ХЕМОМІЦИН^® (HEMIMYCIN)

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу

Затверджено МОЗ Украiни від 2016-01-13 р. № 14. Р.п. № UA/1073/01/01

Склад

діюча речовина: азитроміцин;

1 капсула містить азитроміцину (у формі дигідрату) 250 мг;

допоміжні речовини: лактоза безводна, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурисульфат, магнію стеарат.

Лікарська форма

Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: білого кольору порошок у твердих желатинових капсулах блакитного кольору розміром № 0.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни.

Код АТХ 

J01F A10.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Азитроміцин є макролідним антибіотиком, що належить до групи азалідів. Молекула утворюється у результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв'язування з 50 S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів.

Механізм резистентності.

Повна перехресна резистентність існує серед Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis та Staphylococcus aureus, включаючи метицилін-резистентний золотистий стафілокок (MRSA), до еритроміцину, азитроміцину, інших макролідів і лінкозамідів.

Поширеність набутої резистентності може бути різною залежно від місцевості і часу для виділених видів, тому локальна інформація про резистентність необхідна, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності можна звернутися за кваліфікованою порадою, якщо місцева поширеність резистентності є такою, коли ефективність препарату при лікуванні принаймні деяких типів інфекцій є сумнівною.

Спектр антимікробної дії азитроміцину

Зазвичай чутливі види

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus метицилін-чутливий, Streptococcus pneumoniae пеніцилін-чутливий, Streptococcus pyogenes.

Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Legionella pneumophila, Moraxella catarrhalis, Pasteurella multocida.

Анаеробні бактерії: Clostridium perfringens, Fusobacterium spp., Prevotella spp., Porphyrіomonas spp.

Інші мікроорганізми: Chlamydia trachomatis, Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae.

Види, для яких набута резистентність може бути проблемою

Аеробні грампозитивні бактерії: Streptococcus pneumoniae з проміжною чутливістю до пеніциліну і пеніцилін-резистентний.

Вродженорезистентні організми

Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis, стафілококи MRSA, MRSE (метицилін-резистентний золотистий стафілокок має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів і був зазначений тут через рідкісну чутливість до азитроміцину).

Анаеробні бактерії: група бактероїдів Bacteroides fragilis.

Фармакокінетика.

Біодоступність після перорального прийому становить приблизно 37%. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2–3 години після прийому препарату.

При прийомі внутрішньо азитроміцин розподіляється по всьому організму. У фармакокінетичних дослідженнях було показано, що концентрація азитроміцину в тканинах значно вища (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв'язування препарату з тканинами.

Зв'язування з білками сироватки крові варіює залежно від плазмових концентрацій і становить від 12% при 0,5 мкг/мл до 52% при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Уявний об'єм розподілу в рівноважному стані (VV_ss) становив 31,1 л/кг.

Кінцевий період плазмового напіввиведення повністю відображає період напіввиведення з тканин упродовж 2–4 днів.

Приблизно 12% внутрішньовенної дози азитроміцину виділяються незмінними з сечею упродовж наступних 3 днів. Особливо високі концентрації незмінного азитроміцину були виявлені у жовчі людини. Також у жовчі були виявлені 10 метаболітів, що утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладінози кон'югату. Порівняння результатів рідинної хроматографії та мікробіологічних аналізів показало, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.

Клінічні характеристики

Показання

Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:

• інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);
• інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, негоспітальна пневмонія);
• інфекції шкіри та м'яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози;
• інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнений та ускладнений уретрит/цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.

Протипоказання

Підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину або до будь-якого макролідного або кетолідного антибіотика, або до будь-якого іншого компонента препарату.

Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з алкалоїдами ріжків. Тяжкі порушення функції печінки або нирок.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які приймають інші лікарські засоби, що можуть подовжувати інтервал QT (див. розділ «Особливості застосування»).

Антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча плазмові пікові концентрації азитроміцину зменшувалися приблизно на 25%. Азитроміцин необхідно приймати принаймні за 1 годину до або через 2 години після прийому антациду.

Цетиризин. При одночасному застосуванні азитроміцину упродовж 5 днів із цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігались явища фармакокінетичної взаємодії чи суттєві зміни інтервалу QT.

Диданозин. При одночасному застосуванні добових доз у 1200 мг азитроміцину з диданозином не було виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.

Дигоксин. Повідомлялося, що супутнє застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну в сироватці крові. Отже, при сумісному застосуванні азитроміцину та дигоксину необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові.

Зидовудин. Одноразові дози 1000 мг та 1200 мг або 600 мг багаторазові дози азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, в мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних не з'ясована, але може бути корисною для пацієнтів.

Ріжки. з огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.

Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, що спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукцію або інактивацію печінкового цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс.

Були проведені фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину і наступних препаратів, метаболізм яких значною мірою відбувається з участю цитохрому Р450.

Аторвастатин. одночасне застосування аторвастатину (10 мг на добу) та азитроміцину (500 мг на добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази).

Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.

Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу однократної дози циметидину, прийнятої за 2 години до прийому азитроміцину, на фармакокінетику азитроміцину жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не спостерігалося.

Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. У постмаркетинговий період були отримані повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину та пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв'язок встановлений не був, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу при призначенні азитроміцину пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.

Циклоспорин. Деякі зі споріднених макролідних антибіотиків впливають на метаболізм циклоспорину. Оскільки не було проведено фармакокінетичних і клінічних досліджень можливої взаємодії при одночасному прийомі азитроміцину і циклоспорину, слід ретельно зважити терапевтичну ситуацію до призначення одночасного прийому цих лікарських засобів. Якщо комбіноване лікування вважається виправданим, необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину і відповідно регулювати дозування.

Ефавіренц. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 600 мг і 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.

Флуконазол. одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і період напіввиведення азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження C_mах (18%) азитроміцину.

Індинавір. одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, що приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.

Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.

Мідазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу.

Нелфінавір. одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, відповідно, немає потреби у регулюванні дози.

Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалася у суб'єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов'язана із застосуванням рифабутину, причинний зв'язок з одночасним прийомом азитроміцину не був встановлений.

Силденафіл. Не було отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на значення AUC і C_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Терфенадин. Не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках не можна виключити можливість такої взаємодії повністю; однак немає спеціальних даних щодо наявності такої взаємодії.

Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну.

Тріазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом і плацебо.

Триметоприм/сульфаметоксазол. одночасне застосування триметоприму/ сульфаметоксазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) упродовж 7 днів із азитроміцином 1200 мг на 7-му добу не виявляло суттєвого впливу на максимальні концентрації, загальну експозицію або екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в сироватці крові відповідали таким, що спостерігалися в інших дослідженнях.

Доксорубіцин. Клінічні дослідження взаємодії між лікарськими засобами для азитроміцину і доксорубицину не проводилися. Клінічна значущість цих досліджень не відома.

Особливості застосування

Алергічні реакції. Як і у випадку з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках — з летальним наслідком). Деякі з цих реакцій, спричинених азитроміцином, спричиняли рецидивні симптоми і потребували тривалішого спостереження і лікування.

Порушення функції печінки. Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам із серйозними захворюваннями печінки. Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечне для життя порушення функцій печінки при прийомі азитроміцину. Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.

Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у випадку розвитку ознак і симптомів дисфункції печінки, наприклад, астенії, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.

У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.

Ріжки. У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування деяких макролідних антибіотиків сприяє швидкому розвитку ерготизму. Відсутні дані щодо можливості взаємодії між ріжками та азитроміцином. Проте через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

Суперінфекції. Як і у випадку з іншими антибіотиками, рекомендується проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи грибки.

При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювалася від слабо вираженої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору у товстому кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності і летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії і потребувати проведення колектомії. Необхідно розглянути можливість розвитку CDAD у всіх пацієнтів з діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібно ретельне ведення історії хвороби, оскільки, як повідомлялося, CDAD може мати місце впродовж 2 місяців після прийому антибактеріальних препаратів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв) спостерігалося 33% збільшення системної експозиції з азитроміцином.

Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, що підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), спостерігалися при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Подібний ефект азитроміцину не можна повністю виключити у пацієнтів із підвищеним ризиком подовженої серцевої реполяризації, тому слід з обережністю призначати лікування пацієнтам:

• з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу QT;
• які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал QT, наприклад, антиаритмічні препарати класів IA (квінідин та прокаїнамід) і III (дофетілід, аміодарон та соталол), цисаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;
• з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії;
• з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Міастенія гравіс. Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.

Стрептококові інфекції. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококової інфекції у ротоглотці, щодо профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину. Антимікробний препарат з анаеробною активністю необхідно приймати у комбінації з азитроміцином, якщо припускається, що анаеробні мікроорганізми зумовлюють розвиток інфекції.

Інше.

Безпека та ефективність для профілактики або лікування Mycobacterium Avium Complex у дітей не встановлені.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження у вагітних жінок, тому азитроміцин слід призначати у період вагітності лише за життєвими показаннями.

годування груддю.

Повідомлялося, що азитроміцин проникає у молоко людини, але відповідних та належним чином контрольованих клінічних досліджень, які давали б можливість охарактеризувати фармакокінетику екскреції азитроміцину в грудне молоко людини, не проводилося. Застосування азитроміцину у період годування груддю можливе лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Докази про те, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення, сонливість, порушення зору.

Спосіб застосування та дози

Препарат слід приймати за 1 годину до або 2 години після їди, тому що одночасний прийом їжі порушує всмоктування азитроміцину. Капсули необхідно ковтати цілком. Препарат приймати 1 раз на добу.

Дорослі і діти з масою ≥45 кг.

При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м'яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1,5 г: по 500 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 3 дні.

При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г: у 1-й день слід прийняти 1 г (4 капсули за 1 прийом), потім по 500 мг (2 капсули за 1 прийом) з 2-го по 5-й день. Тривалість лікування становить 5 днів.

При інфекціях, що передаються статевим шляхом: загальна доза азитроміцину становить 1 г ( 4 капсули за 1 прийом).

У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу належить прийняти якомога раніше, а наступні — з інтервалами у 24 години.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнтам літнього віку немає необхідності змінювати дозування.

Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв'язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Пацієнтам із незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10–80 мл/хв) можна застосовувати те ж саме дозування, що й пацієнтам із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв).

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов'язаних з лікуванням таких пацієнтів, які застосовують азитроміцин, не проводилося.

Діти.

Препарат слід застосовувати дітям з масою тіла більше 45 кг.

Передозування

Досвід клінічного застосування азитроміцину свідчить про те, що побічні прояви, які розвиваються при прийомі вищих, ніж рекомендовано, доз препарату, подібні до таких, що спостерігаються при застосуванні звичайних терапевтичних доз, а саме: вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, оборотну втрату слуху. У разі передозування при необхідності рекомендується прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримуючих лікувальних заходів.

Побічні реакції

Інфекції та інвазії: кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, порушення функції дихання, риніт; псевдомембранозний коліт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, лімфоцитопенія; тромбоцитопенія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, реакції підвищеної чутливості; анафілактична реакція.

З боку обміну речовин: анорексія.

Психічні порушення: нервозність, безсоння; ажитація; агресивність, неспокій, делірій у пацієнтів літнього віку, галюцинації; деперсоналізація.

З боку нервової системи: головний біль; запаморочення, сонливість, парестезія, дисгевзія; непритомність, судоми, психомоторна підвищена активність, аносмія, паросмія, агевзія, міастенія гравіс, гіпестезія.

З боку органів зору: зорові розлади.

З боку органів слуху: порушення слуху, вертиго; погіршення слуху, включаючи глухоту та/або дзвін у вухах.

З боку серцевої діяльності: пальпітація; тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію, подовження QT-інтервалу на ЕКГ.

З боку судин: припливи; артеріальна гіпотензія.

З боку респіраторної системи: диспное, носова кровотеча.

З боку травного тракту: діарея; блювання, біль у животі, нудота; гастрит, запор, метеоризм, диспепсія, дисфагія, сухість у роті, відрижка, виразки у ротовій порожнині, гіперсекреція слини; панкреатит, зміна кольору язика; зміна кольору зубів.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, холестатична жовтяниця; печінкова недостатність (що рідко призводила до летального наслідку), фульмінантний гепатит, некротичний гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз; фоточутливість; синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, поліморфна еритема.

З боку скелетно-м'язової системи: остеоартрит, міалгія, біль у спині, біль у шиї; артралгія.

З боку сечовидільної системи: дизурія, біль у нирках; гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: маткова кровотеча, тестикулярні порушення.

Загальні порушення та місцеві реакції: біль у грудях, набряк, нездужання, астенія, підвищена втомлюваність, набряк обличчя, гіпертермія, біль, периферичний набряк.

Лабораторні показники: знижена кількість лейкоцитів, підвищена кількість еозинофілів, знижений рівень бікарбонату крові, підвищення рівня базофілів, підвищення рівня моноцитів, підвищення рівня нейтрофілів; підвищений рівень аспартатамінотрансферази, підвищений рівень аланінамінотрансферази, підвищений рівень білірубіну в крові, підвищений рівень сечовини в крові, підвищений рівень креатиніну в крові, зміни показників калію у крові, підвищення рівня лужної фосфатази, підвищення рівня хлориду, підвищення рівня глюкози, підвищення рівня тромбоцитів, зниження рівня гематокриту, підвищення рівня бікарбонату, відхилення рівня натрію.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 6 капсул у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

«Хемофарм» АД/«Hemofarm» AD.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Белградський шлях б/н, 26300, м. Вршац, Сербія/Beogradski put bb, 26300, Vrsac, Serbia.

ХЕМОМІЦИН^® (HEMOMYCIN)

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

Затверджено МОЗ Украiни від 2017-12-22 р. № 1716. Р.п. № UA/1073/02/01

Склад

діюча речовина: азитроміцин;

1 таблетка містить азитроміцину 500 мг (у формі азитроміцину дигідрату);

допоміжні речовини: целюлоза силікатна мікрокристалічна, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, титану діоксид (Е 171), коповідон, етилцелюлоза, макрогол 6000, індигокармін

(Е 132), хіноліновий жовтий (Е 104).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни. Азитроміцин.

Код АТС

J01F A10.

Клінічні характеристики

Показання

Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:

• інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);
• інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, негоспітальна пневмонія);
• інфекції шкіри та м'яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози;
• інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнений та ускладнений уретрит/цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину, інших макролідних або кетолідних антибіотиків, до будь-якої допоміжної речовини.
• Пацієнтам з тяжкою формою печінкової недостатності.

Спосіб застосування та дози

Хемоміцин® слід застосовувати 1 раз на добу за 1 годину до або через 2 години після їди, оскільки одночасний прийом порушує всмоктування азитроміцину.

Дорослі, включаючи пацієнтів літнього віку, і діти з масою тіла більше 45 кг.

При інфекції ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м'яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми): 500 мг (1 таблетка за 1 прийом) на добу протягом 3 днів.

При мігруючій еритемі: 1 раз на добу протягом 5 днів, в перший день — 1 г (2 таблетки по 500 мг), з другого по п'ятий день — по 500 мг (1 таблетка).

При інфекціях, що передаються статевим шляхом: 1 г одноразово (2 таблетки по 500 мг).

У разі однократного пропуску прийому Хемоміцину®, пропущену дозу належить прийняти якомога раніше, а наступні — з інтервалом у 24 години.

У людей літнього віку немає необхідності змінювати дозування.

Ниркова недостатність

У пацієнтів з незначною дисфункцією нирок (кліренс креатиніну > 40 мл/хв) немає необхідності змінювати дозування. Не було проведено жодних досліджень у пацієнтів з кліренсом креатиніну < 40 мл/хв. Відповідно, слід з обережністю застосовувати Хемоміцин® таким пацієнтам.

Печінкова недостатність

У пацієнтів з легкою та середньою формами печінкової недостатності немає необхідності змінювати дозування (дивись розділ «Особливості застосування»).

Препарат протипоказаний до застосування пацієнтам з тяжкою формою печінкової недостатності (дивись розділ «Протипоказання»).

Побічні реакції

Азитроміцин добре переноситься, з низькою частотою побічних реакцій.

З боку кровотворної та лімфатичної систем: тромбоцитопенія, зміни вмісту калію у крові.

У клінічних дослідженнях були поодинокі повідомлення про періоди транзиторної слабко вираженої нейтропенії. Однак причинний зв'язок з лікуванням не був підтверджений.

З боку психіки: агресивність, неспокій, тривога, нервозність, психомоторна гіперактивність.

З боку нервової системи: запаморочення/вертиго, сонливість, підвищена втомлюваність, синкопе, головний біль, судоми (було виявлено, що вони також спричиняються іншими макролідними антибіотиками), агевзія, дисгевзія, аносмія; парестезії, астенія, безсоння, гіпестезії.

З боку органів слуху: повідомлялося, що макролідні антибіотики спричиняють пошкодження слуху. У деяких пацієнтів, які приймали азитроміцин, повідомлялося про порушення слуху, виникнення глухоти та дзвін у вухах. Більшість із цих випадків пов'язані з експериментальними дослідженнями, в яких азитроміцин застосовували у великих дозах протягом тривалого часу. Відповідно до доступних звітів про подальше медичне спостереження більшість із цих проблем мали оборотний характер.

З боку органів зору: порушення зору.

Порушення з боку серцевої діяльності: повідомлялося про сильне серцебиття, пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «пірует», аритмію, пов'язану зі шлуночковою тахікардією (було виявлено, що вони також спричиняються іншими макролідними антибіотиками). Були повідомлення про подовження інтервалу QT на електрокардіограмі і тріпотіння-мерехтіння шлуночків, артеріальну гіпотензію.

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, неприємні відчуття у животі (біль/спазми); рідкі випорожнення, метеоризм, порушення травлення, анорексія, диспепсія; спотворення смаку та відчуття запахів; запор, зміна кольору язика, панкреатит. Повідомлялося про псевдомембранозний коліт.

З боку печінки та жовчного міхура: повідомлялося про печінкову недостатність, гепатит, фульмінантний гепатит та холестатичну жовтяницю, включаючи патологічні показники функціональної проби печінки, а також про поодинокі випадки некротичного гепатиту і дисфункції печінки, що у поодиноких випадках призводило до летального наслідку.

З боку шкіри: алергічні реакції, включаючи свербіж і висипання, фоточутливість; ангіоневротичний набряк, кропив'янка і світлочутливість; серйозні шкірні реакції, а саме — поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.

З боку скелетно-м'язової системи: артралгія, міастенія гравіс.

З боку сечовивідної системи: інтерстиціальний нефрит і гостра ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: вагінальна інфекція.

Системні порушення: анафілаксія, включаючи набряк (призводить у поодиноких випадках до летального наслідку), кандидоз у т.ч. ротової порожнини.

Інші: нездужання.

Передозування

Типові симптоми передозування: оборотне порушення слуху, біль у животі, виражені нудота, блювання, діарея.

Лікування: у разі передозування необхідно прийняти активоване вугілля та проводити симптоматичну терапію, спрямовану на підтримання життєвих функцій організму. Специфічний антидот невідомий.

Особливості застосування 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Хемоміцин® можна застосовувати протягом вагітності тільки у тому разі, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Відповідні добре контрольовані дослідження щодо застосування азитроміцину у вагітних жінок не проводилися.

Немає даних щодо проникнення азитроміцину у грудне молоко. Оскільки велика кількість ліків проникає у грудне молоко, Хемоміцин® можна призначати годувальницям тільки у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує ризик для немовляти.

Діти.

Препарат призначають дітям з масою тіла більше 45 кг. 

Алергічні реакції. Рідко повідомлялося, що азитроміцин має серйозні алергічні (рідко летальні) реакції, такі як ангіоневротичний набряк та анафілаксія. Деякі з цих реакцій викликали розвиток рецидитивних симптомів і потребували більш тривалого спостереження і лікування.

Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, які асоціювались із ризиком розвитку серцевої аритмії та пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», спостерігалися при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Подібний ефект азитроміцину не можна повністю виключити у пацієнтів з підвищеним ризиком подовженої серцевої реполяризації, тому слід з обережністю призначати лікування пацієнтам:

• з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу QT;
• які наразі проходять лікування іншими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад антиаритмічними препаратами класу ІА і ІІІ, цизапридом і терфенадином;
• з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії;
• з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Стрептококові інфекції. Пеніцилін є препаратом першого вибору у лікуванні фарингіту/тонзиліту, спричинених Streptococcus pyogenes, а також у профілактиці гострого ревматичного поліартриту. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококу у ротоглотці, але немає жодних даних, які демонструють ефективність ацитроміцину у профілактиці гострого ревматичного поліартриту.

Суперінфекції. Як і у випадку з іншими антибактеріальними препаратами при застосуванні Хемоміцину®, існує можливість виникнення суперінфекції (наприклад мікози).

Порушення функції печінки. Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з легкою та середньою формами печінкової недостатності.

Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, печінкову недостатність при застосуванні азитроміцину (дивись розділ «Побічні реакції»). Деякі з цих пацієнтів можуть мати доклінчні стадії захворювання печінки або застосовувати інші гепатотоксичні препарати.

У випадку появи ознак порушення функції печінки, таких як: астенія, що швидко розвивається, у поєднанні з жовтяницею, потемнінням сечі, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією, необхідно провести дослідження функції печінки.

Міастенія гравіс. Повідомлялося про випадки розвитку міастенічного синдрому та про загострення симптомів міастенії гравіс у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.

Діарея. При застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про випадки діареї, пов'язаної з Clostridium difficile, у діапазоні від слабкої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними засобами змінює нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту С. difficile. С. difficile продукують токсини А і В, які сприяють розвитку діареї, пов'язаної з С. difficile.

Штами С. difficile, що продукують гіпертоксин, підвищують рівень захворюваності і летальності, оскільки ці інфекції можуть бути стійкими до антибактеріальної терапії і можуть стати причиною колектомії. Тому в усіх пацієнтів з діареєю, що виникла після застосування антибіотиків, слід враховувати можливість розвитку діареї, пов'язаної з С. difficile. Необхідно уважно аналізувати анамнез, оскільки повідомлялося, що пов'язана з Clostridium difficile діарея може розвинутися через 2 місяці після прийому антибактеріальних препаратів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Відсутні дані щодо впливу Хемоміцину^® на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Але при роботі з механізмами необхідно брати до уваги можливість появи таких побічних реакцій як запаморочення та судоми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Антациди: при одночасному застосуванні антацидів та азитроміцину біодоступність останнього не змінюється, але максимальна концентрація зменшується на 25%. Хемоміцин^® необхідно приймати за 1 годину до або через 2 години після застосування антацидів.

Цетиризин: у здорових добровольців одночасний прийом протягом 5 днів азитроміцину з

20 мг цетиризину не вплинув на їх фармакокінетику та не було зафіксовано змін інтервалу QT.

Діданозин (Дідеоксинозин): одночасне застосування азитроміцину у добовій дозі 1200 мг та діданозину в дозі 400 мг у шести ВІЛ-позитивних пацієнтів не вплинуло на фармакокінетику діданозину порівняно з плацебо.

Дигоксин: повідомлялося про випадки порушення метаболізму дигоксину в кишечнику при одночасному прийомі з деякими макролідними антибіотиками. При одночасному застосуванні азитроміцину та дигоксину може підвищитися концентрація дигоксину у плазмі крові, таким чином необхідно регулярно контролювати його концентрації.

Зидовудин: 1000 мг одноразові дози та 1200 мг або 600 мг багаторазові дози азитроміцину не впливають на фармакокінетику у плазмі та виділення зидовудину та його глюкуронідних метаболітів із сечею. Однак прийом азитроміцину підвищує концентрацію фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, у периферійних мононуклеарах. Клінічна значущість цього впливу досі не підтверджена, але вважається, що це може бути корисним для пацієнтів.

Азитроміцин суттєво не взаємодії з системою цитохрому печінки Р450. Вважається, що фармакокінетика азитроміцину не піддається метаболізму цитохромом Р450 на відміну від еритроміцину та інших макролідів. Цитохром Р450 печінки не впливає на азитроміцин стимуляцією або інактивацією через комплекс метаболітів цитохрому.

Алкалоїди ріжків: у пацієнтів, які приймали похідні ріжків, іноді виникали явища ерготизму внаслідок одночасного застосування деяких макролідних антибіотиків. Дані про можливу лікарську взаємодію між ріжками та азитроміцином відсутні. Проте внаслідок теоретичної можливості виникнення ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

Фармакокінетичні дослідження були проведені між азитроміцином та нижченаведеними препаратами, які, як відомо, піддаються значному проміжному метаболізму цитохромом Р450.

Аторвастатин: одночасний прийом аторвастатиниу (10 мг/добу) та азитроміцину

(500 мг/добу) не впливає на концентрацію аторвастатину у плазмі крові.

Карбамазепін: під час дослідження фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.

Циметидин: 1 доза циметидину, прийнята за 2 години до застосування азитроміцину, не впливає на фармакокінетику азитроміцину.

Антикоагулянтні засоби для перорального застосування: фармакодинамічні дослідження не виявили впливу азитроміцину на антикоагулянтний ефект варфарину при застосуванні його в одноразовому дозуванні 15 мг. Повідомлялося про випадки активації антикоагулянтного ефекту при одночасному прийомі азитроміцину та антикоагулянтних засобів кумаринового типу. Не дивлячись на те, що причинно-наслідковий зв'язок не встановлений, рекомендується частіше контролювати протромбіновий час у пацієнтів, які приймають перорально одночасно антикоагулянтні засоби та азитроміцин.

Циклоспорин: фармакокінетичні дослідження, проведені на здорових добровольцях, які приймали 500 мг/добу азитроміцину внутрішньо протягом 3 днів, а потім 1 дозу 10 мг/кг циклоспорину також внутрішньо, продемонстрували, що відбувається значне підвищення Сmax та AUC0–5 циклоспорину (на 24% та 21% відповідно) без значних змін AUC0-∞. Тому рекомендується обережність при розгляді одночасного застосування цих двох препаратів. У випадку необхідності одночасного прийому слід спостерігати за концентраціями циклоспорину у плазмі та відповідно корегувати дозування.

Ефавіренц: одночасне застосування одноразових доз 600 мг азитроміцину та 400 мг ефавіренцу протягом 7 днів не показало ніяких значних клінічних взаємодій.

Флуконазол: одночасне застосування однієї дози азитроміцину 1200 мг не впливає на фармакокінетику однієї дози флуконазолу 800 мг. Загальна біодоступність та період напіввиведення азитроміцину не змінювались при одночасному застосуванні з флуконазолом, але відзначалося клінічно значиме зменшення максимальних концентрацій (18%) азитроміцину.

Інгібітори протеази/Індинавір: одночасне застосування однієї дози азитроміцину 1200 мг не має статистично значимого впливу на фармакокінетику індинавіру, який застосовується у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.

Метилпреднізолон: під час дослідження фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на фармакокінетику метилпреднізолону.

Мідазолам: прийом азитроміцину 500 мг/добу протягом 3 днів не виявив клінічно суттєвих змін у фармакокінетиці та фармакодинаміці мідазоламу при одночасному застосуванні у здорових добровольців останнього в однократній дозі 15 мг.

Нелфінавір: при одночасному застосуванні азитроміцину (1200 мг) та нелфінавіру (750 мг

3 рази на добу) у 12 здорових добровольців відбулося 100% підвищення резорбції та біодоступності азитроміцину у стані рівноваги. Клінічна важливість цієї взаємодії невідома, тому необхідно з обережністю призначити азитроміцин у комбінації з терфенадином.

Рифабутин: одночасний прийом азитроміцину і рифабутину не впливає на зміни плазмових концентрацій цих препаратів. Нейтропенія спостерігалась у пацієнтів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин, хоча причинний зв'язок цього не встановлений.

Силденафіл: у здорових добровольців чоловічої статі не було ніяких ознак впливу азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 днів) на AUC та Сmax силденафілу або на його основний циркулюючий метаболіт.

Терфенадин: через виникнення важких порушень ритму внаслідок подовження інтервалу QTс, які спостерігаються при одночасному застосуванні інших антибіотиків та терфенадину, проведені відповідні фармакокінетичні дослідження. Ці дослідження не виявили наявності взаємодії між азитроміцином та терфенадином. Повідомлялося про поодинокі випадки, в яких можливість такої взаємодії не може бути виключена з упевненістю. Як і при застосуванні інших макролідів, рекомендується обережність при супутньому прийомі азитроміцину та терфенадину.

Теофілін: концентрації теофіліну у сироватці крові можуть підвищитись у пацієнтів, які лікуються азитроміцином.

Тріазолам: у 14 здорових добровольців одночасний прийом азитроміцину 500 мг/добу у перший день та 250 мг/добу на другий день, та 0,125 мг тріазоламу протягом 2 днів не мав суттєвого впливу на будь-які параметри фармакокінетики тріазоламу порівняно з тіазоламом та плацебо.

Триметоприм/сульфаметоксазол: одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (160 мг/800 мг) протягом 7 днів та азитроміцину у дозі 1200 мг на сьомий день не виявило значного впливу на Сmax, загальну біодоступність та виведення триметоприму та сульфаметоксазолу з сечею. Концентрації азитроміцину у плазмі були подібні до концентрацій, визначених в інших дослідженнях.

Цизаприд: цизаприд метаболізується у печінці ензимом CYP 3A4. Тому макроліди інгібують цей фермент. Одночасне застосування азитроміцину та цизаприду може збільшити подовження інтервалу QT, шлуночкову аритмію та тріпотіння-мерехтіння.

Астемізол, алфентаніл: немає даних щодо взаємодії з астемізолом або алфентанілом. Обережність необхідна при одночасному застосуванні цих препаратів та азитроміцину, оскільки було описано підвищення ефективності макролідного антибіотика еритроміцину при одночасному прийомі.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Азитроміцин — представник нової підгрупи макролідних антибіотиків — азалідів. Зв'язується з субодиницею 50S рибосоми 70S чутливих мікроорганізмів, пригніючи РНК-залежний синтез білка, сповільнює ріст і розмноження бактерій, при високих концентраціях можливий бактерицидний ефект.

Має широкий спектр антимікробної дії. До препарату чутливі грампозитивні коки — Streptococcus pneumonie, Streptococcus рyogenes, Streptococcus аgalactiae, стрпетрококи групи C, F, G, S.viridans; Staphylococcus aureus; грамнегативні бактерії — Haemophilus influenzae, H. рarainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Bordаtella pertussis, B. рarapertussis, Legionella pneumophila, H. ducrei, Campylobacter jejuni, Neisseria gonorrhoeae, Gardnerella vaginalis; деякі анаеробні мікроорганізми — Bacteroides bivius, Clostridium perfringes, Peptostreptococcus species, а також Chlamidia trachomatis, Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum, Treponema pallidum, Borrelia burgdorferi. Не впливає на грампозитивні мікроорганізми, стійкі до еритроміцину.

Фармакокінетика.

Після прийому внутрішньо азитроміцин швидко всмоктується з травного каналу. Біодоступність становить близько 37% (ефект «першого проходження»). Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2,5–3 години і становить 0,4 мг/л при прийомі внутрішньо 500 мг препарату. Азитроміцин добре проникає у дихальні шляхи, органи і тканини урогенітального тракту, зокрема у передміхурову залозу, у шкіру і м'які тканини. Концентрація препарату у тканинах і клітинах у 10–100 разів вища, ніж у сироватці крові. Стабільний рівень у плазмі досягається через 5–7 годин. Препарат у великій кількості накопичується у фагоцитах, які транспортують його у місця інфекції і запалення, і де поступово вивільняють у процесі фагоцитозу.

З білками зв'язується обернено пропорційно до концентрації в крові (7–50% препарату). Близько 35% метаболізується у печінці шляхом диметилювання, втрачаючи активність.

Понад 50% дози виводиться з жовчю у незміненому вигляді, приблизно 4,5% — із сечею протягом 72 годин.

Період напіввиведення з плазми крові становить 14–20 годин (в інтервалі 8–24 годин після прийому препарату) і 41 годину (в інтервалі 24–72 годин). Прийом їжі значно змінює фармакокінетику.

З віком параметри фармакокінетики не змінюються у чоловіків (65–85 років), у жінок збільшується максимальна концентрація (С_max) на 30–50%, у дітей 1–5 років знижуються С_max, Т1/2, площа під фармакокінетичною кривою.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-сіро-синього кольору, від білого до майже білого кольору на зламі.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від світла та вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 3 таблетки у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

«Хемофарм» АД

Белградський шлях б/н, м. Вршац, 26300, Сербія

«Hemofarm» AD

Beogradski put bb, Vrsac, 26300, Serbia