лікар.

Якщо показники функції зору та результати об’єктивного дослідження свідчать про відсутність користі для пацієнта від продовження лікування, препарат Айлія^® слід відмінити.

Міопічна хоріоїдальна неоваскуляризація.

Рекомендована доза препарату Айлія® — одноразова інтравітреальна ін’єкція 2 мг афліберсепту, що еквівалентно 50 мікролітрам.

Якщо візуальні та/або анатомічні наслідки свідчать, що захворювання зберігається, може бути введена додаткова доза. Рецидиви лікуються як нові прояви захворювання.

Графік проведення моніторингу визначає лікар.

Інтервал між введенням двох доз повинен становити не менше одного місяця.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю.

Не було проведено спеціальних клінічних досліджень щодо застосування Айлія^® пацієнтами з печінковою/нирковою недостатністю. Згідно з наявними даними немає потреби змінювати дозування препарату Айлія^® таким пацієнтам (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Застосування пацієнтам літнього віку.

Застосування препарату у пацієнтів літнього віку не потребує особливих заходів безпеки. Досвід застосування препарату у пацієнтів віком понад 75 років з ДНМ обмежений.

Інструкція з використання.

Інтравітреальні ін’єкції виконуються кваліфікованим лікарем, який має досвід проведення інтравітреальних ін’єкцій, згідно з медичними стандартами і відповідними рекомендаціями. Загалом мають бути забезпечені відповідне знеболення та асептична обробка місця ін’єкції із застосуванням антисептичних речовин широкого спектра дії для місцевого застосування (наприклад, обробка повідон-йодом шкіри навколо очей, повіки та поверхні ока).

Рекомендується також здійснювати передопераційну дезінфекцію рук, використовувати стерильні рукавички, серветки та розширювач повік (або еквівалентний пристрій).

Голку для ін’єкцій вводити у порожнину склистого тіла на відстані 3,5–4,0 мм від лімба, уникаючи горизонтальної меридіани та спрямовуючи її до центру очного яблука. Після цього вводити препарат Айлія^® в об’ємі 0,05 мл. Наступні ін’єкції слід проводити в інші ділянки склери.

Одразу після проведення інтравітреальної ін’єкції слід спостерігати за рівнем внутрішньоочного тиску пацієнта з метою діагностики його підвищення. Відповідні моніторингові заходи можуть включати перевірку кровопостачання диска зорового нерва або очну тонометрію. При необхідності можливий стерильний парацентез.

Після проведення інтравітреальної ін’єкції пацієнтів слід попередити, що при виникненні будь-яких симптомів можливого ендофтальміту (біль в очах, почервоніння очей, світлобоязнь, зниження гостроти зору) вони повинні негайно повідомити про це лікаря.

Вміст кожного попередньо заповненого шприца або флакона використовують для лікування тільки одного ока.

Попередньо заповнені шприци/флакони містять більший об’єм, ніж становить рекомендована доза — 2 мг афліберсепту. Об’єм, що екстрагується, попередньо заповненого шприца (90 мікролітрів)/флакона (100 мікролітрів) повністю на застосовується. Надлишковий об’єм препарату має бути вилучений перед проведенням ін’єкції.

При введенні всього об’єму попередньо заповненого шприца/флакона можливе передозування. Видалення пухирців повітря та надлишків препарату проводити шляхом повільного натискання на поршень, доки верхівка поршня не досягне чорної позначки шкали дозування на корпусі шприца (дорівнює 50 мікролітрам, тобто 2 мг афліберсепту).

Після ін’єкції будь-які невикористані залишки препарату слід утилізувати.

Попередньо заповнені шприці/флакони призначені тільки для одноразового використання.

Не можна відкривати стерильний попередньо заповнений блістер поза медичним закладом.

Оскільки в одному попередньо заповненому шприці/флаконі міститься більший об’єм — 90/100 мікролітрів, ніж становить рекомендована доза (50 мікролітрів), частина вмісту попередньо заповненого шприца/флакона має бути вилучена перед застосуванням.

Перед введенням препарату потрібно провести візуальну перевірку розчину на наявність будь-яких сторонніх часточок та/або змін кольору або будь-яких змін зовнішнього вигляду. При виявленні в розчині згаданих відхилень такий розчин не застосовувати.

Для виконання інтравітреальних ін’єкцій використовувати голку 30 G х ½ дюйма.

Попередньо заповнені шприци:

1. Після приготування до проведення ін’єкції відкрити упаковку препарату Айлія® та зняти стерильну блістерну упаковку. Обережно відкрити блістерну упаковку, щоб не порушити стерильність її вмісту. Тримати шприц у стерильній кюветі до його використання. 2. Із забезпеченням належних асептичних умов вийняти шприц зі стерильної блістерної упаковки.
3. Щоб зняти захисну кришку, потрібно тримати шприц однією рукою, а великим та вказівним пальцями іншої руки необхідно взятися за ковпачок і відламати його. Увага: відламати (не згинати й не крутити) ковпачок (рис.1).	Рис. 1
4. Для того, щоб не порушити стерильність препарату, не потрібно відтягувати поршень шприца назад. 5. Із забезпеченням належних асептичних умов щільно прикрутити голку для ін’єкцій до наконечника шприца з адаптером Люера (рис.2).	Рис. 2
6. Тримаючи шприц у положенні догори голкою, необхідно перевірити його вміст на наявність пухирців повітря. При їх виявленні обережно постукати пальцем по шприцу, доки пухирці не піднімуться нагору (рис.3). 7. Для вилучення всіх пухирців з повітрям та надлишків препарату повільно натиснути на поршень, доки верхівка поршня не досягне чорної позначки на корпусі шприца, яка дорівнює 50 мікролітрам (рис.4).	Рис.3
Рис.4 Рис. 5
8. Попередньо заповнений шприц призначений тільки для одноразового використання. Будь-які невикористані залишки препарату або матеріали підлягають утилізації згідно з місцевими вимогами.

Флакони

1. Зняти захисну пластикову кришку (рис. 6) та продезінфікувати зовнішню поверхню гумової пробки флакона.

Рис. 6

2. Приєднати фільтрувальну голку 18 G 5 мікрон, що додається в упаковці, до стерильного шприца об’ємом 1 мл з адаптером Люера (рис.7). 3. Вводити фільтрувальну голку в центр гумової пробки флакона, доки вона повністю не увійде до флакону, а кінчик не досягне дна флакону.	Рис. 7
4. Із забезпеченням належних асептичних умов вибрати весь вміст препарату Айлія® з флакона у шприц, тримаючи флакон у вертикальному положенні і трохи нахиливши вбік, щоб полегшити повне видалення препарату з флакона. Щоб стримати надходження повітря необхідно забезпечити занурення скісного краю фільтрувальної голки в рідину. Продовжувати нахиляти флакон під час відбору препарату, утримуючи скіс фільтрувальної голки зануреним у рідину (рис. 8–9). Рис. 8 Рис. 9
5. Необхідно переконатися, що шток поршня був достатньо відтягнутий під час вилучення розчину з флакона, щоб повністю спорожнити фільтрувальну голку. 6. Зняти фільтрувальну голку та належним чином утилізувати її. Увага голку для фільтрації не можна використовувати для інтравітреальних ін’єкцій.
7. Із забезпеченням належних асептичних умов щільно прикрутити голку для ін’єкцій 30 G × ½ дюйма до наконечника шприца з адаптером Люера (рис.10).	Рис. 10
8. Перевірити шприц на наявність пухирців повітря, тримаючи його голкою догори. Якщо вони є в шприці, необхідно обережно постукати по ньому пальцем доки пухирці не піднімуться (рис.11).	Рис. 11
9. Видалити всі пухирці та надлишки розчину препарату, повільно натискаючи на поршень, доки його кінчик не досягне відмітки 0,05 мл на корпусі шприца (рис.12–13). Рис.12 Рис.13 10. Флакон призначений для одноразового використання. Будь-які невикористані залишки препарату або матеріали підлягають утилізації згідно з місцевими вимогами.

Діти.

Даних про безпеку та ефективність застосування препарату Айлія^® для дітей немає, тому препарат Айлія^® не призначати дітям за показаннями волога ВМД, ТЦВС, ТГЦВС, ДНМ та міопічна ХНВ.

Передозування

У клінічних дослідженнях застосовували дози до 4 мг з місячними інтервалами. Спостерігалися окремі випадки передозування при застосуванні дози 8 мг.

Передозування при застосуванні більшого об’єму ін’єкції може призвести до підвищення внутрішньоочного тиску. Таким чином, у разі передозування необхідно стежити за рівнем внутрішньоочного тиску і, в разі потреби, розпочати відповідне лікування, рішення про що приймає особистий лікар.

Побічні реакції

У ході 8 досліджень фази ІІІ до вибірки з оцінки безпеки було включено загалом 3073 пацієнти. З них 2472 пацієнти отримували лікування в рекомендованій дозі 2 мг.

Серйозні побічні реакції, пов’язані з процедурою проведення ін’єкції препарату Айлія^®, спостерігалися з частотою менше 1 випадку на 2200 інтравітреальних ін’єкцій та проявлялись у вигляді сліпоти, ендофтальміту, відшарування сітківки, травматичної катаракти, крововиливу у склисте тіло, катаракти, відшарування склистого тіла та підвищення внутрішньоочного тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Найпоширенішими побічними реакціями (спостерігалися принаймні в 5% пацієнтів, які застосовували препарат Айлія^®) були крововиливи у кон’юнктиву (24%), зниження гостроти зору (10%), біль в очах (10%), підвищення внутрішньоочного тиску (7%), відшарування склистого тіла (7%), деструкція склистого тіла (6%) та катаракта (6%).

Дані з безпеки, наведені нижче, включають всі побічні реакції, відмічені у ході 8 досліджень фази ІІІ при застосуванні препарату за такими показаннями, як волога ВМД, ТЦВС, ТГЦВС, ДНМ та міопічна хоріоїдальна неоваскуляризація (мХНВ) з передбачуваною вірогідністю наявності причинно-наслідкового зв’язку з процедурою ін’єкції або лікарським засобом.

Побічні реакції наведені за класифікацією Системи органів та частотою виникнення. За частотою виділяють такі категорії: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1 000 до <1/100) та поодинокі (≥1/10 000 дo <1/1 000). У межах кожної групи побічні реакції представлені у порядку зменшення ступеня тяжкості.

Таблиця 1

Усі побічні реакції, відмічені на тлі лікування препаратом у ході досліджень фази ІІІ (узагальнені дані досліджень фази ІІІ при застосуванні препарату за показаннями волога ВМД, ТЦВС, ТГЦВС, ДНМ та мХВН)

Системаорганів	Дуже часто	Часто	Нечасто	Поодинокі
З боку імунної системи			Підвищена чутливість***
З боку органів зору	Зниження гостроти зору, крововилив у кон’юнктиву, біль в оці	Розрив пігментного епітелію сітківки*, відшарування пігментного епітелію сітківки, дегенеративні зміни сітківки, крововилив у склисте тіло, катаракта, ядерна катаракта, субкапсулярна катаракта, ерозія рогівки, абразія рогівки, підвищення внутрішньоочного тиску, порушення чіткості зору, деструкція склистого тіла, відшарування склистого тіла, біль у місці ін’єкції, відчуття стороннього тіла в очах, посилена сльозотеча, набряк повіки, крововилив у місці ін’єкції, точковий кератит, гіперемія кон’юнктиви, гіперемія очей	Ендофтальміт**, відшарування сітківки, розрив сітківки, ірит, іридоцикліт, кортикальна катаракта, помутніння кришталика, набряк рогівки, ушкодження епітелію рогівки, подразнення у місці ін’єкції, незвичні відчуття в оці, подразнення повіки, клітинна опалесценція у передній камері ока	Сліпота, увеїт, травматична катаракта, вітрит, гіпопіон

* Розлади, що пов’язують з вологою ВМД. Спостерігалися тільки у ході досліджень із застосуванням препарату за показаннями волога ВМД.

** Ендофтальміт з позитивною та негативною культурою.

*** У тому числі алергічні реакції.

Опис окремих побічних реакцій.

У ході досліджень фази ІІІ при застосуванні препарату за показаннями волога ВМД у пацієнтів, які отримували антитромботичні препарати, спостерігали збільшення частоти крововиливів у кон’юнктиву. Таке збільшення частоти було аналогічним у хворих, які отримували лікування як ранібізумабом, так і Айлія^®.

Артеріальні тромбоемболічні ускладнення — це небажані явища, потенційно пов’язані з системним пригніченням VEGF. Виходячи з теоретичних припущень, існує ризик розвитку артеріальних тромбоемболічних ускладнень після інтравітреального застосування інгібіторів VEGF.

Артеріальні тромбоемболічні ускладнення (АТУ), згідно з критеріями, встановленими спільною групою дослідників у галузі дезагрегаційної терапії (Antiplatelet Trialists’ Collaboration (APTC)), включають нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт та смерть від судинного захворювання (в тому числі летальні випадки з нез’ясованих причин).

Частота розвитку таких ускладнень в дослідженнях фази ІІІ вологої ВМД протягом

96-тижневого періоду дослідження становила 3,3% (60 осіб з 1824) в комбінованій групі пацієнтів, що отримувала терапію препаратом Айлія^®, і 3,2% (19 осіб з 595) у пацієнтів, які лікувались ранібізумабом (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Відповідні показники у дослідженні ДНМ під час перших 52 тижнів склали 3,3% (19 з 578) (Айлія^®) та 2,8% (8 з 287) (контрольна група) (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Частота розвитку ATУ у дослідженнях фази ІІІ з вивчення ТЦВС протягом 76/100 тижнів становила 0,6% (2 особи з 317) у пацієнтів, які отримали принаймні 1 дозу препарату Айлія^®, на відміну від 1,4% (2 особи з 142) у пацієнтів з групи імітації ін’єкції (див. розділ «Фармакологічні властивості»), в той же час у дослідженнях фази III з вивчення ТГЦВС протягом 52 тижнів вказаний показник становив 0% (0 з 91) у пацієнтів, які отримували препарат Айлія^®, порівняно із 2,2% (2 з 92) у контрольній групі (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Один з пацієнтів контрольної групи отримував екстрену терапію препаратом Айлія^®.

Частота артеріальних тромбоемболічних явищ впродовж 48 тижнів дослідження міопічної ХНВ становила 1,1% (1 з 91) (на тлі застосування препарату Айлія^®) і 0% (0 з 31) (контрольна група).

Як і всі препарати білкового походження, які застосовують з терапевтичною метою, Айлія^® може спричинити імуногенні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливими. Вони дозволяють проводити безперервний моніторинг співвідношення користь-ризик щодо препарату. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Попередньо заповнені шприци.

Зберігати в холодильнику (при температурі від 2°С до 8°С). Не заморожувати.

Для захисту від світла зберігати у блістері та картонній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Флакони.

Зберігати в холодильнику (при температурі від 2°С до 8°С). Не заморожувати.

Для захисту від світла зберігати флакон в картонній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Безпосередньо перед застосуванням закритий флакон/запаяний блістер з препаратом Айлія^® може зберігатися при кімнатній температурі (нижче 25° C) не більше 24 годин. Після відкриття флакона/блістера необхідно дотримуватися асептичних умов.

Несумісність

Зважаючи на відсутність досліджень з вивчення сумісності, препарат Айлія^® не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка

Попередньо заповнені шприци.

Попередньо заповнений скляний шприц, щільно закритий за допомогою еластичного обмежувача ходу поршня та еластичного гвинтового ковпачка, що входить до системи герметизації з адаптером Люера, оснащений штоком поршня та накладкою для пальця, об’ємом 0,165 мл, запаяний у блістер, у картонній упаковці.

Флакони.

Скляний флакон об’ємом 0,278 мл, еластична гумова пробка та фільтрувальна голка 18 G, у картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробники

Попередньо заповнені шприци

Відповідальний за випуск серії:

ГП Грензах Продуктіонс ГмбХ, Німеччина (GP Grenzach Produktions GmbH, Germany).

Флакони

Відповідальний за випуск серії:

Байєр Фарма АГ, Німеччина (Bayer Pharma AG, Germany).

Місцезнаходження виробника та його адреса провадження діяльності

Попередньо заповнені шприци

Відповідальний за випуск серії:

Еміль-Барель-Штрассе, 7, 79639 Грензах-Вілєн, Німеччина (Emil-Barell-Strasse 7, 79639, Grenzach-Wyhlen, Germany).

Флакони

Відповідальний за випуск серії:

Мюллєрштрассе, 178, 13353, Берлін, Німеччина (Mullerstrasse, 178, 13353 Berlin, Germany).