Азитро Сандоз^® (таблетки) (Azithro Sandoz^® (tablets)) (262357) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, натрію лаурилсульфат;
оболонка: лактози моногідрат, гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол 4000

Азитроміцин - 500 мг

фармакодинаміка. Азитроміцин є макролідним антибіотиком, який належить до групи азалідів. Молекула утворюється у результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50 S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів.
Механізм резистентності. Повна перехресна резистентність існує серед Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis та Staphylococcus aureus, включаючи метицилінрезистентний золотистий стафілокок (MRSA), до еритроміцину, азитроміцину, до інших макролідів і лінкозамідів.
Поширеність набутої резистентності може бути різною залежно від місцевості і часу для виділених видів, тому локальна інформація про резистентність потрібна особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності можна звернутися за кваліфікованою порадою, якщо місцева поширеність резистентності є такою, коли ефективність препарату при лікуванні принаймні деяких типів інфекцій є сумнівною.
Спектр антимікробної дії азитроміцину

*Метицилінрезистентний золотистий стафілокок має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів і зазначений тут через рідкісну чутливість до азитроміцину.
Фармакокінетика. Біодоступність після перорального застосування становить близько 37%. С_max у сироватці крові досягається через 2–3 год після прийому препарату.
При внутрішньому прийомі азитроміцин розподіляється по всьому організму. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що концентрація азитроміцину в тканинах значно вища (в 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування препарату з тканинами.
Зв’язування з білками сироватки крові варіює залежно від плазмових концентрацій і становить від 12% при 0,5 мкг/мл до 52% при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Уявний об’єм розподілу в рівноважному стані (V_ss) становив 31,1 л/кг.
Кінцевий Т_½ з плазми крові повністю відображає Т_½ з тканин упродовж 2–4 днів.
Близько 12% в/в дози азитроміцину виводиться в незміненому вигляді з сечею упродовж наступних 3 днів. Особливо високі концентрації незміненого азитроміцину виявлені в жовчі людини. Також у жовчі виявлено 10 метаболітів, які утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладинози кон’югату. Порівняння результатів рідинної хроматографії та мікробіологічних аналізів показало, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.

інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:
інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);
інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, позагоспітальна пневмонія);
інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози, акне вульгаріс (вугрі звичайні) середнього ступеня тяжкості;
інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнені генітальні інфекції, спричинені Chlamydia trachomatis.

азитроміцин слід застосовувати у вигляді одноразової добової дози незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтати не розжовуючи. У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу слід прийняти якомога раніше, а наступні — з інтервалами у 24 год.
Дорослі та діти з масою тіла ≥45 кг. При інфекціях ЛОР-органів, дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1500 мг (500 мг 1 раз на добу). Тривалість лікування — 3 дні.
При акне вульгаріс рекомендована загальна доза азитроміцину становить 6 г, яку слід приймати за такою схемою: по 500 мг 1 раз на добу протягом 3 днів, після чого — по 500 мг 1 раз на тиждень протягом 9 тиж. Дозу другого тижня слід приймати через 7 днів після першого прийому таблетки, а 8 наступних доз — з інтервалами в 7 днів.
При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г, яку слід приймати за такою схемою: 1 г (2 таблетки по 500 мг одноразово) у 1-й день, після чого — по 500 мг 1 раз на добу з 2-го по 5-й день.
При інфекціях, що передаються статевим шляхом, рекомендована доза азитроміцину становить 1000 мг (одноразово).
Пацієнти літнього віку. В осіб літнього віку немає необхідності в корекції дози. Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) — 10–80 мл/хв) можна використовувати те ж саме дозування, що й для пацієнтів з нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (ШКФ <10 мл/хв).
Пацієнти з порушенням функції печінки. Оскільки азитроміцин метаболізується в печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов’язаних з лікуванням таких хворих із застосуванням азитроміцину, не проводили.
Діти. Препарат у даній лікарській формі застосовувати у дітей з масою тіла ≥45 кг.
Для дітей з масою тіла менше 45 кг рекомендується застосовувати Азитро Сандоз^®, порошок для оральної суспензії.

застосування препарату протипоказано хворим з підвищеною чутливістю до азитроміцину, еритроміцину, антибіотиків групи макролідів/кетолідів або будь-якої допоміжної речовини.
Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

побічні реакції визначені за допомогою клінічних досліджень і в період постмаркетингового спостереження відповідно до класу систем та органів та частоти виникнення.
Дуже часто — ≥1/10. Часто — від ≥1/100 до <1/10. Нечасто — від ≥1/1000 до <1/100. Рідко — від ≥1/10 000 до <1/1000. Дуже рідко — <1/10 000. Невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).
У рамках кожної групи частоти небажані явища надані у порядку зменшення тяжкості.
Побічні реакції, можливо або імовірно пов’язані з азитроміцином на основі даних, отриманих під час клінічних досліджень і в період постмаркетингового спостереження:
Інфекції та інвазії: нечасто — кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкові інфекції, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, порушення функції дихання, риніт, оральний кандидоз; невідомо — псевдомембранозний коліт.
З боку системи крові і лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія; невідомо — тромбоцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: нечасто — ангіоневротичний набряк, реакції підвищеної чутливості; невідомо — анафілактична реакція.
З боку метаболізму та аліментарні розлади: нечасто — анорексія.
Психічні порушення: нечасто — нервозність, безсоння; рідко — збудження; невідомо — агресивність, неспокій, делірій, галюцинації.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — запаморочення, сонливість, парестезія, дисгевзія; невідомо — непритомність, судоми, гіпестезія, психомоторна підвищена активність, аносмія, паросмія, агевзія, міастенія гравіс.
З боку органа зору: часто — порушення зору.
З боку органа слуху та лабіринту: нечасто — порушення слуху, вертиго; невідомо — погіршення слуху, включаючи глухоту та/або дзвін у вухах.
З боку серця: нечасто — пальпітація; невідомо — тріпотіння-фібриляція шлуночків (torsade de pointes), аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію, подовження інтервалу Q–T на ЕКГ.
З боку судинної системи: нечасто — припливи; невідомо — артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — диспное, носова кровотеча.
З боку травного тракту: дуже часто — діарея; часто — блювання, біль у животі, нудота; нечасто — запор, метеоризм, диспепсія, гастрит, дисфагія, здуття живота, сухість у роті, відрижка, виразки у ротовій порожнині, гіперсекреція слини; невідомо — панкреатит, зміна кольору язика.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — порушення функції печінки, холестатична жовтяниця; невідомо — печінкова недостатність, (яка рідко призводила до летального наслідку), фульмінантний гепатит, некротичний гепатит, некроз печінки.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висип, свербіж, кропив’янка, дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз; рідко — фоточутливість, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакція на ліки у вигляді еозинофілії та системних проявів (DRESS-синдром)*; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, поліморфна еритема.
*Частота оцінюється за «правилом трьох».
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: нечасто — остеоартрит, міалгія, біль у спині, біль у шиї; невідомо — артралгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — дизурія, біль у нирках; невідомо — ГНН, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — маткова кровотеча, тестикулярні порушення.
Загальні порушення та стан у місці введення: нечасто — набряк, астенія, занепокоєння, підвищена втомлюваність, набряк обличчя, біль у грудях, нездужання, біль, периферичний набряк, гіпертермія, ускладнення після процедури.
Лабораторні показники: часто — зниження кількості лейкоцитів, підвищення кількості еозинофілів, зниження рівня бікарбонату в крові, підвищення рівня базофілів, підвищення рівня моноцитів, підвищення рівня нейтрофілів; нечасто — підвищення рівня АсАТ, АлАТ, білірубіну в крові, сечовини в крові, креатиніну в крові; зміни показників калію в крові, підвищення рівня ЛФ, хлориду, глюкози, тромбоцитів; зниження рівня гематокриту; підвищення рівня бікарбонату, відхилення від норми рівня натрію.
Ураження та отруєння: нечасто — ускладнення після процедури.
Інформація про побічні реакції, які, можливо, пов’язані з профілактикою та лікуванням Mycobacterium Avium Complex, базується на даних клінічних досліджень та спостережень у постмаркетинговий період. Ці побічні реакції відрізняються за типом або частотою від тих, про які повідомляли при застосуванні лікарських форм з негайним вивільненням та тривалої дії:
З боку метаболізму та аліментарні розлади: часто — анорексія.
З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль, парестезія, дисгевзія; рідко — гіпестезія.
З боку органа зору: часто — погіршення зору.
З боку органа слуху та лабіринту: часто — глухота; рідко — погіршення слуху, дзвін у вухах.
З боку серцевої системи; рідко — прискорене серцебиття.
З боку травного тракту: дуже часто — діарея, біль у животі, нудота, метеоризм, шлунково-кишковий дискомфорт, часті рідкі випорожнення.
З боку гепатобіліарної системи; рідко — гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини; часто — висип, свербіж; рідко — синдром Стівенса — Джонсона, фоточутливість.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: часто — артралгія.
Загальні порушення та стан місця введення: часто — підвищена втомлюваність; рідко — астенія, нездужання.

гіперчутливість. Як і у випадку з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомляли про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках — з летальним наслідком), дерматологічні реакції, у тому числі гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (у поодиноких випадках — з летальним наслідком) та реакцію на ліки у вигляді еозинофілії та системних проявів (DRESS-синдром).
Деякі з цих реакцій, спричинених азитроміцином, викликали рецидивні симптоми і потребували тривалішого спостереження і лікування.
У разі виникнення алергічної реакції застосування азитроміцину слід припинити та призначити відповідну терапію. Лікарі повинні мати на увазі, що симптоми алергічної реакції можуть з’явитися знову після припинення симптоматичної терапії.
Порушення функції печінки. Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, застосування азитроміцину слід проводити з обережністю у пацієнтів із вираженим захворюванням печінки. Випадки блискавичного гепатиту, які потенційно призводять до небезпечної для життя печінкової недостатності, зареєстровані при прийомі азитроміцину. Деякі пацієнти, можливо, вже мали захворювання печінки в анамнезі або, можливо, приймали інші гепатотоксичні лікарські засоби.
У разі появи ознак і симптомів порушення функції печінки, таких як швидко розвинена астенія, пов’язана з жовтяницею, темна сеча, схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія, печінкові проби/дослідження повинні бути проведені негайно. Прийом азитроміцину слід припинити при порушенні функції печінки.
У пацієнтів, які отримують похідні ерготаміну, ерготизм був спровокований одночасним введенням деяких макролідних антибіотиків. Дані, що стосуються можливої взаємодії між похідними ерготаміну та азитроміцином, відсутні. Однак через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин і похідні ріжків не слід приймати одночасно.
Суперінфекції. Як і у випадку з іншими антибіотиками, рекомендується проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи гриби.
Перехресна чутливість. Через наявну перехресну стійкість до стійких до еритроміцину грампозитивних штамів та більшості штамів метицилінорезистентних стафілококів, застосування азитроміцину не рекомендується.
Слід враховувати локальну епідеміологію та схему чутливості.
Серйозна інфекція. Азитроміцин не призначений для лікування придатних тяжких інфекцій, де потрібно досягати швидких високих концентрацій антибіотика в крові.
При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомляли про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювала від слабко вираженої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну мікрофлору у товстій кишці, що призводить до надмірного росту C. difficile.
C. difficile продукує токсини А і В, які зумовлюють розвиток CDAD.
Штами C. difficile, що продукують гіпертоксин, призводять до підвищеної частоти ускладнень і летальності, оскільки ці інфекції можуть не відповідати на антимікробну терапію і потребувати колектомії. Це слід брати до уваги всім пацієнтам з діареєю після застосування антибіотиків. Необхідно уважно вести історію хвороби, оскільки про виникнення діареї повідомляли через 2 міс після застосування антибактеріальних засобів.
У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (ШКФ <10 мл/хв) виявлено збільшення на 33% системної експозиції з азитроміцином.
Подовження серцевої реполяризації та інтервалу Q–T, які підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsade de pointes), відмічали при лікуванні іншими макролідними антибіотиками, включаючи азитроміцин. Оскільки перелічені вище обставини можуть призвести до підвищеного ризику для шлуночкової аритмії (включаючи пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует), що може спричинити зупинку серця, азитроміцин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із поточними проаритмічними відхиленнями (особливо у жінок і пацієнтів літнього віку). До цієї групи належать пацієнти:

• з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу Q–T;
• які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал Q–T, наприклад, антиаритмічні препарати класів IA (хінідин та прокаїнамід) і III (дофетилід, аміодарон та соталол), цизаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;
• з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії;
• з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Повідомляли про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Педіатрична популяція. Безпека та ефективність профілактики або лікування комплексу Mycobacterium avium у дітей не встановлені.
Тривале застосування. Немає досвіду щодо безпеки та ефективності тривалого застосування азитроміцину за вказаними вище показаннями. При швидко рецидивуючих інфекціях слід розглянути можливість лікування іншими антибіотиками.
Неврологічні та психічні розлади. Азитроміцин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із неврологічними та психічними розладами.
Пошкодження слуху. Описано, що антибіотики групи макролідів пошкоджують слух. У деяких пацієнтів, які отримували азитроміцин, повідомляли про порушення слуху, глухоту та дзвін у вухах. Багато з цих випадків стосуються експериментальних досліджень, в яких азитроміцин застосовували у високих дозах протягом тривалого періоду. Однак згідно з наявними звітами про подальші дії більшість із цих проблем були зворотними.
Стрептококові інфекції. При лікуванні фарингіту/тонзиліту, спричинених Streptococcus pyogenes, препаратом вибору, як правило, є пеніцилін, його також застосовують для профілактики при гострій ревматичній лихоманці. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококової інфекції у ротоглотці, стосовно профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину.
Інше. Безпека та ефективність для профілактики або лікування Mycobacterium Avium Complex у дітей не встановлені.
Азитроміцин містить сполуки натрію. Слід дотримуватися обережності при застосуванні у пацієнтів, які застосовують натрійконтрольовану дієту.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Достатніх даних щодо застосування азитроміцину у вагітних немає. Під час досліджень репродуктивної токсичності на тваринах виявлено здатність азитроміцину проникати через плацентарний бар’єр, проте тератогенних ефектів не відмічали. Безпека азитроміцину не підтверджена стосовно використання діючої речовини у період вагітності. Тому азитроміцин слід призначати у період вагітності, лише якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Період годування грудьми. Повідомляли, що азитроміцин проникає у молоко людини, але відповідних та належним чином контрольованих клінічних досліджень, які давали б можливість охарактеризувати фармакокінетику екскреції азитроміцину у грудне молоко жінок, які годують грудьми, не проводили.
Серйозних побічних ефектів впливу азитроміцину на немовлят, яких годують грудьми, не виявлено.
Однак застосування азитроміцину у період годування грудьми можливе лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.
Фертильність. Дослідження фертильності проводили на щурах; показник вагітності знижувався після введення азитроміцину. Релевантність цих даних стосовно людини невідома.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Докази про те, що азитроміцин може впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як делірій, галюцинації, запаморочення, сонливість, непритомність, судоми, які можуть вплинути на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не виявлено змін у біодоступності, хоча плазмові пікові концентрації азитроміцину зменшувалися приблизно на 24%. Азитроміцин необхідно приймати приблизно через 2 год після прийому антациду. Не слід приймати одночасно азитроміцин і антациди.
Цетиризин. У здорових добровольців при одночасному застосуванні азитроміцину протягом 5 днів з цетиризином 20 мг у рівноважному стані не відмічали явища фармакокінетичної взаємодії або суттєві зміни інтервалу Q–T. Слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам разом з іншими ліками, які можуть подовжувати інтервал Q–T.
Диданозин. Одночасне застосування 1200 мг/добу азитроміцину з 400 мг/добу диданозину у 6 ВІЛ-позитивних пацієнтів не впливало на фармакокінетику рівноважного стану диданозину порівняно з плацебо.
Дигоксин та колхіцин (субстрати Р-глікопротеїну). Повідомляли, що одночасне застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин та колхіцин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну у сироватці крові. Отже, при поєднаному застосуванні азитроміцину та субстратів Р-глікопротеїну, а саме — дигоксину, необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові. Важливо проводити клінічні перевірки під час лікування азитроміцином та, можливо, вимірювати рівень дигоксину в сироватці крові.
Зидовудин. Одночасне застосування азитроміцину (одноразові 1000 мг та багаторазові 1200 мг або 600 мг дози) чинили незначний вплив на плазмову фармакокінетику чи екскрецію з сечею зидовудину або його глюкуронідного метаболіту. Однак застосування азитроміцину спричиняло підвищення концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, у мононуклеарах периферичної крові. Клінічне значення цього факту незрозуміле, але він може виявитися корисним для пацієнтів.
Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної взаємодії з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукції або інактивації цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс.
Похідні ріжків. З огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму, одночасне застосування азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.
Проведені фармакокінетичні дослідження одночасного застосування азитроміцину і препаратів, що беруть участь у цитохром Р450–опосередкованому метаболізмі.
Аторвастатин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг/добу) та азитроміцину (500 мг/добу) не спричиняло зміни концентрації аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази). Проте у постмаркетинговому дослідженні повідомляли про випадки рабдоміолізу у пацієнтів, які отримують азитроміцин зі статинами.
Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців, які одночасно приймали азитроміцин, азитроміцин не чинив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.
Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу на фармакокінетику азитроміцину разової дози циметидину, прийнятої за 2 год до прийому азитроміцину, жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не виявлено.
Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. У постмаркетинговий період отримані повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину і пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок не встановлений, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу при призначенні азитроміцину пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.
Циклоспорин. Фармакокінетичні дослідження, проведені на здорових добровольцях, які приймали 500 мг/добу азитроміцину внутрішньо протягом 3 днів, а потім 1 дозу 10 мг/кг маси тіла циклоспорину також внутрішньо, продемонстрували, що відбувається значне підвищення C_max та AUC_0–5 циклоспорину. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні цих препаратів. Якщо існує необхідність в їх одночасному прийомі, слід контролювати рівень циклоспорину і відповідно коригувати його дозу.
Ефавіренц. Одночасне застосування разової дози азитроміцину 600 мг та 400 мг ефавірензу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-яких клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій.
Флуконазол. Одночасний прийом разової дози азитроміцину 1200 мг не змінював фармакокінетику разової дози 800 мг флуконазолу. Загальна концентрація і Т_½ азитроміцину залишалися без змін, однак відзначалося клінічно незначне зниження C_max (18%) азитроміцину.
Індинавір. Під час одночасного введення разової дози 1200 мг азитроміцину не відзначено статистично значущого впливу на фармакокінетику індинавіру при введенні 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.
Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.
Мідазолам. У здорових добровольців одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки разової дози мідазоламу 15 мг.
Нелфінавір. Одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг тричі на добу) спричиняло підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не виявлено, відповідно, немає потреби у корекції дози.
Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрацію цих препаратів у сироватці крові.
Нейтропенія виявлена у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом азитроміцину не встановлений.
Силденафіл. У звичайних здорових добровольців чоловічої статі не отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 днів) на значення AUC та C_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.
Терфенадин. У фармакокінетичних дослідженнях не повідомляли про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках не можна виключити можливість такої взаємодії повністю; однак немає спеціальних даних про наявність такої взаємодії.
Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну у здорових добровольців.
Тріазолам. У 14 здорових добровольців одночасне застосування азитроміцину 500 мг у 1-й день та 250 мг у 2-й день з 0,125 мг тріазоламу в 2-й день не чинило суттєвого впливу на фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом та плацебо.
Триметоприм/сульфаметоксазол. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (160 мг/800 мг) протягом 7 днів з 1200 мг азитроміцину на 7-й день не чинило суттєвого впливу на C_max, загальну експозицію або екскрецію з сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Концентрація азитроміцину у сироватці крові була близькою до концентрації, яку виявлено в інших дослідженнях.
Інші антибіотики. Потрібно враховувати потенційну перехресну резистентність між азитроміцином та іншими макролідними антибіотиками (наприклад еритроміцином), а також лінкоміцином та кліндаміцином при їх поєднаному застосуванні. Не рекомендується одночасне застосування декількох лікарських засобів із цього класу.
Препарати, що подовжують інтервал Q–T. Азитроміцин не слід призначати одночасно з іншими лікарськими засобами, що подовжують інтервал Q–T (наприклад хінідином, циклофосфамідом, кетоконазолом, терфенадином, галоперидолом, літієм) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

симптоми. Побічні прояви, які розвиваються при прийомі вищих, ніж рекомендовано, доз препарату, подібні до таких, що виявлені при застосуванні звичайних терапевтичних доз, а саме: вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, зворотну втрату слуху.
Лікування. У разі передозування при необхідності рекомендуються прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримувальних лікувальних заходів.

при температурі до 25 °С у недоступному для дітей місці.