Пошуки найбільш ефективної тактики при вагітності невідомої локалізації — дослідження NIH

Вагітність невідомої локалізації, що не розвивається, — клінічна ситуація, при якій результат тесту на вагітність позитивний, але за допомогою інструментальних методів обстеження неможливо підтвердити локалізацію вагітності в порожнині матки або за її межами. У дослідженні за підтримки Національного інституту охорони здоров’я (National Institutes of Health — NIH) оцінювалася гіпотеза про те, що превентивне лікування при вагітності невідомої локалізації є більш раціональною тактикою, ніж лікування симптомів у міру їх появи. Однак обидва клінічні підходи до лікування пов’язані з аналогічними ризиками побічних ефектів, в основному вагінальної кровотечі або, коли вагітність пізніше визначається як позаматкова (вагітність поза порожниною матки), розрив маткової труби.

Якщо вагітність не розвивається належним чином і не може бути візуалізована за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) та інших методів інструментального обстеження, вагітність невідомої локалізації підтверджується визначенням хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) — гормону, що виділяється клітинами, які пізніше стають плацентою. Лікування зазвичай пропонується, коли рівень ХГЧ залишається стабільно низьким, що свідчить про відсутність розвитку плода та персистенцію залишкових клітин.

Якщо вагітність пізніше буде визначена як позаматкова, при відсутності лікування вона може ускладнитися сильною кровотечею і летальним наслідком у матері. Так само вагітність, що не розвивається, будь-якої локалізації може призвести до кровотечі або рубцювання матки, що може ускладнити наступну вагітність.

Дослідження було проведене Куртом Т. Барнхарта, доктором медицини (Kurt T. Barnhart, M.D) з Пенсільванського університету (University of Pennsylvania) і його колегами. Отримані результати опубліковані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). Дослідження фінансувалося за рахунок Національного інституту здоров’я дитини та людського розвитку ім. Юніса Кеннеді Шрайвера (NIH’s Eunice Kennedy Shriver National Institute of Child Health and Human Development — NICHD).

За словами автора дослідження Естер Айзенберг (Esther Eisenberg), доктора медицини, магістра охорони здоров’я з Відділення фертильності і безпліддя NICHD (NICHD Fertility and Infertility Branch), отримані дані свідчать про можливість адаптації схеми лікування до побажань і потреб кожного окремого пацієнта.

За результатами дослідження встановлено, що учасники всіх досліджуваних груп оцінили отримане лікування як задовільне та прийнятне.

Сьогодні проведено мало досліджень щодо найбільш ефективних методів лікування вагітності невідомої локалізації. Варіанти лікування включають лікарський препарат метотрексат, вишкрібання слизової оболонки матки або вичікувальну тактику — ретельне спостереження пацієнта і припинення лікування, якщо не виявляються симптоми.

У поточному дослідженні взяли участь 253 пацієнти. Дослідники встановили, що ті, хто отримував метотрексат з або без вишкрібання порожнини матки, видужували швидше без необхідності в додатковому лікуванні порівняно з тими, хто знаходився в групі вичікувальної тактики. Із загальної маси досліджуваних 5 пацієнткам проведена операція з приводу позаматкової вагітності: 2 в групі вичікувальної тактики, 2 після вишкрібання порожнини матки і 1 отримувала метотрексат.

Пацієнти були рандомізовані в групи вичікувальної тактики, вишкрібання матки з подальшим введенням метотрексату при необхідності або двох доз тільки метотрексату. Традиційно вишкрібання матки проводиться для визначення локалізації вагітності. Якщо плацентарні клітини не виявляють у матці, вагітність розцінюють як позаматкову з подальшим призначенням метотрексату.

Пацієнти могли відмовитися від рандомізації та обрати участь в іншій групі лікування. Близько 27% відмовилися від вичікувальної тактики, 48% відмовилися від вишкрібання матки та 42% відмовилися від дводозового режиму. Порівняно з пацієнтами, рандомізованими для вичікувальної тактики, пацієнти, віднесені до інших груп, з більшою ймовірністю досягли розрішення вагітності без необхідності додаткового лікування. У пацієнток, відібраних випадковим шляхом для отримання двох доз метотрексату, було трохи більше шансів на розрішення вагітності без додаткового лікування, ніж у тих, хто перебував у групі вишкрібання порожнини матки (близько 55% проти близько 48%). Вагінальна кровотеча була найбільш частим небажаним явищем у всіх трьох групах і варіювала від близько 44% до майже 53%.

У пацієнтки, рандомізованої для вичікувальної тактики, пізніше виявлено, що вагітність розвивається в матці, що є рідкісним явищем після спочатку низьких рівнів ХГЛ. Через 6 днів наступні рівні ХГЛ підвищилися. Жінка завагітніла після лікування безпліддя і народила в термін без будь-яких ускладнень. Автори писали, що досвід цієї учасниці свідчить про необхідність гарантувати нежиттєздатність вагітності невідомої локалізації, перш ніж продовжити лікування.

За матеріалами www.news-medical.net/news