На сьогодні точно невідома поширеність захворювань та порушень функції печінки. За оцінками експертів, у світі щорічно реєструється близько 2 млн летальних наслідків, пов’язаних із захворюваннями печінки, при цьому цироз печінки є причиною 1,16 млн випадків смерті щорічно. Основними причинами розвитку цирозу печінки є алкогольна та неалкогольна жирова хвороба печінки, вірусний гепатит В (Gillessen A., Schmidt H.H.-J., 2020).

У комплексному лікуванні захворювань печінки застосовуються препарати з гепатопротекторною дією, зокрема такі, що містять соєві фосфоліпіди та силібінін. Також використовуються дієтичні добавки.

Наприклад, дієтична добавка Лесил® містить у своєму складі силібінін та соєві фосфоліпіди у формі запатентованих фітосом SILIPHOS®.

Захворювання печінки і дерматологічна патологія: чи є зв’язок?

Захворювання гепатобіліарної системи є важливим патогенетичним чинником розвитку ряду дерматологічних хвороб, включаючи псоріаз, екзему, атопічний дерматит, червоний плоский лишай та інші. При цьому стан гепатобіліарної системи впливає і на тяжкість перебігу захворювань шкіри (Айзятулов Р.Ф., 2017).

Псоріаз — це хронічний рецидивуючий дерматоз, який відмічають у близько 2% населення у світі в цілому (Fiore M. et al., 2018). Псоріаз може уражувати будь-яку ділянку шкіри людини, зокрема обличчя.

За оцінками експертів, для псоріазу характерні наступні коморбідності: метаболічний синдром, захворювання суглобів, метаболічний синдром, неалкогольна жирова хвороба печінки та ін. (Хобзей К.М., Білоног В.М., 2023). На сьогодні псоріаз розглядається як системне запальне захворювання, що включає ураження багатьох систем органів.

Неалкогольна жирова хвороба печінки визначається як надмірне накопичення ліпідів у тканинах печінки без чітко виявлених причин (таких як зловживання алкоголем). Це поширене захворювання. При цьому важливо, що воно частіше відмічається у пацієнтів із псоріазом, ніж у населення в цілому. Так, за оцінками експертів, неалкогольну жирову хворобу печінки виявляють у 44,3–65,6% хворих на псоріаз. Тоді як поширеність неалкогольної жирової хвороби печінки в загальній популяції становить 10–25% (Fiore M. et al., 2018). Патогенетичний зв’язок зумовлений у тому числі розвитком у пацієнтів з псоріазом метаболічного синдрому, який впливає і на стан гепатобіліарної системи. Крім того, деякі прозапальні цитокіни (інтерлейкіни-23, -17, фактор некрозу пухлин-α) беруть участь у розвитку як псоріазу, так і неалкогольної жирової хвороби печінки (Ruan Z. et al., 2022). Так, підвищення рівня фактора некрозу пухлин-α при псоріазі викликає підвищення інсулінорезистентності гепатоцитів, синтезу вільних жирних кислот та зниженню окиснення вільних жирних кислот, призводячи до розвитку стеатозу печінки (Korman N.J., 2019).

Отже, дерматологічні захворювання не завжди супроводжуються лише ураженням шкіри. Так, на думку експертів, псоріаз зумовлює створення і підтримання запального мікросередовища, що розповсюджується із ураженої шкіри в інші віддалені ділянки і викликає розвиток захворювань інших органів. Виявлено, що у пацієнтів із псоріазом і неалкогольною жировою хворобою печінки індекс тяжкості псоріазу (PASI) і рівень С-реактивного білка вищі, ніж у хворих із лише псоріазом (Fiore M. et al., 2018). Окрім ураження печінки, патогенетично пов’язаного із псоріазом як захворюванням, системні методи лікування псоріазу (наприклад метотрексат, циклоспорин) є потенційно гепатотоксичними та пов’язані як з прямим, так і з імуноопосередкованим пошкодженням печінки.

Акне — поширене запальне захворювання шкіри, при якому уражуються сальні залози, розташовані у волосяних фолікулах. Ураження шкіри обличчя зазвичай викликає у пацієнтів значний психологічний дискомфорт і зниження якості життя, пов’язані із наявністю косметичних вад. Для лікування помірної та тяжкої форм акне застосовуються ретиноїди, зокрема ізотретіонін. Ізотретіонін пов’язаний із низкою побічних ефектів, зокрема порушенням функції печінки і підвищенням рівня печінкових ферментів, включаючи аспартатамінотрансферазу (АсАТ), аланінамінотрансферазу (АлАТ) (Al Dhafiri M. et al., 2023).

Таким чином, увага до стану печінки та гепатобіліарної системи в цілому у хворих із дерматологічними захворюваннями є обов’язковою.

Лікування захворювань печінки та шкіри: потенційні можливості та властивості есенціальних фосфоліпідів

Фосфоліпіди є важливими компонентами усіх клітинних та субклітинних мембран. Цілісність та функціональність мембранних систем залежать саме від складу та цілісності їх фосфоліпідної структури. Отже, фосфоліпіди є незамінними для клітинного диференціювання, проліферації, регенерації клітин, а також для здійснення трансмембранного транспорту молекул. Так, фосфоліпіди є необхідними для здійснення мембранозалежних процесів, підтримання функціонування й активації мембранозв’язаних білків (наприклад ферментів  Na-K-АТФази, ліпопротеїнліпази, лецитинхолестеринацилтрансферази, цитохрому оксидази), рецепторів інсуліну. Фосфоліпіди є важливим джерелом вторинних месенджерів клітинної сигналізації, необхідним компонентом енергетичного та жирового обміну, є детермінантою агрегації тромбоцитів та впливають на перебіг імунологічних процесів на клітинному рівні. Плинність мембрани напряму залежить від складу фосфоліпідів та відіграє важливу роль у функції біологічних мембран (Gundermann K.J. et al., 2011). Фізіологічна роль фосфоліпідів є підґрунтям для їх широкого застосування в медицині.

Есенціальні фосфоліпіди є природними гепатопротекторами, які отримують із соєвих бобів. Вони широко застосовуються в лікуванні захворювань печінки, зокрема неалкогольної жирової хвороби печінки. Основним компонентом есенціальних фосфоліпідів є фосфатидилхолін. Соєві фосфоліпіди зумовлюють мемброностабілізувальну та гіпохолестеринемічну дію, сприяють підвищенню плинності мембран гепатоцитів, сприяють гальмуванню синтезу прозапальних цитокінів, пригніченню перекисного окиснення ліпідів, прискоренню процесів детоксикації в печінці, зниженню апоптозу гепатоцитів, трансформації стелатних клітин у колагенпродукуючі, сприяють регенерації печінки (Короткий В.Н. та ін., 2008).

Але фосфоліпіди в медицині застосовуються не лише в гепатології, а й у лікуванні дерматологічних захворювань. Так, у нещодавньому дослідженні показано, що додавання есенціальних фосфоліпідів до традиційних схем лікування псоріазу сприяє покращенню стану шкіри та якості життя пацієнтів з помірно вираженим псоріазом (Karapetyan S. et al., 2022). Дієтична добавка Лесил® у своєму складі містить соєві фосфоліпіди, в тому числі фосфатидилхолін.

Розторопша плямиста для здоров’я печінки і шкіри

Силімарин — екстракт розторопші плямистої. Його основним компонентом (до 70% всього складу) є флавонолігнан силібін, або силібінін (Юрьев К.Л., 2017). Запатентований дериват розторопші входить до складу дієтичної добавки Лесил®.

Силімарин застосовується в комплексному лікуванні різноманітних захворювань гепатобіліарної системи, зокрема неалкогольної жирової хвороби печінки, цирозу, гепатоцелюлярної карциноми, оскільки він чинить антиоксидантну, протизапальну та антифібринозну дію. Так, силімарин сприяє зменшенню вираженості запального каскаду, підвищує життєздатність печінкових клітин, знижує перекисне окиснення ліпідів та клітинний некроз. У дослідженнях доведено, що силібінін модулює запалення та апоптоз, нейтралізує оксидантну дію вільних радикалів, зменшуючи вираженість оксидативного стресу, зменшує вираженість резистентності до інсуліну, накопичення ліпідів у печінці, мітохондріальної дисфункції. Таким чином, він сприяє гальмуванню прогресування неалкогольної жирової хвороби печінки. Силімарин також є модулятором сигналізації естрогену, регулятором внутрішньоклітинного транспорту лікарських речовин. У дослідженнях продемонстровані його антиканцерогенні, антифібротичні та жовчогінні властивості (Federico A. et al., 2017).

Лікування захворювань печінки — не єдине показання до застосування препаратів силімарину. Силімарин також широко використовується в комплексній терапії дерматологічних захворювань. Лікування мелазми, розацеа, атопічного дерматиту, контактного дерматиту, акне може включати призначення силімарину та силібініну. Силімарин також сприяє загоєнню ран, використовується в косметевтиці та антивіковій медицині. Застосування силібініну з метою гальмування старіння шкіри пояснюється його вираженими антиоксидантними властивостями, оскільки оксидативний стрес є одним із основних механізмів старіння шкіри. У дослідженнях доведено, що силімарин має фотозахисні властивості, оскільки пригнічує вплив сонячного ультрафіолетового опромінення та викликані ним оксидативний стрес, запалення, імунні реакції, пошкодження ДНК та апоптоз (Dorjay K. et al., 2018).

Дерматологічні захворювання шкіри обличчя, наприклад акне, також можуть бути точкою прикладання ефектів силімарину. Оксидативний стрес і запальні процеси є основними патогенетичними механізмами розвитку акне. Таким чином, завдяки антиоксидантній та протизапальній активності силімарин може бути застосований у комплексній терапії акне (Morteza M.S. еt al., 2019).

При цьому важливо, що силімарин є нетоксичним навіть у дозах, які перевищують фізіологічні (Dorjay K. et al., 2018).

Як лікувати дерматологічні захворювання?

Лікування дерматологічних захворювань проводиться за відповідними протоколами. Проте враховуючи спільні патогенетичні механізми розвитку та потенційну гепатотоксичність низки застосовуваних у дерматології препаратів при захворюваннях шкіри, слід ретельно контролювати стан гепатобіліарної системи. З огляду на вищевикладене, комплексні гепатопротекторні препарати і дієтичні добавки, такі як Лесил®, позитивно впливають не лише на стан печінки при захворюваннях шкіри, але й на перебіг саме дерматологічної патології.

Чому саме Лесил®?

Біодоступність силімарину при пероральному прийомі зазвичай досить низька (Dorjay K. et al., 2018). Серед різноманітних методів підвищення біодоступності лікарських засобів технологія фітосом являє собою передову інновацію, яка широко використовується для включення стандартних біоактивних поліфенольних компонентів, наприклад силібініну, в молекулярні комплекси фосфоліпідів. У дослідженнях показано, що біодоступність фітосом перевищує таку очищених молекулярних екстрактів (Moribe K. et al., 2000) та, відповідно, вищою є і їх терапевтична активність (Comoglio A. et al., 1995).

Лесил® містить силібінін та соєві фосфоліпіди, які при поєднаному вживанні діють синергічно та взаємодоповнювально. Дієтична добавка Лесил® сприяє нормалізації функціонального стану печінки, нівелюванню негативного впливу факторів навколишнього середовища, відновленню тканин та функцій печінки.

Так, дієтична добавка Лесил® сприяє зниженню ризику токсичних уражень печінки внаслідок впливу алкоголю, різноманітних токсинів та гепатотоксичних лікарських препаратів. Дієтична добавка Лесил® може сприяти відновленню печінки після перенесеного гострого вірусного чи токсичного гепатиту, а також при хронічних запальних захворюваннях.

Також з огляду на властивості та досвід застосування складових дієтичної добавки Лесил® в дерматологічній практиці, він може бути рекомендований у комплексному лікуванні ряду захворювань шкіри. Так, у нещодавньому дослідженні показано, що включення дієтичної добавки Лесил® в комплексне лікування псоріазу сприяє як більш вираженому покращенню стану шкіри хворих, так і позитивно впливає на метаболічний фон і показники функції печінки (Хобзей К.М., Білоног В.М., 2023).