Як стрес батьків на роботі впливає на сімейне харчування та розвиток дітей?

Сімейні обіди важливі для батьків та дітей як простір для спілкування, соціалізації, побудови відносин та формування прихильності. Але зайнятим батькам може бути складно поєднувати сім’ю та роботу.

У нещодавньому дослідженні, проведеному вченими з Університету Іллінойсу Урбана-Шампейн (University of Illinois Urbana-Champaign), США, було показано, як стрес батьків на роботі впливає на їхнє відвідування сімейних обідів і, у свою чергу, на соціально-емоційний розвиток дітей.

Провідний автор дослідження Сехен Джу (Sehyun Ju), докторант кафедри людського розвитку та сімейних досліджень у Коледжі сільськогосподарських, споживчих та екологічних наук (Department of Human Development and Family Studies  in the College of Agricultural, Consumer and Environmental Sciences — ACES) Університету Іллінойса, підкреслив, що ми всі щосили намагаємося зберегти баланс між роботою та сімейним життям. Але це може бути особливо складно для батьків, які займаються доглядом за дітьми після напруженого та інтенсивного робочого дня — 65% сімей з дітьми в США. Також С. Джу підкреслив, що на сьогодні ми мало що знаємо про те, як матері та батьки розподіляють ролі щодо догляду за дітьми в умовах робочого стресу.

Дослідження включало дані понад 1400 сімей з двома годувальниками, які складаються з гетеросексуальних подружніх пар із дітьми. Дослідники зосередили увагу на взаємодії характеристик розвитку дітей, часу, що приділяється сімейним прийомам їжі, роботи батьків та їх фінансової незадоволеності.

У дослідженні виявлено, що діти батьків, які відзначали вищий рівень стресу, пов’язаного з роботою, у період, коли дітям було 2 роки, мали нижчу соціально-емоційну компетентність у віці 4–5 років.

Встановлено суттєві відмінності щодо впливу на розвиток дітей робочого стресу у матерів та батьків. Для матерів вища незадоволеність роботою не вплинула на частоту сімейних обідів. Водночас висока незадоволеність роботою матерів була пов’язана з нижчою соціально-емоційною компетентністю їхніх дітей (вищим рівнем негативної соціальної поведінки та нижчим рівнем позитивної соціальної поведінки).

З іншого боку, батьки, які мають високий рівень стресу на роботі та фінансову незадоволеність, рідше відвідували сімейні обіди зі своїми дітьми, а це, у свою чергу, призводило до зниження соціально-емоційної компетентності дітей віком 4–5 років.

Співавтор дослідження Цюцзе Гун (Qiujie Gong) пояснив, що навіть коли мати збільшує час їди разом з дітьми (сімейний обід), щоб компенсувати відсутність батька, на соціально-емоційний розвиток дитини все одно чинився негативний вплив. Це свідчить про те, що батьки можуть чинити унікальний вплив, який не може бути замінений матір’ю.

Ц. Гун підкреслив, що у майбутньому соціальні програми мають допомогти обом батькам покращити баланс між роботою та сім’єю та наголосити на важливості сімейного розпорядку для сприяння здоровому розвитку дитини.

Карен Крамер (Karen Kramer), співавтор дослідження, повідомила, що у дослідженні показано поширеність традиційних гендерних ролей. Матері вважаються основними вихователями, і очікується, що вони будуть проводити час з дітьми, у тому числі за спільними прийомами їжі, незважаючи ні на що. У дослідженні встановлено, що матері не коригували частоту прийомів їжі у відповідь на незадоволеність роботою, як це робили батьки.

К. Крамер зазначила, що дослідження унікальне тим, що поєднує психологію, соціологію, економіку та харчування.

К. Крамер наголосила, що ми маємо визнати проблеми, з якими стикаються сім’ї під час створення послідовного розпорядку дня. Це не лише результат індивідуального впливу. Зовнішні чинники, такі як робоче середовище та фінансове становище батьків, можуть впливати на їх взаємодію, час прийому їжі та розвиток дитини. Необхідні політичні ініціативи та громадська підтримка, які сприятимуть створенню працюючими батьками відповідного розпорядку дня та проведенню спільних сімейних обідів, оскільки ці заходи є важливими для гармонійного соціального розвитку дітей.

Результати дослідження опубліковані в журналі «Journal of Family Psychology».

За матеріалами www.medicalxpress.com