Синдром Свайєра

Визначення

Розлади статевого розвитку (РСР), згідно з Чиказьким консенсусом 2006 р., являють собою вроджені аномалії, що характеризуються атиповим розвитком хромосомної, гонадної або анатомічної статі. Однією з форм РСР є синдром Свайєра (Giri K.P. et al., 2024).

Синдром Свайєра (дисгенезія гонад при 46,XY каріотипі) — це рідкісне генетичне захворювання, що характеризується первинною аменореєю та відсутністю статевого дозрівання. Синдром вперше був описаний Джимом Свайєром (Gim Swyer) у 1955 р. у двох жінок з первинною аменореєю та чоловічим каріотипом, у яких гонади були відсутні або представлені фіброзною тканиною.

Незважаючи на наявність чоловічого каріотипу (46, XY), у пацієнтів із синдромом Свайєра формується жіночий фенотип із типовими зовнішніми статевими органами. Незважаючи на каріотип 46, XY, пацієнти виховуються як дівчатка і зовні не мають ознак вірилізації при народженні.

Основний патологічний механізм синдрому полягає у порушенні формування гонад — яєчка не розвиваються, і гонади представлені фіброзними тяжами (смужкоподібними гонадами) без гормональної та репродуктивної функції. При цьому матка та фаллопієві труби можуть бути рудиментарними або відсутніми, однак у ряді випадків вони формуються достатньою мірою для проведення замісної гормональної терапії (ЗГТ) і навіть сурогатної вагітності.

Одним із найбільш серйозних ускладнень синдрому є високий ризик розвитку пухлин гонад, у зв’язку з чим своєчасна діагностика та профілактична гонадектомія є обов’язковими заходами. Крім того, пацієнтки часто стикаються з вираженою затримкою статевого розвитку та їм необхідний індивідуальний підбір гормональної терапії для індукції пубертату та підтримки здоров’я кісткової та серцево-судинної систем (Bannour I. et al., 2025).

Частота синдрому Свайєра оцінюється як 1: 80 000–100 000 новонароджених. Клінічно важливим аспектом синдрому є високий ризик розвитку злоякісних пухлин гонад — насамперед гонадобластоми, яка у 50% випадків може прогресувати у дисгерміному. Згідно з літературними даними, ризик неоплазії становить 20–30%, а за деякими джерелами — до 75% (Giri K.P. et al., 2024).

Причини синдрому Свайєра

Патогенез порушень статевого розвитку при синдромі Свайєра

Статеве диференціювання в ембріогенезі є складним процесом, що регулюється мережею взаємодіючих генів, які впливають на розвиток гонад з недиференційованої зародкової тканини. Ключовою подією нормального розвитку чоловічої статі є активація гена SRY (sex-determining region of Y chromosome), локалізованого на короткому плечі Y-хромосоми.

Нормальний розвиток за чоловічим типом

Експресія SRY ініціює каскад трансдукції сигналів, у тому числі активацію гена SOX9, що призводить до диференціювання примітивної гонади в яєчко. Далі:

• клітини Сертолі починають секретувати антимюллерів гормон, що викликає інволюцію мюллерових (парамезонефральних) проток;
• клітини Лейдига продукують тестостерон, який індукує розвиток мезонефральних (вольфових) структур — сім’явивідних проток, сім’яних пухирців і придатків яєчок;
• під впливом дигідротестостерону (ДГТ) формуються зовнішні статеві органи за чоловічим типом.

Механізм порушень при синдромі Свайєра

При синдромі Свайєра відбуваються мутація, делеція або інактивація гена SRY, незважаючи на наявність Y-хромосоми (каріотип 46, XY). Це призводить до того, що гонада не диференціюється в яєчко, а залишається в недорозвиненому (стромальному) стані — смужкоподібна гонада, позбавлена ​​гормональної активності.

У результаті:

• не синтезується антимюллерів гормон і зберігаються мюллерові протоки, формуючи матку, фаллопієві труби та верхню частину піхви;
• відсутня продукція тестостерону, внаслідок чого не формуються чоловічі внутрішні статеві органи;
• зовнішні статеві органи розвиваються за жіночим типом (за умовчанням), оскільки немає впливу андрогенів;
• через дефіцит естрогенів, зумовлений непрацюючими гонадами, порушуються зростання матки та розвиток вторинних статевих ознак.

Відсутність гормональної активності гонад викликає компенсаторне підвищення рівня гонадотропінів (фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) та лютеїнізуючого гормону (ЛГ)) (Bannour I. et al., 2025).

Симптоми синдрому Свайєра

Найчастішим симптомом, з приводу якого звертаються пацієнти, є первинна аменорея. Також характерні:

• відсутність або затримка вторинних статевих ознак — не розвиваються молочні залози або їх розвиток затримується, відсутній або мізерний ріст лобкового та пахвового волосся (Pathak S. et al., 2023);
• подовжений ріст у підлітковому та дорослому віці (імовірно через затримку закриття епіфізів внаслідок естрогенодефіциту та/або впливу Y-хромосоми);
• не відбувається росту матки, відсутність менструацій (первинна аменорея) та безпліддя;
• у деяких випадках — наявність пухлини гонад як перший прояв (Bannour I. et al., 2025).

Діагностика синдрому Свайєра

Лабораторна діагностика

Для пацієнтів із синдромом Свайєра характерний гіпергонадотропний гіпогонадизм:

• підвищені рівні ЛГ та ФСГ у плазмі крові;
• знижений рівень естрадіолу та тестостерону в плазмі крові;
• низький або невизначений рівень антимюллерового гормону в плазмі крові;
• відсутність андростендіону та інших андрогенів у плазмі крові.

Генетичне дослідження:

• каріотип — 46, XY (немозаїчний) у всіх пацієнтів;
• генетичне секвенування специфічних генів (наприклад SRY, NR5A1) може проводитись при підозрі на спадковий характер, особливо у разі діагностики захворювання у родичів;
• випадки успадкування — дуже рідкісні (сімейний анамнез виявляється менш ніж у 4% пацієнтів).

Інструментальні дослідження:

• ультразвукове дослідження (УЗД) органів малого таза — діагностують зменшену матку, оваріальна тканина не візуалізується або представлена ​​лінійними структурами. При недостатній візуалізації –показана магнітно-резонансна томографія (МРТ);
• МРТ органів малого таза — з її допомогою можна уточнити анатомію мюллерових структур, виявити аномалії сечостатевої системи та внутрішньочеревні гонади;
• діагностична та лікувальна лапароскопія — діагностують смужкоподібні гонади (3–4 см), часто з центральним набряком та підвищеною васкуляризацією. Матка та труби в наявності, але зазвичай зменшені, часто аномально довгі матково-яєчникові та підвішувальні зв’язки яєчника (Giri K.P. et al., 2024).

Нефункціонуючі гонади підлягають обов’язковому видаленню через високий ризик малігнізації (до 30% випадків за відсутності своєчасної гонадектомії) (Bannour I. et al., 2025).

Диференційна діагностика синдрому Свайєра

Синдром Свайєра необхідно диференціювати від інших станів, що супроводжуються первинною аменореєю та жіночим фенотипом за наявності 46,XY каріотипу або розвитку з порушеннями мюллерових структур (табл. 1).

Ускладнення синдрому Свайєра

Ускладнення синдрому Свайєра зумовлені як анатомічними та гормональними особливостями захворювання, так і ризиком злоякісної трансформації гонадної тканини (табл. 2).

Лікування синдрому Свайєра

При лікуванні пацієнток із синдромом Свайєра необхідний комплексний підхід — ЗГТ, спрямована на стимуляцію розвитку вторинних статевих ознак; нормалізація фізичного розвитку та підтримання здоров’я кісткової тканини.

Основною метою ЗГТ у пацієнток із синдромом Свайєра є:

• індукція вторинних статевих ознак;
• стимуляція пубертатного росту;
• підтримка мінеральної щільності кісткової тканини;
• підтримка загального ендокринного та психоемоційного здоров’я.

Рекомендований режим ЗГТ:

• початкова терапія — естрогени. Препарати призначають у низьких дозах із поступовим титруванням до замісного рівня. Зазвичай призначають пероральний 17-естрадіол або трансдермальні форми. Тривалість монотерапії — 12–24 міс до призначення прогестину;
• додавання прогестину — застосовують тільки за наявності матки для запобігання гіперплазії ендометрія. При агенезії матки — потреба у прогестинах відсутня.

Згідно з результатами дослідження, пацієнтці в якості ЗГТ призначали монотерапію естрадіолом — по 2 мг перорально щодня протягом 3 міс. Після завершення цього періоду, з метою індукції кровотечі відміни та оцінки реакції ендометрія, був доданий медроксипрогестерону ацетат по 10 мг щодня протягом 10 днів. Після індукції менструальноподібної кровотечі пацієнтка була переведена на комбіновану оральну контрацептивну терапію, що містить норгестрел (0,5 мг) та етинілестрадіол (0,05 мг), — по 1 таблетці щодня протягом 20 днів кожного циклу.

На контрольному огляді через 8 міс — відзначено позитивну динаміку розвитку вторинних статевих ознак:

• молочні залози — розвиток до стадії 3 за Таннером (раніше була стадія 2);
• лобкове оволосіння — також відповідало стадії 3 за Таннером (раніше була стадія 2).

Згідно з результатами дослідження, у пацієнтки за даними УЗД органів малого таза матка була в положенні антеверзії, з розмірами 76×41×32 мм та товщиною ендометрія 6,8 мм, що свідчить про позитивну реакцію на гормональну терапію та адекватну проліферацію ендометрія (Giri K.P. et al.).

Ранній початок ЗГТ (оптимально у віці 11–13 років) дозволяє досягти кращих результатів у розвитку молочних залоз, зростання та формування жіночої статури.

Жінки із синдромом Свайєра, незважаючи на жіночий фенотип, генетично є чоловіками (46,XY), що може:

• викликати внутрішні конфлікти щодо самоідентифікації;
• ставати джерелом психоемоційного дистресу в пубертаті та дорослому віці;
• вплинути на сприйняття своєї фертильності, тіла та сексуальності.

Через високий ризик гонадобластоми та інших пухлин рекомендовано ранню гонадектомію (Bannour I. et al., 2025).

Прогноз синдрому Свайєра

Прогноз при синдромі Свайєра багато в чому сприятливий за умови своєчасної діагностики, видалення гонад та проведення ЗГТ. Рання ЗГТ сприяє нормальному розвитку вторинних статевих ознак, покращує якість життя та запобігає розвитку остеопорозу. Видалення дисгенетичних гонад значно знижує ризик їх злоякісного переродження.

При збереженій або сформованій матці можливе досягнення вагітності за допомогою ЕКЗ та донорських ооцитів.

Важливо забезпечити пацієнтці психоемоційну підтримку, особливо у підлітковому віці, а також провести повноцінне генетичне та репродуктивне консультування.

Ризик пухлин гонад становить 30–75%. Найчастіше розвивається гонадобластома. Імовірність трансформації гонадобластоми у дисгерміному — до 50%. Двобічне ураження описують у 15% випадків.

У ряді випадків пацієнти вперше звертаються у зрілому віці з:

• тазовим болем;
• пухлиною малого таза;
• порушеннями менструального циклу.

При обстеженні часто діагностують дисгерміному, і лише потім діагностують синдром Свайєра (Bannour I. et al., 2025).