Зиоміцин^® (Zyomicin^®) (261754) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, повідон К 90, тальк, магнію стеарат, покриття Opadry 04B52069 жовтий: гіпромелоза, титану діоксид (Е171), хіноліновий жовтий (Е104), поліетиленгліколі.

Азитроміцин - 500 мг

фармакодинаміка. Азитроміцин є макролідним антибіотиком, який належить до групи азалідів. Молекула утворюється у результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А.
Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50 S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів.
Механізм резистентності. Повна перехресна резистентність існує серед Streptococcus рпеитопіае, бета-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis та Staphylococcus aureus, включаючи метицилінрезистентний золотистий стафілокок (МRSА), до еритроміцину, азитроміцину, інших макролідів і лінкозамідів.
Поширеність набутої резистентності може бути різною залежно від місцевості й часу для виділених видів, тому локальна інформація про резистентність необхідна особливо при лікуванні у разі тяжких інфекцій. За необхідності можна звернутися за кваліфікованою порадою, якщо місцева поширеність резистентності є такою, коли ефективність препарату при лікуванні принаймні деяких типів інфекцій є сумнівною.
Спектр антимікробної дії азитроміцину

*Метицилінрезистентний стафілокок (S.epidermidis) (МRSE) має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів і зазначений тут у зв’язку з рідкісною чутливістю до азитроміцину.
Фармакокінетика. Біодоступність після перорального прийому становить приблизно 37%. C_max у плазмі крові досягається через 2–3 год після прийому препарату. При внутрішньому прийомі азитроміцин розподіляється по всьому організму. У фармакокінетичних дослідженнях встановлено, що концентрація азитроміцину в тканинах значно вища (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування препарату із тканинами.
Зв’язування з білками в сироватці крові варіює залежно від концентрацій у плазмі крові й становить від 12% при 0,5 мкг/мл до 52% — при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Уявний об’єм розподілу в рівноважному стані (VVss) становив 31,1 л/кг маси тіла.
Кінцевий Т_½ із плазми крові повністю відображає Т_½ із тканин упродовж 2–4 днів.
Приблизно 12% в/в дози азитроміцину виділяються незміненими з сечею упродовж наступних 3 днів. Особливо високі концентрації незміненого азитроміцину були виявлені в жовчі людини. Також у жовчі виявлені 10 метаболітів, які утворювалися за допомогою N- та О-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладінози кон’югату. Порівняння результатів рідинної хроматографії та мікробіологічних аналізів показало, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.

інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:
• інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);
• інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, негоспітальна пневмонія);
• інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози; акне вульгаріс (вугри звичайні) середнього ступеня тяжкості;
• інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнені генітальні інфекції, спричинені Chlamydia trachomatis.

препарат слід застосовувати в одноразовій добовій дозі незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтати не розжовуючи. У разі пропуску прийом 1 дози препарату пропущену дозу належить прийняти якомога раніше, а наступні – з інтервалами 24 год.
Дорослі та діти з масою тіла >45 кг

*Дозу 2-го тижня застосовувати через 7 днів після першого дня прийому препарату. Дози з 3-го по 10-й тиждень застосовувати з інтервалами у 7 днів.
Пацієнти літнього віку. У людей літнього віку немає необхідності змінювати дозування.
Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії за типом пірует (torsade de pointes).
Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації — 10–80 мл/хв) можна використовувати те ж саме дозування, що й для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв).
Пацієнти з порушенням функції печінки. Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов’язаних із лікуванням цих пацієнтів із застосуванням азитроміцину, не проводили.
Діти. Препарат слід застосовувати дітям з масою тіла більше 45 кг. Дітям з масою тіла менше 45 кг рекомендується застосовувати препарати азитроміцину у відповідному дозуванні.

підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину або до будь-якого макролідного чи кетолідного антибіотика, або до будь-якого іншого компонента препарату.

інфекції та інвазії: кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, риніт, псевдомембранозний коліт.
З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія.
3 боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк.
3 боку обміну речовин: анорексія, астенія.
3 боку психіки: агресивність, нервозність, тривожність, безсоння, ажитація, агресивність, неспокій, делірій, галюцинації.
3 боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, безсоння, парестезія, дисгевзія, непритомність, синкопе, судоми, психомоторна підвищена активність, аносмія, паросмія, агевзія, міастенія гравіс, гіпестезія.
3 боку органа зору: розлади зору, погіршення зору.
З боку органа слуху: порушення слуху, погіршення слуху, включаючи глухоту та/або дзвін у вухах, вертиго.
З боку серця: відчуття серцебиття (пальпітація), тріпотіння/фібриляція шлуночків (torsde de pointes), аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію, подовження Q–Т-інтервалу на ЕКГ.
3 боку судин: припливи, артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи: диспное, порушення функції дихання, носова кровотеча.
З боку ШКТ: шлунково-кишковий дискомфорт, діарея, часті рідкі випорожнення, блювання, біль у животі, нудота, гастрит, запор, метеоризм, диспепсія, дисфагія, сухість у роті, відрижка, виразки у ротовій порожнині, гіперсекреція слини, панкреатит, зміна кольору язика, анорексія, шлунково-кишковий дискомфорт.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, холестатична жовтяниця, печінкова недостатність (яка рідко призводила до летального кінця), гепатит (включаючи фульмінантний гепатит та некротичний гепатит).
3 боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив’янка, дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз, фоточутливість, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, поліморфна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, DRESS-синдром.
3 боку скелетно-м’язової системи: остеоартрит, міалгія, біль у спині, біль у шиї, артралгія.
З боку сечовидільної системи: дизурія, біль у нирках, ГНН, інтерстиціальний нефрит.
3 боку репродуктивної системи та молочних залоз: вагініт, маткова кровотеча, тестикулярні порушення.
Загальні порушення та місцеві реакції: біль у грудях, нездужання, астенія, підвищена втомлюваність, гіпертермія, біль, набряки, включаючи набряк обличчя та периферичні набряки.
Лабораторні показники: зменшена кількість лейкоцитів, підвищена кількість еозинофілів, знижений рівень бікарбонату крові, підвищення рівня базофілів, підвищення рівня моноцитів, підвищення рівня нейтрофілів, підвищення рівнів АсАТ, АлАТ, білірубіну в крові, підвищений рівень сечовини, креатиніну в крові, зміни показників калію у крові, підвищення рівнів ЛФ, хлориду, глюкози, тромбоцитів, зниження рівня гематокриту, підвищення рівня бікарбонату, відхилення рівня натрію.
Ураження та отруєння: ускладнення після процедури.

гіперчутливість. Як і у разі з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках — з летальним кінцем), гострий генералізований екзантематозний пустульоз та гіперчутливість, індуковану медикаментами, зі шкірними і системними проявами та еозинофілією (DRESS-синдром). Деякі з цих реакцій, спричинених азитроміцином, спричиняли рецидивні симптоми і потребували тривалішого спостереження і лікування.
Гепатотоксичність. Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам із серйозними захворюваннями печінки. Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечне для життя порушення функцій печінки при прийомі азитроміцину.
Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.
Необхідно негайно дослідити функцію печінки у разі розвитку ознак і симптомів дисфункції печінки, наприклад астенії, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.
У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.
Ріжки. У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування деяких макролідних антибіотиків сприяє швидкому розвитку ерготизму. Відсутні дані щодо можливості взаємодії між ріжками та азитроміцином. Проте у зв’язку з теоретично можливим ерготизмом азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.
Подовження інтервалу Q–T. Подовження серцевої реполяризації та інтервалу Q–Т, які підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-фібриляцію шлуночків (torsade de pointes), відмічали при лікуванні іншими макролідними антибіотиками, у тому числі азитроміцином. Оскільки стани, які супроводжуються підвищеним ризиком виникнення шлуночкових аритмій (включаючи torsade de pointes), можуть призвести до зупинки серця, азитроміцин слід призначати з обережністю пацієнтам з проаритмічними станами (особливо жінкам і пацієнтам літнього віку), зокрема пацієнтам:

• • із вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу Q–T;
• • які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які подовжують інтервал Q–Т, наприклад антиаритмічні препарати класів ІА (квінідин та прокаїнамід) і III (дофетилід, аміодарон та соталол), цизаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;
• • з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії;
• • з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Суперінфекції. Як і у разі з іншими антибіотиками, рекомендується проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи грибки.
Clostridium difficile-асоційована діарея.
При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювалась від слабовираженої діареї до коліту з летальним кінцем. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору в товстій кишці, що призводить до надмірного росту C. difficile.
C. difficile продукує токсини А і В, які спричиняють розвиток CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності й летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії і потребувати проведення колектомії. Необхідно розглянути можливість розвитку СDAD у всіх пацієнтів з діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібне ретельне ведення історії хвороби, оскільки, як повідомлялося, CDAD може мати місце впродовж 2 міс після прийому антибактеріальних препаратів.
У разі виникнення CDAD слід припинити терапію азитроміцином та застосувати специфічне лікування C. difficile.
Стрептококові інфекції. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококової інфекції у ротоглотці, стосовно профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину.
Порушення функції нирок. У пацієнтів із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв) відмічено 33% збільшення системної експозиції азитроміцину.
Міастенія гравіс. Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.
Інше. Безпека та ефективність для профілактики або лікування Мусоbacteriит Аvіит Сотрlех у дітей не встановлені.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. Дослідження впливу на репродуктивну функцію тварин були виконані при введенні доз, що відповідали помірним токсичним дозам для материнського організму. У цих дослідженнях не отримано доказів токсичного впливу азитроміцину на плід. Однак відсутні адекватні й добре контрольовані дослідження у вагітних. Оскільки дослідження впливу на репродуктивну функцію тварин не завжди відповідають ефекту у людини, азитроміцин слід призначати у період вагітності лише за життєвими показаннями.
Годування грудьми. Дослідження щодо проникнення азитроміцину у грудне молоко відсутні. Оскільки багато препаратів проникають у грудне молоко людини, азитроміцин не слід застосовувати у період годування грудьми, окрім випадків, коли лікар вважає, що потенційні переваги виправдовують можливі ризики для немовляти.
Фертильність. Дослідження фертильності проводили на щурах; частота настання вагітності після введення азитроміцину знижувалася. Релевантність цих даних стосовно людини невідома.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Докази про те, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати транспортними засобами чи роботу з іншими механізмами відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення, сонливість, порушення зору.

антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча C_max у плазмі крові азитроміцину знижувалися приблизно на 25%. Не слід приймати одночасно азитроміцин і антациди.
Цетиризин. У здорових добровольців при одночасному застосуванні азитроміцину упродовж 5 днів із цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігались явища фармакокінетичної взаємодії чи суттєві зміни інтервалу Q–Т.
Диданозин. При одночасному застосуванні добових доз 1200 мг азитроміцину з 400 мг диданозину не виявлено впливу на фармакокінетику диданозину в рівноважному стані порівняно з плацебо.
Дигоксин і колхіцин. Повідомлялося, що поєднане застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин і колхіцин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну в сироватці крові. Отже, при поєднаному застосуванні азитроміцину та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин, необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові.
Зидовудин. Одноразові дози 1000 та 1200 або 600 мг багаторазові дози азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, в мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних не з’ясована.
Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, що спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукції або інактивації печінкового цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс.
Ріжки. З огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.
Проведено фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину і наступних препаратів, метаболізм яких значною мірою відбувається за участю цитохрому Р450.
Аторвастатин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг/добу) та азитроміцину (500 мг/добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування ГМГ-КоА-редуктази). Проте в постмаркетинговий період зареєстровано випадки рабдоміолізу у пацієнтів, що застосовували азитроміцин зі статинами.
Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових волонтерів азитроміцин не виявив значного впливу на рівні карбамазепіну у плазмі крові або на його активні метаболіти.
Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу однократної дози циметидину, прийнятої за 2 год до прийому азитроміцину, на фармакокінетику азитроміцину жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не спостерігалося.
Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. Є дані щодо потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину та пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок не встановлений, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу при призначенні азитроміцину пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.
Циклоспорин. У фармакокінетичному дослідженні за участю здорових добровольців, які отримували пероральну дозу азитроміцину 500 мг/добу упродовж 3 днів, а потім одноразову пероральну дозу циклоспорину 10 мг/кг маси тіла, було продемонстровано значне підвищення С_max та AUC_0-5 циклоспорину. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні цих препаратів. Якщо одночасне застосування цих препаратів є необхідним, слід контролювати рівні циклоспорину і відповідним чином коригувати дозу.
Ефавіренц. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 600 і 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.
Флуконазол. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і Т_½ азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження С_max (18%) азитроміцину.
Індинавір. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, який приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.
Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.
Мідазолам. У здорових добровольців одночасне застосування азитроміцину 500 мг/добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу, який застосовувався як одноразова доза 15 мг.
Нелфінавір. Одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, відповідно, немає потреби у регулюванні дози.
Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалась у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом азитроміцину не встановлений.
Силденафіл. У здорових добровольців чоловічої статі не отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 днів) на значення АUС і С_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.
Терфенадин. У фармакокінетичних дослідженнях не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках не можна виключити можливість такої взаємодії повністю; однак немає спеціальних даних про наявність такої взаємодії.
Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну у здорових добровольців.
Tріазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом і плацебо.
Триметпоприм/сульфаметоксазол. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) упродовж 7 днів із азитроміцином 1200 мг на 7-му добу не виявляло суттєвого впливу на максимальні концентрації, загальну експозицію або екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в сироватці крові відповідали таким, які спостерігалися в інших дослідженнях.

симптоми: побічні прояви, які розвиваються при застосуванні препарату у вищих, ніж рекомендовано, дозах подібні до таких, що спостерігаються при застосуванні у звичайних терапевтичних дозах, а саме: вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, оборотну втрату слуху.
Лікування: при необхідності рекомендується прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримувальних лікувальних заходів.

при температурі не вище 25 °C.
Зберігати в недоступному для дітей місці.