Цукровий діабет: які препарати ефективніше знижують рівень глікемії?

За даними Американської діабетичної асоціації (American Diabetes Association), у 2019 р. цукровий діабет (ЦД) було діагностовано у близько 11,3% населення США, або 37,3 млн осіб. З них у 35,4 млн пацієнтів виявлено ЦД II типу.

На думку експертів, оптимальною терапевтичною стратегією при ЦД II типу на ранніх стадіях є приймання метформіну поряд з фізичними вправами та дієтою. Однак на більш пізніх стадіях розвитку захворювання необхідне застосування інших препаратів, а також комплексне лікування.

У нещодавньому клінічному дослідженні оцінювали ефективність інсуліну гларгіну U-100, глімепіриду, ліраглутиду та ситагліптину щодо зниження рівня глюкози в плазмі крові.

Результати дослідження було опубліковано в журналі «New England Journal of Medicine».

У дослідження було включено 5047 пацієнтів із ЦД II типу, які приймали метформін у середньому протягом 5 років. Далі учасникам випадковим чином було призначено один з гіпоглікемічних лікарських засобів: інсулін гларгін U-100, глімепірид, ліраглутид або ситагліптин. В учасників визначали рівень глікованого гемоглобіну. Крім того, у дослідженні оцінювали серцево-судинні наслідки, включаючи розвиток гіпертонічної хвороби.

За рекомендаціями експертів, пацієнтам із ЦД II типу необхідно підтримувати рівень глікованого гемоглобіну нижче 7%. У дослідженні було показано, що у 71% учасників виявляли рівень глікованого гемоглобіну 7% або вище в якийсь момент протягом 5 років спостереження.

Гларгін та ліраглутид виявилися найбільш ефективними у підтриманні контролю рівня глюкози в крові; лише у 39% учасників, які приймали гларгін, було зафіксовано рівень глікованого гемоглобіну, що перевищує 7,5%. При цьому ситагліптин був найменш ефективним щодо зниження рівня глікемії.

Також у дослідженні було відзначено супутні ефекти препаратів. Так, ліраглутид та ситагліптин сприяли зменшенню маси тіла пацієнтів у середньому на 3,5 кг та 2 кг відповідно за період дослідження. При цьому хворі, які приймали інші препарати, мали відносно стабільну масу тіла під час спостереження.

У дослідженні також зазначено, що при застосуванні ліраглутиду частіше розвивалися побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, ніж у разі приймання інших досліджуваних препаратів. Частота випадків гіпоглікемії була найвищою у групі пацієнтів, які отримували глімепірид.

Крім того, у дослідженні зафіксовано незначне зниження ризику розвитку серцево-судинних захворювань під час прийому ліраглутиду.

Хізер Ферріс (Heather Ferris), доктор філософії, ендокринолог академічної системи охорони здоров’я UVA Health Університету Вірджинії (University of Virginia), зазначив, що у групах гларгіну та глімепериду не було відзначено зменшення маси тіла учасників, і у пацієнтів цих груп виявлено більш високий ризик розвитку гіпертонічної хвороби. У той же час надлишкова маса тіла є одним з основних факторів серцево-судинного ризику. Можливо, вплив гіпоглікемічних препаратів на масу тіла пацієнтів може пояснити різницю в модифікації серцево-судинного ризику.

Доктор Генрі Бенч, директор програми Національного інституту діабету, хвороб органів травлення та нирок (Program Director at the National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases — NIDDK), один з авторів дослідження, пояснив, що це дослідження потенційно сприятиме розробці оптимальних довгострокових індивідуалізованих стратегій лікування пацієнтів із ЦД II типу.

Важливим обмеженням дослідження було те, що проводилося порівняння ефективності лише чотирьох цукрознижувальних препаратів.

За матеріалами www.medicalnewstoday.com