Клінічна картина та діагностика

Ускладнені інфекції сечовидільної системи (ІСС) можуть мати різну клінічну картину і тому потрібна ретельна діагностика. Серед ключових факторів, що вказують на ускладнений характер ІСС, виділяють чоловічу стать, наявність цукрового діабету, період вагітності та порушення у структурі сечовидільної системи, такі як нефролітіаз або обструкція сечовивідних шляхів.

Варіабельність симптомів може змінюватися від простого циститу до серйозних станів, таких як уросепсис. Для точної діагностики важливо провести загальний аналіз сечі, бакпосів сечі для виявлення збудника і навіть біохімічний аналіз крові з метою оцінки роботи нирок. У пацієнтів з помірно тяжкими та тяжкими формами захворювання, які перебувають на стаціонарному лікуванні, рекомендується також проведення бакпосіву крові.

Для виключення механічних перешкод та нефролітіазу проводять ультразвукове дослідження (УЗД) та, за необхідності, оглядову рентгенографію черевної порожнини. Додаткові візуалізаційні методи дослідження можуть бути призначені у разі підозри на ускладнення ІСС у нирковій або паранефральній ділянці, наявності інших супутніх захворювань черевної порожнини або таза, а також для діагностики аномалій сечовивідних шляхів, що призводять до розвитку інфекції.

Лікування

Стратегія лікування інфекцій сечовидільної системи значно залежить від ступеня вираженості симптомів та наявності супутніх захворювань. Залежно від загального стану пацієнта лікування може бути призначене як амбулаторно, так і в стаціонарних умовах. Госпіталізація зазвичай потрібна у випадках, коли відмічаються аномалії сечовивідних шляхів, порушення в роботі імунної системи, ниркова недостатність або наявність серйозних супутніх захворювань, аналогічно до показань при неускладненому гострому пієлонефриті (ГПН).

Що стосується урологічних втручань, вони можуть відігравати ключову роль у лікуванні, особливо коли проблема пов’язана з анатомічними аномаліями сечовивідних шляхів. Ціль таких втручань — корекція структурних порушень, які можуть призводити до розвитку інфекції. Антимікробна терапія у цих випадках виступає в ролі допоміжного методу лікування, спрямованого на пригнічення інфекційного процесу та зменшення вираженості запалення.

Емпіричне лікування ускладнених ІСС починається за аналогією з підходами, що застосовуються при неускладненому ГПН. Якщо початкове лікування не приносить бажаних результатів і дані мікробіологічних досліджень відсутні, рекомендується застосування антибіотиків широкого спектра дії, таких як цефтазидим, цефепім, піперацилін з тазобактамом або карбапенеми. Також варто розглянути можливість додавання аміноглікозиду, наприклад, амікацину, особливо якщо раніше він не застосовувався. Тривалість та форма перорального лікування повинні відповідати тим, що застосовуються при неускладненому ГПН.

В амбулаторних умовах для лікування ІСС перевагу надають фторхінолонам як препаратам першого вибору. Ці антибіотики ефективні, мають широкий спектр дії та зручні у застосуванні.

Лікування молодих чоловіків без додаткових факторів ризику повинно тривати 7 днів при симптомах циститу та до 14 днів при проявах гострої ниркової недостатності, щоб забезпечити повне усунення інфекції.

Після завершення курсу антибіотикотерапії важливо провести контрольний бакпосів сечі. Це дозволяє підтвердити ефективність лікування та виключити рецидиви. Зазвичай такий бакпосів рекомендується повторювати через 1–2 тиж після закінчення терапії.