Порівняння методів лікування пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою

У «Журналі клінічної онкології» («Journal of Clinical Oncology») опубліковано результати дослідження, проведеного командою з Університету Сан Ят-сен в Гуанчжоу (Sun Yat-sen University) на чолі з доктором медицини Мін Ші (Ming Shi, MD). У дослідженні ефективність хіміотерапевтичної інфузії в печінкову артерію (HAIC) за схемою FOLFOX (FOLFOX-HAIC) перевершувала таку стандартної трансартеріальної хіміоемболізації (transarterial chemoembolization — TACE) для пацієнтів з нерезектабельною гепатоцелюлярною карциномою (ГЦК) великих розмірів. Оцінювали як клінічну ефективність, так і токсичність обох методів.

У рандомізованому дослідженні III фази взяли участь 315 пацієнтів з неоперабельними пухлинами діаметром не менше 7 см та відсутністю макросудинної інвазії чи позапечінкового поширення. Відзначено на 42% тривалішу загальну виживаність — 23,1 міс для пацієнтів, які отримували FOLFOX-HAIC, порівняно з 16,1 міс для осіб, яким проводили TACE.

Аналогічно, медіана виживаності без прогресування захворювання також була більшою для пацієнтів, які отримували FOLFOX-HAIC — 9,6 міс порівняно з 5,4 міс для реципієнтів TACE, як і медіана загальної виживаності — 17,9 міс порівняно з 10,4 міс відповідно.

Гепатотоксичність (підвищення аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, гіпербілірубінемія) 3–4-го ступеня спостерігалася значно частіше у групі ТАСЕ, ніж у групі FOLFOX-HAIC, загальна частота серйозних побічних ефектів становила 30 проти 19% відповідно.

Частота відстрочення лікування та припинення отримання ТАСЕ через побічні ефекти також була вищою, ніж у групі FOLFOX-HAIC.

Принципові відмінності методів лікування пацієнтів з ГЦК

При ТАСЕ у черевний стовбур або верхню брижову артерію вводили катетер для артеріографії, після чого мікрокатетер вибірково вводили в артерії, що живлять пухлини. Хемоліпіодолізація проводилася із застосуванням 50 мг епірубіцину та 50 мг лобаплатину, змішаного з ліпіодолом з подальшою емболізацією частинками полівінілового спирту. ТАСЕ повторювали кожні 6 тиж.

Схема FOLFOX-HAIC, у свою чергу, була поділена на 3-тижневі цикли. У 1-й день кожного циклу лікування в печінкову артерію вводили мікрокатетер, через який вводили препарати схеми FOLFOX. Схема FOLFOX складалася з оксаліплатину 130 мг/м², лейковорину 400 мг/м² та фторурацилу 400 мг/м².

Загальна клінічна відповідь на лікування у 46% пацієнтів, які отримували FOLFOX-HAIC, була більш ніж у 2 рази вищою, ніж у 18% хворих, які отримували ТАСЕ. Основним недоліком FOLFOX-HAIC є біль у животі, який деякі пацієнти відчували під час ін’єкції оксаліплатину, але він минав після припинення ін’єкції.

Думка дослідників

М. Ши зазначив, що методика ТАСЕ є поточним стандартом лікування ГЦК. Однак її ефективність значною мірою залежить від розміру пухлини, а для пацієнтів з особливо великими пухлинами (>7 см) загальна виживаність після TACE становила лише 11,2–13,2 міс.

Ефективність схеми FOLFOX-HAIC у пацієнтів з великою пухлинною масою пояснюється тим, що метод дозволяє підтримувати стабільно високі локальні концентрації хіміотерапевтичних препаратів у пухлинній тканині протягом більше ніж 24 год. У той же час більша частина хіміотерапевтичних препаратів, що вводяться методом ТАСЕ, переходить у системний кровотік менше ніж за 1 год.

Дослідники зазначають, що отримані результати не дозволяють робити узагальнювальні висновки. Однак з’явилася можливість підбирати оптимальний метод хіміотерапії для пацієнтів з великою неоперабельною ГЦК. Тим більше, що в деяких останніх практичних посібниках для пацієнтів із ГЦК великих розмірів рекомендується віддавати перевагу не ТАСЕ, а системній терапії.

За матеріалами www.medscape.com