Синдром Мюїра — Торре

Содержание

Синдром Мюїра — Торре (Muir — Torre Syndrome) — це рідкісне спадкове аутосомно-домінантне захворювання, що викликає розвиток пухлин у сальних залозах шкіри та внутрішніх органах. Новоутворення шкіри можуть бути доброякісними або злоякісними, часто формуються на обличчі, волосистій частині голови та повіках.

Пухлини внутрішніх органів є злоякісними і зазвичай розвиваються в шлунково-кишковому тракті (особливо в товстій та прямій кишці) або сечостатевому тракті (ендометрії та сечовому міхурі). Синдром Мюїра — Торре викликаний мутаціями в генах MLh2, MSH2 або MSH6. Цей синдром є підтипом синдрому Лінча (належить до групи пов’язаних генетичних мутацій, які можуть підвищити ризик розвитку раку).

Клініцисти визначають синдром Мюїра — Торре, що належить до синдрому Лінча, як тип I, а синдром Мюїра — Торре, що належить до синдрому поліпозу, пов’язаного з MUTYH, як тип II.

Більшість зареєстрованих випадків синдрому Мюїра — Торре фіксують у пацієнтів європеоїдної раси. Співвідношення чоловіків та жінок із синдромом Мюїра — Торре становить 3:2. Середній вік початку розвитку злоякісних новоутворень становить 53 роки, при цьому ранній зареєстрований випадок захворювання — 23 роки, а останній — 89 років. Синдром Мюїра — Торре діагностують у 9,2% усіх хворих зі спадковим неполіпозним колоректальним раком (Gay J.T. et al., 2023).

Спорадичні випадки синдрому Мюїра — Торре охарактеризовані у хворих з трансплантацією нирок та у осіб з імуносупресією, особливо при прийомі такролімусу та циклоспорину (Thompson J. et al., 2024).

У 30–79% усіх хворих із синдромом Мюїра — Торре діагностують онкопатологію товстої кишки або шлунка. У 5–29% пацієнток із синдромом Мюїра — Торре виявляють рак ендометрію (матки) або молочних залоз. У близько 60% усіх осіб із синдромом Мюїра — Торре розвивається метастатичне захворювання.

Причини синдрому Мюїра — Торре

Синдром Мюїра — Торре викликаний генетичною вадою генів репарації помилкового спарювання (Mismatch repair — MMR) і найчастіше успадковується за аутосомно-домінантним типом. Гени, що найчастіше мутують при синдромі Мюїра — Торре I, включають MLh2, MSH2, MSH6 і PMS2. Нещодавно охарактеризовано аутосомно-рецесивні випадки синдрому Мюїра — Торре без мікросателітної нестабільності та які зумовлені вадами базового гена ексцизійної репарації, відомого як MYH. За оцінками, ці випадки становлять близько 35% усіх випадків синдрому Мюїра — Торре II (Gay J.T. et al., 2023).

Симптоми синдрому Мюїра — Торре

Симптоми при синдромі Мюїра — Торре включають ураження шкіри та інші симптоми, пов’язані з пухлинами. Ураження шкіри можуть розвиватися до, під час або після розвитку ракових пухлин. Ураження шкіри часто є першими симптомами.

При синдромі Мюїра—Торре лікар може діагностувати шкірні новоутворення:

• аденоми сальних залоз (діагностують у 80–99% усіх випадків; це доброякісні пухлини, які формуються в сальних, секреторних залозах, що знаходяться у волосяних фолікулах. Аденоми сальних залоз зазвичай діагностують на голові або шиї, але при синдромі Мюїра — Торре їх часто виявляють на тулубі (грудях, животі, тазі або спині). Вони виглядають як маленькі тверді жовті або тілесного кольору опуклості);
• епітеліоми сальних залоз;
• карциноми сальних залоз (виглядають як аденоми сальних залоз, але швидко поширюються та їх часто діагностують на повіках);
• кістозні пухлини сальних залоз;
• базальноклітинні карциноми;
• кератоакантоми (виявляють у волосяних фолікулах на голові, шиї, тулубі або руках. Кератоакантоми можуть бути доброякісними або злоякісними, виглядають як невеликі опуклості куполоподібної форми з видимими кровоносними судинами і вузлуватим кератиновим ядром в 3×30 см. Ростуть швидко, упродовж кількох місяців або років);
• гранули Фордайса (збільшені та злегка припідняті сальні залози, які з’являються на безволосих ділянках шкіри, часто навколо рота).

Критерії для встановлення діагнозу синдрому Мюїра—Торре включають як мінімум 1 новоутворення сальних залоз і як мінімум 1 злоякісну пухлину внутрішніх органів без попередньої променевої терапії або імуносупресії.

Лікар також може встановити діагноз цього синдрому при поєднанні множинних кератоакантом, злоякісних новоутворень вісцеральних органів та сімейного анамнезу синдрому Мюїра — Торре.

Ураження сальної залози часто являють собою безболісні жовтуваті папули або вузлики з або без виразок, що повільно ростуть. Найчастіша локалізація — обличчя, але патологія може розвинутися на будь-якій ділянці шкіри із сальною залозою.

Більшість спорадичних пухлин сальних залоз у пацієнтів без синдрому Мюїра — Торре виявляються на носі та повіках, а будь-яка онкопатологія сальних залоз нижче шиї повинна викликати підозру на синдром Мюїра — Торре. Кератоакантоми можуть розвиватися як поодинокі чи множинні ураження.

Найчастішим злоякісним новоутворенням при синдромі Мюїра—Торре є рак товстої кишки. Згідно з результатами досліджень, поєднано із синдромом Мюїра—Торре охарактеризовано безліч інших видів новоутворень, включно зі злоякісними, що уражують ендометрій, шийку матки, яєчники, молочну залозу, тонку кишку, кістки, гепатобіліарний тракт, головний мозок, підшлункову залозу, верхній уроепітеліальний тракт та легені, розвиток лімфоми та лейкемії (Gay J.T. et al., 2023).

Діагностика синдрому Мюїра — Торре

Для виявлення вад генів репарації помилкового спарювання рекомендовано провести імуногістохімію на новоутвореннях сальних залоз. Однак цей метод не є діагностичним для синдрому Мюїра — Торре, оскільки наявні повідомлення про мутації гена репарації помилкового спарювання в новоутвореннях сальних залоз у пацієнтів, які не мали вади в інших клітинах або частинах тіла.

Через діагностичні обмеження імуногістохімії при синдромі Мюїра — Торре деякі автори рекомендують проведення імуногістохімії пухлин сальних залоз на наявність генів репарації помилкового спарювання поєднано з ретельним збором особистого та сімейного анамнезу. Якщо в результаті імуногістохімії виявлено мутацію гена репарації невідповідності, тоді слід виконати генетичне тестування перед проведенням подальших досліджень, таких як скринінгові тести на злоякісну онкопатологію.

Після підтвердження діагнозу синдрому Мюїра—Торре за допомогою генетичного тестування слід проводити щорічну оцінку злоякісних новоутворень.

Рекомендації щодо скринінгу пацієнтів із синдромом Мюїра — Торре та їх родичів першої лінії:

• фізикальне обстеження — щорічно, зокрема обстеження молочних залоз у жінок, яєчок та передміхурової залози у чоловіків;
• лабораторні дослідження — загальний аналіз крові, онкомаркер CA-125, тест на карциноембріональний антиген, аналіз калу на приховану кров, загальний аналіз сечі;
• колоноскопія — кожні 1–2 роки, починаючи з 25 років або за 5 років до найменшого віку діагностики колоректального раку в сім’ї та щорічно з 40 років;
• огляд органів малого тазу — щорічно у жінок з трансвагінальним ультразвуковим дослідженням (УЗД) та біопсією ендометрію у пацієнток з генною мутацією віком старше 25 років;
• проведення гастроскопії — кожні 1–2 роки у сім’ях з пухлиною шлунка в анамнезі;
• можливість проведення УЗД нирок — кожні 1–2 роки у сім’ях із новоутворенням нирки в анамнезі;
• можливість профілактичної колектомії у хворих з діагностованою генною мутацією (Pancholi А. et al., 2008).

Лікування синдрому Мюїра — Торре

Шкірні прояви синдрому Мюїра — Торре складно піддаються терапії.

Пацієнтам при видаленні доброякісних новоутворень на шкірі рекомендоване місцеве висічення та кріотерапія. Кератоакантоми слід лікувати консервативно шляхом місцевого висічення.

Карциноми сальних залоз мають тенденцію до метастазування, їх слід лікувати за допомогою широкого місцевого висічення з краями 5–6 мм або мікрографічної хірургії за Моосом.

Променева терапія також може застосовуватися, але лише як ад’ювантне лікування після видалення рецидивної карциноми сальних залоз або регіонарних метастазів. Променева терапія як монотерапія первинного раку шкіри та сальних залоз пов’язана з вищими показниками летального наслідку та рецидивів.

Згідно з результатами дослідження, інтерферон-альфа поєднано з пероральним ізотретиноїном знижує ризик розвитку шкірних та вісцеральних злоякісних новоутворень (Gay J.T. et al., 2023).

Якщо під час колоноскопії діагностують безліч поліпів товстої кишки, які підвищують ризик розвитку раку товстої кишки, лікар може порекомендувати профілактичну колектомію для видалення частини або всієї товстої кишки.

Прогноз синдрому Мюїра — Торре

Прогноз при синдромі Мюїра — Торре залежатиме від того, скільки ракових захворювань розвинеться у пацієнта. За статистикою, близько 50% усіх хворих із синдромом Мюїра — Торре мають кілька типів пухлин. Більш як у 50% усіх пацієнтів розвивається метастатичний рак.

Новоутворення при синдромі Мюїра—Торрі розвиваються в середньому у осіб віком 50 років. Він має тенденцію прогресувати швидше, ніж у загальній популяції, тому ключовим моментом є його раннє виявлення. Цей синдром також має тенденцію частіше рецидивувати після видалення, тому часті подальші обстеження будуть важливими після лікування онкопатології.