Гутталакс^® Пікосульфат (Guttalax Picosulfas)

Натрію пікосульфату моногідрат - 7,5 мг/мл

Загальна інформація про препарат

Гутталакс пікосульфат — препарат, який належить до групи лікарських засобів, що застосовуються для лікування закрепів, містить у якості діючої речовини натрію пікосульфату моногідрат. Натрію пікосульфат за своїм механізмом дії належить до проносних засобів, які стимулюють перистальтику кишечнику, пом’якшують калові маси та збільшують їх об’єм. Також до терапевтичних ефектів натрію пікосульфату відносяться антиабсорбційний та секреторний ефекти, які є первинними, а моторні реакції — вторинними (Mueller-Lissner S. et al., 2010). Натрію пікосульфат реалізує свою проносну дію лише після розщеплення бактеріями, що населяють товстий кишечник, та перетворення у біс-(п-гідроксифеніл)-піриділ-2-метан. Натрію пікосульфат за своєю хімічною структурою належить до речовин тріарилметанової групи. У багатоцентровому дослідженні, у якому взяли участь 468 хворих із хронічним закрепом, даний препарат позитивно впливав не лише на частоту та консистенцію випорожнень, але й на інші симптоми (наприклад простоту евакуації калу) та якість життя порівняно з плацебо. Окрім того, відмічена низька частота побічних ефектів, серед яких найбільш частим був біль у животі (5,6% пацієнтів, що отримували натрію пікосульфат, проти 2,2% у групі, що отримувала плацебо) (Mueller-Lissner S. et al., 2010). Натрію пікосульфат застосовується в Європі у якості проносного засобу вже понад 20 років. Цей препарат може застосовуватися як ситуативно, якщо у пацієнта немає дефекації протягом 2 діб та більше, так і регулярно, якщо це є необхідним. Проте перед регулярним застосуванням необхідно визначити причину закрепу. Також Гутталакс пікосульфат може застосовуватися перед проведенням діагностичних або терапевтичних процедур, у тому числі хірургічних втручань, які потребують адекватного передопераційного очищення кишечнику.

Актуальність проблеми

Закреп — це стан організму, при якому утруднене випорожнення кишечнику (воно може бути сповільненим, утрудненим чи систематично недостатнім), який може виникати або ізольовано, або вторинно стосовно іншого основного захворювання (наприклад хвороби Паркінсона).
У жовтні 2010 р. був проведено огляд літератури MEDLINE по епідеміології закрепів. Середня поширеність закрепів становила 16% серед дорослих у цілому та 33,5% серед дорослих віком 60–101 рік. Більшість досліджень демонструють, що поширеність закрепів у представників європеоїдної раси нижче, порівняно з іншими расами. Також поширеність даного стану була вищою у жінок (медіанне співвідношення між чоловіками та жінками 1,5:1) (Adil E. Bharucha et al., 2013). Частіше закреп відмічають у осіб похилого та старечого віку, що проживають у домах престарілих, ніж у осіб того ж віку, які проживають у сім’ї (Kinnunen O., 1991). Жінки частіше приймають проносні засоби та звертаються за медичною допомогою при закрепах. Закреп також є поширеною проблемою у дітей (Lu P.L., Mousa H.M., 2018).

Фактори ризику закрепу

Одні із факторів ризику закрепу — низька фізична активність (Sandler R.S. et al., 1990; Dukas L. et al., 2003; Wald A. et al., 2008), недостатнє вживання харчових волокон (Dukas L. et al., 2003), низький соціальний статус пацієнта, невисокий рівень освіти, депресія та стрес, психотравмуючі життєві події, фізичне та сексуальне насилля (Leroi A.M. еt al., 1995), також можуть призводити до закрепу. Перед тривалим застосуванням проносних лікарських засобів необхідно виявити причину виникнення закрепу та фактори ризику й лише після цього приймати рішення щодо призначення того чи іншого препарату. Проте між факторами ризику та розвитком закрепів у конкретного пацієнта не завжди існує причинно-наслідковий зв’язок, та усунення таких факторів може не призвести до покращання функції кишечнику.
Наприклад, у США (відповідно до проведеного опитування) лише 22% населення звертаються за медичною допомогою з приводу закрепів, проте ця проблема є широко поширеною у країні (Drossman D.A. еt al., 1993). Закреп — це одна з найпоширеніших скарг на прийомі у гастроентеролога та 1 з 5 найбільш поширених гастроентерологічних скарг на прийомі у сімейного лікаря (Shaheen N.J. еt al., 2006). Відповідно до статистичних даних у США щорічно реєструється близько 2,5 млн відвідувань амбулаторно-поліклінічних закладів з метою лікування закрепу. Статистичні дані демонструють, що кількість амбулаторних візитів для лікування закрепів збільшилася з 4 млн на рік (1993–1996 рр.) (тобто 0,46% усіх амбулаторних відвідувань) до близько 8 млн на рік (2001–2004 рр.) (тобто 0,72% усіх амбулаторних візитів) (Shah N.D. et al., 2008). Жінки та хворі віком 65 років та старше частіше зверталися за консультацією, ніж чоловіки та молоді люди відповідно. У період 1958–1985 рр. 85% візитів до лікаря для лікування закрепів призвели до призначення безрецептурних проносних препаратів (Sonnenberg A., Koch T.R., 1989). Відповідно до експертних оцінок лише у США щорічні прямі медичні витрати на лікування закрепів перевищують 230 млн дол. США (Martin B.C. еt al., 2006).
Неврологічні розлади — один із факторів ризику розвитку хронічного закрепу. Серед неврологічних розладів, що ускладнюються закрепом, у першу чергу в літературі згадуються такі, як хвороба Паркінсона, вимушена нерухомість (наприклад внаслідок інсульту або мієлопатії), а також застосування деяких лікарських засобів, у тому числі наркотичних анальгетиків. Натрію пікосульфат є проносним засобом першого вибору у таких хворих (Müller-Lissner S., 2019).
Тривалі хронічні закрепи значно знижують якість життя та підвищують витрати на лікування хворих похилого віку. Захворюваність і навіть летальні наслідки, пов’язані із закрепом, особливо високі у ослаблених осіб похилого віку. Незважаючи на те що закреп не є фізіологічним наслідком нормального процесу старіння, зниження рухливості, медикаментозне лікування хронічних захворювань, основні захворювання (такі як цукровий діабет або неврологічні ураження) та сенсомоторна дисфункція прямої кишки можуть обумовлювати його поширеність у осіб похилого віку. У осіб похилого віку зазвичай відмічають більше ніж один етіологічний механізм, що потребує багатофакторного підходу до лікування закрепу (De Giorgo R. et al., 2015). У комплексному лікуванні закрепу можна рекомендувати дієту та зміну способу життя, підвищення фізичної активності та спеціальні вправи для стимуляції перистальтики кишечнику, проте ці заходи не здатні повністю вирішити проблему закрепів у більшості хворих.
Часті скарги на закреп потребують проведення прискіпливого обстеження. Таким хворим зазвичай потрібне проведення колоноскопії. Економічний аналіз показав, що скринінг на рак товстого кишечнику у хворих із закрепом є економічно обґрунтованим (Winawer S.J. еt al., 1997). Фактично закреп може вказувати на більш високий ризик колоректального злоякісного новоутворення (Winawer S.J. еt al., 1997; Chadirian P. et al., 1998), таким чином, виключення злоякісної пухлини, вірогідно, є найбільш економічно ефективним першим кроком стосовно пацієнтів з тривало існуючим закрепом. При цьому важливо враховувати вік хворого. У молодих людей із закрепом колоректальний рак є малоймовірним діагнозом, проте такий ризик існує в тих випадках, коли на прийомі хворий з хронічним закрепом віком старше 50 років (Adil E. Bharucha et al., 2013).

Застосування Гутталаксу пікосульфату у терапії закрепів та для очищення кишечнику перед діагностичними процедурами

Натрію пікосульфат є лікарським засобом, що широко застосовується для підготовки кишечнику перед проведенням різноманітних медичних процедур. Він вважається відносно безпечним, ускладнення виникають рідко. Тому препарат схвалений для застосування як у дорослих, так і у дітей для підготовки до проведення діагностичних процедур, таких як колоноскопія, рентгеноскопія ШКТ та хірургічних втручань на кишечнику.
Даний препарат може викликати нетяжкі побічні ефекти з боку ШКТ, у тому числі біль у животі та діарею. Був проведений систематичний огляд Кокрейнівського формату, у якому були систематизовані оптимальні препарати для підготовки кишечнику у дітей та осіб молодого віку до колоноскопії. Автори огляду дійшли висновку, що при схожій ефективності різних схем підготовки до колоноскопії із застосуванням поліетиленгліколю (ПЕГ) та пікосульфату натрію останній має переваги, оскільки краще переноситься, ніж ПЕГ (Gordon M. еt al., 2017).
Одне з досліджень, що було проведене в Індії, присвячене вивченню оптимальної терапії закрепів у хворих на цукровий діабет. Хронічний закреп вважається одним з найбільш поширених шлунково-кишкових симптомів у пацієнтів із цукровим діабетом та спостерігається у таких хворих значно частіше, ніж у здорових осіб. Мета терапії — зменшення вираженості фізичних симптомів та відновлення функції кишечнику за рахунок прискорення транзиту через товстий кишечник та полегшення дефекації. Виходячи із даних різноманітних настанов з гастроентерології та опублікованої літератури, зміни в раціоні та режимі харчування, а також зміни способу життя повинні бути першим кроком у терапії закрепу. Призначення проносних препаратів — наступний крок лікування у таких хворих. На думку авторів дослідження, у якості стартової терапії слід призначати проносні засоби на основі метилцелюлози, у разі їх неефективності — застосовувати осмотичні проносні засоби. Лактулоза, ПЕГ та лактилол — осмотичні агенти, що призначаються найбільш часто. Лактулоза виявляє пребіотичний ефект та її послаблювальна дія триває протягом не менше ніж 6–7 днів після завершення курсу лікування. Проте ці препарати часто виявляються недостатньо ефективними у хворих на цукровий діабет. У разі неефективності проведеної терапії автори дослідження рекомендують призначення стимулювальних проносних засобів, у тому числі натрію пікосульфату. Також вони звертають увагу на необхідність паралельного контролю за рівнем глюкози у крові. Лікарю слід пояснити хворому причину призначення проносного засобу та поінформувати щодо потенційних недоліків тривалого застосування послаблювальних лікарських засобів. Хворому слід повторно звернутися до лікаря, якщо короткочасне застосування призначеного проносного є неефективним (Prasad V.G., Abraham P., 2016).
Автори проведеного у Німеччині дослідження пропонують застосовувати макрогол та лактулозу в якості терапії першої лінії при лікуванні хронічних закрепів під час вагітності. Проте таке лікування не завжди є ефективним. Часто терапевтичний ефект від застосування препаратів цієї групи є помітним на початку лікування, а потім поступово послаблюється та препарат перестає діяти. У таких випадках у II та III триместр вагітності дослідники рекомендують призначення у якості терапії другої лінії дифенольних проносних засобів. У період вагітності рішення щодо застосування цих проносних засобів значною мірою обмежується їх побічними ефектами, оскільки тенезми можуть призвести до передчасних пологів (Gharehbagni k. et al., 2016).
Завдяки тому, що натрію пікосульфат не всмоктується з ШКТ, а його активний метаболіт всмоктується, але не визначається у грудному молоці, препарат можна застосовувати в період грудного вигодовування. Особливих заходів перестороги стосовно призначення даного препарату в період годування груддю не потребується (Friedrich C. et al., 2011).

Висновки

Закреп — це актуальна проблема сучасності. У дорослого населення поширеність закрепів продовжує зростати, збільшується кількість консультацій у гастроентерологів з приводу закрепів у всьому світі (De Giorgio R. et al., 2015). У той же час поглиблюється розуміння складної етіології даної проблеми та можливостей патогенетичної терапії. Гутталакс пікосульфат — безпечний та ефективний препарат. Простота прийому даного препарату та прогнозованість ефекту забезпечують високий комплаєнс пацієнтів. Застосування Гутталаксу актуальне не лише для терапії закрепів, але й для очищення кишечнику перед діагностичними процедурами та хірургічними втручаннями на кишечнику. Даний препарат продемонстрував свою ефективність у лікуванні закрепів у пацієнтів з цукровим діабетом, а також застосування Гутталаксу пікосульфату не протипоказано в період грудного вигодовування.