Найефективніші антибіотики: бронхіт, ангіна, отит та інші захворювання

Що таке антибіотики?

У 1942 р. майбутній нобелівський лауреат, американський мікробіолог та біохімік Зельман Абрахам Ваксман (Selman Abraham Waksman) (1888–1973) ввів у науковий та загальний обіг термін «антибіотик» та визначив його наступним чином: «антибіотик — це хімічна речовина мікробного походження, що запобігає росту або метаболічній активності бактерій та інших мікроорганізмів» (Spellberg B., 2020).

Механізми дії антибіотиків полягають або у пригніченні росту, або в повному знищенні бактерій за рахунок пошкодження зовнішньої стінки (оболонки) або порушення різних внутрішньоклітинних процесів, включаючи ті, що необхідні для синтезу білків, які є компонентами бактеріальної клітини.

Традиційно антибіотики поділяють на дві основні категорії на підставі їх механізму дії in vitro (дослівний переклад «у склі», означає проведення дослідження у пробірці, поза живим організмом) на бактерицидні (знищують бактерії) та бактеріостатичні (пригнічують ріст та розмноження).

Для більш точного визначення бактерицидних та бактеріостатичних антибіотиків використовують наступні поняття: мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК) (синонім — мінімальна інгібуюча концентрація (МІК)) та мінімальна бактерицидна концентрація (МБК).

МПК — це мінімальна концентрація антибіотика, що пригнічує ріст мікроорганізмів протягом 24 год.

МБК — це мінімальна концентрація антибіотика, що зменшує кількість мікроорганізмів у 1000 разів протягом 24 год (Pankey G.A., Sabath L.D., 2004).

Бактеріостатичним антибіотиком називають засіб, МБК якого перевищує МПК більш ніж у 4 рази, а бактерицидним антибіотиком — засіб, МБК якого перевищує МПК у 4 та менше разів (Pankey G.A., Sabath L.D., 2004).

Значною мірою клінічна ефективність антибіотиків залежить від багатьох факторів: від фармакокінетичних та фармакодинамічних властивостей препарату, виду бактерії-збудника, ступеня мікробної контамінації та локалізації інфекції.

Також слід зазначити, що деякі бактеріостатичні антибіотики можуть чинити бактерицидну дію щодо певних бактерій. Наприклад, бактеріостатичний антибіотик лінезолід може бути бактерицидним щодо пневмокока (Streptococcus pneumoniae), одного з основних збудників позалікарняної пневмонії.

І, навпаки, бактерицидні антибіотики здатні чинити бактеріостатичну дію щодо певних штамів мікроорганізмів (Nemeth J. et al., 2015).

Що таке резистентність до антибіотиків?

Антибіотикорезистентність — це властивість мікроорганізмів бути несприйнятливими до дії антибіотиків завдяки наявності у них різних захисних механізмів, наприклад, специфічних ферментів, що руйнують молекули антибіотиків.

Широке, часто безконтрольне застосування антибіотиків у медицині, сільському господарстві та інших сферах людської діяльності, а також вкрай висока швидкість розмноження мікроорганізмів та постійний безперервний генетичний відбір є тим фундаментом, на якому виникають стійкі до дії антибіотиків штами (різновиди) різних видів бактерій.

Нижче наведено класифікацію антибіотиків, у якій зазначено їх групи.

Список найпоширеніших антибіотиків (назви груп) (ATC/DDD Index 2022)

Бактерицидні антибіотики:

• аміноглікозиди;
• бета-лактамні антибіотики:
  • пеніциліни;
  • цефалоспорини (5генерацій);
  • карбапенеми;
  • монобактами;
• глікопептиди;
• ліпопептиди циклічні;
• похідні імідазолу;
• фторхінолони.

Бактеріостатичні антибіотики:

• лінкозаміди;
• макроліди та кетоліди;
• оксазолідинони;
• тетрацикліни.

За яких захворювань призначають антибіотики?

Термін «середній отит» визначає наявність запального процесу в середньому вусі, що зазвичай спровокований зміненою патологічним процесом функцією євстахієвої труби. Ця зміна функції євстахієвої труби є наслідком інфекції у носоглотці при застуді.

Розрізняють наступні форми середнього отиту: гостра, рецидивна, серозна, хронічна гнійна.

Найчастіше гостру форму середнього отиту реєструють у дітей віком до 10–11 років.

Бактеріальна (грибкова, вірусна) інфекція — першопричина гострої форми середнього отиту.

Зрідка гостра форма середнього отиту пов’язана з інфекцією трахеобронхіального дерева. Для зазначеної форми є характерними: швидкий початок, болісні відчуття та дискомфорт в ураженому інфекційним процесом вусі.

Найбільш поширеними збудниками гострої форми середнього отиту є: Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae та Moraxella spp.

Рецидивна форма середнього отиту. Для цієї форми середнього отиту є характерною наявність рецидивів з інцидентністю ≥3 випадки за 0,5 року або 4 випадки за 1 рік.

Серозна форма середнього отиту (середній отит з пропотіванням ексудату). Для серозної форми середнього отиту характерним є пропотівання та депонування ексудату без будь-яких ознак локального чи системного патологічного інфекційного процесу.

Серозна форма середнього отиту потенційно може бути взаємопов’язана з повторною появою інфекцій трахеобронхіального дерева та часто супроводжується різким зниженням слуху, аж до повної його втрати. Разом з тим досить часто реєструються випадки цієї форми середнього отиту без будь-яких зовнішніх проявів.

Хронічна гнійна форма середнього отиту. Хронічній гнійній формі середнього отиту передує кілька проявів гострої форми середнього отиту. Для неї є характерними: перфорація барабанної перетинки, персистувальний інфекційний процес та запалення середнього вуха, що пов’язане з постійною або повторюваною ексудацією та різким зниженням слуху, аж до його повної втрати.

Найбільш поширені збудники хронічної гнійної форми середнього отиту — Pseudomonas aeruginosa та мікроби, яким для розвитку та росту кисень не потрібен (анаероби).

Інакше кажучи, досить поширеними аеробами (мікробами, яким для росту та розвитку потрібний кисень), що викликають цю форму середнього отиту, є: Staphylococcus aureus та Klebsiella spp. (Wintenneyer S.M., Nahata M.C., 1994).

Американська академія педіатрії (American Academy of Pediatrics) представила рекомендації з діагностики та терапії при неускладненій гострій формі середнього отиту у дітей віком 2 міс – 12 років.

У рекомендаціях було сказано, що антибіотики із системною дією слід виписувати дітям з гострою формою середнього отиту за відсутності позитивної динаміки у стартові 2–3 доби симптоматичної фармакотерапії або погіршення загального стану.

У цій клінічній ситуації зазвичай дітям рекомендують призначати високі дози амоксициліну (80–85–90 мг/кг/добу) — антибіотика, що застосовується при більшості інфекцій вух, горла, носа.

Пацієнтам дитячого віку з тяжким перебігом середнього отиту або у разі, коли підозрюють гостру форму середнього отиту, першопричиною якої є Haemophilus influenzae або Moraxella spp., як альтернативний фармакотерапевтичний засіб лікар призначає поєднання амоксициліну та клавуланової кислоти.

Альтернативними фармакотерапевтичними засобами для сенсибілізованих пеніцилінами дітей є: різні цефалоспорини, кларитроміцин або азитроміцин (Martindale. The Complete Drug Reference, 2014).

Ангіна або гострий тонзиліт. Ангіна — це інфекційне захворювання глоткового кільця мигдаликів, в основному піднебінних. Найбільш частим симптомом ангіни є виражений гострий біль у горлі (хворому важко ковтати), а також виражена гіперемія (почервоніння) горла, що спостерігається при візуальному огляді.

Основним бактеріальним збудником ангіни є бета-гемолітичний стрептокок Streptococcus pyogenes групи А.

Застосування амінопеніцилінів (амоксициліну або ампіциліну) у лікарській формі для перорального прийому є одним з варіантів фармакотерапії при ангіні.

Еритроміцин або інший макролід може бути призначений пацієнту з ангіною за наявності доведеної сенсибілізації (алергії) до пеніцилінів (Martindale. The Complete Drug Reference, 2014).

Гострий бронхіт — це інфекційне захворювання бронхіального дерева тривалістю до 3 тиж із кашлем та виділенням мокротиння або без такого виділення.

Різні види респіраторних вірусів є найчастішою причиною гострого бронхіту, тоді як бактеріальні інфекції спричиняють менше 10% усіх випадків гострого бронхіту.

До бактерій, що викликають гострий бронхіт, належать: Mycoplasma pneumoniae, Bordetella pertussis та Chlamydophila pneumoniae.

Для фармакотерапії при гострих бронхітах, викликаних бактеріальною мікрофлорою, слід застосовувати амінопеніциліни (наприклад амоксицилін) або комбінацію амінопеніцилінів з інгібіторами бета-лактамаз (наприклад амоксицилін у поєднанні з клавулановою кислотою).

Для лікування пацієнтів з гострим бронхітом, що викликаний Bordetella pertussis (збудник кашлюку), застосовують антибіотик з групи макролідів (Martindale. The Complete Drug Reference, 2014).

Позалікарняна пневмонія. Позалікарняна пневмонія — це гостре інфекційне захворювання легень, для якого характерним є ураження альвеол (найдрібніших анатомічних структур легень, у яких відбувається газообмін), що виникає у пацієнта поза лікарнею (вдома) або протягом 48 год після госпіталізації до лікарні (стаціонару).

Найбільш поширеним збудником позалікарняної пневмонії є Streptococcus pneumoniae. До інших поширених збудників належать Haemophilus influenzae, Chlamydia spp, Mycoplasma spp. та Legionella spp.

Менш поширеними збудниками позалікарняної пневмонії є Staphylococcus aureus, Moraxella spp. та Pseudomonas aeruginosa.

При пневмонії, що викликана Streptococcus pneumoniae, кращим антибіотиком є пеніцилін широкого спектра дії або його комбінація з інгібітором бета–лактамаз (наприклад амоксицилін або амоксиклав). Як альтернативні фармакотерапевтичні засоби призначають макроліди (наприклад азитроміцин або кларитроміцин) у пероральній формі або цефалоспорини (наприклад цефтріаксон) у внутрішньом’язовій або внутрішньовенній формі.

При пневмонії, спричиненій Haemophilus influenzae, показаний амоксицилін або амоксиклав. У якості альтернативної лікарської терапії використовують фторхінолони (наприклад левофлоксацин) у пероральній формі (антибіотик у таблетках) або цефалоспорини у внутрішньом’язовій або внутрішньовенній формі (наприклад цефоперазон).

При пневмонії, що викликана хламідіями або мікоплазмами, кларитроміцин призначають внутрішньовенно або всередину. Як альтернативні фармакотерапевтичні засоби показані доксициклін або левофлоксацин всередину (Martindale. The Complete Drug Reference, 2014).

Коли потрібно пити антибіотики?

На антибіотики, як і на лікарські засоби інших фармакотерапевтичних груп, лікар виписує рецепт на підставі діагнозу, встановленого шляхом детального збору скарг, анамнезу хвороби та життя, даних фізикального огляду, лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Пацієнт повинен приймати антибіотики тільки у разі діагностованого у нього інфекційного захворювання, що викликане бактеріями, та в ідеалі — після визначення виду та штаму збудника, а також його чутливості до того чи іншого антибактеріального засобу, суворо дотримуючись схеми прийому препарату, призначеної йому лікуючим лікарем.

У разі неможливості визначення виду та штаму бактерії, а також її чутливості до того чи іншого антибактеріального засобу пацієнт повинен приймати антибіотик із широким спектром антибактеріальної дії, призначений йому лікарем.

Висновок

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що проблема раціональної антибіотикотерапії при інфекційних захворюваннях бактеріальної природи із часом ставатиме все більш актуальною.