Визначення

Інвазивний аспергільоз є типом пневмонії, викликаний грибами роду Aspergillus, серед яких найбільш поширені A. fumigatus, A. flavus, A. niger і A. terreus. Особливо уразливі до цього захворювання особи з нейтропенією, ті, хто проходить антибіотикотерапію, або діагностованими хронічними хворобами легень.

Типові симптоми: пропасниця, плевральний біль та кровохаркання. При рентгені грудної клітки часто фіксуються периферичні одиночні або множинні вузлики, у деяких з яких фіксуються ознаки розпаду тканини. За допомогою комп’ютерної томографії (КТ) можна виявити осередкові затемнення легеневої паренхіми з характерним «симптомом ореолу», що є зниженою щільністю навколо ділянок ураження.

Діагноз

Діагностика інвазивного аспергільозу здійснюється загалом на базі аналізу зразків, отриманих під час біопсії легень. Цей метод особливо актуальний для пацієнтів з імунодефіцитами, у яких також аналізують бронхо-альвеолярні змиви. Під мікроскопом досліджують наявність міцелію гриба та проводять бакпосів матеріалу, щоб виявити наявність Aspergillus. На додаток до цього використовують тест на виявлення антигену Aspergillus (галактоманану) у плазмі крові або зі зразків бронхо-альвеолярних змивів. Незважаючи на наявність позитивних результатів бакпосіву мокротиння, вони вважаються менш інформативними для підтвердження діагнозу.

Лікування

Лікування інвазивного аспергільозу часто починається із застосування вориконазолу: у 1-шу добу вводять 6 мг/кг маси тіла 2 р/добу, потім знижують дозу до 4 мг/кг маси тіла. Після настання поліпшення стану, як правило, з 7-ї доби, пацієнт може перейти на пероральний прийом препарату по 200 мг 2 р/добу. Терапія триває доти, доки за результатами рентгену грудної клітки не буде зафіксовано усунення патологічних змін, що зазвичай займає кілька тижнів, але внутрішньовенно введення може тривати до 5 міс.

В якості альтернативи застосовують амфотерицин B у його ліпідній формі в таких дозах: ліпосомальна форма 3–5 мг/кг маси тіла/добу, ліпідний комплекс 5 мг/кг маси тіла/добу або колоїдний розчин 3–4 мг/кг маси тіла/добу. Існує також дезоксихолева форма, що приймають у дозах 0,7–1 мг/кг маси тіла/добу з верхньою межею 1,5 мг/кг маси тіла/добу, застосування якої може бути більш нефротоксичним та викликати інші побічні ефекти.

При поліпшенні стану пацієнта або у випадках легких форм інфекції рекомендується застосовувати ітраконазол перорально в дозі 200 мг 2–3 р/добу або вориконазол у дозі 200 мг 2 р/добу протягом 2–5 міс. За наявності одиночного вогнища інфекції, особливо якщо відмічається кровохаркання, або коли вогнище знаходиться поруч із великими судинами, перикардом, проникає в плевральну порожнину або поширюється на ребра, може знадобитися його хірургічна резекція в комбінації з протигрибковою терапією.

У випадках, коли пацієнт не переносить амфотерицин або азоли, або при розвитку стійкості до цих препаратів, рекомендується застосування каспофунгіну внутрішньовенно (початкова доза становить 70 мг/добу при масі тіла ≤80 кг з подальшим зниженням до 50 мг/добу з 2-ї доби), який вважається лікарським засобом вибору при нейтропенічній гарячці. До альтернативних варіантів належать мікафунгін (100–150 мг/добу) або позаконазол, схему застосування якого починають з дози 200 мг 4 р/добу, а після стабілізації стану знижують до 400 мг 2 р/добу.