Пемвідутид: препарат для лікування пацієнтів із жировою хворобою печінки

На щорічному Міжнародному конгресі із захворювань печінки (International Liver Congress) було представлено результати клінічного дослідження І фази застосування пемвідутиду для лікування пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки. За даними дослідників, після курсу терапії було досягнуто таких цільових показників, як зменшення маси тіла, зниження рівня ліпідів у плазмі крові та поліпшення співвідношення їх фракцій.

Провідний дослідник Стівен А. Харрісон (Stephen A. Harrison) відзначив хорошу переносимість препарату: під час дослідження серйозних чи тяжких небажаних явищ не було відзначено, і жодному пацієнту не довелося припинити лікування через побічні ефекти.

Подвійний інкретиновий ефект

Пемвідутид є подвійним агоністом глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП-1) та глюкагону. С. Харрісон висловив гіпотезу про те, що відмінність пемвідутиду від інших інкретинів пов’язана з його структурними особливостями. Молекула препарату має дві основні ділянки — одну з більшою специфічністю до ГПП-1, а іншу — з більшою специфічністю до глюкагону, і ці дві ділянки пов’язані запатентованою технологією, яка називається доменом EuPort™. Цей домен забезпечує зв’язування молекули препарату з альбуміном плазми крові, що збільшує період його напіввиведення та дає можливість застосовувати препарат рідше (1 або кілька разів на тиждень).

Зменшення маси тіла

Дослідження І фази було рандомізованим подвійним сліпим плацебо-контрольованим з одноразовими та багаторазовими зростаючими дозами (ОЗД/БЗД) пемвідутиду. Фаза ОЗД використовувалася для визначення максимальної ефективної дози, тоді як клінічний ефект оцінювали у фазі БЗД.

У дослідження було відібрано 70 осіб з індексом маси тіла 25–40 кг/м², і 34 з них було включено до фази БЗД дослідження. У дослідженні вивчали 3 дози пемвідутиду, що вводилися підшкірно 1 раз на тиждень протягом 12 тиж: 7 учасників отримували 1,2 мг, 9 — 1,8 мг, 11 — 2,4 мг та 7 учасникам призначали плацебо. Зазначається, що в дослідженні не було обмежень за калорійністю раціону чи щодо модифікації способу життя.

Середній вік учасників дослідження коливався в інтервалі 27–35 років, а середній індекс маси тіла — 30–31 кг/м² у кожній групі, при цьому показники ліпідів у плазмі крові відповідали верхній межі норми. Явне зменшення маси тіла спостерігалося в усіх групах пемвідутиду порівняно з плацебо, при цьому найбільші відсоткові зміни у схудненні спостерігалися при застосуванні двох вищих доз. На 12-му тижні відзначали зменшення маси тіла на 4,9; 10,3 і 9,0% у групах, які приймали пемвідутид у дозі 1,2; 1,8 та 2,4 мг відповідно, порівняно з 1,6% у осіб, які отримували плацебо.

Тенденція до зменшення маси тіла, що спостерігається в дослідженні, дає підстави припустити, що вона зберігатиметься і після 12-тижневого періоду у разі продовження терапії.

Ліпідні зміни та регрес жирової дистрофії печінки

Рівні ліпідів у плазмі крові до 12-го тижня знизилися щодо вихідного рівня більшою мірою при лікуванні пемвідутидом, ніж при застосуванні плацебо: –27% для загального холестерину; –25% для холестерину ліпопротеїнів низької щільності; –37% для тригліцеридів. Також спостерігалося зниження рівня аполіпопротеїну B.

Важливо відзначити, що у 5 з 8 учасників, у яких відмічали високий вихідний вміст жиру в печінці (5% або вище за даними магнітно-резонансної томографії), похідна жирової фракції (magnetic resonance imaging — derived proton- density-fat-fraction — MRI-PDFF) знизилася на фоні лікування до меж невизначення (1,5% або менше). За словами С. Харрісона, на фоні терапії вміст жиру в печінці зменшувався більш ніж на 90%.

Було відмічено відсутність чіткого дозозалежного ефекту, враховуючи, що доза 1,8 мг має в деяких сферах сильнішу дію, ніж доза 2,4 мг. Однак це явище можна пояснити коротким періодом терапії в дослідженні.

За матеріалами www.medscape.com