АРГОСУЛЬФАН^® (ARGOSULFAN)

На сьогодні рани різного походження, що тривало не загоюються, є важливою проблемою в медицині. Пролежні та трофічні виразки суттєво погіршують якість життя хворого. Окрім болісності та естетичного дискомфорту, тривало існуюча ранова поверхня стає постійним джерелом розвитку хронічних запальних реакцій, що, у свою чергу, може призводити до загострення супутніх захворювань. Окрім того, мікроорганізми, що знаходяться в рані, можуть нести безпосередню загрозу життю та здоров’ю людини, оскільки можуть стати причиною септичних ускладнень.

Проблема ран, що не загоюються тривалий час, та пролежнів особливо актуальна для лежачих хворих незалежно від того, чи досяг пацієнт старечого віку, чи людина молодого, чи середнього віку знерухомлена протягом тривалого періоду. Пролежні створюють дискомфорт як для самого пацієнта, так і для тих, хто за ним доглядає. Саме тому необхідний препарат, який би спростив процес догляду за рановою поверхнею та прискорив би її загоєння. Таким препаратом може бути крем Аргосульфан, ефективність якого пов’язана з діючою речовиною, що входить до його складу.

В яких випадках застосовується Аргосульфан:

Спосіб застосування Аргосульфану

Препарат наноситься безпосередньо на ранову поверхню 2 або 3 рази на добу так, щоб уся рана була вкрита тонким шаром крему. Якщо рана інфікована, то на початковому етапі лікування можлива поява великої кількості ексудату. При перев’язках необхідно спочатку видаляти ексудат та залишки Аргосульфану після попереднього нанесення. Оптимальним рішенням є 3% розчин перекису водню, оскільки він є ефективним для механічного очищення рани та має властивість зв’язувати молекули сульфатіазолу (Zhu G., 2019). У якості альтернативних засобів для промивання рани перед нанесенням крему рекомендується застосовувати 3% водний розчин борної кислоти або 0,1% водний розчин хлоргексидину (інструкція МОЗ України).

Якщо виникає необхідність у промиванні ран, що не загоюються тривалий час, антисептиком у проміжках між нанесенням Аргосульфану, то протипоказано застосовувати з цією метою метиленовий синій. Така особливість пов’язана з тим, що метиленовий синій є антагоністом сульфатіазолу та при одночасному застосуванні ці речовини нейтралізують одна одну (Gots J.S., 1949). З тієї ж причини не варто застосовувати поєднано з такими препаратами для місцевої анестезії, як, наприклад, прокаїн.

При підборі фізіотерапевтичних процедур для комплексного лікування пацієнтів необхідно враховувати, що ефективність сульфатіазолу різко знижується під впливом електричного струму через оксидативну деградацію діючої речовини (Baran W., 2018). Тому Аргосульфан не можна поєднувати з такими процедурами, як електрофорез, діадинамотерапія (ДДТ) тощо.

Тривалість лікування визначається індивідуально. Зазвичай крем наносять до повного загоєння пролежня або до тих пір, поки ранова поверхня не буде підготовлена до трансплантації шкірного клаптя. До переваг Аргосульфану також належить те, що він не зафарбовує шкірні покриви та інші тканини і дозволяє проводити адекватну візуальну оцінку їхнього стану.

Фармакологічні властивості та особливості застосування

Аргосульфан характеризується широким спектром антибактеріальної дії завдяки діючій речовині сульфатіазолу срібла (інструкція МОЗ України), який активний відносно більшості грамнегативних збудників. Також до препарату чутливі такі збудники, як Shigella flexneri (Butitta P.L., 1952), Streptococcus mitis (Clapper W.E., 1954), Streptococcus faecalis (Collier H.O.J., 1952), Staphylococcus aureus (Daniel R.A., 1943), у тому числі гемолітичні штами, Proteus vulgaris, Bacillus subtilis (Crandall R.E., 1948), Pseudomonas spp. (Al-Izzi S.A., 1989).

Дослідження молекулярної структури виявили, що сульфатіазол срібла утворює полімерну плівку, що забезпечує його унікальні властивості, які не характерні для інших сульфаніламідних солей металів (Fox C.L. Jr., 1979). Сульфатіазол, за аналогією з іншими препаратами з групи сульфаніламідів, втручається у метаболізм мікробної клітини завдяки блокуванню синтезу фолієвої кислоти та її активної форми — тетрагідрофолату. Ці речовини потрібні для синтезу пуринів та піримідинів, які відповідають за ріст та розмноження одноклітинних мікроорганізмів.

Іон срібла має властивості потенціювати дію сульфатіазолу та знижувати характерні для сульфаніламідів алергенні властивості. Окрім того, для срібла характерний бактерицидний ефект, який реалізується через інгібування подвоєння бактеріальної ДНК.

Аргосульфан можна застосовувати для терапії ран відкритим способом, немає необхідності накладати оклюзійну пов’язку на рану, окрім випадків, коли є показання для її застосування. Завдяки утворенню плівки препарат захищає рану від потрапляння в неї забруднень та сторонніх тіл. Окрім того, плівка обмежує випаровування води — виключається пересихання ранової поверхні.

Корекція дози для дорослих не потрібна, оскільки в результаті досліджень було встановлено (Waud R.A., 1944), що навіть при нанесенні на відкриту рану сульфатіазол практично не потрапляє у системний кровотік. Його дифузія у тканини становить не більше 2–3 мм вглиб від ранової поверхні, що гарантує виключно локальну дію.

Сульфатіазол срібла характеризується мінімальним ступенем розчинності та максимальною стабільністю у порівнянні з іншими солями срібла. Низька розчинність забезпечує місцеву дію та незначне всмоктування препарату. Та невелика частина сульфатіазолу, яка все ж потрапляє в кров, частково метаболізується в печінці шляхом ацетилювання, а залишок виділяється у незміненому вигляді нирками. Окрім того, сульфатіазол у низьких дозах секретується в молоко (Dai T., 2017), тому Аргосульфан протипоказаний жінкам у період годування грудьми (інструкція МОЗ України).

Аргосульфан, як й інші мазі із сульфатіазолом, можуть викликати індивідуальні реакції непереносимості. Найчастіше вони виявляються екзематозним дерматитом або імпетиго (Can. Med. Assoc. J., 1944).

Важливо бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з опіковим шоком або енцефалопатією, оскільки їх неадекватний стан може стати причиною випадкового потрапляння препарату всередину.

При тривалому застосанні Аргосульфану можуть розвиватися різноманітні реакції індивідуальної непереносимості, про які необхідно пам’ятати.

У першу чергу препарат категорично протипоказаний хворим, у яких відмічається вроджений дефіцит глюкозо-6-дегідрогенази. Хоча Аргосульфан практично не всмоктується у кровотік, все ж сульфатіазол може стати причиною розвитку гемолітичної анемії. З тієї ж причини препарат не можна призначати для лікування недоношених дітей та новонароджений віком до 3 міс. У них спостерігається транзиторний дефіцит вищезгаданого ферменту, пов’язаний з особливостями метаболізму фетального гемоглобіну.

Окрім того, Аргосульфан може викликати реакції перехресної гіперчутливості з похідними р-аміносаліцилової кислоти, бензотіазину та сульфонілсечовини. Цей факт особливо важливий, оскільки для лежачих хворих дуже актуальна проблема поліпрагмазії — одночасного призначення великої кількості лікарських засобів для лікування як основної, так і супутньої патології.