Поговоримо про синдром подразненого кишечнику

Синдром подразненого кишечнику (СПК) — це хронічне захворювання, яке характеризується болем у животі, асоційованим із дисфункцією кишечнику. Хвороба не зумовлена органічною патологією. Захворювання уражує близько 15% дорослого населення та значно погіршує якість їх життя.

Які причини виникнення синдрому подразненого кишечнику?

У відповідь на різні подразники (стрес, деякі продукти харчування) відбуваються зміни у реактивності кишечнику (перистальтика і секреція), що зумовлює порушення функцій травного тракту. Також до основних етіологічних факторів ризику СПК належать психологічні розлади.

Основними механізмами розвитку СПК є порушення кишкової мікрофлори або дисбактеріоз, дисрегуляція на рівні центральної нервової системи.

Порушення моторики кишечнику виявляються його аномальними скороченнями, які повторюються, болем в нижній частині живота і змінами шлунково-кишкового або товстокишкового транзиту харчового болюсу.

Симптоми синдрому подразненого кишечнику

Важливими проявами СПК є дискомфорт та біль у животі, зміни у функціонуванні кишечнику, а також запор та/або діарея.

Абдомінальний біль має важливе значення для встановлення діагнозу СПК. Біль рецидивуючий, але він має епізодичний, а не постійний характер, а його інтенсивність може бути як легкою, так і сильною. Біль зазвичай починається в нижній частині живота і виникає в той період захворювання, коли у пацієнта відзначаються зміни у частоті чи консистенції випорожнень. У деяких пацієнтів при дефекації біль у животі стає менш вираженим, тоді як інші пацієнти повідомляють про його посилення. Стрес також може посилювати біль.

Діарея характеризується частими рідкими випорожненнями невеликого або помірного об’єму. Дефекаціям передують спазматичний біль у животі, позиви до дефекації та відчуття неповного випорожнення чи тенезми. Близько 50% пацієнтів із СПК скаржаться на виділення слизу зі стулом. Пацієнти із запорами також можуть відчувати тенезми, навіть якщо пряма кишка спустошена.

Також можлива поява прозорої або білої мукореї (виділення слизу з калом) незапальної етіології. Відзначається епідеміологічний зв’язок із диспептичними симптомами, сексуальною дисфункцією (диспареунія та низьке лібідо), частим сечовипусканням.

Як діагностувати синдром подразненого кишечнику? Які методи обстежень використовуються?

Спеціального діагностичного тесту для підтвердження СПК на сьогодні не існує. Метою досліджень, лабораторних та інструментальних, є насамперед виключення діагнозів, які можуть бути прийняті за СПК. Наприклад, целіакія, еозинофільний гастрит, непереносимість глюкози, паразитарні захворювання, медикаментозно-індукована діарея та інші.

1. Аналіз крові: оцінка рівня С-реактивного білка або швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) використовується для виключення запального захворювання кишечнику.
2. Тест на кальпротектин або лактоферин у калі: фекальний кальпротектин ≥50 мкг/г має чутливість 81% та специфічність 87% (Smal W. et al., 2019). Значення лактоферину вище порогового діапазону 4,0–7,25 мг/г мають чутливість та специфічність 79 та 93% відповідно.
3. Імуноферментний аналіз на імуноглобулін IgA до антитіл до тканинної трансглутамінази (чутливість близько 100% і специфічність 95–97% (Lewis N.R. et al., 2006): за допомогою цього тесту можна виключити целіакію. Також целіакію слід запідозрити у хворого з діареєю та/або зменшенням маси тіла. Позитивний результат повинен бути підтверджений біопсією дванадцятипалої кишки.
4. Аналіз калу на бактеріальну інфекцію: показаний пацієнтам з факторами ризику лямбліозу та інших інфекційних причин захворювання.
5. Тест на виявлення фактора росту фібробластів в калі рекомендований пацієнтам з хронічною діареєю, щоб виключити мальабсорбцію жовчних кислот. Також можна розглянути можливість збору калу протягом 48 год на визначення загальної кількості жовчних кислот.
6. Ультразвукове дослідження (УЗД) жовчного міхура: слід розглянути, якщо у пацієнта відмічаються рецидивна диспепсія або характерний постпрандіальний біль.
7. Комп’ютерна томографія (КТ) черевної порожнини застосовується для виявлення пухлин, обструкції та захворювань підшлункової залози.
8. КТ-, магнітно-резонансна ентерографія або бездротова капсульна ендоскопія використовуються за наявності ознак, що вказують на ентерит (запалення тонкого кишечнику) або пухлину.
9. Гістопатологічне дослідження слизової оболонки кишечнику: використовується для виключення деяких запальних захворювань кишечнику (коліт, ентерит).

Як лікувати синдром подразненого кишечнику?

Лікування СПК полягає у наданні психологічної підтримки та зміні раціону харчування. Фармакологічне лікування є додатковим та симптоматичним.

Дієта

Якщо вираженість симптомів захворювання збільшується після вживання певних продуктів, потрібно виключити їх з раціону. Зазвичай це продукти з високим вмістом жирів, кофеїну, гостра їжа, молочні продукти. Дієта з низьким вмістом ферментованих моно-, діолігосахаридів, поліолів досить ефективна.

Добавки клітковини в їжу зменшують вираженість симптомів захворювання, рекомендована кількість загального споживання клітковини на день — 25–35 г.

Пробіотики Bifidobacterium infantis також зменшують вираженість деяких симптомів СПК.

Фармакологічне лікування

Вибір фармакологічного лікування орієнтований на симптоми захворювання.

Для лікування СПК застосовують такі групи препаратів.

1. Стимулятори секреції (любипростон, лінаклотид або плеканатид) — призначаються пацієнтам із постійними запорами.
2. Антидіарейні (лоперамід, елуксадолін) — пригнічують перистальтику, чинять антисекреторну дію на слизову оболонку кишечнику, подовжують час кишкового транзиту при обмеженому проникненні через гематоенцефалічний бар’єр.
3. Спазмолітики (дицикломін, гіосціамін) — рекомендовані пацієнтам з болем або здуттям живота. Препарати цієї групи спричиняють розслаблення гладких м’язів, тим самим знижуючи перистальтику кишечнику.
4. Трициклічні антидепресанти (амітриптилін, пароксетин) — застосовуються при тривалому болю, інтенсивність якого не знижується. Вважається, що вони зменшують вираженість вісцерального та центрального болю, впливаючи на норадреналінові та дофамінергічні рецептори.

Чи можлива профілактика синдрому подразненого кишечнику?

Правильне збалансоване харчування знижує як ризик розвитку СПК, так і вираженість симптомів захворювання.

Рекомендовано:

• зменшити споживання лактози, що міститься у молочних продуктах;
• збільшити кількість харчової клітковини у раціоні;
• зменшити вживання фруктози, що міститься у фруктах, та меді;
• зменшити кількість вуглеводів.

Важливо регулярно займатися фізичною активністю, оскільки вона також сприяє зменшенню вираженості симптомів СПК.