Туберкульоз сечової системи — це форма туберкульозу, що уражує сечовидільну систему, особливо нирки. Захворювання розвивається як результат гематогенного поширення мікобактерій туберкульозу з первинного вогнища інфекції до інших частин тіла, найчастіше з легень. Особливістю туберкульозу сечової системи є його пізній прояв — симптоми можуть розвинутися лише через 5–15 років після зараження.

Симптоми туберкульозу сечової системи

Симптоми, пов’язані з сечовим міхуром: здебільшого перші ознаки, які помічає пацієнт, пов’язані з патологічним процесом у сечовому міхурі. Це може включати часті позиви до сечовипускання, болісне або пекуче сечовипускання, кров у сечі або її неприємний запах.

Загальні симптоми: загальні симптоми, такі як підвищена стомлюваність, зменшення маси тіла, гарячка або підвищене потовиділення в нічний час доби, фіксуються рідше, але можуть бути ознаками прогресуючого захворювання.

Діагностика

Діагностика туберкульозу сечової системи включає кілька важливих етапів та методів, за допомогою яких можна точно ідентифікувати патологію, особливо, враховуючи його пізній прояв та часто неспецифічні симптоми. Основні методи діагностики такі:

1. Дослідження сечі:
   • лейкоцитурія з негативними результатами бакпосіву: виявлення білих кров’яних тілець у сечі без зростання бактерій на культурі вказує на стерильну піурію, що може бути ознакою туберкульозної інфекції;
   • протеїнурія та гематурія: поява білка та крові в сечі, відповідно, може вказувати на ураження нирок.
2. Візуалізаційні дослідження:
   • методи візуалізації, такі як ультразвукова діагностика (УЗД), комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія: за їх допомогою можливо виявити характерні зміни у структурі нирок та сечовивідних шляхів, включно з деформацією чашково-лоханкової системи, звуження або непрохідність сечоводів, а також зміни в розмірі та структурі сечового міхура, зокрема його зменшений об’єм та потовщення стінок.
3. Мікробіологічні дослідження:
   • бакпосів сечі на мікобактерії: оскільки туберкульозна інфекція часто не виявляється звичайними бактеріологічними методами, необхідно проведення спеціалізованих культуральних тестів для виявлення мікобактерій туберкульозу. Тому може знадобитися безліч зразків та спеціальних умов культивування;
   • гістологічне дослідження та бакпосів тканин: у випадках, коли діагноз залишається незрозумілим, можливо, слід провести біопсію тканин, отриманих під час ендоскопії сечовивідних шляхів. Гістологічне дослідження цих тканин, а також культуральні дослідження можуть підтвердити наявність мікобактеріальної інфекції.

Ці методи діагностики комбінуються для точного визначення наявності туберкульозу сечової системи та для планування адекватної терапії. Важливо враховувати, що діагностика туберкульозу може бути складною і тому потрібний комплексний підхід, а також інколи повторні дослідження.

Лікування

Лікування туберкульозу сечової системи аналогічне до терапії туберкульозу легень і охоплює тривалий курс прийому туберкулостатиків. Основні принципи лікування такі:

1. Тривалість терапії: стандартний курс лікування триває щонайменше 6 міс. Цей період може бути продовжений залежно від реакції на терапію та ступеня тяжкості стану.
2. Вибір препаратів: лікування зазвичай починається з чотирьохосновної комбінації препаратів, до якої належать ізоніазид, рифампіцин, піразинамід та етамбутол. Ці препарати підбираються для максимального пригнічення активності мікобактерій та запобігання розвитку стійкості.
3. Врахування функції нирок: оскільки туберкульоз сечової системи може впливати на функцію нирок, важливо адаптувати дози препаратів з урахуванням ступеня ниркової функції. Деякі туберкулостатики можуть чинити нефротоксичну дію, тому потрібна корекція дози при порушенні ниркової функції.
4. Моніторинг та оцінка: під час лікування слід регулярно проводити аналізи для моніторингу ефективності терапії та можливих побічних ефектів. Це може охоплювати тести функції печінки, аналізи крові та рівні мікобактерій у сечі.
5. Підтримка та супровід: пацієнтам рекомендується забезпечити підтримку та інформацію про важливість дотримання режиму лікування, оскільки переривання або неповне дотримання курсу може призвести до рецидиву патології або розвитку стійких форм мікобактерій.

Під час терапії туберкульозу сечової системи потрібен ретельний підхід та координація між лікарями різних спеціальностей, щоб забезпечити максимально ефективне та безпечне лікування.