Ротавірусна інфекція: класифікація, шляхи передачі, клінічні ознаки, особливості перебігу, діагностики, лікування, можливі ускладнення

Що таке ротавірус?

Ротавірусна інфекція — це захворювання, яке викликає група вірусів, що є основною причиною гострого гастроентериту у дітей у всьому світі. Ротавіруси — представники роду Rotavirus сімейства Reoviridae.

Генетична інформація (геном) ротавірусу представлена 11 сегментами дволанцюгової рибонуклеїнової кислоти (РНК), які кодують 6 структурних білків ротавірусу (VP1, VP2, VP3, VP4, VP6, VP7) та 6 неструктурних білків (від NSP1 до NSP6).

Кожен із сегментів РНК кодує лише один білок, за винятком 11-го сегмента, у якому закодовано два білки (NSP5 та NSP6).

Віріон (вірусна частка) діаметром близько 75–77 нанометрів (10^-9 метра) має форму ікосаедра (двадцятигранника), який на електронних мікрофотографіях нагадує колесо (лат. rota — колесо).

У віріоні є три концентричні білкові шари. Ліпідна оболонка у віріона відсутня (Dormitzer Ph. R., Desselberger U., 2020).

Класифікація ротавірусів

Вірусний білок 6 (VP6) — це основний структурний білок, що є мішенню під час проведення імунологічних аналізів, він визначає групову специфічність ротавірусів.

Є 7 основних груп ротавірусів (A, B, C, D, E, F та G).

В основному гострі гастроентерити у людини викликають ротавіруси групи А, та значно меншою мірою — груп В та С.

Два білки — VP7 (G-білок) та VP4 (P-білок) — визначають серологічну специфічність, індукують нейтралізувальні антитіла та створюють основу для бінарної класифікації ротавірусів, тобто генотип вірусу записують двома літерами латинського алфавіту — G та P. Також біля кожної із цих літер стоїть арабська цифра, яка позначає різновид цього білка.

Сегментований геном ротавірусу зумовлює можливість генетичної рекомбінації, тобто обміну сегментами геному між вірусами під час коінфекції — властивість, що відіграє важливу роль у еволюції вірусів, яку використовують під час розробки рекомбінантних вакцин на основі ротавірусів тварин та людини (Parashar U.D., Glass R.I., 2022).

Як можна заразитися ротавірусом? Причини зараження ротавірусом

Ротавіруси є високозаразними збудниками. Шляхи передачі ротавірусної інфекції — повітряно-крапельний (під час кашлю та чхання вірусоносія або хворого) та фекально-оральний (через забруднену шкіру рук, а також забруднені ротавірусом воду та продукти харчування).

У уражених ротавірусною інфекцією осіб вірус починає виділятися із фекаліями у кількості 10–100 млрд вірусних частинок в 1 г фекалій.

Для зараження достатньо лише близько 100 вірусних частинок.

Максимальне виділення вірусу з калом спостерігається на 3-тю добу захворювання.

У майже половини уражених ротавірусною інфекцією дітей вірус виділявся з калом протягом 10 діб.

Надходили повідомлення про тривале виділення вірусу у дітей з ослабленим імунітетом (Heinimäki S. et al., 2019).

Стадії розвитку ротавірусу (патогенез)

Ротавіруси інфікують та зрештою руйнують зрілі ентероцити війчастого епітелію проксимального (розташованого ближче до шлунка) відділу тонкої кишки.

При ураженні та, відповідно, втраті війчастого епітелію у поєднанні з проліферацією секреторних клітин кишкових крипт виникає секреторна діарея (рідкі випорожнення).

Зменшення кількості ферментів, що є характерними для диференційованих клітин щіткової облямівки, викликає накопичення дисахаридів (простих вуглеводів), метаболізм яких у клітинах не відбувається, що, у свою чергу, зумовлює осмотичну діарею.

У дослідженнях було продемонстровано, що неструктурний білок ротавірусу NSP4 діє як ентеротоксин, а також викликає розвиток секреторної діареї за рахунок зміни функції епітеліальних клітин та їх проникності.

Окрім того, ротавірус здатний зумовити секрецію рідини шляхом активації ентеральної нервової системи у стінці кишечнику.

Симптоми ротавірусу

Клінічний спектр ротавірусної інфекції варіює від субклінічної форми до тяжкого гострого гастроентериту, що є причиною загрозливого для життя зневоднення. Також при ротавірусній інфекції спостерігається блювання. Після інкубаційного періоду тривалістю 1–3 доби захворювання починається раптово, причому блювання часто передує діареї.

У третини пацієнтів реєструється температура тіла вище 39 °C. Кал при ротавірусній інфекції за своєю консистенцією є пухким та водянистим.

Симптоми ротавірусу з боку травного тракту зазвичай зникають через 3–7 діб (Parashar U.D., Glass R.I., 2022).

Особливості ротавірусу у дітей

Інкубаційний період ротавірусу у пацієнтів педіатричного профілю — від 12 год до 1–5 діб.

Насамперед у дітей ротавірус вражає травний тракт. Проявами цього ураження є гострий гастроентерит та загальна інтоксикація. Симптоми з боку верхніх дихальних шляхів, наприклад, сухуватий кашель та нежить, можуть передувати гострому гастроентериту.

Для симптомів ротавірусу у дітей є характерним гострий початок. Симптоми ротавірусу у цих пацієнтів зазвичай розвиваються протягом першої доби від початку захворювання.

У дітей розрізняють легкий, середньотяжкий та тяжкий перебіг ротавірусної інфекції. У недоношених та новонароджених досить часто спостерігаються стертий перебіг ротавірусу, а також його носійство.

Для ротавірусу у дітей характерним є циклічний перебіг. Тяжкість захворювання залежить від ступеня зневоднення та інтоксикації.

Для розгорнутої клінічної картини ротавірусної інфекції у дітей характерною є наявність гіпертермії (підвищеної температури тіла у діапазоні 38–39 °С), багаторазового блювання, що повторюється, діареї, болю в животі, здуття, бурчання по ходу кишечнику.

Випорожнення є рясними, водянисто-пінистими, жовтувато-зеленого кольору з різким запахом, без патологічних домішок, хоча іноді може спостерігатися слиз.

Частота випорожнень при ротавірусній інфекції у дітей — 3–20 разів на добу (залежно від тяжкості інфекційного процесу). Тривалість діареї — 3–5–7 діб.

Для інтоксикаційного синдрому у дітей у разі легкого та середньотяжкого перебігу інфекції, викликаної ротавірусом, характерними є такі симптоми:

• виражена слабкість;
• блідість шкірних покривів;
• головний біль.

Для тяжкого перебігу ротавірусної інфекції у дітей також характерні:

• адинамія;
• запаморочення;
• непритомність;
• м’язові судоми верхніх та нижніх кінцівок.

Для дітей грудного віку (віком до 1 року) характерним є зниження тургору шкіри та м’яких тканин та зменшення маси тіла.

Симптомами ротавірусу у дітей з боку верхніх дихальних шляхів є помірні почервоніння та біль у горлі, невиражений сухуватий кашель, нежить. Іноді спостерігається кон’юнктивіт.

Одужання при ротавірусній інфекції у дітей відбувається через 5–10 діб.

Особливості перебігу захворювання під час вагітності

Клінічна картина ротавірусної інфекції під час вагітності не відрізняється від такої при цій інфекції у дорослих.

Разом з тим слід зазначити, що виражене зневоднення у вагітної, яке спостерігається при тяжкому перебігу ротавірусної інфекції, може бути причиною гіпоксії плода та підвищеного ризику викидня або передчасних пологів.

Діагностика ротавірусної інфекції

Діагностика ротавірусної інфекції є досить простою за наявності якісно оснащеної клінічної лабораторії.

Загальноприйнятим стандартом визначення ротавірусу та його серотипу є метод полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією, що дозволяє виявити генетичну інформацію вірусу, яка закодована у РНК, а також визначити серотип вірусу (Dormitzer Ph. R., 2020).

Лікування при ротавірусній інфекції

Лікування вдома дорослих та дітей з ротавірусом є неприпустимим. Діагностикою та лікуванням при ротавірусній інфекції має займатися кваліфікований сімейний лікар або лікар-інфекціоніст.

Чим лікувати пацієнта з ротавірусом? Гострий гастроентерит, спричинений ротавірусною інфекцією, може зумовити сильне зневоднення. Тому у разі зневоднення слід якомога раніше розпочати регідратаційну терапію.

Стандартна регідратаційна терапія у дітей та дорослих при гострому гастроентериті, спричиненому ротавірусною інфекцією, добре усуває дегідратацію. Разом з тим слід зазначити, що внутрішньовенна регідратаційна терапія необхідна тоді, коли пацієнти сильно зневоднені та не можуть переносити пероральну регідратацію через високу частоту блювання.

Також із раціону харчування пацієнта виключають молоко та молочні продукти, обмежують вживання вуглеводів (овочі, фрукти та соки, бобові).

Їжа має бути фізіологічно повноцінною, механічно та хімічно щадною, з достатнім вмістом білків, жирів, мінеральних солей та вітамінів. Необхідним є збільшення кратності прийомів їжі.

Терапевтичну роль пробіотиків, вісмуту субсаліцилату, інгібітора енкефалінази рацекадотрилу та нітазоксаніду оцінювали у клінічних дослідженнях, але їх ефективність при ротавірусній інфекції наразі чітко не встановлена.

Слід уникати прийому антибіотиків та засобів, що пригнічують моторику кишечнику (Parashar U.D., Glass R.I., 2022).

З метою профілактики ротавірусної інфекції у людини застосовують вакцини.

На фармацевтичному ринку України наявні дві вакцини: ротавірусна жива атенуйована та ротавірусна жива рекомбінантна п’ятивалентна. Обидві вакцини випускаються у формі для перорального прийому.

Метою специфічної профілактики зазначеними вакцинами є створення активного імунітету проти різних типів ротавірусів та запобігання гострому вірусному гастроентериту в майбутньому.

Можливі ускладнення ротавірусної інфекції

У разі тяжкого перебігу гострого гастроентериту можливі такі ускладнення:

• важка дегідратація, гіповолемічний шок;
• інвагінація кишечнику;
• електролітний дисбаланс в організмі;
• приєднання вторинної бактеріальної інфекції;
• минуща непереносимість лактози (молочного цукру).

Ротавірусна інфекція: актуальність діагностики, терапії та профілактики

З огляду на вкрай значну поширеність ротавірусної інфекції питання її діагностики, лікування та профілактики залишаються досить актуальними для усіх верств населення, а також працівників системи охорони здоров’я.