Парези та параліч
Діагнози за МКХ -10

Про захворювання Парези та параліч

Причини, патологічні механізми

Парез і параліч є різними ступенями порушення рухових функцій, викликані ураженням моторних нейронів. Парез характеризується зменшенням м’язової сили та обмеженням обсягу довільних рухів, тоді як параліч означає повну нездатність виконання рухів.

Патомеханізм та причини включають ураження рухових нейронів, які можуть бути як центральними, так і периферичними:

  1. Спастичний парез зумовлений ураженням центрального рухового нейрона. Це може статися внаслідок неврологічних подій, таких як транзиторна ішемічна атака (TIA), інсульт, наявність пухлин або абсцесів, інфекційних та неінфекційних запалень, розсіяного склерозу. Також спастичний парез може бути минущим, що виникає після епілептичного нападу (паралічу Тодда).
  2. В’ялий (периферичний) парез розвивається через ураження периферичного рухового нейрона. Серед можливих причин — синдром Гієна — Барре, отруєння важкими металами, побічні ефекти лікарських засобів (наприклад вінкрістину або ізоніазиду), нейропатії, пов’язані з аутоімунними захворюваннями, гостра переміжна порфірія, порушення нервово-м’язової передачі (міастенія, ботулізм, вплив міорелаксантів), запальні міопатії, а також періодичний параліч (гіпо- або гіперкаліємічний).
  3. Спастичний і в’ялий парез, що існує, може проявлятися при таких захворюваннях, як бічний аміотрофічний склероз або поперечне запалення спинного мозку. У цих випадках спастичний параліч розвивається нижче за рівень ушкодження через переривання кортико-спинального шляху, а в’ялий парез відбувається на рівні ушкодження через ураження мотонейронів передніх рогів спинного мозку.

Для точної діагностики та вибору стратегії лікування потрібне комплексне медичне обстеження, що передбачає неврологічну оцінку та, можливо, додаткові методи дослідження.

Діагностика

Діагностика парезу або паралічу включає комплексне суб’єктивне та об’єктивне дослідження, за допомогою яких можливо встановити не тільки наявність та характер порушень, але й можливе місце ураження у нервовій системі. Важливо оцінити об’єм та тип парезу / паралічу:

  1. Тетрапарез (парез всіх 4 кінцівок) зазвичай свідчить про ураження шийного відділу спинного мозку. Це може бути наслідком травми, інфекційного процесу чи дегенеративних змін у шийних хребцях.
  2. Геміпарез (параліч верхньої та нижньої кінцівок однієї сторони тіла) найчастіше свідчить про ураження внутрішньої капсули головного мозку, що може бути результатом інсульту, пухлини чи травми.
  3. Нижній парапарез (парез тільки нижніх кінцівок) зазвичай вказує на ураження спинного мозку у грудному або поперековому відділі. Причинами можуть бути спінальні грижі, новоутворення чи запальні захворювання спинного мозку.
  4. Монопарез (парез однієї кінцівки) найчастіше викликаний ураженням нервового сплетення чи периферичного нерва. Це може бути наслідком травми, защемлення нерва чи запалення.

Крім того, важливо диференціювати спастичний парез від млявого парезу:

  • спастичний парез пов’язаний із підвищенням тонусу м’язів, часто супроводжується підвищенням рефлексів та патологічними рефлексами, що характерно для уражень центрального мотонейрону.
  • В’ялий парез проявляється зниженням або відсутністю м’язового тонусу та зниженням рефлексів, що типово для уражень периферичного мотонейрону.

Для точного визначення причини та локалізації ураження може знадобитися проведення додаткових методів діагностики, таких як магнітно-резонансна (МРТ) та комп’ютерна томографія (КТ), електроміографія (ЕМГ) та інші нейрофізіологічні дослідження.

При діагностиці парезу або паралічу різних м’язів важливо ретельно оцінити їх обсяг та ступінь тяжкості, що допоможе встановити точну локалізацію неврологічного ушкодження. Різні м’язові групи можуть бути уражені залежно від того, які нерви задіяні в цей процес:

  1. Окорухові порушення зазвичай пов’язані з ушкодженням III, IV і VI черепномозкових нервів. Ці порушення можуть виявлятися як подвійний зір, обмеження рухів ока, що свідчить про можливе ураження відповідних нервів.
  2. Парез жувальних м’язів може бути результатом ушкодження трійчастого нерва, що проявляється утрудненнями при жуванні або нездатністю нормально стискати щелепи.
  3. Парез мімічних м’язів може бути 2 типів:
    • парез м’язів цілої половини обличчя, відомий як «периферичний параліч Белла», вказує на ураження лицевого нерва.
    • Параліч тільки нижньої частини половини обличчя зазвичай пов’язаний з ушкодженням центрального рухового нейрона протилежної півкулі головного мозку.
  1. Дисфагія (утруднення ковтання) та дисфонія (порушення голосу) можуть вказувати на ураження блукаючого нерва, що часто пов’язане з порушенням функцій глотки та гортані.
  2. Ослаблення грудинно-ключично-сосцеподібного і трапецієподібного м’язів може бути ознакою ураження додаткового нерва, що проявляється утрудненнями при піднятті рук або плечей.
  3. Ослаблення м’язів язика зазвичай пов’язане з ушкодженням під’язикового нерва, що може призвести до труднощів при рухах язика.

Для підтвердження діагнозу та уточнення ступеня ураження нервів можуть знадобитися додаткові нейрофізіологічні дослідження, такі як ЕМГ, за допомогою якої можна оцінити електричну активність у м’язах, та інші методи візуалізації, такі як МРТ або КТ.

Під час діагностики парезу або паралічу важливо провести всебічну оцінку обставин виникнення цих станів, що допомагає визначити першопричину та напрямок подальшого обстеження. Це передбачає аналіз наступних аспектів:

  1. Гострота початку розвитку симптомів:
    • гострий початок може вказувати на інсульт, травму або гостре інфекційне захворювання.
    • Підгострий або хронічний початок часто асоціюється з дегенеративними процесами, хронічними інфекціями або неврологічними захворюваннями, що повільно прогресують.
  1. Супутні симптоми та їх характер:
    • порушення чи втрата свідомості можуть бути пов’язані з серйозним ушкодженням головного мозку чи тяжким інсультом.
    • Гарячка та симптоми інфекції можуть вказувати на інфекційний процес, такий як менінгіт або енцефаліт.
    • Нещодавно перенесені інфекційні захворювання можуть бути пов’язані з постінфекційним станом, що впливає на нервову систему, наприклад, синдромом Гієна — Барре.
  1. Інші неврологічні симптоми:
    • порушення чутливості, атаксія або порушення зору можуть вказувати на ураження специфічних ділянок головного або спинного мозку.
    • Порушення сечовипускання та дефекації може вказувати на ураження нервових шляхів, що контролюють функції тазових органів.
  1. Супутні симптоми соматичних захворювань: наявність симптомів, що вказують на системні захворювання, такі як ревматоїдний артрит або системний червоний вовчак, може впливати на вибір методів діагностики та терапії.

Для уточнення діагнозу та визначення оптимального плану лікування може знадобитися комплексне медичне обстеження, включно з лабораторними аналізами, неврологічним оглядом а також методами візуалізації головного та спинного мозку, такі як МРТ або КТ.

Допоміжні дослідження

У процесі діагностики парезу чи паралічу важливу роль відіграють допоміжні дослідження, за допомогою яких можна уточнити локалізацію та характер ушкодження нервової системи. Ці методи включають:

  1. Нейровізуалізацію: КТ та МРТ є ключовими методами візуалізації при підозрі на ушкодження головного або спинного мозку. Вони візуалізують структурні зміни, такі як травми, пухлини, інсульти та запальні процеси. КТ може бути особливо необхідною для швидкої оцінки у випадках травми або крововиливу, тоді як МРТ забезпечує більш високий дозвіл для оцінки м’яких тканин та детального зображення мозкових структур.
  2. Електрофізіологічні дослідження: дослідження нервової провідності та ЕМГ використовуються для оцінки функції периферичних нервів та м’язів. Ці методи особливо важливі при підозрах ушкодження периферичного рухового нейрона. Дослідження нервової провідності дозволяє оцінити швидкість та якість передачі нервових сигналів по периферичних нервах, тоді як ЕМГ допомагає визначити електричну активність м’язів та виявити ознаки нервового чи м’язового ушкодження.

Ці дослідження не тільки допомагають у встановленні діагнозу, але й можуть бути критично важливими для визначення оптимальної стратегії терапії та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення функцій після травми чи захворювання.