Холера: симптоми, терапія та профілактика
Що таке холера?
Холера є гострим інфекційним захворюванням, яке передається фекально-оральним шляхом. Збудник патології — холерний вібріон (Vibrio cholerae) серогруп О1 або О139. Інфекція характеризується епідемічним поширенням, проявляється вираженою діареєю, зневодненням, втратою електролітів та порушенням кислотно-лужного балансу.
Раціональні підходи до лікування пацієнтів з холерою за допомогою пероральної та внутрішньовенної регідратаційної терапії знизили летальність внаслідок цього захворювання з більш ніж 50 до 1%. Незважаючи на терапію, покращення якості води, санітарно-гігієнічного режиму, щорічно від холери вмирає близько 100 000 людей. Більшість летальних випадків фіксується в ендемічних умовах (Clemens J.D. et al., 2017).
Класифікація
Згідно з клінічною класифікацією холери за В.П. Руднєвим виділяють:
- типові форми: холерний ентерит або гастроентерит, алгід;
- атипові форми: суха, блискавична, геморагічна та прихована холера, а також віброносійство.
Вирізняють такі ступені тяжкості зневоднення:
- 1-й (1–3%) — компенсаторне зневоднення (характеризується легким перебігом);
- 2-й (4–6%) — субкомпенсоване (середній перебіг);
- 3-й (7–9%) — декомпенсоване, або гіповолемічний шок (характеризується тяжким перебігом);
- 4-й (10% і більше) — несумісне з життям зневоднення.
Як передається холера?
Хворі на холеру є резервуаром і джерелом інфекції. У перші дні інфекції вони дуже заразні. Холера передається фекально-оральним шляхом. Зараження відбувається через вживання інфікованої води, продуктів харчування, через контактно-побутовий, а також змішаний шлях.
Найчастіше хворіють діти, люди похилого віку, особи зі зниженою кислотоутворювальною функцією шлунка та паразитарними захворюваннями. Після хвороби залишається нестійкий видоспецифічний імунітет (1–3 роки).
Симптоми холери
Інкубаційний період у середньому становить 1–2 дні (можлива варіабельність від кількох годин до 5 днів). Прояви інфекції починаються з діареї вночі чи вранці. Хворий відчуває імперативні позиви. Дефекація (від 3–5 до 20–30 разів на добу) характеризується рясними виділеннями (до 500–800 мл) під час одного акту. Кал швидко втрачає колір і стає рідким. Поступово випорожнення хворого набувають вигляду рисового відвару із запахом тертої картоплі чи риби.
У разі легкого перебігу хвороби можливі такі симптоми холери:
- діарея та блювання повторюються від 2–3 до 5–7 разів і більше на добу, продовжуються 2–3 дні;
- загальна слабкість;
- сухість у роті, пацієнт відчуває спрагу;
- язик покритий білим нальотом, сухий;
- помірний біль в епігастрії, а також багаторазове блювання;
- загальна слабкість;
- можливі короткочасні клоніко-тонічні судоми м’язів ніг та кистей;
- тахікардія та артеріальна гіпотензія.
При середньому перебігу можливі такі ознаки холери:
- випорожнення до 25–35 разів на добу;
- загальна слабкість, невгамовна спрага;
- часті болючі клоніко-тонічні судоми м’язів рук, ніг, живота, жувальних м’язів та інших груп;
- «руки прачки» — шкіра втрачає пружність, легко збирається в складки і дуже довго розправляється, а шкіра стоп і рук стає зморшкуватою;
- сиплий голос;
- гіпотермія та артеріальна гіпотензія;
- колапс, тахікардія, тахіпное;
- затримка виведення сечі;
- загострені риси обличчя, щоки та очі западають.
Для тяжкого перебігу характерні:
- стрімкий розвиток симптомів;
- максимально виражені ознаки ексикозу;
- генералізовані болючі клоніко-тонічні судоми всіх груп м’язів;
- гіпотермія, афонія та прострація;
- тахікардія, пульс часто не пропальповується, артеріальний тиск не визначається, наростає задишка.
Можливі ускладнення
Ускладнення холери:
- шок унаслідок гіповолемії;
- гостра недостатність нирок (3–4-й ступінь дегідратації);
- серцево-судинна та легенева недостатність;
- флебіт (внаслідок тривалих інфузій);
- гіпостатична пневмонія.
Терапія при холері
З огляду на гіповолемію, перша лінія лікування — призначення регідратаційної терапії. Щоб скоригувати порушення електролітного балансу, лікар призначає розчини для інфузій:
- натрію хлорид;
- калію хлорид;
- натрію ацетат;
- натрію лактат;
- кальцію хлорид;
- натрію гідрокарбонат (Компендіум).
Лікар також може призначити преднізолон протягом 1–2 діб.
Згідно з протоколом при холері призначають антибіотикотерапію:
- доксициклін — 300 мг дорослим 1 раз на добу; дітям не рекомендовано призначати;
- тетрациклін — 500 мг дорослим та 12,5 мг/кг дітям (4 рази на добу 3 дні);
- еритроміцин — 500 мг дорослим, дітям — 30–50 мг/кг (4 рази на добу 4 дні);
- фуразолідон — 100 мг дорослим, 1,25 мг/кг дітям (4 рази на добу протягом 4 днів).
Профілактика
Профілактика холери починається із санітарно-освітньої роботи. Важливо дотримуватися особистої гігієни, вживати тільки чисту питну воду. За наявності загрози виникнення холери здійснюється госпіталізація всіх пацієнтів з проявами гострої кишкової інфекції з наступним призначенням бактеріологічного дослідження. Людей, які контактували з хворими чи джерелами холери, рекомендовано ізолювати на 5 днів під спостереження та для обстеження.
Види специфічної профілактики (пероральні вакцини від холери):
- вакцина, яка містить інактивовані/мертві V. cholerae O1 (Ель-Тор та класичні біотипи) з додаванням рекомбінантних В-субодиниць CT. Рекомендовано дворазовий прийом (з інтервалом 7 днів). Ефективність вакцини становить 55–88%, застосовується у мандрівників. У вакцинованих осіб віком від 5 років вакцина забезпечує захист від інфекції протягом 2 років;
- модифікована вакцина. Для імунної відповіді необхідний дворазовий прийом, доза бустеру застосовується через 2 роки. Ефективність вакцини становить близько 65%. Показана всім людям віком від 1 року, але не вагітним;
- вакцина, яка містить живі ослаблені генетично модифіковані штами вібріону O1. Рекомендовано одноразове введення (за рахунок швидкого, клітинно-опосередкованого захисту цієї вакцини), застосовується тільки у дорослих. У дослідженні оцінювали ефективність вакцинації у мандрівників у районах із високим ризиком зараження холерою. Відразу після введення вакцини вона становила 90%, а через 3 міс — 80% (Hsueh B.Y. et al., 2019).
Епідемія холери
Виникнення епідемії холери залежить від низки умов: появи у воді збудника токсиноутворювальної природи, екологічних умов поверхневих вод та умов життя. Наявність збудника інфекції у природних водах має враховуватися епідеміологами, оскільки будь-яке погіршення умов життя населення, наприклад, стихійне лихо чи війна, усе ще може створити небезпеку епідемії інфекційного захворювання (Naruszewicz-Lesiuk D. et al., 2017). Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Глобальна цільова група боротьби з холерою (Global Task Force for Cholera Control — GTFCC) поставили амбітну мету до 2030 р. у районах високого ризику ліквідувати холеру (Chowdhury F. et al., 2022).